Досвід Федеративної Республіки Німеччини в побудові системи захисту інфраструктури від кібернетичних загроз

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Досвід Федеративної Республіки Німеччини в побудові системи захисту інфраструктури від кібернетичних загроз

Чернухін Ігор Олександрович

Постановка проблеми. Стрімкий розвиток інформаційних технологій та їх проникнення в усі сфери життя зумовлює поступове переосмислення цінностей суспільства на інформаційні ресурси. Суспільство невпинно трансформується у напрямі перерозподілу влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками. Саме цим можемо пояснити зростання впливу засобів масової інформації (ЗМІ) та глобальних інформаційних мереж на суспільство.Інформатизація та комп'ютеризація докорінно змінюють його обличчя. Рівень проникнення інформаційних технологій та глобальних мереж у суспільство безпосередньо пов'язаний із рівнем розвитку країни. Саме тому Німеччина як одна із провідних країн світу (за абсолютною величиною валового внутрішнього продукту ФРН посідає 3 місце у світі за США і Японією), рівень інформатизації якої становить 80 %, значну увагу приділяє інформаційній сфері.

Глобалізація інформаційних відносин зумовлюють світову тенденцію до переведення протиправної діяльності у віртуальний простір. На сьогодні комп'ютерна злочинність чи, вживаючи західну термінологію, - кіберзлочинність, для якої не існує державних кордонів, загрожує не лише правам та майну громадян, а й посягає на національні інтереси та безпеку держав.

Протягом останніх трьох років окреслилась стійка тенденція збільшення проявів комп'ютерних атак на важливі об'єкти національних інфраструктур іноземних країн (США, Австралія, Саудівська Аравія, Франція, Велика Британія, Іран), що призводило до завдання шкоди державам через спотворення важливої для них інформації, блокування виробничих процесів на об'єктах промисловості, житлово-комунального господарства, транспорту, енергетики.

Це свідчить про необхідність трансформації традиційної державної інформаційної політики провідних країн світу, яка переважно спрямована на захист інформації з обмеженим доступом (державної та службової таємниці), на забезпечення комплексної безпеки всіх об'єктів інформаційної інфраструктури, що використовуються для обробки, зберігання інформації (як державної таємниці, так і інших видів - персональних даних громадян), а також для управління технологічними процесами національних економік (промисловість, енергетика, транспорт, телекомунікації, об'єкти житлово-комунального господарства тощо).

Враховуючи, що такі загрози притаманні й Україні, слід зазначити про важливість вжиття для нашої країни аналогічних заходів, які мають враховувати результати наукових досліджень у цій сфері. Тому автор наголошує про важливість дослідження досвіду провідних країн світу у сфері побудови систем кібернетичного захисту, зокрема Федеративної Республіки Німеччини як ключової країни Європейського Союзу, інтеграційні прагнення до якого залишаються одним із головних пріоритетів зовнішньополітичного курсу України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Міжнародний досвід забезпечення інформаційної безпеки досліджували у своїх працях І.Авдошин, А.Андрейчук, О.Архипов, В.Безногих, Жбанов, В.Крутов, Ю.Супрунов,

Тиква. Вивчення проблеми організації захисту критичної інфраструктури від кібернетичних загроз на прикладі США та країн ЄС здійснювали О.Єрменчук, П.Скурський [1], В.Нідільніченко [2]. На окрему увагу заслуговує праця В.Біка, О.Климчука, В.Панченко та В.Петрова [3], в якій досліджено організаційно-правові засади побудови системи протидії кібернетичним загрозам у 6 країнах (як із високим, так і низьким рівнем кібернетичної міцності). Проте, ці праці не стосувалися питань забезпечення безпеки інформаційної інфраструктури ФРН. Окремі аспекти захисту в Німеччині інформації з обмеженим доступом, насамперед персональних даних, без дослідження проблеми організації захисту інфраструктури від кібернетичних загроз наведено у працях О.Матяша [4], О.Гореліхіної [5].

Отже, на системному рівні питання побудови захисту національної інфраструктури ФРН від кібернетичних загроз не досліджувалися.

