Примусові заходи, не пов'язані з відповідальністю, як спосіб захисту прав громадян у податковій сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

Примусові заходи, не пов'язані з відповідальністю, як спосіб захисту прав громадян у податковій сфері

Гаруст Ю. В., к.ю.н., доцент кафедри

адміністративного, господарського права і

фінансово-економічної безпеки Сумського

державного університету, здобувач ХНУВС

Анотація

У статті розглянуто поняття державного та адміністративного примусу, встановлено їх зв'язок з податковим примусом, з'ясовано сутність та призначення примусових заходів як способу захисту прав громадян у податковій сфері.

Ключові слова: примус, державний примус, адміністративний примус, адміністративне попередження, адміністративне припинення.

Аннотация

В статье рассмотрено понятие государственного и административного принуждения, установлено их связь с налоговым принуждением, выяснено сущность и назначение принудительных мер, как способа защиты прав граждан в налоговой сфере.

Ключевые слова: принуждение, государственное принуждение, административное принуждение, административное предупреждение.

Annotation

The article deals with the concept of public and administrative enforcement, established their connection with tax compulsion is found out of the nature and purpose of coercive measures as a means of protecting the rights of citizens in the tax area.

Keywords: coercion, forced state administrative enforcement, administrative warnings, administrative suspension, the tax area.

Актуальність теми

Сьогодні податкові органи прагнуть до тісних та продуктивних партнерських відноси з платниками податків, намагаються себе зарекомендувати перш за все як сервісну службу, як орган який надає високоякісні адміністративні послуги. Такий підхід до ведення державної податкової політики, на нашу думку, є правильним та виправданим, адже громадяни значно активніше співпрацюють із владою, коли вони перебувають у більш-менш рівному положенні, і коли владні суб'єкти на них не тиснуть, а дозволяють діяти їм з власної доброї волі, здійснюючи при цьому їх всебічну професійну підтримку та супровід. Слід погодитися з думкою про те, що людина, яка переконана у справедливості вимог правових норм, не потребує будь- якого додаткового державного впливу для виконання цих вимог. Вона здійснює вчинки, вчиняє правомірні акти з реалізації правових норм самостійно, добровільно [1, с.497- 498]. У той же час не варто повністю забувати про те, що податкові органи окрім надання адміністративних послуг, також виконують фіскальну та контролюючу функції, які досить часто вимагають від них вжиття заходів та мір, що пов`язані із застосування примусу, який супроводжується нав'язуванням державної волі громадянам. У даному контексті доречним буде привести точку зору Ю. М. Тодики, який підкреслює, що метод переконання в правовиховній роботі органів Української держави має превалювати, але при цьому не можна заперечувати значущість методу примусу. У відносинах між державою та суспільством, де закон виконує роль регулятора соціальних зв'язків, неможливо використовувати тільки один метод впливу на суспільну свідомість [2, с.81].

Хоча примус, як правило є крайньою мірою, тобто владні суб`єкти до нього звертаються тільки тоді, коли усі інші методи та засоби державного впливу виявилися недієвими, втім він є однією з основних гарантій законності та правопорядку, підтримка яких є абсолютно необхідною для повноцінного життя суспільства [3, с. 10]. Податкова сфера належить до тих, в які випадки порушення режиму законності та правопорядку трапляються досить часто, тож можливість контролюючих органів застосовувати примусові заходи є неодмінною умовою забезпечення нормального (тобто безпечного, у рослі законності) протікання відносин і процесів у зазначеній сфері. У зв'язку із цим, метою даної статті є: дослідити примус не пов`язаний з відповідальністю як один із засобів захисту прав громадян у податковій сфері.

примус податковий державний адміністративний

Стан наукового дослідження

Слід відзначити, що питання примусу: його природа та сутність, поняття та ознаки, порядок та підстави реалізації, вже досить давно перебувають у центрі уваги правників та дослідників із галузі управління, зокрема їх вивчали: О. Ф. Скакун, С. С. Алексєєв, О.М. Бандурка, В. Б. Авер'янов, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, М.М. Дорогих, А.С. Васильєв, І.О. Галаган, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, В.М. Самсонов, Є.В. Додін, М.І. Єропкін, М.М. Тищенко, В.В. Зуй, В.Ф. Захаров, С.В. Ківалов, В.К. Колпаков, Ю.Ф. Кравченко та інші. Попре значний науковий інтерес з боку до проблеми примусу, окремі його аспекти все ще залишаються дослідженими недостатньо та вимагають більш детального аналізу.

