Адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет державної податкової служби України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції

Ігонін Руслан Владиславович

Ірпінь-2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті державної податкової служби України, Міністерство доходів і зборів України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор Приймаченко Дмитро Володимирович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Юридичний інститут Національного авіаційного університету, заступник директора з наукової роботи;

доктор юридичних наук, професор Лук'янець Дмитро Миколайович, ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України», завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін;

доктор юридичних наук, доцент Бевзенко Володимир Михайлович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри адміністративного права.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.О. Мацелик

1. Загальна характеристика роботи

адміністративний правовий законодавство юрисдикція

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі еволюції державно-правових інститутів, складно переоцінити значення судової влади для розбудови інститутів громадянського суспільства і правової держави. Ефективність судової діяльності є критерієм і мірилом того успіху, якого досягла конкретна держава у справі розбудови демократичної та правової держави.

Україна, проголосивши пріоритетом максимально можливу реалізацію ідеалу верховенства права, не зможе досягти означеної мети без ефективно функціонуючої судової системи.

У свою чергу, особливе місце у складі судової системи посідають суди загальної юрисдикції, оскільки їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини в державі, окрім незначної їх частини, яка віднесена до виключної компетенції Конституційного Суду України.

Так як основною функцією судів загальної юрисдикції є здійснення правосуддя, їх система не може нормально функціонувати без існування повноцінного державного механізму, метою якого є створення умов для належного функціонування судів загальної юрисдикції. Під створенням таких умов передусім розуміється забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції у сфері кадрових, контрольних, державно-службових, охоронних, зовнішньоорганізаційних і внутрішньоорганізаційних відносин тощо, а також підтримання авторитету правосуддя шляхом створення ефективно функціонуючої системи примусового виконання судових рішень.

Переважна більшість правовідносин, які виникають у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, за своєю правовою природою є адміністративно-правовими, а діяльність відповідної публічної адміністрації значною мірою характеризується як управлінська (виконавчо-розпорядча).

Однак сучасний стан наукової розробки проблем адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції продовжує характеризуватися відсутністю концептуального аналізу адміністративно-правових норм, що містяться в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», а також відсутністю достатньої системності та продуманості законодавчих положень, які стосуються адміністративно-правового забезпечення діяльності суду, непослідовністю державної політики у сфері створення необхідних умов для належного функціонування суду, недостатнім рівнем методологічної коректності щодо використання відповідних рекомендацій різноманітних європейських інституцій (Ради Європи, Венеціанської комісії, Європейської асоціації суддів та інших), відсутністю науково розробленої теорії адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

Наукове опрацювання проблематики адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції є підґрунтям формування заходів, спрямованих на підвищення якості та результативності діяльності судів загальної юрисдикції, дозволить чітко встановити межі взаємодії органів державної влади, що здійснюють публічне управління у сфері забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції, органів суддівського самоврядування та суду, сформулювати пропозиції, спрямовані на протидію незаконному втручанню в діяльність суду з відправлення правосуддя, а також на вдосконалення організаційно-функціональних взаємовідносин суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції та суду тощо.

Разом з тим, аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, які розглядали окремі аспекти процесу забезпечення належного функціонування системи судів загальної юрисдикції, засвідчує, що на концептуальному рівні питання адміністративно-правового забезпечення функціонування системи цих судів взагалі не досліджувалися. Таким чином, слід зазначити про відсутність в адміністративно-правовій науці комплексного підходу до розробки проблеми адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, що обумовило необхідність у поглиблених наукових дослідженнях цієї проблеми.

Викладене вище зумовлює актуальність теми дисертації, її важливе теоретичне і практичне значення щодо подальшого розвитку адміністративного права та вдосконалення адміністративного законодавства.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження становлять праці відомих вітчизняних учених у галузі загальної теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права і процесу, серед яких: В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, М.І. Байтін, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, В.М. Бевзенко, К.С. Бельський, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, І.Л. Бородін, Б.А. Венгеров, І.П. Голосніченко, П.В. Діхтієвський, Є.В. Додін, М.Д. Загряцков, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, Ю.М. Козлов, А.М. Колодій, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, В.В. Костицький, Є.Б. Кубко, О.В. Кузьменко, Є.В. Курінний, К.Б. Левченко, Д.М. Лук'янець, В.М. Манохін, Н.І. Матузов, А.В. Малько, О.Г. Мурашин, Л.Р. Наливайко, А.А. Нечай, Н.Р. Нижник, В.І. Олефір, Д.В. Приймаченко, В.Ф. Погорілко, О.П. Рябченко, О.Ф. Скакун, В.Д. Сорокін, Ю.Н. Старилов, В.С. Стефанюк, С.Г. Стеценко, Ю.А. Тихомиров, Ю.М. Тодика, М.В. Цвік, В.Є. Чиркін, Ю.С. Шемшученко та інші.