Метою статті є дослідження Ґенези державної політики ФРН у формуванні організаційно-правових засад захисту інфраструктури від кібернетичних загроз для подальшого врахування цього досвіду у вітчизняній сфері державної безпеки. Завданнями статті автор визначає: аналіз законодавства Німеччини у сфері організаційних основ захисту інформації, санкцій за їх порушення, термінології у сфері захисту кібернетичного простору, загроз та ризиків кібернетичній безпеці ФРН, визначення об'єктів інфраструктури, що потребують першочергового захисту, а також федеральних органів, до компетенції яких входить протидія таким загрозам. кібернетичний захист інформація

Виклад основного матеріалу.

Перші законодавчі кроки Федеральної влади Німеччини щодо захисту інформації відносяться до 70-х років минулого століття та пов'язані із захистом особи від посягань на недоторканість її приватного життя шляхом маніпулювання персональними даними. У 1977 році був прийнятий Закон ФРН “Про захист персональних даних”, який у 1990 році набув нової редакції через возз'єднання ФРН та НДР в єдину німецьку державу, а також через поступове впровадження в німецьких структурах (федеральні, земельні, муніципальні органи, ЗМІ, приватні фірми тощо) автоматизованої обробки такої категорії інформації поруч із картотечною формою [5; 6]. У 1997 році у ФРН прийнято Закон “Про основи надання інформаційних та комунікаційних послуг”, який регламентує вимоги захисту інформації лише в інформаційно- телекомунікаційних мережах загального користування [7]. Важливість захисту автоматизованих мереж технологічного управління об'єктів економіки, інших потенційно небезпечних об'єктів ФРН або так званої “критичної інфраструктури” (таку дефініцію вперше на правовому рівні увели в США у 1998 році) було визначено у Німеччині на законодавчому рівні в 2009 році. Так, Законом ФРН “Про посилення безпеки інформаційних систем” на Федеральне відомство безпеки інформаційних систем (BSI) ФРН покладено завдання попередження, реагування на інциденти, викликані кібернетичними загрозами, управління та координація сил та засобів із захисту критичної інформаційної інфраструктури, зокрема у взаємодії із приватним сектором [8].

У межах реалізації такого завдання BSI розроблено, а Федеральним Урядом у 2011 році затверджена Стратегія забезпечення кібернетичної безпеки ФРН (далі - Стратегія), яка є головним доктринальним документом ФРН із захисту інформаційної інфраструктури країни від кібернетичних атак. Концепція визначає низку дефініцій у галузі кібернетичної безпеки, кібернетичні загрози інформаційній інфраструктурі, об'єкти та суб'єкти посягання, а також організаційні засади протидії протиправним проявам, зокрема співробітництво із приватним сектором та міжнародними структурами [9].

У Стратегії визначено межі її регулювання - кібернетичний простір, який становить собою віртуальний простір, що містить у собі всі інформаційні мережі, які з'єднані між собою єдиними глобальними транспортними мережами (передусім інтернет). При цьому кіберпростір є відкритим для приєднання інших мереж передачі даних.

Автор зауважує, що німецький законодавець не включив до дефініції “кіберпростір” інформаційні мережі, які відокремлені від глобальних (так звані “ізольовані мережі”). Таким чином, головною загрозою кібербезпеці ФРН фактично визначено кіберзлочинця, що за допомогою віддаленого несанкціонованого доступу (зокрема за межами Німеччини) здійснює протиправні дії з інформацією, на яку поширюється юрисдикція ФРН. Ця проблема має дискусійний характер, оскільки вчинення протиправних дій в ізольованих мережах можливе за необережністю персоналу самої мережі (упровадження вірусного флеш- накопичувача без перевірки), або за рахунок проникнення на об'єкт зловмисника. При цьому суспільно небезпечні наслідки від такого злочину можуть бути не менше ніж після віддаленої кібератаки хакерського угруповання. Прикладом цього може бути атака на інформаційну систему технологічного управління заводу із збагачення урану в Ісламській Республіці Іран у жовтні 2010 року, що відбулася через проникнення до мережі (була не підключена до інтернету) комп'ютерного вірусу StuxNet із флеш-накопичувача.

