Проблеми недійсності господарських договорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КНУ імені Тараса Шевченка

ПРОБЛЕМИ НЕДІЙСНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

Господарський договір є особливим видом договору в основу якого покладаються економічні інтереси. На сучасному етапі чимало проблем виникає під час визнання господарського договору недійсним. В основному відповідні проблеми виникають через відсутність належного правового регулювання.

Стан дослідження

Питання проблем недійсності господарських договорів у своїх роботах розглядали: О. А. Беляневич, Т. В. Боднар, О.М.Вінник, В. В. Джунь, О. В. Дзера, Г. Л. Знаменський, В. В. Луць, В. К. Мамутов, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. С. Щербина, О. Х. Юлдашев та інші.

Господарський договір являє собою особливий вид договорів, з характерними йому особливими ознаками та функціями, за якими його можна відокремити від інших видів договорів. Однією з особливостей господарського договору є те, що його основу покладаються економічні інтереси. Господарський договір завжди укладається з комерційною метою. Через укладення господарських договорів відбувається здійснення господарської діяльності, яка, у свою чергу здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів. На жаль, на сьогоднішній день, з господарським договором пов'язано ряд проблем, серед яких можна виділити проблеми недійсності господарського договору.

Проблемність недійсності господарських договорів, прослідковується у значній кількості судових справ присвячених недійсності господарських договорів. Кількість таких справ з кожним роком зростає. Як свідчить судова практика, до 30 % усіх спорів, що розглядаються Вищим господарським судом України у сфері договірних відносин, тією чи іншою мірою пов'язані з питаннями недійсності договорів. Якщо звернутися до офіційної статистики про роботу судів у I півріччі 2013 року, яка наведена Верховним судом України, найбільшу кількість справ розглянутих місцевими господарськими судами становлять справи про укладення, зміну, розірвання, виконання та визнання недійсними господарських договорів - 3,5 тис. справ [6]. Кожна третя справа, яка розглядається місцевими господарськими судами, - це справа про визнання господарського договору недійсним. Про наявність проблем та неоднозначність у вирішенні судами цієї категорії справ також свідчить судова практика Пленуму Вищого господарського суду України, присвячена питанням визнання господарських договорів (правочинів) недійсними. Зважаючи на наміри Пленуму Вищого господарського суду України забезпечити правильне і однакове застосування законодавства у розгляді справ про недійсність господарських договорів, слід зауважити, що складність розгляду відповідних спорів безпосередньо пов'язана з існуючою нормативно-правовою базою, а саме: колізіями й невизна- ченостями у нормативно-правових актах, якими здійснюється правове регулювання господарсько-договірних відносин. Проблеми та неоднозначні підходи до питання недійсності господарських договорів наявні також і в теоретичних напрацюван- нях науковців.

Правове регулювання господарсько- договірних відносин здійснюється нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України) [1], Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [3], спеціальними законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо), а також чинними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Основний масив норм, якими здійснюється правове регулювання господарсько-договірних відносин міститься в ГК України та ЦК України. Відповідно і більшість проблем, які виникають при здійсненні правового регулювання господарсько- договірних відносин, виникають під час співвідношення норм ГК України та ЦК України.

1 січня 2014 року виповнилося десять років з моменту вступу в силу ГК України та ЦК України. Ці два кодекси були покликані на якісно новому рівні з урахуванням міжнародного досвіду врегулювати суспільні відносини в тому числі і суспільні відносини, які виникають разом з укладенням господарського договору. Проаналізувавши проміжок часу в десять років з моменту вступу ГК України та ЦК України в силу, можна говорити про те, що певні положення обох кодексів потребують змін, доповнень та модернізації. Слід погодитися з думкою В.В.Луця про те, що сучасний стан договірного права України характеризується розбіжністю та суперечливістю, що існує у положеннях ГК України та ЦК України, а це, у свою чергу, призводить до несталості господарського обігу та нестійкості господарсько-договірних відносини [9, с. 120].

Варто зазначити, що певна специфіка полягає у тому, що ГК України та ЦК України мають однакову юридичну силу, прийняті одночасно та містять значну кількість норм явно колізійного характеру [10, с. 23].

Переходячи безпосередньо до проблем недійсності господарського договору, слід зазначити, що недійсність господарського договору можна визначити, як встановлену судом невідповідність господарського договору вимогам закону щодо його дійсності, внаслідок чого такий договір припиняє своє юридичне існування та не спричиняє юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно, недійсність господарського договору пов'язана з невідповідність такого договору певним вимогам (умовам).

Однією з проблем недійсності господарських договорів є те, що в ГК України немає конкретно визначених умов, яким повинен відповідати господарський договір для того, щоб він не був визнаний недійсним. Такими умовами є умови дійсності господарського договору.

Відповідно до ч.7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Оскільки господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, вони повинні відповідати і умовам дійсності, які встановлені ЦК України, щодо договору (цивільно-правого договору), але з урахуванням особливостей, зокрема, передбачених ГК України.

