Уповноважена службова особа, яка вправі здійснити затримання у кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Уповноважена службова особа, яка вправі здійснити затримання у кримінальному процесі

Анотація

кримінальний службовий затримання уповноважений

Никоненко М.Я. Уповноважена службова особа, яка вправі здійснити затримання у кримінальному процесі

У статті розглянуто проблемні питання визначення кола суб'єктів кримінального провадження, які можуть виступати уповноваженими службовими особами для здійснення затримання у кримінальному процесі.

Ключові слова: уповноважена службова особа, затримання, слідчий, прокурор, оперативні підрозділи, керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України, капітан морського судна України.

Аннотация

Никоненко М.Я. Уполномоченное должностное лицо, которое вправе осуществить задержание в уголовном процессе

В статье рассмотрены проблемные вопросы определения круга субъектов уголовного производства, которые могут выступать уполномоченными служебными лицами для производства задержания в уголовном процессе.

Ключевые слова: уполномоченное служебное лицо, задержание, следователь, прокурор, оперативные подразделения, руководитель дипломатического представительства или консульского учреждения Украины, капитан морского судна Украины.

Annotation

Nikonenko M.J. The authorized officer shall be entitled to carry out an arrest in criminal proceedings

Revealed the problems of identifying the criminal proceedings that may act as authorized officers to carry out detention in criminal proceedings.

Keywords: authorized officer, detention, investigator, prosecutor, operational units, the head of the diplomatic mission or consular post Ukraine, captain ship Ukraine.

Постановка проблеми. В новому Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 р. (далі - КПК) введено поняття - «уповноважена службова особа». Це поняття згадується в КПК в зв'язку з різними видами діяльності державних органів і посадових осіб в кримінальному провадженні. Проте, найбільша кількість проблем, на наш погляд, виникає при здійсненні діяльності, пов'язаної із затриманням уповноваженою службовою особою особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину. Справа в тому, що КПК передбачає два види затримання особи: затримання уповноваженою службовою особою підозрюваного, обвинуваченого на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання, а також затримання особи без ухвали слідчого судді, суду. А вже останній вид затримання (без ухвали слідчого судді, суду) також поділяється на два види, один з яких - це законне затримання, яке може здійснити, як зазначено в ст. 207 КПК, кожен, а другий - це затримання уповноваженою службовою особою у відповідності з вимогами ст. 208 КПК. При цьому звертаємо увагу на те, що якщо при першому виді затримання (на підставі ухвали слідчого судді, суду) затриманим може бути як підозрюваний, так і обвинувачений(ст. 188 КПК), то в разі затримання без ухвали слідчого судді, суду, затриманим може бути лише особа, підозрювана у вчиненні злочину (ст. 208 КПК). І ще є одна відмінність між цими видами затримання. Так, якщо в першому випадку затримання підозрюваного, обвинуваченого здійснюється за ухвалою про дозвіл на затримання з метою приводу, то в другому випадку - рішення про затримання наперед не виноситься, а складається протокол затримання. При цьому законодавець не дає роз'яснення того, кого ми можемо віднести до категорії уповноваженої особи, яка здійснює затримання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам, пов'язаним із затриманням у кримінальному судочинстві саме уповноваженою службовою особою приділяла увагу в своїх працях значна частина науковців. Серед них: В.О. Попелюшко, Л.Д. Удалова, О.Г. Шило, С.М. Смоков, О.Ю. Хабло, О.І. Тіщенко та багато інших. Проте, праці названих та інших науковців більше стосувались проблем, пов'язаних з підставами та порядком затримання осіб, а питання щодо віднесення окремих суб'єктів до уповноважених службових осіб, які мають право здійснювати затримання в кримінальному судочинстві, ними, в повному обсязі, як правило, не розглядались.

Мета статті. В зв'язку з викладеним вище, а також враховуючи те, що в кримінальному провадженні велике значення має чітке визначення осіб, уповноважених на здійснення процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень, виникла необхідність розглянути саме проблеми, пов'язані із визначенням кола суб'єктів, які охоплюються поняттям «уповноважена службова особа, яка здійснює затримання», що і складає мету нашої статті.

