Місце господарсько-правового регулювання інтелектуальної власності у праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце господарсько-правового регулювання інтелектуальної власності у праві України

Трансформація національної економіки в інноваційну як єдино можливий шлях виходу країни із соціально-економічної кризи фокусує увагу суспільства на об'єктах інтелектуальної власності та використанні прав на них у господарській діяльності.

Свідченням того, що права інтелектуальної власності набули домінантного значення у підприємництві, є комерційна спрямованість основоположних міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності - Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) та Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (Угода про асоціацію).

Звернення до норм Цивільного кодексу України (ЦК України) та спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності виявило їх неспроможність врегулювати відповідні відносини через суто цивілістичну, приватноправову спрямованість, застосування переважно диспозитивного методу правового регулювання та відсутність спеціальних норм, які враховували б особливості використання прав інтелектуальної власності у підприємництві.

З огляду на зазначене перед науковою спільнотою постало завдання вдосконалення механізму правового регулювання відносин щодо використання прав інтелектуальної власності в підприємництві, оновлення відповідних положень Господарського кодексу України (ГК України) для виконання цим актом свого основного призначення - встановлення відповідно до Конституції України правових основ господарської діяльності (господарювання) в Україні.

Аналіз останніх публікацій. Проблематика відносин інтелектуальної власності досліджувалась переважно цивілістами, такими як О.А. Підопригора, Н.С. Кузнецова, О.В. Кохановська, Р.А. Майданних, О.І. Харитонова, Р.Б. Шишка. Наявні господарсько-правові дослідження торкаються певних інститутів права інтелектуальної власності або його окремих об'єктів.

Водночас комплексних досліджень, які б осмислювали фундаментальні категорії права інтелектуальної власності з позиції господарського права, моделювали регулювання відповідних відносин специфічною господарсько-правовою методологією, обгрунтовували логічне вміщення норм, які регулюють відносини використання прав інтелектуальної власності як у систему права загалом, так і систему господарського права зокрема, явно недостатньо.

За таких умов метою даної статті є дослідження господарських правовідносин інтелектуальної власності, підготовка висновків щодо їх місця в господарському праві України.

Дослідження господарських правовідносин інтелектуальної власності у структурі права України слід розпочати з попереднього зауваження про те, що під господарськими правовідносинами інтелектуальної власності ми розуміємо відносини, що складаються між суб'єктами господарювання під час створення (використання) об'єкта інтелектуальної власності та розпоряджання правами на нього з комерційною метою.

Система права - це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається із взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами [1, с. 298]. Структурними елементами системи права є норми права, інститути права, підга - лузі права, галузі права. Базовими галузями сучасного права є конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне. Спеціальними - трудове, сімейне, земельне, фінансове право. Комплексними галузями права є господарське, транспортне, екологічне тощо. Галузі права складаються з підгалузей, інститутів і норм права [2, с. 389].

Цікаво, що в наукових дослідженнях проблема місця права інтелектуальної власності в системі цивільного права не користувалась значною науковою увагою та вирішувалась, як правило, через визначення права інтелектуальної власності як частини цивільного права (О.А. Підопригора, І.А. Блізнєц) або як інституту цивільного права (О.Є. Харитонов, Н.Ю. Голубева).

Відомі національні й міжнародні науковці, які досліджували цю проблему, погоджувалися з тим, що предмет цивільного права не охоплює всього комплексу відносин у названій сфері (О.В. Кохановська, Н.М. Мироненко, О.П. Сергеев). У національній науковій доктрині поступово утверджується погляд на право інтелектуальної власності як на самостійну комплексну галузь права України, яка перебуває на етапі свого становлення (О.П. Орлюк, О.О. Штефан, 0.0. Кулініч, Л.Д. Романадзе).

Вважаємо за можливе підтримати вказану позицію, конкретизуючи запропоноване визначення права інтелектуальної власності як комплексної приватно-публічної галузі права¹.

Далі спробуємо проаналізувати місце норм права інтелектуальної власності в системі права України та зауважимо, що найбільш суперечливими є теоретичні протистояння цивільного та господарського напрямків юридичної думки.

Аналіз розпочнемо з основної фундаментальної галузі права - конституційного права. Конституційне право закріплює основи норм права, визначаючи творчу діяльність та права на результати інтелектуальної, творчої діяльності як основоположні права і свободи людини і громадянина.

