Систематизація цивільного законодавства на українських землях у докодифікаційний період (на прикладі великого Князівства Литовського)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Систематизація цивільного законодавства на українських землях у докодифікаційний період (на прикладі великого Князівства Литовського)

Оксана Блажівська

Систематизація цивільного законодавства на українських землях у докодифікаційний період (на прикладі Великого князівства Литовського). В статті розглядаються питання розвитку та систематизації цивільного законодавства на українських землях під владою Великого князівства Литовського. Окреслено особливості суспільно-політичного становища українських земель у другій половині XIV - першій половині XVI століття. Визначено джерела права, норми яких регламентували цивільно-правові відносини на українських землях, виділено їх характерні риси та значення в тогочасній правовій системі.

Ключові слова: систематизація, кодифікація, Велике князівство Литовське, Литовські Статути.

Блаживская О. Е. Систематизация гражданского законодательства на украинских землях в докодификационный период (на примере Великого княжества Литовского). законодавство цивільний князівство литовське

В статье рассматриваются вопросы развития и систематизации гражданского законодательства на украинских землях под властью Великого княжества Литовского. Очерчено особенности общественно-политического положения украинских земель во второй половине XIV - первой половине XVI века. Определено источники права, нормы которых регламентировали гражданско-правовые отношения на украинских землях, выделено их характерные черты и значение в правовой системе того времени.

Ключевые слова: систематизация, кодификация, Великое княжество Литовское, Литовские Статуты.

Blagivska O. E. Systematization of civil law in the Ukrainian lands in period of codification (for example, the Grand Duchy of Lithuania).

The article examines the development and systematization of civil law in the Ukrainian lands under the authority of the Grand Duchy of Lithuania. Features of socio-political situation of the Ukrainian lands in the second half of XIV - first half of the XVI century have been outlined. Sources of law, the rules of which regulate civil relations in the Ukrainian lands, have been identified; their characteristics and importance in the legal system of that time have been allocated.

Keywords: systematization, codification, the Grand Duchy of Lithuania, Lithuanian Statutes.

Витоки багатьох проблем, пов'язаних зі становленням на території України капіталістичних відносин, слід шукати серед процесів, які мали місце на українських землях, починаючи з доби Київської Русі та завершуючи часом, коли внаслідок іноді достатньо трагічних історичних подій українці втратили будь-які прояви власної державності та опинились під владою Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Московського царства.

Проте, саме завдяки цим процесам, Україна в майбутньому змогла набути абсолютно унікальних рис, що стали наслідком впливу на культуру, духовність та менталітет її народу різних за своєю сутністю цивілізаційних спільнот: західної католицької та східної православної.

Саме в умовах такої поліцивілізаційності на українських землях відбувалось й формування цивільного законодавства.

Зокрема, у другій половині XIV - першій половині XVI століття більша частина українських земель знаходилась під владою Великого князівства Литовського, Руського і Жомоїтського (Жемантійського). В традиційній українській історіографії прийнято виділяти окремий литовський період, а Велике князівство Литовське ще називають Литовсько-Руською або й Русько-Литовською державою. Період приналежності українських земель до складу Великого князівства Литовського співпадає з добою класичного і пізнього Середньовіччя і не може розглядатися окремо, поза контекстом тієї доби [1, с. 186].

Проте, на наш погляд, у наявних дослідженнях приділено недостатньо уваги процесу систематизації цивільного законодавства на українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського.

Зважаючи на вищевикладене, спробуємо у нашій статті усунути зазначену прогалину та розглянемо процес систематизації цивільного законодавства на українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського, як неодмінної складової розвитку цивільного законодавства на українських землях у докодифікаційний період.

При цьому слід наголосити, що приєднання руських земель до Литви було викликано не їхньою військовою слабкістю чи непереможністю литовського війська. Велика частка цих земель була підкорена татарами, а інша (північно-західна) перебувала під загрозою завоювання німців. Руські князівства вважали литовських князів найменшим злом, ніж влада золотоординських ханів або Тевтонського ордену [2, с. 194]. Литовські князі здобули українські землі майже без боротьби. Зазначений факт можна пояснити тим, що литовці воювали з татарами, виганяючи їх з України, а це була найважливіша для українського народу проблема - позбутися татарського іга. Окрім цього, литовські князі майже нічим не відрізнялися від місцевих князів і бояр - розмовляли тією самою мовою, майже всі були православної віри (Любарт, Ольгерд, його сини), добре знали місцеву культуру, звичаї, дотримувались їх і шанували.