Основні результати дослідження. В ст.207 КПК і ст.208 КПК не дається детальне тлумачення поняття «уповноважена службова особа». Єдине, що можливо віднести до роз'яснень у КПК з цього приводу, це те, що в ч.3 ст.207 КПК, а також в ч.6 ст.191 КПК зазначено, що йдеться про особу, якій законом надано право здійснювати затримання. Отже, однозначно, що уповноважена службова особа (в розумінні КПК) - це особа, якій законом надано право здійснювати затримання. Проте, КПК не містить окремого конкретного положення, в якому б зазначався перелік осіб, саме яким законом надано право здійснювати затримання.

Спробуємо розглянути повноваження слідчого і прокурора з метою визначити, чи можливо їх відносити до уповноважених службових осіб, які здійснюють затримання.

В ст.40 КПК, в якій визначено процесуальний статус слідчого, нічого не сказано про право слідчого самостійно здійснювати затримання. І це логічно, адже відповідно до ч.2 ст.131 КПК затримання є заходом забезпечення кримінального провадження. А відповідно до ч.1 ст.132 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді, суду, за винятком випадків, передбачених КПК. Отже, на наш погляд, затримання слідчий (згідно свого статусу) не здійснює.

В ч.2 ст.40 КПК вказано про повноваження слідчого доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. Перелік оперативних підрозділів міститься в ч.1 ст. 41 КПК. У цій же ч.1 ст.41 КПК зазначено також, що оперативні підрозділи здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора. Тут все логічно і зрозуміло, а враховуючи ще положення ч.3 ст.41 КПК відносно того, що доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковим для виконання оперативним підрозділом, можливо зробити висновок, що проблем правового характеру з повноваженнями слідчого стосовно направлення доручень на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам, а також проблем з виконанням таких доручень відповідними оперативними підрозділами, взагалі не існує.

Це дійсно так. Але, звертаємо увагу на те, що йдеться про повноваження слідчого доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій і про виконання відповідними оперативними підрозділами таких доручень. Але нічого в ст. 40 КПК не сказано про процесуальні дії. Чи вправі слідчий доручати оперативним підрозділам здійснення процесуальних дій?

Для отримання відповіді на поставлене запитання звернемось до одного з положень ч.2 ст.41 КПК. Згідно цього положення співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. За логікою речей, якщо оперативні підрозділи не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою, то це може означати лише одне - що все ж таки процесуальні дії вони в кримінальному провадженні можуть виконувати, але за ініціативою іншого суб'єкта. І якщо ініціатива буде надходити від слідчого чи прокурора, то тоді оперативні підрозділи матимуть право виконувати процесуальні дії за ініціативою слідчого чи прокурора. Тоді виходить, що слідчий або прокурор вправі давати доручення оперативним підрозділам на проведення процесуальних дій. Проте, прямого підтвердження такому висновку ми в законі не знаходимо.

Так, коли ми звернемось до положень ст. 36 КПК, якою врегульовано повноваження прокурора, і порівняємо між собою пункти четвертий і п'ятий, то побачимо, що в пункті четвертому частини другої названої статті вказано про повноваження прокурора доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них. Що ж стосується п.5 ч.2 названої статті, то там йдеться про повноваження прокурора доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. І жодного слова про повноваження доручати оперативним підрозділам здійснювати процесуальні дії.

І, знову ж таки, повертаючись до назви ст.208 КПК - «Затримання уповноваженою службовою особою», хочеться стверджувати, що поняття «уповноважена службова особа» не включає в себе ні слідчого, ні прокурора. Досить звернути увагу на ч.3 ст.208 КПК, в якій уповноважена службова особа, слідчий і прокурор зазначені окремо, як самостійні, ніяк не пов'язані між собою уповноваженням на здійснення затримання, суб'єкти. В іншому випадку не було б необхідності зазначати їх окремо, можна було б об'єднати всіх цих суб'єктів одним загальним словосполученням - уповноважена службова особа.

Отже, на наш погляд, законодавець, швидше за все, вважає уповноважену службову особу, слідчого, прокурора різними самостійними суб'єктами, які діють в процесі відокремлено один від іншого.

Не слід забувати, що затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення, здійснюється у відповідності із ч.1 ст. 582 КПК також уповноваженою службовою особою. Щоправда, у відповідності із ч. 7 ст. 582 КПК, порядок затримання таких осіб та розгляду скарг про їх затримання здійснюється відповідно до статей 206 та 208 КПК з урахуванням особливостей, встановлених розділом 9 «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження».