Виклад основного матеріалу

На початку дослідження визначимося із лексичним значенням терміну «примус». У тлумачній словниковій літературі він визначаються як: - натиск із чийогось боку (примушування); зумовлена кимось або чимось необхідність діяти певним способом, незалежно від бажання; натиск обумовлений законом [4, с. 1124]. Похідними від слова «примус» є терміни: 1) «примусовий»: а) який здійснюється через натиск із чийогось боку, через обов`язок повинність; б) який спричиняється обставинами і не залежить від бажання [4, с.1124]; 2) «примушувати»: а) вимагати від кото-небудь виконання чогось незалежно від його волі, бажання; б) добиватися чого-небудь, застосовуючи силу; в) своєю дією, вчинками викликати певні дії, вчинки, стан, ставлення до чого-небудь у когось іншого; г) своїми зусиллями викликати, зумовлювати вияв чого-небудь [5, с.365].

Із приведених тлумачень видно, що поняття примус у побуті асоціюється із застосуванням певного тиску на когось або щось, який здійснюється задля отримання потрібного результату: спонукання до дій, здійснення або виконання чогось тощо. З цього приводу доречно привести думку, яку висловлюють Д. М. Бахрах та Т. О. Мацелик, що примус можна розуміти як недотримання волі підвладного та зовнішній вплив на його поведінку зі сторони керуючого суб'єкта. Тоді, коли команда не виконана і порушена воля владного суб'єкта, він впливає на моральну, майнову, організаційну і фізичну сферу підвладного, щоб змусити діяти так щоб, досягти мети, яку передбачив керуючий суб'єкт [б, с.197; 7, с.14].

Серед правників немає єдиної точки зору стосовно сутності поняття державного примусу, у той же час аналіз різних підходів до його розуміння дозволяє виокремити спільні для більшості із них властивості (ознаки) державного примусу:

- його застосування є прерогативою держави, як носія публічної влади. Він є внутрішньо притаманним державній владі та необхідною умовою її реалізації. В. М. Корельський зазначає, що державна влада не може обійтися без особливого тільки їй притаманного виду примусу -- державного. Використовуючи його, пануючий суб'єкт нав'язує свою волю підвладним. Цим державна влада відрізняється, зокрема, від авторитету, який теж підкоряє, але в державному примусі не має потреби [8, с. 137]. Громадські інститути не можуть реалізовувати заходи державного примус, звісно ж якщо вони на це прямо не уповноважені державою. Слід відзначити, що навіть не всі державні органи та (або) посадові особи наділені правом застосування від імені держави примус;

- здійснюється на підставі та порядку визначеному законодавстві. Дана вимога є обов'язковою та незаперечною для кожної держави, що позиціонує себе як правову. Адже державний примус -- це один з найяскравіших випадків прояву державної владної волі, правове обмеження якої, є однією з основних ознак правової держави. Ф. М. Раянов з цього приводу пише, що державний примус завжди повинен здійснюватися як на легітимній основі, так і в легальній формі. Легітимація та легалізація державного примусу завжди повинна перетворюватись в правову форму [9, с.191]. В. М. Хропанюк наголошував, що примус в правовій державі здійснюється тільки на основі права [10, с.81].

- застосовується тільки як засіб попередження та (або) усунення протиправних, деструктивних суспільних явищ та процесів.;

- не залежить від волі тих, на кого він спрямований, тобто він реалізується в односторонньому порядку. У той же час необхідно підкреслити, що особи, до яких застосовані заходи державного примусу, можуть оскаржувати правомірність їх застосування у визначеному законодавством порядку;

- виражається у встановленні певних обмежень та позбавлень для тих, по відношенню до кого він застосовується. При цьому слід наголосити, що ці несприятливі наслідки не є безпосередньою метою державного примусу -- він спрямований на відновлення справедливості та повернення поведінки суб`єктів у русло законності. Обтяжливі ж наслідки, які тягне із собою примус є лише видом та мірою державної реакції на протиправну поведінку суб`єктів.

