Морально-етичнии зміст рішень Європейського Суду з прав людини: кримінально-правовий вимір

Размещено на http://www.allbest.ru//

Морально-етичнии зміст рішень Європейського Суду з прав людини: кримінально-правовий вимір

Шаблистий B.B.

доктор юридичних наук,

У статті переосмислюється морально-етичний зміст рішень Європейського суду з Прав Людини та його значення для розвитку норм кримінального права та їх застосування.

Ключові слова: право, мораль, етика, закон, судова практика, рішення суду, кримінальне право.

Постановка проблеми. Конституція України у ст. 9 проголосила, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; у ст. 55 - кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Ратифікація Україною 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї (№ 1, 2, 4, 7, 11) [1] започаткувала новий етап розвитку нашої держави на шляху до зміцнення законності та дотримання прав і свобод людини [2, с. 22].

Україна як непостійний член Ради безпеки ООН зобов'язана прикладати максимум зусиль для втілення вжиття проголошення безпеки людини як права бути позбавленим від страху і нужди, маючи рівні можливості користуватися усіма своїми правами і повною мірою розкривати свій людський потенціал.

Враховуючи сучасний соціально-економічний стан нашої країни, нагальною є проблема повернення довіри населення до необхідності дотримання вимог законодавства, в тому числі кримінального, оскільки розбійні напади у світлу пору доби на очах численних свідків стає, на жаль, звичним злочином. Повернувся із 90-х років так званий «продуктовий розбій» - жертвами злочинів стають люди, які повертаються із придбаними продуктами - саме пакунки з продуктами викрадають із застосуванням небезпечного насильства або погрози його застосування (гаманець, мобільний телефон та інші цінні речі дуже часто залишаються у потерпілого).

У зв'язку з цим особливої актуальності набувають міжнародні гарантії недоторканності права власності та права на захист, серед яких провідну роль відіграє Європейський Суд з Прав Людини(далі - ЄСПЛ), морально-етичний зміст рішень якого для розвитку норм кримінального права та їх застосування потребує нового переосмислення. Проведення такої роботи і є метою цієї статті.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Вагомий внесок у дослідження проблеми гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ зробили такі вчені, як Д.С. Азаров, П.П. Андрушко, В.І. Борисов, Л.П. Брич, В.О. Гацелюк, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, О.О. Кваша, О.М. Костенко, О.М. Литвак, С. Я. Лихова, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Ю.А. Пономаренко, В.П. Попович, В.П. Тихий, З.А. Тростюк, В.М. Трубніков, П.Л. Фріс, М. І. Хавронюк, Ю.Б. Хім'як, О.В. Харитонова та ін. рішення європейський суд

Виклад основного матеріалу. Слід погодитися із твердженням, що джерелом кримінального права України є така структурна частина рішення ЄСПЛ як «правова позиція», що містить усталене тлумачення конвенційної норми; «правова позиція» ЄСПЛ застосовується при визначенні відповідності кримінального законодавства основоположним принципам міжнародного права, зокрема принципу верховенства права; у ході кримінально-правової кваліфікації (у такому випадку вона виступає додатковою нормативною (юридичною) підставою кваліфікації); при тлумаченні окремих кримінально- правових понять; для визначення меж кримінально-правової заборони щодо окремих складів злочинів [3, с. 6]

Значення для кримінального права правові позиції, висловлених у рішеннях ЄСПЛ полягає в тому, що вони:

мають враховуватися у доктрині кримінального права, оскільки є принциповими ідеями, до яких слід звертатися для вироблення концепцій подальшого вдосконалення кримінального законодавства відповідно до європейських стандартів;

впливають на правозастосовчу практику в Україні. Правові позиції ЄСПЛ можуть використовуватися для вирішення ситуацій, що не знайшли прямого врегулювання на нормативному рівні, у випадках відсутності єдиного підходу до розв'язання певної правової ситуації тощо;

впливають на розробку змін до кримінального законодавства у зв'язку із прийнятими на себе Україною міжнародними зобов'язаннями [2, с. 25].

