Парадигма правової ідеології та її місце в побудові правової держави в Україні

The article is carried out theoretical and legal analysis of the paradigm of legal ideology and the process of its formation in the conditions of formation of the rule of law in Ukraine. Defines the main vectors of development of legal ideology, background and the necessity of transformation anderstent of law positivist and positivist ideology of legal content. Reveals the author's opinion about the parallel process offorming a new legal ideology of Ukraine and the State based on the principles of social and legal equality.

Key words: legal ideology, paradigm, rule of law, civil society, the theoretical and legal content.

Постановка проблеми. В сучасних умовах активних трансформаційних процесів в українському соціумі та політичній сфері, актуальним видається дослідження засадничих норм правової ідеології, як основної запоруки формування правової держави. Закономірно, що радянська ідеологічна та правова спадщина, закріпила у свідомості пересічних українців розуміння ідеології, як чогось негативного, того, що обмежує права людей і посилює авторитаризм влади. Таке усвідомлення є помилковим, оскільки існування держави як інституції, а тим більше цілеспрямованої державної політики, не може відбуватися без наявної правової ідеології. Остання в цьому випадку займає місце «стержня», що визначає спільність поглядів, переконань усіх громадян і делегованих ними державних керівників.

Актуальність нашого дослідження полягає в необхідності визначення не тільки змісту сучасної правової ідеології української держави, а її парадигми, цілісного теоретико-методологічного змісту, що стане запорукою формування правової та соціальної держави. Власне необхідність формування правової держави, зумовлюється гостротою суспільно-політичних відносин та потребою суспільства у дієвих нормах права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема правової ідеології не нова для української правової науки, хоча її дослідження відбувається в руслі філософії права, а теоретико-правовий зміст залишається малодослідженим. Негативним чинником, що впливає на наукову зацікавленість проблемами правової ідеології є радянська наукова спадщина та ідеологічна заангажованість до поняття ідеології, як також, що визначала суть тоталітарного радянського суспільства.

В контексті визначення парадигми правової ідеології вартими уваги є наукові дослідження як українських так й іноземних науковців, що розглядають визначену проблему в рамках теорії права та філософії права. Так, відомий український науковець М.П. Недюха розглядав правову ідеологію в контексті визначення парадигми української держави, розкриваючи в цьому контексті, як філософсько-правовий зміст поняття ідеології [5], так і вплив правової ідеології на громадянське суспільство, процес законотворення та праворозуміння в цілому [6]. Івано-Франківський науковець А. І. Луцький, одним із перших в українській юридичній науці спробував визначити проблему становлення сучасної правової ідеології та особливості її впливу на розвиток громадянського суспільства та соціально-правової держави [3; 4]. Відомі теоретики української правничої науки С. Д. Гусарєв та О. Д. Тихомиров досліджували проблему парадигми права, а також місце правової ідеології у системі правовідносин [2].

Методологічною основою нашого дослідження стали праці О. С. Головащенко, С. Д. Гусарєва, А. І. Луцького, І. Д. Осіпова, О. Д. Тихомирова, А.-Л.-К. Д. де Траси, Л. І. Рябошапка, С. Шевчука та ін.

Постановка завдання. Метою нашого дослідження є визначення парадигми правової ідеології та з'ясування місця останньої в процесі формування правової держави в Україні. Особлива увага звертається на процес трансформації позитивістського розуміння права та пошук нових ідеологічних засад права.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розкриваючи взаємозв'язок правової ідеології та правової держави, а також визначаючи парадигму першої, слід розкрити зміст та суть окремих категорій, якими ми будемо оперувати в ході дослідження. Важливо визначити зміст поняття «парадигма» та означити його співвідношення з категорією «права» та «правової ідеології».

Розглядаючи поняття «парадигми» як теоретико-методологічну модель, її зміст найкраще підходить для правової ідеологія, яка також являє собою складну систему теоретичних та методологічних засад, що є механізмами функціонування держави і суспільства.

У юридичній науці існує власний підхід до розуміння «парадигми», як комплексної й суттєвої характеристики тієї чи іншої наукової дисципліни в певну історичну епоху [2, с. 74]. Відомі українські дослідники С. Д. Гусарєв та О. Д. Тихомиров, визначаючи кілька основних аспектів правової парадигми, виділяють притаманне для сучасної юриспруденції домінування двох головних парадигм - позитивізму та соціологізму [2, с. 74].

Характеризуючи кожну з цих двох парадигм проявляється їхній зв'язок з правовою ідеологією і з активними процесами трансформації останньої, що передбачають поступову відмову від позитивістського правосприйняття і позитивістської ідеології та пошук нових ідеологічних засад, що ґрунтуються на соціальних нормах (лібералізм та неолібералізм).

