До напрямів сімейної політики у зарубіжних країнах, що спрямовані на подолання демографічних проблем, віднесено: соціальну підтримку сім'ї; охорону здоров'я матері та дитини; гранти на народження та утримання дітей; систему відпусток по догляду за дитиною; прийняття різноманітних державних програм, спрямованих на забезпечення житлом; створення робочих місць та мінімізацію безробіття; заходи щодо подолання соціального сирітства, безпритульності; насилля в сім'ї.

До напрямів сімейної політики у зарубіжних країнах, що спрямовані на вирішення проблем підвищення якості життя віднесено: створення умов для поєднання професійних і сімейних обов'язків; охорону дитинства; забезпечення рівності прав і виконання сімейних обов'язків між членами подружжя; запобігання жіночій дискримінації на ринку праці; створення сервісної інфраструктури; ідеологічну роботу щодо підвищення престижу сімейного способу життя, сімейних цінностей.

Встановлено напрями адаптації вітчизняного законодавства, що регламентує сферу ДСП, до міжнародного законодавства.

Розділ 3 „Суб'єкти забезпечення державної сімейної політики в Україні” містить шість підрозділів.

Підрозділ 3.1 „Формування системи суб'єктів забезпечення державної сімейної політики” присвячений вивченню наукових поглядів щодо змісту поняття „система”, її ознак, структури. Виявлено такі вади сучасної структури суб'єктів забезпечення ДСП в Україні: відсутність єдиної мети, координуючого органу управління, чітко побудованої структури органів, діяльність яких була б спрямована на виконання мети ДСП, ефективного механізму міжвідомчої взаємодії суб'єктів забезпечення ДСП, конкретні відносини формуються на рівні підсистем, виходячи з окремих завдань, недосконалий зворотний зв'язок. На підставі зазначеного зроблено висновок про відсутність у сучасної структури суб'єктів забезпечення ДСП в Україні ознак системності.

Доведено доцільність формування суб'єктів забезпечення ДСП як системи. Виокремлено ознаки системи суб'єктів забезпечення ДСП. Сформульовано поняття „система суб'єктів забезпечення ДСП”.

У підрозділі 3.2 „Верховна Рада України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як суб'єкти забезпечення державної сімейної політики” досліджено повноваження Верховної Ради України у сфері формування і реалізації ДСП. Визначено комітети Верховної Ради України, які безпосередньо беруть участь у формування ДСП: з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму; з питань соціальної політики та праці; з питань охорони здоров'я; з питань культури і духовності; з питань науки і освіти; з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Досліджено законодавчі, організаційні і контрольні функції названих комітетів Верховної Ради України щодо формування і реалізації ДСП. З'ясовано, що законопроектна діяльність Комітету Верховної Ради України з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму спрямована на різні об'єкти, що негативно впливає на законотворчу діяльність комітету, обмежуючи її лише формуванням державної політики у сфері сімейно-шлюбних відносин, сприяння становленню сім'ї, допомоги сім'ям з дітьми, захистом безпритульних дітей. Обґрунтовано перейменування Комітету Верховної Ради України з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму на Комітет Верховної Ради України з питань державної сімейної політики. Проаналізовано рекомендації парламентських і комітетських слухань, що проводилися за дорученням Верховної Ради України протягом 2010?2013 рр. за тематикою дослідження. Запропоновано вдосконалити контрольну функцію комітетів Верховної Ради України шляхом внесення змін у ч. 4 ст. 14 Закону України „Про комітети Верховної Ради України”. Її потрібно викласти у такій редакції: „4) контроль за виконанням рекомендацій парламентських слухань”. Відповідно ч. 10 ст. 13 сформулювати: „організації та підготовці за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань”, а ч. 10 ст. 13 перейменувати на ч. 11.

Аналіз функцій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо формування та здійснення ДСП дозволив виокремити напрями його діяльності: організаційний, правотворчий, правозахисний, правозастосовний, та виявити стабільну протягом 20104?2012 рр. динаміку звернень громадян до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про порушення їхніх соціально-економічних прав. Запропоновано збільшити кількість представництв Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у регіонах країни.

У підрозділі 3.3 „Президент України та органи виконавчої влади як суб'єкти забезпечення державної сімейної політики в Україні” встановлено, що в Україні законодавчо не визначено органи, на які покладаються завдання формування та реалізації ДСП. Досліджено функції Президента України як суб'єкта забезпечення ДСП, проаналізовано президентські програми, у яких визначено пріоритетні напрями забезпечення ДСП, встановлено, що вони прив'язані до визначеного Президентом країни політичного курсу: у 2001?2004 рр. - підтримка малозабезпечених сімей, сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах, і молодих сімей; у 2005?2009 рр. - стимулювання народжуваності, політика гендерної рівності; з 2010 по 2014 рік - соціальна підтримка сімей та реформування системи соціального захисту населення. Зроблено висновок, що часта зміна напрямів ДСП зумовлена, з одного боку, законодавчою невизначеністю стратегічних орієнтирів ДСП України, з іншого - неефективною структурою Секретаріату Президента України, до складу якого лише у 2011 році було введено посаду Уповноваженого Президента України з прав дитини. Обґрунтовано доцільність реорганізації посади Уповноваженого Президента України з прав дитини у посаду Уповноваженого Президента України з питань сім'ї та Управління забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з прав дитини ? в Управління забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з питань сім'ї.

