Юридична природа правових позицій Конституційного Суду України з питань кримінальної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХДК 342.565.2(477):343

науковий консультант судді

Анотація

конституційний суд відповідальність кримінальний

У статті розглядається юридична природа правових позицій Конституційного Суду України з питань кримінальної відповідальності. Обґрунтовується, що рішення Конституційного Суду України можна вважати юридичними джерелами як «негативних», так і «позитивних» кримінально-правових норм, а правові позиції, викладені в цих рішеннях, мають матеріально-правову силу закону, прецедентний характер та є джерелами права.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, правові позиції Конституційного Суду 'України, рішення Конституційного Суду 'України, юридична природа, прецедент, джерела права.

Аннотация

В статье рассматривается юридическая природа правовых позиций Конституционного Суда Украины по вопросам уголовной ответственности. Обосновывается, что решения Конституционного Суда Украины можно считать юридическими источниками как «негативных», так и «положительных» уголовно-правовых норм, а правовые позиции, изложенные в этих решениях, имеют материально-правовую силу закона, прецедентный характер и являются источниками права.

Ключевые слова: уголовная ответственность, правовые позиции Конституционного Суда 'Украины, решения Конституционного Суда 'Украины, юридическая природа, прецедент, источники права.

Annotation

The article considers the legal nature of the legal positions of the Constitutional Court of Ukraine on criminal liability. The author substantiated that the decisions of the Constitutional Court of Ukraine can be considered legal sources of both negative and positive criminal law norms and the legal positions laid down in these decisions have substantive force of law, precedent nature and they are the sources of law.

Key -words: criminal liability, legal positions of Constitutional Court of Ukraine, decisions of Constitutional Court of Ukraine, legal nature, precedent, sources of law.

Особливе місце єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні в системі вищих органів державної влади, закріплене в статті 147 Конституції України, зумовлює юридичну силу рішень Конституційного Суду України (далі - КСУ), яка визначається його природою, завданнями та роллю гаранта верховенства Конституції України на всій території держави. Це надає рішенням КСУ особливих ознак, а саме: приймаються уповноваженим Конституцією і законами України суб'єктом, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (стаття 147 Конституції України); приймаються на підставах та з дотриманням чітко встановлених вимог статтей 93, 94 Закону України «Про Конституційний Суд України»; є найвищими за своєю юридичною силою, поширюються на невизначене коло випадків і суб'єктів конституційно-правових відносин; є обов'язковими до виконання (стаття 150 Конституції України, стаття 60 Закону України «Про Конституційний Суд України»); мають особливу процедуру підготовки і прийняття.

У вітчизняній науковій літературі юридичній природі актів КСУ приділено увагу в працях П. Андрушка, М. Козюбри, П. Рабіновича,

В. Скоморохи, І. Сліденка, М. Тесленка, В. Тихого, П. Ткачука, П. Мартиненка, В. Шаповала, С. Шевчука та інших відомих вчених.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження юридичної природи правових позицій Конституційного Суду України з питань кримінальної відповідальності.

Результати дослідження. Розглядаючи справи про конституційність законів та інших правових актів, КСУ може визнати їх повністю чи в окремій частині неконституційними, у результаті чого згідно з частиною другою статті 152 Конституції України вони втрачають чинність з дня ухвалення ним відповідного рішення. Наприклад, Рішенням КСУ від 29 грудня 1999 року № 11-рп у справі про смертну кару КСУ визнав неконституційним положення статті 24 Загальної частини і положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України I960 року, які передбачають смертну кару як різновид покарання. З моменту ухвалення цього рішення зазначені положення Кримінального кодексу України втратили чинність, отже вже не можуть застосовуватися.

Факт скасування закону чи іншого правового акта є актом нормативного рівня, який має вищу юридичну силу щодо скасованого закону (правового акта). Відповідно до статті 150 Конституції України рішення КСУ є обов'язковими до виконання, остаточними і не можуть бути оскаржені. Тобто сама Конституція України визначила КСУ як «негативного» законодавця.

Рішення КСУ про неконституційність того чи іншого акта є самодостатніми, оскільки приймаються уповноваженим Конституцією України органом. Вони не потребують видання додаткових правових актів органами законодавчої та виконавчої влади, які підтверджували б скасування неконституційного акта. Важливо, що зазначені рішення КСУ водночас позбавляють юридичної сили акти інших органів державної влади, дії яких ґрунтувалися на нормативному акті, визнаному неконституційним. Такі акти після винесення рішення КСУ не можуть застосовуватися будь-яким органом і способом.

