Повноваження прокурора за новим кримінальним процесуальним законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повноваження прокурора за новим кримінальним процесуальним законодавством України

Тупельняк Ігор Іванович

старший науковий співробітник відділу досліджень проблем злочинності у сфері захисту конституційних прав людини і громадянина Науководослідного інституту Національної академії прокуратури України юрист 1 класу

В статье рассмотрены вопросы полномочий прокурора в современном уголовном процессе. Осуществлен сравнительный анализ норм действующего и старого УПК Украины. Также сформулированы соответствующие предложения по совершенствованию уголовнопроцессуальных полномочий прокурора.

Ключові слова: прокурор, процесуальне керівництво, нагляд прокурора, кримінальний процесуальний кодекс.

The article deals with the issue of the powers of the prosecutor in a criminal trial today. The comparative analysis of the current and the old Criminal Procedure Code of Ukraine. Also formulated appropriate proposals for improving the criminal procedural powers of the prosecutor.

Прийняття нового Кримінального про-цесуального кодексу України (далі КПК України), що відповідав би сучасним демократичним стандартам, було однією із умов членства України в Раді Європи. Це зобов'язання Україна виконала 13 квітня 2012 року, коли кодекс було прийнято Верховною Радою України. прокурор кримінальний кодекс

У новому КПК України кримінальний процес виписаний у якісно новій формі, порівняно з тим процесом, який мав місце за попереднім КПК. Чинний КПК став «революційним» у багатьох процесуальних нюансах. У ньому знайшли відображення положення, раніше не відомі кри-мінально-процесуальному законодавству України. Зважаючи на те, автори проекту досить по-новаторськи підійшли до нормативного закріплення майже всіх інститутів кримінального процесу, не оминувши увагою й прокурора як одного з найважливіших суб'єктів кримінального провадження.

Проблемам повноважень прокурора в кримінальному судочинстві були присвячені праці значної кількості науковців, а саме: Є. Блажівського, П. Каркача, Г. Середи, О. Толочка, М. Якимчука, В. Крюкова, В. Лазарєвої, М. Строговича, В. Юрчишина та інших вчених, однак проблеми реалізації повноважень прокурора за новим КПК України ще не знайшли свого повного відображення на практиці та ще досконало не досліджувалось у наукових працях.

Постановка завдання

Метою статті є визначення повноважень прокурора за новим кримінальним процесуальним законодавством України.

Виклад основного матеріалу

Функції прокуратури, як доречно зауважує В. Сухонос, це види її діяльності, спрямовані на забезпечення правопорядку, які відповідають завданням, поставленим перед прокуратурою, закріпленим у Конституції і законодавстві, і які визначають характер компетенції прокуратури [1, 63].

Одразу зупинимося на функціях та призначенні прокурора у новому КПК України. Так, виходячи з положень ст. 121 Основного Закону України, прокурор у кримінальному провадженні виконує дві функції підтримання державного обвину-вачення в суді та нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Новий КПК України також передбачає такі ж напрями діяльності.

Крім того, законодавець спробував змінити в новому КПК концепцію участі прокурора у кримінальному провадженні, закріпивши новелу, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва. Водночас дана концепція суттєво звужує конституційну функцію прокуратури, закріплену у п. 2 ст. 121 Конституції України, оскільки за своїм змістом нагляд за додержанням законів є значно ширшим поняттям ніж процесуальне керівництво, і відрізняється обсягом і характером повноважень прокурора, а також різним колом завдань, які стоять перед цими видами діяльності.У зв'язку з цим ми не можемо в повній мірі погодитися з думкою В. Бабкової, яка вважає, що «процесуальне керівництво з боку прокурора досудовим розслідуванням» і «нагляд прокурора за додержанням законів при проведенні досудового розслідування» є ідентичними поняттями [2, 71].

Аналізуючи Конституцію України, Закон України «Про прокуратуру» і КПК України, можна зробити висновок, що положення щодо процесуального керівництва досудовим розслідуванням не вказують на якусь нову функцію прокуратури, а тільки підтверджує узагальнену назву процесуальної форми реалізації конститу-ційної функції нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство[3, 63].

Зміст процесуального керівництва полягає в тому, що прокурор безпосередньо в повному обсязі або частково бере участь у розслідуванні, несе відповідальність за результати розслідування, тобто фактично є «господарем» кримінального провадження та його повноваження носять владно-розпорядчий характер [3, 61-62].

