Сучасний стан та перспективи модернізації організаційно-функціональної структури забезпечення державної політики в інформаційно-комунікативній сфері України

Альона Садовська

Вступ

Постановка проблеми. Інформаційна сфера - це динамічний простір, якому притаманні постійні зміни, що відбуваються під впливом розвитку сучасних інформаційних технологій, нових викликів інформаційного суспільства, необхідності захисту інформації. Формування дієвої управлінської вертикалі, здатної ефективно регулювати інформаційно-комунікативну сферу, потребує модернізації, запровадження інноваційних підходів відповідно до потреб галузі та вимог часу.

Становлення органів державного управління інформаційною політикою розпочалося з часу здобуття незалежності. За 22 роки незалежності інформаційна сфера зазнала суттєвих трансформацій під впливом процесів демократизації та становлення системи органів державного управління в цілому.

Наявна структура сформована в результаті проведення адміністративної реформи.Але незважаючи на це, існує потреба в аналізі структурно-функціональної системи інформаційно-комунікативної сфери з метою уникнення дублювання функцій, їх розпорошення, створення оптимальної модернізованої моделі здійснення державної інформаційно-комунікативної політики та ефективних координаційних зв'язків між органами влади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що різні аспекти цієї теми знайшли відображення у роботах І. В. Арістової [1], А. В. Баровської [2], Ю. П. Бурила [3], О. Є. Бухтатого [4], І. Б. Кіянки [6], В. К. Конаха [8], С. І. Петракова [9] та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Разом з тим, у науковій літературі бракує комплексного дослідження щодо стану системи органів державного управління в зазначеній сфері та необхідності її вдосконалення, в тому числі діяльності структурних підрозділів, що відповідають за комунікативну політику. Крім того, потребує детального вивчення конвергентний підхід до державного регулювання, та також можливість імплементації цього досвіду в українську управлінську практику.

Мета статті - проаналізувати наявну організаційно-функціональну структуру інформаційної та комунікативної сфери, окреслити перспективи її модернізації.

Виклад основного матеріалу

Органи державного управління в інформаційній сфері - спеціально створені державою самостійні організації (колективи людей), для яких управління інформаційними відносинами від імені держави і за допомогою наданих нею державно-владних повноважень є профілюючим видом діяльності [7, с. 307].

Міжнародний досвід свідчить про поширення конвергентного підходу до формування органів влади, який застосовується в Австралії, Великобританії, Грузії, Італії, Канаді, США тощо. Конвергенція - злиття раніше відмінних послуг (телебачення, радіомовлення, телефонії та друкованих ЗМІ), об'єднавчою ознакою яких на сучасному етапі постає передача інформації на базі телекомунікаційної інфраструктури з єдиним управлінським центром.

Перехід від роздільної до конвергентної моделі регулювання цих сфер здійснюється на основі: законодавчо-нормативного підходу, який полягає в розробці законодавства чи створенні нової нормативно-правової бази у відповідь на конвергентні виклики, шляхом розробки та реалізації реформи всієї правової бази телекомунікаційної сфери, або внесенні поправок до існуючих законів; інституціонального підходу, який полягає в реформуванні системи органів державного управління, шляхом створення єдиних конвергентно-регуляторних органів, повноваження яких охоплюють сферу телекомунікацій, телерадіомовлення, надання інших видів електронних інформаційних продуктів і послуг, зокрема в Інтернеті; або шляхом їх поєднання [8].

Наприклад, у Великобританії у 2003 році було утворено Ofcom (The Office of Communications - Офіс з питань комунікацій), шляхом передачі йому повноважень п'яти державних органів - Комісії зі стандартів мовлення, Незалежної комісії з телебачення, Управління по телекомунікаціям, Радіо органу та Агентства з радіозв'язку [17].

Офіс співпрацює з DCMS (The Department for Culture, Media & Sport - Департамент з питань культури, ЗМІ та спорту), який відповідає в інформаційній сфері за державну політику щодо діяльності ЗМІ, зокрема телерадіомовлення та Інтернету, мобільного зв'язку, а також запровадження цифрової економіки. Поширеним є підхід щодо поділу органів влади на три функціональні рівні (Й. У. Мастяниця, О. В. Соснін, Л. Є. Шиманський) [5, с. 103-104]. Ю. Бурило пропонує виокремити четвертий рівень - локального управління інформаційними та інформаційно-інфраструктурними відносинами (керівні органи державних інформаційних агентств, друкованих та електронних ЗМІ тощо) [3].

Роль Президента України у формуванні системи органів державного управління в інформаційній сфері визначено Конституцією України. Так, відповідно до п. 13 ст. 106, Президент України призначає на посади та звільняє з посад половину складу Нацради. У п. 20 ст. 85 вказано повноваження Верховної Ради України щодо призначення другої половини складу Нацради. Відповідно до п. 14 ст. 106, Президент України призначає на посади та звільняє з посади Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

Важливу роль мають дорадчі утворення при Президентові України, до складу яких входять представники громадянського суспільства, експерти, журналісти.

Зокрема, це Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства, Міжвідомча робоча група з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів, Громадська гуманітарна рада. Стратегічною є роль ВРУ та КМУ, які визначають основні напрями, орієнтири та пріоритети розвитку галузі та управління нею.