Вивчення практики ЄСПЛ щодо України показало відсутність рішень по порушенню ст. 13 Конвенції у контексті дії закону України «Про безоплатну правову допомогу» [4], у якому відсутня норма про таку допомогу потерпілому від злочину, тоді як людині, яка вчинила злочин, безоплатна правова допомога надається, проте обмежена судовим розглядом кримінального провадження. Випадки можливого застосування амністії, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, захисту прав засудженого на стадії виконання вироку з незрозумілих нам підстав вважається нецільовим використанням бюджетних коштів.

Стаття 13 Конвенції «Право на ефективний засіб юридичного захисту» гласить, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті с. ч. 3 ст. 6 «Право на справедливий суд» Конвенції вказано, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Стає очевидним, що чинна редакція закону України «Про безоплатну правову допомогу» та його виконання однозначно є порушенням згаданих ст.ст. 6, 13 Конвенції. Крізь призму об'єктивних прагнень українського народу стати повноправними членами європейського співтовариства видаються зовсім незначними можливі витрати з державного бюджету для забезпечення реальної безоплатної вторинної правової допомоги тим громадянам, які цього потребують. Відповідні законодавчі зміни та їх втілення однозначно будуть «дешевшими», ніж виконання рішень ЄСПЛ щодо очевидного порушення ст.ст. 6, 13 Конвенції та можливої вказівки на необхідність зміни національного законодавства.

Таким чином, чинна редакція Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та його виконання однозначно є порушенням згаданих ст.ст. 6, 13 Конвенції.

Про правильність нашого твердження свідчить рішення ЄСПЛ у справі «Василь Іващенко проти України» від 26 липня 2012 року [5]. Тут вказано, крім основного, другорядне рішення, що стало наслідком всіх інших - необхідність забезпечення особам, позбавленим свободи, доступу до документів, необхідних для звернення до суду, оскільки заявнику було відмовлено навіть у звичайних ксерокопіях матеріалів справи за рахунок держави. Аргументи представників Уряду щодо не передбачення такого права в національному законодавстві навіть не взялися до уваги.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [6], рішення є обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Тому тут краще запрацювати на випередження - усунути причину з тим, щНедосконалість нормативно-правової бази, суперечності та прогалини у законодавстві України дозволяють все більше і глибше порушувати право громадян на захист їхніх майнових прав. З приводу цього на сьогодні прецедентна база Європейського суду дозволяє вивчати сферу застосування ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, яка є однією із найбільш застосовуваних статей.

Так, у справі «Безуглий проти України» ЄСПЛ встановлено порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції та основних протоколів до неї, у зв'язку із тим, що заявнику не виплачено присуджені національним судом виплати щодо заборгованості заробітної плати. У справі «Білецька проти України» (заява № 25003/06 рішення від 10 грудня 2009 року) встановлено порушення права на мирне володіння своїм майном через невиконання рішення суду про виплату заробітної плати [7].

Більшість рішень ЄСПЛ навіть і коли пов'язані із захистом права власності, здебільшого стосуються виконання рішень національних судів. Фактично, можна говорити про те, що жодне право в Україні, в тому числі право власності, не може бути ефективно захищене, оскільки не працює судова система та механізми виконання рішень національних судів [8].

Європейська практика у сфері застосування порушень права власності в Україні розвивається,і в майбутньому, з огляду на збільшення кількості розглянутих справ у національних судах, зростатиме й кількість звернень до ЄСПЛ.

Зокрема, за повідомленням Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛН. Кульчи- цького, Україна починаючи з 2001 року виплатила майже 147 мільйонів гривень компенсацій за порушення прав людини - на виконання рішень Страсбурзького суду. За його словами, більшість скарг громадян до ЄСПЛстосуються тривалого невиконання рішень національних судів і надмірної тривалості судового розгляду [9, с. 7].

У зв'язку з цим необхідно завчасно сприйняти принципи здійснення правосуддя в рамках європейської системи права і не допустити створення негативної прецедентної бази щодо стану дотримання положень Конвенції. Саме тому національним судам та державним органам необхідно приділяти більше уваги законному, об'єктивному та справедливому розгляду справ, пов'язаних із порушенням майнових прав фізичних та юридичних осіб.

