Размещено на http://allbest.ru

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 342.924

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Адміністративно-правовий статус Служби безпеки України

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Грідін Олександр Володимирович

Київ - 2013

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Шкарупа Віктор Костянтинович

кандидат юридичних наук, доцент Делія Юрій Володимирович, Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України, викладач кафедри конституційного і міжнародного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Марущак Анатолій Іванович, Національна академія Служби безпеки України, перший заступник директора Навчально-наукового інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Служби безпеки України

кандидат юридичних наук, професор Коваль Микола Васильович, Національний університет державної податкової служби України, професор кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності

Захист відбудеться «___» _____ 2014 року о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Генерала Родімцева, 19, навчальний корпус № 1, аудиторія 97

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 13, навчальний корпус № 4, кімната 41а

Автореферат розісланий «___» січня 2014 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О. Ю. Піддубний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Служба в підрозділах Служби безпеки України є різновидом державної служби України. Працівники зазначених підрозділів виконують завдання держави та суспільства, спрямовані на забезпечення державної безпеки, особистої безпеки громадян, займаються превенцією і припиненням злочинів, надають допомогу громадянам та юридичним особам у здійсненні їх законних прав і інтересів. З метою забезпечення успішного виконання цих завдань докорінного поліпшення вимагають не лише форми і методи діяльності Служби безпеки України, має бути якісно новий підхід до визначення адміністративно-правового статусу.

Сучасні державотворчі процеси, учасниками яких є й працівники Служби безпеки України, - це частина суспільних відносини, у яких вони виступають в різних аспектах, виконують різнопланові соціальні ролі та повноваження і завдання, покладені суспільством. Також впливають на обсяг досліджуваних суспільних процесів економічні й історичні чинники.

Недостатньо врегульованим залишається і питання правового статусу Служби безпеки України. Загальним правовим актом, який закріплює статус державних службовців, у тому числі й посадових осіб, є Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року. Профільним законом «Про Службу безпеки України» встановлено правовий статус працівників правоохоронного органу. Крім цього, певний рівень регулювання містять підзаконні нормативно-правові акти.

Актуальність даної роботи посилюється відсутністю ґрунтовних розробок у вітчизняній юридичній науці, оскільки у радянський період дослідження терміна «статус Служби безпеки» проходило звужено - лише в межах державної служби.

Разом із тим значний внесок у дослідження проблеми здійснили: І. Л. Бачило, Д. М. Бахрах, Н. В. Вітрук, Ю. М. Козлов, В. М. Манохін, І. П. Пахомов, Ю. О. Розенбаум, Ю. О. Тихомиров та інші.

Формування сучасного статусу Служби безпеки України відбувається на нових концептуальних засадах. Окремі аспекти даної проблематики знайшли своє відображення у працях: С. С. Алексєєва, В. Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурки, О. Ф. Бєлова, М. В. Вітрука, В. О. Козенюка, В. І. Курила, Л. Б. Невзліна, В. В. Малькова, А. І. Марущака, В. А. Моїсеєва, Р. С. Павловського, В. Г. Пилипчука, Г. Г. Почепцова, М. В. Коваля, Є. Б. Кубка, Н. Р. Нижник, В. Ф. Опришка, В. Ф. Сіренка, Г. Й. Ткач, О. Н. Ярмиша та інших.

Проводячи порівняльно-правовий аналіз регулювання відповідного статусу в зарубіжних країнах, автор спирався на праці провідних вчених у галузі адміністративного права та державного будівництва, зокрема, О. П. Альохіна, Ю. М. Старилова (Російська Федерація), Г. Бребана, Б. Гурне (Франція), М. Вебера (Німеччина), Г. Райта (США).

Зазначені обставини вплинули на обрання теми дослідження та свідчать про її актуальність як у плані теоретичного аналізу адміністративно-правового статусу Служби безпеки України, так і для визначення нових підходів щодо його розвитку та вдосконалення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм змістом і спрямованістю наукового пошуку тема дисертації відповідає пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2005-2010 та 2011-2015 роки, затвердженим загальними зборами Академії правових наук України.

Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної діяльності кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту МВС України і відповідно до Концепції реформування Служби безпеки України, затвердженої Указом Президента № 249/2008 від 20 березня 2008 року та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України», затвердженого Указом Президента України № 389/2012.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у з'ясуванні теоретико-правових засад та особливостей адміністративно-правового статусу Служби безпеки України, розробці концептуальних основ реформування підрозділів у сфері національної безпеки та на цій основі обґрунтування необхідності удосконалення нормативно-правового і організаційного забезпечення різносторонньої діяльності у цій сфері.

Для досягнення поставленої мети вирішено наступні задачі:

- вивчити історико-правову базу становлення й розвитку адміністративно-правових та організаційних основ Служби безпеки України з метою встановлення етапів розвитку даного інституту та визначення об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на формування адміністративно-правового статусу;

– окреслити юридичні ознаки і надати авторське тлумачення поняття «адміністративно-правовий статус Служби безпеки України», що допоможе більш вмотивовано зрозуміти сутність поняття та з'ясувати основні напрями розвитку юридичної думки з окресленої проблематики;

– дослідити нормативно-правову базу організації та діяльності Служби безпеки України для з'ясування сучасних організаційних і правових засад;

– визначити основні засади взаємодії Служби безпеки України з правоохоронними органами, засобами масової інформації стосовно здійснення повноважень підрозділами Служби безпеки України для вироблення авторської концепції з обраної проблематики;

– проаналізувати обов'язки Служби безпеки України з метою надання обґрунтованих рекомендацій для вдосконалення практичної діяльності працівників відповідного відомства;

– розкрити права підрозділів Служби безпеки України в сучасних умовах з метою формування оптимальних рекомендацій для практичної діяльності;

– охарактеризувати адміністративно-правові види відповідальності працівників Служби безпеки України з тим, щоб запобігти та не допустити здійснення правопорушень з боку останніх;

– розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері діяльності Служби безпеки України, що дасть змогу оптимізувати та наблизити адміністративне законодавство до вимог суспільства.

Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникає у процесі функціонування підрозділів Служби безпеки України.

Предмет дослідження - система законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів щодо регулювання адміністративно-правового статусу Служби безпеки України.

Методи дослідження. Основним визначено діалектичний метод пізнання як загальний науковий метод вивчення соціально-правових явищ у їх суперечностях, розвитку та змінах. Крім того, у роботі застосовано такі наукові методи пізнання: порівняльно-правовий - для здійснення аналізу окремих положень нормативно-правових актів (підрозділи 1.1., 1.3., 1.4., 2.2.); формально-логічний - для визначення логіко-методологічних засад побудови понятійного апарату дослідження, а також обробки та аналізу емпіричного матеріалу (підрозділи 1.1., 1.2., 2.1., 2.2.); статистичний - для здійснення аналізу даних щодо адміністративно-правового статусу Служби безпеки України (підрозділ 1.2., 2.3. та ін.); логіко-семантичний та догматичний методи дали змогу виконати аналіз норм чинного законодавства стосовно прогалин у ньому та сформувати пропозиції щодо вдосконалення техніки викладення окремих норм вітчизняного адміністративного законодавства (підрозділи 2.1., 2.4.); соціологічний послугував здійсненню аналізу громадської думки щодо стану та проблем захисту прав (підрозділ 2.2.). Використано також методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції, класифікації, систематизації, порівняння та узагальнення, вивчення й узагальнення досвіду роботи.

Емпіричною базою дослідження слугували узагальнення результатів: діяльності Служби безпеки України протягом 2008-2012 років; судової статистики; опитування 350 громадян; аналізу наукових публікацій, довідкових матеріалів щодо адміністративно-правового забезпечення діяльності Служби безпеки України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше здійснено системне комплексне дослідження результатів діяльності Служби безпеки України в єдності її організації та функціонування.

Уперше:

- з'ясовано періодизацію становлення та розвитку Служби безпеки України, виділено шість періодів: перший - зародження підрозділів у сфері захисту державної безпеки; другий - розвиток підрозділів Служби безпеки в імперські часи (почався приблизно в XVII ст. та досягнув свого найвищого розвитку в XIX та на початку XX ст.); третій - розвиток підрозділів безпеки під час відродження української державності (1917-1920 рр.); четвертий - радянський період (1920-1954 рр.); п'ятий - органи державної безпеки як самостійний підрозділ (1954-1991 рр.); шостий - сучасний період розбудови української держави і розвитку підрозділів Служби безпеки України (1991 р. - дотепер);

- запропоновано класифікацію обов'язків, проведено їх структурування та аналіз. Усі обов'язки класифікуються на загальні, визначені функціонуванням Служби безпеки України як органу державної виконавчої влади, та спеціальні, які мають тільки працівники Служби безпеки України. Обов'язки активної поведінки (дії): конституційні, загальні та спеціальні;

- здійснено узагальнення прав підрозділів Служби безпеки України за напрямами її діяльності, які розташовані за ознакою пріоритетності щодо реалізації завдання із забезпечення національної безпеки: адміністративні; виконавчі; кримінально-процесуальні; контррозвідувальні; оперативно-розшукові; профілактичні; охоронні; організаційні; виховні; нормотворчі; робота зі зверненнями громадян;

удосконалено:

- визначено поняття «адміністративно-правовий статус Служби безпеки України» - це встановлений правовий режим виконання прав і обов'язків суб'єктів правоохоронної діяльності, відповідальності працівників за виконання врегульованої діяльності (дії або бездіяльності) у сфері забезпечення державної безпеки України;

- правове регулювання організації діяльності підрозділів Служби безпеки України та запропоновано авторське бачення його структури як першооснови діяльності досліджуваного інституту; наведено авторську концепцію відомчих нормативно-правових актів як джерела сфери функціонування Служби безпеки України;

- пропозиції гармонізації українського та міжнародного законодавства у сфері охорони державної безпеки (державних інтересів) та запропоновано авторські варіанти вдосконалення функціонування підрозділів Служби безпеки України;

- юридичну природу відповідальності працівників Служби безпеки України та систему відповідальності працівників;

дістали подальшого розвитку:

- визначення засад координації та взаємодії органів Служби безпеки України з іншими державними органами і громадськими організаціями, засобами масової інформації щодо гарантування державної безпеки в Україні;

- на основі проведених теоретичних досліджень і висновків запропоновано зміни до законодавства України щодо правових та організаційних засад функціонування обраного інституту і профільного Закону України «Про Службу безпеки України», що передбачають комплекс заходів правового, організаційного, матеріально-технічного забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес та можуть бути використані у:

- науково-дослідній роботі - матеріали дисертації можуть послугувати основою для подальших наукових досліджень у галузі адміністративного права з питань функціонування Служби безпеки України;

- правотворчості - для вдосконалення Закону України «Про Службу безпеки України», Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також підзаконних актів, якими регулюється діяльність органів державної влади щодо обраної тематики (акт № 3461 УСБУ в Донецькій області від 29 травня 2013 р., акт ГУ ДМС в Донецькій області від 30 травня 2013 р.);

- правозастосовній діяльності - для вдосконалення практики захисту прав громадян у діяльності Служби безпеки України та працівників відповідних підрозділів (лист Донецької міської ради від 29 березня 2013 р.);

- навчальному процесі - при підготовці підручників і навчальних посібників; при викладанні дисциплін адміністративно-правового спрямування у вищих навчальних закладах України і в різних формах підвищення кваліфікації практичних працівників (акт № 47 ДЮІ МВС України від 1 березня 2013 р.).

