Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Динамічний розвиток кримінального права, обумовлений необхідністю пошуку нових способів і засобів реагування на злочинність, відродив науковий інтерес до проблематики джерел даної галузі. Якщо протягом останніх десятиліть у вітчизняній науці панувала думка про те, що єдиним джерелом є виключно закон, то останнім часом вона все частіше піддається критиці. Зокрема, Б. Ш. Пошва вважає, що рішення, прийняті Верховним Судом України, мають набути статусу судового прецеденту. Деякі вчені розглядають правовий звичай як джерело кримінального права, при цьому вони не використовують по відношенню до нормативного звичаю термін «джерело кримінального права. Зауважимо, що при всьому різноманітті поглядів на природу джерел кримінального права вчені та практики ставлять під сумнів приналежність того чи іншого джерела права до розряду кримінально-правових. На мій погляд, вирішення зазначеного питання знаходиться в площині визначення самого поняття джерел кримінального права. Адже для встановлення юридичної природи будь-якого інституту потрібно чітко з'ясувати етимологічне і правове значення поняття (терміна).

Суперечки щодо поняття «джерела права» періодично виникали в різні історичні епохи. Констатував зазначений факт і С. Ф. Кечек'ян, який писав, що зазначене поняття належить до числа найбільш нез'ясованих у теорії права, адже не тільки відсутнє загальноприйняте визначення цього поняття, а навіть дискусійним є сам сенс, який вкладають у цей концепт. На мій погляд, відповідь на питання стосовно кола джерел кримінального права може базуватися виключно на з'ясуванні поняття і ознак такого джерела. Інакше кажучи, тільки те явище, яке повністю буде відповідати усім науково обґрунтованим ознакам джерел кримінального права, й може бути віднесене до їх кола.

Джерела кримінального права

Під джерелами кримінального права слід розуміти явища, в яких містяться норми права, прийняті спеціальним суб'єктом, які мають конкретну загальноприйняту і загальнообов'язкову форму, визнану державою, і здатні регулювати кримінально-правові відносини.

Джерелами кримінального права є:

1) Конституція України;

2) Кримінальний кодекс України;

3) Рішення Конституційного Суду України;

4) Постанови Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ (після судової реформи 2017 року - Касаційний кримінальний суд Верховного Суду);

5) міжнародні договори та міжнародні угоди;

6) практика Європейського суду з прав людини;

7) правова доктрина;

8) інші джерела кримінального права.

Конституція України

Конституція України займає перше місце у системі джерел кримінального права і є Основним Законом України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично, або ж не може її набути. Тоді, згідно ст. 8 Конституції України, має застосовуватися норма Конституції як норма прямої дії. При прийнятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Наприклад, ст. 41 «Виконання наказу або розпорядження» КК України, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституції України, де передбачено, що ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за надання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції:

· заборона зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів (ч. 1 ст. 58);

· ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ч. 2 ст. 58);

· ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61) та ін.

Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. У зв'зку з тим, що в ст. 3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи (розділи 2-4 Особливої частини КК України). Отже, кримінальне право знаходиться в субординаційній залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави. Для неухильного дотримання положень Конституції України Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. № 9 зобов'язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності його Конституції України.

Конституції України належить особливе місце в системі джерел кримінального права і це підтверджується такими фундаментальними факторами:

· це закон, тобто акт виключної ваги і значення; їй властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію;

· закони про кримінальну відповідальність мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй, їх невідповідність, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх неконституційними.

Кримінальний кодекс України

кримінальний право конституція законодавство

Основне місце серед джерел в кримінальному праві посідає Кримінальний кодекс України. КК України - це нормативний акт, прийнятий Верховною Радою України, який містить систему взаємопов'язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм. Чинним на сьогодні є КК України , прийнятий 5 квітня 2001 року, який вступив у законну силу 1 вересня 2001 року (із наступними доповненнями і змінами).

КК України складається з Загальної та Особливої частини.

Кожна частина КК України поділяється на глави:

· у Загальній частині їх 16,

· в Особливій 20.

Кожна глава має назву та об'єднує певну сукупність статей, які теж мають назви. Норми Загальної частини формулюють основні принципи і вміщують означення понять і інститутів кримінального права. Ці норми за своїм змістом становлять єдине ціле і в них неможливо виділити які-небудь внутрішні структурні частини. Норми Особливої частини кримінального права вміщують опис ознак конкретного складу злочинів і передбачає міри покарання, які застосовуються в разі їх вчинення, за своєю будовою норми Особливої частини чітко розпадаються на дві частини. В одній перераховуються ознаки, які характеризують даний злочин (наприклад ст. 257 «Бандитизм» КК України -«Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи окремих осіб, а так само участь у такій банді або вчинюваному нею нападі»), а в другій частині норми вказується та міра покарання, яка може бути застосована за вчинення даного злочину (наприклад, у ст. 257 «Бандитизм» КК України - «карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна»). КК України є єдиним кодифікованим законом і джерелом кримінального права України. У разі коли нормі КК України суперечить норма іншого закону, застосуванню підлягає норма КК України. Згідно КК України будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово відрізняється від будь-яких інших галузей вітчизняного законодавства, а також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало застосування інших, крім КК України, кримінальних законів. Закон про кримінальну відповідальність порівняно з іншими законами України вирізняється своїми особливими тільки йому відмінностями, тому що тільки КК України є основним і єдиним джерелом кримінального права. Згідно з ч. 3 ст. 3 «Законодавство України про кримінальну відповідальність» КК України злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК України. Мова, насамперед ведеться, про існуючі вироки, ухвали і постанови судів нині не являються джерелами кримінального права. Ці постанови, ухвали та вироки можуть мати обов'язковий характер лише стосовно тієї конкретної справи, де вони постановлені. Тільки КК України має значення нормативно-правового акта, який визначає, яке саме з вчинених діянь є протиправним, кваліфікується як злочинне і яка міра відповідальності застосовується в цьому випадку. Правові норм інших галузей права можуть в собі містити деякі визначення, що мають безпосередній вплив на розуміння конкретної кримінально-правової норми. Але існуючі такі особливості можуть бути тільки як нормативна база, за допомогою та на основі якої буде прийнятий певний кримінальний закон.