Вважаємо за потрібне наголосити на тому, що не можна ототожнювати державний примус із насильством як це роблять деякі дослідники [11, с.3]. Примус, який здійснюється на підставі та межах права є не насильством, а засобом приведення поведінки учасників суспільних відносин у відповідність з правовими вимогами. Інша справа примус, який застосовується з порушенням встановленого законом порядку, такий примус є нелегальним і цілком може розцінюватися як насильство. Як насилля державний примус може виявлятися і у правовій державі, коли він застосовується шляхом зловживання службовим становищем, через некомпетентність, халатність посадових осіб тобто адміністративне свавілля [6, с.197; 7, с.14].

Одним із різновидів державного примусу є адміністративний примус. Як і щодо державного примусу стосовно сутності адміністративного примусу існує низка дослідницьких дочок зору. Наприклад, С. Студенікін та О. Якуба вважали, що адміністративний примус слід розуміти як вплив, що застосовується уповноваженими органами державного управління безпосередньо без звернення до суду [12, с.157]. Така позиція виглядає дещо сумнівною, адже вплив органів влади на учасників суспільних відносин здійснюється не тільки завдяки примусу, який є швидше крайньою мірою. Л. Попов писав, що адміністративний примус являє собою метод державного впливу суспільства, держави на свідомість та поведінку особи, яка скоїла адміністративні проступки [13, с.40-41]. В. К. Колпаков, вивчаючи адміністративний примус відзначає, що сутність адміністративного примусу. Невід'ємною складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу, що належить до найжорсткіших засобів впливу. Саме тому посадові особи органів управління застосовують примус, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Авторитарність цього методу незаперечна, проте, нині немає жодної держави, яка б не використовувала його як найнеобхідніший засіб управління своїми справами. Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу -- правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень. Тому державний примус традиційно розглядають з позицій захисту сформованих державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання юридичних норм конкретних галузей права [14, с. 189]. Далі науковець пише, що за своєю соціально-правовою природою адміністративний примус є органічною складовою державного примусу. Адміністративний примус -- це владне, здійснюване в односторонньому порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правовідносин, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, потрете, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових установлень [14, с. 190].

Отже, адміністративному примусу, як і державному примусу взагалі, притаманний правоохоронний характер, а його основна специфіка полягає у тому, що він реалізується у процесі управлінської діяльності, тобто застосовується, як правило, компетентними органами виконавчої влади на підставі відповідних матеріальних та процесуально-процедурних норм адміністративного права. Слід відзначити, що останнім часом ряд правників активно відстоюють позицію щодо необхідності відрізняти від адміністративного примусу примус податковий [15, с.209; 16, с. 162; 17, с.39]. Прибічники цієї точки зору обґрунтовують свою позицію ти, що податково-правовий примус має конкретно визначену спрямованість -- забезпечення реалізації податкового обов'язку, належного надходження грошових коштів до публічних фондів. При цьому він здійснюється спеціально створеними для цього органами, зокрема, податковим інспекціями та адміністраціями, податковою міліцією [18].

Деякі автори не поділяють вищезазначеного підході, та вважають, що для виокремлення податкового примусу немає підстав, оскільки він повністю реалізується у межах адміністративної процедури [19, с. 107]. На наше переконання у певному сенсі праві як одні, так й інші правники. З одного боку дійсно, податково-правовий примус у своїй реалізації не виходить за межі адміністративного, тобто він також має владну природу, здійснюється у позасудовому порядку, супроводжується настанням певних обмежень для тих, по відношенню до кого застосовані його заходи, підставою вжиття примусових заходів є порушення обов'язку. У той же час специфіка самого явища податку, для якого елемент примусу настільки важливий, що це спричиняє виключення з податкової сфери надходжень, що не мають примусового характеру [20, с.373]. Тобто те, з приводу чого виникають відносини між контролюючими органами та платниками податків, вже за своєю природою має елемент примусу. Крім того особливості суб'єктного складу та наслідків застосування примусу -- вони мають в основному майновий характер, а також його врегулювання податковим законодавством, дозволяють говорити про наявність специфічного виду примусу -- податково-правового примусу. Тому вважаємо, що співвідношення податкового та адміністративного примусів доцільно розглядати як співвідношення підінституту та інституту. При цьому потрібно наголосити на тому, що наявність податково-правового примусу не виключає можливість застосування у податковій сфері адміністративного примусу, адже перший властивий тільки для податкових правовідносин, у той час як у податковій сфері можуть відбуватися й інші правовідносини.