Апробація результатів дисертації. Одержані в процесі дослідження висновки оприлюднено на науково-практичних конференціях: «Правові гарантії забезпечення прав людини в сучасній Україні» (м. Сімферополь, 24 квітня 2008 р.); «Реалізація державної політики стосовно дітей, молоді, сімей та затвердження гендерної рівності в суспільстві на території Донецької області» (м. Донецьк, 18 червня 2009 р.); «Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Сімферополь, 16-17 квітня 2010 р.); «Актуальні проблеми юридичної науки очима молодих учених» (м. Донецьк, 25 лютого 2012 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано автором самостійно. Особистий внесок здобувача в науковій статті «Конституційно-правове забезпечення діяльності Служби безпеки України» (досліджено питання конституційно-правової правосуб'єктності Служби безпеки України, співавторові - загальнотеоретичні засади правового забезпечення діяльності Служби безпеки України). Ідеї, що належать іншим авторам, у роботі не використано.

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано дев'ять наукових праць, серед яких: чотири наукові статті у фахових виданнях з юридичних наук, одна наукова стаття у зарубіжному науковому журналі, чотири - у тезах доповідей на конференціях.

Структура та обсяг роботи. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета й задачі визначили структуру дисертації, послідовність і логіку викладення матеріалу. Робота складається із вступу, двох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, 6 додатків та списку використаної літератури. Основний зміст дисертації становить 184 сторінки, обсяг додатків - 15 сторінок, а список використаних літературних джерел займає 31 сторінку (320 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. «Теоретичні й нормативні засади діяльності підрозділів Служби безпеки України» складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджено та узагальнено поняття «адміністративно-правовий статус Служби безпеки України», розглянуто історію становлення й розвитку даного інституту та відповідного законодавства щодо діяльності обраних підрозділів, досліджено теорію адміністративно-правового статусу і правове регулювання організації та функціонування діяльності Служби безпеки України (СБУ).

У підрозділі 1.1. «Історико-правовий аналіз організації, становлення та розвитку підрозділів Служби безпеки України» зазначається, що на сучасному етапі розбудови правової держави України її найхарактернішою ознакою є демократизація суспільного життя, яка виявляється в поглибленні уваги до практичного захисту прав і свобод людини та громадянина, серед іншого - й у сфері державної безпеки.

Ураховуючи нормативно-правові та літературні надбання, автор вважає доцільним зупинитися на питанні періодизації історії підрозділів СБУ. Слід зазначити, що дисертант звертається до цього питання одним із перших. Становлення та розвиток даного інституту тісно пов'язано з історією правоохоронних органів. У цьому зв'язку умовно слід виокремити шість періодів. Беззаперечно, що як і будь-яка інша, така періодизація розвитку підрозділів СБУ носить умовний характер. Розвиток підрозділів СБУ невіддільний від розвитку держави та її правоохоронних органів. Водночас періодизація розвитку Служби безпеки України тісно пов'язана зі створенням законодавчої бази для її функціонування.

Вивчаючи нормативно-правові акти радянської доби, починаючи від створення єдиного правоохоронного органу - Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), можемо зробити висновок, що його повноваження постійно зростали залежно від завдань держави. Звертається увага на складність окреслення повноважень, що саме є об'єктом регулювання державної безпеки (усі суспільні відносини). Наслідки такого підходу не вдається подолати й сьогодні. Адже практично всі правоохоронні органи наділено повноваженнями, які дублюються та не дають змоги ефективно виконувати надані конституційні повноваження. За часів СРСР було створено правоохоронний орган, аналог якому не існує у жодній іншій державі; завдяки функціонуванню даного правоохоронного органу вдалося подолати економічну відсталість, вирішити питання з безпритульністю, побудувати важливі об'єкти для держави тощо. Нормативно-правове регулювання в переважній більшості має відомчий закритий характер. Нормотворчість органів НКВС здійснювалась відповідно до рішень вищестоящих органів держави.

З проголошенням незалежності України в 1991 році відбулося ухвалення низки важливих нормативно-правових актів, що позитивно позначилося на діяльності у сфері захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу та законних інтересів держави і громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних служб. За роки незалежності законодавцеві вдалося створити міцну правову базу для функціонування даних органів та подолати комплекс «закритості».

У підрозділі 1.2. «Поняття та структура адміністративно-правового статусу підрозділів Служби безпеки України» зазначається, що до свого сучасного розуміння адміністративно-правового статусу підрозділів СБУ було подолано досить тернистий тривалий шлях, а його розвиток буде продовжуватися і в майбутньому. Свідченням даної тези є проведення в українському суспільстві правоохоронної та адміністративної реформ.

Розгляд адміністративно-правового статусу СБУ розпочинається з висвітлення теоретичних засад функціонування даного інституту та понять («функції», «діяльність», «цілі», «завдання», «компетенція», «повноваження»), які не ототожнюються, а співвідносяться з низкою інших понять, що доволі часто використовуються в одному сенсі. Це допоможе більш детально розглянути поняття та структуру адміністративно-правового статусу зазначених підрозділів. Окреслюється структура адміністративно-правового статусу підрозділів СБУ та визначаються головні чинники: обов'язки, права та юридична відповідальність СБУ.

