Міжнародно-правові стандарти недержавного соціального забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародно-правові стандарти недержавного соціального забезпечення

Медвідь А.О.

У статті розглядаються міжнародно-правові стандарти у сфері недержавного соціального забезпечення. Особливу увагу приділено міжнародно-правовим актам, ратифікованим державою порівняно недавно (акти МОП, Європейський кодекс соціального забезпечення). Висвітлюються авторські пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в досліджуваній сфері.

Ключові слова: соціальне забезпечення, недержавне соціальне забезпечення, правове регулювання, нормативно-правова база, законодавство, міжнародно-правові акти, міжнародно-правові стандарти.

В статье рассматриваются международно-правовые стандарты в сфере негосударственного социального обеспечения. Особое внимание уделено международно-правовым актам, ратифицированным государством сравнительно недавно (акты МОТ, Европейский кодекс социального обеспечения). Освещаются авторские предложения по совершенствованию действующего законодательства в исследуемой сфере.

Ключевые слова: социальное обеспечение, негосударственное социальное обеспечение, правовое регулирование, нормативно-правовая база, законодательство, международно-правовые акты, международно-правовые стандарты.

The article deals with international legal standards in the field of non-governmental social security. Particular attention is paid to international legal acts ratified by the state relatively recently (for example, the ILO acts, the European code of social security). The author's proposals concerning the improvement of the current legislation in the investigated sphere are covered.

Key words: social security, non-governmental social security, legal regulation, normative-legal base, legislation, international legal acts, international legal standards.

Постановка проблеми. Авторитет міжнародно-правових актів і важливість їхньої ролі в процесі регулювання відносин із соціального забезпечення підтверджується й доводиться позитивним і успішним досвідом їх імплементації до законодавства більшості країн світу, їх багатою історією, закріпленням у них непохитних цінностей людства - основних прав. Таким базовим, фундаментальним правом, без сумніву, є право на соціальний захист. Це засвідчується, передусім, закріпленням його на конституційному рівні. Стаття 46 Конституції України конкретизується та деталізується в численних законодавчих актах у сфері соціального забезпечення населення, однією із форм якого на сучасному етапі розвитку є недержавне соціальне забезпечення, яке останнім часом розвивається досить активно.

Роль України на світовій арені досить вагома. Логічним наслідком членства в численних міжнародних організаціях є приєднання України до низки міжнародно-правових актів, зокрема й тих, які стосуються сфери соціального захисту. До того ж ці документи слугували основою для розроблення національного законодавства, а також використовуються для його подальшого вдосконалення. Позитивний і критичний аналіз законодавства України на предмет його відповідності міжнародним стандартам із метою підвищення рівня ефективності соціального захисту населення (недержавного зокрема) за таких умов буде логічним і корисним, чому й присвячене наше дослідження.

стан опрацювання. Питання недержавного соціального забезпечення становили інтерес для багатьох учених: С. Богославця, Н. Болотіної, О. Мачульської, М. Федорової та інших. Проте, незважаючи на наявність значної кількості праць, присвячених окремим аспектам здійснення досліджуваної форми соціального захисту населення, правове регулювання цієї сфери, зокрема й міжнародно-правові акти, досі не були комплексно проаналізовані. Фундаментальний характер проблеми підтверджує особливу актуальність обраної теми статті, опрацювання якої, безсумнівно, буде цінним для науки права соціального забезпечення та реалізації права на соціальний захист населенням у цілому.

Метою статті є дослідження міжнародно-правових стандартів у сфері недержавного соціального забезпечення на предмет відповідності їм актів національного законодавства.

виклад основного матеріалу. Із прийняттям Конституції України в 1996 р. була закладена основа для побудови держави, де людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Стаття 46 Основного закону проголошує право громадян на соціальний захист, яке гарантується загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних і приватних закладів для догляду за непрацездатними (ч. 2 ст. 46).