«Ми старини не чіпаємо і новини не вводимо», - писали вони у своїх розпорядженнях, законах, залишаючи спочатку без змін місцеве управління, господарські установи, правові форми, всілякі локальні звичаї [3, с. 88-89; 4, с. 4].

Зокрема, майже не відбулося змін в статусі українського місцевого населення. Боярам були залишені їхні родові землі, проте, для них вводилась нова повинність, а саме виконання військового обов'язку на користь свого сюзерена. Своїми давніми правами та привілеями продовжували користуватися й жителі міст [5, с. 154].

Було збережено і адміністративно-територіальний поділ, і систему відносин власності, що існували у Київській Русі, відповідно до яких основними територіальними одиницями та об'єктами права власності були «землі» - тобто володіння великого та удільних князів, які ще називались «княжими волостями», «державами», «панствами» тощо [6, с. 68-69].

Певний час правовий вплив Русі на Литовську державу навіть дещо зростав, а правителі династії Гедиміновичів почали «обрусівати». Проте, коли великим князем Литовським став Ягайло (1377-1392) почався зворотній процес. В 1385 році було укладено Кревську унію між Литвою та Польщею, яка була підкріплена династичним шлюбом Ягайла та королеви Ядвіги. Ягайло разом зі своїми братами взяв на себе зобов'язання прийняти католицьку віру та поширити її серед своїх підданих, внаслідок чого амбіції польської шляхти, пов'язані з її прагненнями як можна глибше проникнути на українські землі, були майже повністю задоволені, а її права і привілеї за своїм обсягом достатньо швидко переважили аналогічні права руської знаті. Наприклад, було ліквідовано велике удільне князівство в Києві, а самоуправління у ньому замінено на намісництво [7, с. 144-146].

Відбулись суттєві зміни в земельних відносинах. Протягом другої половини XIV - XV століття на українських землях почало складатися магнатське та шляхетське землеволодіння. Найбільшими власниками землі були польський король, великий князь литовський і представники знатних родин. Вони називалися магнатами. У Великому князівстві Литовському найбільше магнатів було на Волині. Про розмір їх маєтностей свідчить чисельність кінних воїнів, що виставлялися під час війни (з розрахунку один вершник від восьми селянських господарств). У 1528 році виставили: князь Слуцький - 433 «коні», Радзівілл - 260, Ходкевич - 187, Вишневецький - 98. Одним з наймогутніших магнатів був Василь-Костянтин Острозький, якому на початку XV! століття належало на Волині 59 міст та містечок, 857 сіл, 111 фільварків. Він володів землями на Київщині, Брацлавщині, Поділлі [8, с. 62].

Щодо безпосереднього регулювання цивільних правовідносин, то слід зазначити, що в Русько- Литовській державі утворилася досить строката система правових джерел.

Її первісною базою стало розвинуте право Київської Русі. Особливу роль серед джерел права в Україні відіграла Руська Правда, що мала значний вплив на розвиток правових систем Великого князівства Литовського і Польського королівства, у складі яких перебувала більшість українських земель.

У кінцевому підсумку на українських землях цивільні правовідносини регулювались правовими нормами, які сформувалася на основі синтезу місцевого звичаєвого права і нормативних актів у вигляді судебників, статутів, сеймових постанов, привілеїв та інших нормативно-правових актів Польського королівства і Великого князівства Литовського. При цьому роль звичаєвого права в регулюванні суспільних відносин була досить значною. Тривалий час воно діяло поряд з нормами писаного права.

Особливо помітно це було у Польському королівстві, де звичаєве право широко застосовувалося навіть в умовах шляхетської Речі Посполитої [9, с. 110].

Ще одним джерелом права виступали Земські устави, законодавчі акти для земель-намісництв, воєводств, князівств. Вони стосувалися не осіб чи навіть станів, а всієї землі, всього населення й видавалися переважно при усуванні удільних князів і для заспокоєння населення.

Першою ґрунтовною кодифікацією став Перший Литовський статут 1529 року, створений при Сигізмунді, детально обговорений і затверджений сеймом у Вільнюсі.

Разом з тим слід наголосити, що зазначений документ викликав певне незадоволення шляхти, оскільки у ньому не надто повно та всесторонньо були закріплені її привілеї. Через це вже в 1566 році було закріплено нову редакцію цієї пам'ятки права, відому під назвою Другого Литовського статуту.

Після укладення Люблінської унії до статуту були внесені нові зміни і доповнення, які остаточно були оформлені в 1588 році у вигляді так званого Третього Литовського статуту.

