Основи трасології

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Основи трасології

1.1 Предмет та наукові основи трасології

Виходячи зі співвідношення понять «сліди», «траси (відбитки)» та «субстанції», можна зазначити, що цю тему недостатньо обґрунтовано іменувати в межах курсу криміналістики термінами:

1. «Слідознавство» без чіткого уявлення сутності та співвідношення понять «сліди», «траси (відбитки)» та «субстанції» як об'єктів слідознавчого дослідження.

2. Тільки як «Трасологія» або «Субстанціологія», оскільки такі назви не можуть охопити всіх наявних різновидів криміналістичних слідів, і в цьому випадку є два спеціальні часткові вчення як слідознавства, так і криміналістики в цілому.

Недоцільно положення слідознавства розподіляти й між самостійними темами «Трасологія» і «Субстанціологія», які тісно взаємопов'язаними спеціальними частковими вченнями криміналістки. У процесі протидії злочину частіше використовуються не траси чи субстанції, а комбіновані сліди у вигляді як трас (відбитків), так і субстанцій. Наприклад, сліди папілярних візерунків пальця руки людини треба розглядати як відбитки цього візерунка і як потожирові чи інші субстанції зі шкіри пальця руки людини або з поверхні трасосприймального об'єкта, за допомогою яких були утворені ці відбитки.

Помилково розглядати слідознавство і тільки як галузь криміналістичної техніки, оскільки фактично його положення мають бути розподілені між другою, третьою та четвертою частинами навчального курсу криміналістики. Фактично слідознавство є базисним частковим криміналістичним ученням, положення якого пронизують другу, третю та четверту частини навчального курсу криміналістики, об'єднавши при цьому положення трасології та субстанціології, самостійне розміщення яких у вигляді розділів (спеціальних часткових вчень) слідознавства доцільне лише у процесі монографічного та іншого наукового їх дослідження.

У той же час, традиційно в підручниках криміналістики використовується все ж таки словосполучення «трасологія», який й буде використовуватися і зараз в якості узагальнюючого для позначення даної сукупності знань. Основні положення трасології, тобто «Основи трасології», повинні розміщатися в техніці, зокрема, положення про поняття, різновиди та класифікацію слідів, відбитків і субстанцій, визначення предмета та системи трасології, основні положення збирання та особистого дослідження окремих різновидів слідів (відбитків, субстанцій) тощо.

У третій частині навчального курсу криміналістики «Тактика» відведено місце тактичним прийомам збирання та особистого дослідження окремих видів слідів (відбитків, субстанцій), підготовки матеріалів, призначення та проведення найбільш актуальних експертних досліджень певних видів слідів та ін.

І, врешті-решт, четверта частина криміналістики - «Методика» - повинна містити розгляд особливостей збирання, особистого та експертного дослідження та іншої роботи з певними різновидами слідів (відбитків, субстанцій) у процесі протидії окремим видам і групам злочинів.

1.2 Механізм утворення слідів

Найчастіше у процесі протидії злочинів використовуються відомості, здобуті у процесі особистого та експертного дослідження слідів папілярних візерунків пальців рук, а тому питанню про класифікацію та криміналістичне значення такого роду слідів доцільно приділити особливу увагу. Але, перш за все, коротко про природу, властивості та механізм утворення цих слідів. Шкіра людини складається з двох шарів, зовнішній з яких називається епідермісом, а другий, більш глибокий, - дермою (власне шкірою). Більш того, будова шкіри на різних ділянках тіла людини неоднакова. Так, на обличчі вона має форму зірочок, на поверхнях пальців, долонь рук та підошвах ніг - паралельних валиків, у вигляді так званих папілярних візерунків, а на інших поверхнях тіла шкіра має сіткову будову.

Дерма, що знаходиться під епідермісом, має численні горбики, які називаються дермальними сосочками. На більшій частині тіла сосочки розташовані хаотично і тільки на долонях рук і підошвах ніг вони розміщені рядами. Останні покриті епідермісом і утворюють валики-складки, видимі неозброєним оком, - папілярні лінії (від лат. papilla - сосочки). У середині сосочка знаходиться потова залоза, протока якої виходить на гребінець папілярної лінії та утворює отвір, який зветься порою.

Пора - це вирвоподібний отвір з нерівними краями, з якого постійно виділяється потова речовина. Оскільки на долонях немає жирових залоз, то при торканні предмета рукою утворюється потовий слід. Проте сліди рук найчастіше називають не потовими, а потожировими. В дійсності так воно і є, оскільки потові сліди утворюються тоді, коли руки старанно вимиті і незабруднені. Реально ж на долонях рук майже завжди є жирова речовина, яка потрапляє на них з інших відкритих частин тіла при торканні їх рукою (потирання рук, обличчя, волосся та ін.).

Валики розташовані паралельно, рядками, тому між ними є борозенки, а разом борозенки і валики, згинаючись, утворюють візерунки, які називаються папілярними. Особливо складну будову вони мають на нігтьових фалангах.

На ненігтьових фалангах пальців папілярні лінії розпочинаються на одному боці і закінчуються на іншому, утворюючи майже прямі лінії. Лише на нігтьових фалангах лінії підіймаються уверх, згинаються і утворюють дуги, петлі, завитки (круги), які являють собою власне папілярні візерунки.

Візерунки на нігтьових фалангах пальців рук людини завжди утворюються трьома потоками папілярних ліній: а) периферичні лінії; б) базисні лінії; в) центральні лінії. Збіг цих трьох потоків утворює таку важливу деталь папілярного візерунка, як дельта.

Лінії папілярного візерунка, що розташовані за межами центральної частини узору, називаються зверху - дистальними, внизу - базисними, а збоку - літеральними.

В основі класифікації папілярних ліній на типи і види лежить характер центральної чистини візерунка. Найпростішим типом папілярного візерунка є дуговий узор, тобто такий, коли папілярна лінія, плавно підіймаючись на одному боці пальця руки і досягнувши певної висоти, плавно опускається на протилежному боці.

