Проблема теоретико-методологічного співвідношення антикорупційного та кримінального законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема теоретико-методологічного співвідношення антикорупційного та кримінального законодавства

Скулиш Віталій Євгенович

кандидат юридичних наук

У статті розглянуто теоретико-методологічні проблеми співвідношення антикорупційного та кримінального законодавства в Україні. Зроблено висновок, що антикорупційне законодавство потрібно вважати системою правових норм, окремим інститутом вітчизняного права. Що стосується кримінального законодавства, то воно являє собою окрему підсистему зазначеної системи правових норм, регулює суспільні відносини з приводу реакції держави на корупційні злочини. Конкретизовано склад цієї підсистеми, наведено ознаки, які дають право віднести діяння до корупційних злочинів.

Ключові слова: корупція, кримінальне законодавство, система, підсистема, злочин, ознаки.

В статье рассмотрены теоретико-методологические проблемы соотношения антикоррупционного и уголовного законодательства в Украине. Сделан вывод, что антикоррупционное законодательство нужно считать системой правовых норм, отдельным институтом отечественного права. Что касается уголовного законодательства, то оно представляет собой отдельную подсистему системы правовых норм, регулирует общественные отношения по поводу реакции государства на коррупционные преступления. Конкретизирован состав данной подсистемы, приведены признаки, которые дают право отнести деяния к коррупционным преступлениям.

Вступ

Нині проблеми корупції в Україні набувають особливої гостроти, оскільки саме корупція стала передумовою трагічних подій, що нині відбуваються у державі.

Сама ж система вітчизняного антикорупційного законодавства сприяла виникненню цієї ситуації, яка має суттєві недоліки, зокрема вона є безсистемною, норми права, що входять до неї, є суперечливими, сама система є громіздкою та складною, що дуже ускладнює боротьбу з корупцією.

Зазначена проблема потребує свого комплексного вирішення, в тому числі назріла необхідність визначення кримінально-правової складової антикорупційного законодавства як окремої підсистеми у загальній нормативно-правовій системі протидії корупції.

У той же час, така авторська позиція до недавнього часу не сприймалася на рівні вищих органів української юстиції, зокрема Верховний Суд України стояв на позиції, що у чинному кримінальному законодавстві поняття “корупційні злочини” не вживається. Злочин з ознаками корупційних діянь не є самостійним видом злочину, оскільки такі ознаки можуть проявлятися у багатьох видах злочинної поведінки.

Як здається нині, у зв'язку із величезним розмахом корупції в Україні, таке твердження потребує корекції, а визначення співвідношення антикорупційного та кримінального законодавства, яке регулює відносини у запобіганні корупційної злочинності, потребує уточнення.

Аналіз попередніх публікацій

До проблем розмежування окремих галузей та інститутів права зверталися у своїх роботах українські вчені М. С. Кельман [1], П. М. Рабінович [2], О. Д. Тихомиров [3], а також російські вчені, які досліджували дану проблему переважно за радянських часів, а саме: С. С. Алексєєв [4], М. М. Вопленко [5], Д. А. Керімов [6], Н. В. Сильченко [7], В. Д. Сорокин [8], В. М. Хропанюк [9] та ін.

Сама ж проблема не є новою, ще у 1982 р. з ініціативи журналу “Советское государство и право” була проведена дискусія на тему “Система радянського права та перспективи її розвитку”, на якій, разом із обговоренням уже традиційної проблематики про характер, роль, зміст і значення предмету і методу правового регулювання в “будівництві” системи норм права і виділення окремих галузей, був сформульований ще один, властивий галузі права, критерій - режим правового регулювання суспільних відносин [10].

Предмет правового регулювання по праву вважається “матеріальним” критерієм розмежування норм права на самостійні галузі, оскільки під ним розуміються якісно відособлені групи суспільних відносин, що перебувають “за межами” діючої системи позитивного права (системи норм права) і які за своїм глибинним економічним і соціально-політичним змістом вимагають окремого, самостійного і своєрідного юридичного впливу.