Адміністративне право вміщує норми, які визначають правила складання, подання й розгляду заявки на видачу охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності, форму державних реєстрів охоронних документів, порядок їх ведення, порядок видачі охоронних документів та їх дублікатів, порядок надання виписок із реєстрів, перелік змін, які можуть бути внесені до реєстрів за ініціативою власників охоронних документів, а також установлює форму охоронних документів, зміст зазначених у них відомостей. Адміністративним правом також встановлюється адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, недобросовісну конкуренцію, піратство.

Митне право України закріплює заходи органів доходів і зборів щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України. Податковим правом регулюються питання оподаткування об'єктів інтелектуальної власності. Зокрема, визначається порядок виплати роялті щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли в резидента України. Також мова йде про бази оподаткування, доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності.

Кримінальне право охороняє права інтелектуальної власності та встановлює міру кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння, пов'язані з незаконним використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Фундаментальною галуззю права для сфери інтелектуальної власності є цивільне право, яке визначає поняття «право інтелектуальної власності», відображає його співвідношення із правом власності на річ, визначає основні об'єкти, суб'єкти права, зміст майнових та особистих немайнових прав інтелектуальної власності, підстави їх виникнення (набуття), умови використання об'єктів, порядок розпоряджання правами, встановлює наслідки порушення права і способи захисту.

Можна констатувати, що цивільне право містить базові норми, норми-принципи щодо права інтелектуальної власності. Побудова книги IV ЦК України «Право інтелектуальної власності» за пандектним принципом дозволила передбачити в ЦК України найбільш загальні правові норми, які визначають єдині підходи до правової охорони цих об'єктів.

У контексті нашого дослідження доречно навести позицію класика української цивілістики - професора Я.М. Шевченко, яка вважає, що зі зміною державного устрою в Україні гостріше постала проблема предмета цивільного права в сучасному світі. Найбільші розбіжності між ГК України та ЦК України стосуються кардинальних правових інститутів - права власності, юридичних осіб, системи договорів. На думку професора Я.М. Шевченко, в Україні діють одночасно два кодекси, які охоплюють одну правову матерію, проте із протилежних поглядів. Відповідно, кодифікація правового регулювання майнових відносин свідомо спрямована в кодифікаційному процесі на подвійні стандарти, що дуже шкідливо для народу і для держави [3, с. 196-203].

Відмічає факти «подвійного регулювання», які особливо шкідливі, і професор Н.Є. Кузнецова, пояснюючи це нечітким поділом застосування ГК України та ЦК України. Однак науковець зазначає, що якими б не були прогнози щодо вирішення ситуації, обидва кодекси передбачають подальший розвиток спеціального підприємницького законодавства [4, с. 256].

На нашу думку, цінність ГК України полягає в тому, що цим актом відкрито можливість урегулювання складних господарських відносин різним правовим інструментарієм, методологією, характерною для приватноправових і публічно-правових галузей права, поєднанням саморегулювання горизонтальних відносин та централізованого вертикального регулювання макроекономічних процесів.

Прийняттям ГК України фактично збережено ЦК України як основний акт цивільного законодавства приватноправової спрямованості, диспозитивної методології, ініціативності й децентралізації. На нашу думку, значна критика ГК України та фактичне ігнорування цього кодексу як суб'єктами господарювання, так і судовими і правоохоронним органами обумовлена його недосконалістю, дублюванням окремих норм ЦК України, необгрунтованим розширенням чи звуженням змісту правомочностей, прогалинами й суперечностями із ЦК України та спеціальними законами.

Вважаємо, що вдосконалення положень ГК України (особливо щодо прав інтелектуальної власності) має відбуватися із залученням науковців і фахівців-практиків, які досконало знають проблеми реалізації кожної правової норми на практиці, у підприємницькій діяльності (у відносинах оподаткування, фінансового моніторингу, митних, корпоративних та інших підприємницьких операціях), особливо під час захисту прав у судовому порядку.

Окресливши основні галузі права, які вміщують норми, що регулюють відносини інтелектуальної власності, маємо підстави стверджувати, що визначальними галузями права є цивільне та господарське.

При цьому галузь цивільного права відіграє роль фундаментальної галузі у відносинах інтелектуальної власності, оскільки забезпечує існування основної засади цих відносин - вільного волевиявлення юридично рівних осіб.