Держава як головний гарант охорони і захисту власності громадян в Україні у межах її кордонів здатна у безумовному порядку навести порядок у вищезазначених питаннях. Виходячи з цього, суттєву роль у цьому напрямі відіграє персоніфікована відповідальність усіх посадових осіб та відповідальність державних інститутів управління у нашій державі.

Морально-етичний зміст правових позицій ЄСПЛ з точки зору кримінального права полягає в наступному. У КонституціїУкраїни дуже велике значення посідають гарантії права людини на свободу світогляду та віросповідання, про що закріплено у ст. 35. Це право включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Останнім часом зростає кількість злочинів, вчинених у релігійній сфері. Безумовно, саме релігійна складова духовної безпеки людини не може бути забезпечена належним чином, якщо організація роботи з виявлення загроз як національним інтересам, так і релігійній безпеці, визначення шляхів та засобів їх запобігання та нейтралізації не буде пріоритетом у формуванні кримінально-правової політики України [9, с. 148].

Втім, початок XXI століття доводить, що актуальність питання визнання і забезпечення реалізації релігійних прав людини не тільки не вичерпується, а й набуває ще більшої гостроти, а також обрана проблематика не викликає будь-яких заперечень в умовах світової нестабільності, новітніх глобальних проблем та ролі правоохоронних органів у забезпеченні релігійної безпеки України саме з огляду конкретних складів злочинів.

В.Т. Маляренко наголошує, що консолідуючим фактором майже в кожній успішній країні є релігія [10]. Проте, в нашій державі мало хто це усвідомлює та притримується десяти заповідей закону Божого. Саме в Україні, згідно з багатьма опитуваннями, більшість вірян відносить себе до православних, при чому від третини до половини з них визнає себе вірними Українській православній церкви - Київському патріархату, яка посідає тим самим перше місце серед українських церков за чисельністю віруючих, але інші верстви населення відносять себе до різних існуючих у державі релігійних деномі- націй (конфесій). Восьма заповідь закону Божого наголошує: «не кради». Ця заборона має на увазі як явні, так і таємні гріхи. Восьма заповідь засуджує викрадення людей, работоргівлю і загарбницькі війни. Вона засуджує крадіжку і грабіж. Вона вимагає безумовної чесності в самих незначних життєвих справах. Вона забороняє шахрайство в торгівлі, і вимагає справедливого розрахунку з боргами або ж у видачі заробітної плати. Ця заповідь говорить про те, що всяка спроба отримати вигоду за рахунок чийогось невігластва, слабкості або нещастя записується в небесних книгах як обман.

Враховуючи всезростаючу роль морально-духовного чинника в суспільному житті сучасної України можна вважати, що останній знаходиться на дуже низькому рівні серед населення. Працівниками слідчих підрозділів Національної поліції України неодноразово були виявлені та зафіксовані факти злочинів, які виникали з приводу майнових питань у релігійній сфері, такі як наприклад, крадіжки з релігійних споруд або їх пошкодження, руйнування чи пошкодження культового будинку, вчинення відкритого заволо- діння майном, яке належить до церкви (скриньок із пожертвами, ікон та іншого), вчинення розбійних нападів на вищевказані предмети тощо.

Нововведенням до чинного КК України стало те, що до розділу п'ятого «злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» включають дві статті (178 та 179), які передбачають кримінальну відповідальність за порушення права власності щодо релігійних організацій на культові споруди, будинки та інші святині. Проте, КК України 1960 року містив усього три статті (161, 180 та 181), які відтворюють склади злочинів у чинному КК України, що свідчить про те, що декриміна- лізації злочинів у релігійній сфері з прийняттям нового КК України не відбулося.

Для кримінально-правового забезпечення моральних засад суспільства та духовності людини свідчить те, що з часу дії нового КК України за відповідними статтями (161, 178-181) винесено усього декілька обвинувальних вироків судів, тоді як численні соціологічні дослідження свідчать про постійне наростання ксенофобських настроїв в Україні, які нерідко трансформуються у насильницькі злочини [11, с. 260]. Факт вчинення вищевказаних злочинів співробітниками міліції фіксується у Єдиному реєстрі досудових розслідувань як звичайне шахрайство або у рідких випадках як грабіж або розбійний напад.