Розробкою питань сутності та проблем реалізації судової влади, її структури, місця у системі державної влади, забезпечення незалежності судів та доступності правосуддя, функцій та принципів діяльності суду, організації роботи судів загальної юрисдикції займалися: О.Б. Абросімова, Ж.Л. Акішева, В.Б. Алексєєв, М.С. Алексєєва, Л.Б. Алексєєва, М.М. Бородін, В.П. Божьєв, В.Ф. Бойко, О.О. Гаркуша, Н.І. Газетдінов, В.В. Городовенко, П.Ф. Карпечкін, В.Я. Карабань, І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда, С.Я. Лихова, В.Т. Маляренко, Т.М. Марітчак, О.В. Марцеляк, В.В. Молдован, М.В. Оніщук, В.В. Онопенко, О.М. Овчаренко, А.Ю. Олійник, О.М. Пасенюк, І.Л. Петрухін, В.Ф. Погорілко, П.П. Пилипчук, Д.М. Притика, А.О. Селіванов, В.В. Сердюк, Н.В. Сібільова, В.С. Стефанюк, В.Є. Скомороха, М.С. Строгович, І.Б. Факас, В.І. Шишкін, С.Г. Штогун та багато інших.

Окремі питання демократизації судової системи, а також діяльності органів суддівського самоврядування, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України у рамках судоустрою досліджували такі науковці як: В.Д. Бринцев, О.В. Білова, В.Д. Волков, Л.Є. Виноградов, С.Б. Гавриш, Ю.М. Грошевий, Л.М. Давиденко, В.В. Долежан, О.С. Захарова, В.К. Іртегов, Ю.А. Кармазін, В.К. Косарев, В.В. Кривенко, С.В. Ківалов, В.С. Ковальський, О.В. Константій, І.Є. Марочкін, М.І. Мельник, Л.М. Москвич, І.В. Назаров, Г.М. Омельяненко, С.В. Подкопаєв, Ю.Є. Полянський, С.В. Прилуцький, М.В. Руденко, М.І. Сірий, В.С. Смородинський, В.М. Тертишник, А.М. Хливнюк та інші. Ними систематизовано міжнародно-правові стандарти організаційного забезпечення судової діяльності, обґрунтовано необхідність розмежування функцій судової влади та її суб'єктів, визначено сутність та демократичні засади судового управління, розроблено систему заходів підвищення ефективності кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції, досліджено механізм притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, проаналізовано сутність та принципи суддівського самоврядування; узагальнено діяльність органів суддівського самоврядування щодо забезпечення належного функціонування системи судів загальної юрисдикції, розроблено поняття судового адміністрування; здійснено загальну характеристику правового статусу Вищої ради юстиції, досліджено окремі аспекти діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, проаналізовано правовий статус та розкрито елементи правосуб'єктності Державної судової адміністрації України тощо.

Деякі із аспектів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції розглядалися вченими адміністративістами в контексті дослідження адміністративно-правових засад судової реформи в Україні (С.Ю. Обрусна), адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих загальних судів України (М.П. Запорожець), загальних питань державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції (А.А. Стрижак), організаційно-правового забезпечення діяльності адміністративних судів України (А.Л. Борко), адміністративно-правових засад діяльності Вищої ради юстиції (О.В. Гончаренко), Державної судової адміністрації України (Р.І. Кирилюк, О.В. Красноборов), судової міліції «Грифон» МВС України (С.М. Пашков), Державної виконавчої служби України (А.І. Перепелиця), адміністративно-правового статусу державного виконавця (А.М. Авторгов), адміністративно-правового регулювання виконавчого провадження (С.В. Щербак) тощо.

Серед зарубіжних учених, праці яких стали підґрунтям для дослідження, слід відмітити таких, як: П. Арчер, А. Барак, Г. Бернард, В. Берхнем, У. Бернем, Д. Гом'єн, С. Гаас, Е. Джинджер, Д. Мердок, Р. Уолкер, А. Єсмен, М. Ориу, Р. Папаян.

Проте проблема адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції з позицій визнання іманентними системі цих судів засад організації, упорядкування ще не становили предмет окремого наукового аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленій Законом України від 21.11.2002 р. № 228-IV (р.р. V, VІ), Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленій Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006 (р.р. ІІ-ІV) та Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 14-10 (р.р. І, ІІ).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету державної податкової служби України 18 грудня 2009 року (протокол № 3) та схвалена координаційним бюро відповідного відділення Академії правових наук України (2009 р).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретичних засад організації та функціонування системи судів загальної юрисдикції, правового регулювання та практики реалізації законодавства України органами державної влади, що здійснюють публічне управління (виконавчо-розпорядчу діяльність) у сфері забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції, органами суддівського самоврядування та судами загальної юрисдикції сформулювати концептуальні засади адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, напрацювати пропозиції і рекомендації, спрямовані на вдосконалення відповідного законодавства та підвищення рівня правосуддя, захисту прав і свобод особи та інтересів членів суддівського співтовариства.