Указаний принцип проявляється на всіх етапах життєвого циклу об'єкта права інтелектуальної власності: створення об'єкта (творець самостійно вирішує питання створення результату інтелектуальної діяльності), набуття правової охорони (творець самостійно вирішує, яку форму правової охорони обрати (авторське право, комерційна таємниця, винахід, корисна модель), самостійно звертається до компетентного органу тощо), розпорядження об'єктом (обирається вид договору, контрагенти) та його захистом (форма, спосіб і межі захисту).

Крім того, ЦК України визначає, що створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності є самостійною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Галузь господарського права відіграє роль спеціальної галузі у відносинах інтелектуальної власності, оскільки конкретизує та встановлює спеціальні норми, які регулюють відносин використання прав інтелектуальної власності у підприємництві.

Так, нормами ГК України визначено наступне:

- створення об'єктів інтелектуальної власності як одну з підстав виникнення господарських зобов'язань;

- об'єкти права інтелектуальної власності у сфері господарювання та правомочності щодо використання низки таких об'єктів;

- майнові права інтелектуальної власності, що можуть бути інвестиціями у сфері господарювання;

- майнові права інтелектуальної власності, що можуть бути вкладами учасників і засновників господарського товариства;

- права інтелектуальної власності, що можуть використовуватися у процедурі врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника;

- відносини з використання прав інтелектуальної власності згідно з договором комерційної концесії;

- охорону й захист прав інтелектуальної власності;

- основні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, в тому числі тих, які мають права інтелектуальної власності.

Вважаємо, що в сучасних умовах положення ГК України щодо прав інтелектуальної власності потребують не лише узгодження з ЦК України та спеціальними законами, а й кардинального оновлення, виходячи з еволюції поглядів на інтелектуальну власність та відповідні господарські правовідносини (від майнової основи господарювання до галузі господарювання - інтелектуального підприємництва).

Термін «інтелектуальне підприємництво» починає використовувати ся наприкінці 90-хрр. XX ст. [5] та нині в Україні досліджується переважно вченими-економістами в контексті економіки знань (детальніше див.: автореферат О.В. Хомина [6]).

На нашу думку, обраний шлях побудови інноваційної економіки та євроінтеграційний вектор розвитку суспільства обумовлює необхідність трансформації сучасного національного підприємництва в інтелектуальне підприємництво.

За таких умов перед наукою господарського права постає завдання дослідження й надання юридичної, змістовної характеристики явищу інтелектуального підприємництва, формування відповідного категоріального апарату, розроблення механізму правового регулювання відносин, що складаються під час ведення інтелектуального підприємництва.

У контексті даної роботи ми намагаємося окреслити основні змістовні характеристики цього суспільного явища та запропонувати його можливе юридичне визначення, спираючись на результати економічних досліджень.

У науковій, переважно економічній, літературі інтелектуальне підприємництво розуміють як особливий тип підприємництва, здійснюваний інтелектуалами, які створюють соціально-орієнтовані складні, високотехнологічні інтелектуальні продукти (ноу-хау, програмне забезпечення, нові технології та способи інвестування тощо), причому керуються не лише економічними вигодами (прибутком), а й цілями самореалізації та духовно-моральними орієнтирами. Інтелектуальними підприємцями є передусім дослідники і вчені, викладачі та інші компетентні фахівці, які займаються комерціалізацією власних ідей і розробок. Водночас самі підприємці стають інтелектуалами. Інтелектуальне підприємництво реалізується в таких сферах: науково-технічній (НДДКР, інжиніринг, розробка ПО, високотехнологічне підприємництво), креативній (написання літературних творів, малювання, шоу-бізнес, інші види мистецтва, реклама, дизайн тощо), сфері управління (консалтинг), сфері освіти та підготовки кадрів, сфері надання інформаційних послуг тощо [5].

За визначенням, наданим О.В. Хоминим, інтелектуальне підприємництво є особливим типом діяльності підприємців-інтелектуалів щодо створення сприятливих умов для задоволення складних потреб людини, які спрямовані на її розвиток та формування майбутнього, заснований на постійно відновлюваному особистісному знанні інтелектуалів, їх здатності до абстрактного мислення як передумови попередження соціальних ризиків у соціокультурному просторі, що ускладнюється [6].

Аналіз указаних визначень дає підстави для висновку про те, що сутністю інтелектуального підприємництва є творчість (художня та науково-технічна) задля досягнення економічних і соціальних результатів. При цьому не обов'язково, щоб метою такої діяльності було досягнення прибутку. Суб'єктами інтелектуального підприємництва виступають підприємці.