Коли ж папілярна лінія, піднявшись уверх, згинається і, зробивши петлю, повертається на той же бік пальця руки, ми маємо другий тип папілярного візерунка - петельний узор.

Наступний тип папілярного візерунка - круговий або завитковий узор - є найбільш складним, і його утворення може здійснюватися декількома шляхами. Піднявшись уверх, папілярна лінія може утворити коло або спіраль і повернутися на той самий бік чи закінчитися на протилежному боці. Зону центральної частини визначають таким чином. Праворуч і ліворуч узору знаходяться дельти - розгалуження однієї папілярної лінії на дві: одна йде уверх, друга - униз і закінчуються на іншому боці пальця. Верхній і нижній рукави (лінії) дельт обмежують площу, яка утворює центральну частину завиткового узору.

Дугова, петляста і завиткова форми будови узору є загальними ознаками. При цьому близько 65 % усіх узорів складають петлі, 30 % - завитки і тільки 5 % - дуги. Кожний з типів папілярного візерунка залежно від будови його центральної частки має по декілька видів.

Дугові папілярні візерунки бувають:

1. Простими, якщо висота вигину папілярної лінії незначна і не призводить до супротивного розташування двох ділянок однієї лінії.

2. Шатровими, коли вигін папілярної лінії настільки високий, що дві ділянки однієї лінії проходять супротив одна одній;

3. Із невизначеною будовою центру.

В основі видового поділу петельних візерунків лежать:

1. Напрям ніжок петлі, коли петельні візерунки поділяються на: 1.1. Радіальні, в яких ніжки петлі завернуті в сторону великого пальця. 1.2. Ульнарні, якщо ніжки петлі завернуті в сторону мізинця.

2. Будова петлі, залежно від чого розрізняють петельні візерунки: 2.1. Прості, з горизонтальним та вертикальним розташуванням ульнарної петлі. 2.2. Вигнуті, як правило, з опущеною головкою петлі. 2.3. Половинчаті, коли петлі розташовані щодо одна одної: паралельно і назустріч. 2.4. Замкнуті (ракетка), коли ніжки центральних петель змикаються.

Завиткові візерунки за будовою петлі можуть бути таких видів: 1. Кругові. 2. Овальні. 3. Спіралеподібні (складна спіраль, подвійна спіраль). 4. Клубкоподібні. 5. З іншою будовою петлі.

Як загальні ознаки папілярних візерунків, окрім їх типів та видів, враховуються також: а) розмір папілярної лінії; б) ступінь її ввігнутості; в) напрям папілярної лінії; г) характер малюнка флексорних та білих ліній, тобто тих зафарбованих ділянок відбитків візерунка, що утворені відповідно гребінцями папілярних ліній та проміжками між ними; д) кількість дельт, яких у дугових візерунках не буває, петлястих - є всього одна дельта, а в завиткових візерунках - по дві та більше.

Більш важливу роль у дактилоскопічному дослідженні відіграють не загальні, а часткові ознаки будови папілярного візерунка, які зосереджені у будові окремих ліній, відносному розташуванні цих мікродеталей. При розгляді папілярної лінії з лупою на її гребені можна побачити будову пор - ультрамікродеталей папілярного візерунка та будови інших ділянок шкіри людини. Пори мають форму багатокутників, стволів із нерівними краями, що дає змогу відрізняти їх одну від одної на підставі так званих «пороскопічних ознак» у вигляді наявності, призначення, розміру, форми, будови, певного розташування, кількості та інших характеристик пор. Краї папілярних ліній є також нерівними, мають форму згинів і сприймаються як звивиста «берегова лінія», тобто у вигляді випуклостей та ввігнутостей бокової лінії папілярного гребінця, що зветься вже еджескопічними ознаками.

Мікродеталями папілярного візерунка є: 1. Дельта. 2. Початок і закінчення папілярної лінії. 3. Їх злиття та роздвоювання. 4. Розрив папілярної лінії. 5. Крапка і фрагмент (тобто фрагмент папілярної лінії у вигляді крапки чи подовженого фрагмента). 6. Місток (фрагмент, що з'єднує дві поряд розташовані флексорні лінії). 7. Гачок (незначне відділення фрагмента папілярної лінії вбік). 8. Острівець (невеличкий фрагмент білої лінії, що нібито розвів флексорну лінію на дві).

Таким чином, ознаки папілярних узорів треба розглядати на мікрорівні: до них належать загальна форма узору, будова окремих деталей папілярних узорів (центральної частини, дельт і потоків ліній, що знаходяться за межами центрального узору). Ці загальні ознаки досліджуються із застосуванням лупи.

Оскільки в цьому випадку вивчаються не сліди загалом, а лише відбитки папілярних візерунків, то ці положення складають такий розділ трасології, як «Дактилоскопія» (від гр. daktylos - палець, skopeo - дивлюсь), на який покладено завдання з вивчення властивостей та ознак папілярних візерунків рук і ніг та розробки на цій основі складових частин гласної методики протидії правопорушенням на всіх стадіях її ведення.

Такі ж засади роботи з порами та нерівностями будови папілярних ліній деталізуються в окремих розділах дактилоскопії - «Пороскопія» та «Еджескопія» (від лат. edgeo - край, окрайка, гр. skopeo - дивлюсь).

Водночас ставиться питання про розширення предмета дактилоскопії, пороскопії та еджескопії до проблем роботи з відбитками не тільки папілярних візерунків пальців і долонь рук та підошви ніг людини, а й будови іншого шкіряного покрову, зокрема губ та інших частин голови (лоба, кінчика носа, вушних раковин, щік та ін.) та тіла людини (шкіри з області ліктів, колін та ін.). Важливо ці трасологічні проблеми не відокремлювати від інших проблем слідознавства у частині роботи з такого роду слідами, у яких, окрім роботи з відбитками, дуже важливі криміналістичні відомості можна отримати й у процесі збирання та дослідження різного роду субстанцій, тобто речовин, що утворили ці відбитки, перш за все, потожирові виділення, речовина, що знаходилася в момент слідоутворення на слідоутворювальному та слідосприймальному об'єктах.

