Деякі питання припинення шлюбно-сімейних правовідносин в Україні та деяких країнах ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі питання припинення шлюбно-сімейних правовідносин в Україні та деяких країнах ЄС

Сафончик О.І.

Національний університет «Одеська юридична академія»

В запропонованій статті досліджуються загальні положення щодо припинення шлюбно-сімейних право відносин в Україні та деяких країнах ЄС. При цьому наголошується, що з урахуванням досвіду та деяких нормативно-правових актів країн-членів Євросоюзу, на сьогодні перед суспільством та державою стоїть дуже складне завдання щодо належного нормативно-правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин, що сприятиме зміцненню сім'ї, становленню шлюбно-сімейних правовідносин.

Ключові слова: шлюб, сімейні правовідносини, шлюбно-сімейні правовідносини, припинення шлюбу, розірвання шлюбу.

сімейний правовий припинення акт

Постановка проблеми. На сьогодні Українська держава, перебуваючи на шляху до євроінтеграції, з метою вдосконалення та уніфікації норм та положень інституту сімейного права в частині нормативно-правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин, вживає заходів щодо врахування сформованих європейськими органами стандартів та правових традицій.

З часу розгляду можливості вступу Української держави до складу Євросоюзу, в якості основного компоненту правових досягнень нашої держави виступає проведення реформ на підставі аналізу права ЄС та дослідження судової практики Суду Європейського Союзу. Первинні та похід ні положення права ЄС становляться невід'ємною частиною національної правової системи України. Європейське право належить до міжнародного права громадськості і з точки зору функціональності автономним правопорядком. Воно включено в національне законодавство усіх держав-членів ЄС, як загальний елемент, що підкоряється єдиному застосування в державах-членах. Право постійно розвивається, створюючи більш системний та змістовний підхід. Держави члени, які, як пра вило, зберігають контроль над створенням права ЄС, зобов'язані дотримуватися правила застосування цього права в судовій практиці. Основними принципами є принцип прямого впливу і принцип пріоритету права ЄС стосовно національного права, в тому числі національних конституцій, хоча це і не прийнято без застережень.

У разі колізії норм права ЄС з конституційними нормами держави існує можливість зміни національних конституційних стандартів або внесення пропозицій щодо внесення змін у норми права ЄС з метою врегулювання питань, які суперечать національному законодавству та конституційному ладу.

Національний Конституційний Суд стоїть на позиції, що договори ЄС, мають пріоритет лише у відношенні звичаєвого законодавства, а не відносно конституційного права.

Процес гармонізації (уніфікації) приватного права в рамках ЄС, досягнутий під впливом двох європейських правових традицій (загальне право -- «модель атлантичного океану» і цивільне право -- «модель середземноморська»), веде, по суті, до створення в Європі так званого змішаного права (право змішаної юрисдикції).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Теоретичну основу дослідження склали наукові праці таких правознавців, як: Ч.Н. Азімов, Т.Ф. Алєксєєнко, С.С. Алексєєв, М.В. Антокольська, О.М. Бандурка, О.Б. Безпалько, С.М. Братусь, Я.Р. Веберс, Є.М. Ворожейкін, Д.В. Генкін, В.С. Гопанчук, К.А. Граве, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, О.О. Єрошенко, Н.М. Єршова, І.В. Жилінкова, О.С. Іоффе, О.М. Калітенко, В.М. Косак, Н.С. Кузнєцова, К.Б. Левченко, В.В. Луць, Н.Ю. Максимов, Р.П. Мананкова, В.П. Маслов, Г.П. Матвєєв, О.А. Підопригора, О.А. Пушкін, З.В. Ромовська, В.О. Рясенцев, В.М. Самойленко, В.І. Семчик, Р.О. Стефанчук, В.А. Тархо ва, Ю.К. Толстой, Є.О. Харитонов, К.Л. Цимбал, Ю.С. Червоний, Я.М. Шевченко та інших.

Мета статті. Метою статті є науковий аналіз, систематизація, оцінка, розробка пріоритетних напрямів сімейного права в сфері припинення шлюбно-сімейних правовідносин в Україні та де яких країнах ЄС.

