Мета й особливості діяльності державного службовця

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Організація діяльності державного службовця»

на тему: МЕТА Й ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

Зміст

державний службовець служба суспільний

Вступ

1. Теоретичні основи дослідження діяльності державного службовця

1.1 Поняття діяльності державного службовця та її види

1.2 Структура та особливості діяльності державного службовця

2. Суспільна роль державної служби та її функції

2.1 Статус, права та обов'язки державного службовця

2.2 Стратегічні напрями діяльності державної служби України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. В умовах адміністративних перетворень одним із напрямів реформування системи державної служби та вдосконалення її кадрового забезпечення є обов'язковість і важливість організації діяльності державних службовців та створення сприятливих умов для їх ефективної праці. Побудова моделі співпраці між органами влади як організаторами процесу надання послуг та громадянами держави, як споживачами, з одного боку, та індикаторами якості отриманих послуг - з іншого, ставить підвищені вимоги до персоналу державних органів. У цьому контексті питання організації діяльності державних службовців набуває особливого значення, оскільки саме державний службовець є з'єднуючою ланкою між системою та громадянами, а від його компетентності, вмотивованості залежить налагодження ефективної співпраці у суспільному процесі. Тому, важливим напрямом досягнення високої ефективності функціонування державних органів є належна організація праці державних службовців з метою встановлення відповідностей між запитами держави на сучасному етапі державотворення та з врахуванням потреб персоналу державних органів, що дозволить підвищити зацікавленість державних службовців працювати ініціативно й активно, розкривати та реалізовувати свій трудовий потенціал.

В контексті організації діяльності державного службовця особливо актуальним є формування динамічної функціональної структури його професійної діяльності, психологічну основу якої у своїй діалектичній єдності становлять глибокі знання та високий рівень загальної культури особистості, високі моральні якості, висока пізнавальна активність та самостійність, здібності та професійна майстерність, інтерес до діяльності.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури засвідчує, що професійна діяльність державних службовців, проблеми та шляхи її розвитку розглядаються науковцями в різних аспектах. Вагомий внесок у дослідження зазначених проблем зробили В. Б. Авер'янов, Г. В. Атаманчук, В. Д. Бакуменко, О. А. Воронько, Н. Т. Гончарук, С. Д. Дубенко, В. М. Князєв, О. Д. Лазор, О. Я. Лазор, Г. І. Леліков, В. І. Луговий, В. К. Майборода, А. М. Михненко, Т. В. Мотренко, Н. Р. Нижник, О. Ю. Оболенський, В. М. Олуйко, М. І. Пірен, А. П. Рачинський, В. М. Рижих, І. Т. Сай, С. М. Серьогін, В. М. Сороко, В. В. Цвєтков, В. О. Шамрай, Ю. П. Шаров, О. П. Якубовський, В. Г. Яцуба та інші відомі науковці, праці яких стали теоретико-методологічною основою проведеного дослідження.

Мета і задачі дослідження. Виходячи з актуальності теми, мета дослідження полягає у визначенні визначенні сутності та мети діяльності державного службовця.

Для досягнення цієї мети автор зосередив увагу на вирішенні таких завдань:

- дослідити стан наукової розробки проблеми;

- визначити сутність діяльністі державного службовця;

- проаналізувати структуру та особливості діяльності державного службовця;

- зазначити суспільну роль та функції державної служби;

- визначити статус, права та обов'язки державного службовця;

- дослідити стратегічні напрями діяльності державної служби України;

- проаналізувати законодавче забезпечення в сфері державної служби.

Об'єктом дослідження є діяльність державного службовця.

Предметом дослідження є визначення поняття, мети, особливостей діяльності державного службовця.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні узагальнення роботи можуть використовуватися науковцями та науково-педагогічними працівниками в навчальному процесі за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів з публічного управління та адміністрування, при викладанні спеціалізованих короткострокових навчальних курсів підвищення кваліфікації державних службовців, проведенні тематичних семінарів, а також будуть актуальними при написанні підручників, навчальних посібників для підготовки державних службовців. Також ці результати можуть бути використані державними службовцями в практичній діяльності, при розробці державних програм, стратегій, що стосуються удосконалення діяльності державного службовця в Україні.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, які містять п'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (20 найменувань). Повний обсяг курсової роботи становить 41 сторінку, з них 32 сторінки - основний текст.

1. Поняття діяльності державного службовця, її структура та особливості

1.1 Поняття діяльності державного службовця та її види

Діяльність - це форма активного відношення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов'язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду 8.

Діяльність - спосіб буття, активна взаємодія людини із зовнішнім середовищем з метою задоволення усвідомленої потреби. Діяльність відображає активність людини, спрямовану на досягнення свідомо поставлених цілей, пов'язану із задоволенням її потреб, інтересів, а також вимог, які висуваються суспільством чи колективом 11, с.5.