Кібернетичними загрозами національній інформаційній інфраструктурі ФРН визначено: витік інформації; порушення конфіденційності, цілісності та вірогідності інформації; блокування роботи об'єкта; перехоплення управління об'єктом; знищення об'єкта промисловості, транспорту, енергетики тощо. Такі загрози можуть бути реалізовані іноземними спецслужбами, терористичними організаціями, злочинними угрупованнями чи окремими особами-хакерами як із території Німеччині, так і ззовні.

Об'єктами, які можуть зазнати кібератак у Німеччині, визначені основні найважливіші інформаційні мережі, що забезпечують функціонування механізмів держави та суспільства, та які визначені як національна критична інформаційна інфраструктура. При цьому Німеччина у визначенні такої дефініції спиралась на досвід США та ЄС [10]. Так, німецький законодавець до національної критичної інформаційної інфраструктури відносить інформаційні мережі:

енергетики;

телекомунікацій;

транспорту та дорожнього руху;

охорони здоров'я;

водозабезпечення;

харчової промисловості;

фінансової сфери та страхування;

державного управління;

засобів масової інформації й культури.

Автор зауважує, що окрему увагу в Стратегії присвячено другому та восьмому сектору національної критичної інформаструктури (інформаційним мережам загального користування та державного сектору).

Інформаційні мережі загального користування. Державна політика німецького Уряду із забезпечення безпеки мереж загального користування спрямована на забезпечення умов:

безпечної інтернет-торгівлі в інтересах суб'єктів господарювання Німеччини;

захисту персональних даних громадян ФРН у зв'язку із їх автоматизованою обробкою у мережах банків, пошти, комунальних служб, телекомунікацій тощо;

- захисту особистої інформації громадян під час її обміну засобами електронної пошти.

Забезпечення безпеки інтернет- торгівлі в інтересах суб'єктів господарювання Німеччини здійснюється за допомогою впровадження системи електронного цифрового підпису - виду електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Державна політика із захисту персональних даних громадян ФРН у зв'язку із їх автоматизованою обробкою у мережах державних та комерційних структур регламентована Федеральними законами [6; 7] та базується на таких принципах:

обов'язкове віднесення персональних даних до інформації з обмеженим доступом;

надання персональних даних третім особам винятково за згодою власника персональних даних;

реєстрація баз персональних даних у секретаріаті уповноваженого Федерального Уряду з питань захисту персональних даних.

Крім того, особливу увагу у напрямі забезпечення захисту інформаційних систем займає захист особистої інформації громадян під час її обміну засобами електронної пошти. Стратегією визначено впровадження цільових пільг і державної підтримки німецьким розробникам сертифікованих засобів захисту інформації, що призначені для масового використання.

Інформаційні мережі державного сектору. Забезпечення захисту державної інформації є одним із головних завдань із забезпечення інформаційної безпеки Німеччини. Так, основними загрозами державному сектору у цій сфері є:

порушення конфіденційності, цілісності та доступності державної таємниці ФРН, що циркулює в інформаційних системах державних структур;

порушення цілісності та доступності відкритої державної інформації на офіційних інтернет-сайтах федеральних та земельних владних структур.

Із метою нейтралізації цих загроз Стратегією кібербезпеки ФРН передбачено:

розробку та впровадження інформаційних систем для потреб держави здійснювати з урахуванням реальних та потенційних ризиків державній інформації у цих системах, зокрема враховуючи розвиток світових інформаційних технологій;

створення загальної інформаційної мережі федеральних структур (“Netze des Bundes”) із єдиним центром керування та контролю за захистом інформації;

створення висококваліфікованих служб захисту інформації в державних структурах із можливістю обміну співробітниками між Федеральними відомствами;

співробітництво із іншими країнами, передусім у межах системи CERT (команда реагування на надзвичайні події в інформаційних мережах) в питаннях оперативного реагування на кібератаки та мінімізації негативних наслідків.

Не менш важливими залишаються й організаційні аспекти протидії кіберзагрозам та реалізації основних положень Стратегії.