Мета дисертаційного дослідження зумовила необхідність розв'язання таких науково-практичних задач:

проаналізувати доктрину поділу державної влади з точки зору її впливу на засади організації судової влади та визначення меж адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

розкрити сутність судової влади та системи судів загальної юрисдикції, доповнити та уточнити понятійно-категоріальний апарат, необхідний для дослідження адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

виділити адміністративно-правові відносини, що виникають у процесі функціонування системи судів загальної юрисдикції;

сформулювати поняття «адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» та «механізм адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції»;

розкрити елементи механізму адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

встановити особливості адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

визначити принципи адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції та розкрити їх зміст;

здійснити інституційно-правову характеристику основних суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

висвітлити напрями адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, що здійснюються окремими суб'єктами та дослідити їх зміст;

сформулювати обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо організації діяльності суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

вказати на перспективні напрями вдосконалення взаємодії суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції із судами загальної юрисдикції;

виявити напрями реформування суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються та реалізуються у процесі організації та забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні проблеми, нормативно-правове регулювання та практична діяльність щодо адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: діалектичний метод було використано при дослідженні ґенези та еволюції доктрин, поділу влади, правової природи судової влади та з'ясуванні місця судової влади в системі поділу державної влади (підрозділ 2.1, 2.2); дедуктивний метод - при з'ясуванні видів адміністративно-правових відносин, що виникають у зв'язку з функціонуванням системи судів загальної юрисдикції (підрозділ 2.2); логіко - семантичний метод - при дослідженні і формулюванні понятійно-категоріального апарату (підрозділ 1.2, 2.2, 3.1); системний метод - при здійсненні системного аналізу судів загальної юрисдикції (підрозділ 2.1); індуктивний метод - при дослідженні принципу спеціалізації судів загальної юрисдикції (підрозділ 2.1); формально-логічний - при дослідженні змісту та сутності адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції (підрозділ 3.1); аналізу та синтезу - при дослідженні інституційно-правових, організаційних характеристик, адміністративно-правового статусу основних суб'єктів забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції (підрозділ 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6), а також поняття функцій та принципів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції (підрозділ 3.1, 3.2, 3.3); метод узагальнення - при з'ясуванні природи судової влади (підрозділ 1.2); метод теоретичної ідеалізації - при визначенні місця судової влади в системі поділу державної влади (підрозділ 1.1); формально-юридичний метод - при аналізі змісту правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з функціонуванням системи судів загальної юрисдикції та основних суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції (підрозділ 2.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6); порівняльно-правовий метод - при розмежуванні адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції судового від інших суміжних щодо нього юридичних явищ, (підрозділ 3.1); історично-правовий метод - при з'ясуванні ґенези та еволюції доктрин поділу державної влади (підрозділ 1.1); логіко-нормативний метод - при розробці пропозицій щодо удосконалення адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції (підрозділ 2.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6).

Теоретичною основою дисертації є праці вітчизняних та зарубіжних науковців з проблем теорії держави і права, конституційного, адміністративного права, політології та інших юридичних наук, що стосуються теми дослідження, а також положення міжнародно-правових документів рекомендаційного характеру, зокрема: Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року); Рекомендацій щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року); Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль,1983 рік); Рекомендацій № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» (ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року); Європейської хартії про закон «Про статус суддів» (8-10 липня 1998 року); Європейського статуту судді (прийнятий Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Висновків Консультативної Ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи та Висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) тощо.

Нормативно-правовою основою роботи стали положення Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів України і зарубіжних країн.