Діяльність державного службовця визначена законодавством України. Вперше термін «державна служба» було легалізовано Законом України «Про державну службу» 1993 р. Було визначено, що «державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави, та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів» (ч.1ст.1) 15. Відповідно до Закону України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави 14. Таким чином, державна служба - це професійна діяльність, яка є для державного службовця професією - необхідністю виконувати соціальні посадові повноваження. У межах цієї професійної діяльності реалізується компетенція державних органів. Ця діяльність спрямована на забезпечення функціонування державних органів і полягає у виконанні посадових обов'язків. Державний службовець виконує державні функції, повноваження державних органів, а також дії, які викликають певні юридичні наслідки, вирішує державні завдання в економічній, соціальній, адміністративно- політичній сферах. Діяльність державних службовців має, як правило, невиробничий характер. Вона впливає на свідомість людей, на економічне життя, організацію і діяльність трудових колективів 11, с.6.

Лазарєв Б.М. вважав, що державна служба - це, насамперед, служіння державі, тобто виконання за її дорученням і за плату від неї діяльності по реалізації завдань і функцій держави в державних органах, “силових” структурах, в державних соціально-культурних установах, на державних підприємствах (в їх адміністрації). І саме тому особи, що перебувають на державній службі, підпадають під специфічний правовий режим [9].

Битяк Ю.П. державну службу пов'язує з поняттям “службова діяльність” і вважає, що нею охоплюється робота тих людей, для яких виконання обов'язків по посаді є основним видом суспільно-корисної праці [3].

З урахуванням характеру та змісту впливу на забезпечення існування людини та її формування як особистості діяльність поділяють на такі основні види: гра, навчання, праця і спілкування. У діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, з огляду на сферу, зміст і характер виконуваних ними робіт, найбільшу частку складають розумова праця та спілкування. Певну частку становить навчання (на курсах, семінарах, тощо і самоосвіта). За ознаками суспільних відносин, потреб та предметів діяльність класифікується на типи: перетворювальний (поділяється на предметний і соціальний), комунікативний, інформаційно-пізнавальний, ціннісно-орієнтаційний, художньо-творчий і споживчий [11, с.7].

Діяльність державних службовців складна, багатогранна й відповідальна. При здійсненні посадових обов'язків вони виконують роботи різних типів. Більшу частину свого робочого часу державні службовці витрачають на соціальну й комунікативну діяльність - працюють і спілкуються з людьми. Діяльність державного службовця полягає у об'єктивному процесі взаємодії її з суспільним середовищем. Завдяки свідомій діяльності, державний службовець вступає в різноманітні взаємодії з іншими людьми, формує власне ставлення до їх діяльності, власні наміри та прагнення. Психічні процеси і властивості державного службовця не виникають самостійно та ізольовано один від одного: вони тісно взаємопов'язані в єдиному акті суспільно обумовленої свідомої діяльності особистості, тому ефективність діяльності залежить від загального розвитку особистості та передусім від спрямованості її розуму, почуттів і волі. Особливістю праці як діяльності є те, що зміст її не визначається повністю потребою, яка її викликала. Якщо потреба як мотив спонукає людину до діяльності, стимулює її, то самі форми і зміст діяльності визначаються суспільними умовами, поділом праці. Отже, спонукання, мотиви діяльності не збігаються з безпосередньою метою праці. Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею мета є регулятором активності в процесі праці. Праця державних службовців є основним видом діяльності, необхідною умовою їх існування 8, с.11.

1.2 Структура та особливості діяльності державного службовця

Основними складовими будь-якої діяльності є суб'єкт з його потребами та інтересами; мета, відповідно до якої перетворюється предмет; безпосередній предмет діяльності; об'єкт, на який спрямовано діяльність; засоби досягнення мети; функції, виконувані суб'єктом; умови діяльності; результат (продукт) діяльності.

Узагальнену структуру діяльності державного службовця характеризують такі складові:

- мета діяльності - створення умов для забезпечення потреб, прав, свобод і законних інтересів людини як найвищої соціальної цінності;

- предмет діяльності - потреби, інтереси, права і свободи людей та їх об'єднань;

- об'єкт діяльності - населення країни, регіону, області, міста, села, окрема людина, об'єднання людей;

- засоби діяльності - досвід, знання, уміння, навички, норми поведінки, морально-етичні цінності, інформація, комп'ютерна техніка;

- функції, виконувані державними службовцями - аналітичні, організаційно-управлінські, інформаційні, планово-економічні, нормопроектні, комунікативні, контрольно-наглядові;

- умови діяльності - матеріально-технічні, інформаційно- технологічні, санітарно-гігієнічні, соціально-психологічні;

- результат (продукт) діяльності - підвищення якості життя людей.