Варто підтримати думку С. Богославця, що зміст цієї статті зумовлює правове підґрунтя для процесу запровадження та подальшого розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Сутність зазначеної норми основного закону зводиться до встановлення гарантій прав громадян на соціальний захист не тільки за рахунок солідарної пенсійної системи, а й інших джерел соціального забезпечення. Дослідник припускає, що недержавне пенсійне забезпечення справедливо може розцінюватись як «інше джерело соціального забезпечення...» [1, с. 3]. Із цим важко не погодитися.

Для визначення форм недержавного соціального забезпечення найбільш вдалим і обґрунтованим, на нашу думку, є твердження Н. Болотіної, яка зазначала, що недержавне соціальне забезпечення як елемент структури соціального захисту України включає такі дві складові частини: недержавне пенсійне забезпечення та недержавні соціальні послуги [2, с. 6].

Ураховуючи те, що «право громадян на соціальний захист гарантується <...> створенням мережі державних, комунальних і приватних закладів для догляду за непрацездатними» (ч. 2 ст. 46 Конституції України), очевидно, що ця норма є також підґрунтям для розвитку недержавного соціального забезпечення у вигляді недержавного соціального обслуговування в Україні, яке здійснюється через мережу закладів соціального захисту, громадські об'єднання, благодійні, релігійні організації тощо. До того ж необхідно акцентувати увагу на тому, що й окремі фізичні особи (а не лише юридичні) також можуть виступати суб'єктами-надавачами в правовідносинах із підтримки осіб (або їх груп), які зіткнулися з тим чи іншим соціальним ризиком або їх сукупністю.

До речі, викликає сумніви й акцент у згаданій статті конституції на коло осіб, які можуть бути клієнтами закладів соціального захисту. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ГУ, непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого пенсійного віку, або особи з інвалідністю, зокрема й діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з утратою годувальника. насправді перелік суб'єктів- отримувачів значно ширший. так, це можуть бути бездомні особи, безпритульні діти, особи, звільнені з місць позбавлення волі, інші особи, які наділені правом користуватися послугами спеціальних закладів, хоча й не є непрацездатними. Підтвердженням цього є прийняття низки типових положень, присвячених діяльності окремих таких закладів.

Характерною рисою законодавства у сфері соціального захисту населення, зокрема й недержавного забезпечення, на сучасному етапі його розвитку є активне співробітництво між державами, що знаходить вияв у різних міжнародно-правових актах: конвенціях, деклараціях, резолюціях, угодах, рекомендаціях, програмних заявах тощо, кожен із яких має свої особливості [3, с. 121].

Ст. 9 Конституції України містить положення про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Із положень Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906-ГУ випливає, що Україна для себе визнає пріоритет міжнародного права, тобто якщо міжнародним договором України, який набув чинності в установленому законом порядку, установлені інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

загальновідомим є поділ міжнародно-правових актів на універсальні (дія яких поширюється на більшість країн світу, що є членами тих чи інших міжнародних організацій) і регіональні (обмежується територією певного регіону). Також виділяють двосторонні (партикулярні) акти, тобто ті, які є обов'язковими для виконання лише двома сторонами (країнами, які підписали акт) [4, с. 501].

Неабияке значення серед універсальних актів мають акти ООН, до яких належить Міжнародний білль про права людини, загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права й Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права.

загальна декларація прав людини від 10.01.1948 р. [5] закріплює основні стандарти прав людей. У ст. 22 Декларації проголошується право кожної людини як члена суспільства на соціальне забезпечення та здійснення належних для підтримки її гідності та вільного розвитку особистості прав в економічній, соціальній, культурній сфері шляхом національних зусиль і міжнародного співробітництва відповідно до структури та ресурсів кожної держави. міжнародний соціальне забезпечення національний

Міжнародні пакти - це багатосторонні угоди, які закріплюють норми у сфері забезпечення й захисту прав і свобод людини, що ґрунтуються на положеннях загальної декларації з прав людини. У ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966 р. [6] закріплюється право кожного на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. Положеннями ст. 11 цього акта встановлюється право кожного на достатній рівень життя, який включає достатнє харчування, одяг і житло людини, а крім цього - неухильне поліпшення життєвих умов. до речі, закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р. № 966-ХГУ у частині визначення терміна «прожитковий мінімум» не містить такого стандарту, як «неухильне поліпшення умов життя».