Вважаємо, що процесуальне керівництво прокурора направлене на всебічне, повне і неупереджене дослідження обставин кримінального провадження, виявлення як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставин, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, а у випадку недотримання виконання наведених завдань прокурору надані всі важелі наглядової функції, наприклад, скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих чи ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого у випадку неефективного досудового розслідування.

Зауважимо, що процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, яке здійснюється прокурором, не є тотожним організаційному керівництву органом досудового розслідування, яке здійснюється керівником органу досудового розслідування (ст.39 КПК України). Так, прокурор не вправі самостійно відсторонювати та за-мінювати слідчого, оскільки організаційно слідчий не перебуває у підпорядкуванні прокурора та виконує його вказівки тільки в межах відповідного процесуального провадження.

З прийняттям нового КПК України відбулося подальше розширення судового контролю у досудовому проваджені. Відтепер, прокурора звільнено від обов'язку санкціонування найважливіших дій і рішень слідчих, які пов'язані з обмеженням основних конституційних прав учасників процесу. Але прокурору надано право погоджувати клопотання слідчого до слідчого судді щодо проведення слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання. Інакше кажучи, слідчому дозволяється проведення найважливіших процесуальних дій тільки за рішенням суду. Але при цьому слідчий зобов'язаний отримати згоду прокурора на проведення такої дії перед суддею [6, с. 128].

Інститут погодження зменшує кількість порушень прав та свобод людини, але, напевно, доцільніше було б або повернути прокурору повноваження по санкціонуванню найважливіших слідчих дій, або взагалі позбавити його такого обов'язку їх погодження та залишити за ним лише право самостійно порушувати клопотання перед слідчим суддею. В аспекті удосконалення кримінального процесуального законодавства видається доцільним наділити прокурора повноваженнями приймати рішення про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових) дій, які обмежують права громадян. На нашу думку, таке рішення має приймати лише одна особа, яка найдетальніше досліджує обставини справи та вирішує питання по суті: надавити даний дозвіл чи відмовити в його надані. І даною особою повинен бути саме прокурор, оскільки він тісно та систематично взаємодіє зі слідчим, який ініціює проведення процесуальної дії.

Поряд з цим, новими повноваженнями прокурора стали, зокрема, наступні: повідомляти особі про підозру; доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуаль-них дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави; затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання; звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про за-стосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування; відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку встановленому цим Кодексом; погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

Позитивним моментом у правовому ре-гулюванні статусу прокурора в кримінальному провадженні є закріплення у кодексі основних принципів діяльності прокурора. Зокрема, ч. 1 ст. 36 КПК України закріплює принцип незалежності прокурора у кримінальному судочинстві, а також принцип обов'язковості законних вимог та процесуальних рішень прокурора. Кожен прокурор у своїй наглядовій діяльності є вільним від будь-якого стороннього впливу і під час виконання покладених на нього функцій керується тільки законом і наказами Генерального прокурора.

Принцип незалежності органів прокуратури має важливе державне і політичне значення, оскільки тільки при послідовному дотриманні цього принципу прокуратура може виконувати покладені на неї державою завдання щодо здійснення про-курорського нагляду у кримінальному судочинстві.

Однак, на відміну від зовнішньої незалежності, яка є абсолютною, внутрішня процесуальна незалежність прокурорських працівників може бути обмежена. До таких випадків можна віднести: відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення, його зміну або висунення до-даткового обвинувачення. Для прийняття цих процесуальних рішень прокурор, який підтримує державне обвинувачення, обов'язково повинен отримати згоду керівника органу прокуратури, в якому він працює, а якщо державне обвинувачення підтримує керівник органу прокуратури, то він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня.

Принцип обов'язковості законних вимог та процесуальних рішень прокурора полягає в тому, що вимоги та процесуальні рішення прокурора, які випливають з його повноважень по нагляду підлягають безумовному виконанню у встановлений строк.

Тимчасовими функціями прокуратури, які вона згідно з пунктом 9 «Перехідних положень» Конституції України досі виконує, є нагляд за додержанням і застосуванням законів та досудове слідство. Поряд з цим, за ст.10 Закону України від 05.11.1991 року «Про прокуратуру» за нею закріплено здійснення координації діяльності правоохоронних органів з питань протидії зло-чинності та корупції [5].