Таким чином, діяльність державних службовців залежить не тільки від швидкоплинних змін у суспільному житті, але й суттєво залежить від сформованих навичок раціональної організації своєї власної роботи, а також діяльності державного органу, в якій працює окремий службовець 8, с.12.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Особливості діяльності державного службовця

Діяльність державних службовців в державних органах має свою специфіку, складна, багатогранна і відповідальна, вимагає особливих знань та навиків, максимального наближення до реалій життя, до конкретної практики. Тому, в контексті організації діяльності державного службовця виокремлюють ряд особливостей, які характеризують працю державного службовця (рис.1.).

Творчий характер праці зумовлений призначенням державного службовця, місцем державної служби у суспільному поділі праці. Зокрема, за «Довідником-типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців», затвердженим Наказом Нацдержслужби України від 13.09.2011р. №1, державні службовці мають брати участь у підготовці проектів нормативних і організаційно- методичних документів, проведенні експертизи документів, що стосуються відповідного напряму роботи підрозділу, та підготовці інформації про результати цієї роботи.

Широкий діапазон складності посадових обов'язків обумовлений комплексом функцій, які виконують державні службовці: аналітичних, організаційно-управлінських, інформаційних, планово- економічних, нормо-проектних, комунікативних та контрольно- наглядових.

Інтенсивні контакти з різними людьми можна вважати найбільш характерною особливістю діяльності державного службовця. Соціальна спрямованість діяльності державного службовця, зокрема, проявляється в тому, що він працює для людей і серед людей. Незалежно від займаної посади кожний державний службовець спілкується в державному органі зі своїм керівництвом, з колегами такого ж посадового рівня, з підлеглими, з іншими підрозділами. Згідно з посадовими обов'язками державні службовці співпрацюють з численними зовнішніми організаціями, засобами масової інформації, громадськими організаціями, вони також приймають громадян по особистих питаннях. Важливе значення має емоційний інтелект державного службовця, об'єднує в собі уміння розрізняти і розуміти емоції, управляти власними емоційними станами і емоціями своїх партнерів по спілкуванню.

Наступним важливим моментом є висока моральна відповідальність. Відповідно до Конституції України, державний службовець під час виконання службових повноважень має діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України (ст. 19). Причому службовець повинен провадити свою діяльність виключно у межах наданих відповідній посаді службових повноважень, а його рішення та дії повинні відповідати вимогам, визначеним чинним законодавством. Водночас, державний службовець покликаний забезпечувати і захищати права, свободи й інтереси людей. Будь- яка помилка в рішеннях і діях державного службовця не залишається непоміченою, тому він постійно відчуває моральну відповідальність перед суспільством. Поведінка державних службовців значно впливає на довіру звичайних людей до дій уряду та до їх моральної відповідальності. Державний службовець у спілкуванні з громадянами повинен постійно відчувати себе представником влади, мати свій імідж, який базується на таких якостях, як професіоналізм, державна позиція, інтереси.

Слід звернути увагу на не нормований робочий день державного службовця, оскільки його працю неможливо точно пронормувати. Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державний службовець зобов'язаний за розпорядженням керівника державного органу, в якому він працює, з'явитися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також може бути відкликаний зі щорічної або додаткової відпустки.

Не найкращою властивістю діяльності державного службовця є його недостатня рухливість протягом робочого дня, оскільки більшу його частину державні службовці проводять за письмовим столом у вимушено одноманітній позі. Це утруднює кровообіг, обмінні процеси в організмі, негативно впливає на продуктивність праці.

Наступною важливою рисою діяльності державних службовців є підвищена емоційна і психологічна напруженість. Для державних службовців є притаманними синдром «емоційного вигорання», який в свою чергу є однією із складових «професійного вигорання», хронічна напружена психоемоційна діяльність, дестабілізуюча організація діяльності, підвищена відповідальність за виконувані функції й операції, несприятлива психологічна атмосфера професійної діяльності державних службовців, психологічно складний контингент, з яким державний службовець має відносини у сфері спілкування. Все це є закономірним наслідком складності й різноманітності виконуваних функцій, динамізму в роботі, відповідальності.

Діяльність державних службовців характеризується також необхідністю безперервного підвищення професійного і культурного рівня. Для успішного вирішення завдань, які пов'язані із задоволенням багатопланових потреб та інтересів громадян, необхідністю є безперервне підвищення професійного і культурного рівня державних службовців. А це є об'єктивною умовою успішної діяльності кожного державного службовця. Динамізм суспільного життя вимагає перманентно оновлювати і поповнювати знання, збагачувати світогляд. Водночас, підвищення професійної компетентності державних службовців як основного орієнтиру розвитку людського потенціалу в державних органах дозволить покращити, стабілізувати і створити нові умови для ефективного виконання їх посадових обов'язків [8, с.18].