На думку автора реалізація ефективної державної політики із зміцнення кібербезпеки не можлива без побудови нової, або оптимізації існуючої системи державних органів, до компетенції яких входить забезпечення інформаційної безпеки. Так, загальносвітовий досвід протидії цим загрозам (передусім США) свідчить про побудову у провідних країнах загальнодержавних систем протидії кіберзлочинності з єдиним координуючим органом, які здатні в короткий проміжок часу акумулювати сили та засоби різних державних і недержавних органів для протидії та нейтралізації кібератак [3].

При цьому такі системи підпорядковуються главі виконавчої влади та, як правило, містять такі складові: 1) військова - для здійснення розвідувальних та оборонних операцій в інтересах збройних сил; 2) захист так званої “критичної інфраструктури” - для захисту, зокрема від терористичних посягань, інформаційно-телекомунікаційних систем органів державної влади, місцевого самоврядування, стратегічно важливих для держави підприємств, енергогенеруючих об'єктів, об'єктів транспорту, водо-, електро-, тепло- і газопостачання, життєзабезпечення та підвищеної небезпеки; 3) правоохоронна - для запобігання, виявлення, припинення та розслідування комп'ютерних правопорушень, притягнення зловмисників до відповідальності.

Аналогічні підходи знайшли відображення і в Стратегії кібербезпеки Німеччини. Так, для оптимізації оперативного співробітництва між усіма державними установами й поліпшення координації заходів із захисту інформації, протидії кібератакам в ФРН створено Національний центр кіберзахисту (Nationales Cyber- Abwehrzentrum - NCAZ). Центр функціонує у сфері управління Федерального відомства захисту інформаційних систем (BSI, формує вимоги із захисту інформації в інформаційних системах держави) при безпосередній участі співробітників Федерального відомства захисту конституційного ладу (BfV, здійснює оперативно- розшукові заходи з виявлення кіберзлочинців) та Федерального відомства цивільного захисту й допомоги при стихійних лихах (BBK, вживає заходи щодо усунення суспільно небезпечних наслідків реалізації кібератак) [11].

Національний центр кіберзахисту підпорядковується Державному секретарю Міністерства внутрішніх справ ФРН та відповідно до законодавства ФРН має співпрацювати з Федеральним відомством карного розшуку (BKA, розслідує кримінальні справи у сфері порушень законодавства з охорони інформації), федеральної поліції (BPol), митниці (ZKA), Федеральної служби розвідки (BND), Бундесвером.

Єдина система має виконувати такі основні завдання:

моніторинг інформаційних систем на предмет уразливості до кібератак;

координація дії елементів Єдиної системи із блокування спроб реалізації кібератак; ідентифікація та пошук ініціаторів кібератак;

вжиття заходів із локалізації шкоди, викликаної зловмисними діями;

розслідування комп'ютерних злочинів; встановлення вимог із захисту інформації в інформаційних мережах та надання відповідних рекомендацій; здійснення міжнародної взаємодії з питань протидії кіберзагрозам.

Крім побудови Національного центру Стратегією кібербезпеки передбачено також створення вищої дорадчо-консультативної структури - Національної ради кібербезпеки, головним завданням якої є розроблення пропозицій із вироблення стратегії державної політики та контроль виконання рішень керівництва держави у сфері протидії кіберзагрозам.

У складі Ради: Державні секретарі бюро Канцлера, Федеральних міністерств (закордонних справ, внутрішніх справ, оборони, економіки й технологій, юстиції, фінансів, освіти й науки), а також представники Федеральних земель.

Ця організаційна схема (рис. 1) становить собою так звану “базову структуру”. Водночас її функціонування шляхом взаємодії між собою структурних елементів неефективне. Тому державна політика ФРН у сфері протидії кіберзагрозам передбачає два напрями співробітництва.

Так, кримінологічний аналіз проявів кіберзлочинності свідчить, що серед усіх мотивів, які викликають в особи рішучість несанкціонованого втручання в роботу інформаційних систем, понад 50 % становить фінансова зацікавленість. Тобто, інакше кажучи, понад половини кібератак спрямована проти інформаційних систем фінансово-банківської сфери. Більшість такого сегмента німецького ринку становлять приватні структури. Не виняток і знаходження у приватній власності й окремих об'єктів “критичної інфраструктури”, яку Федеральний уряд визначив як пріоритет захисту від кіберзагроз.