Аналогічно можуть бути проаналізовані загальні й окремі ознаки будови папілярних узорів підошви ніг, візерунків шкіри губ та іншого шкіряного покрову людини. В літературі з'явилися повідомлення про практичне використання дактилоскопічних методів для дослідження відбитків будови без волосяного шкіряного покрову деяких тварин, зокрема морди корови та ін.

Але треба зауважити, що папілярні візерунки пальців і долонь рук та підошов ніг людини мають три властивості, завдяки наявності яких можна ідентифікувати людину, - це індивідуальність, відновлюваність і відносна незмінюваність.

Індивідуальність - це фундаментальна властивість папілярних узорів, суть якої полягає в особливостях будови шкіри на долонних поверхнях рук і підошвах ніг людини. Кожний узор формується у процесі внутрішньоутробного розвитку і пов'язаний зі спадковістю, а тому протягом усього життя людини залишається незмінним. Якщо епідерміс ушкоджується, через деякий час узор відновлюється. Анатомічна будова узору змінюється при глибоких ушкодженнях дерми - сосочкового шару (опік, поріз, розрив). На цих ділянках виникають шрами, рубці, які у процесі дактилоскопічного дослідження, у свою чергу, стають частковими ознаками у процесі дактилоскопічного дослідження.

Відновлюваність папілярного узору як властивість шкірного покриву тіла людини взагалі дає змогу використовувати сліди пальців рук, коли пальці після здійснення макроправопорушення були травмовані і на узорах виникли шрами, рубці.

Відносна незмінюваність як властивість папілярних візерунків пов'язана із їхньою індивідуальністю та відновлюваністю. Із ростом і розвитком людини папілярні узори збільшуються в розмірі, лінії узору стають товстими, з'являються зморшки, складки, додаткові «білі» лінії. Проте загальна форма і розташування окремих ознак в узорі залишаються незмінними. Це дає можливість ідентифікувати людину за слідами пальців рук та підошов ніг, нанесених із великим розривом у часі.

Індивідуальність та відносна незмінність будови будь-якої ділянки шкіри людини дають можливість проведення її індивідуальної ідентифікації за відбитками будови кожного покрову губ, кінчика носа, лоба, вушних раковин, щік, підборіддя та іншого шкіряного покрову голови і частин тіла людини.

1.3 Види та характеристика слідів людини

Будь-які матеріальні чи ідеальні зміни, процес виникнення яких має значення для правильного вирішення певної антикримінальної справи чи у більш широкому розумінні для ефективної, раціональної та якісної протидії певному правопорушенню правильніше іменувати «сліди діяння злочину», які за характером зв'язку з діянням правопорушення можуть бути представлена таким чином:

1. Сліди певного слідоутворювального об'єкта, тобто матеріальні чи ідеальні зміни у вигляді відбитків, субстанцій чи обох одночасно, що виникли в результаті певного впливу або дії конкретного об'єкта.

2. Сліди діяння злочину - аналогічні матеріальні чи ідеальні зміни, які виникли при підготовці або вчиненні діяння певного злочину, або приховування таких змін.

Сліди діяння злочину як ідеальні чи матеріальні зміни можуть проявитися, перш за все, у:

1. Наявності відбитків, певного виду, наприклад, відбитків взуття на ґрунті та ін.

2. Відсутності відбитків певного виду, які мали б бути на тому чи іншому об'єкті відповідно з установленим чи припущеним механізмом та іншими умовами взаємодії об'єктів у процесі діяння, що розслідується. Це так звані «негативні сліди (обставини)», зокрема відсутність відбитків рельєфу поверхні дроту на шиї трупа потерпілого, коли є свідчення заявника, що потерпілого він знайшов у петлі з цього дроту, а тому вважає, що той покінчив життя самогубством.

3. Наявності субстанцій певного виду та природи, наприклад, металевих ошурок під дугою замка, яку розпиляли, та ін.

4. Відсутності субстанцій такого виду чи природи, якої вони мали б бути у тій чи іншій ситуації, зокрема, відсутність крові на місці знаходження трупа людини з чисельними тяжкими тілесними пошкодженнями тощо.

5. Поєднанні вказаних ситуацій.

Таким чином, поняття «сліди» є більш широким, ніж поняття «відбитки» та субстанції», і охоплює останні, причому з подвійною характеристикою їх наявності: тобто як присутності, так і відсутності в певному місці чи на певних речових джерелах.

Класифікація слідів діяння за слідоутворюючим об'єктом може бути представлена таким чином:

1. Сліди людини:

1.1. Шкіряного покрову людини: 1.1.1. Папілярних візерунків (пальців рук, долонь рук, ступенів ніг). 1.1.2. Ліктів рук. 1.1.3. Колін ніг. 1.1.4. Голови (губ, носа, щік, підборіддя, вушних раковин, лоба тощо). 1.1.5. Інших частин тіла людини.

1.2. Зубів.

1.3. Нігтів.

1.4. Одягу: 1.4.1. Рук (рукавичок, текстильної тканини з області ліктів тощо). 1.4.2. Ніг (панчіх, шкарпеток, колгот, взуття, текстильної тканини з області колін тощо). 1.4.2. Іншого одягу, його аксесуарів та предметів постійного носіння (хлястиків, ґудзиків, окулярів, годинників, трості, парасольки, пейджера, мобільного телефону, кілець та інших коштовностей тощо).

1.5. Волосся з голови, лобка та інших частин тіла людини.

1.6. Виділень (потожирової речовини, крові, слини, сперматозоїдів, сечі, екскрементів тощо) і речовин із тіла, одягу, взуття та предметів постійного носіння людини.

2. Транспортних засобів: 2.1. Гужового транспорту і тварин. 2.2. Колісного транспорту (велосипедів, інвалідних колясок, мотоциклів, моторолерів, автомобілів та інших самохідних машин, тролейбусів тощо). 2.3. Гусеничного транспорту (танків, тракторів, екскаваторів та ін.). 2.4. Залізничного транспорту: міського (трамваїв, потягів метрополітену тощо), відомчого (вагонеток, дрезин, потягів та ін.), загального (потягів тощо), розважального (атракціонних потягів тощо). 2.5. Водного транспорту: річкового, морського, змішаного. 2.6. Повітряного транспорту (вертольотів, літаків, повітряні куль та ін.). 2.7. Ліфтоескалаторного транспорту. 2.8. Трубопровідного транспорту.