Окрім вищезазначених нормативно-правових актів окремі аспекти цивільних правовідносин регулювались також деякими міждержавними договорами. Зокрема, такі договори були укладені між Литвою і Тевтонським та Лівонським орденами, з Польщею, Новгородом, Псковом, Московським князівством тощо [3, с. 121].

Проте, як слушно зауважив Т. І. Боднарук литовсько-руське право ще чітко не виділяло норми, які складали б цивільне право в сучасному розумінні. Мову можна вести лише про основні інститути, які отримали законодавчу регламентацію, а їх аналіз створює можливість окреслити характерні особливості речового, спадкового, зобов'язального та шлюбно-сімейного права [6, с. 121-122].

Так, з-поміж об'єктів права власності у пам'ятниках права Великого князівства Литовського виділяється майно «рухоме» та майно «лежаче». До останнього згідно з польським правом належало усе, що було пов'язане із землею. За правом Великого князівства Литовського до нерухомого майна зараховувалися маєтки, землі, будівлі, ліси тощо, а до рухомого -- «інші всякі добра і пожитки» [9, с. 114]. Зокрема, артикул 15 Литовського Статуту 1529 року містить згадку про такі об'єкти права власності як: «імення, люди та землі» [10, с. 17].

Ще одним з різновидів об' єктів права власності були міста та містечка. Міста належали державі (20 %), церкві та магнатам (80 %) [8, с. 73]. При цьому міщан постійно відчували тиск із боку власників. Це позначалося на їхньому соціальному та економічному житті. Вони перебували у феодальній залежності, як і селяни, відробляли ренту та різні повинності: гужову, військову, ремонтували замки, платили за шлюб.

Однією із особливостей розвитку українських міст було те, що духовні та світські феодали володіли великими земельними ділянками, дворами, будинками у королівських містах. Ці володіння називалися юридиками і не підпорядковувалися міській адміністрації та суду. Іноді юридики були зобов'язані виконувати повинності на користь феодала. З волі старости чи феодала на міщан накладалися різні податки за право торгівлі чи виробництва. Шляхта нерідко просто грабувала заможних купців. В Україні королівська влада захищала інтереси феодалів, а не міст, як це було у Західній Європі. Проте, для того, щоб забезпечити мінімальні умови розвитку міст, литовські великі князі, польські королі, феодали надавали українським містам обмежене самоврядування [8, с. 73].

Щодо суб'єктів права власності, то окрім князя та магнатів до привілейованих суб'єктів права власності на землю належали також представники шляхти, військово-служилого стану. До цієї категорії належали: земські бояри, військові слуги магнатів, а також ті заможні міщани і навіть деякі селяни, які бажали служити у війську князя та могли при цьому за власні кошти утримувати себе під час військових походів. За отримання земельної ділянки у власність зазначені особи брали на себе обов'язок нести військову службу.

Ще одним важливим суб'єктом права власності була церква. Рухоме та нерухоме майно останньої постійно зростало. Церква багатіла за рахунок захоплення селянських земель, відписувань, дарувань місцевих воєвод, магнатів і шляхти, які намагалися схилити її на свій бік.

З появою на українських землях католицьких митрополій і єпископств (кінець XIV - початок XV століття) вони отримали королівські дарчі грамоти на території, населення яких не підлягало юрисдикції верховної влади і звільнялося від загальнодержавних податків. Різко погіршилося становище православної церкви, особливо після Брестської унії 1596 року. Під тиском полько-литовських феодалів, які вбачали у православній церкві опір своїм намірам покатоличення та ополячення українського народу, вона була змушена поступитися частиною своїх володінь на користь уніатської та католицької церков [8, с. 66].

До суб'єктів права власності належали також сільські общини, та в деяких випадках окремі селяни [11, с. 16-17].

Основними способами набуття права власності відповідно до Литовських Статутів та інших нормативно-правових актів доби Великого князівства Литовського були: окупація; пожалування; цивільно-правові договори; давність. При цьому об'єктом пожалування виступали земля та люди, які на цій землі проживали. Припинялось право власності: внаслідок позбавлення майнових прав; конфіскації; експропріації [6, с. 122].

Договори у Литві складали, як правило, у письмовій формі та у присутності свідків. Іноді вимагалася реєстрація договорів у судових книгах. Найпоширенішими були договори купівлі-продажу, найму, позички тощо [3, с. 122]. Разом з тим, слід зауважити, що характерною рисою зобов'язального права за Литовськими статутами була різна правосуб'єктність учасників договірних зобов'язань. Зокрема, різною була правосуб'єктність магнатів і шляхти з однієї сторони та селян і міщан з іншої. Це проявлялось у тому, що феодально залежна людина, не отримавши згоду поміщика, не мала права укладати договори щодо земельних ділянок. Не могла вона й бути поручителем боргового зобов'язання на суму понад чотири копи грошей. У випадку невиконання зобов'язання вільна людина могла бути віддана кредиторові для відпрацювання боргу [12, с. 100].