За своїм призначенням примусові заходи у податковій сфері поділяються на попереджувальні та заходи припинення. Перші являють собою сукупність засобів та способів примусового характеру, що застосовуються з метою попередження можливих правопорушень та недопущення інших шкідливих наслідків за різних надзвичайних обставин [21, с.11]. Примусові заходи даного виду мають, на нашу думку, першочергове значення оскільки вони спрямовані на те, щоб запобігти можливим випадкам вчинення порушень у податковій сфері. Попереджувальні примусові заходи мають яскраво виражений профілактичний характер, у них проявляється перспективний бік юридичної відповідальності, тобто ці заходи не пов`язані з конкретними протиправними діями (бездіяльністю), вони, як правило, не тягнуть за собою осуду та застосування до суб`єктів якихось обтяжливих наслідків. Загалом слід констатувати, що примусовість попереджувальних заходів, з нашої точки зору, досить умовна, адже вона ґрунтується лише на припущенні того, що у податковій сфері можуть бути вчинені правопорушення, тому реалізація цих заходів швидше є закликом про взаємодію владних суб'єктів, до інших учасників суспільних відносин, що відбуваються у податковій сфері. Тож коли громадяни та інші суб`єкти співпрацюють з контролюючими органами під час проведення ними попереджувальних заходів добровільно, то фактично у їх відносинах відсутня така ознака примусу як нав'язування владної волі. З іншого боку, боку відмова суб'єктів відповідати та реагувати належним чином на запити і вимоги контролюючих органів в процесі здійснення ними профілактичних заходів, може бути розцінена як протиправна поведінка, що у свою чергу призведе до застосування більш жорстких примусових заходів: припинення та стягнення.

Заходи припинення, як правило, реалізуються у вигляді прямого втручання у той чи інший вид діяльності суб'єкта, спостереження за законністю здійснення якої належить до компетенції контролюючого органу. Таким чином даний орган створює перепону для продовження здійснення протиправних дій або їх повторення у майбутньому. Дані заходи мають форму владних велінь, розпоряджень, вказівок, які зобов'язують тих до кого вони звернені вчинити певні дії (або утриматися від них), незалежно від їх бажання, для того, щоб відновити порушений режим законності та стан правопорядку у податковій сфері.

Висновок

Отже, виходячи із вище проаналізованого можемо дійти висновку, що примусові заходи як спосіб захисту прав громадян у податковій сфері слід розуміти як сукупність, передбачених податковим та іншим законодавством, дій та рішень, до яких можуть вдаватися контролюючі органи у цілях попередження правопорушень у податковій сфері, припинення тих, що вже вчиняються, або унеможливлення їх скоєння у майбутньому, відвернення та (або) усунення їх шкідливих наслідків, а також відновлення порушених прав та примушення виконати встановлені законом обов'язки.