Емпіричну базу дослідження становить статистична інформація Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у сучасній вітчизняній юридичній науці комплексним монографічним дослідженням концептуальних засад адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції. Новизна міститься у запропонованих автором висновках і положеннях, основні з них такі:

уперше:

концептуально обґрунтовані сутність та закономірності адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, що відображено у понятті, ознаках, принципах, особливостях, суб'єктах забезпечувальної діяльності та їх адміністративної правосуб'єктності, встановлених напрямах оптимізації взаємодії цих суб'єктів із судами загальної юрисдикції;

сформульовано визначення поняття адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції як суспільних відносин, врегульованих нормами адміністративного права, що виникають між суб'єктами державно-владних повноважень і цими судами з приводу забезпечення їх належного функціонування та утвердження авторитету правосуддя в суспільстві, а також у середині системи судів загальної юрисдикції у зв'язку з організацією їх діяльності;

запропоновано визначення поняття адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції як регламентованої адміністративно-правовими нормами діяльності суб'єктів державно-владних повноважень, спрямованих на створення необхідних умов належного функціонування системи цих судів та встановленої адміністративно-правовими нормами системи гарантій належного функціонування системи судів загальної юрисдикції;

обґрунтовано сутність механізму адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції як системи суб'єктів державно-владних повноважень, адміністративно-правових засобів та встановлених адміністративно-правовими нормами гарантій, існування яких визначається метою створення необхідних умов для належного функціонування системи судів загальної юрисдикції;

встановлено, що елементами механізму адміністративно-правового забезпечення системи судів загальної юрисдикції є: 1) суб'єкти владних повноважень; 2) адміністративно-правові засоби; 3) адміністративно-правові гарантії, що обумовлено характером адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення належного функціонування суду;

сформульовано принципи адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції та досліджено їх зміст;

здійснено класифікацію юридичних гарантій єдності системи судів загальної юрисдикції, відповідно до якої пропонується виокремлювати три основні їх види: внутрішні (виникають всередині системи цих судів та підтримуються визначеним законодавством порядком їх організації та функціонування); зовнішні-вхідні (виникають поза системою цих судів з приводу забезпечення їх належного функціонування); зовнішні-вихідні (виникають у межах системи судів загальної юрисдикції, направлені назовні стосовно неї та пов'язані із забезпеченням її функціонування);

обґрунтовано ряд пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері забезпечення діяльності основних суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

удосконалено:

науковий підхід щодо визначення сутності виконавчого провадження, державно-службового, контрольного, охоронного, кадрового, організаційного напрямів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

інституційно-правову характеристику основних суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції з метою визначення основ функціонально-структурної взаємодії органів державної влади, що здійснюють публічне управління (виконавчо-розпорядчу діяльність) у сфері забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції, органів суддівського самоврядування та суду, удосконалення управлінської складової процесу забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

визначення співвідношення змісту категоріального ряду понять «судове управління», «організаційне керівництво в судах», «організаційне забезпечення органів судової влади», «державне управління у сфері організації діяльності органів судової влади» із урахуванням вимог принципу незалежності судової влади;

сутність категорії «судоустрій» як однієї із базових для дослідження адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції на підставі узагальнення доктринальних підходів та із врахуванням законодавчих новел. Судоустрій визначено як структурно-функціональну організацію органів судової влади, суддівського самоврядування та органів державної влади, що забезпечують їх належне функціонування, які поєднуються у впорядковане системне явище на основі правових взаємозв'язків;

положення щодо особливостей адміністративно-правових відносин, які виникають у зв'язку із функціонуванням системи судів загальної юрисдикції.

дістали подальшого розвитку:

дослідження доктрини поділу державної влади з точки зору її впливу на засади організації судової влади та визначення меж адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

положення щодо визначення сутності категорій «судова влада», «система судів загальної юрисдикції». Судову владу визначено як сукупність повноважень, делегованих державою судам (як органу державної влади та судді або складу суддів, що виступають як суд) у сферах правосуддя, судового контролю та забезпечення, які реалізуються в рамках відповідних судових процедур. Система судів загальної юрисдикції - це нормативно визначена, єдина, взаємопов'язана, відособлена, структурована сукупність елементів - місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України,що формується на основі принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності та водночас є одним з основних формуючих компонентів системи судової влади і реалізує функцію правосуддя;

наукові положення щодо адміністративної правосуб'єктності суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

висновки щодо функцій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які мають адміністративно-правову природу;

класифікація повноважень Державної судової адміністрації України щодо організаційного забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - при подальшому вивченні проблем адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції як основи для проведення наукових досліджень щодо окремих напрямів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету державної податкової служби України від 19.04.2013 р.);

у законотворчій діяльності - при підготовці законопроектів щодо оптимізації та раціоналізації адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції;

у правозастосовній діяльності - використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність діяльності судів загальної юрисдикції (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність Глобинського районного суду Полтавської області від 20.03.2012 р., акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність судової міліції ГУМВС України в Київській області від 15.05.2012 р., акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області від 26.07.2012 р.);

у навчальному процесі - при викладанні окремих тем навчальних дисциплін «Адміністративне право України» на факультеті підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників податкової міліції та юридичному факультеті Національного університету ДПС України (акт впровадження від 05.04.2011 р.), на юридичному факультеті Академії митної служби України (акт впровадження від 26.05.2011 р.), на юридичному факультеті Запорізького національного університету (акт впровадження від 25.03.2013 р.), а також в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 10.04.2013 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Усі теоретичні положення і висновки, що визначають наукову новизну дослідження, теоретичне та практичне значення його результатів, отримано здобувачем особисто.

