Юридичні межі причинно-наслідкового зв’язку: методологічний базис та кримінально-правова реалізація

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЮРИДИЧНІ МЕЖІ ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВОГО ЗВ'ЯЗКУ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ БАЗИС ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА РЕАЛІЗАЦІЯ

Рассматривается проблематика причинно-следственной связи в праве, в аспекте определения его юридических границ. Рассматриваются философский и логический базис понимания и интерпретации причинно-следственной связи. Рассматриваются философско-определенные признаки причинно-следственной связи (генетический характер, «векторность»); в пределах формальной логики аналогом связи является импликация. На основании вышеозначенного и с учетом специфики права (уголовного права) поясняется методика юридического корректирования причинно-следственной связи в праве и уголовном праве. Утверждается, что причинно-следственная связь в уголовном праве юридически корректируется как в пределах составляющих связи, также, корректируется непосредственно и сама связь.

Проблематика особливої характеристики причинно-наслідкового зв'язку у праві (і у кримінальному праві, зокрема) є очевидно важливою.

Актуальність даного питання обумовлюється характером, особливістю характеристик права (нормативність, формальна визначеність, регуляторна спрямованість) та комплексом завдань, що стоять перед правовою наукою.

Важливо зазначити та звернути увагу на складові частини методології дослідження причинно-наслідкового зв'язку. Є очевидним, що вона утворюється філософською, логічною й теоретико-правовою частинами.

У філософії, причинно-наслідковий зв'язок розглядається через причинність, яка є філософською категорією для позначення необхідного генетичного зв'язку явищ з яких одне (наз. причиною) обумовлює друге (наз. наслідком або дією)1. Підкреслюється, що причинно-наслідковий зв'язок - лише один з видів універсального зв'язку явищ, при цьому специфіка даного зв'язку полягає у його односторонності, «векторній» спрямованості (від причини до наслідку).

Підкреслювати особливість причинно-наслідкового зв'язку через поняття векторності видається важливим, оскільки часто при характеристиці даного зв'язку у науковій літературі застосовуються терміни «взаємодія», «взаємовплив», що не відповідає його сутності.

Проблемність породжується також тоді, коли наприклад, причина розглядається як явище, що викликає, обумовлює виникнення іншого явища2.

Очевидно, необхідно визначитись з тим, що мається на увазі: зв'язок умов (тоді, доцільне застосування терміну «обумовлення») або реальний каузальний зв'язок у межах якого існує спричинення (практично, породження) одним явищем іншого.

Окреме запитання виникає також тоді, коли причинно-наслідковий зв'язок розглядається як генетичний (від грецької «генезис», що означає походження). На мій погляд, коли у науковій літературі підкреслюється генетична характеристика причинно-наслідкового зв'язку, то мається на увазі те, що причина закономірно породжує наслідок. Але, даний підхід є різновидом абстрагування, оскільки породження причиною наслідку ніколи не буває «чисто» необхідним: завжди наявні випадкові впливи, взаємодії явищ.

Окремою проблемою є ступінь суб'єктивації такого об'єктивного явища, як причинно-наслідковий зв'язок. На мій погляд, суб'єктивація причинно-наслідкового зв'язку - необхідний момент його дослідження у науці, правовій науці, оскільки вона безпосередньо пов'язана з правовою оцінкою. Але, у той же час, проста суб'єктивація (вчинювана особою, що не має спеціально-правового положення) і легальна суб'єктивація (вчинювана фізичною особою у межах правової процедури і у відповідності з законом) має певні межі, зумовлені об'єктивними характеристиками зв'язку.

У межах формальної логіки найбільш наближеним до характеристики причинно-наслідкового зв'язку є складне судження (імплікація), утворене з двох простих суджень (а ^ в), що перебувають у відношенні підстави і наслідку3.

Формально-логічний підхід до дослідження каузальності, передбачає фіксацію не онтологічного (наявного у бутті, реального) причинно-наслідкового зв'язку але гносеологічне його розуміння (логічну передумову виявлення зв'язку). Це досягається шляхом оперування судженнями, силогізмами, узагальнено-логічними операціями у поєднанні з логічною символікою. При цьому, формально-логічне дослідження каузального зв'язку явищ може бути інверсійним: тобто, формула а ^ в може «дзеркально» вказувати на реальний каузальний зв'язок (від наслідку (а) до причини (в), де «а» як логічна підстава співпадає з реальним наслідком, що вказує на «в» - реальну причину.

Можна також фіксувати «точку перетину» формальної логіки та права у дослідженні й використанні причинно-наслідкового зв'язку, оскільки право також формалізує даний зв'язок або точніше, типізує зв'язок іманентними йому засобами.

Враховуючи вищенаведене, не можна погодитись з твердженням, що проблема причинності це тільки онтологічне, а не логічне питання і не може бути вирішене чисто логічними методами, може бути проаналізоване за допомогою логіки, але не може бути зведена до логічних термінів4.

Таким чином, функція логіки у причинності - виявлення причинно-наслідкового зв'язку у поєднанні з наданням зв'язку науковоємної форми, необхідної для аналізу зв'язку. Отже, проблематика причинності - це і онтологічне, і логічне питання.

Оскільки право характеризується такими властивостями як нормативність, формалізованість та ін., то будь-яке явище (і зокрема, причинно-наслідковий зв'язок) будучи включеним у систему права, певним чином опосередковується, коригується ними.