Це зумовлює перший напрям співробітництва наведених вище державних структур із приватним сектором Німеччини, який співробітничає із:

власниками об'єктів національної критичної інформаційної інфраструктури з метою протидії проведенню кібератак проти їх інформаційних систем;

розробниками засобів захисту інформації із метою впровадження національних стандартів та надійних засобів захисту інформаційної інфраструктури;

навчальними та науковими закладами для забезпечення висококваліфікованих кадрів Національної системи кібербезпеки.

Крім того, Федеральний уряд, акцентуючи увагу на інтернаціональному характері кіберзагроз, що передбачає проникнення в реальному масштабі часу до інформаційних мереж із будь-якої країни світу, у Стратегії кібербезпеки ФРН наголошує на необхідності взаємодії з іншими країнами у питаннях протидії таким загрозам. Так, другий напрям співробітництва передбачає взаємодію:

на рівні Європейського Союзу (ЄС) у межах виконання Плану спільних дій для захисту важливих інформаційних інфраструктур, виступаючи за розширення повноважень Європейського агентства мережевої та інформаційної безпеки (ENISA);

у межах НАТО, який є наріжним каменем трансатлантичної безпеки, що передбачає розробку та прийняття єдиних стандартів безпеки, вимоги яких держави-члени ПівнічноАтлантичного Альянсу можуть добровільно прийняти для захисту цивільного сегмента критичної інфраструктури;

з іншими міжнародними організаціями (G8, ООН, ОБСЄ, Рада Європи), виступаючи за розробку та прийняття міжнародного Кодексу поводження держав у світовому кіберпросторі;

із країнами, що розвиваються, шляхом надання наукової, технологічної та фінансової допомоги для подолання ризиків цих країн в інформаційній безпеці, та, як наслідок, унеможливлення здійснення кібератак із їх території на інформаційну інфраструктуру Німеччини.

Вважаємо, що дослідження досвіду ФРН із захисту інформаційної інфраструктури від кібернетичних загроз не слід обмежувати лише аналізом доктринальних нормативно- правових актів. Не менш важливим залишається вивчення й німецького законодавства, що регламентує відповідальність, насамперед кримінальну, оскільки більшість протиправних проявів у сфері інформаційної безпеки за вітчизняним законодавством є злочинами [12].

Нормативним документом законодавства Німеччини, що визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, є Кримінальний закон ФРН (StGB) [13].

Із кримінально-правового погляду під кіберзлочином треба розуміти передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні дії, в яких об'єктом злочину є інформація, оброблена інформаційною системою, або самі інформаційні та телекомунікаційні системи.

Аналіз Кримінального закону ФРН до злочинів у сфері кібербезпеки дає змогу віднести: антиконституційний саботаж (§ 88), порушення конфіденційності розмови (§ 201), порушення таємниці листування (§ 202), порушення таємниці поштової й телекомунікаційної таємниці (§ 206), комп'ютерне шахрайство (§ 263 а), зміна даних (§ 303 а), комп'ютерний саботаж (§ 303b), втручання в роботу телекомунікаційних установок (§ 317).

Об'єктивна сторона цих злочинів (зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законам діяння) передбачає такі протиправні діяння: виведення із ладу телекомунікаційного обладнання; застосування шкідливого обладнання та програмного забезпечення; перехоплення приватних та службових розмов, телекомунікаційної кореспонденції за допомогою технічних засобів; розголошення змісту приватних та службових розмов, телекомунікаційної кореспонденції; несанкціоновані дії з комп'ютерною інформацією.

У цілому кримінальне законодавство Німеччини дозволяє притягнути до відповідальності винних осіб, які вчинили кіберправопорушення із використанням новітніх технологій.

Порівняльний аналіз кримінальних законів ФРН та України (таблиця 1) свідчить про тотожність визначення злочинами суспільно небезпечних діянь у сфері кіберпростору.