Рис. 1. Функціональні рівні управління інформаційною сферою

Структура органів державного управління в інформаційній сфері сформована на основі Указу Президента України № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року» [15].

Нині безпосереднє управління інформаційною сферою здійснює 5 основних органів державної влади: 3 органи виконавчої влади - Державний комітет з телебачення та радіомовлення України (далі - Держкомтелерадіо), Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України (далі - Агенство) та Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - Держспецзв'язку) та два регуляторних органи - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НРКЗІ).

Рис. 2 Система органів влади та структурні підрозділи, що відповідають за реалізацію державної політики в інформаційно-комунікативній сфері

Детальніше розглянемо повноваження та основні завдання ключових органів влади в цій сфері. Держкомтелерадіо є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Держкомтелерадіо є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, в інформаційній та видавничій сферах [11]. З 1991 року відбувалася постійна реорганізація відомства, що наочно представлено у таблиці. Держінформнауки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки України. Орган утворено шляхом реорганізації Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації. Основними завданнями органу влади є: реалізація державної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, інформатизації та створення умов для розвитку інформаційного суспільства тощо [10].

Держспецзв'язку створено на виконання прийнятого 23 лютого 2006 року Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» на базі ліквідованого Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України [12].

НРКЗІ, створено Указом Президента України №1067/2011 від 23.11.2011 на виконання Закону України «Про телекомунікації» [13]. Цим же Указом затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв язку та інформатизації. Відповідно до Положення, НКРЗІ є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України та підзвітним Верховній Раді України. НКРЗІ є органом державного регулювання у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку.

Статус, повноваження Національної ради визначено Конституцією України, Законами України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про телебачення і радіомовлення». У ст. 1 Закону зазначено, що Нацрада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом [14].

На думку науковців (А. Баровської, В. Конаха, В. Бурила та ін.) наявна система управління інформаційно-комунікативною сферою є недосконалою, не відповідає потребам часу та потребує узгодження функціональних повноважень і модернізацію структури. Ю. Бурило підкреслює, що, на перший погляд, сфери компетенції НКРЗ та Національної ради досить чітко розмежовані: НКРЗІ регулює надання послуг зв'язку та розвиток необхідної для цього інфраструктури, а Національна рада регулює телерадіомовлення та розбудову відповідної телекомунікаційної інфраструктури.

Отже, проблем щодо розмежування їх повноважень начебто не повинно виникати. Втім, таке твердження може бути повністю справедливе лише в умовах функціонування окремої телекомунікаційної інфраструктури для телерадіомовлення [3].

Табл.

Становлення органів влади в інформаційній та видавничій сфері (складено на основі інформації Держкомтелерадіо) [16]

Експерти виділяють два можливі варіанти модернізації інституціональної структури галузі: помірковану або радикальну стратегію дій. У випадку першої - оптимізація шляхом чіткого розмежування сфер регулювання, балансування обов'язків та повноваження установ, визначення механізму координування та органу, що відповідатиме за цю діяльність. За умов застосування другої стратегії буде створений єдиний окремий орган, що опікуватиметься всім комплексом питань інформаційної сфери. Перспективність другого варіанту обумовлена тим, що через швидкий розвиток цифрових технологій та інтернету відбувається конвергенція різних форматів медіа. комунікативний інформаційний управління влада

На нашу думку, важливим є інституціонально-організаційне забезпечення державної комунікативної політики на центральному та регіональному рівнях. Аналіз системи органів влади свідчить про відсутність єдиного координаційного центру та механізмів взаємодії між структурними підрозділами Кабінету Міністрів України (далі КМУ), Адміністрацією Президента України (далі - АПУ), Нацагенством з питань держслужби, який би відповідав за налагодження комунікації, проведення консультацій з громадськістю в органах влади. Наразі за цей напрям роботи відповідає Департамент інформації та комунікації з громадськістю КМУ, Держкомтелерадіо, Головне управління прес-служби та комунікацій АПУ. У 2003 році розроблено відповідні Методичні рекомендації, проте конкретної схеми взаємодії між ними розглянуто не було. Спробу інтегрувати цю сферу державної політики було зроблено у 2005 році, коли при Секретаріаті КМУ планувалося створення Центру комунікацій як відокремленого структурного підрозділу Секретаріату з правами юридичної особи (Постанова КМУ № 640 від 25.07.2005).

Мета Центру - розвиток суспільних комунікацій і створення сучасного механізму взаємодії виконавчої влади та громадянського суспільства, координація роботи органів влади з питань комунікативної політики. Однак на практиці ця ідея не була реалізована. Відповідно до Постанови КМУ від 18.01.2006 № 26 в структурі урядового апарату утворено Департамент комунікацій влади та громадськості, метою діяльності якого - розвиток суспільних комунікацій та інформаційної сфери, сприяння створенню умов для розвитку громадянського суспільства.

Висновки

У статті досліджено стан і необхідність модернізації організаційно-функціональної структури органів влади в сфері інформаційної, політики. Окреслено роль комунікативних підрозділів у контексті демократизації та відкритості державного управління. Доведено необхідність створення координаційного механізму та єдиного центру щодо реалізації комунікативної політики на всіх рівнях державно-управлінської системи.

Ключові слова: організаційно-функціональна структура, органи влади, конвергентне регулювання, інформаційно-комунікативна сфера, взаємодія, модернізація,

Размещено на Allbest.ru