Особливу увагу в рамках дослідження стандартів універсального характеру необхідно приділити актам Міжнародної організації праці (далі - МОП) у сфері соціального забезпечення, які були ратифіковані Україною не так давно. Так, у Конвенції МОП № 102, яка стала частиною національного законодавства відповідно до Закону України «Про ратифікацію конвенції Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення № 102» від 16.03.2016 р. № 1024-УШ, є окремий розділ (V), присвячений допомозі по старості, зокрема питанням страхування та пенсійного забезпечення. Цікавим є положення ст. 30 щодо того, що така допомога надається протягом усього періоду охоплюваного ризику, тобто (відповідно до ст. 28) має місце перевищення встановленого віку. Якщо розглядати ст. 60 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р. №1057-ГУ, то одним із видів пенсій є пенсія на визначений строк, отже, тут має місце невідповідність положень актів.

Крім цього, із тексту Рекомендації МОП № 202 про мінімальні рівні соціального захисту 2012 р. (параграф 16) випливає, що стратегії розширення сфери охоплення соціального забезпечення повинні забезпечувати підтримку незахищених груп населення й осіб з особливими потребами. Незважаючи на рекомендаційний характер цього припису, держави - члени МОП повинні враховувати його під час розроблення національного законодавства у сфері соціального захисту. Так, говорити про ефективність цих заходів ще зарано через забезпечення на низькому рівні таких категорій населення, як внутрішньо переміщені особи, бездомні особи, безпритульні діти, малозабезпечені тощо, що пояснюється наявністю прогалин у відповідних спеціальних законах і недостатністю фінансування. Тому недостатньо розвиненою є система закладів соціального захисту, яка не в змозі забезпечити на належному рівні права вищезазначених осіб, що, звичайно, негативно відображається на покращенні їхнього соціального становища. Рішенням може стати саме їх підтримка недержавним сектором засобами соціального обслуговування та надання натуральної допомоги.

Конвенція МОП № 117, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці про основні цілі та норми соціальної політики № 117» від 16.09.2015 р., містить лише одну статтю, яку можна застосувати до недержавного пенсійного забезпечення. Так, у ст. 13 цього акта вказується, що серед найманих працівників і незалежних виробників заохочуються добровільні форми заощаджень. це вказує на можливість їхньої участі в третьому рівні пенсійної системи України - добровільному недержавному страхуванні.

Іншим вагомим блоком міжнародно-правових актів у сфері захисту прав людини є регіональні акти, зокрема, прийняті Радою Європи, членом якої з 1995 р. є Україна. Україною було ратифіковано близько 30 актів Ради Європи [7, с. 184], найважливіші з них - Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод, Європейська соціальна хартія (переглянута) та Європейський кодекс соціального забезпечення, що значно наближає національне законодавство до європейських норм.

Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» від 14.09.2006 р. № 137-У у законодавство України була імплемен- тована Європейська Соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., у якій закріплюються такі важливі для кожної особи права, як право на соціальне забезпечення, медичну допомогу, соціальну допомогу та соціальні служби; на користування послугами соціальних служб; на захист і соціальну допомогу з боку держави дітям, які позбавлені сімейної опіки; на захист від бідності та соціального відчуження; уживання особливих заходів, спрямованих на захист осіб похилого віку, інвалідів, родини, молоді, дітей тощо. Щоправда, Україною досі не було ратифіковано низку обов'язкових статей, серед яких ст. 12 і ст. 13 (право на соціальне забезпечення та право на соціальну й медичну допомогу) [8], незважаючи на закріплення таких прав у ст. 46 і ст. 49 Конституції України, у якій Україна проголошується соціальною державою. Тому необхідність приєднання до цього міжнародного документа в повному обсязі (тобто разом із перерахованими статтями та їх частинами) не викликає сумніву та є нагальною потребою на сучасному етапі.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», Україна зобов'язується забезпечувати кожному реалізацію права на житло, закріпленого у ст. 31 Хартії, шляхом створення доступу до житла відповідного рівня; профілактикою бездомності та її поступовою ліквідацією. це положення не реалізується ефективно, адже сьогодні система закладів соціального захисту (зокрема недержавних) є недостатньо розвиненою, їхньої кількості бракує для задоволення інтересів усіх, хто цього потребує. Пункт 3 цієї статті Хартії, в якому закріплюється обов'язок держав установлювати такі ціни на житло, щоб воно стало доступним для малозабезпечених осіб, досі не був прийнятий Україною. Крім цього, ратифікувавши ст. 30 Хартії, Україна зобов'язалася захищати від соціального відчуження та бідності тих людей, які зіштовхнулися з важкими обставинами, а також членів їхніх родин, шляхом забезпечення ефективного доступу для них до житла, роботи, освіти, медичної допомоги та ін.