І саме тут виникає непросте, дуже важливе в науковому відношенні питання: якій таксономічній одиниці суспільних відносин відповідає група норм права під назвою галузь? Адже залежно від відповіді на нього даються наукові формулювання і визначення галузі, підгалузі та інституту права, що визначають їх місце і роль у галузевій структурі права, встановлюються структурні та функціональні зв'язки, проводиться систематизація, інкорпорація і кодифікація норм права.

Дана наукова проблема цілковито належить до теоретико-методологічного обґрунтування співвідношення антикорупційного та кримінального законодавства, а також до визначення конкретного складу корупційних злочинів, які мають увійти до кримінально-правової підсистеми антикорупційного законодавства.

Таким чином, метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування співвідношення антикорупційного та кримінального законодавства.

антикорупційний кримінальний законодавство

Виклад основного матеріалу

Методологію юридичної науки можна визначити як систему принципів і способів організації, побудови і здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності у сфері дослідження державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему. Методологія сучасної юридичної науки - це складне і багатопланове утворення, яким охоплюються, поряд з іншими проблемами (структура наукового знання; закони виникнення, функціонування і зміни наукових правових теорій; понятійний каркас юридичної науки та її окремих дисциплін і т. ін.), питання, які стосуються розмежування окремих інститутів і галузей права [2].

Вчені зазначають, що таке розмежування потребує, в першу чергу, визначення юридичних засобів, якими оперує та чи інша галузь права або правовий інститут. Як вказує С. С. Алексєєв, “окремі юридичні засоби - це ті ж самі норми права, техніко-правовий інструментарій виникнення і захисту прав і т. ін., з тією лише особливістю, що всі вони розглядаються з точки зору їх функціонального призначення, тих рис, які їх характеризують як інструменти вирішення економічних та інших соціальних завдань суспільства” [11, с. 15]. Таким чином, окремі юридичні засоби не представляють собою будь-яких “окремих” явищ правової дійсності. Під ними необхідно розуміти всі, так би мовити, “матеріальні” засоби правового впливу на суспільні відносини, але які розглядаються не в усіх своїх якостях і зв'язках, а “... переважно з боку їх активної дієво-регулятивної ролі” [11, с. 15].

Якщо із цих позицій розглянути українське антикорупційне законодавство, то, перш за все, слід зазначити, що статтею 2 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” визначено, що відносини, які виникають у сфері запобігання і протидії корупції, регулюються цим Законом, а також іншими законами і міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами [12].

У свою чергу, частиною першою статті 21 цього ж Закону України наголошується, що за вчинення корупційних правопорушень особи притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку. За змістом Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” корупція виявлялася ширше, складніше, різноманітніше, ніж злочинність, оскільки за вчинення корупційних діянь законодавством передбачено широкий спектр відповідальності. Іншими словами, даний нормативний акт закликає до боротьби з діяннями, що володіють різним характером і ступенем суспільної небезпечності [12].

З огляду на це, антикорупційне законодавство можна визначити як систему окремих юридичних засобів або нормативно-правових актів, метою яких є запобігання корупції в усіх її проявах, а також визначення міри відповідальності осіб за вчинене правопорушення. Як здається автору цієї статті, з методологічної точки зору вірним буде віднесення антикорупційного законодавства до окремого інституту законодавства, який слід розглядати як сукупність нормативних приписів галузей законодавства, що виражають зміст взаємозалежних правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері боротьби з корупцією.

Цей правовий інститут складається з певних галузей, які об'єднані системою нормативних актів (кримінального, адміністративного, цивільного, муніципального права) та їх частин, які стосуються саме протидії корупції.