Апробація результатів дослідження відбулась під час їх заслуховування та обговорення на засіданнях кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету ДПС України, а також на міжнародних та всеукраїнських наукових (науково-практичних конференціях), а саме: Тенденції та пріоритети реформування законодавства України (м. Запоріжжя, 13 березня 2010 р.); Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми і вимоги сьогодення: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 27-28 травня 2010 р.); Проблеми відродження духовності в умовах глобальної кризи: матеріали Ірпінських міжнародних науково-практичних читань (м. Ірпінь, 28 травня 2010 р.); Україна у європейському просторі. Проблеми бізнесу, політики, права (м. Львів, 29-30 квітня 2010 р.); Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми (м. Тернопіль, 15 квітня 2010 р.); Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми (м. Тернопіль, 15 червня 2010 р.); Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи (м. Тернопіль, 9 квітня 2010 р.); Актуальні питання сучасних державотворчих і правотворчих процесів (м. Запоріжжя, 28 квітня 2010 р.); Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку (м. Луцьк, 19-20 березня 2010 р.); Актуальні питання реформування правової системи України ( м. Луцьк, 4-5 червня 2010 р.); Наукові дослідження - теорія та експеримент (м. Полтава, 17-19 травня 2010 р.); Сучасні виклики для України у сфері політики, економіки та права в умовах глобалізації (м. Ірпінь, 18-19 травня 2010 р.); Наука і вища освіта ( м. Запоріжжя, 22-23 квітня 2010 р.); Актуальні питання сучасної юридичної науки (м. Київ, 5-6 жовтня 2011 р.); Проблеми правотворчості очима науковців ( м. Одеса, 1-2 листопада 2011 р.); Стратегічні напрямки розвитку правової системи України (м. Львів, 28 січня 2012 р.) (усі тези опубліковані).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації відображено в опублікованій одноосібній монографії «Концептуальні проблеми забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції: адміністративно-правовий вимір», у 34 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також у 16 опублікованих тезах виступів на науково - практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 12 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 488 сторінок. Додатки і список використаних джерел (470 найменувань) займають 59 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, визначається зв'язок роботи з науковими планами та програмами, окреслюються мета і задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1 «Загальна характеристика судової влади» складається з двох підрозділів, у яких досліджено соціальну та правову природу судової влади.

У підрозділі 1.1 «Еволюція концепції поділу державної влади та її значення для організації належного функціонування судової влади» акцентується увага на тому, що протягом багатьох років мислителі, вчені, державні діячі намагалися сформулювати і відпрацювати на практиці систему правових заходів протидії імовірній узурпації державної влади. Кращі досягнення у напрямі розробки оптимальної моделі організації і функціонування державної влади було втілено у теорію поділу державної влади та доповнено постулатами про необхідність створення системи стримувань і противаг.

Цінним здобутком у царині античної політико-правової думки стали погляди на організацію державної влади (Платона (428/427-347 рр. до н.е.), Арістотеля (384-322 рр. до н.е.), Полібія (205-128 рр. до н.е.), Цицерона Марка Туллія (106-43 рр. до н.е.).

У контексті формування теорії поділу влади докладно аналізуються погляди Нікколо Маккіавелі (1469-1527 рр. н.е.), Бенедикта Спінози (1632-1677 рр. н.е.) та Джона Локка (1623-1704 рр. н.е.).

Особлива увага приділяється дослідженню концепції поділу державної влади, розробленої видатним правознавцем і політичним діячем Шарлем Луї Монтеск'є (1689-1755).

На основі проведеного аналізу концепції поділу державної влади, розробленої Шарлем Луї Монтеск'є, а також практики її реалізації формулюється висновок про неможливість поділу державної влади в абсолютному значенні.

Наголошується на тому, що останнім часом загальної популярності набули політичні теорії дисперсії (дифузії) влади, відповідно до яких засобом протидії узурпації влади є поділ (розпорошення, дифузія, дисперсія) влади між незалежними державними інституціями без їх обов'язкового формального і жорсткого закріплення за тією чи іншою гілкою влади шляхом створення так званих органів із «взаємопроникаючою» компетенцією або за допомогою делегування повноважень однієї гілки влади іншій або ж через підпорядкування органів однієї гілки влади органам іншої.

Встановлено, що сучасні теорії дисперсії влади не тільки не заперечують проти можливого злиття влади, але навіть частково його заохочують у разі необхідності забезпечення справжньої незалежності органів державної влади.