У підрозділі зміст адміністративної правосуб'єктності як основи адміністративно-правового статусу СБУ розглядається через розуміння національної безпеки. Слід зазначити, що єдиного теоретичного підходу вибудувати не вдалося. Водночас предмет регулювання та адміністративно-правовий статус СБУ визначити об'єктивно складно.

Під поняттям «адміністративно-правовий статус Служби безпеки України» слід розуміти - встановлений правовий режим виконання суб'єктами правоохоронної діяльності наданих прав і обов'язків та юридичну відповідальність у сфері забезпечення державної безпеки України. Завдяки адміністративно-правовому статусу СБУ координує свою діяльність у суспільстві.

У підрозділі 1.3. «Правове регулювання організації діяльності підрозділів Служби безпеки України» наголошується, що особливість становлення в Україні правової держави та органів СБУ полягає в тому, що воно відбувається одночасно з утворенням громадянського суспільства. Характеризуючи сучасний розвиток держави та суспільства в цілому, науковці визначають це суспільство як систему самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів та відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів та колективів, для життєдіяльності соціальної, культурної і духовної сфер, їх відтворення й передачі від покоління до покоління.

Систему правового регулювання організації та функціонування органів СБУ визначає конституційне регулювання правовідносин, подальше регламентування покладається на законодавче регулювання та регулювання підзаконними нормативно-правовими актами. Важливою складовою є міжнародні правові акти, згоду на які надано Верховною Радою України. Водночас, переважають адміністративно-правові акти органів і керівників підрозділів СБУ.

Конституція України визначає тільки основні шляхи такого регулювання. Основний Закон окреслив належне правове поле для розвитку демократичних засад у системі охорони державної безпеки, прав і свобод людини й громадянина. Але створення правового поля не вирішує усіх проблем у житті цього конституційно-правового інституту, особливо в період його становлення. При дослідженні системи правового регулювання у сфері діяльності СБУ слід підкреслити винятковий установчий характер Конституції України.

У питаннях охорони державної безпеки, прав і свобод людини та громадянина правоохоронними органами Основний Закон є політико-правовим документом, який передбачає постійний діалектичний розвиток у майбутньому. Конституція України визначила тільки концептуальні принципи, решту ж питань розбудови й становлення залишила для регулювання окремими законами.

Другим рівнем регулювання правовідносин у сфері функціонування СБУ слід вважати законодавчий. Він включає в себе всі інститути та норми, які визначають основні завдання, напрями і форми боротьби зі злочинністю, у тому числі оперативно-розшукові заходи. На сьогодні в Україні існує вже значна кількість законодавчих актів, якими прямо чи опосередковано регульовано роботу підрозділів СБУ.

Вирішенням основних питань функціонування органу спеціального призначення на конституційному рівні стало початком створення законодавчих основ для розбудови інституту СБУ. Зрозуміло, що Основний Закон не міг розв'язати всіх завдань, пов'язаних із створенням законодавчої бази цього інституту. Було окреслено лише загальні риси, а подальший розвиток і зміцнення цих основ покладено на поточне законодавство. До таких слід віднести Закони України «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб». Зазначені нормативно-правові акти зміцнили законодавчі основи державної безпеки, визначили шляхи формування матеріальної та фінансової стабільності функціонування СБУ.

Серед правовідносин у сфері охорони державної безпеки є й такі, що залишилися неврегульованими на законодавчому рівні. Підзаконний рівень регулювання діяльності підрозділів СБУ - це такі акти, які прийняті органами даного інституту (спільно з іншими), або уповноваженими державою суб'єктами на підставі і відповідно до закону та в порядку виконання завдань, що їх покладено на СБУ.

У чинне законодавство у сфері функціонування СБУ на сьогодні імплементуються міжнародні правові акти, а також відбувається гармонізація українського законодавства з європейськими стандартами. У їх основу, на думку дисертанта, було покладено Загальну декларацію прав і свобод людини, яку ухвалила Організація Об'єднаних Націй (1948 р.).

Означений масив нормативно-правових актів досить часто не дає змоги уникнути правових колізій та інших небажаних юридичних явищ. На нашу думку, цілком актуальним є видання єдиного нормативно-правового документа (кодекс, звід, закон) який би допоміг подолати зазначені прогалини. безпека правоохоронний законодавство україна

У підрозділі 1.4. «Взаємодія підрозділів Служби безпеки України з іншими державними і недержавними інституціями щодо забезпечення національної безпеки в Україні» проаналізовано різні погляди учених, як зарубіжних, так і вітчизняних, щодо юридичної природи терміна «взаємодія» з метою визначення специфіки взаємодії органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій з органами СБУ. Автором запропоновано власне визначення терміна «взаємодія органів СБУ з правоохоронними та іншими інституціями», наведено характерні засади та ознаки аналізованої взаємодії, а також визначено проблеми й шляхи їх подолання при налагодженні відносин взаємодії з різного роду управлінськими суб'єктами. Взаємодію органів СБУ з суб'єктами публічної адміністрації розглянуто як потенціал самовдосконалення та саморозвитку органів СБУ.

У підрозділі ґрунтовно досліджуються та аналізуються принципи взаємодії органів СБУ з правоохоронними органами з урахуванням розвитку та становлення громадянського суспільства і вимог до сучасних демократичних держав. Значну увагу приділено принципам гласності та відкритості, на основі яких в органах СБУ нині побудовано стратегію взаємодії з громадськістю.