Досліджено функції Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) як суб'єкта забезпечення ДСП, проаналізовано програми діяльності КМУ. Виявлено, що прийняті до 2010 року програми діяльності КМУ не містять: термінів виконання, обсягів фінансування, очікуваних наслідків виконання, характеризуються неадекватністю термінологічного апарату, виписані у них заходи орієнтовані переважно на допомогу окремим категоріям сімей, позбавлені системності і наступності. Виявлено відсутність у структурі Секретаріату КМУ відповідального органу, що здійснював би експертно-аналітичне, правове та організаційне забезпечення діяльності уряду з формування та реалізації ДСП в Україні. Доведено, що міжвідомча комісія з питань сімейної політики (2001?2007 рр.), а згодом міжвідомча рада з питань сім'ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім'ї та протидії торгівлі людьми не виконують функції координаційного органу у сфері формування і реалізації ДСП в Україні. Обґрунтовано доцільність утворення при КМУ постійно діючого дорадчого координаційного органу - Міжвідомчої ради з питань формування та реалізації ДСП із конкретно визначеним статусом, повноваженнями, завданнями, структурою і складом.

Визначено органи виконавчої влади - суб'єкти забезпечення ДСП в Україні, які безпосередньо або опосередковано беруть участь у забезпеченні ДСП в Україні, їх класифіковано у такі групи: міністерства, державні служби, державні агентства, державні інспекції, комісії, місцеві державні адміністрації. Встановлено, що протягом 1991?2013 рр. відбулося шість реорганізацій центрального органу виконавчої влади, що відповідав за формування і здійснення ДСП в Україні, що негативно позначилося на змісті його роботи. Доведено, що ліквідація Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді - координатора центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що здійснюють соціальну підтримку, соціальний супровід дітей, сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх самостійно, сприяла дезорганізації налагодженої системи взаємодії таких центрів на національному і регіональному рівнях.

Виявлено, що повноваження місцевих органів виконавчої влади у сфері ДСП зводяться лише до надання встановлених пільг і допомог, пов'язаних з охороною материнства і дитинства, соціального захисту одиноких матерів, багатодітних і малозабезпечених сімей. Встановлено, що така обмеженість повноважень місцевих органів виконавчої влади у сфері ДСП є причиною частих реорганізацій структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, що здійснювалися протягом тринадцяти років і призвели до зміни їх статусу, кількісного складу, звуження повноважень. Вивчено зарубіжний досвід забезпечення СП на місцевому рівні (Німеччини, США, Франції, Італії, Росії). Обґрунтовано доцільність введення у структуру обласних, районних державних адміністрацій муніципальної служби сім'ї та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Запропоновано внести відповідні зміни до Постанови КМУ „Про затвердження рекомендаційних переліків управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій”.

Підрозділ 3.4 „Органи місцевого самоврядування як суб'єкти забезпечення державної сімейної політики в Україні” присвячений дослідженню повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо забезпечення СП на місцевому рівні. Визначено основні перешкоди на шляху ефективної реалізації ДСП на місцевому рівні, зокрема: відсутність серед власних і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад повноважень у сфері забезпечення ДСП; відсутність структурних підрозділів, до компетенції яких віднесено було б забезпечення реалізації заходів ДСП на місцевому рівні; недосконалість законодавства, що регламентує розвиток соціальних сервісів, орієнтованих на різні категорії та потреби сімей; відсутність нормативів регулювання тарифів на оплату послуг, затверджених стандартів їх якості; відсутність нормативної бази для створення на місцях альтернативних форм догляду за дітьми та людьми похилого віку; відсутність коштів на розширення мережі позашкільних закладів культури і відпочинку, фізкультури і спорту, особливо у сільській місцевості; неефективна кадрова політика та інші. Обґрунтовано пропозиції щодо їх усунення. Вивчено зарубіжний досвід реалізації проектів місцевими громадами Франції, Італії, Німеччини, Іспанії, Росії, мета яких - допомога сім'ям шляхом створення умов для поєднання роботи і сімейних обов'язків („Денна мама”), виховання дітей у безпечному середовищі („Місто, дружнє до дитини”). Обґрунтовано напрями формування ефективної СП на місцевому рівні: відмова від визначення на державному рівні набору соціальних послуг, що повинні отримувати окремі категорії сімей, передання цих функцій місцевим органам влади; роздержавлення соціальної сфери і звільнення органів виконавчої влади від функцій безпосереднього надання сім'ям соціальних і сервісних послуг; формування ринку соціальних і сервісних послуг, орієнтованих на різні категорії та потреби сімей.

У підрозділі 3.5. „Роль судів і прокуратури у забезпеченні державної сімейної політики в Україні” вивчено рішення Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України законів України щодо пільг, соціальних і компенсаційних виплат, соціальних гарантій громадянам та членам їх сімей. Встановлено, що протягом 2001?2009 рр. Конституційний Суд України прийняв дев'ять рішень, у яких визнав окремі положення законів про державний бюджет щодо зупинення або обмеження пільг і соціальних виплат сім'ям з дітьми такими, що не відповідають Конституції України, а у 2011 році Конституційний Суд України закріпив за КМУ право встановлювати розмір соціальних виплат відповідно до фінансових можливостей держави. З'ясовано, що така ситуація виникла через недосконалість законодавства (відсутність комплексної стратегії соціального захисту сімей, суперечності, наявні у нормативно-правовій базі щодо соціальних виплат), велику кількість громадян-отримувачів різних видів соціальної допомоги, відсутність єдиної судової практики щодо соціальних виплат, з одного боку, і нестачу бюджетних коштів ? з іншого.

Обґрунтовано переваги адміністративного судочинства щодо розгляду справ із соціальних виплат на відміну від цивільного. Доведено, що ухвалення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних з соціальними виплатами” призвело до: суттєвого перевантаження справами з соціальних правовідносин судових палат у цивільних справах загальних апеляційних судів і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України; збільшення строків розгляду справ; звуження існуючого обсягу прав громадян та членів їх сімей на судовий захист гарантій своїх правових можливостей у соціальній сфері; порушення норм Конституції України.