Отже,основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, де сукупність кримінально-правових норм об'єднана у відповідні розділи та систематизована у певній послідовності.

Рішення Конституційного Суду України

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Постанови Пленуму ВС та ВСС України

Критеріями віднесення постанов Пленуму ВС та ВСС України до джерел кримінального права можна вважати те, що вони є роз'ясненнями з питань судової практики, які для нижчестоящих судів відіграють фактично обов'язкову роль, забезпечувану авторитетністю вищої судової інстанції; такі рішення відповідним чином оформлені, що становить ознаку формальної визначеності; вироблена процедура їх прийняття; здійснюється їх офіційне оприлюднення - публікуються у відповідних офіційних виданнях.

Міжнародні договори

Міжнародні договори займають важливе місце серед джерел кримінального права. Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні нормативні акти, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. У ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року вказується, якщо міжнародним договором України, котрий набрав чинності у встановленому порядку, визначено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. У ст. 8 КК України , яка регулює питання відповідальності за злочини, вчинені не громадянами України, міститься таке положення: «…підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами…». Відповідно до диспозицій деяких кримінально-правових норм міжнародні договори визначають окремі обов'язкові елементи складів злочинів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 438 «Порушення законів та звичаїв війни» КК України перелік форм об'єктивної сторони передбаченого цією нормою злочину не є вичерпним, і кримінально караними вважаються ще й інші порушення законів та звичаїв війни, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 439 «Застосування зброї масового знищення» КК України, що передбачає відповідальність за застосування зброї масового знищення, і ст. 440 «Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення» КК України, в якій закріплено караність за розроблення, виробництва, придбання, зберігання, збуту й транспортування зброї масового знищення, міжнародними договорами визначається предмет зазначених злочинів.

Правова доктрина

Правова доктрина - це визначена як система уявлень (ідей) про право, що сформульована вченими-юристами, з метою забезпечення порядку в суспільних відносинах і вирішення юридичних казусів, яка має письмове вираження і санкціонована державою. В Україні правова доктрина не закріплена як джерело кримінального права. В той же час вона може мати статус неформального (нетрадиційного) джерела кримінального права. Так, посилання на праці видатних юристів зустрічаються в правозастосовчій практиці, але ж як додаткова аргументація. Правова доктрина є джерелом кримінального права як навчальної дисципліни та науки, але аж ніяк не є джерелом кримінального права як галузі права. Положення доктрини як джерело права можуть застосовуватись у окремих галузях права, в яких допускається застосування аналогії права чи/та аналогії закону при вирішенні питань правової оцінки певних ситуацій, не врегульованих позитивним правом, але вони не можуть застосовуватися як джерело кримінального права.

Інші джерела кримінального права

Норми кримінального права нерідко не містять достатньо повної моделі кримінально-правової заборони. Окремі, часто в значній мірі, ознаки цієї моделі містяться в нормах інших галузей права. У цілому ряді випадків, коли це випливає з кримінального закону, норми інших галузей українського права визначають, конкретизують злочинність діяння, але не визначають його караності. У цьому разі йдеться про конкретизацію бланкетних норм кримінального закону. Іноді норми права інших галузей права визначають, конкретизують предмет злочину. Так, поняття відомостей, що становлять державну таємницю, визначені, зокрема, в Законі України «Про державну таємницю» від 21 вересня 1999 року, який загалом належить до конституційного права, але містить у собі норми права, які поряд з нормами кримінального права визначають злочинність діяння. Він має важливе значення для кваліфікації таких злочинів як шпигунство (ст. 114 КК «Шпигунство» України) та державна зрада (ст. 111 КК «Державна зрада» України). Предмет злочинів, пов'язаних з наркотиками, визначений у «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (із змінами і доповненнями), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 6 травня 2000 року. Цей нормативний акт можна винести до медичного права.

Висновок

Проаналізувавши різні підходи і точки зору, я дійшла висновку, що до ознак джерел кримінального права варто віднести: нормативність; системність; ієрархічність; формальність, загальнообов'язковість. Сучасному кримінальному праву притаманна множнність джерел , які є неоднорідні за природою, юридичною значимістю та з різним ступенем інтенсивності використовуються у сфері кримінально- правового регулювання. Таким чином, під джерелами кримінального права слід розуміти явища, в яких містяться норми права, прийняті спеціальним суб'єктом, котрі мають конкретну загальноприйняту і загальнообов'язкову форму, визнану державою, і здатні регулювати кримінально-правові відносини. Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що джерело права - це факти, які здатні ідентифікувати соціальні норми від неправових і, таким чином, визначити специфіку права. Джерела права мають різноманітний характер. Проте, щоб відрізняти кримінально-правові норми від інших норм, треба виокремити певну низку ознак, характерних саме для кримінально-правових приписів. На підставі цих ознак і визначається поняття «джерело кримінального права».

Размещено на Allbest.ru