Нормативні підстави відшкодування моральної шкоди, завданої споживачеві порушенням договору

Размещено на http://www.allbest.ru/

НОРМАТИВНІ ПІДСТАВИ ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ СПОЖИВАЧЕВІ ПОРУШЕННЯМ ДОГОВОРУ

Примак В.Д.,

доктор юридичних наук,

професор кафедри міжнародного приватного,

комерційного та приватного права

Київського національного торговельно-економічного університету

Анотація

У статті розглядаються актуальні аспекти відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав споживачів. Систематизовано нормативні підстави застосування цього способу захисту цивільних прав. Доводиться можливість відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення споживчого договору.

Ключові слова: відшкодування моральної шкоди, споживач, недоліки товарів, робіт, послуг, порушення договору, суд.

Аннотация

В статье рассматриваются актуальные аспекты возмещения морального вреда, причиненного нарушением прав потребителей. Систематизированы нормативные основания применения указанного способа защиты гражданских прав. Обоснована возможность возмещения морального вреда, причиненного вследствие нарушения потребительского договора.

Ключевые слова: возмещение морального вреда, потребитель, недостатки товаров, робот, услуг, нарушение договора, суд.

Abstract

The article deals with the actual aspects of compensation for non-pecuniary damage caused by the violation of consumer rights. The normative grounds for using this method of protecting civil rights are systematized. Author is proving the possibility for reparation of moral damage caused by breach of the consumer contract.

Key words: moral damages, consumer, shortcomings of goods, work, services, breach of contract, court.

Актуальність теми. Однією з невирішених у теорії цивільного права й таких, що набувають неоднозначного трактування у вітчизняній судовій практиці, є проблема визначення нормативних і фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з порушенням договору, зокрема, укладеного за участі фізичної особи - споживача.

Попри те що в українській і зарубіжній науковій літературі порушеній проблемі присвячено чимало уваги [1], очевидною є потреба вироблення системного уявлення про взаємодію правових механізмів регулювання договірних відносин і відносин позадоговірної відповідальності. Серед іншого наукового аналізу потребує судова практика застосування норм законодавства про відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів, робіт, послуг, яке зазнало істотних змін із набранням чинності Законом України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» від 19.05.2011 № 3390-УІ.

Тому метою статті є визначення нормативних і юридико-фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому споживачеві внаслідок порушення укладеного за його участі договору.

Виклад основного матеріалу. На нашу думку, належне споживачеві право на відшкодування завданої йому моральної шкоди мало б розглядатися як невід'ємний елемент правового статусу споживача як слабшої сторони порушених правовідносин; вагомий чинник стимулювання виробників і суб'єктів торговельної діяльності до вжиття всіх необхідних заходів з метою гарантування належної якості продукції, що пропонується споживачам; правова гарантія утвердження таких беззаперечно визнаних європейською юридичною спільнотою складників верховенства права, як доступність ефективних засобів юридичного захисту і правова визначеність.

Положення ст. Ш-3:701 Принципів, дефініцій і модельних правил європейського приватного права (Проекту спільної системи підходів; DCFR) [2], ст. 9:501 Принципів європейського договірного права (РЕ^) [3], ст. 10:301 Принципів європейського деліктного права (РЕ^) [4], ст. 7.4.2 Принципів UNIDROIT [5] спонукають розглядати відшкодування моральної шкоди як одну з найважливіших гарантій забезпечення приватноправової безпеки особи й в абсолютних, і у відносних (договірних насамперед) регулятивних відносинах. Водночас сам цей спосіб цивільно-правового захисту характеризується як одна з форм позадоговірної відповідальності. Зазначена обставина зумовлює необхідність установлення органічного взаємозв'язку між формально самостійними юридичними фактами порушення договору та заподіянням моральної шкоди, а у площині законодавчого регулювання - ще й установлення належних нормативних підстав для застосування відповідного правового засобу.