Відповідно, важливо визначити і зміст поняття правової ідеології. На нашу думку, в контексті дослідження впливу правової ідеології на процес формування правової держави, слушним є визначення А. І. Луцького, що правова ідеологія - це не тільки невід'ємна частина колективної свідомості об'єднань громадян [4, с. 17], а й уявлення про ідеальну правову систему, сформоване на основі дійсності [4, с. 93]. Що стосується сучасної правової ідеології української держави, то вона розуміється як поєднання синусоїдних обертів лібералізму та соціальної демократії [4, с. 276]. Таке твердження А. І. Луцького співзвучне з виокремленими правовими парадигмами - позитивізму та соціологізму.

На нашу думку, ми не можемо однозначно стверджувати, що сучасна українська держава перейшла цілковито до лібералізму чи соціальної демократії. Існуючі правовідносини просякнуті позитивізмом, який є безпосереднім наслідком радянського минулого, а його подолання є перспективу найближчого часу. Прикладом цього є те, що парадигма юридичного позитивізму базується на філософському позитивізмі, а її головними постулатами є:

- заперечення ідей історичної школи права, поділу права на природне та позитивне, відмова від досліджень аксіологічних аспектів права, історії розвитку права та держави, соціальних умов їх існування;

- визнання права тільки як права, що залежить від волі держави і яке виражене зовні у вигляді нормативно-правових актів та правозастосовчих рішень;

- вивчення тільки чинного або позитивного права, обмеження юридичної науки дослідженням догми права: описом, узагальненням, систематизацією і класифікацією нормативних розпоряджень законодавця і розробкою на основі цього відповідних юридичних визначень і конструкцій;

- обґрунтування формально-догматичного методу як головного і єдиного загального методу теоретичної юриспруденції, розгляд суспільства і держави переважно через призму юридичних категорій [2, с. 74-75].

Основним негативом позитивістського підходу до права, є насамперед відокремлення права від моралі. Першим кроком до подолання позитивістської суті вітчизняного права, стала на думку С. Шевчука Європейської Конвенції з прав людини, у якій автори заклали компромісну межу взаємодії права і моралі у вигляді тези, що «якщо закон втрачає контакт з моральним консенсусом у суспільстві ... закон перестають поважати. Доброчинність неможливо затвердити в житті законодавчо, але порок - можливо, якщо законодавство ускладнює боротьбу за доброчинність. .виправдання права - його служіння моральним цілям» [10]. В наш час ми є свідками позитивного кроку на шляху до впровадження інституту медіації, яка одним із основних критерії своєї діяльності має визначати саме принципи моралі та етики.

Одночасно, сучасні правові реалії чітко кваліфікував Л. І. Рябошапко, який зауважив, що сформовано лише перехідну правову систему, яка має кардинальні розбіжності із закріпленою конституційною моделлю майбутньої держави [8, с. 59]. Разом з тим, впродовж останніх років склалася позитивна тенденція до ліквідація пережитків позитивізму та переорієнтування на засади природнього права та відповідних трансформаційних перетворень, які забезпечують вимоги суспільної свідомості і наявної правової культури.

Протилежною до позитивізму є парадигма соціологізму, яка зорієнтована на з'ясування залежності державно-правових явищ і процесів від розвитку суспільства в цілому, від його соціальної структури, системи суспільних відносин, ідеології і культури [2, с. 75]. Засадничими нормами соціологізму є зокрема таке:

- право створюється не державою, а громадянським суспільством, соціальними спільнотами в процесі їх безпосередньої життєдіяльності як системи конкретних взаємодій (правовідносин);

- лише в тій мірі, у якій народ делегує державі повноваження керування суспільством, держава може встановлювати нові норми права або санкціонувати через нормативно-правові акти правові взаємодії між рівними і вільними соціальними суб'єктами;

- суспільство за допомогою права, демократичних процедур встановлює порядок утворення, компетенцію, завдання держави, її органів і посадових осіб за принципом «заборонене усе, що прямо не дозволено правовим законом»;

- право - це інструмент, форма, спосіб самоорганізації суспільства;

- втручання держави в приватне життя громадян і інших соціальних суб'єктів можливе тільки у випадках учинення правопорушень або виникнення спорів між ними [2, с. 75].

На нашу думку, саме соціологізм має стати основою парадигми правової ідеології оскільки кожна з його складових є запорукою формування правової і соціальної держави. Незабезпечення характерних рис соціологізму є одним із факторів, що загострюють соціальну ситуацію і провокують суспільні виступи. Власне сама «правова держава» є однією з центральних категорій природного права [9] та основою лібералізму [4, с. 123]. А.І.Луцький пропонує вживати модель соціально-правова держава, яка являє собою об'єднання соціальної та правової моделі державного ладу, що становить собою складний комплекс соціально-правової опіки над всіма елементами суспільного життя: громадськими структурами, інститутами тощо [4, с. 239].