Аналіз справ, що перебували у провадженні місцевих загальних судів протягом 2010?2012 рр., дозволив виявити, що більшу частину становили спори зі справ з приводу реалізації публічної політики у сферах зайнятості населення та соціального захисту громадян та членів їх сімей (95, 3 %). Виявлено недоліки у роботі суддів місцевого загального суду: перевантаження суддів, тривалий розгляд справ, незадовільна якість роботи, відсутність єдиної судової практики вирішення соціальних спорів. Зроблено висновок про необхідність у чіткому закріпленні в Кодексі адміністративного судочинства України юрисдикції адміністративних судів у спорах, що випливають із соціальних правовідносин.

Встановлено, що прокуратура у сфері забезпечення ДСП здійснює представництво інтересів громадян у судах. Виявлено, що Закон „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури” звузив підстави для представництва прокурором інтересів громадян у суді - до них віднесено лише нездатність громадянина самостійно захищати свої порушені або оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження внаслідок фізичного чи матеріального стану, неповноліття, похилого віку, недієздатності або обмеженої дієздатності.

У підрозділі 3.6 „Вплив громадських об'єднань та інших суб'єктів на забезпечення державної сімейної політики в Україні” систематизовано громадські об'єднання, які беруть участь у формуванні та реалізації ДСП в Україні за: типом (видом), територіальною ознакою, напрямами взаємодії з органами виконавчої влади, напрямами реалізації ДСП. Указано на відсутність ефективності взаємодії громадських об'єднань з державними інституціями, недосконалість правових норм, що врегульовують діяльність таких об'єднань в Україні. Доведено, що основними формами співпраці громадських організацій, що беруть участь у процесі формування та здійснення ДСП в Україні з органами державної влади, є: участь у розробленні та обговоренні проектів нормативно-правових актів з питань формування та реалізації ДСП в Україні; здійснення контролю; надання сервісних послуг, орієнтованих на різні категорії та потреби сімей; утворення спільних консультативно-дорадчих та експертних органів, рад, комісій, груп для забезпечення врахування громадської думки у формуванні та здійсненні ДСП в Україні; співпраця щодо підготовки кадрів; одержання органами державної влади інформації, зібраної громадськими організаціями; виконання спільних проектів інформаційного, аналітично-дослідницького, благодійного і соціального спрямування.

Визначено основні перешкоди, що виникають у діяльності громадських об'єднань, які беруть участь у процесі формування та здійснення ДСП в Україні: організаційно-правові та матеріально-технічні.

Досліджено особливості реалізації адміністративної правосуб'єктності інших суб'єктів, які впливають на забезпечення ДСП: підприємств, установ, організацій всіх форм власності, релігійних об'єднань, професійних спілок, науково-дослідних установ, юридичних та фізичних осіб. Встановлено, що основною формою участі підприємств, організацій та профспілок у вирішенні проблем сімей є надання матеріальної допомоги. Визначено, що релігійні об'єднання здійснюють культурологічну, освітню, наукову, пропагандистську, благодійну діяльність, спрямовану на захист і розвиток інституту сім'ї. Досліджено зарубіжний досвід взаємодії роботодавців і органів виконавчої влади Росії, Німеччини щодо створення умов для поєднання трудової діяльності і сімейних обов'язків. Розроблені пропозиції щодо його запровадження.

Розділ 4 „Адміністративно-правові форми, способи, засоби і заходи забезпечення державної сімейної політики в Україні” містить чотири підрозділи.

У підрозділі 4.1 „Форми управлінських рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення державної сімейної політики” виявлено основні ознаки управлінських рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП: спрямованість на вирішення завдань ДСП; оформлення у вигляді нормативно-правових актів, програмно-правових документів та організаційно-розпорядчих рішень. Управлінські рішення суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП класифіковано за формою на три групи: нормативно-правові; програмно-цільові; організаційно-розпорядчі. Встановлено, що для реалізації своїх владних повноважень у процесі формування та здійснення ДСП суб'єкти адміністративно-правового забезпечення приймають рішення у таких правових формах, як видання адміністративно-правових актів, укладання угод, вчинення інших юридично значущих дій, що викликають певні правові наслідки. На підставі вказаного здійснено поділ форм управлінських рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП на правові і організаційні. Сформульовано поняття „правові форми управлінських рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП”. Здійснено класифікацію правових форм управлінських рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП. Визначено переваги адміністративних договорів як форми публічного управління у сфері реалізації ДСП. Досліджено функції адміністративних договорів. Розглянуто типи адміністративних договорів, що можуть діяти у досліджуваній сфері: договори про компетенцію (розмежування або делегування повноважень і предметів відання); договори у сфері управління державною власністю; договори, що забезпечують державні потреби; договори про надання деяких послуг приватним особам. Визначено головні переваги адміністративних договорів: універсальний характер, що містить як регулятивний, правозастосовний, так і правоохоронний аспекти; значні потенційні можливості договірного регулювання суспільних відносин; забезпечення процесів можливого зближення публічно-правових і приватноправових засад у процесі забезпечення ДСП; можливості реального забезпечення прав і свобод суб'єктів ДСП. Встановлено, що інститут адміністративних договорів у досліджуваній сфері сьогодні не є сформованим і тому не набув поширення, на практиці має місце застосування лише окремих його типів.