На думку Л.А Пашко, проблема безперервної професійної освіти державних службовців має стати особливим видом трудової діяльності на державній службі. Особливого значення згадана проблема набуває в контексті реформування державної служби, основною метою якого є становлення професійної, високоефективної, стабільної, авторитетної державної служби, здатної відповідати на виклики сьогодення. Без вирішення цієї проблеми запровадження норм та цінностей демократії як основних підвалин подальшого державного розвитку і реального формування повноцінного громадянського суспільства в Україні буде або взагалі неможливим, або може стати фіктивним прикриттям для зовсім інших за змістом та спрямуванням суспільних процесів. Це може призвести не лише до формального підходу державних службовців до своєї професійної діяльності і до низького рівня якості надання державних послуг громадянам, але й, і це головне, до підриву авторитету держави в українському суспільстві.

Особливого значення, на думку автора, набуває у зв'язку з цим підхід до професійної освіти в цілому та підвищення кваліфікації керівного складу будь-якого ієрархічного рівня управління, зокрема, як доформування професійного акме і, як результат, становлення професіонала, зацікавленого в безперервному саморозвитку, самовдосконаленні, самореалізації, самоактуалізації особистісного потенціалу в повсякденній діяльності на державній службі. Саморозвиток, самовдосконалення та самореалізація кожного слухача - державного службовця мають стати пріоритетами професійного навчання та своєрідним мірилом рівня його професійно-професіонально-особистісного розгортання на державній службі.

Отже, основний зміст сучасної безперервної професійної підготовки держслужбовців - навчитися вчитися, займатися самоосвітою, саморозвитком, самовдосконаленням і, як наслідок, самореалізацією та самоактуалізацією впродовж усього професійного життя на державній службі, що мають бути офіційно визнані об'єктивними критеріями успіху/неуспіху кожного чиновника як людини адміністративної [13].

2. Суспільн роль державної служби та її функції

2.1 Статус, права та обов'язки державного службовця

Державна служба є найважливішим інститутом державного управління, реалізує на практиці функції органів державної влади, забезпечуючи дотримання конституційних норм і гарантій, функціонує в широкому спектрі суспільного життя. Державна служба є спеціально організованою професійною діяльністю громадян з реалізації конституційних цілей, завдань і функцій держави. Одним із важливих напрямів діяльності державної служби України є надання якісних послуг громадянам, територіальним громадам, об'єднанням громадян. Саме тому державна служба потребує оптимального визначення цілей, завдань та функцій, які б забезпечували результативне та ефективне функціонування органів державної влади 8.

Головні цілі та завдання державної служби, що визначають процес її функціонування в цілому, на думку Оболенського О.Ю., потребують певної суттєвої конкретизації, яка дозволить визначити цілі та завдання окремих підінститутів (підсистем) і встановити критерії діагностичності їх досягнення. На певному етапі цілезаснування всієї системи та її окремих складових в теоретичному плані, підходячи до них з найширших позицій, доцільно визначити такі цілі: забезпечення досягнення цілей та виконання завдань і функцій держави; забезпечення стабільності в політичній, економічній і соціальній сферах, що передбачає запровадження політики та механізмів політичного і соціального партнерства; підготовка проектів та виконання політичних рішень, що прийматимуться Президентом України, парламентом, вищим органом виконавчої влади;забезпечення суспільного добробуту; інші.

Конкретизуючи викладене вище, основними завданнями державної служби можна назвати такі: захист прав, свобод і законних інтересів громадян; охорона конституційного ладу України; створення та забезпечення умов для розвитку громадянського суспільства, політичного та соціального партнерства; формування суспільно-політичних і правових умов для практичного досягнення цілей та здійснення завдань і функцій органів державної влади та місцевого самоврядування; забезпечення ефективного функціонування механізму держави та державного апарату; комплектування персоналу органів державної влади висококваліфікованими фахівцями, здатними професійно виконувати свої посадові обов'язки; удосконалення умов професійної діяльності державних службовців; забезпечення дії принципу прозорості в діяльності державних службовців і державного апарату, дотримання законності, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції та інших негативних явищ у державній службі; забезпечення належного функціонування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; створення соціальних, інформаційних, матеріально-фінансових та інших умов, необхідних для діяльності персоналу органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, створення і підтримання сприятливих міжособистісних відносин, які б забезпечували розвиток позитивних особистих якостей працівників, їхніх здібностей та ефективність управлінської праці; удосконалення порядку добору кадрів, просування по службі, проведення атестацій, присвоєння рангів, стимулювання до сумлінної праці та відповідальності тощо.

Водночас державна служба як соціально-правовий інститут має забезпечувати стабільність управління та відігравати роль стабілізатора соціально-політичного життя, розв'язуючи політичні конфлікти й урівноважуючи дії різних політичних сил (забезпечення політичного партнерства).