Враховуючи те, що «інтелектуальне підприємництво» є видовим поняттям щодо поняття «підприємництво», вважаємо, що надання юридично змістовної характеристики інтелектуального підприємництва можливе, виходячи з визначення підприємництва, наданого в ГК України.

Ст. З ГК України передбачено, що підприємництвом є діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення й реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, які мають цінову визначеність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

¹ Детальніше див.: Потоцький М.Ю. Правове регулювання інтелектуальної власності в Україні: загальнотеоретичне дослідження: автореф. дис…. канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / М.Ю. Потоцький; Харківський нац. ун-т внутр. справ. - X., 2009. - 20 с.

З огляду на зазначене інтелектуальне підприємництво може бути визначене як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на здійснення підприємницької діяльності з використанням прав інтелектуальної власності. Інтелектуальне підприємництво має передбачати створення, використання в підприємництві та/або відчуження об'єктів права інтелектуальної власності, що мають цінову визначеність, та здійснюватися для досягнення економічних і соціальних результатів, зокрема з метою одержання прибутку.

У сфері інтелектуального підприємництва складається широкий спектр правовідносин (цивільні, трудові, адміністративні, податкові, митні, кредитні тощо), проте основними з них є господарські правовідносини інтелектуальної власності.

Основним суб'єктом таких відносин, суб'єктом господарювання виступає творець - фізична особа-підприємець, розумовою працею якої створюється результат інтелектуальної діяльності. Характерною особливістю цього суб'єкта (те, що істотно виділяє його серед інших творців) є його ініціативність у комерціалізації власних об'єктів права інтелектуальної діяльності шляхом впровадження у власну підприємницьку діяльність або передання прав на свої об'єкти третім особам.

Вважаємо, що в сучасних умовах саме суб'єкт інтелектуального підприємництва - особа, яка створила й комерціалізує власні об'єкти інтелектуальної власності, стає тією рушійною силою, яка трансформує національну економіку в економіку інноваційного типу, тим самим зробивши її конкурентоспроможною.

Завдання держави тут полягає у створенні комфортних умов діяльності цього суб'єкта, забезпеченні дієвих правових норм, які сприяли б реалізації інтелектуального підприємництва, вільному використанню прав інтелектуальної власності в підприємництві, удосконаленню державної системи правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності.

Ми переконані, що визначення інтелектуального підприємництва як галузі господарювання є своєчасною реакцією держави на суспільні відносини, що перебувають у процесі формування та вимагають адекватного врегулювання.

Крім того, визначення інтелектуального підприємництва як галузі господарювання й уміщення до ГК України відповідної глави, присвяченої правовому регулюванню інтелектуального підприємництва, стало би потужним стимулом для використання прав інтелектуальної власності в підприємництві.

Підсумовуючи вищезазначене, ми дійшли наступних узагальнень.

Господарські правовідносини інтелектуальної власності, врегульовані нормами різних галузей права, становлять складний міжгалузевий інститут господарського права.

Трансформація світової економіки, комерційна спрямованість основних міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності обумовлює господарсько-правовий вектор розвитку правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності.

Удосконалення господарського законодавства у сфері інтелектуальної власності вимагає кардинального оновлення, виходячи з еволюції поглядів на інтелектуальну власність: від майнової основи господарювання до галузі господарювання - інтелектуального підприємництва.

Інтелектуальне підприємництво може бути визначене як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на здійснення підприємницької діяльності з використанням прав інтелектуальної власності.

Список використаних джерел

правовий майновий інтелектуальний підприємництво

1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник І пер. з рос. - X.: Консум, 2001. - 656 с.

2. Зайчук О.В. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник І за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

3. Шевченко Я. Место гражданского права в системе права Украины І Я. Шевченко II Право Украины. -2012. - №1-2.

4. КузнецоваН. Проблемы гармонизации и унификации современного частого права/Н. Кузнєцова // Право Украины. - 2012. - №1-2.

5. Шевченко Л.С Університети як суб'єкти інтелектуального підприємництва І Л.C. Шевченко ll Теорія і практика правознавства. -2014. - Вип. 1 (5).

6. Хомин О.В. Інтелектуальне підприємництво як форма становлення економіки знань: автореф. дне…. канд. екон. наук І О.В. Хомин; Харківський нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. - X., 2007. - 19 с.

Размещено на Allbest.ru