У підрозділі 4.2 „Адміністративно-правові способи та засоби забезпечення державної сімейної політики в Україні” сформульовано поняття „адміністративно-правові засоби забезпечення ДСП”, „адміністративно-правові способи забезпечення ДСП”. Запропоновано систему адміністративно-правових засобів забезпечення ДСП розглядати у широкому і вузькому значеннях. Доведено, що з метою охорони інституту сім'ї перевагу потрібно надавати правоохоронним засобам: запобігання, припинення, забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, адміністративної відповідальності. Встановлено, що найбільш широко у досліджуваній сфері сьогодні застосовують засоби заборон, зобов'язання (розпорядження) та засоби адміністративного примусу. Проте під час укладання адміністративних договорів, надання сервісних послуг застосовуються засоби уповноваження (дозволу) та його різновиди - взаємодія, узгодження, координація, угода тощо. Визначено напрями дозвільної діяльності у сфері забезпечення реалізації ДСП: 1) дозвільна діяльність у сфері забезпечення охорони здоров'я (дозвіл на надання послуг з оздоровлення і відпочинку; виробництва, реалізації продуктів дитячої продукції); 2) дозвільна діяльність у сфері соціального захисту (дозвіл на надання соціальних послуг); 3) дозвільна діяльність у сфері захисту суспільної моралі (погодження на розміщення рекламних носіїв, дозволи на встановлення реклами тощо); 4) дозвільна діяльність у сфері організації дозвілля (дозвіл на проведення заходів із залученням тварин); 5) дозвільна діяльність у сфері забезпечення прав працюючих батьків з метою поєднання професійних і сімейних обов'язків (дозвіл на виконання сервісних послуг, орієнтованих на різні категорії та потреби сімей).

Встановлено причини, що негативно впливають на проведення реформи у сфері дозвільної діяльності та діяльності щодо надання соціальних послуг: недосконала нормативно-правова база (Закон України „Про соціальні послуги” не виконує функцію нормативного регулювання у досліджуваній сфері, розроблено конкретні пропозиції щодо його удосконалення) і корупційні дії представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування (виявлено корупційні ризики).

До адміністративно-правових способів забезпечення ДСП віднесено: дозвільні, зобов'язальні, заборонні. Здійснено їх характеристику.

Вивчено зарубіжний досвід сімейного оподаткування, визначено його переваги, обґрунтовано наукові пропозиції щодо запровадження його поряд із індивідуальним при обрахуванні податку на доходи фізичних осіб. Розроблено проект закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо запровадження сімейного оподаткування), порівняльну таблицю і пояснювальну записку (наведені у додатках до дисертації).

У підрозділі 4.3 „Адміністративно-правові заходи забезпечення державної сімейної політики в Україні” визначено систему адміністративно-правових заходів забезпечення ДСП: дозвільні, попереджувальні (превентивні), щодо охорони сімей, профілактичні, контрольні заходи, заходи стимулюючого характеру, заходи адміністративного припинення, заходи адміністративної відповідальності. До заходів дозвільного характеру віднесено отримання дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, реєстрації, ліцензії, сертифіката, атестата, довідки, посвідчення, укладання адміністративних договорів тощо. До заходів попереджувального (превентивного) характеру ? планування, стандартизацію, нормування, екологічну та санітарно-гігієнічну експертизу, державні програми, державний облік, моніторинг тощо. Виявлено, що ця група заходів містить найбільшу кількість правил, вимог, завдань та інших дій щодо забезпечення ДСП. До заходів з охорони сімей віднесено заходи, спрямовані на забезпечення правової захищеності сімей (забезпечення достатнього життєвого рівня, реалізації права на житло, працю, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, захист прав дитини тощо), видання нормативно-правових актів, правове виховання, забезпечення дотримання законів і активне їх правозастосування. До профілактичних заходів належать заходи із здійснення профілактики захворювань, поширення соціально обумовлених хвороб, девіацій тощо. До контрольних заходів віднесено заходи, що здійснюють органи державної влади, місцевого самоврядування, громадські об'єднання та інші суб'єкти забезпечення ДСП. До заходів стимулюючого характеру ? заходи зі створення сприятливих умов для поєднання батьківських і професійних обов'язків; розвитку ринку соціальних сервісів; урегулювання ринку житла тощо.

До заходів адміністративного припинення належать такі: вимога припинити протиправну поведінку; привід осіб, які ухиляються від явки, до різних державних органів і установ (суду, прокуратури, охорони здоров'я, внутрішніх справ тощо); адміністративне затримання; взяття на облік і офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки; заборона чи зупинення певних робіт, надання певних послуг або експлуатації різних об'єктів; доставлення порушника в міліцію, приміщення виконавчого комітету селищної, сільської ради, громадський пункт охорони правопорядку тощо; адміністративне затримання; особистий огляд і огляд речей; вилучення речей і документів. В окремих випадках можуть застосовувати заходи припинення спеціального призначення.

Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення благополуччя сім'ї (неналежне виконання батьками або особами, що їх замінюють, батьківських обов'язків, вчинення насильства в сім'ї та інші правопорушення) передбачена не тільки КУпАП, а й іншими законодавчими актами, зокрема законами України: „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”; „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”; „Про охорону дитинства”; „Про попередження насильства в сім'ї”; „Про соціальні послуги”; „Про захист суспільної моралі”; „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”; „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” та іншими. Чинне адміністративно-деліктне законодавство передбачає застосування до порушників штрафу, громадських робіт, виправних робіт, адміністративного арешту, а також додаткового стягнення у вигляді конфіскації. Розроблені конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавства, що регламентує адміністративну відповідальність у досліджуваній сфері.

