Підходи до формування політики протидії гендерно зумовленому насильству в Україні

Герасименко Г.В., канд. екон. наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України,

Ничипоренко С.В., канд. екон. наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України,

Анотація

Досліджено проблему гендерно зумовленого насильства. Узагальнено результати опитування експертів, які працюють у сфері попередження та протидії даній формі насильства та представляють різні інституційні сектори. Подано аналіз експертних оцінок причин та основних форм гендерно зумовленого насильства, визначено ключові проблеми, що стримують ефективність заходів з протидії гендерно зумовленому насильству, а також окреслено основні підходи до формування відповідної політики на державному рівні.

Аннотация

ПОДХОДЫ К ФОРМИРОВАНИЮ ПОЛИТИКИ ПРОТИВОДЕЙСТВИЯ ГЕНДЕРНО ОБУСЛОВЛЕННОМУ НАСИЛИЮ В УКРАИНЕ

Герасименко А.В., канд. экон. наук, ведущий научный сотрудник Института демографии и социальных исследований имени М.В. Птухи НАН Украины,

Ничипоренко С.В., канд. экон. наук, старший научный сотрудник Института демографии и социальных исследований имени М.В. Птухи НАН Украины,

Хмелевская О.М., канд. экон. наук, старший научный сотрудник, ведущий научный сотрудник Института демографии и социальных исследований имени М.В. Птухи НАН Украины (Киев)

Annotation

Gerasymenko G.V., PhD. (Economics), leading scientific fellow, Ptoukha Institute for Demography and Social Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine,

Nychyporenko S. V., PhD. (Economics), senior scientific fellow, Ptoukha Institute for Demography and Social Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine,

Khmelevs'ka О.М., PhD. (Economics), senior scientific fellow, Ptoukha Institute for Demography and Social Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv)

APPROACHES TO POLICY DESIGN ON COMBATING GENDER-BASED VIOLENCE

The article dwells upon a study of the gender-based violence problem. The authors summarize the results of interviews with experts, who work in the field of preventing and combating this form of violence and represent various institutional sectors. Paper presents the analysis of practitioners led assessment of the main forms and causes of gender-based violence; defines key problems, restricting the efficiency of efforts on combating gender-based violence; outlines basic approaches to the policy design at the state level.

Гендерно зумовлене насильство (далі - ГН) виступає одним з найпоширеніших порушень прав людини. Згідно з емпіричними даними, цей прояв насильства диспропорційно вражає жінок внаслідок нерівного розподілу владних повноважень та ресурсів між жінками і чоловіками, заниженої оцінки становища жінок у суспільстві та їх відповідного залежного становища в сімейному житті. Жінки та дівчата не лише стикаються з високими ризиками насильства, але й потерпають від браку ресурсів та умов, що необхідні для попередження подібних ситуацій або пошуку справедливості. Саме жінки особливо уразливі до негативних наслідків насильства, які можуть проявлятися в небажаних вагітностях, небезпечних абортах і втратах репродуктивного здоров'я, поширенні захворювань, що передаються статевим шляхом, та ВІЛ-інфекції. Психологічний стрес і наслідки посттравматичного синдрому можуть мати тривалі прояви, що впливають на всі виміри жіночого життя.

Гендерно зумовлене насильство може виражатися в різних формах, які охоплюють сексуальне насильство та торгівлю людьми, напади або переслідування, образи, погрози або принизливе ставлення тощо. Однак найпоширенішим проявом гендерно зумовленого насильства по всьому світу виступає насильство в родині, тобто з боку подружжя або інтимного партнера. Зокрема, за даними Міністерства соціальної політики України впродовж 2015 р. зафіксовано 103 101 звернень з приводу насильства в сім'ї; при цьому переважна більшість з них надійшли від жінок (майже 90 тис. звернень). Проте офіційна статистика не відображає реальне поширення проблеми, оскільки домашнє насильство залишається найбільш замовчуваним з огляду на те, що подібні ситуації часто не криміналізуються соціально-культурними нормами та звичаєвим правом. Трактування насильства в родині як внутрішньо-сімейної справи призводить до поширеної стигматизації постраждалих і суспільного несхвалення практики звернення по зовнішню допомогу. Це ускладнює облік випадків домашнього насильства та стримує ефективність розробки відповідної політики реагування, попередження та надання належної допомоги постраждалим.

Україна стала першою з пострадянських країн, яка ухвалила Закон «Про попередження насильства в сім'ї» (2001), з обґрунтуванням відповідної законодавчої та інституційної бази. Нормативне забезпечення політики попередження та протидії тендерному насильству дістало розвиток у інших нормативних актах, включаючи Закон «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» (2005), Закон «Про засади попередження торгівлі людьми» (2011); відповідні законодавчі зміни були внесені до інших нормативних актів, у тому числі до Кримінального Кодексу України. Питання гендерно зумовленого та домашнього насильства отримали належну відповідь і в рамках державних цільових програм з протидії торгівлі людьми та утвердження гендерної рівності в українському суспільстві; у 2008 р. було ініційовано національну кампанію «Стоп насильство!».