Водночас, якщо українське законодавство визначає окремий розділ 16 Кримінального кодексу України, що об'єднує всі злочини проти інформаційних та телекомунікаційних систем (злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку), у Німеччині такі злочини не виокремленні в єдиний розділ, а присутні в розділах про посягання на державність, права и власність громадян. Таким чином, німецьке кримінальне законодавство визначає застосування інформаційних технологій у протиправних цілях (кібернетичні атаки) як спосіб та засіб для вчинення наведених вище кримінально караних діянь.

Таблиця 1

§ 317. Втручання в роботу телекомунікаційного обладнання

Хто перешкоджає або загрожує роботі телекомунікаційного обладнання, що використовується для суспільних цілей шляхом його руйнації, пошкодження, псування, позбавлення електроживлення, карається позбавленням волі на строк до п'яти років або штрафом.

Замах карний.

Таке діяння, що вчинено з необережності, карається позбавленням волі на строк до одного року або штрафом.

Стаття 360. Умисне пошкодження ліній зв'язку

Умисне пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно спричинило тимчасове припинення зв'язку, - карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років.

Висновки

Керівництво ФРН, розуміючи загрозу національній безпеці через зростаючі масштаби світової кібернетичної злочинності, приділяє велику увагу державній політиці з мінімізації негативних наслідків такої протиправної діяльності. Крім прийняття законодавчих актів, що регламентують вимоги забезпечення захисту інформації в інформаційно- телекомунікаційних мережах Німеччини, Урядом країни затверджена Стратегія кібернетичної безпеки ФРН, яка є головним доктринальним документом із захисту інформаційної інфраструктури країни від кібернетичних атак. Концепція визначає низку дефініцій у галузі кібернетичної безпеки, кібернетичні загрози інформаційній інфраструктурі, об'єкти та суб'єкти посягання, а також організаційні засади протидії протиправним проявам.

Із метою розробки пропозицій із вироблення стратегії державної політики та контроль виконання рішень керівництва держави у сфері протидії кіберзагрозам у ФРН створено вищий дорадчо-консультативний орган - Національну раду кібербезпеки. Для оптимізації оперативного співробітництва між усіма державними установами й поліпшення координації заходів із протидії кібератакам в ФРН створено Національний центр кіберзахисту у сфері управління Федерального відомства захисту інформаційних систем, який безпосередньо взаємодіє із спецслужбами та поліцейськими структурами країни, із приватним сектором Німеччини, кра- їнами-партнерами з ЄС, НАТО, а також міжнародними організаціями.

Така організаційна структура, на думку німецької влади, підвищить рівень захищеності від кіберзагроз не лише національного кіберпростору ФРН, а й більшості країн-партнерів Німеччини за рахунок чіткої та оперативної їх взаємодії.

На думку автора, правові та організаційні засади ФРН із захисту національної інфраструктури від кібернетичних загроз доцільно враховувати під час побудови в Україні аналогічної єдиної національної системи, передусім під час розробки проекту закону України “Про кібернетичну безпеку”, який стане базовим у сфері захисту національної інфраструктури від кібератак.

Список використаних джерел

Єрменчук О.П. Організація захисту критичної інфраструктури оборонно- промислового комплексу з використанням досвіду США / О.П.Єрменчук, П.П.Скурський // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. - 2011. - № 3. - С. 54-63.

Нідільніченко В. Розвиток інформаційних технологій і національна безпека України / В.Нідільніченко // Національна безпека: український вимір. - 2009. - № 3 (22). - С. 43-57.

Формирование организационноправовой системы защиты национальной инфраструктуры от киберугроз / В.В.Бик, А.А.Климчук, В.Н.Панченко,

В.Петров. - К. : Академпресс, 2013. - 220 с.

Матяш О.І. Забезпечення безпеки інформації в Німеччині / О.І.Матяш // Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави : збір. матер. наук.-практ. конф., Київ, 22 березня 2011 р. - К. : Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2011. - Ч. 1. - С. 238-240.

Горелихина О.А. Правовая защита персональных данных в Германии / О.А.Горелихина, А.А.Шлиньков // Вопросы экономики и права. - 2012. - № 3. -322-326.

Размещено на Allbest.ru