Традиційно у спеціальній літературі принципи взаємодії поділяються на загальні та спеціальні. Загальні принципи взаємодії органів СБУ з правоохоронними суб'єктами походять від загальнообов'язкових принципів побудови процесу. До них треба віднести: прозорість, узгодженість, оперативність, об'єктивність, гласність та відкритість, законність, забезпечення прав людини та громадянина, науковість. Спеціальні принципи взаємодії органів СБУ з іншими суб'єктами управління мають функціональну приналежність та відповідають за побудову стійких взаємовідносин. До них ми відносимо: безперервність взаємодії, постійний обмін інформацією, узгодженість за місцем і часом, планування, незалежність суб'єктів взаємодії, організаційність, циклічність, оптимальне використання можливостей суб'єктів, професійність, відповідальність тощо.

Здобувач стверджує, що для ефективності роботи підрозділів СБУ у справі забезпечення національної безпеки назріла потреба в поглибленні взаємодії з іншими правоохоронними та державними інституціями і пропонує низку рекомендацій стосовно вирішення цього питання. Автором обстоюється пропозиція про створення в складі СБУ департаменту контррозвідувальної діяльності.

Розділ 2. «Юридична природа і структура адміністративно-правового статусу органів Служби безпеки України» складається з чотирьох підрозділів і присвячено висвітленню адміністративних обов'язків і прав, юридичної відповідальності працівників СБУ та шляхів удосконалення адміністративно-правового статусу СБУ.

Доктринальне обґрунтування юридичної природи правового статусу СБУ знаходить прояв у кон'юнктурі конкретних історичних реалії, що знаходить прояв в стані забезпечення юрисдикційними повноваженнями підрозділів СБУ (обов'язки та права) щодо громадян, іноземців, юридичних осіб, недержавних інституцій, які знаходяться на території держави для забезпечення державної безпеки.

У підрозділі 2.1. «Обов'язки підрозділів Служби безпеки України» зазначається, що юридичний зміст правовідносин становлять насамперед суб'єктивні права, як міра дозволеної поведінки відповідного суб'єкта управління з метою задоволення його інтересів та забезпечення юридичними обов'язками. Суб'єктивні права, що закріплені за суб'єктами управління, не є безмежними, але мають чітко визначений зміст, у певних, визначених законодавством межах, підрозділи СБУ повинні здійснювати діяльність, а уповноваженні особи будувати правовідносини з іншими учасниками суспільних відносин. Визначена суб'єкту управління міра дозволеної поведінки забезпечується волею суспільства і авторитетом державного примусу та закріплюється в нормах права покладанням відповідних обов'язків на підрозділи СБУ.

Звертаючись до історичного аспекту проблематики, дисертант називає спільні чинники та виокремлює сучасні особливості даного правового інституту. Розгляд сучасних обов'язків підрозділів СБУ розпочато із семантики категорій «обов'язок», «зобов'язання», «повинність» що в свою чергу допомогло виокремити інститут обов'язків працівників СБУ, та з'ясування наступних категорії: «суспільний обов'язок», «державний обов'язок», «професійний обов'язок», «службовий обов'язок», «юридичний обов'язок».

У підрозділі визначається структура елементів юридичного обов'язку працівників СБУ. Адміністративно-правовий обов'язок працівників СБУ можна охарактеризувати як об'єктивно обумовлену і гарантовану силою державного примусу міру необхідної, належної поведінки підрозділів СБУ та громадян в інтересах держави, суспільства й особистих інтересів громадян, межі якої зафіксовані в джерелах адміністративного права.

Обов'язки підрозділів Служби безпеки України мають історичне багатогранне значення. Важливе місце посідає суспільний обов'язок - це необхідність та готовність працівників Служби безпеки України обстоювати суспільні інтереси в ім'я нормальної життєдіяльності громадян, держави та суспільства. Державний обов'язок - це необхідність та готовність працівників Служби безпеки України, як представників державних органів виконавчої влади, у своїй професійній діяльності охороняти та захищати інтереси людини, держави та суспільства. Державний обов'язок поділяється на: громадський обов'язок - передбачає певні необхідні дії, покладені на працівників Служби безпеки України як членів відповідної спільноти; моральний обов'язок - як впровадження у практику реалізації юридичних норм та певних моральних вимог; професійний обов'язок - необхідність постійного удосконалення професійної підготовки, формування усталених гуманістично-ціннісних орієнтацій, культури, що сприяє адекватному виконанню службової діяльності.

Обов'язки підрозділів Служби безпеки України можна поділити на конституційні, загальні та спеціальні. За практичною значущістю обов'язки працівників Служби безпеки України можна згрупувати таким чином: обов'язки соціально-державного характеру (національний, суспільний, державний, громадський); обов'язки професійно-юридичного характеру (професійний, юридичний, службовий, функціональний); обов'язки духовно-морального характеру (духовний, моральний, особистий). Функціональне призначення обов'язків полягає в забезпеченні самого існування та реалізації прав підрозділів Служби безпеки України.

У підрозділі 2.2. «Права підрозділів Служби безпеки України» зазначається, що українське законодавство у сфері захисту національної безпеки держави має певні особливості порівняно зі світовими стандартами діяльності відповідних правоохоронних органів. Частина норм має походження від іншої системи управління, інша прийнята до ухвалення основних актів у даній сфері, а частина зазнала змін вже після прийняття Основного Закону.