Закономірно, що більшість науковців розглядають окремо соціальну та правову державу, однак власне поняття «соціально-правова держава», на нашу думку, є засадничою нормою, що може забезпечити гармонійний розвиток суспільства і забезпечити соціальну стабільність. Так, якщо соціальна держава вимагає непорушності основних прав і свобод і відповідає ідеологічній парадигмі соціологізму, то правова держава основним постулатом розвитку визначає право, що відображає позитивістську парадигму. Саме їхнє поєднання є об'єктивним шляхом розвитку сучасної української держави. Правова ідеологія, що має забезпечити розвиток соціально-правової держави має стати парадигмою і просякнуті усі сфери життя суспільства та засадою правової культури. Закономірно, що можна шукати підґрунтя до соціально-правової держави через поширення впливу партій соціально-демократичного спрямування, але приклади розвитку провідних європейських країн засвідчує, що правова ідеологія соціал-демократії не є визначаючою в процесі розвитку соціально-правової держави. Основною нормою в цьому плані повинно стати те, що соціально-правова держава має взяти собі за основу ідею ставлення до людини як до найвищої цінності. Такий людиноцентризм є виправданим з огляду на те, що людина, особистість і народ є найвищою цінністю. Слушним в цьому випадку, є думка О. С. Головащенко, що ідея соціальної правової держави - це найважливіша ідейно-моральна вимога переорієнтації свідомості суспільства [1].

Виходячи із зазначеного, можемо стверджувати, що одним із складових чинників, які слід включити в парадигму правової ідеології - це трансформація суспільної свідомості. Події останніх років засвідчують, що суспільна свідомість змінюється «неконтрольовано», тобто не в межах формування правової ідеології. Власне, суспільна свідомість українців, яка активно змінюється в бік акцентування уваги на правах людини і захисті національних інтересів, є складовою правової ідеології, і тією ключовою віссю довкола якої повинно відбуватися зміцнення національної державності, при тому як у політико-правовій так і в соціально-економічній сферах.

Варто зауважити, що Україна зараз знаходиться на правильному шляху розвитку, а наші політики і політичні сили усвідомили вектор розвитку держави та її політичної ідеології. Прикладом цього є не тільки, реформування правової сфери, а й активізація наукових досліджень у сфері теоретико-правових досліджень стосовно змісту та суті правової ідеології, усвідомлення того, що правова ідеологія повинна буди, а її формування має відбуватися з урахуванням як потреб суспільства, історичних традицій, так і соціально-правових реалій. В цьому плані, ми цілком погоджуємося з твердженням М. П. Недюхи, що складність у процесі формування правової ідеології полягає в тому, що ані держава, ані суспільство, ні окремі громадяни не спроможні самі по собі запропонувати готовий варіант правової ідеології: остання може постати лише як результат спільних, принаймні, партнерських, солідарних дій [5, с. 12]. На нашу, думку, в цьому процесі вагому роль повинні зіграти також науковці, представники правничих шкіл, які забезпечать не тільки теоретико-правовий зміст правової ідеології (власне її парадигму), а зможуть обґрунтувати світоглядне значення останньої.

Сучасна правова ідеологія України активно відмовляється від позитивізму і переорієнтовується на притаманний західним правовим системам лібералізм, чого не можна сказати про Російську Федерацію. Так, російський дослідник правової ідеології

І. Д. Осіпов стверджує, що в країні формується євразійська правова модель, що одним зі своїх постулатів визначає «Адміністративний кодекс» [7], а його основними відмінностями від римського права є те, що суб'єктами права виступають не окремі громадяни, а колективи громадян [7]. Таке твердження є черговим підтвердженням того, що правова ідеологія Російської Федерації не відмовилася від радянської колективної свідомості та бажання сформувати, так звану «радянську людину». Прагнення українців повернутися до людиноцентризму є абсолютно протилежним, що мабуть і провокує нашого сусіда на збройну агресію та розгортання інформаційних, політичних, економічних та інших провокацій.

Розглядаючи парадигму правової ідеології, її теоретико-методологічний зміст, ми вважаємо, що одним з її основоположних принципів слід визначити принцип пріоритетності, який стане запорукою збереження правової і політичної стабільності в державі в умовах зміни політичних сил, що перебувають при владі.

Висновки. Таким чином, визначаючи парадигму правової ідеології та її вплив на процес формування правової держави в Україні можна сформувати такі висновки:

1) на сучасному етапі національного державотворення можна говорити про процес активного формування правової держави, а на думку багатьох українських науковців - соціально-правової держави, основним критерієм якої є людина, її соціальні права і свободи;

2) на сьогодні відбувається процес формування правової ідеології, який відбувається в руслі відмови від позитивістського підходу і радянської спадщини до поширення ідей лібералізму, притаманного європейській правовій традиції. Сучасний лібералізм формується на підставах соціологізму, безпосереднім наслідком якого у практичній площині є людиноцентризм права;

3) для ефективної реалізації правової ідеології в руслі формування правової держави, слід сформувати її чутку парадигму, яка являє собою поєднання теоретико-правового змісту ідеології, права, правової культури та праворозуміння;

4) засадничою нормою парадигми правової ідеології, на нашу думку, має бути соціологізм та принцип послідовності, які основою правових відносин визначають людину та її права.

Список використаних джерел

держава правовий ідеологія україна