У Постанові від 24.02.2016 у справі N° 6-1790цс15 [6] Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України на підставі «аналізу» норм ст. ст. 23, 611 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України і ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ дійшла висновку, що ні чинним законодавством, ні договором сторін не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з неповерненням банком коштів, переданих на депозит.

Розглядаючи це твердження, насамперед варто наголосити на тому, що Верховний Суд України обійшов увагою положення пар. 3 гл. 82 ЦК України, присвячені відшкодуванню шкоди, завданої недоліками товарів, робіт, послуг. Утім, згідно з абз. 1 ч.1 ст. 1209 ЦК України, виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Завдяки такому формулюванню законодавець дає можливість кожному потерпілому - як пов'язаному, так і не пов'язаному з правопорушником договірними відносинами; і споживачеві, і фізичній особі - підприємцю, і навіть юридичній особі (якщо вдасться довести, що наявність певного недоліку в продукції іншого виробника або виконавця спричинила приниження її ділової репутації) - вимагати відшкодування будь-якої (майнової та/або моральної) шкоди, завданої йому недоліками продукції, випущеної в цивільний оборот конкретним делінквентом.

Отже, споживач банківських послуг має безперечне право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому недоліками наданої послуги, тобто порушеннями відповідного договору; і йтиметься тут, звичайно, аж ніяк не про договірну, а про суто деліктну відповідальність. Інша річ, що вчинений делікт (заподіяння потерпілому немайнових втрат) поставатиме в порушеному контексті як юридичний факт, похідний від порушення договору. По суті, можна говорити про певний юридичний склад, у межах якого юридичного значення набуватиме кожне достатньо істотне відхилення від додержання договірних умов, потенційно спроможне спричинити наслідки, передбачені п. п. 1-4 ч. 2 ст. 23 ЦК України (фізичний біль і страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевні страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевні страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; приниження честі й гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи).

Очевидно, порушення банком свого грошового зобов'язання щодо своєчасного повернення суми банківського депозиту й (або) нарахованих на нього процентів є відступом від вимог ст. ст. 526 і 530 ЦК України. Адже недодержання строків виконання зобов'язання зумовлює порушення принципу його належного виконання, що, своєю чергою, не може бути кваліфіковано інакше як свідчення недоліку фінансової послуги, яка надавалася банком. Виходячи зі змісту абз. 1 ч. 1 ст. 1209 ЦК України, такий недолік може розглядатися як причина заподіяння позадоговірної шкоди - поведінка, яка спричинила настання на боці кредитора (потерпілого) особистих немайнових втрат, передбачених п. п. 1-4 ч. 2 ст. 23 ЦК України.

Крім того, Верховний Суд України радше видавав бажане за дійсність, коли стверджував у вищезгаданій Постанові про проведення ним аналізу окремих правових норм. Адже насправді в цьому акті найвищий судовий орган не спромігся надати власну інтерпретацію п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ, що закріплює право споживачів на «відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону». При цьому, за п. 15 ст. 1 того самого Закону, «недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем)»; відповідно до п. 19 вищезгаданої статті, «продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб». Тож про наявність недоліку продукції, передбаченого в п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», можна говорити при кожному порушенні будь- якого споживчого договору. відшкодування недолік продукція законодавство

Конституційний Суд України в Рішенні від 10.11.2011 № 15-рп/2011 [7] у справі про захист прав споживачів кредитних послуг слушно наголосив на тому, що держава має забезпечувати особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах. Наведена правова позиція має розглядатися крізь призму вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. про забезпечення доступу особи до ефективних засобів юридичного захисту.

Європейський суд з прав людини виходить із того, що такого роду засіб має бути ефективним як на практиці, так і за законодавством; здатним виконувати або превентивну, або компенсаційну функцію, тобто спроможним запобігти порушенню права чи надати належне відшкодування [8]. Тому право споживача на відшкодування моральної шкоди не може заперечуватися принаймні в тих життєвих ситуаціях, у яких регулювальний потенціал інших адекватних учиненому правопорушенню способів цивільно-правового захисту не дозволяє належним чином реалізувати компенсаційну та (або) превентивну функції юридичного захисту. Зважаючи на зазначене, можна стверджувати, що дієвість режиму приватноправової безпеки споживачів як слабшої сторони договору напряму залежить від визнання за ними права на відшкодування моральної шкоди в кожному випадку її заподіяння, у тому числі й унаслідок порушення умов договору.