У підрозділі 4.4 „Адміністративно-правові заходи з профілактики правопорушень, соціального сирітства, насильства в сім'ї” проаналізовано динаміку правопорушень серед дітей та молоді; випадків вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми; випадків невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей; чисельності дітей, які перебувають в інтернатних закладах і закладах соціального захисту для дітей; соціальних сиріт. Зроблено висновок про неефективність державних заходів з профілактики правопорушень, соціального сирітства, насилля в сім'ї. Встановлено, що причиною більшості правопорушень, соціального сирітства, насилля є сімейні дисфункції. Досліджено зміст понять „неблагополучна сім'я”, „сім'я, яка опинилася у складних життєвих обставинах”, типи неблагополучних сімей, причини неблагополучності сімей. Встановлено, що Закон України „Про соціальні послуги” більш широко розкриває поняття „складні життєві обставини”, порівняно з галузевими нормативами. Доведено, що невідповідність законодавчого трактування поняття „сім'я, яка опинилася у складних життєвих обставинах” і відсутність чітких критеріїв для визначення таких сімей ускладнює організацію роботи не тільки центрів соціальних служб і служб у справах дітей, а й усієї системи профілактики сімейного неблагополуччя. Запропоновано при розробці адміністративно-правових заходів з профілактики правопорушень, соціального сирітства, насилля в сім'ї враховувати причини сімейного неблагополуччя. Здійснено класифікацію заходів. Досліджено причини соціального сирітства та його види: біологічне, соціальне, міграційне. Встановлено, що міграційному сирітству в установленому законодавством порядку не надано відповідного статусу. Запропоновано внести зміни до законів України: „Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей”, „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, „Про охорону дитинства”, ввівши поняття „міграційне сирітство”, встановити для цієї категорії дітей статус „діти трудових мігрантів”, розробити відповідний механізм із призначення тимчасової опіки (піклування) цим дітям, вилучити з переліку категорій дітей, яким надається статус дитини, позбавленої батьківського піклування, категорію „безпритульні діти”. Досліджено діяльність суб'єктів профілактики правопорушень, соціального сирітства, насилля в сім'ї, виявлено недоліки у їх роботі. Визначено форми взаємодії: особисті консультації, експертні висновки соціальних працівників (у межах власної компетенції), спільні профілактичні заходи. Запропоновано вдосконалити систему раннього виявлення сімей, які потребують допомоги, розроблено конкретні заходи для роботи з такими сім'ями. Доведено, що основними напрямами вдосконалення системи профілактики правопорушень, соціального сирітства, насилля в сім'ї повинно стати акцентування профілактичної діяльності на збереженні і розширенні сімейних форм виховання, удосконалення законодавства, організаційної та функціональної структури органів ? суб'єктів профілактики правопорушень, соціального сирітства, насилля в сім'ї та налагодження ефективного механізму міжвідомчої координації.

Розділ 5 „Концептуальний підхід до адміністративно-правового забезпечення державної сімейної політики в Україні: напрями формування”

У підрозділі 5.1 „Системний підхід як методологічна основа формування концептуальних положень щодо адміністративно-правового забезпечення державної сімейної політики в Україні” обґрунтовано доцільність застосування системного підходу як методологічної основи формування концептуальних положень щодо адміністративно-правового забезпечення ДСП в Україні. Виявлено особливості застосування методології системного підходу. Встановлено, що інститут сім'ї виступатиме як суб'єкт правовідносин, чиїм інтересам має „служити” держава, а не як підвладний об'єкт, над яким домінують інтереси держави. У зв'язку з цим запропоновано перевагу надавати не управлінським функціям, а правозабезпечувальним і правозахисним, пов'язаним із забезпеченням реалізації прав і свобод громадян і членів їх сімей та захистом їх у разі порушення. Визначено основні завдання органів виконавчої влади, місцевого самоврядування ? суб'єктів забезпечення ДСП з виконання таких функцій: а) створення належних умов для оптимального функціонування інституту сім'ї в Україні; б) надання сім'ям різноманітних державних (управлінських) послуг, у тому числі соціальних, сервісних, орієнтованих на різні категорії та потреби сімей в Україні; в) здійснення внутрішнього контролю за виконанням органами виконавчої влади, місцевого самоврядування - суб'єктами ДСП, їх посадовими особами покладених на них обов'язків щодо забезпечення ДСП в Україні; г) вжиття відповідних заходів для захисту порушених прав і свобод громадян та членів їх сімей у разі адміністративного чи судового оскарження ними рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування - суб'єктів забезпечення ДСП в Україні.

Сформульовані концептуальні положення щодо адміністративно-правового забезпечення ДСП в Україні: а) ДСП повинна формуватися як один із самостійних напрямів державної соціальної політики, а інститут сім'ї має входити до системи державної діяльності як цілісний об'єкт; б) держава повинна будувати рівноправні взаємовідносини із сім'єю, забезпечувати збалансованість прав і відповідальності державних інститутів і сім'ї, створювати необхідні умови для активізації потенціалу сім'ї, потрібного для її самозабезпечення; в) держава повинна гарантувати макроекономічні та соціальні стандарти, необхідні для самостійного функціонування сімей у суспільстві; здійснювати цілеспрямований облік і сприяти реалізації інституційних прав і інтересів сімей у процесі їх життєдіяльності; створювати умови для забезпечення незалежності сімей і розвитку їх функцій як агента соціальних відносин.

Визначено загальні ознаки соціальних систем, на підставі чого встановлено ознаки системи адміністративно-правового забезпечення ДСП: наявність категоріального апарату; побудова за ієрархічним принципом, за яким окремі елементи, частини і підсистеми мають цілісність і певну автономність, але загальний характер їх дій підпорядкований загальній меті системи, нею спрямовується і детермінується; функціональність; є динамічною і здатною до розвитку, відповідно до конституційних засад функціонування та впливу громадськості.