Так, за даними Генеральної прокуратури України протягом дії КПК, який набрав чинності 20 листопада 2012 року за 2015 рік за у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за ст. 178 КК України «пошкодження релігійних споруд чи культових будинків» зареєстровано 7 кримінальних проваджень, лише в 1 з яких особі було повідомлено про підозру, із них 2 кримінальні провадження були закриті, та лише 1 кримінальне провадження направлено до суду з обвинувальним актом, 6 кримінальних проваджень на кінець ріку залишились без рішення (про закінчення або зупинення); за ст. 179-181 КК України - вбачається аналогічна ситуація: лише 1 кримінальне провадження за ст. 179 було направлено з обвинувальним актом до суду. Звісно з чого випливає, що КК України, будучи найдієвішим засобом захисту духовної безпеки людини, повинен повною мірою забезпечувати права людини на свободу світогляду та віросповідання у релігійній (духовній) сфері.

На сьогоднішній день остаточних рішень ЄСПЛ щодо України є більше однієї тисячі. Така кількість джерел права однозначно свідчить про провідну роль ЄСПЛ у забезпеченні безпеки людини, оскільки говорячи про її права, слід не забувати, що безпека є передумовою їх існування та можливої реалізації.

Вже аксіоматичним стало положення про постійно зростаюче значення судової практики, що не чекає змін законодавства. Мораль, етика, релігія стали заручниками нового розуміння ст. 3 Конвенції - якщо людина втрачає надію, то вона втрачає гідність. Гострою стає проблема проліферації прав - їх постійне розмноження та елементарної нездатності забезпечення їх державою. Відгуком на інтерпретацію ЄСПЛ ст. 3 Конвенції, згідно з якою «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню», є також і внесення до Верховної Ради України законопроекту № 2292 від 3 березня 2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням». В розумінні ЄСПЛ покарання, що відповідає мінімальним стандартам, забезпеченим ст. 3 Конвенції, має бути «reducible», тобто таким, що може підлягати зменшенню, отже, в державі повинні існувати механізми для перегляду рішення про довічне ув'язнення зі спливом певних встановлених мінімальних строків [12, с. 79].

Висновок

Це стосується в першу чергу засуджених осіб до довічного позбавлення волі, яким має бути гарантована надія на можливе помилування або перегляд справи. Такі правові позиції ЄСПЛ є обов'язковими для України як члена Ради Європи та підпи- санта Конвенції, проте їх визнання в першу чергу родичами вбитих осіб (за інші злочини довічне позбавлення волі не призначається в Україні) навряд чи відбудеться. Ось тут і виникає вічне співвідношення права та моралі - з точки зору права - кожен має мати надію, бо інакше втрачає гідність, та чи є це моральним - питання залишається відкритим, а тому запрошуємо до дискусії.

Бібліографічні посилання

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод : ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. // Офіційний вісник України. 1998. № 13 ; № 32. Ст. 270 (з наступними змінами та доповненнями).

Сорока О. Значення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини для кримінального права України / О. Сорока // Підприємництво, господарство і право. - 2013. - № 2. - С. 22-26.

Про безоплатну правову допомогу Закон України 02.06.2011 р. № 3460-VI. URL: http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/3460-17.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Василь Іващенко проти України» від 26.07.2012 р. URL: http://eurocourt.in.ua/GetArticlesByCategory.asp?CategoryId=2.

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 03.02.2006 р. № 3477-IV. URL : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.

URL: http://www.minjust.gov.ua/.

Право власності у Рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах громадян проти України. URL: http://www.cga.in.ua/index.php?itemid=1190.

Права і свободи людини і громадянина в Україні / За ред. Арнольда Р., Банашак Б., Вдовіченко С. Київ, 2013. С. 7. 374 с.

Клюс В. В. Духовна безпека: сучасні загрози та шляхи протидії / Клюс В. В. // Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України : матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (5-6 листопада, м. Кіровоград). Кіровоград, 2009. С. 146-149.

Маляренко В. Т. Чому Україна? // Голос України. 2010. 25 верес.

Шаблистий В.В. Кримінально-правове забезпечення духовних (ідеальних) потреб людини / Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Львів, 2014. Вип.Размещено на Allbest.ru