При цьому під злиттям влади розуміється не втрата ними своїх ідентифікаційних, функціональних ознак, а лише можливість комбінаційного об'єднання функціонально різнорідних влад (включно з наданням права підпорядкування органу(ам) однієї гілки влади окремих органів іншої гілки влади). Тому в даному випадку йдеться не про розмивання та зникнення гілок влади (у функціональному відношенні вони існуватимуть завжди), а швидше про відхід від абсолютизації їх поділу.

Доведено, що у рамках проаналізованих концепцій поділу державної влади не може існувати жодних безапеляційних та категоричних заперечень щодо можливості віднесення до складу судоустрою і підпорядкування органам суду чи суддівського самоврядування органів державної влади, які здійснюють адміністративно-правове забезпечення функціонування судових органів та забезпечують авторитет правосуддя. Даний висновок узгоджується з ідеєю створення незалежної судової влади. Зокрема зазначається, що навряд чи можна вважати незалежними суди, де організаційне, фінансове, матеріально-технічне, охоронне забезпечення, а також примусове виконання судових рішень здійснюється органами державної влади, які перебувають поза прямим впливом суду чи органів суддівського самоврядування.

У підрозділі 1.2 «Правова природа судової влади» звертається увага на відсутність у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» дефініції поняття «судова влада».

Виходячи із сутності загальних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які стосуються судової влади, формулюється висновок про намагання законодавця прив'язати функції і повноваження судової влади до органів і посадових осіб, які її репрезентують.

Разом з тим, у сфері юридичної науки існують доволі різні визначення поняття судової влади, що пояснюється застосуванням відмінних критеріїв при їх формулюванні. Так, традиційно склалися три основних підходи щодо розуміння поняття судової влади. Відповідно до першого підходу судова влада ототожнюється із повноваженнями та їх практичною реалізацією (діяльністю) носіїв судової влади, а відповідно до другого - із органами та посадовими особами, що реалізують ці повноваження (із самими носіями судової влади). У рамках третього - об'єднують перші два.

Проаналізовано та розкрито сутність основних конституційно-правових принципів судової влади, до яких слід віднести такі: поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі; звернення до суду безпосередньо на підставі норм Конституції; оскарження до суду рішень чи дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; конституційний контроль; здійснення правосуддя виключно судами; здійснення судочинства виключно Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції; обов'язковість рішень судів; незалежність і недоторканність суддів; територіальності та спеціалізації судів загальної юриcдикції.

Звертається увага на відсутність у Законі України «Про судоустрій і статус cуддів» визначення поняття «судоустрій». Разом з тим, вказується, що на основі аналізу преамбули Закону України «Про судоустрій і статус cуддів» можна встановити орієнтовний склад елементів, які охоплюються поняттям судоустрою. До них слід віднести наступні: засади організації судової влади, правосуддя, система судів загальної юрисдикції, система та порядок здійснення суддівського самоврядування, система і загальний порядок забезпечення діяльності судів. При цьому даний перелік не є вичерпним, тому що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус cуддів» передбачається існування «інших питань судоустрою».

У результаті аналізу норм чинного законодавства у роботі виокремлюються дві групи функцій суду:

а) функції суду (як органу державної влади та судді або складу суддів, які виступають у ролі суду), що пов'язані із безпосередньою реалізацією судової влади;

б) функції суду та судді(ів), коли їх діяльність не пов'язана із безпосередньою реалізацією судової влади, а суддя(і) не виступають у ролі суду як органу державної влади.

У роботі наголошується, що хоча суд деякою мірою можна вважати органом боротьби зі злочинністю, однак його роль та мета роботи у цій сфері є принципово відмінними від аналогічних, що властиві правоохоронним органам виконавчої влади. Основною метою суду є не подолання чи зменшення рівня злочинності в окремо взятому регіоні, а винесення обґрунтованого і справедливого рішення по конкретній кримінальній справі. Окрім того, на відміну від інших правоохоронних органів суд у сфері боротьби зі злочинністю здебільшого виконує пасивну роль.

Розділ 2 «Система судів загальної юрисдикції та адміністративно-правові відносини, що виникають у процесі її функціонування» складається з двох підрозділів, у яких охарактеризовано систему судів загальної юрисдикції та досліджено адміністративно-правові відносини, що виникають у зв'язку з її функціонуванням.

У підрозділі 2.1 «Система судів загальної юрисдикції» констатується, що судова система України складається із двох елементів, які щодо неї є системоутворюючими - судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України.

Разом з тим, суди загальної юрисдикції є системою судів на відміну від Конституційного Суду України, який лише визнається єдиним органом конституційної юрисдикції. Тобто суди загальної юрисдикції є складним, комплексним елементом судової системи і самі по собі виступають цілісною системною категорією.