Щодо шлюбно-сімейного права, то до прийняття християнства основною формою шлюбу було викрадення нареченої. Незважаючи на те, що за такі дії різні закони, судебники та статути передбачали покарання, така форма зберігалася достатньо тривалий час. Після прийняття християнства шлюб оформлювався вінчанням у церкві. Спочатку вимагалося, щоб на шлюб був дозвіл князя або місцевих правителів. Проте, це правило було скасоване у 1447 році.

У литовському праві закріплювався принцип спільності майна подружжя. Були норми, які регулювали правове становище приданого майбутньої дружини. Чоловік мав, зі свого боку, записати на користь дружини частину свого майна або так зване віно, яке після смерті чоловіка ставало власністю дружини.

У Литовській державі, як і в Київській Русі, дружина відповідала за борги чоловіка. Чоловіки мали право віддати кредиторам своїх дружин для відробітку боргу. Особисті права батьків щодо дітей були великі. Вони могли віддавати дітей для відробітку боргу, мали право всіляко карати їх за непослух.

Спадкування було за законом або заповітом. Дочки успадковували майно нарівні з синами. Вдова отримувала певне майно у довічне держання. Після неї майно переходило дітям [3, с. 122-123].

Отже, підсумовуючи вищесказане, зауважимо, що видання трьох Литовських статутів стало вершиною правотворчості у докодифікаційний період, оскільки ці правові пам'ятки стали прикладом високо розвинутого, навіть за західноєвропейськими критеріями, права.

На нашу думку, Литовські Статути стали визначальною віхою процесу кодифікації цивільного законодавства на українських землях, та послужили адекватною відповіддю на формування феодального господарства, що базувалось на основі приватної власності феодала на землю і залежності селян від феодала. При цьому отримала закріплення перемога великого землеволодіння над дрібним, остаточне встановлення відносин підпорядкування між землевласниками та селянами, а в середині пануючого стану - покровительства та служби.

Список використаних джерел

Свідерський В. М. Давня і середньовічна історія України : [курс лекцій з історії України] / Ю. Ю. Свідерський, В. М. Окаринський. - Тернопіль : Астон, 2007. - 367 с.

Юшков С. В. История государства и права СССР / Юшков С. В. - М. : Госюриздат, 1961. - 679 с.

Кульчицький В. С. Історія держави і права України: [Підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / В. С. Кульчицький, Б. Й. Тищик - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. - 624 с.

Тищик Б. Й. Суспільно-політичний лад і право України у складі Литовської держави та Речі Посполитої / Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А. - Івано-Франківськ, 1990. - 53 с.

Сас П. М. Феодальные города Украины в конце XV - 60-х годах XVI в. / Сас П. М. - К. : Наук. думка, 1989. - 232 с.

Бондарук Т. І. Західноруське право: дослідження і дослідники / Т. І. Бондарук. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - 2000. - 160 с.

Буцевицький В. С. Політична автономія українських земель у складі Великого князівства Литовського у другій половині XIV - першій половині XV ст. / Буцевицький В. С., Морозова О. А. // Вісник Сумського державного університету. - 1996. - № 2. - С. 144-146.

Економічна історія України : [підручник] / Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович, Р. М. Матейко, З. М. Матисякевич. - К. : Видавничий Дім «Юридична книга», 2004. - 456 с.

Історія держави і права України : [підручник] : у 2 т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. - К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003-2003. - Т. 1. - 2003. - 656 с.

Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: в 2-х т. / Уклад. : Ю. В. Білоусов, І. Р. Калаур, С. Д. Гринько та ін. / За ред. Р. О. Стефанчука та М. О. Стефанчука. - К. : Правова єдність, 2009-2009 - Т. 1. - 2009. - 1168 с.

Владимирский-Буданов М. Ф. Формы крестьянского землевладения в Западной России XVI в. / М. Ф. Владимирский-Буданов. - К. : Ун-т Св. Владимира, 1911. - 24 с.

Юхо И. А. Правовое положение населения Белоруссии в XVI в. / И. А. Юхо - Минск : Изд-во БГУ им. В. И. Ленина, 1978. - 144 с.

Размещено на Allbest.ru