Цілі й завдання державної служби обумовлюють розкриття системно-функціонального аспекту державної служби як системи [12].

В широкому розумінні функції державної служби - це основні напрямки практичної, соціально корисної, професійної діяльності людей щодо виконання державою свого соціального призначення. Вони полягають у реалізації правових норм, що регулюють відносини в різних сферах, у досягненні цілей правового регулювання в процесі створення державної служби та безпосередньої діяльності державних службовців.

Державна служба в ході розв'язання завдань держави фактично здійснює функції відповідних державних органів, має чітко виражений управлінський характер і тому функціонує в усіх сферах діяльності. У визначенні функцій державної служби мається на увазі управління в широкому розумінні - владно-організуючий вплив з боку державних суб'єктів на суспільні відносини. Водночас, найоб'ємніший комплекс державно-службових відносин здійснюється у сфері виконавчої влади, на яку покладена державна управлінська діяльність. Функції державного управління здійснюють також інші органи державного управління, не віднесені Конституцією України до системи виконавчих - адміністрація державних підприємств, установ та організацій. В процесі управління державною службою виконуються функції як зовнішнього, так і внутрішнього спрямування 16.

Суспільна роль державної служби полягає у виконанні завдань держави та реалізації її функцій. Завдання і функції держави, виконання яких покладається на державну службу, випливають із Конституції та законів України. Суть їх полягає в забезпеченні суверенітету, незалежності, розвитку України як демократичної, соціальної, правової держави, де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Основними цілями і завданнями державної служби сьогодні є забезпечення справедливої, результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції, захист прав і свобод громадянина, а також створення умов для розвитку громадянського суспільства. Водночас, державна служба в ході розв'язання завдань держави фактично здійснює функції відповідних державних органів, має чітко виражений управлінський характер і тому функціонує в усіх сферах діяльності. Функції державної служби безпосередньо пов'язані з функціями держави і спрямовані на їх реалізацію 8.

Функції державної служби - це основні напрямки практичної, соціально корисної, професійної діяльності людей щодо виконання державою свого соціального призначення. Вони полягають у реалізації правових норм, що регулюють відносини в різних сферах, у досягненні цілей правового регулювання в процесі створення державної служби та безпосередньої діяльності державних службовців. Основними функціями державної служби є підготовка пропозицій з питань формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання публічних послуг фізичним і юридичним особам та інша професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави.

Виокремлюють функції державної служби в управлінському та соціальному аспектах.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Функції державної служби в управлінському аспекті

В управлінському аспекті функції державної служби класифікують на: інформаційно-аналітичну функцію; планово-прогностичну функцію; функцію підготовки рішень; функцію організації і виконання прийнятих державним органом рішень; функцію контролю (рис. 2.1.).

В соціальному аспекті функції державної служби класифікують на: соціальної організації; соціальної комунікації; соціальної інформації; контролю; регулювання; виховну (рис. 2.2.).

Рис. 2.2 Функції державної служби в соціальному аспекті

Таким чином, функції державної служби класифікують на функції, що відображають роль державної служби в суспільстві, зокрема:

- забезпечення ефективного функціонування органів влади;

- реалізація інтересів, прав і свобод громадян;

- забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами;

- створення умов для залучення на державну службу найбільш професійних та відданих справі кадрів.

А також на функції, що виконуються безпосередньо системою державної служби:

- відпрацювання кваліфікаційних вимог до посад персоналу державної служби;

- об'єктивний добір, відбір та просування кадрів на основі їх ділових та професійних якостей;

- статистичний облік кадрів за категоріями і рангами;

- оцінка раціональності та ефективності затрат на апарат;

- побудова кар'єри державних службовців;

- матеріально-технічне й технологічне забезпечення виконання державними службовцями їх функцій;

- організація професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу державної служби;

- здійснення ефективного управління державною службою.

Як відомо, в юридичній літературі розглядаються різні варіанти поняття функцій державного органу та їх видів. Тому, у класифікації функцій державної служби доцільно виходити з тих функцій, які здійснюються державними органами:

- законодавчої (регулятивної);

- виконавчої (виконавчо-розпорядчої);

- судової (правоохоронної).

При цьому найбільш типовими визнаються функції регулювання, керівництва (зокрема безпосереднього управління), прогнозування, планування, координації, обліку, контролю, діловодства. Зазвичай автори визнають, що функції державної служби - це основні напрями діяльності як самого органу, так і його апарату. Наприклад, І.Л. Бачило вважає, що функції управління характеризують спроможність суб'єкта управління виконувати відповідні дії. При цьому кожна функція охоплює низку послідових дій та операцій, які самі по собі також є функціями, але менш загального характеру 2. На думку Г.В. Атаманчука, функції управління - це види владних, цілеорганізуючих і регулюючих впливів держави та її органів на суспільні процеси 1. Відповідно до наведених ознак, Ю.М. Старилов під основними функціями державної служби розуміє «загальні, типові, що мають спеціальну спрямованість, види взаємодії між суб'єктами і об'єктами управління, характерні для всіх управлінських зв'язків, що забезпечують досягнення узгодженості й упорядкованості у сфері державного управління»17. В.В. Волошина, К.О. Титов під функціями, що здійснюються державною службою, розуміють основні, головні напрямки діяльності державного апарату, «їх можна поділити на загальні й специфічні»4.

