Постпенітенціарна ресоціалізація жінок, звільнених із місць позбавлення волі

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постпенітенціарна ресоціалізація жінок, звільнених із місць позбавлення волі

Соціалізація людини розпочинається в ранньому дитинстві і не припиняється, по суті, до глибокої старості. Вона охоплює практично всі процеси пристосування особи до культури, навчання, виховання, взаємодії з іншими людьми, освоєння суспільних цінностей і норм, різних соціальних ролей та видів спільної діяльності, набуття визначених суспільством обов'язків, поглядів, звичок тощо, внаслідок чого людина з біологічної істоти поступово перетворюється на істоту соціальну і набуває здатності жити й діяти в суспільстві.

У науковій літературі поряд з поняттям «соціалізація» вживається поняття «десоціалізація», що означає протилежний процес - руйнування і втрату особистістю важливих ціннісних і нормативних орієнтацій, навичок спілкування, залучення до локальних субкультур, основні ціннісні установки яких протистоять загальноприйнятим в суспільстві. У цьому зв'язку злочин є яскравим проявом десоціалізації або протиставлення особистості інтересам суспільства.

Дослідники Ю. М. Антонян та М. І. Єнікеєв визначають десоціалізацію як непристосованість особистості до соціального середовища, оскільки її соціально-психологічним змістом є розбіжність цілей і ціннісних орієнтацій групи й особистості. У цьому аспекті десоціалізація - це наслідок відчуження особистості від суспільства, яке охоплює багато сторін суспільного життя людини¹. На наш погляд, перехідною ланкою до соціалізації є процес ресоціалізації, який спрямований проти асоціальної деградації особистості та який має повернути її за допомогою спеціальних засобів і дій, мета яких включення особи у число соціалізованих членів суспільства через залучення її до цінностей і норм даного суспільства.

Ресоціалізація - поняття багатопланове, яке, з одного боку, може бути визначене як система заходів протидії десоціалізації особистості, а з іншого боку, - процес повторного внутрішнього пристосування особистості до життя в суспільстві. Деякі вчені під ресоціалізацією засуджених розуміють процес відновлення втрачених або ослаблених під час відбування кримінального покарання соціальних зв'язків, функцій і статусу, засвоєння ними стандартів поведінки й ціннісних орієнтацій і усвідомлення правових, моральних та інших норм, які регулюють суспільне життя. На нашу думку, такий підхід характеризує лише одну сторону багатогранного процесу ресоціалізації, оскільки відповіді на питання коли, яким чином і під впливом яких факторів відбувається відновлення соціального статусу особистості він не дає.

У сучасній юридичній літературі представлені різні точки зору науковців на процес та поняття ресоціалізації. Так, відомий вчений М. О. Стручков розглядає ресоціалізацію як процес, «який складається з двох етапів - пенітенціарного (під час перебування в місцях позбавлення волі) та постпенітенціарного (після звільнення засудженого з місць позбавлення волі). При цьому до процесу ресоціалізації він відносить і профілактичний вплив на осіб з поведінкою, що відхиляється від загальних норм. М. О. Стручков, аналізуючи теорію правового примусу, вперше в юридичній літературі використав категорію «спеціально-попереджувальний вплив», яку можна розглядати як вплив на засудженого в пенітенціарний і постпенітенціарний періоди. На нашу думку, цю категорію можна застосовувати для визначення впливу різних видів правового примусу як в місцях позбавлення волі, так і після звільнення від відбування покарання².

І. Г. Богатирьов вивчення питання ресоціалізації засуджених відносить до найважливіших проблем у системі виконання покарань. Разом із тим, зазначає він, «в юридичній літературі, в деяких відомчих нормативних актах можна зустріти інший напрямок цієї проблеми в системі виконання покарання, тобто реабілітацію, що означає відновлення доброго імені, репутації неправильно звинуваченого»³.

В. П. Михайленко та І. В. Нікітіна вважають, що «проблема постпенітенціарної адаптації є дуже складною і актуальною, тому потребує оптимального вирішення не лише карними органами, а й психологами, педагогами, соціологами, а в деяких випадках і психіатрами»⁴.