У конституціях країн світу надається пріоритет установчим нормам, нормам-цілям, нормам-принципам, нормам-дефініціям, однак такі норми не повинні обмежувати можливостей законодавчого розвитку конституційних положень, а мають залишати простір для їх конкретизації та деталізації; тому в цьому контексті розглядається необхідність нормативного закріплення розвитку законодавства за допомогою конституційного прецеденту.

Суди, вирішуючи спори про право, здійснюють пошук права щодо фактичних обставин, забезпечуючи інтерпретацію правової норми. Інтерпретація правової норми - це діяльність, спрямована на розкриття змісту юридичного правила з метою правильного застосування права.

На переконання В. Гергелійника, при визнанні КСУ закону або його окремих положень неконституційними «створюється нова норма права»; у разі тлумачення акти КСУ мають ознаки нормативності, однак не можуть розглядатися як джерело права, вони є інтерпретаційними актами, що мають допоміжний характер [2, с. 14]. М. Тесленко розкриває природу актів КСУ через категорію «правові позиції», яка є їхньою своєрідною «протонормативною» правовою основою, і доходить подібних висновків [7, с. 11-13]. Однак така позиція науковців щодо творення нових норм конституційними судами викликає заперечення, оскільки в цьому випадку має місце пряма дія норм Конституції України. Також потрібно враховувати, на нашу думку, конституційний аспект проблематики - функції конституційної юрисдикції з тлумачення Основного Закону можна розглядати в межах концепції його діяльності як творця конституційних принципів, що відображають природне право.

О. Дудоров і А. Данилевський, розглядаючи питання юридичної сили рішень КСУ, якими окремі положення (певна норма) кримінального закону визнаються такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зазначають, що хоча рішення КСУ не можна називати законами у вузькому значенні цього поняття і навіть нормативно-правовими актами, оскільки вони відрізняються від останніх за формою та порядком прийняття, у разі визнання закону чи його положення неконституційним рішення КСУ має дію, аналогічну дії закону, що скасовує певне положення іншого закону. Приймаючи таке рішення, КСУ виступає в ролі так званого «негативного право творця» і, на відміну від парламенту, не може створювати нову норму замість тієї, що втратила чинність, - не будучи законодавцем, КСУ лише «звільняє» систему законодавства від актів, що суперечать Основному Закону держави [3, с. 74].

Юридичну природу правових позицій КСУ П. Ткачук розглядає у двох аспектах: 1) правова позиція є викладенням розуміння тієї чи іншої норми конституції або закону, тобто вона є тлумаченням позиції законодавця та складовою відповідних норм; 2) в інших випадках правова позиція є узагальненням знань, розумінням дії конституційно-правових принципів стосовно конкретної правової ситуації [8, с. 21].

Правові акти КСУ необхідно розглядати в динаміці його діяльності із забезпечення верховенства конституції, тому розгляд цих актів крізь призму нормативності можливий лише в контексті дотримання КСУ своїх правових позицій. Оскільки рішення, висновки КСУ мають загальнообов'язковий характер, то у своїй діяльності цей орган намагається послідовно додержуватися їх. Однакове застосування конституційних приписів КСУ випливає з принципів рівності, справедливості, правової визначеності, заборони свавільного застосування права. Нормативність правових актів КСУ полягає в тому, що вони конкретизують і деталізують положення Конституції України. Останні мають відкритий характер, і велику питому вагу серед них становлять норми-принципи, норми-визначення, які потребують належної правової оцінки в ході прийняття рішень КСУ