У підрозділі 5.2 „Елементи системи адміністративно-правового забезпечення державної сімейної політики в Україні” наведено характеристику елементів системи адміністративно-правового забезпечення ДСП, до яких віднесено: 1) інституційну підсистему; 2) регулятивну підсистему; 3) функціонально-структурну підсистему; 4) ідеологічну підсистему; 5) прогностичну підсистему.

За допомогою функціонального аналізу та системного підходу визначено вади функціонування сучасної структури державних органів, органів місцевого самоврядування, які забезпечують ДСП в Україні, з'ясовано, що вона не має ознак системності. При здійсненні аналізу системності було сформовано модель системи суб'єктів забезпечення ДСП, яку побудовано на засадах наукового підходу, що передбачає поєднання у ній суб'єктів забезпечення ДСП, які безпосередньо або опосередковано формують та здійснюють ДСП в Україні. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення структури та функцій суб'єктів забезпечення ДСП: запропоновано утворити при КМУ Міжвідомчу раду з питань формування та реалізації ДСП, яка повинна виконувати функції координатора і наділена контрольними повноваженнями. Визначено структуру Міжвідомчої ради, розроблено проект Положення про Міжвідомчу раду. Запропоновано внести зміни у положення, що регламентують діяльність Міністерства соціальної політики України, Державної міграційної служби України. Доведено, що регуляторна підсистема є базисом системи адміністративно-правового забезпечення державної сімейної політики в Україні. Обґрунтовано доцільність прийняття Закону України „Про основні засади державної сімейної політики”. Розроблено проект цього закону. Визначено напрями забезпечення ДСП в Україні. Розкрито зміст функціонально-структурної підсистеми, до якої віднесено: адміністративно-правові способи, засоби, заходи. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення цієї підсистеми. Запропоновано конкретні заходи щодо формування і пропагування просімейної ідеології у суспільстві, метою якої повинно бути формування адміністративно-правових відносин, побудованих за принципом „взаємного права вимоги”, належної поведінки обох сторін правовідносин: держави (в особі ОВВ, місцевого самоврядування) та інституту сім'ї. До складових прогностичної системи віднесено: контроль, моніторинг, оцінку реалізації ДСП. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення цієї підсистеми.

У підрозділі 5.3 „Адміністративно-правові способи реалізації системного підходу щодо забезпечення державної сімейної політики в Україні” визначено напрями реформування чинного законодавства: а) удосконалення та розвиток системи соціальних, сервісних послуг, що орієнтовані на різні категорії та потреби сімей в Україні; б) охорона інституту сім'ї. Розроблено пропозиції щодо внесення змін у чинне законодавство: Податковий кодекс України, КУпАП, закони України „Про соціальні послуги”, „Про здійснення державних закупівель”, „Про оренду державного та комунального майна”, у додаток до Закону України „Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності”. Встановлено, що позитивно-управлінська діяльність суб'єктів забезпечення ДСП - це процес практичного втілення у життя суб'єктами забезпечення ДСП приписів, що містяться в адміністративно-правових нормах, спрямованих на врегулювання правовідносин, що виникають у сфері адміністративно-правового забезпечення ДСП в Україні. Виокремлено структуру правоохоронних способів: 1) конституційні гарантії; 2) загальне керівництво і контроль (здійснюється органами державної влади - суб'єктами забезпечення ДСП; 3) парламентський контроль у галузі дотримання законодавства спрямовано на захист інституту сім'ї (проводить Уповноважений ВРУ по захисту прав людини, комітети ВРУ, народні депутати); 4) державний нагляд у галузі дотримання законодавства, спрямованого на охорону інституту сім'ї (здійснює Генеральна прокуратура України); 5) профілактичні та захисні заходи (вживають органи внутрішніх справ, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, органи освіти та охорони здоров'я тощо); 6) організація і координація діяльності зі здійснення охоронних заходів (адміністративні органи, органи місцевого самоврядування); 7) судовий контроль; 8) громадський нагляд і контроль.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано основні результати комплексного дослідження, наведено наукові положення та науково обґрунтовані результати у галузі науки адміністративного права, що розв'язують важливу наукову проблему встановлення змісту адміністративно-правового забезпечення ДСП. На підставі цього отримані такі важливі висновки:

1. Сформульовано поняття „адміністративно-правове забезпечення ДСП” - це регламентована адміністративно-правовими нормами діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури, громадських об'єднань та інших суб'єктів забезпечення ДСП, спрямована на формування, збереження, укріплення, розвиток, охорону і захист сімейних відносин, а також встановлена адміністративно-правовими нормами система гарантій благополуччя сім'ї.

2. До загальних чинників впливу на формування ДСП віднесено: тенденції формування ДСП, зумовлені особливостями історичного розвитку держав, державно-політичні, формування системи законодавства. Специфічними визначено такі чинники: політичні, правові, економічні, соціально-психологічні та етичні, демографічні, галузеві, інституційні, культурологічні.

3. У процесі дослідження генезису формування та розвитку сімейної політики України встановлено таку її періодизацію:

а) сімейна політика за часів існування Київської Русі:

- докняжий період (до середини IX століття);

- земсько-князівський період (до сер. IX століття - до XIII століття);

б) сімейна політика на українських землях упродовж XIII-XVII століть);

в) сімейна політика на українських землях (XVII століття - 1917 р.):

- сімейна політика на українських землях у складі Австро-Угорської імперії;

- сімейна політика на українських землях у складі Російської імперії;

г) сімейна політика Української Центральної Ради, Української держави, Директорії УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (1917?1919 рр.).