3. Застосування знарядь макроправопорушення:

3.1. Знарядь злому: 3.1.1 Розрізу. 3.1.2. Проколу. 3.1.3. Ріжучо-колючих знарядь. 3.1.4. Розрубу. 3.1.5. Розпилу. 3.1.6. Свердлення. 3.1.7. Розриву. 3.1.8. Розлому. 3.1.9. Зсуву.

3.2. Протиправного поводження із кримінальною вогнепальною зброєю і боєприпасами.

3.3. Протиправного поводження із кримінальною механічною (холодною) зброєю.

3.4. Протиправного поводження із кримінальною вибуховою зброєю і вибуховими речовинами.

4. Фізичного діяння:

4.1. Структурних змін: 4.1.1. Часткових структурних змін. 4.1.2. Якісних структурних змін. 4.1.3. Термічних змін (високої чи низької температури).

4.2. Енергетичних змін: 4.2.1. Електроструму (природного, побутового, промислового). 4.2.2. Електростатичного заряду. 4.2.3. Магнітного поля. 4.2.4. Радіаційних променів. 4.2.5. Інших променевих впливів (сонячного, рентгенівського, інфрачервоного, ультрафіолетового тощо).

5.1. Хімічного діяння: 5.1. Окислення. 5.2. Відновлення. 5.3. Розкладання. 5.4. Заміщення. 5.5. Змішаних хімічних реакцій.

6.1. Фізико-хімічного діяння: 6.1. Обкопчування. 6.2. Оплавлення. 6.3. Обвуглення. 6.4. Спопеління. 6.5. Інших фізико-хімічних впливів (реакцій).

6.2. Біологічного діяння.

Має значення і класифікація слідів діяння злочину за механізмом утворення залежно від:

1. Просторової орієнтації змін на носії (слідосприймальний об'єкт): 1.1. Поверхневі сліди, коли зміни на носії вимірюються у двох вимірах (довжина та ширина), наприклад, слід пальця руки на шибці. 1.2. Об'ємні сліди, якщо зміни на носії вимірюються у трьох вимірах (довжина, ширина та висота), зокрема сліди зубів на шоколадній цукерці.

Щодо мікрослідів, ультрамікрослідів та ультраслідів цей класифікаційний поділ не має практичного значення. Будь-які матеріальні зміни на такому рівні будуть об'ємними, наприклад, навіть периферійний слід якогось предмета, що утворився на папері внаслідок дії сонячної енергії, певною мірою проникає в товщу паперу і буде розглядатися на мікро-, ультрамікро- та особливо ультрарівні як об'ємний слід.

2. Локалізації змін на носії: 2.1. Локальні сліди, коли зміни на носії утворюються в межах контактної поверхні слідоутворювального об'єкта, зокрема сліди взуття людини, що утворюються у процесі ходи по м'якій поверхні (м'якому ґрунті тощо). 2.2. Периферійні сліди, якщо такі зміни на носіях утворилися за межами контактної поверхні слідоутворювального об'єкта, наприклад, периферійний слід годинника, який раніше знаходився на запиленій поверхні.

3. Того, за рахунок субстанції якого саме об'єкта - слідоутворювального чи слідосприймального - утворилися зміни на носії: 3.1. Сліди нашарування, якщо зміни утворилися за рахунок субстанцій від слідоутворювального об'єкта або речовин, що знаходилися на ньому в процесі слідоутворення, наприклад, слід пальця руки, зафарбованого учнівськими чорнилами, на папері зошита. 3.2. Сліди відшарування, коли зміни утворені внаслідок унесення слідоутворювальним об'єктом субстанцій носія, зокрема слід взуття на щойно пофарбованій підлозі. 3.3. Комбіновані сліди, механізм утворення яких передбачає утворення матеріальних змін частково за рахунок субстанцій як носія, так і слідоутворювального об'єкта.

4. Динаміки слідоутворення: 4.1. Статичні сліди, які утворилися у процесі взаємодії об'єктів, що знаходилися в межах контактних поверхонь кожного з них у стані спокою, а тому рельєф цих поверхонь відображається дзеркально, наприклад, статичний слід у вигляді відбитків переплетінь текстильних волокон одягу потерпілого на лакофарбовому покритті бампера автомобіля, відбитків пальця руки на шибці вікна та ін. 4.2. Динамічні сліди, коли у процесі їх утворення слідоутворювальний та слідосприймальний об'єкти в межах контактних поверхонь рухалися відносно один одного, що призводить до появи зміненого відображення рельєфу у вигляді різного роду лінійних слідів, зокрема динамічний слід розпилювання металевого дроту тощо. 4.3. Комбіновані сліди, при утворенні яких об'єкти, що взаємодіють, на початку контакту знаходилися у стані відносного спокою, а потім стали рухатися щодо їх контактних поверхонь.



1.4 Загальні правила виявлення, огляду, фіксації і вилучення трасологічних слідів

Найбільш поширеними слідами у процесі протидії злочинам є сліди шкіряного покрову людини, тому саме з них доцільно розпочати розгляд загальних положень збирання та особистого дослідження основних видів слідів.

1.4.1 Технічні засоби і методи збирання та особистого дослідження слідів шкіряного покрову рук, ніг, губ та інших частин тіла людини

Однакова анатомічна будова і властивості папілярних узорів рук і ніг людини припускають однаковий механізм утворення цих слідів та інших слідів кожного покрову людини під час механічної взаємодії. Сліди кожного покрову рук, ніг та інших частин тіла людини є контактними, утворюються за рахунок речовини, котра виділяється шкірою або випадково потрапила на її поверхню. Речовина може бути кольоровою (барва, кров, пил, бруд та ін.) і безбарвною (піт, різні рідини штучного походження тощо). Тому сліди можуть бути забарвленими і безбарвними (невидимими, слабо видимими). Якщо слідосприймальний об'єкт є пластичним, у такому випадку утворюються об'ємні сліди. При дотику до твердого предмета виникають поверхневі сліди.