На теперішній час дуже важливим напрямком діяльності прокурора є забезпечення законності при повідомленні особі про підозру (ст.ст. 276-279 КПК України). Законність цієї важливої процесуальної дії перевіряється уже в момент звернення слідчого до прокурора за погодженням письмового повідомлення про підозру. Перед вирішенням цього питання прокурор вивчає матеріали кримінального провадження, підстави для підозри, в необхідних випадках особисто допитує особу. Такі дії прокурора попереджують порушення закону слідчим.

Як уже зазначалося, прокурор здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, але з початком судового провадження змінюється характер повноважень прокурора, він втрачає владні повноваження, пов'язані зі здійсненням процесуального керівництва досудовим розслідуванням, зокрема і повноваження щодо скасування незаконних постанов слідчого чи оперативного підрозділу, і на-буває статусу рівноправного учасника судового кримінального провадження, виконуючи свою основну процесуальну функцію підтримання державного обвинувачення [9, с. 123-124].

У юридичній літературі державне обви-нувачення визначається: як процесуальна і публічна діяльність прокурора удоведені перед судом обвинувачення, з метою забезпечення реалізації кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин; як кримінально-процесуальна та публічна діяльність прокурора у доведенні перед судом твердження про вчинення конкретною особою злочину, висунутого у встановленому законом порядку, з метою забезпечення щодо неї реалізації кримінальної відповідальності або звільнення від кримінальної відповідальності [10, с. 18, 50]; як сукупність дій прокурора з відстоювання перед судом свого висновку про винність підсудного[11, с. 11].

Проте, як і раніше, підтримання державного обвинувачення в суді визнається самостійною сферою прокурорської діяльності, яка характеризується особливими завданнями, повноваженнями, предметом, а також специфічними правовими засобами й методикою їх реалізації.

Отже, основним завданням прокурора в суді є безпосереднє здійснення обвинувальної діяльності, адже згідно з КПК України (ст. 36) саме прокурор, який підтримує державне обвинувачення, і є обви-нувачем.

У чинному КПК України вперше зроблено спробу покласти на одну й ту ж особу здійснення повноважень у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Позитивною рисою цієї новації є те, що прокурор, який здійснював нагляд на стадії досудового розслідування, добре знає всі обставини справи, що полегшує йому в по-дальшому виконання функції державного обвинувачення.

Отже, прокурор за новим КПК має достатньо широке коло повноважень. Прокурор здійснює свої функції від початку кримінального провадження до його завершення. Він координує діяльність органів досудового розслідування. Координаційну діяльність прокурор здійснює у декількох формах. Важливим напрямком діяльності прокурора є забезпечення законності при повідомленні особі про підозру. Згідно зі своїми повноваженнями прокурор, разом з тим, здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.

Література

1. Сухонос В.В. правові та організаційні аспекти розвитку прокуратури України в сучасних умовах: монографія.-Суми, 2010. С.83.

2. Бабкова В. Проблеми здійснення прокурором наглядових повноважень у формі процесуального керівництва під час проведення досудового розслідування // Вісник Національної Академії Прокуратури України. 2012. №3. С. 71-73.

3. Толочко О. Правова природа проце-суального керівництва прокурором досудовим розслідуванням // Вісник Національної Академії Прокуратури України. 2012. №2. С. 60-64.

4. ПП ВСУ (1963 р.-2000 р.): офіц. вид.: у двох томах/ за заг. ред. В.Ф. Батка. К: АСК,2000р.-с.222-228.

5. Закон України «Про прокуратуру» від 5.11.1991 р. №1789-12.Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України/ Уклад. Ю.П Єлісовенко. К.: «Махаон», 2003 р.с.731.

6. Ларин А.М. Раследование по уголовному делу: процесуальние функции / А.М. Ларин. М., 1986.-198с.

7. Строгович М.С. Курс советского уго-ловного процеса/ М.С. Строгович. -1968. Т.1.. 320с.

8. Савицький В.М. Очерк теории про-курорського надзора в уголовном судопро-изводстве / В.М. Савицький. М., 1975. 290с.

9. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. К.: Юстініан, 2012. 1224 с.

10. Підтримання прокурором державного обвинувачення / Л.Р. Грицаєнко (кер. Авт. Кол.); Г.П. Середа, М.К. Якимчук (та інші); за загальною. Редакцією Г.П. Середи. К.: Видавництво «Юридична Думка», 2010. -С.18,50. 656 с.

11. Каркач П.М.Державне обвинувачення в суді, конституційна функція прокуратури: навч. метод. посіб. Х: Право, 2007 С.11. 208 с.

Размещено на Allbest.ru