д) сімейна політика радянської держави (1919?1991 рр.):

- період радикальної перебудови інституту сім'ї та сексуальної революції (1919?1921 рр.);

- період компромісів і суперечливих соціальних впливів на сім'ю (1921?1929 рр.);

- період репресивних заходів сімейної політики (1929? сер. 50-х рр.);

- період ціннісно-інституціональної кризи сім'ї і політики допомоги сім'ї (50-ті і - сер. 80-х рр.);

- період трансформації інституту сім'ї в умовах переходу до ринкової економіки (сер. 80-х - 1991 рр.);

е) сімейна політика незалежної України:

- період формування нормативно-правової бази ДСП незалежної України (1991?2004 рр.);

- період трансформації інституту сім'ї та пошуку оптимальної моделі побудови державної сімейної політики України (2005?2010 рр.);

- період подальшої трансформації інституту сім'ї, асиміляція державної сімейної політики із соціальною 2010?2014 рр.

4. Принципи ДСП - це основні положення, які є орієнтирами, вимогами формування і здійснення ДСП та відображають її сутність. Принципи державної сімейної політики поділено на загально-правові та особливі. До загально-правових віднесено такі принципи: суверенітету і автономії сім'ї; ефективної діяльності державних органів - суб'єктів ДСП; диференційованості ДСП; бюджетного контролю; гласності; комплексності; рівності і доступності; суспільного договору; історичності; полісуб'єктності і єдності цілей; демократизму нормотворчості та реалізації права; доцільності; адекватності; ефективності; взаємозв'язку; єдності теорії і практики; наступності і пріоритетності довгострокових заходів; профілактичної спрямованості; диференційованого та адресного підходу; всебічної обґрунтованості. Особливі принципи державної сімейної політики України за критерієм значущості і правового обов'язку поділено на три групи: 1) пріоритетні; 2) взаємні; 3) ціннісні.

5. Сформульовано поняття „функції ДСП” - це вид державно-управлінської діяльності, який характеризується певною однорідністю, складністю та стабільністю впливу на об'єкт ДСП, здійснюється відповідно до законодавства органами виконавчої влади та іншими суб'єктами забезпечення ДСП за допомогою специфічних методів з метою втілення в життя завдань ДСП України.

6. До шляхів удосконалення правового регулювання напрямів забезпечення ДСП в Україні віднесено такі:

? розробку та прийняття базового Закону України „Про основні засади державної сімейної політики”;

? урегулювання ринку сервісних послуг, орієнтованих на різні категорії та потреби сімей в Україні;

? підтримання пропозицій щодо розробки та прийняття кодифікованого нормативно-правового акта - Соціального кодексу України з метою упорядкування правового регулювання соціального захисту сімей;

? удосконалення норм Закону України „Про попередження насильства в сім'ї” в частині визначення органів та установ, на які покладається вжиття заходів щодо попередження насильства в сім'ї, а також джерел фінансування цих органів;

? удосконалення норм законів України: „Про охорону дитинства”, „Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей”,„Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” в частині законодавчого закріплення термінів: „міграційне сирітство”, „діти трудових мігрантів”, вилучення з переліку категорій дітей, яким надається статус дитини, позбавленої батьківського піклування, категорії „безпритульні діти”, розробки відповідного механізму із призначення тимчасової опіки (піклування) дітям трудових мігрантів;

? удосконалення адміністративної відповідальності за: неналежне виконання батьками або особами, що їх замінюють, батьківських обов'язків; вчинення насильства в сім'ї; порушення умов проведення вакцинації; використання дітей у жебрацтві; пропаганду гомосексуалізму в Україні.

7. До напрямів адаптації вітчизняного законодавства, що регламентує сферу ДСП, до міжнародного законодавства, віднесено: реформування діючої системи соціальних допомог сім'ям в Україні; упорядкування трудового законодавства України з метою створення умов для поєднання батьківських і професійних обов'язків; формування законодавства у напрямі сприяння розвитку ринку соціальних сервісів; урегулювання ринку житла; забезпечення ефективного захисту прав дітей, створення ефективної системи запобігання проявам насильства в сім'ї.

8. Сформульовані поняття „суб'єкти адміністративно-правового забезпечення ДСП” та „система суб'єктів забезпечення ДСП”. Суб'єкти адміністративно-правового забезпечення ДСП - це органи державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури, громадські об'єднання та інші суб'єкти, наділені адміністративною правосуб'єктністю у сфері формування та забезпечення реалізації ДСП. Система суб'єктів забезпечення ДСП - це чітко впорядкована структура органів державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури, громадських об'єднань та інших суб'єктів, що взаємопов'язані між собою і утворюють цілісну єдність, діяльність якої спрямована на формування та забезпечення реалізації ДСП в Україні. Суб'єктів забезпечення ДСП, які безпосередньо або опосередковано формують і реалізують ДСП в Україні, систематизовано у такі групи: законодавчі, виконавчі, судові, прокуратура, громадські організації та інші суб'єкти.

9. Обґрунтовано поняття „правові форми управлінських рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП”, що розглядаються як зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами державної влади і місцевого самоврядування в процесі управлінської діяльності у сфері формування та забезпечення реалізації ДСП, що мають правові наслідки.

За характером і правовою природою форми рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП в Україні поділено на правові та організаційні. До правових віднесено: видання адміністративних актів (підзаконних нормативно-правових актів; індивідуальних адміністративних актів), укладання адміністративних договорів. Їх класифіковано за такими критеріями: терміном дії; суб'єктами видання; напрямами забезпечення ДСП; об'єктом; видами; юридичними властивостями; залежно від порядку прийняття; ступенем правової регламентації; сферою застосування; юридичними наслідками; характером мети; функціональним змістом; ступенем ефективності; ступенем повноти інформації; причинами виникнення; організаційним оформленням; способом вираження; до організаційних: вчинення юридично значущих адміністративних дій, здійснення матеріально-технічних операцій.