Правовий статус будь-якої особи - це загальна і комплексна правова категорія, яка включає в себе всі грані та аспекти закріпленого в праві статусу особи, його соціально-юридичні ознаки. Правовий статус державних службовців заслуговує особливої уваги, адже це особливий вид спеціально визначених і гарантованих державою норм, що характеризують місце державного службовця в суспільстві.

Державні службовці - це спеціальні суб'єкти публічного права, які в межах публічно-службових відносин створюють умови і забезпечують реалізацію конституційно-правового статусу інших громадян. Правовий статус державних службовців відображає сутність і зміст державно-службових відносин, поєднуючи при цьому елементи інституту державної служби від моменту вступу особи на ту чи іншу державну посаду до завершення роботи.

Важливо також зазначити, що поняття правового статусу держслужбовця складається з правового та організаційного аспектів 10.

Правовий аспект статусу державного службовця обумовлений змістом державно-службових правовідносин. Він визначається Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими нормативно-правовими актами, які встановлюють вихідні концептуальні положення щодо формування сучасної кадрової політики в центральних і місцевих органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також у певній мірі шляхи її модернізації відповідно до сучасних потреб держави, суспільства та особистості. Характеризується даний аспект перш за все сукупністю прав, обов'язків, повноважень та обмежень. При цьому слід розрізняти загальні права, обов'язки, повноваження та обмеження, встановлені для всіх державних службовців, і посадові права, обов'язки, повноваження та обмеження, визначені для конкретних посад.

Правовий статус державного службовця, як спеціального суб'єкта публічного права - це комплексний показник положення державного службовця в соціальній системі, один з найважливіших параметрів його соціального стану, важливими складовими статусу державного службовця є його позиція в структурі державного апарату та уявлення суспільства про місце, роль і значення даної позиції. В громадській думці правовий статус держслужбовців визначається ще й такими категоріями, як престиж, пошана, повага.

Отже, правовий аспект статусу державного службовця проявляється як широта прав, коло обмежень та набір функціональних обов'язків, що залежать від посади, яку він обіймає.

Організаційний аспект статусу державного службовця визначається місцем органу державної влади в структурі державного апарату, посадою, яку він обіймає в цьому органі. Важливо також й те, що організаційний аспект безпосередньо визначає значну кількість факторів правового аспекту статусу, про який йшлося вище. У суспільному ж визнанні статусу державного службовця надзвичайно важливе місце посідає громадська думка, що неформально визначає ставлення суспільства до державних службовців.

Статус державного службовця передбачає:

- безпосередню належність за родом професійної діяльності до підготовки, прийняття та впровадження рішень у сфері державного управління, які, як правило, мають економічні та соціальні наслідки для всього суспільства або його певної частини;

- наявність у державного службовця повноважень виступати від імені органу державної влади (тим самим від імені держави), відстоюючи загальнодержавний інтерес;

- законодавче та нормативно-правове визначення компетентності, повноважень, прав, обов'язків, обмежень і відповідальності згідно зі своєю посадою;

- належність до особливої професійно-статусної групи, яка складається з професійно підготовлених до державної служби осіб.

Ще однією важливою особливістю правового статусу державних службовців, що відрізняє його від правового статусу приватної особи та на яку слід звернути особливу увагу, є первинність обов'язків та похідне спрямування прав. Тобто, завдання та функції державної служби за своєю природою зумовлюють необхідність закріплювати спочатку службові обов'язки і лише потім - службові права. Обов'язки державного службовця визначають сутність його службової діяльності, окреслюють коло поставлених завдань, визначають межі необхідної службової поведінки. Права ж спрямовані на забезпечення належних умов здійснення службової діяльності, створення реальних можливостей для здійснення службових завдань.

Правовий статус державного службовця визначається Законом України “Про державну службу” (№ 889-VIII від 10.12.2015) та розглядається в другому розділі цього Закону.

Такий важливий елемент правового статусу державних службовців як права, регулюється нормами ст.7 Закону. Отже, державний службовець має право на: повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб; чітке визначення посадових обов'язків; належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу; відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону; професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу; просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов'язків; участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів; участь у діяльності об'єднань громадян, крім політичних партій у випадках, передбачених цим Законом; оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності; захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону; отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень, у випадках, встановлених законом; безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності; проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Державні службовці також реалізують інші права, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

Стаття 8 Закону визначає основні обов'язки державного службовця.