Права підрозділів СБУ - це певні можливості, які надані українським суспільством та необхідні для виконання службових повноважень у сфері захисту національної безпеки на сучасному етапі розвитку суспільства, вони відповідають досягнутому рівню держави і можуть бути використані для захисту національної безпеки та прав людини. У підрозділі представлено варіант системи прав підрозділів СБУ.

Систему прав та обов'язків учасників у сфері охорони державної безпеки встановлено Основним Законом та Законом України «Про Службу безпеки України», вони і визначають основний зміст адміністративно-правового статусу СБУ. Залежно від характеру суспільних відносин чинне законодавство фіксує основні права та обов'язки фізичної особи, юридичних осіб у сфері національної безпеки.

Права підрозділів Служби безпеки України поділяються: статутні (Закон України «Про службу безпеки України») та спеціальні (Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», Закон України «Про контррозвідувальну діяльність»); за суб'єктом: працівники Служби безпеки України, громадяни держави та інші особи; за службовою підпорядкованістю працівників Служби безпеки України (лінійна підпорядкованість): керівництво Служби безпеки України (Голова Служби безпеки України, Заступники Голови Служби безпеки України, Центральне управління Служби безпеки України); регіональні органи Служби безпеки України (обласні управління Служби безпеки України, міжрегіональні, районні та міські підрозділи); за обсягом використання прав: у повному обсязі (працівники Служби безпеки України) та не в повному обсязі (органи законодавчої, виконавчої влади); за направленістю: захист суспільства (розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризм), захист держави (державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного потенціалу і оборонного потенціалу України), захист людини (особистих, соціальних, політичних, економічних та інформаційних); за способом використання прав: відкриті (гласні) та спеціальні (таємні - спеціальний досвід відповідних інституцій); за територіальною належністю: в межах держави та за межами держави; за мірою використання: використовуються постійно, використовуються в певних обставинах, не використовуються взагалі; за виконанням: колективні та індивідуальні.

У підрозділі 2.3. «Юридична відповідальність співробітників Служби безпеки України» зазначено, що виконання службових завдань повинно забезпечуватися системою відповідних правових гарантій. Зміст правових гарантій діяльності посадової особи визначається різними факторами: вид служби, вид службової діяльності, посада тощо.

Автором проаналізовано адміністративно-правові нормами, якими встановлено наступні види відповідальності посадових осіб: дисциплінарну і адміністративну. До дисциплінарної відповідальності відносять: загальну, спеціальну (у порядку підлеглості), статутну. Указаний поділ зумовлюється наявністю суб'єктів відповідальності, ступенем і характером протиправного діяння; тяжкістю наслідків протиправного діяння; процесуальним порядком накладенням стягнень; адміністративним порядком оскарження рішень про накладення дисциплінарного стягнення; судовим оскарженням прийнятого рішення. З метою вдосконалення чинного дисциплінарного законодавства обґрунтовується доцільність уніфікації норм, які визначають умови й порядок дисциплінарної відповідальності та прийняття Кодексу про дисциплінарну відповідальність службовців.

З метою урегулювання питань адміністративної відповідальності посадових осіб за корупційні діяння необхідно переглянути правові норми в сфері попередження і протидії корупції. Для запобігання проявам корупційних діянь у системі правоохоронних органів слід розробити систему ротацій вищих посадових осіб цих органів.

У підрозділі 2.4. «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового статусу Служби безпеки України» розглянуто шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання діяльності СБУ, що здійснюються з урахуванням специфічного характеру адміністративно-правових правовідносин у сфері захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу, інтересів держави і прав громадян у контексті правової реформи та продиктовані необхідністю приведення національного законодавства до міжнародних стандартів згідно з проголошеними зовнішньополітичними пріоритетами.

Із суцільної проблеми функціонування підрозділів СБУ слід виділити такі питання: розвиток правового регулювання та гармонізацію міжнародного законодавства даного інституту; кадрове забезпечення органів; систематизацію чинного законодавства в означеній галузі. У підрозділі акцентується увага на організації діяльності СБУ щодо більш чіткого законодавчого створення правових основ та розмежування повноважень цього інституту від інших правоохоронних органів держави.

Реалізація державної політики у сфері національної безпеки вимагає комплексного підходу до розв'язання завдань, поетапного їхнього вирішення, а також визначення пріоритетних напрямів державної політики. Успішне здійснення наміченої політики в окресленій сфері має привести до створення системи взаємодії суспільства, державної влади, місцевого самоврядування та органів СБУ. Ефективне функціонування цієї системи дасть змогу забезпечити поліпшення захисту прав громадян і держави, формування у громадян навичок демократичної взаємодії зі створеними ними органами національної безпеки, а також навичок громадського контролю за ефективністю їхньої діяльності.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено наукове завдання щодо теоретичного обґрунтування й розробки науково-практичних рекомендацій щодо становлення, організації та функціонування підрозділів Служби безпеки України.

1. Визначено основні етапи становлення і розвитку адміністративно-правового статусу підрозділів Служби безпеки України як суб'єкта державного управління з часу зародження обраного інституту й дотепер. Умовно слід виокремити шість періодів. Перший - зародження підрозділів у сфері захисту державної безпеки; другий - розвиток підрозділів Служби безпеки в імперські часи (почався приблизно в XVII ст. та досягнув свого найвищого розвитку в XIX ст. - на початку XX ст.); третій - розвиток підрозділів безпеки під час відродження української державності (1917-1920 рр.); четвертий - радянський період (1920-1954 рр.); п'ятий - органи державної безпеки як самостійний підрозділ (1954-1991 рр.); шостий - сучасний період розбудови української держави і розвитку підрозділів Служби безпеки України (1991 р. - дотепер).