Викладення основного матеріалу. В області сімейного права певними європейськими органами формуються стандарти. Однією з найвпливовіших організації в цьому відношенні є Рада Євро пи. Цей орган є автором багато-чисельних конвенції (про усиновлення (24.04.1967 р.), про правовий статус дитини (05.10.1975 р.), про визнання і ви конання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дитиною (20.05.1980 р.), про здійснення прав дитини (25.01.1996 р.), щодо контактів із дітьми (15.05.2003. р.), про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та насильства в сім'ї (15.05.2011 р.), резолюції та ре комендацій з приводу врегулювання сімейного права, зокрема шлюбно-сімейних правовідносин. Разом з цим Рада Європи своєю діяльністю вводить стандарти, які в подальшому приймають ся до внутрішніх законодавчих систем окремих держав -- членів та ратифікуються у норматив но-правових актах держав не членів ЄС. Аналізуючи конвенції, резолюції та рекомендації Ради Європи, можемо побачити, що деякі рішення викликають сумніви, бо вони відірвані від традиційних правових рішень. Наприклад руйнування традиційних моделей соціальної поведінки людини, особливо шлюбно-сімейних відносин, ви ховання дітей, ролі жінок або чоловіків в сім'ї. Вказане стосується партнерського виховання дітей, тобто коли подружжя однієї статі. Це викликає занепокоєння і заперечення в традиційних суспільствах та приймається як напад на шлюб, сім'ю і її основні цінності. Звичайно тут виникають протиріччя з соціальними науками, Церквою та іншими релігійними товариствами.

У багатьох країнах (Італія, Росія, Об'єднані Арабські Емірати, Австралія, Бермудські Острови, Чилі, Домініканська Республіка, Гонконг, Індія, Ізраїль, Японія, Сінгапур) в тому числі й в Україні, ще не допускається правове регулювання партнерських відносин або одностатевих шлюбів.

Разом з тим слід зауважити, що українським законодавством одностатеві партнерства не розглядаються як сімейні союзи, вони не можуть офіційно реєструватися, але фактичне співжиття таких пар не переслідується законом, а конституція гарантує кожній особі особисту свободу, недоторканість особи та її приватного життя [1, с. 84].

Згідно ст. 9 Конституції України [2], ратифіковані Верховною Радою міжнародні договори в подальшому стають частиною національного законодавства. Разом з цим, звернемо увагу на те, що на шляху до євроінтеграції Україна підписала і ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини і основних свобод. Тим самим наша держава зобов'язалась дотримуватися положень вказаного найважливішого документа визнавши верховну юрисдикцію Європейського суду з прав людини, який базується на цій конвенції. За останні роки, Європейський суд прийняв ряд важливих рішень, які законодавчо закріпили на загальноєвропейському рівні визнання прав осіб нетрадиційної орієнтації як прав людини та неприпустимості дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Прецедентне право Європейського суду з прав людини є зараз одним із складових внутрішнього законодавства країн-членів ЄС, в тому числі й України.

На сьогодні шлюбно-сімейні правовідносини, є водночас явищем соціально-узагальненим та особисто-конкретним. Вони випробують на собі дуже складний і суттєвий вплив правових і моральних правил, в тому числі й нетрадицій них моделей соціальної поведінки, етичних норм, законів тощо.

В правових системах сімейного права країн-членів Євросоюзу, так як і в Українській право вій системі сімейного права, одним з найважливіших питань є нормативно-правове регулювання шлюбно-сімейних правовідносин з урахуванням моральних, етичних, культурних та соціальних аспектів зазначених правовідносин. Шлюбно-сімейні правовідносини, як зазначають багато вчених, це є основа розвитку та становлення суспільства, і регламентується положеннями сімейного права. Крім того, актуальним питанням є й припинення шлюбно-сімейних правовідносин між подружжям, в тому числі, розірвання шлюбу та його правові наслідки.

Під припинення шлюбно-сімейних правовідносин слід розуміти зумовлене настанням певних юридичних фактів припинення правовідносин, які виникли між чоловіком та жінкою як за юридично оформленим шлюбом, так і в інших випадках (на приклад, у разі припинення фактичних шлюбних відносин. При цьому припинення шлюбу відрізняється від визнання його недійсним тим, що воно спрямовано у майбутнє, тоді як визнання шлюбу недійсним має зворотну силу і припиняє правові наслідки шлюбу з моменту його укладання [3, с. 130]. Крім того, шлюб припиняється внаслідок його розірвання між жінкою та чоловіком за їх ініціативою або одного з них, або в разі смерті одного з подружжя (ст. 104 СК України) [4, с. 366]. Слід звернути увагу, що припинення шлюбу відрізняється від визнання шлюбу недійсним, так як перше має правові наслідки (майнові та немайнові відносини колишнього подружжя), а друге має зворотну силу і припиняє правові наслідки з моменту укладення шлюбу.