Сліди кожного покрову пальців рук залишаються на всіх твердих предметах, яких торкається рука людини, у т. ч. й пластичній (пластилін, віск, глина, розігрітий сургуч, стеарин тощо) та сипкій речовині (крейда, борошно, цемент, пилюка та ін.), на якій вони мають бути належним чином зафіксовані.

На пластичній та сипкій речовині утворюються об'ємні сліди, а на твердих предметах - поверхневі. Поверхневі сліди утворюються за рахунок сторонньої речовини, яка нашаровується на слідосприймальний об'єкт або зноситься з нього, і поділяються на сліди нашарування та відшарування. Якщо на слід нанесено кольорову речовину (кров, фарбу, бруд тощо), він називається забарвленим, а якщо ця речовина безколірна, то утворений слід буде невидимим (безбарвним).

Більшість слідів кожного покрову пальців рук - безбарвні (невидимі), тобто латентні і утворюються за допомогою безкольорової потожирової речовини, яка виділяється на поверхню папілярних ліній. Якщо пальцем торкнутися предмета, залишається потовий (але не потожировий) слід, тому що на долонях рук та підошвах ніг, на відміну від інших частин шкіри, жирових залоз немає. Жирова речовина може потрапити на долоні рук від дотику до інших частин шкіри, рук, обличчя, шиї, волосся, які надто змащені жировою речовиною. Якщо палець торкається предмета не один раз, слід стає менш насиченим. Спітнілі руки залишають більш насичені сліди.

Існують різноманітні методи й засоби виявлення потожирових слідів пальців рук, у т. ч. й у таких незвичайних ситуаціях, як на:

1. Предметах, які витягнуті з води.

2. Предметах, що підлягали впливу високої температури.

3. Текстильних і синтетичних тканинах із дрібною структурною поверхнею.

4. Шкіряному покрові людини тощо.

Так, у процесі експериментальних досліджень та на практиці були успішно зібрані і в подальшому досліджені відбитки папілярних візерунків пальців рук на шифері, атласній тканині жіночого поясу; носіях, які були покриті тонким шаром інею та льоду; на скляних та поліетиленових носіях, що знаходилися у проточній воді протягом 10-14 діб.

Технічні засоби та методи збирання відбитків папілярних візерунків пальців рук і ніг людини, а також шкіряного покрову губ та інших частин тіла людини аналогічні і можуть бути розділені на дві групи щодо збирання:

1. Видимих відбитків.

2. Невидимих відбитків.

Видимі сліди шкіри пальців рук - об'ємні та забарвлені поверхневі сліди. Для їх виявлення достатньо візуального спостереження при звичайному освітленні або при використанні кишенькового ліхтарика для створення косонаправленого освітлення. Виявлені сліди фотографують масштабним способом із застосуванням світлофільтрів, якщо забарвлений слід малоконтрастний. Об'ємні сліди фіксують шляхом виготовлення зліпків, використовуючи для цього пасту К, сіеласт та інші полімерні матеріали. Однак краще за все об'ємні та забарвлені сліди вилучати разом із носієм.

У практиці протидії макроправопорушенням більшість слідів рук - невидимі, тобто латентні, технічні засоби і методи їх виявлення та іншого збирання досить різноманітні. Їх можна розділити на три групи - фізичні, хімічні та радіографічні.

Основу фізичних методів виявлення та іншого збирання слідів кожного покрову рук людини становлять об'єктивні закономірності, відомі у фізиці та суміжних із нею галузях знань, а саме: адгезія, змочування, конденсація, гальваностегія та люмінесценція.

Адгезія - це злипання, зчеплення поверхонь різних тіл. Якщо на невидимий слід (нашарування потожирової речовини, яке певний час залишається липким) потрапляють субстанції будь-якої речовини, то вони прилипають і слід стає видимим. Тому до свіжих слідів порошки прилипають добре, а при висиханні потожирової речовини через деякий час можливість виявлення сліду адгезійними методами та засобами зменшується.

Адгезійний метод виявлення слідів рук людини передбачає дотримування таких правил:

1. Невидимий слід можна виявити, доки потожирова речовина повністю не висохла.

2. Можна використати будь-який сухий, дрібний, кольоровий порошок (сажу, окис цинку, порошок заліза, окис міді тощо).

3. Якщо слід не можна виявити за допомогою порошку, то це ще не означає, що сліду на носії немає зовсім і треба застосовувати інші методи.

Для адгезійно-магнітних методів виявлення слідів, частіше за все, використовують порошок заліза, відновленого воднем, окис кобальту, окис свинцю, гамму кольорових порошків на феромагнітній основі: білі (опал, топаз); червоно-жовті (рубін, гранат); темні (агат, сапфір) та ін.

Адгезійно-немагнітні порошки застосовуються в аерозольній упаковці: «Дактозоль» - алюмінієва пудра; «Дактозоль-С» - газова сажа; «Дактозоль-Т» - тальк; «Дактозоль-ОЦ» - окис цинку.

Як замінники порошків можна використовувати й інші речовини. Важливо, щоб вони були сухими та ретельно подрібненими. Зокрема, широко розповсюджені порошки рослинного походження (подрібнена певна трава).

Змочування - це фізичне явище, яке виникає при стиканні рідини з твердим тілом. Існують змочувані та незмочувані тіла. Наприклад, жирова речовина - незмочувана у воді. На цьому принципі ґрунтуються методи виявлення слідів жирової речовини на папері шляхом фарбування у водному розчині аніліновим барвником (фіолетовим, синім тощо). Якщо занурити аркуш паперу в розчин барвника, то фон його піддається фарбуванню, а слід потожирової речовини залишається білим. Цим методом користуються при виявленні слідів на чистих аркушах паперу.

Конденсація - перехід речовини із газоподібного в рідкий або твердий кристалічний стан. Це явище лежить в основі методу виявлення слідів парами йоду та методу вакуумного напилення. Для застосування парів йоду існують різноманітні йодні трубки. Метод вакуумного напилення досить складний і тому застосовується лише в лабораторних умовах.