В юридичній науці питання стосовно розмежування офіційного тлумачення норм права і нормотворчої діяльності не має однозначного розв'язання. З одного боку, загальновизнаним вважається положення про те, що в ході тлумачення не повинні створюватися нові правові норми. З іншого боку, в юридичній літературі простежується тенденція до розширеного розуміння тлумачення норм права, яке наділяється функціями «компенсації технічних неясностей, неточностей і заповнення прогалин правових норм», «правокоригувальною» та «правотворчою» функціями; визнається допустимим і об'єктивно обумовленим так зване «коригувальне» тлумачення правових норм, яке дозволяє змінювати зміст правової норми без зміни тексту закону. Крім того, у теорії права і галузевих юридичних науках часто вживається термін «нормативне тлумачення», що означає синтез понять «тлумачення» і «нормотворчість», виражений у формулі: «офіційне тлумачення закону є продовженням законотворчої діяльності». Існує судження науковців про те, що нормативним є тлумачення, результати якого поширюються на невизначене коло осіб і випадків, тобто таке тлумачення, яке подібно до норми права має загальний характер. За такого підходу межі між офіційним тлумаченням правових норм і правотворчістю практично зникають, унаслідок чого всі спроби вирішити суперечку щодо змісту рішень конституційного суду і можливості їх визнання формальними джерелами права заздалегідь приречені на невдачу. Таким чином, поєднання офіційного тлумачення правових норм і правотворчості є невиправданим, оскільки, попри деяку невизначеність і умовність меж між ними, критерії їх розмежування, на нашу думку, все ж існують.

Вважаємо, що в основу розмежування інтерпретаційних та нормативних судових актів мають бути покладені два взаємопов'язаних критерії. Першим з них є юридична сила положень, що міститься в правовому акті. Атрибутивною ознакою нормативних актів є їх загальнообов'язковий характер, тоді як інтерпретаційні акти можуть мати рекомендаційну силу та (або) індивідуальне значення. Отже, якщо судове рішення не має загальнообов'язкового характеру, то визнати його нормативним не є можливим.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення КСУ є остаточними і не підлягають оскарженню. Згідно зі статтею 69 цього закону вони є обов'язковими до виконання. Слід також зауважити, що ці положення випливають з абзацу другого частини другої статті 150 Конституції України. Отже при вирішенні питання про юридичну природу конкретного судового акта необхідно враховувати його зміст, нормативну новизну, яка виступає другим критерієм розмежування результатів інтерпретаційної та правотворчої діяльності судів.

Тлумачення правової норми передбачає з'ясування, розкриття її змісту, а результатом цього є нові знання про норму права, які випливають із законодавчого положення, що тлумачиться. Таким чином, зміст норми, отриманий у результаті її тлумачення, має бути єдино можливим, і «межею тлумачення є останнє значення, твердження, яке ми з однозначністю (логічною необхідністю) можемо вивести з існуючої системи норм» [5, с. 133]

(так зване «золоте правило тлумачення»), І якщо граматичний, систематичний, історичний та інші відомі способи (прийоми) тлумачення не дозволяють дати однозначну і єдино можливу відповідь стосовно змісту правової норми, то можливості тлумачення обмежені. Це означає, що зміст інтерпретаційних судових актів становлять ті роз'яснення, які «виводяться» з наявних правових норм за допомогою граматичного, систематичного та історичного аналізу. Такі роз'яснення, які походять з витлумачених законодавчих положень, поглиблюють знання про правові норми, проте не привносять у них нормативної новизни, тобто не створюють нових нормативних положень. У зв'язку з цим О. Черданцев підкреслює, що при виведенні одних норм з інших як актів інтерпретації важливо, аби новостворена норма логічно виходила з витлумаченої, оскільки інакше інтерпретація перетворюється на правотворчість [9, с. 42-43]. Таким чином, встановлення таких загальнообов'язкових правових норм, що не виводяться з існуючих законодавчих положень, не може вважатися тлумаченням правових норм, а є створенням нових нормативних положень, тобто правотворчою діяльністю. Як стверджує І. Сліденко, офіційне тлумачення конституції - діяльність уповноваженого органу держави з роз'яснення змісту норм Основного Закону шляхом усунення неточностей у їх розумінні, з'ясування таким чином сенсу норм з метою реалізації конституції та пристосування її норм до потреб держави і суспільства, що постійно змінюються [6, с. 100]. На думку М. Козюбри, без елементів правотворчості не можна обійтися також у процесі офіційного тлумачення КСУ Конституції і законів України. Адже воно полягає саме в подоланні невизначеності в розумінні тих чи інших положень Конституції і законів України, у з'ясуванні їх об'єктивного смислу, який не зводиться до виявлення «волі кон- ституцієдавця чи законодавця на момент прийняття акта», тобто історичного законодавця, а передбачає з'ясування «волі самого акта» у світлі сучасної ситуації, що неможливо без конкретизації конституційних чи законодавчих положень у процесі їх тлумачення» [4, с. 23]. Як зазначає С. Шевчук, в умовах правової системи України в найближчій перспективі визнання нормативності актів судової влади здебільшого пов'язано з офіційним тлумаченням Конституції та законів України, а також з тлумаченням норм права в процесі правозастосу- вання та засновується на правових позиціях [10, с. 26].