Для того, щоб зрозуміти масштабність поняття “антикорупційне законодавство” доцільно звернутися до переліку нормативно-правових актів, що регулюють цю сферу суспільних відносин в Україні. Основним антикорупційним нормативно-правовим актом в Україні є Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції”, про який вже йшлося. Окрім того, до актів законодавства, що утворюють основу антикорупційного законодавства України, належать такі: Конституція України, Конвенція ООН проти корупції, Цивільна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, Додатковий протокол до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, а також Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України “Про правила етичної поведінки”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”. Також до українського антикорупційного законодавства входить низка Стратегій, Програм, численні Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, різноманітні порядки і правила.

Як зазначено в Методичних рекомендаціях Міністерства юстиції України, які мають назву “Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування”, наведений перелік не є вичерпним і включає лише основні нормативно-правові акти у сфері запобігання і протидії корупції [13].

Разом із тим наявність великої кількості нормативно-правових актів, які стосуються протидії корупції, не перешкоджає виокремленню в цій сукупності окремої складової - кримінальної, яка регулює саме кримінально-правовий аспект відповідальності за корупційні правопорушення, які сьогодні потрібно конкретизувати, назвавши їх кримінальними злочинами.

Водночас проблемним моментом у цій системі, тобто в системі кримінальних злочинів, є конкретизація тих діянь, які слід віднести до даної підсистеми.

Для того, щоб вирішити цю проблему, доцільно звернутися до аналізу думок наукових авторитетів, частина яких виділяє три різновиди корупції: заволодіння з використанням службового положення чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників; використання службового положення при вчиненні інших дій корисливого характеру, не пов'язаних із заволодінням чужим майном; “класичну” форму корупції - одержання хабара [14, с. 64]. До другого різновиду корупції вчені відносять, крім зловживання владою або службовим положенням, контрабанду і спекуляцію [15].

Б. В. Волженкін [15] під корупцією розуміє явище, яке пошкодило державний і громадський апарати управління, що виражається у занепаді влади, умисному незаконному використанні посадовою особою свого службового положення в корисливих цілях для особистого збагачення.

А. С. Нікіфоров зазначає, що до злочинних проявів корупції належать діяння, передбачені нормами Кримінального кодексу, але підкреслює, що не всі прояви, види, форми корупції злочинні. Автор також не називає перевищення влади і недбалість у числі видів корупційної поведінки. На думку А. С. Никифорова, корупція - це “занепад державного апарату, громадських і приватних служб, викривлення покладених на них функцій і т. ін. - у результаті підкупу їх посадових осіб [16], тобто йдеться саме про корисливий мотив [16, с. 79].

У свою чергу, І. М. Гальперін вважав “конкретними проявами корупції хабарництво, зловживання службовим положенням у корисливих цілях і т. ін. злочини” [1], однак питання про те, які конкретно злочини, крім названих складів, охоплюються поняттям “корупція”, все ж залишається відкритим [17, с. 34].

Таким чином, аналіз даних наукових позицій може стати підставою для певних узагальнень.

Як здається автору статті, кримінально-правова складова антикорупційного законодавства є його підсистемою, яка відрізняється від інших складових системи тим, що вчинене діяння тягне за собою кримінальну відповідальність. Але для того, щоб дане діяння входило саме до даної підсистеми, тобто до складу кримінальних злочинів, воно також має відповідати низці ознак, які характеризують корупцію, а саме: 1) суб'єкт - посадова особа; 2) дія (бездіяльність) усупереч інтересам служби з використанням службового положення; 3) умисел; 4) корислива мета.

Вказані злочини цілком відповідають ознакам корупційних злочинів, які виокремлено автором статті, можуть бути віднесені до окремої під системи антикорупційного законодавства, вчинення яких тягне за собою кримінальне покарання.

Таким чином, з'являється можливість визначити склад діянь, які підпадають під категорію “корупційні злочини”. В цю підсистему входять діяння, наведені у таблиці (табл. 1).

Таблиця 1

Склад кримінально-правової підсистеми антикорупційного законодавства