Найбільш поширений метод виявлення слідів рук людини парами йоду. Для водяного підігріву, наприклад, використовують термос. Перед виїздом на місце діяння в термос наливають гарячу воду. Для виявлення слідів у колбу термоса занурюють йодну трубку і проводять окурювання поверхні звичайним шляхом. Такий субліматор парів йоду дозволяє одержувати струмінь із температурою 60 °С, чого достатньо для виявлення слідів рук на текстильних і синтетичних тканинах.

Для виявлення потожирових слідів рекомендована суміш із крохмалем (1 частина йоду на 10 частин крохмалю). Кристалики йоду розтирають у ступці, змішують із крохмалем. На тканину порошок наносять щіточкою або посипають. Через 7-8 хв порошок струшують, а виявлений слід закріплюють порошком заліза, відновленого воднем. За допомогою цього способу можна виявити відбитки папілярних узорів на тканинах давністю до 3-5 днів.

Метод гальваностегії - це нанесення на поверхню предмета частин металу, металевих плівок методом електролітичного осадження. Якщо предмет зі слідом занурити в електролітичну ванну, вся його поверхня покривається металом, а папілярні лінії, як незмочувані, залишаються чистими.

Потожирові сліди можна виявити й шляхом люмінесценції, яка спостерігається в різних ділянках спектра, головним чином, в ультрафіолетовій та інфрачервоній. Сучасними джерелами збудження люмінесценції є лазери.

Суть хімічних методів виявлення невидимих потожирових слідів пальців рук полягає в тому, що хімічна речовина, яку наносять на слід, вступає в реакцію з потожировою речовиною сліду. Утворюється забарвлена сполука, яка відрізняється від фону носія.

До хімічних засобів належить розчин азотнокислого срібла і марганцевокислого калію із сірчаною кислотою (на 100 см3 води - 1 г марганцевокислого калію, 0,2-0,3 мл сірчаної кислоти).

Для виявлення слідів на склі, полімерних плівках, фаянсі, папері достатньо предмет занурити в один з таких розчинів, а потім сполоснути його у воді.

Досить поширені такі хімічні засоби виявлення слідів пальців рук, як розчин нінгідрину або алоксану в ацетоні. Розчин наносять на вірогідний носій пульверизатором або тампоном і залишають на світлі. Через 7-9 годин на носії повинно з'явитися фіолетове (нінгідроване) або оранжеве (алоксанове) зображення сліду.

Деякі хімічні розчини, що застосовують у лабораторних умовах, дозволяють виявити старі сліди на папері, картоні та дереві давністю до 10 років.

Сутність радіографічного методу полягає в тому, що вірогідний носій слідів пальців рук людини опромінюють потоком нейтронів, унаслідок чого деякі елементи (натрій, калій, фосфор, магній тощо), які належать до складу потожирової речовини, перетворюються на радіоактивні ізотопи. Після цього до носія прикладають фотоплівку в місці вірогідного розташування папілярних ліній сліду, та фотоплівка засвічується. Якщо плівку проявити, то на прозорому фоні буде одержано зображення сліду пальця.

Цей метод застосовують, коли слід знаходиться на друкованому тексті, кольоровому малюнку, від впливу якого звичайним методом позбавитися майже неможливо. Радіографічний метод дозволяє виявити й інші сліди пальців рук людини давністю до 50 років.

У потожирових відбитках пальців рук та іншого шкіряного покрову людини на гладких полірованих поверхнях, якісному папері та інших відповідних носіях відображуються пори, форма, будова, кількість, місце розташування та інші ознаки, які на папілярних лініях та іншому шкіряному покрові суто індивідуальні, що може бути використано для пороскопічної ідентифікації людини.

Для пороскопічного ототожнення людини достатній відбиток ділянки папілярного або іншого шкіряного узору розміром 5Ч5 мм. Важливо, щоб у цих відбитках були чітко відображені пори, а тому одержання експериментальних відбитків пороскопічних слідів потребує додаткових навичок і здійснюється на склі та інших гладких полірованих носіях.

У поняття слідів рук входять відбитки не тільки папілярного візерунка та іншого шкіряного покрову руки, перш за все долоні, ліктів та ін., а й відбитки будови поверхні шкіряних, текстильних, гумових та з іншого матеріалу рукавичок, для збирання яких використовується вже дрібнообкорувана гумова пластина, полімерні матеріали та ін. Ці сліди, як і інші сліди шкіряного покрову людини, містять у собі й потожирову речовину та інші субстанції, що утворили відбитки, які можна зібрати за допомогою дактилоплівки, липких стрічок та деяких інших технічних засобів і методів.

У процесі особистого дослідження відбитків папілярного візерунка пальців рук людини на місці їх збирання, перш за все, можна вже попередньо відмежувати «потрібні» та «непотрібні» відбитки. Наприклад, у випадку огляду місця помешкання потерпілого, з якого було скоєно крадіжку, дуже важливо на підставі співставлення загальних та часткових ознак експериментальних відбитків папілярних візерунків володільців помешкання з виявленими відбитками встановити «чужі» відбитки, які, скоріше за все, і були залишені переслідуваним.

Детально вивчаючи на місці діяння «чужі» відбитки будови папілярного візерунка, вже можна припустити й вік людини, що їх залишила. Для цього треба взяти масштабну лінійку і покласти її поперек щодо потоку папілярних ліній, а після цього підрахувати, скільки папілярних ліній припадає на ділянку відбитка у 5 мм. У відбитках папілярного візерунка дорослої людини таких ліній буде від 9 до 12, старшого школяра - 10-12, а молодшого школяра - 12-13.

Білі лінії, що перетинають папілярні лінії, частіше за все утворюються у людей, які працюють на холоді, а зморшки шкіри - у людей літнього віку.