Дане коригування пов'язане з фундаментальною характеристикою права як універсального регулятора5. Названа характеристика не може бути реалізована, якщо у межах характеристики явищ, терміни, що їх описують не перетворюються на консолідовані, такі, що утворилися в інших галузях знань але адаптовані, сприйняті правом6. Проблематика консолідованих понять постійно постає перед правом (зокрема, кримінальним правом), оскільки право повинно інтерпретувати соціальні й соціологічні явища таким чином, щоб:

а)була можливість відображати їх законодавчо;

б)як результат: згадані явища повинні набувати юридичних властивостей (юридична природа, наслідки).

Очевидно, щоб розглядати причинно-наслідковий зв'язок у праві як консолідоване поняття, необхідно надати йому правову форму: передбачити даний зв'язок нормативно, в якості елементу певного інституту, субінституту7. Зокрема, причинно-наслідковий зв'язок формалізований у законодавстві окремих зарубіжних країн (Грузія, Молдова) і спеціально, у межах кримінальних кодексів. Правова формалізація причинно-наслідкового зв'язку у законодавстві можлива кількома варіантами:

1) причинно-наслідковий зв'язок передбачається Загальними частинами кодифікованих актів у поєднанні з формалізацією у межах статей Особливої частини;

2) причинно-наслідковий зв'язок передбачається тільки статтями Особливої частини.

Ознаками юридичної формалізації (юридичного коригування, встановлення певних правових меж) причинно-наслідкового зв'язку є наступні:

1) законодавчо-технічна: формування статті у поєднанні з специфічною, «каузальною» термінологією;

2) юридичне коригування причини зв'язку: причина повинна бути визначена таким чином, щоб це дало підстави розглядати правові наслідки її виникнення;

3) юридичне коригування наслідку зв'язку: аналогічна до попередньої характеристики;

4) визначається умова (умови) при наявності яких причинно- наслідковий зв'язок розглядається (практично, встановлюється) у межах галузі права.

Як правило, перша з названих ознак юридичної формалізації (юридичного коригування) передбачає у своїй реалізації використання термінів «зобов'язання», «обставини», «дія», «діяння», тощо.

У тому, що стосується наслідку використовуються: «зобов'язання», «шкода» та ін. термінологія.

У випадку юридичного коригування причини, підкреслюється законодавчо та витлумачуються згадані вище терміни таким чином, що ними позначається явище яке є принаймні умовою певного правового наслідку (зокрема, діяння у кримінальному праві - умова відповідальності).

Аналогічним є юридичне коригування наслідку.

Якщо йдеться про такий тип коригування як законодавче визначення умов при наявності яких причинно-наслідковий зв'язок розглядається у межах галузі права, то нормативно передбачається або тлумачиться особлива кондиціональність діяння (діяння як необхідна умова наслідку), або його певна функція у межах галузі права. Зокрема, у межах кримінального закону може підкреслюватись:

1) що діяння «потягнуло правові наслідки»;

2) створило «конкретну небезпеку утворення наслідків».

Якщо розглянути юридичне коригування причинно-наслідкового зв'язку у кримінальному праві, то також, необхідно враховувати характер та специфіку злочинних діянь, необхідною характеристикою яких є причино-наслідковий зв'язок.

При узагальненні специфіки юридичного коригування у кримінальному праві, окрім зазначених вище загальних підходів можна розглянути наступні спеціальні:

1) юридичне коригування відбувається у межах Особливої частини кримінального права;

2) юридичне коригування пов'язане з характером злочинних діянь;

3) юридичне коригування стосується самого зв'язку, а не тільки складових, які він поєднує.

У залежності від характеру злочину, окрім конкретного, юридичного коригування складових зв'язку, сам причинно-наслідковий зв'язок (момент зв'язку) відображений у юридичних складах Особливої частини.

На окремому юридичному значенні самого зв'язку акцентував свою увагу такий відомий фахівець у галузі кримінального права як С.Д. Шапченко.

Необхідність юридичного коригування та окреме значення причинно-наслідкового зв'язку підтверджується використанням у межах статей Особливої частини КК України термінології, що відображає не саме діяння, а процес породження (тобто сам зв'язок): «завідоме залишення», «втягнення», «здійснення», тощо. Значення встановлення юридичних меж (юридичного коригування) причинно-наслідкового зв'язку пов'язане з тим, що:

1) у межах права (кримінального права) розглядається тільки соціальний тип причинно-наслідкового зв'язку;

2) необхідно юридично «адаптувати» причинно-наслідковий зв'язок та його складові за наступними напрямами, з метою застосування у праві, кримінальному праві:

а)термінологічно;

б)обмежити зв'язок за ступенями «протяжності» та «багатозначності» (тобто за довжиною зв'язку й кількістю каузальних чинників).

наслідковий зв'язок юридичний межа

Література

1. Философский словарь / под. ред. И.Т. Фролова. Москва: Политиздат, 1981. С. 295.

2. Философский словарь. Киев: А.С.К., 2006. С. 686.

3. Жеребкін В.Є. Логіка: підручник. Київ: Знання, КОО, 2008. С. 85.

4. Энциклопедия уголовного права. Т. 4: Состав преступления / Издание профессора Малинина. Санкт-Петербург, 2005. С. 308.

5. Попович В.М. Теорія держави і права, концепція, праксеологія та методологія розвитку: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2015. С. 166.

6. Тарасов Н.Н. Методологические проблемы юридической науки. Екатеринбург: Изд-во Гуманитарного ун-та, 2001. С. 165-166.

7. Общая теория права: учебник для юрид. вузов / Дмитриев Ю.А., Лазарев В.В. и др. / под общ. ред. А.С. Пиголкина. Москва: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1997. С. 180.

Размещено на Allbest.ru