Стаття 519 КПК має назву «Службові особи, уповноважені на вчинення процесуальних дій». Згідно ч.1 ст.519 КПК такими службовими особами є:

1) керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України - у разі вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном;

2) капітан судна України - у разі вчинення кримінального правопорушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні. Проте, аналіз чинного законодавства дає нам право говорити і про інших осіб, уповноважених на проведення процесуальних дій. Так, у ч.2 ст.519 КПК йдеться про те, що керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України, капітан судна України зобов'язаний призначити іншу службову особу, уповноважену на вчинення процесуальних дій, якщо він є потерпілим внаслідок вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Таким чином, службовою особою, уповноваженою на проведення процесуальних дій, крім службових осіб, названих в ч.1 ст.519 КПК, можуть бути будь-які особи із числа службових осіб, які призначені керівником дипломатичного представництва чи консульської установи. При цьому слід розуміти, що сам той факт, що йдеться про повноваженнями на вчинення процесуальних дій означає, що таких дій може бути більше ніж одна. І дійсно, в ч.2 ст.520 КПК наводиться перелік таких процесуальних дій.

Так, у відповідності із положенням, що міститься у вищеназваній ч.2 ст.520 КПК, службові особи, передбачені ч.1 ст.519 КПК, які нами були вище перераховані, уповноважені на застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового вилучення майна, здійснення законного затримання особи в порядку, передбаченому КПК; на проведення слідчих (розшукових) дій у вигляді обшуку житла чи іншого володіння особи і особистого обшуку без ухвали суду, огляду місця вчинення кримінального правопорушення в порядку, передбаченому КПК.

Таким чином, звертаємо увагу на те, що названі вище службові особи уповноважені на здійснення, в числі інших процесуальних дій, законного затримання особи в порядку, передбаченому КПК. Це чітке і зрозуміле положення закону, яке не потребує додаткового коментування. І тоді досить логічним виглядає положення ч.3 ст.208 КПК, згідно якого уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи. Назване положення є неначе продовженням положення про право на здійснення затримання особи, яке стосується службових осіб, названих у ч.1 ст.519 КПК.

Цікаво, що в Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 р. у (далі - КПК 1960 р.) законодавець конкретно вказав про те, хто є уповноваженим на здійснення затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину. Так, згідно ст.106 названого КПК затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, вправі був здійснити орган дізнання [1, с. 73]. Сама система органів дізнання законодавцем була названа в окремій статті [1, с. 70-71]. Проте, не лише орган дізнання за КПК 1960 р. у праві був здійснити затримання особи. Таке затримання вправі був здійснити слідчий [2, с. 81], або прокурор, який, крім того, вправі був доручити органу дізнання виконати постанову про затримання [1, с. 132].

Спробуємо розглянути як науковці, торкаючись вищеназваних проблем, підходять до визначення уповноваженої службової особи, яка, на підставі ст.208 КПК має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину.

Досить цікаво підійшов до вирішення проблеми, що розглядається, С.М. Смоков. Так, він зазначив, що КПК України не пояснює термін «уповноважена службова особа». До неї можуть бути віднесені співробітники органів внутрішніх справ, співробітники, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, співробітники органів безпеки, співробітники органів Державної пенітенціарної служби, співробітники органів Державної митної служби, співробітники органів Державної прикордонної служби, а також слідчі й прокурори, якщо вони здійснюють затримання згідно з п. п. 1-2 ч.1 ст.208 КПК [2, с. 417]. Отже, якщо слідувати позиції С.М. Смокова, слідчий і прокурор також можуть бути уповноваженими службовими особами для здійснення затримання, проте, лише тоді, коли вони затримують особу у випадках, передбачених в п. п. 1-2 ст.208 КПК. Звертаємо увагу, що йдеться, як на наш погляд, не про підстави для затримання особи, передбачені п. п. 1-2 ст.208 КПК, а про конкретні випадки, передбачені п. п. 1-2 ст.208 КПК, тобто про те, коли, як ми вважаємо, слідчий і прокурор самі були на місці затримання і затримали особу. Хотілось лише доповнити що, з нашої точки зору, коли ми говоримо про те, що слідчий і прокурор також можуть виступати уповноваженими службовими особами, які здійснюють затримання у конкретних випадках, передбачених п. п. 1-2 ч.1 ст.208 КПК, то слід чітко усвідомити, що тоді ні слідчий, ні прокурор, які здійснювали затримання, не можуть в подальшому виступати в своїй ролі в цьому кримінальному провадженні. Підтвердження цьому знаходимо у ст.210 КПК, яка має назву «Доставлення до органу досудового розслідування». Вже сама назва статті дає нам можливість зробити висновок про те, що уповноважена службова особа, яка здійснює затримання, ніяк не пов'язана із органом досудового розслідування.