Формулювання критеріїв розмежування офіційного тлумачення правових норм і правотворчої діяльності дозволяє дійти певних висновків, які мають принципове значення для вирішення питання щодо можливості визнання рішень КСУ джерелами кримінального права.

Рішення КСУ про визнання нормативно-правового акта або його окремого положення таким, що не відповідає Конституції України, має виражену нормативну природу, оскільки, відміняючи правову норму, суд фактично створює нову норму. Іншими словами, визнання конституційним судом нормативного акта неконституційним і позбавлення його таким чином юридичної сили рівнозначно прийняттю іншого нормативного акта, яким скасовується перший. Визнаючи ту чи іншу норму неконституційною, конституційний суд позбавляє її юридичної сили, тобто скасовує її. Звідси випливає, що рішення конституційного суду має властивості нормативного акта, спрямованого на встановлення, зміну або скасування правових норм чи на зміну сфери їхньої дії.

Так, у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі про призначення судом більш м'якого покарання КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини першої статті 69 Кримінального кодексу України в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. КСУ рекомендував Верховній Раді України привести положення статті 69 Кримінального кодексу України у відповідність з рішенням КСУ. Таким чином, своїм рішенням КСУ фактично вніс зміни до Кримінального кодексу України, визнавши частину першу статті 69 КК України такою, що не відповідає Конституції України.

Прикладом, який не залишає сумнівів стосовно нормативного кримінально-правового значення рішень КСУ, є Рішення від 29 грудня 1999 року № 11-рп/1999 у справі про смертну кару, в якому визнано правову основу незастосування смертної кари в Україні та встановлено, що положення статті 24 Загальної частини і положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачали смертну кару як вид покарання, не відповідають Конституції України (є неконституційними). Крім того, КСУ дав вказівку Верховній Раді України привести Кримінальний кодекс Українку відповідність з цим рішенням.

Отже рішення КСУ про визнання кримінально-правової норми такою, що повністю або частково суперечить Конституції України, реалізує функцію так званої «негативної пра- вотворчості», рівносильне ухваленню закону про внесення змін до Кримінального кодексу України. Крім того, Рішення КСУ позбавляє юридичної сили не лише ту конкретну норму, яка визнана неконституційною, а й «дискваліфікує» інші норми, що за змістом подібні до тієї, стосовно якої ухвалено рішення про невідповідність Конституції України. Відповідно до частини другої статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» в разі, якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття КСУ рішення про їх неконституційність. Правові наслідки визнання конкретної кримінально-правової норми неконституційною можуть виявитися набагато значущими, ніж втрата цією нормою юридичної сили, оскільки рішення КСУ про невідповідність оспорюваної норми Конституції України є нормативною підставою для скасування і незастосування інших, аналогічних за змістом норм, що підтверджує тезу про нормативну природу відповідних рішень.

Рішення КСУ є самодостатніми, тобто діють безпосередньо і не потребують підтвердження іншими органами та посадовими особами. Рішенням КСУ про неконституційність кримінально-правової норми вносяться зміни до законодавства про кримінальну відповідальність і виключається з нього норма, визнана такою, що не відповідає Конституції України. Таким чином, рішення КСУ про визнання кримінально-правової норми неконституційною мають загальнообов'язковий нормативний кримінально-правовий характер і виступають джерелами кримінального права.

На нашу думку, значення рішень КСУ як юридичних джерел кримінального права не обмежується лише так званою «негативною» правотворчістю, а нормативні положення містяться не тільки в резолютивній частині рішень КСУ. Аналіз рішень КСУ, предметом яких є питання щодо конституційності тих або інших положень Кримінального кодексу України, дає підстави для висновку, що в окремих випадках КСУ формулює нові «позитивні» кримінально-правові норми, які втілюються в його правових позиціях.

Дослідження практики КСУ не залишає сумнівів у нормативно-інтерпретаційній природі його правових позицій. Причому нормативне значення правових позицій КСУ об'єктивно обумовлене його функціями і насамперед функцією розширення невизначеності в праві, виявлення чого (неоднозначне застосування положень Конституції України) є підставою до розгляду справи в КСУ Відповідно до частини першої статті 93 Закону України «Про Конституційний Суд України» підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України. Згідно зі статтею 94 Закону України «Про Конституційний Суд України» підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод. Розв'язання такої невизначеності супроводжується формулюванням положень, які усувають змістовну невизначеність конституційно-правової норми, тобто встановлюють один із декількох можливих варіантів її розуміння, або створенням нормативних положень, які конкретизують Конституцію України. Крім того, офіційне тлумачення окремих положень конституції практично неможливо здійснити, не формулюючи нових положень нормативного характеру.