Застосування примусових заходів як способу забезпечення прав громадян контролюючими органами у податковій сфері має на меті:

по-перше, охорону прав і законних інтересів невизначеного кола осіб, тобто всіх хто так чи інакше перебуває у податковій сфері. Так вживаючи примусові заходи до суб'єкта держава, в особі контролюючих органів, нагадує йому про те що у нього є не тільки права, але й обов`язки перед іншими учасниками правовідносин, в тому числі перед нею самою (державою), виконання яких є необхідною умовою гарантування прав цього суб`єкта. Виконуючи свої податкові зобов`язання суб'єкти роблять свій внесок не тільки у забезпечення власного благополуччя, а всього суспільства в цілому, яке у свою чергу віддячує йому створенням необхідних умов для нормальної життєдіяльності та наданням відповідних можливостей;

по-друге, охорону прав суб`єкта, по відношенню до якого застосовуються примусові заходи. З одного боку -- це виглядає дещо парадоксальним: захист прав, відбувається через їх обмеження. Однак якщо поглянути на це більш глибоко, то можна побачити, що примусові заходи, які здійснюються по відношенню до конкретних суб'єктів, застерігають останніх від можливих негативних та обтяжливих наслідків для них і попереджають про можливість застосування більш жорсткої та суворої форми державної реакції. Тобто, вдаючись до тимчасових обмежень певних можливостей суб'єктів, контролюючі органи таким чином нагадують цим суб'єктам про необхідність здійснювати свої права та обов`язки відповідно до встановлених законодавством вимог, та (або) вказують на наявність у їх поведінці невідповідності чинним у податковій сфері правовим нормам, а також не те, що подальше невиконання ними своїх обов'.язків належним чином призведе до настання для них значно гірших наслідків, зокрема застосування відповідних стягнень.

Література

1. Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм / П.Е. Недбайло. М.: Госюриздат, 1960. 511 с.

2. Тодыка Ю. Н. Конституционные основы формирования правовой культуры: монография / Ю. Н. Тодыка. Харьков: Райдер, 2001. 160 с.

3. Мельник Р. С. Забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т внутрішніх справ. Х., 2002. с. 211.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел.К; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005, с.1728.

5. Івченко А. О. Тлумачний словник української мови, Х.: «Фоліо», 2002 р., с. 543.

6. Бахрах Д.Н. Административное право Учебник для вузов. М.: Изд-во БЕК, 1997. 368 с.

7. Мацелик Т. О. Адміністративний примус в діяльності органів державної податкової служби України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія держ. податкової служби України. Ірпінь, 2005. с.185.

8. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф.В. М. Корельского и проф. В. Д. Перевалова. 2-е изд., изм. и доп. М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-- ИНФРА * М), 2002. 616 с.

9. Раянов Ф.М. Проблемы теории государства и права (Юриспруденции): Учебный курс. М.: Право и государство, 2003. 304 с.

10. Хропанюк В. Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных введений / Под ред. профессора В. Г. Стрекозова. М.:«Дабахов, Ткачев, Димов». 1995. с. 384.

11. Шевчук О.М. Засоби державного примусу у правовій системі України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Шевчук Олег Миколайович ; Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. О., 2003. с. 187.

12. Якуба О.М. Советское административное право. К.:” „Вища школа”, 1975. 232 с.

13. Попов Л.Л.Шергин А.П. Классификация мер административного принуждения / / Известия вузов. Правоведение. 1970.№5. С. 40-49.

14. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2003. 544 с.

15. Саттарова Н. А. Принуждение в финансовом праве / Н.А. Саттарова ; [под ред. И.И. Кучерова]. М.: Юрлитин-форм, 2006. 392 с.

16. Сергеева В.В. Способи забезпечення виконання податкового обов'язку в системі заходів податково- правового примусу / / Право і безпека. 2005. Т.4. №1. С. 161 - 164.

17. Податкове право: Навч. посіб. / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, Д. А. Кобильнік та ін.; За ред. проф. М. П. Кучерявенка. К.:Юрінком Інтер, 2003. 400 с.

18. Тимченко А.М., Реалізація заходів примусу та переконання в податковому праві / / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/period/article/3016/%D2.

19. Коломоець Т. Адміністративний примус у податковому праві як складовій публічного права України: до питання не визначеності у використанні термінології / Т. Коломоець / / Підприємництво, господарство і право. 2005. № 12. с. 103-108.

20. Годме П. Финансовое право// Перевод и вступительная статья доктора юридических наук, проф. Халфиной Р. О. Москва: Прогресс, 1978. 428 с.

21. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине. Учебное пособие. Х.: «Одиссей», 2004. 272с.

Размещено на Allbest.ru