За товщиною папілярні лінії чоловіків більші, ніж у жінок, проте папілярні лінії останніх у цьому відношенні можуть бути сплутані з папілярними лініями хлопчиків. Крім того, на папілярному візерунку шевців, частіше ніж у людей іншого роду занять, виникають шрами від уколів та інших характерних ушкоджень, столярів та різьбярів по дереву - від порізів; музикантів, друкарок, людей, які постійно працюють на персональному комп'ютері, та в людей деяких інших подібних занять - мозолі на певних ділянках пальців чи долонь рук та ін. Дуже важливі відомості може дати особисте дослідження тих субстанцій, якими відбитки пальців чи долонь рук були утворені.

Важливо й відрізняти відбитки будови певних ділянок шкіри долоні від шкіри папілярного візерунка пальців рук, в основу чого можуть бути покладені такі дані: долонні папілярні візерунки більші за пальцеві, з більш плавними потоками ліній, які мають значно менше розгалужень (вил, крючків, острівків) і більше обривків. Ніжки петельного візерунка пальця руки, як правило, зігнуті, а долоні - прямі; у відбитках пальців білі лінії у більшості випадків розташовані паралельно базисним папілярним лініям.

Для того щоб визначити, відбитки пальців саме якої руки перед нами, треба уявно з'єднати верхні точки слідів прямою лінією, і якщо ця лінія буде нахилена праворуч - це відбитки пальців рук правої руки, ліворуч - лівої руки. Проте значно складніше визначити руку за окремими відбитками пальців. У випадку виявлення петельного візерунка з точністю до 5 % можна стверджувати, що якщо ніжка петлі направлена праворуч, то ми маємо відбиток пальця правої руки, а ліворуч - лівої руки.

За наявності завиткового візерунка у вигляді спіралі напрям папілярних ліній для правої руки буде лівоокружним і проти ходу годинникової стрілки, а для лівої руки - правоокружним і за ходом годинникової стрілки.

Відбитки папілярного візерунка великого пальця більші ніж відбитки інших пальців і ділянки долоні, а площа середнього й безіменного пальців частіше за все має форму прямокутника.

1.4.2 Технічні засоби і методи збирання та особистого дослідження слідів ніг людини

Сліди ніг людини розглядують із точки зору як слідів босих ніг (особливості технічних засобів і методів збирання та особистого дослідження слідів яких аналогічні вищевикладеним технічним засобам і методам роботи зі слідами папілярних візерунків пальців і долонь рук, оскільки лише на останніх і ступнях босих ніг є папілярні візерунки) і слідів ніг у шкарпетках, панчохах, колготках та в іншому одязі, а також як слідів взуття.

За слідами босих ніг ототожнюють людину, а за слідами ніг у шкарпетках, панчохах та іншому одязі і за слідами взутих ніг - відповідний одяг. Для цього використовують об'ємні та поверхневі статичні сліди. Поверхневі сліди бувають забарвленими та незабарвленими. Забарвлені за механізмом утворення поділяються на сліди нашарування та відшарування. Безбарвні сліди бувають маловидимі та невидимі (латентні). Невидимі сліди босої ноги можуть бути потові або потожирові, як і сліди рук.

Забарвлені сліди ніг можуть бути нанесені фарбувальною речовиною, кров'ю, брудом та іншими рідкими й сипкими (крейда, борошно, пил, цемент тощо) речовинами. Об'ємні сліди ніг інколи бувають комбінованими, тобто одночасно забарвленими будь-якою речовиною, наприклад, крейдою, вапном, цементом. Такі сліди утворюються внаслідок відшарування з підошви взуття мікро- чи ультрамікросубстанцій пластифікаторів та інших речовин, а також за рахунок остаточної деформації поверхні носія. Зазначені сліди треба фіксувати та моделювати за допомогою особливих прийомів.

Значна кількість слідів ніг, що поєднані механізмом утворення та напрямом, називається доріжкою слідів ніг. У ній знаходять відображення навички ходи, функціональні ознаки людини, деякі її анатомічні прикмети. Для встановлення цих прикмет досліджують такі елементи доріжки слідів ніг, як: 1. Напрям руху. 2. Лінія ходи. 3. Довжина правого та лівого кроку. 4. Ширина кроку. 5. Кут розвороту стопи.

Ці елементи ретельно вимірюють і визначають кількісно в сантиметрах і градусах. За окремими елементами доріжки слідів ніг можна встановити приблизний зріст, стать особи, визначити, як вона йшла (кроком, бігла); з багажем чи без нього; орієнтовно професію, захворювання, анатомічні аномалії рухового апарату тощо. Ці відомості можна отримати під час особистого дослідження доріжки слідів на місці діяння за участю фахівця. За одиничним слідом можна визначити розмір взуття, приблизний зріст, вид взуття та його приналежність - чоловіче, жіноче.

Фіксацію слідів ніг здійснюють фотографуванням, вимірюванням та описом, копіюванням і моделюванням, вилучення слідів разом із носієм. Фотографування одиночних слідів виконується масштабним способом, а доріжок слідів - панорамним.

В одиночному сліді вимірюванням фіксують загальну довжину й ширину підметки, каблука, проміжної частини. При описуванні, крім загальних ознак і розмірів, визначають окремі індивідуальні ознаки: будову малюнка підметки, ознаки носіння та ремонту взуття тощо.

Об'ємні сліди ніг, як правило, видимі або слабовидимі, збирають шляхом їх фізичного моделювання за допомогою гіпсу, сірки, вальцмаси, пасти К, сіеласту та деяких інших полімерних матеріалів. Традиційно для виготовлення зліпків-копій об'ємних відбитків слідів ніг чи відбитків взуття застосовують гіпс.

Поверхневі відбитки слідів ніг можна зібрати копіюванням на дрібнообкорувану гумову пластину, відповідні листи зволоженого зафіксованого фотопаперу, навіть на дактилоплівку та інші подібні матеріали. В літературі зверталася увага на розробку відповідної гумової статичної смужки, яка дозволяє виявити та здійснити інші етапи збирання латентної доріжки слідів ніг людини на килимовому покритті та інших подібних поверхнях. У цьому випадку використовується статичний заряд тих мікро- та ультрамікросубстанцій, якими були утворені ці відбитки. При підключенні статичної смужки до електроструму ці субстанції прилипають до неї, утворюючи добре видиму доріжку слідів і навіть часткові ознаки окремих відбитків взуття, чого буває достатньо для проведення навіть індивідуальної ідентифікації підошви взуття.