Як обґрунтовано стверджує професор П. Андрушко, природним є те, що будь-які правові позиції КСУ з більшості, а фактично з усіх питань тлумачення ним норм не лише законів України, а й Конституції України, не можуть a priori однозначно сприйматися й поділятися всіма науковцями і правозастосувачами. КСУ саме тому створений і наділений повноваженнями давати офіційне тлумачення положень (норм) Конституції і законів України, оскільки має місце неоднозначне їх застосування, тобто правозастосовне їх тлумачення судами України, іншими органами державної влади. Отже метою здійснення КСУ офіційного тлумачення положень Конституції і законів України є встановлення однозначних, чітко визначених правових орієнтирів, якими і є так звані правові позиції конституційного суду [1, с. 15].

Нормативна конкретизація правових норм неминуче супроводжує розв'язання справ про конституційність нормативно-правових актів. Визнання нормативно-правового акта неконституційним, так само як і підтвердження його конституційності, завжди спирається на інтерпретацію КСУ конституційних принципів і норм, а також «конституційно-правового змісту» оспорюваного нормативно-правового акта. Така ситуація, зокрема, має місце, коли КСУ визнає оспорюваний нормативно-правовий акт таким, що відповідає Основному Закону України, виключаючи таким чином інший варіант розуміння і застосування правової норми. Тим самим правові позиції КСУ усувають змістовну невизначеність оспорюваної правової норми, тобто забезпечують доведення законодавства про кримінальну відповідальність до рівня вимог конституційних принципів і цінностей «без вторгнення в букву закону». Така «корекція» змісту галузевих норм має найбезпосередніше нормативне значення, що дозволяє вважати рішення КСУ джерелом не лише «негативних», а й «позитивних» галузевих норм, у тому числі кримінально-правових.

На підтвердження викладеного наведемо приклад правової позиції КСУ, сформульованої в його Рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 у справі про заміну смертної кари довічним позбавленням волі: в аспекті конституційного подання та конституційного звернення положення Кримінального кодексу України I960 року із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483-ІІІ, якими смертну кару як вид кримінального покарання було замінено довічним позбавленням волі, у взаємозв'язку з положеннями статей 3, 8, частини першої статті 58, пункту 22 частини першої статті 92, частини другої статті 152 Конституції України, статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», частини другої статті 6 Кримінального кодексу України I960 року, частини другої статті 4, частини першої статті 5 Кримінального кодексу України 2001 року треба розуміти як такі, що пом'якшують кримінальну відповідальність особи і мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, передбачені Кримінальним кодексом України I960 року, до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим законом не було виконано.

Таким чином, своєю правовою позицією КСУ конкретизував зміст частини другої статті 4, частини першої статті 5 Кримінального кодексу України, чітко виписав інший варіант її розуміння і застосування, що відповідає Конституції України та відрізняється від того, який домінував на практиці. Конституційно-правовий зміст зазначених положень Кримінального кодексу України, закріплений в цьому рішенні, є загальнообов'язковим та виключає будь- яке інше тлумачення цієї кримінально-правової норми в правозастосовній практиці. Отже, у відповідних випадках правозастосовні органи зобов'язані застосовувати частину другу статті 4, частину першу статті 5 Кримінального кодексу України з урахуванням сформульованої КСУ правової позиції. Беручи до уваги запропоновані нами критерії розмежування інтер- претаційної та правотворчої діяльності, слід визнати, що наведена правова позиція КСУ має нормативний характер, оскільки не лише виявляє «конституційно-правовий зміст» частини другої статті 4, частини першої статті 5 Кримінального кодексу України, а пропонує один із можливих варіантів її розуміння і застосування, тобто моделює поведінку суб'єктів кримінально-правових відносин, надає їм нормативно-регулятивну дію.

Важливе кримінально-правове нормативне значення має також правова позиція, сформульована КСУ в Рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 у справі про зворотну дію кримінального закону в часі. Суд постановив: положення статті 58 Конституції України з урахуванням вимог пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється кримінальна відповідальність за їх вчинення. Такі закони мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи.