Натомість у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29.03.2017 № 467/1880/15-ц [9] продемонстровано відверто несприятливий для споживачів підхід, що втілився в такому висновку суду: «В частині позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди слід зазначити, що відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтями 22, 711, 714, 1209, 1210 ЦК України, Законом України «Про електроенергетику» та Правилами (йдеться про Правила користування електричною енергією для населення, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 № 1357. - В. П.), якими не передбачено відшкодування моральної шкоди в разі порушення зобов'язання з постачання електричної енергії. Що стосується вимог Закону України «Про захист прав споживачів», то відповідно до пункту 5 статті 4 цього Закону споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону». Тобто, «помітивши» таки ст. ст. 1209, 1210 ЦК України, Верховний Суд України не вдався навіть до мінімально необхідного тлумачення ані закріплених ними норм, ані п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ.

Принагідно варто зазначити, що норми пар. 3 гл. 82 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів, робіт, послуг, являють собою потенційно універсальну правову конструкцію, яка у своєму первісному вигляді, закріпленому в першій редакції ЦК України (від 13.01.2003), та і разі гіпотетичної відсутності в Законі України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ загалом будь-яких положень щодо особливостей відшкодування моральної шкоди могла б гарантувати всім без винятку категоріям потерпілих унаслідок недоліків товарів, робіт, послуг ледь не максимально можливий правовий захист належних їм майнових та особистих немайнових прав. Адже від початку творцям основного акта вітчизняного цивільного законодавства вдалося створити унікальний правовий механізм, який: 1) повною мірою відповідав засадам справедливості, розумності й справедливості щодо кожної з категорій осіб, потенційно здатних брати участь у регулятивних та охоронних цивільних відносинах, що тією чи іншою мірою є дотичними до факту заподіяння шкоди недоліками товарів, робіт, послуг; 2) давав змогу максимально ефективно захистити цивільні права й інтереси сторін вищезгаданих відносин та уможливлював задоволення всіх соціально значимих публічних і приватних потреб, пов'язаних із безпечним оборотом відповідних об'єктів цивільних прав; маємо на увазі: а) дієвий превентивний вплив, спрямований на недопущення потенційно шкідливої поведінки з боку всіх учасників суспільного процесу виготовлення й поширення продукції (передусім споживчого призначення); б) реалізацію компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності за допомогою повного відшкодування матеріальної шкоди (безпосередньо на підставі норм пар. 3 гл. 82 ЦК України) і надання розумної компенсації за завдану особі моральну шкоду (з огляду на відсутність обмежень у праві скористатися правовими засобами, закріпленими в ст. ст. 23 і 1167 ЦК України); в) підтримання узгодженого взаємозв'язку між правовими можливостями потерпілої особи вимагати відшкодування завданої їй моральної шкоди, закріпленими, з одного боку, спеціальним законодавством про відповідальність за делікти, завдані недоліками продукції, а з іншого - нормами, які покликані забезпечувати ефективну реалізацію ст. ст. 23 і 1167 ЦК України в разі завдання моральної шкоди в ширших сферах суспільних відносин: так, згідно з ч. 2 ст. 200 ЦК України, суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової й моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями; відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню; ст. 386 ЦК України встановлює правило, за яким власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Однак, попри численні недоліки Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» від 19.05.2011 № 3390-УІ, внесені ним зміни до пар. 3 гл. 82 ЦК України й п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ у частині формального закріплення права споживачів на відшкодування моральної шкоди зумовили лишень перенесення відповідної нормативної підстави щодо вимог, які випливають із деліктів, пов'язаних із недоліками рухомих речей, із загальних норм ЦК України до спеціальних норм Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ. Більше того, п. 5 ч. 1 ст. 4 названого Закону за умови його тлумачення відповідно до наведених у ньому визначень термінів, а також згідно з принципами справедливості, розумності й добросовісності міг би слугувати самостійною нормативною підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі - споживачеві - внаслідок недоліків будь-якої продукції (товарів, робіт, послуг).