Наведені вище підходи до проблеми ресоціалізації свідчать про те, що різними авторами окремі етапи ресоціалізації розглядаються як єдині процеси, які не протиставляться один одному, а знаходяться у тісному взаємозв'язку між собою. Звідси бачимо, що ресоціалізація - це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв'язків як в УВП, так і після звільнення з місць позбавлення волі, коли особа проходить соціальну адаптацію, вирішує житлову проблему, працевлаштовується і потребує медичної та психологічної допомоги, фінансової й державної підтримки. У зв'язку з цим у ресоціалізації як соціально-правовій категорії можна відокремити два її види - пенітенціарну та постпенітенціарну.

Постпенітенціарна ресоціалізація включає в себе комплекс заходів та засобів з відновлення зв'язків колишнього засудженого та його соціальну адаптацію на волі. Якщо звільненому з місць позбавлення волі створити нормальні житлові умови, працевлаштувати, надати фінансову, психологічну та медичну допомогу, то процес реабілітації проходитиме успішно і не буде повторної злочинності; якщо ж звільнений не зможе знайти роботу, житло, сім'ю, не встановить зв'язків з родичами та близькими і не отримає медичної, психологічної та фінансової допомоги, то він знову стане на шлях вчинення злочину. Тому саме постпенітенціар- на ресоціалізація має велике значення для соціальної адаптації особистості.

Процес ресоціалізації охоплює постпенітенціарний період, тобто після звільнення з місць позбавлення волі, який передбачає повторне освоєння втрачених соціальних функцій. Таким чином, процес соціалізації є безперервним процесом адаптації особистості, що починається до засудження, продовжується в місцях позбавлення волі та закінчується після звільнення, а ресоціалізація включає в себе адаптацію в місцях позбавлення волі та реабілітацію після ув'язнення, на волі.

«Адаптація» як багатозначне поняття в різних галузях науки трактується по-різному. Так, у Великій Радянській Енциклопедії це поняття визначається як біологічний процес пристосування особи, популяцій та видів до умов навколишнього середовища. У філософській науці під цим терміном розуміють пристосування, акліматизацію, прийняття норм та ідеалів, вживання, входження в колектив⁵.

Соціологи під соціальною адаптацією розуміють пристосування живого організму до середовища існування і вважають, що це процес двосторонній, оскільки не тільки особистість змінюється під впливом нового для себе середовища, а й середовище від впливу особистості.

Зокрема, на думку В. М. Трубнікова, соціальна адаптація є складовою частиною соціалізації і особливою її різновидністю. Тривалість соціальної адаптації залежить не тільки від індивідуальних особливостей особистості, а й від навколишнього середовища, форм та інтенсивності державного і суспільного впливу на поведінку особи⁶.

Р. А. Калюжний та І. С. Сергеєв, розглядаючи актуальні засади пенітенціарної доктрини та пенітенціарної політики, визначають поняття постпенітенціарної політики та її впливу на ресоціалізацію засуджених і підкреслюють, що вона «повинна розглядатися як сукупність юридичних, організаційних засобів щодо ресо- ціалізації засуджених. При цьому Україна має самостійно визначити свою пенітенціарну політику і повинна створювати власну пенітенціарну систему, основою якої об'єктивно має стати прогресивна система відбуття покарання». Вказується на «необхідність створення нової, власної правової бази, на організацію ефективної діяльності з ресоціалізації та соціальної адаптації засуджених та постпенітенціарної діяльності»⁷.

В юридичній літературі поряд з поняттям «постпенітенціарна ресоціалізація» зустрічаються поняття «постпенітенціарний контроль» і «постпенітенціарний вплив».

Так, В. А. Філімонов вважає, що «посткримінальний контроль є різновидом соціального контролю, який виступає в якості складової частини заходів індивідуальної профілактики на стадії попередження злочинів»⁸.

Можна погодитись із деякими поглядами вчених стосовно визначення окремих понять постпенітенці- арного контролю та поведінки, які характеризують певні властивості постпенітенціарного впливу. Однак поняття «постпенітенціарний вплив» більш широке, ніж поняття «пенітенціарний контроль» за поведінкою. «Постпенітенціарний вплив» - це складна соціально-правова категорія, яка охоплює основні елементи процесу виховання злочинця і несе кримінальну відповідальність за нього.