Цим рішенням КСУ визнав, що «положення частини другої статті 6 Кримінального кодексу України треба розуміти так, що зворотну дію в часі мають лише закони, які скасовують або пом'якшують кримінальну діяльність особи». Таким чином, КСУ встановив, що «положення абзаців другого і третього примітки до статті 81 Кримінального кодексу України є нормами-дефініціями для кримінально-правових норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за розкрадання державного або колективного майна у великих та особливо великих розмірах. Ці розміри розкрадання визначаються на підставі критеріїв, наведених в абзацах другому і третьому примітки до статті 81 Кримінального кодексу України з урахуванням мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством, чинним на момент закінчення або припинення злочину. Встановлення нормативно- правовими актами іншого мінімального розміру заробітної плати не тягне за собою зміни кваліфікуючих ознак злочинів, передбачених частинами четвертими статей 81, 82, 84, частиною третьою статті 83, частиною другою статті 86 та статтею 861 цього кодексу». «Положення частини другої статті 6 Кримінального кодексу України щодо зворотної дії закону в часі на ці випадки не поширюється, і кримінальні справи не повинні переглядатися, якщо інше не передбачено законом». Отже, є підстави стверджувати, що КСУ створив нове «позитивне» кримінально-правове положення.

Говорячи про кримінально-правове нормативне значення правових позицій КСУ, доцільно згадати Рішення КСУ від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі про депутатську недоторканність, в якому було визначено поняття кримінальної відповідальності та форми її реалізації. Вказане рішення КСУ, безумовно, має кримінально-правове нормативне значення.

На зміст відповідної кримінально-правової оцінки впливають рішення КСУ. Згідно з частиною другої статті 152 Конституції України закони або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Слід зауважити, що після визнання рішеннями КСУ окремих положень закону про кримінальну відповідальність неконституційними і відповідної втрати останніми чинності змінюється також зміст інших положень Кримінального кодексу України (наприклад, Рішення КСУ від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99 у справі про смертну кару).

Висновки

Правові позиції КСУ - це результат діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції України у формі однозначних, чітко сформульованих загальнообов'язкових правових висновків, роз'яснень, правоположень, в яких міститься істинне тлумачення, тобто правова оцінка або правове визначення щодо вирішення конкретної юридичної ситуації для всіх суб'єктів юрисдикційної діяльності. Юридична сила правових актів КСУ базується на положеннях Конституції України, які покладені в основу його правової позиції в конкретній справі. Внесення змін до відповідних положень Конституції України зумовлює втрату юридичної сили правовими актами органу конституційної юрисдикції, які на них ґрунтуються.

Список використаних джерел

1. Андрушко П.П. Джерела кримінального права України: поняття, види / П.П. Андрушко II Адвокат. -2011.-№6.-С. 7-20.

2. Гергелійник В.О. Правові проблеми становлення і функціонування конституційної юстиції України : автореф. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право». - К., 2000. - 18 с.

3. Дудоров О. Про заміну смертної кари довічним позбавленням волі. Щодо Рішення Конституційного Суду України / О. Дудоров, А. Данилевський II Вісник прокуратури. - 2011.-№6.-С. 72-79.

4. Козюбра М. Доповідь на міжнародному семінарі «Юридична методологія. Основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС» / М. Козюбра II Український правовий часопис. - 2004. - Вип. №6(11).- С. 22-24.

5. Ображиев К.В. Формальные (юридические) источники российского уголовного права : [монографія] / К.В. Ображиев. - М. : Юрлитинформ, 2010. - 216 с.

6. Сліденко І.Д. Тлумачення конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду: наукове видання / І.Д. Сліденко. - Одеса : Фенікс, 2003. - 233 с.

7. Тесленко М.В. Конституційна юрисдикція в Україні: [навч. посібник] / М.В. Тесленко. - К. : Школа, 2003. - 256 с.

8. Ткачук П. Правові позиції Конституційного Суду України / П.Ткачук II Вісник Конституційного Суду України. - 2006. -№ 1.- С. 10-21.

9. Черданцев А.Ф. Вопросы толкования советского права: [учебн. пособие] / А.Ф. Черданцев. - Свердловск, 1972. - 192 с.

10. Шевчук С.В. Загальнотеоретичні проблеми нормативності актів судової влади. : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / С.В. Шевчук, 2008. -38 с.

Размещено на Allbest.ru