Загальний порядок збирання об'ємного сліду ноги такий: зібрати вірогідні сліди запаху людини, сфотографувати, виміряти, задокументувати, і якщо слід комбінований, то вилучити субстанції (мікро- чи ультрамікросубстанції) речовини, якою він забарвлений, а потім за допомогою гіпсу чи полімерних матеріалів виготовити зліпок.

Поверхневі забарвлені сліди ніг фотографують, вимірюють, документують, а потім уже переносять на копіювальний матеріал (дактилоплівку, фотопапір, гумову пластину та ін.), або якщо є можливість - вилучають із носієм.

Об'ємні відбитки підошви ніг на сипких матеріалах фіксують зліпками, дотримуючись при їх виготовленні загальних правил. Гіпсові зліпки виконують заливним, насипним і комбінованим способами. Перед виготовленням зліпка заливним способом на сипкому ґрунті відбитки підошви ніг закріпляють розчином перхлорвінілової смоли в ацетоні, розчином цукру, лаком для волосся тощо. Потім уже виготовляють зліпок відбитка звичайним способом.

Застосовуючи насипний спосіб, відбитки припудрюють гіпсом через сито, а потім засипають товстим шаром гіпсу, накривають ганчіркою і через неї змочують гіпс до затвердіння.

При комбінованому способі відбитки моделюють шляхом припудрювання гіпсом (шаром товщиною приблизно 5 мм), потім заливають рідким гіпсом, кладуть арматуру і заливають звичайним розчином гіпсу.

Техніка виготовлення гіпсового зліпка відбитка заливним способом така: із відбитка видаляють воду та сторонні предмети, якщо об'ємні відбитки неглибокі, роблять загорожу металевою (картонною) стрічкою; розчин гіпсу наносять на весь відбиток; кладуть арматуру, мотузок кінцями назовні та виливають залишок розчину гіпсу; через 15-20 хв після затвердіння зліпок відбитка акуратно піднімають і звільняють від ґрунту водою. Проте не можна цей зліпок терти, щоб відділити ґрунт. Потім до кінців мотузка прикріплюють бирку, на якій роблять посвідчувальний напис, та опечатують зліпок.

Невидимі сліди контакту взуття, як правило, залишаються на папері, картоні, фанері, полірованих і пофарбованих предметах. Такі відбитки можна виявити шляхом нанесення на поверхню порошку на феромагнітній основі магнітною щіткою. Інколи такі сліди можна виявити завдяки спостереженню шляхом люмінесценції на ультрафіолетових променях.

Інколи об'ємні відбитки підошви ніг знаходяться під водою, видалити яку практично неможливо (калюжа, річка, ставок та ін.). У цьому випадку для виготовлення зліпка виконують такі дії: якщо шар води над слідом досягає 10 см, то металевою (пластиковою) стрічкою огороджують слід і відсмоктують воду грушею, а потім виготовляють зліпок звичайним заливним способом. Якщо шар води не перевищує 5 см, то воду можна не відсмоктувати, а просто в неї насипати гіпс. Гіпс у воді затвердіє, і зліпок можна вилучити. Якщо шар води сягає понад 50-100 см, розчин гіпсу треба зробити густим і через гумову трубку вилити його в слід, підводячи кінець трубки безпосередньо до сліду.

Об'ємні відбитки підошви ніг на снігу фіксують звичайними способами. Гіпсові зліпки виготовляють насипним або комбінованим способом. Особливість виготовлення зліпків: необхідно охолодити воду до 0 °С перед виготовленням гіпсового розчину. Подальша техніка аналогічна описаній для фіксації об'ємних слідів на сипких матеріалах. На розсипчастому снігу зліпки виробляють тільки насипним способом. Якщо ж сніг вологий та густий, зліпок можна виготовити заливним способом.

Добре зарекомендував себе і спосіб моделювання відбитків ніг на снігу чи льоду шляхом швидкого заливання всієї поверхні відбитка розплавленою звичайною поштовою сіркою. трасологія слід папілярний доказ

У процесі особистого дослідження слідів ніг людини дуже важливу роль відіграють різного роду метричні характеристики поодиноких слідів та їх доріжки. Зокрема, середня довжина кроку (відстань від однойменних деталей двох відбитків правої і лівої ноги) чоловіків складає 70-80 см, а жінок - 50-70 см. Якщо довжина кроку коливається в межах 50-70 см, а кут розвороту стопи складає 12-180, то в такому випадку, скоріше за все, рухалася жінка середнього росту. Довжина кроку в межах 70-90 см і великий кут розвороту ступень характерні для ходи чоловіка середнього росту, а довжина кроку, що в 2,5 рази більша довжини стопи, - дитини у віці до 9 років, у 2,75 разів - підлітка від 9 до 14 років, і в 3 рази - підлітка старшого за 14 років.

Коли лінія ходи людини наближається до прямої, довжина кроку велика, а ширина кроку мала, то, скоріше за все, людина бігла.

Якщо ж довжина кроку мала, ширина кроку велика, поставлення ступнів ніг майже паралельна, і на м'якому ґрунті відбитки глибокі, то є всі підстави припустити, що людина рухалась із вантажем.

Велика ширина кроку, значний розворот ступенів і середня довжина кроку характерні для «ходи моряка», а мінлива довжина і ширина кроку та хвиляста лінія напряму руху - для людини, яка знаходилася у стані алкогольного, наркотичного та іншого сп'яніння чи в дуже хворобливому стані.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке трасологія?.

2. Які існують типи і види папілярних візерунків?

3. Що відноситься до мікродеталей папілярних візерунків?

4. Які властивості мають папілярні візерунки?

5. Які існують різновиди слідів за слідоутворюючим об'єктом?

6. Якими фізичними методами можливо виявити сліди кожного покрову рук людини?

7. Яка експертиза призначається для дослідження папілярних візерунків рук або ніг людини?

Размещено на Allbest.ru