На наш погляд, під постпенітенціарним впливом необхідно розуміти систему заходів соціального, психологічного, медичного, трудового та адміністративного контролю і нагляду за звільненими, надання їм допомоги в отриманні місця проживання та в працевлаштуванні, у налагодженні соціальних та сімейних зв'язків, переконанні необхідності чесної та правомірної поведінки на волі й організація контролю за їх поведінкою, а в необхідних випадках - застосування до них адміністративно-правових, соціальних та медичних заходів примусу з метою недопущення повторних злочинів.

Постпенітенціарний вплив не можна ототожнювати з соціальною адаптацією, оскільки вони являють собою різні юридичні категорії. Постпенітенціарний вплив необхідно віднести до процесу реабілітації або назвати постпенітенціарною ресоціалізацією.

Основними формами постпенітенціарного впливу є:

- реалізація заходів постпенітенціарного впливу або застосування до звільнених від відбування покарання жінок комплексу різного роду обмежень у правах щодо правового статусу пересічних громадян;

- покладання на звільнених жінок додаткових юридичних обов'язків, передбачених законодавством;

- підготовка засуджених жінок до звільнення;

- налагодження соціальних зв'язків із сім'єю;

- трудове та побутове влаштування;

- медична, психологічна та соціальна допомога звільненим жінкам;

- встановлення та здійснення адміністративного нагляду та контролю за деякою категорією звільнених.

Характерними особливостями постпенітенціарної реабілітації жінок, звільнених з місць позбавлення волі, є:

- вплив соціального середовища на процес адаптації звільнених з місць позбавлення волі;

- відновлення соціальних зв'язків у культурній, економічній, правовій, сімейній та інших сферах соціального життя;

- співвідношення системи особистих психологічних установок та вимог, які пред'являються навколишнім середовищем - у трудовому колективі, побутовому оточенні, в сім'ї тощо;

- професійна та правова орієнтація звільнених на життя без правопорушень, адаптацію до нового способу життя і виконання вимог кримінально-правових норм та правил суспільної поведінки;

- соціальна реабілітація проходить після звільнення з УВП і потребує системної перебудови соціальних, психологічних, побутових, моральних та інших уявлень і життєвих орієнтацій;

- ставлення звільненої жінки до праці, підвищення її кваліфікації при працевлаштуванні за спеціальністю, яку вона мала до засудження, та надання можливості знайти роботу і житло;

- вплив колишніх засуджених та інших кримінальних елементів на звільнену особу.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, постпенітенціарна ресоціалізація жінок включає в себе:

- по-перше, надання соціальної, психологічної допомоги, працевлаштування та житлової допомоги, що передбачено Житловим кодексом України. Жінкам, які не мають житла в обраному місці проживання, після прибутті на період до його отримання місцевими органами виконавчої влади надається можливість тимчасового проживання в гуртожитках або центрах соціальної адаптації, які мають бути створені місцевими органами виконавчої влади;

- по-друге, звільнені жінки забезпечуються медичною допомогою за місцем їх проживання або реєстрації. Особи, які в момент звільнення потребують спеціальної медичної допомоги, можуть бути направлені до закладів охорони здоров'я для лікування;

- по-третє, особам похилого віку, інвалідам І та ІІ груп із числа звільнених жінок за їх заявою, на підставі висновку медичної частини УВП і клопотання місцевих органів соціального захисту населення, надається соціальна допомога і вони можуть бути направлені в спеціальні будинки-інтернати;

- по-четверте, матеріально-технічне забезпечення і фінансування центрів соціальної адаптації, будин- ків-інтернатів, будинків нічного та тимчасового перебування має здійснюватись органами виконавчої влади, які їх створили, а також за рахунок добровільних благодійних внесків і пожертвувань громадян, підприємств, установ, організацій, релігійних об'єднань тощо.

З аналізу тексту Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» видно, що його окремі положення мають формальний характер, містять тільки директивні вказівки, що треба робити, але не мають конкретних виконавців, не визначають, за рахунок яких джерел має фінансуватися утримання центрів соціальної адаптації, будинків для інвалідів, будинків тимчасового перебування, надання медичної, психологічної допомоги. Крім того, Закон не передбачає забезпеченості житлом або гуртожитками

постпенітенціарний реабілітація засуджений

Размещено на Allbest.ru