2. Уточнюючи існуючі наукові підходи до визначення поняття «адміністративно-правовий статус підрозділів Служби безпеки України», його слід розуміти, виходячи із категорії: «функція», «діяльність», «цілі», «завдання», «компетенція», «повноваження», що є родовим поняттям дії працівників Служби безпеки України - «права та обов'язки». Різноманітність категоріальної термінології в наукових розвідках створює невизначеність у теоретичних підходах, що в свою чергу не сприяє однозначному розумінню цієї важливої категорії та породжує на практиці й у нормативних документах відповідні розбіжності, дублювання та інші негативні для правової науки явища. Права і обов'язки в сукупності з юридичною відповідальністю є визначальними елементами структури адміністративно-правового статусу Служби безпеки України.

Адміністративно-правовий статус Служби безпеки України має відмінності від правового статусу інших правоохоронних служб та відомств. Доцільно встановити єдині засади державної служби в державних органах, установах, підприємствах, що сприятиме професійному виконанню завдань держави і забезпечить належні умови реалізації громадськістю на державну службу.

Основою адміністративно-правового статусу Служби безпеки України є правосуб'єктність досліджуваних підрозділів. Правосуб'єктність - це поєднання службової правоздатності та службової дієздатності. Дані категорії виникають одночасно із прийняттям адміністративного акта, який фіксує момент виникнення публічно-службових правовідносин і визначає комплекс владно-управлінських функцій, виникнення яких покладаються на конкретний підрозділ Служби безпеки України та їхніх працівників. Працівники Служби безпеки України мають різноманітні повноваження й завдання, покладені на них суспільством.

Під поняттям «адміністративно-правовий статус Служби безпеки України» слід розуміти встановлений правовий режим виконання прав і обов'язків суб'єктів правоохоронної діяльності, відповідальності працівників за виконання врегульованої діяльності (дії або бездіяльності) у сфері забезпечення державної безпеки України.

Становлення адміністративно-правового статусу підрозділів Служби безпеки України полягає в поступовості, багатоетапності й багатофакторності формування їх адміністративно-правового статусу. Законодавче закріплення діяльності підрозділів Служби безпеки України мало результатом не лише структурну трансформацію цього інституту, а й зміну поглядів на його роль в охороні правопорядку, зміцнення взаємодії із громадськістю та формування позитивного іміджу.

3. Фундамент сучасної нормативно-правової бази у сфері функціонування Служби безпеки України було закладено Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою Верховною Радою України 16 липня 1990 року. У подальшому на цьому підґрунті вдалося вибудувати вже сталу систему нормативно-правових актів, що регулює правовідносини функціонування підрозділів Служби безпеки України. Формування нормативно-правової бази організації та діяльності Служби безпеки України відбувається із становленням в Україні правової держави та одночасно з утворенням громадянського суспільства.

Функціонування Служби безпеки України має бути більш чітко врегульовано нормативно-правовими актами у сфері забезпечення національної безпеки і здійснення розмежування повноважень Служби безпеки України та інших правоохоронних органів держави.

Імплементацію норм міжнародних документів в українське законодавство з проблем функціонування СБУ не можна вважати завершеною, її потрібно продовжувати як у межах держави, так і на локальному рівні (прикордонне співробітництво, пріоритетні напрями діяльності тощо). Окрім цього, цілком актуальним є видання єдиного нормативно-правового документа (кодекс, звід, закон), який би дав змогу покращити функціонування обраного інституту.

4. Обґрунтовано, що для ефективності роботи підрозділів Служби безпеки України у справі забезпечення національної безпеки назріла потреба в оновленні форм їх взаємодії з іншими правоохоронними й державними інституціями: процесуальна (нормативно-правова та організаційно-правова) і не процесуальна (міжнародна асоціація ветеранів підрозділів антитерору «Альфа», Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю», ветеранські організації, Магнолія-ТВ). У цьому зв'язку пропонується низка рекомендацій щодо вирішення цього питання (закріплення в чинному законодавстві; видання спільних наказів, інструкції, положень, проведення спільних навчань та ін.; висвітлення у засобах масової інформації). Особливе місце відводиться засобам масової інформації, як чинника в формуванні позитивного іміджу Служби безпеки України, зміцненні взаємодії із громадськістю та контролю за виконанням прийнятих рішень.

5. Адміністративно-правові обов'язки працівників Служби безпеки України - це міра обов'язкової поведінки, якої повинен дотримуватися працівники Служби безпеки України та кожен учасник суспільних відносин для забезпечення нормального функціонування інших суб'єктів суспільства.

Обов'язки підрозділів Служби безпеки України поділяються на безпосередні, які відповідають призначенню підрозділів Служби безпеки України; допоміжні (не властиві) обов'язки підрозділів Служби безпеки України, які надають практичну допомогу органам державного управління (забезпечення державної таємниці органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціям усіх форм власності); новітні - контррозвідувальне забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ та заходи, пов'язані з безпекою громадян України за кордоном.

Обов'язки підрозділів Служби безпеки України можна розподілити на конституційні, загальні та спеціальні. За практичною значущістю обов'язки працівників Служби безпеки України можна згрупувати таким чином: обов'язки соціально-державного характеру (національний, суспільний, державний, громадський); обов'язки професійно-юридичного характеру (професійний, юридичний, службовий, функціональний); обов'язки духовно-морального характеру (духовний, моральний, особистий). Функціональне призначення обов'язків полягає в забезпеченні самого існування та реалізації прав підрозділів Служби безпеки України.