10. Обґрунтовано поняття „адміністративно-правові засоби забезпечення ДСП”, „адміністративно-правові способи забезпечення ДСП”. Адміністративно-правові засоби забезпечення ДСП - це сукупність прийомів і способів діяльності суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП, урегульованих нормами адміністративного права, що застосовуються з метою ефективної реалізації мети та завдань ДСП в Україні.

Адміністративно-правові способи забезпечення ДСП - це дозволи, зобов'язання, заборони, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини у сфері формування та реалізації ДСП.

11. Виділено адміністративно-правові заходи забезпечення ДСП, до яких віднесено: дозвільні, попереджувальні (превентивні), щодо охорони сімей, контрольні заходи, заходи стимулюючого характеру, заходи адміністративного припинення, заходи адміністративної відповідальності. До адміністративно-правових заходів профілактики правопорушень, соціального сирітства, насилля в сім'ї віднесено заходи: загальносоціального рівня; спеціально-адміністративного призначення та індивідуально-запобіжні.

12. Обґрунтовано концептуальний підхід до адміністративно-правового забезпечення ДСП в Україні, який змістовно відрізняється від існуючих. Цей підхід передбачає ключові положення про зміст державного впливу на інститут сім'ї та адміністративно-правові способи, засоби і заходи його реалізації. Ключовими є положення про надання сім'ї якісно нового статусу з його реальним гарантуванням державою завдяки реалізації забезпечувальної функції держави щодо створення оптимальних умов функціонування інституту сім'ї, на відміну від концепції прямого або опосередкованого державного впливу на інститут сім'ї. Такий підхід дозволив здійснити науковий аналіз проблеми адміністративно-правового забезпечення ДСП.

13. Пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення ДСП поділено на організаційні і правові. До організаційних віднесено вдосконалення структури органів - суб'єктів забезпечення ДСП в Україні. Зокрема, запропоновано збільшити кількість представництв Уповноваженого з прав людини у регіонах країни; внести зміни до структури Секретаріату Президента України - реорганізувати посаду Уповноваженого Президента України з прав дитини у посаду Уповноваженого Президента України з питань сім'ї; утворити при КМУ постійно діючий дорадчий координаційний орган - Міжвідомчу раду з питань формування та реалізації ДСП із конкретно визначеним статусом, повноваженнями, завданнями, структурою і складом. Розроблено проект Положення про Міжвідомчу раду, запропоновано удосконалити функції Міністерства соціальної політики України; Державної міграційної служби України, ввести в структуру обласних, районних державних адміністрацій муніципальну службу сім'ї. До правових віднесено удосконалення адміністративно-деліктного законодавства шляхом внесення змін до ряду статей КУпАП та інших законодавчих актів з метою забезпечення кореспондування правових приписів. Зокрема, запропоновано структуру і зміст проекту Закону України „Про основні засади державної сімейної політики”, який складається з чотирьох розділів, тринадцяти статей; ввести статтю 43 у КУпАП „Порушення умов проведення вакцинації”, передбачивши адміністративну відповідальність за порушення умов проведення вакцинації; ввести статтю 181-3 „Використання дітей у жебрацтві”, передбачивши адміністративну відповідальність за використання дітей у жебрацтві; ввести п. 154 у додаток до Закону України „Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності”, передбачивши дозвіл на надання соціальних послуг; внести зміни до Закону України „Про соціальні послуги”, передбачивши: введення термінів „державне соціальне замовлення”, „державний соціальний замовник”, „виконавець соціального замовлення”; чіткий перелік соціальних послуг; розмежування функцій замовників і постачальників соціальних послуг; внести зміни до законів України: „Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей”, „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, „Про охорону дитинства”, ввівши терміни „міграційне сирітство”, „діти трудових мігрантів”, вилучивши з переліку категорій дітей, яким надається статус дитини, позбавленої батьківського піклування, категорію „безпритульні діти”; підтримано пропозиції щодо доцільності введення статей: 181-2 „Публічні дії, спрямовані напропаганду гомосексуалізму, лесбіянства, бісексуалізму, трансгендерності” у КУпАП, 184 КУпАП „Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей”, 173-2. „Вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або не проходження корекційної програми”, удосконаливши адміністративну відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми та інші.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Чеховська І. В. Державна сімейна політика в Україні: теорія та практика реалізації : [монографія] / Ірина Василівна Чеховська. - Кам'янець-Подільський, ТОВ „Друкарня „Рута”, 2013. - 736 с. - (42,78 друк. арк.) (Новицький А. М. Рецензія на монографію „Державна сімейна політика в Україні: теорія та практика реалізації” / А. М. Новицький // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. Ч. II. Т. 2. - 2013. ? Випуск 21. - С. 198-201; Собакарь А. О. Рецензія на монографію „Державна сімейна політика в Україні: теорія та практика реалізації” / А. О. Собакарь // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2013. - № 3 (54). - С. 169-171.

2. Бюджетна підтримка та податкове стимулювання національної економіки України / [за заг. ред. Л. Л. Тарагнул] - Ірпінь : Національний університет ДПС України, 2012. - 532 с. (43,23 друк. арк.) (особистий внесок: підрозділ 5.3 „Державна матеріальна підтримка сімей в Україні: проблеми та напрями реформування” - С. 364-384. - (1, 2 друк. арк.).

Статті у наукових журналах, збірниках наукових праць та інші публікації