Отже, для того, щоб визначити, яким умовам дійсності повинен відповідати господарський договір, треба звертатися до правил, встановлених ЦК України, щодо умов дійсності цивільно-правового договору, враховувати особливості, передбачені в ГК України, і тільки тоді можна отримати перелік умов дійсності господарського договору. Важливо зазначити, що використання такої складної конструкції, щодо визначення умов дійсності господарського договору, зокрема через умови дійсності цивільно-правового договору є досить проблематичним, оскільки на господарський договір починають поширюватися норми обох кодексів, у результаті чого починають виникати колізії та суперечності між нормами. Також на господарський договір починають поширюватися ті термінологічні неузгодженості, некоректно викладені норми та інші проблемні аспекти, які наявні в ЦК України. У ЦК України умови дійсності цивільно-правових договорів визначаються через умови дійсності правочину. Одним із прикладів термінологічних неузгодженостей ЦК України є паралельне вживання та ототожнення в окремих статтях ЦК України таких термінів, як «правомірність правочину», «чинність правочину», «недійсність правочи- ну».

Вочевидь до ЦК України мають бути внесені зміни та термінологічні неузгодженості мають бути усунені, оскільки вони викликають складнощі як при регулюванні цивільно-договірних відносин, так і при регулюванні господарсько-договірних відносин. Вбачається необхідним і закріплення в ГК України в главі 20 «Господарські договори» окремої статті, яка б визначала умови дійсності господарських договорів. В окремій статті ГК України необхідно закріпити і підстави та наслідки недійсності господарського договору. На сьогоднішній день підстави та наслідки недійсності господарського договору визначаються, через підстави та наслідки недійсності господарського зобов'язання у ст.ст. 207, 208 ГК України. Варто зазначити, що безпосередньо зі ст. 207 ГК України пов'язано чимало проблем недійсності господарських договорів. Сама по собі назва ст. 207 ГК України «Недійсність господарського зобов'язання» є некоректною, оскільки зміст зобов'язання становлять права та обов'язки сторін, а права та обов'язки сторін, не можуть бути визнані недійсними. Недійсним може бути визнаний лише юридичний факт (господарський договір) як підстава виникнення господарського зобов'язання і як правовий наслідок такого факту.

Частина 1 ст. 208 ГК України закріплює, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Однією з проблем недійсності господарських договорів є те, що суд може визнати недійсним господарський договір, що не відповідає вимогам закону, тільки на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади. Фактично за змістом ст. 207 ГК України не може звернутися з позовом про визнання господарського договору недійсним, як такого що не відповідає вимогам закону, особа, права та законні інтереси якої порушує такий договір. Слід зазначити, що згадка про порушення прав та законних інтересів третіх осіб міститься в ч. 2 ст. 207 ГК України, але в ч. 2 ГК України йдеться про недійсність нікчемної умови господарського зобов'язання. Слід зазначити, що відповідне питання намагався вирішити Пленум Вищого господарського суду в своїй постанові «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 р. N 11 [5], посилаючись правила статей 1 та 2 Господарсько-процесуального кодексу України (далі - ГПК України) [2], але однозначно відповідна проблема має бути вирішена шляхом закріплення безпосередньо в ГК України норми про те, що суд може визнати недійсним господарський договір на вимогу особи, права та законні інтереси якої порушує відповідний договір. Схожу норму містить ч. 3 ст. 215 ЦК України, яка передбачає, що суд може визнати недійсним правочин, якщо одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність. Тобто в ЦК України вживається термін «зацікавлена особа». Фактично свою заінтересованість така особа при поданні позову про недійсність правочину (договору) повинна довести, і доводити її вона може саме через порушення правочином (договором) її прав та законних інтересів.

Ще однією проблемою недійсності господарських договорів є те, що ч. 2 ст. 207 ГК України передбачає, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, а нікчемними визнаються, зокрема, умови типових договорів і договорів приєднання. Проблема полягає у тому, що недійсною не можна визнати умову типового договору внаслідок того, що типові договори встановлюються нормативно-правовими актами органів влади, наприклад наказами міністерств. У такому разі, фактично, у ч. 2 ст. 207 ГК України йде мова про визнання недійсним частини нормативно-правового акту, а це вже зовсім інша процедура, яка передбачає звернення до адміністративних судів або ж навіть до Конституційного суду України.

Однією з проблем недійсності господарських договорів є також неоднозначна судова практика присвячена недійсності господарських договорів. Так, багато сперечань у наукових колах викликали положення про застосування статті 207 ГК України, викладені в інформаційному листі Вищого господарського суду Украйни «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів» від 7 квітня 2008 р. N° 01-8/211 [7]. У своєму інформаційному листі Вищий господарський суд України, зазначив про те, що ст.207 ГК України містить положення про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать ЦК України як за термінологією, так і за змістом і тому застосовуватися не можуть. Такий висновок є дуже сумнівним та взагалі може розцінюватися, як заперечення судом волі законодавця. Слід наголосити на тому, що інформаційні листи згідно з п.4 ч.1 ст.32, п.6 ч.2 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [4] мають рекомендаційний характер і не можуть розглядатися як документи, якими господарські суди обов'язково повинні керуватися, проте викладення таких некоректних позицій з приводу недійсності господарських договорів є неприпустимим.