Так, згідно ч.1 ст.210 КПК уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством. Згідно ч.2 ст.210 КПК, про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб у підрозділі органу досудового розслідування.

Отже, як на наш погляд, ні слідчий, ні прокурор в своєму статусі не можуть виступати уповноваженими службовими особами, які законом наділені правом здійснювати затримання. І такий висновок, на наш погляд, співпадає з висловленою С.М. Смоковим позицією, яку ми повністю підтримуємо.

В літературі ми зустрічаємо позицію науковців, багато в чому схожу на наведену раніше, але при цьому не називаються слідчий і прокурор, а вказується, крім названих, про працівників інших правоохоронних органів, які вправі здійснити затримання особи. Так, Л.Д. Удалова і О.Ю. Хабло вказали, що відповідно до ст. 208 КПК затримання здійснюється уповноваженою службовою особою - працівником ОВС, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який має право здійснити затримання особи [3, с. 190].

Аналогічна позиція висвітлена і авторами одного з Науково-практичних коментарів КПК України [4, с. 516].

Досить конкретно підійшов до вирішення питання про уповноважену службову особу, яка вправі здійснити затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, В.О. Попелюшко, зазначивши, що це особа, якій надано право здійснювати затримання Законом України «Про міліцію», Законом України «Про Службу безпеки України» тощо [5, с.455].

Так, дійсно Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р., у Закон України «Про міліцію» внесено зміни і, таким чином, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 11 чинного Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, - на строки і в порядку, передбачені законом [6, ст. 208].

О.Г. Шило і О.І. Тіщенко зазначили, що за змістом закону цей вид затримання без ухвали слідчого судді може бути здійснено уповноваженою службовою особою, під якою слід розуміти працівника органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України та інших правоохоронних органів, до компетенції яких відповідним законом віднесено затримання [7, с. 327]. Знову ж таки йдеться про відповідний закон.

Виходячи із змісту ст.186 КПК, в затриманні особи завжди присутній такий елемент як «фактичність». До речі, названий елемент є характерним як для затримання, яке здійснюється за клопотанням слідчого, прокурора про дозвіл на затримання, так і для затримання, яке здійснюється в порядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК. І що цікаво: і перший вид і другий вид затримання здійснюються уповноваженою службовою особою. При цьому, дії уповноваженої службової особи, яка здійснила затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання, врегульовані ст.191 КПК, а дії уповноваженої службової особи по здійсненню затримання без ухвали слідчого судді, суду, врегульовані ст.208 КПК. І скрізь йдеться про особу, уповноважену законом, як ми вважаємо, саме на фактичне затримання.

Висновок

Отже, уповноваженою службовою особою, яка вправі здійснити затримання, є працівник будь-якого правоохоронного органу України за умови, що право на затримання особи йому надано законом.

Крім того, уповноваженою службовою особою, яка вправі здійснити затримання, є керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України - у разі вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном; капітан судна України - у разі вчинення кримінального правопорушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні. А ще це може бути інша службова особа, уповноважена на вчинення процесуальних дій, якщо керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України, капітан судна України є потерпілим внаслідок вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Список використаних джерел

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 17 жовт. 2011 р.: (офіц. текст). - К. : Паливода А.В., 2011. - 264 с. - (Кодекси України).

2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / Відп. ред.: С.В. Ківалов, С.М. Міщенко, В.Ю. Захарченко. - Х. : Одіссей, 2013. - 1104 с.

3. Кримінальний процес (текст): Підручник. / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. - К. : Центр учбової літератури, 2013. - 544 с.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: У 2 т. - Т.1 / О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова, - Х. : Право, 2012. - 768 с.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України, Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. - К. : Юстініан, 2012. - 1224 с.

6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України: Закон України від 13 квітня 2012 року// Відомості Верховної Ради, 2013, № 21, ст. 208).

7. Кримінальний процес: Підручник / Ю.М. Грошевий, В.Я. Тацій, В.П. Пшон- ка та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки. - Х. : Право, 2013, - 824 с.

Стаття надійшла до редакції 04.06.2014.

Размещено на Allbest.ru