6. Права підрозділів Служби безпеки України - це певні можливості, які надані українським суспільством суб'єктам Служби безпеки України та необхідні для виконання службових повноважень у сфері захисту національної безпеки на сучасному етапі розвитку суспільства, вони відповідають досягнутому рівню держави і можуть бути використані для захисту національної безпеки та прав людини.

Усі обов'язки і права підрозділів Служби безпеки України класифікуються на статутні та спеціальні. Загальні обов'язки і права мають працівники підрозділів Служби безпеки України. Спеціальні - права та обов'язки, які має тільки Служби безпеки України. Структурування прав (загальних та спеціальних) проведено через право вимагати, право на позитивні дії (право на фактичне володіння соціальними благами та їх використання, правоутворюючі повноваження). Обов'язки і права працівників Служби безпеки України узагальнюються за напрямами діяльності: адміністративна; виконавча; кримінально-процесуальна; контррозвідувальна; оперативно-розшукова; профілактична; охоронна; організаційна; виховна; нормотворча; робота зі зверненнями громадян; висвітлення в засобах масової інформації.

7. Адміністративно-правові норми встановлюють такі види відповідальності посадових осіб: дисциплінарну й адміністративну. До дисциплінарної відповідальності належать: загальна, спеціальна (у порядку підлеглості), статутна. Указаний поділ зумовлюється наявністю суб'єктів відповідальності, ступенем і характером протиправного діяння; тяжкістю наслідків протиправного діяння; процесуальним порядком накладення стягнень; адміністративним порядком оскарження рішень про накладення дисциплінарного стягнення; судовим оскарженням прийнятого рішення.

З метою вдосконалення чинного дисциплінарного законодавства обґрунтовується доцільність уніфікації норм, які визначають умови і порядок дисциплінарної відповідальності, та прийняття Кодексу про дисциплінарну відповідальність службовців, у якому пропонується виділити відповідний розділ стосовно працівників Служби безпеки України.

З метою урегулювання питань адміністративної відповідальності посадових осіб за корупційні діяння слід переглянути правові норми Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Для запобігання проявам корупційних діянь у системі правоохоронних органів слід розробити систему ротацій вищих посадових осіб цих органів.

8. Для вдосконалення Закону України «Про службу безпеки України» та адміністративно-правового законодавства, яким регламентована діяльність органів Служби безпеки України, запропоновано:

- доповнити ст. 3 профільного Закону принципом толерантності та взаємодії з органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями й населенням;

- ст. 4 Закону викласти в такій редакції: «правовою основою діяльності Служби безпеки України є: Конституція України, цей Закон, законодавчі акти України у сфері державної безпеки, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти Міністерства Служби безпеки України, міжнародно-правові норми, ратифіковані у встановленому порядку»;

- ст. 17 Закону після слів «правоохоронними та митними органами України» доповнити словами «засобами масової інформації», а далі за текстом;

- ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень» після слів «органів внутрішніх справ» доповнити словами «Служби безпеки України», а далі за текстом.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Грідін О. В. Становлення та розвиток органів Служби безпеки України (історико-правовий аналіз) / О. В. Грідін // Держава і право : зб. наук. праць. - 2010. - № 47. - С. 152-158.

2. Грідін О. В. Адміністративно-правовий статус Служби безпеки України / О. В. Грідін // Держава і право : зб. наук. праць. - 2010. - № 48. - С. 298-303.

3. Грідін О. В. Конституційно-правове забезпечення діяльності Служби безпеки України / О. В. Грідін, Ю. В. Делія // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності : зб. наук. праць Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 4. - С. 94-101. (Здобувачеві належить питання конституційно-правової правосуб'єктності Служби безпеки України).

4. Гридин А. В. Международное сотрудничество Службы безопасности Украины: цели и направления / А. В. Гридин // Закон и жизнь (Legea si Viata). - 2013. - № 8/3 (260). - С. 93-97.

5. Грідін О. В. Правове забезпечення співробітництва Служби безпеки України / О. В. Грідін // Вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. - 2013. - № 3. - С. 76-82.

Наукові праці апробаційного характеру:

1. Грідін О. В. Правове забезпечення правоохоронної функції Служби безпеки України / О. В. Грідін // Правові гарантії забезпечення прав людини в сучасній Україні : всеукр. наук.-практ. конф., 28 квіт. 2008 р. : матеріали конф. - Сімферополь, 2008. - С. 101-105.

2. Грідін О. В. Служба безпеки України як суб'єкт попередження насиллю в сім'ї / О. В. Грідін // Реалізація державної політики стосовно дітей, молоді, сімей та затвердження гендерної рівності в суспільстві на території Донецької області : регіонального круглого столу, 18 лют. 2009 р.: матеріали конф. - Донецьк, 2009. - С. 192-197.

3. Грідін О. В. Щодо питання правового статусу Служби безпеки України / О. В Грідін // Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи : міжнар. наук.-практ. конф., 16-17 квіт. 2010 р.: матеріали конф. - Сімферополь, 2010. - С. 176-177.

4. Грідін О. В. Конституційно-правове регулювання діяльності Служби безпеки України / О. В Грідін // Актуальні проблеми юридичної науки очима молодих учених : матеріали всеукр. наук.-практ. конф., 25 лют. 2012 р. : матеріали конф. - Донецьк, 2012. - Ч. І. - С. 82-84.