Інша проблема недійсності господарських договорів полягає у неоднозначних рішеннях господарських та адміністративних судів. Неоднозначність рішень полягає у проблемі співвідношення таких оціночних понять, як «моральні засади суспільства», «інтереси держави та суспільства», «публічний порядок». Безпосередньо з цими оціночними поняттями пов'язана недійсність господарського договору. Відповідно до ч.1 та 2 ст. 228 ЦК України правочин, що порушує публічний порядок є нікчемним. А відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним, і для встановлення цього рішення суду не вимагається. Відповідно до ч.3 ст. 228 ЦК України та ч.1 ст. 207 ГК України в разі, якщо правочин (договір) суперечить інтересам держави і суспільства він може бути визнаний судом недійсним, тобто є оспорюваним. Проблема полягає у тому, що суди ототожнюють «інтереси держави і суспільства» і «публічний порядок» та в рішеннях зазначають, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Цим також активно користуються органи державної податкової інспекції, які через ототожнення понять «інтереси держави і суспільства» і «публічний порядок» визнають, що господарські договори, що порушують інтереси держави та суспільства є нікчемними та без рішення суду застосовують до суб'єктів господарювання, які є сторонами такого договору відповідні санкції. господарський договір законодавство кодекс

Ще однією проблемою є те, що в судовій практиці та науковій літературі панують різні підходи до вирішення питання про те, чи може суд з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності господарського договору. У постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 р. N 11 [5] зазначено, що якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК України). Такий висновок Пленуму Вищого господарського суду України, вочевидь, є хибним. Тут слід погодитися з думкою В.В.Джуня про те, що при визнанні судом угоди недійсною в порядку ст. 83 ГПК України суд повинен бути зв'язаний позовними вимогами і не може виходити за їх межі через відсутність відповідного клопотання заінтересованої особи [8 с. 166].

Серед проблем недійсності господарських договорів можна також виділити проблему, яка пов'язана з наслідками визнання господарського договору недійсним. У ГК України наслідки недійсності господарського договору визначаються через наслідки недійсності господарського зобов'язання. Наслідки недійсності господарського зобов'язання визначені ст. 208 ГК України. За змістом ст. 208 ГК України в разі визнання господарського договору недійсним до нього можуть бути застосовані такі наслідки, як реституція (одностороння або двостороння) або конфіскаційні заходи (двостороння і одностороння конфіскація). Слід зауважити, що фактично, якщо звернутися до ст.ст. 227 - 233 ЦК України, то можна зробити висновок про те, що в разі визнання господарського договору недійсним, до нього можуть бути застосовані також і такі наслідки, як відшкодування моральної шкоди та відшкодування заподіяних збитків (стягнення подвійної суми збитків). З огляду на це виникає необхідність в ГК України виділити окрему статтю, присвячену наслідкам недійсності господарського договору, у якій закріпити підхід з урахуванням положень ГК України та ЦК України.

Висновки

Отже, серед проблем недійсності господарських договорів можна виділити наступні:

1) відсутність в ГК України конкретно визначених умов дійсності, яким повинен відповідати господарський договір;

2) наявність термінологічних неузго- дженостей у правових нормах ЦК України та ГК України, якими регулюється питання недійсності господарських договорів;

3) відповідно до ч.1 ст. 208 ГК України відсутність можливості визнання господарського договору, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) судом недійсним на вимогу особи права та законні інтереси, якої порушує відповідний договір;

4) відсутність єдиного підходу з приводу можливості застосування судом з власної ініціативи наслідків недійсності господарського договору;

5) неоднозначна судова практика та суперечливі інформаційні листи судової гілки влади з приводу визнання господарських договорів недійсними.

Література

1) Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року// Офіційний вісник України. -2003.-№11.- ст. 462.

2) Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-ХІІ // ВВР України. - 1992. - № 6. - Ст. 56.

3) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року// Офіційний вісник України. - 2003.- № 11.- Ст. 461.

4) Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. // ВВР України. - 2002. - № 27-28.25.

5) Джунь В. В. До питання про обов'язковість застосування реституції у разі неправозгідності угоди // Вісник господарського судочинства. - 2002. - № 4. - С. 165-168.

6) Луць, В.В. Договірне право України: сучасний стан і тенденції розвитку // Щорічник українського права. - Х., 2010. - № 2. - С. 118-125.

7) Майданик Р. А. Цивільне право: Загальна частина. // К.: Алерта, 2012. - 472 с.

Анотація

У статті розглядаються актуальні проблеми недійсності господарських договорів. Автором пропонуються шляхи вирішення проблем та вдосконалення законодавства.

Ключові слова: договір, угода, господарський договір, недійсність, проблеми.