Державний службовець зобов'язаний: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; з повагою ставитися до державних символів України; обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

У разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов'язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Підпорядкування державного службовця та виконання наказу (розпорядження), доручення передбачено статтею 9 Закону “Про державну службу”, а саме:

- Державний службовець під час виконання посадових обов'язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов'язки.

- Державний службовець зобов'язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.

- Під час виконання своїх обов'язків державний службовець не зобов'язаний виконувати доручення працівників патронатної служби.

- Наказ (розпорядження), доручення має містити конкретне завдання, інформацію про його предмет, мету, строк виконання та особу, відповідальну за виконання.

- Наказ (розпорядження) має бути письмовим, а доручення може бути письмовим або усним.

- Якщо державний службовець отримав наказ (розпорядження), доручення не від безпосереднього керівника, а від керівника вищого рівня, він зобов'язаний повідомити про це безпосереднього керівника.

- Наказ (розпорядження), доручення може бути скасовано керівником, який його видав, а також керівником вищого рівня або органом вищого рівня.

- Державний службовець у разі виникнення у нього сумніву щодо законності виданого керівником наказу (розпорядження), доручення повинен вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов'язаний виконати такий наказ (розпорядження), доручення. Одночасно з виконанням такого наказу (розпорядження), доручення державний службовець зобов'язаний у письмовій формі повідомити про нього керівника вищого рівня або орган вищого рівня. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності за виконання зазначеного наказу (розпорядження), доручення, якщо його буде визнано незаконним у встановленому законом порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу (розпорядження), доручення.

- Якщо державний службовець виконав наказ (розпорядження), доручення, визнані у встановленому законом порядку незаконними, і не вчинив дій, зазначених у частині шостій цієї статті, він несе відповідальність за своє діяння відповідно до закону.

- Керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження наказу (розпорядження), доручення зобов'язаний письмово підтвердити або скасувати відповідний наказ (розпорядження), доручення в одноденний строк.

- У разі неотримання письмового підтвердження у зазначений строк наказ (розпорядження), доручення вважається скасованим.

- За видання керівником та виконання державним службовцем явно злочинного наказу (розпорядження), доручення відповідні особи несуть відповідальність згідно із законом.

Політична неупередженість державних службовців передбачена cтаттею 10, відповідно до якої державний службовець повинен неупереджено виконувати законні накази (розпорядження), доручення керівників незалежно від їх партійної належності та своїх політичних переконань. Крім того, державний службовець не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії або бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть засвідчити його особливе ставлення до політичних партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для здоров'я та прав і свобод інших людей.

Також державний службовець не має права: бути членом політичної партії, якщо такий державний службовець займає посаду державної служби категорії "А". На час державної служби на посаді категорії "А" особа зупиняє своє членство в політичній партії; обіймати посади в керівних органах політичної партії; суміщати державну службу із статусом депутата місцевої ради, якщо такий державний службовець займає посаду державної служби категорії "А"; залучати, використовуючи своє службове становище, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників бюджетної сфери, інших осіб до участі у передвиборній агітації, акціях та заходах, що організовуються політичними партіями; у будь-який інший спосіб використовувати своє службове становище в політичних цілях.

У разі реєстрації державного службовця кандидатом у депутати Центральною виборчою комісією, виборчими комісіями, сформованими (утвореними) в установленому порядку, він зобов'язаний в одноденний строк письмово повідомити про це керівника державної служби.

Державному службовцю за його заявою надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі. Зазначена відпустка надається за рішенням керівника державної служби з дня його повідомлення про участь у виборчому процесі і до дня його завершення відповідно до виборчого законодавства.

Державний службовець не має права організовувати і брати участь у страйках та агітації (крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті).

Відповідно до статті 11 Закону у разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець у місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про це, може подати керівнику державної служби скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації.

У скарзі державний службовець може вимагати від керівника державної служби утворення комісії для перевірки викладених у скарзі фактів.

Керівник державної служби на вимогу державного службовця для перевірки викладених у скарзі фактів утворює комісію у складі не менше трьох осіб.

До складу комісії включаються в однаковій кількості: представники керівника державної служби, визначені ним із числа державних службовців цього державного органу; представники державного службовця, визначені ним із числа державних службовців цього державного органу; представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, делеговані рішенням цього органу, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу.

Керівник державної служби зобов'язаний не пізніше 20 календарних днів з дня отримання скарги надати державному службовцю обґрунтовану письмову відповідь (рішення).

У разі утворення комісії відповідно до вимог частини другої цієї статті письмова відповідь (рішення) керівника державної служби має ґрунтуватися на висновку комісії.