У цьому контексті аналізуються та досліджуються загальні характеристики соціальної категорії «система». Враховуючи погляди вчених щодо визначення загальної сутності категорії «система» та звертаючи увагу на особливості функціонування соціальних систем, розкривається сутність судової влади та судів загальної юрисдикції як системних явищ.

На підставі законодавчих положень формулюється висновок про те, що здійснення судової влади шляхом відправлення правосуддя у формі судочинства заради забезпечення кожній особі права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, передбачених законодавством, є встановленими законом, фундаментальними, «цементуючими» для всієї судової системи України правовими ознаками, що надають їй кваліфікаційних характеристик системного утворення.

Встановлено, що системна єдність судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права; обов'язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Доведено, що гарантії, які забезпечують єдність системи судів загальної юрисдикції, реалізовуються або всередині самої системи або скеровані із зовні на саму систему, або ж скеровані назовні відносно самої системи.

Констатовано, що система судів загальної юрисдикції складається з місцевих судів, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів; Верховного Суду України.

У результаті здійсненого дослідження формулюється висновок, що термін «суди загальної юрисдикції» є досить умовним. Зазначаючи про «загальну юрисдикцію», законодавець тут же обмовляється про спеціалізацію судових інституцій, а поряд з місцевим господарським судом та місцевим адміністративним судом виокремлює ще й місцевий загальний суд.

Вважається за доцільне питання утворення і ліквідації судів та визначення кількості суддів у межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів, повністю віднести до компетенції Ради суддів України. З одного боку, Рада суддів України є органом суддівського самоврядування, який представляє інтереси всього суддівського корпусу, а з іншого - на відміну від з'їзду суддів України, який скликається раз на два роки, Рада суддів України є постійно діючим органом суддівського самоврядування та може з високим ступенем оперативності вирішувати дані питання.

Аналізується зміст принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, серед яких особлива увага приділяється принципам територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Підтримується позиція щодо необхідності реалізації принципу територіальності шляхом створення судових округів. Дані судові округи мають враховувати адміністративно-територіальний устрій держави, однак не збігатися з ним повністю. Тобто створення місцевих та апеляційних судових округів має відбуватися шляхом об'єднання декількох відповідних адміністративно-територіальних одиниць (для місцевих судів - районів, а для апеляційних - областей) з розміщенням суду в одному з основних міст даного судового округу, що не є адміністративно-територіальним центром. Організація системи судів загальної юрисдикції за такою моделлю реалізації принципу територіальності дозволила б відразу вирішити дві проблеми - забезпечити незалежність суду від місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування та зберегти доступність правосуддя.

Враховуючи положення чинного законодавства та зарубіжний досвід організації системи судів загальної юрисдикції, аргументується висновок щодо можливості включення до складу судоустрою органів державної влади, які здійснюють примусове виконання судових рішень, адміністративне, кадрове, дисциплінарне, організаційне, фінансове тощо забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правові відносини, що виникають у процесі забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» виокремлюються загальні ознаки адміністративно-правових відносин. До них необхідно зарахувати наступні: адміністративно-правові відносини є суспільними відносинами, які врегульовуються нормами адміністративного права; адміністративно-правові відносини виникають у зв'язку із задоволенням публічного інтересу, що з'являється відносно певного об'єкта управління чи охорони публічного порядку; особливість правового статусу суб'єктів адміністративного права, яка особливо яскраво проявляється у процесі здійснення управлінської діяльності (відсутність процесуальної рівності, що є результатом впливу «владності» даних відносин); як правило, адміністративні відносини є вертикальними (управлінськими), хоча можуть виникати і у горизонтальній площині; адміністративно-правові відносини можуть бути внутрішніми, якщо вони виникають у рамках певного державного органу (не обов'язково органу виконавчої влади), та зовнішніми, скерованими «назовні» від одного суб'єкта до іншого; типовим (основним) методом регулювання адміністративно-правових відносин є імперативний; найбільш поширеним є захист порушених суб'єктивних прав учасників адміністративно-правових відносин в адміністративному порядку, що не виключає права звернення до суду; специфічними підставами для виникнення, припинення та зміни адміністративно-правових відносин є акт управління та адміністративно-правовий договір.