У тому випадку, коли колишні чоловік і дружина будуть продовжувати жити одною сім'єю, а їхній шлюб був розірваний у реєстраційному по рядку, то розірвання шлюбу за заявою зацікавлених осіб може бути визнано судом фіктивним. Виходячи зі змісту ст. 108 СК України [5, с. 189], фіктивне припинення шлюбу можна визначити як таке розірвання шлюбу державним органом РАЦС, що було здійснено подружжям не з метою припинення шлюбних правовідносин і подальшого сімейного життя, а з будь-якою іншою метою.

Для значної кількості законодавств країн сві ту є характерним встановлення у різних комбінаціях кумулятивних зв'язків щодо вирішення питань припинення шлюбу та його правових на слідків (наприклад, Естонія, Італія, Португалія, Румунія, Туніс, Угорщина, Швейцарія та ін.).

За законодавством України, припинення шлюбно-сімейних правовідносин не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу, для цього необхідно його розділити. До вимог про поділ майна, за явлених після припинення шлюбних правовідносин, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СК України). Якщо говорити про припинення шлюбу шляхом його розірвання, з моменту розірвання шлюбу втрачається право на одержання спадщини за законом після смерті колишнього чоловіка або дружини, право на пенсій не забезпечення у зв'язку з втратою другого з подружжя за встановленими у законі підставами тощо. Однак, припинення шлюбно-сімейних правовідносин не впливатиме на обсяг батьківських прав, а саме право одного з батьків, який про живає окремо, брати участь у вихованні дитини, а другий з колишнього подружжя не може йому в цьому перешкоджати. Усі питання виховання та утримання дітей, після припинення шлюбно-сімейних правовідносин, вирішуються за взаємною згодою батьків, або в судовому порядку.

Більшість країн континентальної Європи є католицькими країнами, і, безумовно, на шлюбно-сімейні правовідносини істотно, вплинуло кано нічне (католицьке) право, згідно з уявленнями якого розлучення або взагалі неприпустиме, або дозволяється не інакше, як рішенням церковних органів виключно за наявності суворо обмежених підстав. Сучасне законодавство щодо розлучення певною мірою лібералізоване, однак держава продовжує контролювати процес розлучення подружжя, оскільки вважається, що розпад сім'ї вкрай небажаний для суспільства, негативно на ньому позначається. Разом з тим, ця позиція поступово відступає з міркувань захисту інтересів особи та її особистих немайнових прав.

Закони деяких зарубіжних країн допускають розірвання шлюбу переважно у судовому порядку за наявності певних підстав, основними з яких є: безнадійний розпад сім'ї та винна поведінка одного з подружжя, яка дозволяє іншому ініціювати процедуру розлучення тощо.

У праві більшості держав-членів Євросоюзу існує так званий інститут сепарації -- як прави о, умовне, безстрокове призупинення дії шлюбу судом та одержання дозволу на роздільне проживання чоловіка і жінки. Іншими словами, подружня пара юридично оформляє роздільне проживання, при цьому дійсність шлюбу не припиняється, а чоловік і дружина не в змозі укладати іншого шлюбу. Однак, можуть наставати наслідки іншого характеру: припиняється обов'язок спільного проживання, не виникає режим спільного майна, що набувається за час такого роздільного проживання, та ін. У рішенні суду про встановлення режиму роздільного проживання врегульовуються майнові питання та питання виховання дітей. Обидві сторони протягом цього періоду однаковою мірою відповідають за утримання дітей. Подружжя може обрати законне роздільне проживання як засіб перевірки того, чи є сенс подавати на розлучення. У багатьох випадках сепарація є попередньою стадією розлучення, хоча може закінчувати ся й примиренням подружжя та збереженням сім'ї. В Україні дане питання врегульоване у ст. ст. 119-120 СК України [6].

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі

Отже, зважаючи на викладене з урахуванням досвіду та деяких нормативно-правових актів країн-членів Євросоюзу, на сьогодні перед суспільством та державою стоїть дуже складне завдання щодо належного нормативно-правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин, що сприятиме зміцненню сім'ї, становленню шлюбних правовідносин. При цьому, вказане регулювання повинно здійснюватися в межах, які не будуть обмежувати а ні волі чоловіка, а ні волі жінки щодо створення шлюбно-сімейних правовідносин або їх припинення.

Список літератури

1. Сімейне право України: Підручник / За ред. Т.В. Боднар та О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер. - 2016. - 520 с.

2. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

3. Сімейне право України: Підручник / За ред. С.Б. Булеци. - К.: Зання. - 2015. 375 с.

4. Сімейне право: Нотаріат. Адвокатура. Суд. / За ред. С.Я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я. - 2005. - 896 с.

5. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22.

6. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Є.О. Харитонова. Х.: Одіссей. - 2006. - 552 с.

Размещено на Allbest.ru