Висновки

На підставі вищевикладеного можна резюмувати таке:

1. Притаманна становищу споживача «слабкість», фактичне домінування у відносинах із ним суб'єктів господарювання зумовлюють неможливість повноцінного забезпечення права споживача на ефективний засіб правового захисту без наділення споживачів правом на відшкодування моральної шкоди, завданої будь-яким порушенням їхніх прав (у тому числі внаслідок порушення прав на належну якість, безпеку продукції, необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про неї - п. п. 2-4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ).

2. В Україні набула поширення судова практика, за якої загальні суди під час вирішення справ про відшкодування моральної шкоди, завданої споживачеві, або ухиляються від дійсно змістового тлумачення низки правових норм, якими закріплено нормативні підстави для застосування зазначеного способу захисту цивільних прав та інтересів, або безпідставно обмежують сферу дії такого роду норм (зокрема тієї, що закріплена в п. 5 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ). Водночас нерідко ігноруються приписи пар. 3 гл. 82 ЦК України, які поширюються на всі різновиди деліктних зобов'язань із відшкодування шкоди (як майнової, так і моральної), завданої недоліками відповідної продукції, у тому числі й унаслідок порушення договорів про придбання нерухомості, виконання робіт і надання послуг, включно з тими, що стосуються фінансових послуг.

3. Делікт, який зумовлює виникнення права споживача на відшкодування моральної шкоди, є самостійним юридичним фактом, що спричинює утворення деліктного зобов'язання. Разом із тим згадане правопорушення може бути похідним від порушення суб'єктом господарювання укладеного ним споживчого договору.

4. Наявність у споживача права на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням договору суб'єктом господарювання, випливає із системного тлумачення ст. 23, п. 5 ст. 611, ст. 1167, пар. 3 гл. 82 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 4 і ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ. При цьому встановлення судом факту існування будь-якого недоліку товару, роботи або послуги, об'єктивно здатного спричинити негативні наслідки, передбачені п. п. 1-4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, має розглядатися як належний доказ заподіяння споживачеві моральної шкоди.

Список використаних джерел

1. The Recovery of Non-Pecuniary Loss in European Contract Law / Vernon Valentine Palmer (ed.). - Cambridge University Press, 2015. - 534 p.; Отраднова О. Компенсація моральної шкоди, заподіяної порушенням цивільно-правового договору /

2. О.Отраднова // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2015. - № 2. - С. 18-23; Коршакова О.М. Проблематика відшкодування моральної шкоди за позовами про захист прав споживачів / О.М. Коршакова // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». - 2015. - Вип. 15 (2). - С. 27-29.

3. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of Reference (DCFR) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ec.europa.eu/justice/contract/files/european-private-law_en.pdf.

4. The Principles of European contract law [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.jus.uio.no/lm/eu.contract. principles.parts.1.to.3.2002.

5. Principles of European Tort Law [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.egtl.org.

6. Unidroit principles 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.unidroit.org/instruments/commercial- contracts/unidroit-principles-2010/404-chapter-7-non-performance-section-1-non-performance-in-general/1050-article-7-1-7- force-majeure.

7. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24.02.2016 у справі № 6-1790цс15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5AB3B2254FD536BAC22 57F95002F9532.

8. Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) // Офіційний вісник України. - 2011. - № 90. - Ст. 3274.

9. Рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» // Офіційний вісник України. - 2006. - № 41. - Ст. 2789.

10. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29.03.2017 № 467/1880/15-ц [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65860759

Размещено на Allbest.ru