У Європейській соціальній хартії (переглянутій) є посилання на такий міжнародний акт - Європейський кодекс соціального забезпечення, який містить мінімальні стандарти соціального захисту. Цей акт був ратифікований Україною порівняно недавно. на особливу увагу тут також заслуговують положення документа, присвячені допомозі особам у старості (ст. 25-30).

Ратифікація Україною міжнародно-правових актів, прийнятих Радою Європи, є дуже значимою з огляду на європейський курс розвитку. Згідно зі стратегією інтеграції України до Європейського союзу, затвердженою Указом Президента України від 11.06.1998 р. № 615/98, із метою поступового досягнення європейського рівня соціального захисту та забезпечення населення необхідним є реформування більшості галузей соціальної політики. Першочергового значення для досягнення цієї мети набуває часткова, а згодом і подальша імплементація норм Європейської соціальної хартії (переглянутої) та інших міжнародно-правових актів, які закріплюють стандарти, спільні з ЄС [9].

Висновки

Слушною є думка С. Бичкова про те, що недостатній рівень економічного розвитку позбавляє можливості автоматично перенести загальновизнані міжнародні акти у сфері соціального захисту населення в законодавство України. Тому невід'ємним етапом на шляху до реалізації цих норм є їх адаптація до економічних можливостей держави [10]. Розвиваючи цю точку зору, відсутність належних економічних ресурсів у державі можна компенсувати за рахунок залучення альтернативних форм підтримки, якими є недержавне соціальне забезпечення, засоби недержавного пенсійного страхування та соціального обслуговування.

Список використаних джерел

1. Богославець С. Недержавне пенсійне забезпечення як один із напрямів реалізації соціальної функції держави: автореф. дис. ... к. ю. н.: 12.00.05. Луганськ, 2009. 19 с.

2. Болотіна Н. Право соціального захисту України: навч. посіб. 2ге вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2008. 663 с.

3. Ругляк Т Міжнародні акти як джерела права соціального захисту України. Актуальні проблеми держави і права. 2008. № 37. С. 120-125.

4. Мачульская Е. Право социального обеспечения: учебн. М.: Юрайт, 2011. 575 с.

5. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. Офіційний вісник України. 2008. № 93. С. 3103.

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2002. № 2.

7. Баймуратов М., Савич О. Міжнародно-правові зобов'язання держав у сфері становлення альтернативних форм соціального страхування: монографія. О.: Фенікс, 2009. 280 с.

8. Пищуліна О. Наближення якості життя окремих груп населення (у першу чергу найменш захищених) до європейських соціальних стандартів: підсумки та пропозиції щодо прискорення просування України до цих стандартів. Аналітична записка. URL: http://old.niss.gov.ua/Monitor/December2009/07.htm.

9. Лемещук І. Вплив міжнародно-правового регулювання відносин соціального захисту на національне законодавство України. Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Юридичні науки. 2009. № 3. С. 143-148.

10. Бичков С. Аналіз становлення та розвитку системи соціального захисту в різних країнах світу та можливість адаптації набутого досвіду до умов України. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2006. № 3. С. 189-195.

Размещено на Allbest.ru