Із урахуванням зазначеного вище виокремлюються такі особливості адміністративно-правових відносин, що виникають у процесі забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції: адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції виникають у зв'язку із задоволенням специфічного публічного інтересу, який полягає у забезпеченні належного функціонування системи судів загальної юрисдикції та утвердженні авторитету правосуддя; адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції характеризуються особливістю суб'єктного складу. Обов'язковим учасником даних відносин є суд, керівництво суду, суддя чи органи суддівського самоврядування судів загальної юрисдикції; управлінські відносини у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції реалізуються поза рамками здійснення основної функції судів загальної юрисдикції - правосуддя; вертикальні адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції переважно виникають у процесі здійснення внутрішньо організаційної управлінської діяльності в рамках суду; горизонтальні адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції виникають між рівнозначними (такими, що не перебувають у субординаційній залежності) суб'єктами цих відносин; «внутрішні» адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції виникають з приводу: здійснення головою суду загального організаційного керівництва судом; забезпечення розгляду звернень громадян; діловодства, архівної справи, статистики; реалізації деяких повноважень у сфері кадрового забезпечення судів (підвищення кваліфікації суддів та формування кадрового резерву судів; науково-інформаційне забезпечення судочинства тощо); «зовнішні» адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції виникають між судом, органами суддівського самоврядування та органами державного управління; учасники адміністративних відносин у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції можуть мати як рівний юридичний статус, так і перебувати у відносинах підлеглості.

Адміністративні правовідносини, які виникають у процесі забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, класифікуються за такими критеріями: місцем здійснення (зовнішні і внутрішні); функціональною спрямованістю (регулятивні і правоохоронні); змістом (матеріальні і процесуальні); особливостями правового статусу суб'єктів адміністративних правовідносин (які виникають між суб'єктами, один з яких перебуває на нижчому ієрархічному щаблі і є підпорядкованим іншому, і які виникають між незалежними один від одного, не підпорядкованими один одному суб'єктами); специфікою зв'язків, що виникають між суб'єктами адміністративних правовідносин (вертикальні, горизонтальні і реординаційні).

Розділ 3 «Поняття та принципи адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» складається з двох підрозділів, де досліджено зміст поняття адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, його правову природу та встановлено і проаналізовано принципи адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

У підрозділі 3.1 «Поняття адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» наголошується на тому, що поняття «адміністративно-правове забезпечення» та «механізм адміністративно-правового забезпечення» є надзвичайно важливими категоріями для адміністративно-правової науки. Свідченням цьому є численні наукові праці, у назвах і змісті яких воно використовується. Разом з тим, попри широке використання даних понять у наукових працях, присвячених адміністративно-правовій проблематиці, юридична наука ще не виробила загальноприйнятих підходів до розуміння їх змісту. Такий стан справ не може не позначитись негативно на якості наукових досліджень, у рамках яких використовуються поняття «адміністративно-правове забезпечення» та «механізм адміністративно-правового забезпечення». Тому розкриття змісту вищезазначених понять та дефініювання на цій основі понять «адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» та «механізм адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» сприятиме більш чіткому формулюванню понятійно-категоріального апарату адміністративно-правової науки загалом і коректному використанню зазначених понять зокрема.

На підставі аналізу існуючих підходів фахівців у галузі права щодо розуміння понять «забезпечення» та «адміністративно-правове забезпечення» формулюється висновок про необхідність включення у змістовну структуру поняття «адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції»:

а) регламентованої адміністративно-правовими нормами діяльності суб'єктів державно-владних повноважень;

б) системи адміністративно-правових гарантій.

Даний варіант смислової конструкції поняття «адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» дозволяє виокремити аспект реальності «забезпечення», який пов'язується з конкретною діяльністю суб'єктів владних повноважень, та аспект протидії незаконному втручанню в діяльність суду, який пов'язується із системою адміністративно-правових гарантій.

Із урахуванням зазначеного вище дефініюється поняття «адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції».

Розкрито зміст поняття «механізм адміністративно-правового забезпечення системи судів загальної юрисдикції». На підставі критичного опрацювання наукових робіт, а також із урахуванням специфіки наукового аналізу встановлено, що поняття «адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» є більш об'ємним ніж поняття «механізм адміністративно-правового забезпечення системи судів загальної юрисдикції» та охоплює собою останнє.

Визначається поняття «механізм адміністративно-правового забезпечення системи судів загальної юрисдикції».

Встановлено, що елементами механізму адміністративно-правового забезпечення системи судів загальної юрисдикції є: 1) суб'єкти владних повноважень (органи державної влади (Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Державна судова адміністрація тощо), структурні підрозділи органу (судова міліція «Грифон» МВС України), органи суддівського самоврядування (у частині здійснення ними делегованих державою управлінських повноважень адміністративно-правового характеру), голови відповідних судів та їх заступники; 2) адміністративно-правові засоби (рішення суб'єктів владних повноважень, суб'єктивні права і юридичні обов'язки тощо); 3) адміністративно-правові гарантії.