У разі неотримання в установлений частиною третьою цієї статті строк обґрунтованої відповіді на скаргу або незгоди з відповіддю керівника державної служби державний службовець може звернутися із відповідною скаргою до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

За результатами розгляду скарги центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, надає державному службовцю вмотивовану відповідь не пізніше 20 календарних днів з дня надходження скарги та в разі встановлення факту порушення прав державного службовця направляє відповідному державному органу обов'язкову для виконання вимогу про усунення відповідних порушень.

Якщо права державного службовця, встановлені цим Законом, порушені керівником державної служби чи державним службовцем вищого органу або якщо ці особи створили перешкоди в реалізації прав державного службовця, він може подати скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації безпосередньо до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, за фактом подання скарги ініціює та проводить службове розслідування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою перевірки фактів, викладених у скарзі.

У разі виявлення порушень прав державного службовця або створення перешкод у їх реалізації винні у порушенні посадові особи повинні бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом.

Порушені права державного службовця підлягають безумовному поновленню, а перешкоди в реалізації цих прав - усуненню.

Заявник має право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державних органів та їх посадових осіб, що перешкоджають реалізації прав, наданих йому цим Законом, до суду.

2.2 Стратегічні напрями діяльності державної служби України

Україна нині перебуває у трансформаційному періоді, докорінно змінюються базисні засади суспільства, здійснюється формування суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Важливим чинником формування державності України є створення сучасної ефективної системи державного управління, що має бути запроваджена шляхом проведення адміністративної реформи.

Її метою є запровадження динамічних змін в інституціональній системі державного управління, включаючи такі напрями, як запровадження сучасної парадигми державного управління, яке має бути спрямоване на забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина, політичного та соціального партнерства, функціонального управління соціально-економічними сферами, делегування певних функцій держави іншим, відмінним від державного апарату, організаціям для опосередкованого їх регулювання через застосування економічних важелів або соціальних пріоритетів.

Державна служба має забезпечити державному управлінню системний характер та програмно-цільовий підхід до надання управлінських послуг на основі управлінського професіоналізму, правової компетентності, організованості та дисципліни державних службовців, законності, результативності, раціональності, ефективності їх праці.

Розвиток державної служби передбачає послідовне здійснення систематизованих за напрямами та етапами комплексів практичних заходів (правових, організаційних, інформаційних, матеріально-технічних, фінансових та інших), спрямованих на забезпечення єдності всіх елементів, що складають державну службу, на чіткий взаємозв'язок усіх її інституціональних положень з діяльністю корпусу державних службовців [12].

Невід'ємною складовою стратегічних перетворень, започаткованих в Україні, є наближення державної служби та служби в органах місцевого самоврядування до європейських принципів, які висуваються до країн - кандидатів на вступ до ЄС, а також принципів “належного врядування”, які закріплені рішеннями Ради Європи.

Ратифікувавши Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, Україна отримала інструмент для втілення своїх перетворень.

Комплексні системні зміни законодавства та послідовні кроки в імплементації законодавства в процесі державного регулювання покладені в основу:

- Стратегії реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015р. № 227-р (далі - Стратегія до 2017 року).

- Стратегія реформування державного управління України на 2016-2020 роки, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474-р (далі - Стратегія до 2020 року).

Стратегії містять комплекс першочергових завдань і заходів, спрямованих на забезпечення розвитку державної служби, враховуючи основні положення:

- Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 р. № 1678-VII;

- Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2014 р. № 26-VIII;

- Стратегії сталого розвитку “Україна - 2020”, схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5.

- Державною програмою щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 265

- планом заходів щодо дерегуляції господарської діяльності, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 р. № 357,

- планом дій щодо імплементації кращих практик якісного та ефективного регулювання, відображених Групою Світового банку у методології рейтингу “Ведення бізнесу” на 2016 рік, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. № 1406.

Метою Стратегії до 2017 року було створення у середньостроковій перспективі належних умов для ефективного впровадження в Україні реформи державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Стратегія до 2017 року була спрямована на підвищення якості державної служби та служби в органах місцевого самоврядування з метою оптимізації функцій інститутів державної влади, ефективному розподілу повноважень і сфер відповідальності.

10 грудня 2015 р. був прийнятий Закон України “Про державну службу” № 889-VIII, який вступив в силу з 01.05.2016. Розроблення та ухвалення закону були передбачені багатьма вітчизняними, а також спільними з Європейським Союзом програмними документами щодо законодавчого забезпечення реформ в Україні. Закон загалом відповідає стандартам ЄС і є значним прогресом у напрямі правового врегулювання сфери державної служби. Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях [20]. Прийняття та реалізація зазначеного Закону є ефективним завершенням Стратегії до 2017 року та послідовним та зваженим кроком у наступний період.