У 2011 р. Україна підписала Стамбульську Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, ратифікація якої зобов'язує держави вживати ряд заходів для запобігання й викорінення домашнього насильства. Зокрема, державою має бути створено незалежний орган, який вироблятиме цілісну скоординовану політику протидії домашньому насильству, розроблені форми співпраці з жіночими громадськими організаціями, організовано збір та аналіз статистичних даних. Нині спеціальна експертна група опрацьовує питання приведення національного законодавства у відповідність до положень Конвенції, а її остаточна ратифікація означатиме необхідність виділення бюджетних коштів на реалізацію відповідних заходів, зокрема організацію системи кризових центрів і медико-реабілітаційних закладів для постраждалих від насильства.

Незважаючи на високу актуальність проблеми, в Україні спостерігається системний брак наукових публікацій з питань гендерно зумовленого, у тому числі домашнього насильства. Окремі питання методології та статистичної оцінки даного явища здійснювались Г. Герасименко [1], І. Демченко [2], К. Левченко [3], Г. Христовою [4] та іншими науковцями. Дотепер більшість досліджень з відповідної тематики реалізовувались за ініціативи та підтримки міжнародних донорів, у рамках проведення більш широких комплексних досліджень. Перша спроба національної оцінки поширення насильства в сім'ї була здійснена у рамках Медико- демографічного обстеження України (МДОУ) у 2007 р., програма якого містила спеціальний модуль з проблематики домашнього насильства [5]. Особливості суспільної думки щодо насильства в родині досліджувалися й у рамках Мультиіндикаторного кластерного обстеження, що було реалізовано за підтримки ЮНІСЕФ у 2012 р. [6]. Окремі питання, пов'язані з проявами домашнього насильства щодо літніх осіб, розглядались у програмі спеціального соціологічного опитування ЮНФПА «Літні жінки та чоловіки: якість життя та соціальний добробут» у 2013 р. [7]. Проблеми сексуальних домагань на робочому місці були включені до тематики соціологічного опитування «Участь жінок у складі робочої сили в Україні», що проводилось у 2012 р. за підтримки ЮНФПА та МОП [8]. З метою отримання співставних даних у 2014 р. ЮНФПА було проведено репрезентативне дослідження населення з питань насильства щодо жінок і дівчат, яке ґрунтувалося на тематичному модулі «Домашнє насильство» МДОУ [9]. Становлення нових викликів у сфері гендерно зумовленого насильства у зв'язку з розвитком збройного конфлікту в Східній Україні у 2014-2015 рр. обумовило потребу в проведенні нового дослідження різних форм насильства на територіях, які постраждали від конфлікту, що було ініційоване ЮНФПА із застосуванням міжнародного досвіду.

Отже, мета статті - узагальнити результати ситуаційного аналізу поширення гендерно зумовленого насильства в Україні, визначити основні проблеми, які стримують ефективність політики попередження та протидії насильству, обґрунтувати ефективні інструменти їх вирішення. Ситуаційний аналіз проведено за підтримки Фонду народонаселення ООН восени 2015 р. Географія дослідження охоплювала п'ять регіонів України, зокрема: Дніпропетровську область (Дніпропетровськ та Павлоград), Запорізьку область (Запоріжжя, Василівка та Дніпрорудне), Харківську область (Харків та Чугуїв), Донецьку область (Маруіполь), Луганську область (Лисичанськ). У цілому було опитано 52 фахівці, серед них: 10 представників місцевих органів влади, 7 правоохоронців, 9 медичних працівників, 10 фахівців з організацій, які надають соціальні послуги, 6 фахівців із сектору юстиції, 10 представників громадських організацій.

Ситуаційний аналіз з питань тендерно зумовленого насильства ґрунтувався на даних глибинних інтерв'ю з фахівцями, що представляли різні інституційні сектори - місцеві органи управління та громадські організації, правоохоронні органи та центри надання соціальних послуг, медичні установи та сектор юридичної допомоги. Програма опитування охоплювала оцінку поточної ситуації з рівнем насильства в регіонах дослідження, визначення загальних проблем у сфері державної політики протидії насильству, а також вузькотематичні запитання для фахівців, які представляли різні інституційні сектори, зокрема органи місцевої влади, правоохоронні органи, сектор охорони здоров'я та юстиції, громадські організації, надавачів соціальних послуг.

Основні форми та причини гендерно зумовленого насильства. На думку опитаних експертів, основною формою гендерного насильства в Україні залишається домашнє насильство, що проявляється в психологічних, фізичних та економічних формах. Медичні працівники підтверджують високий рівень замовчуваності подібних фактів, повідомляючи про випадки, коли жінки мали видимі сліди побиття та травм, однак відмовлялися повідомляти причини їх виникнення. Серед причини замовчування вони зазначають особливості менталітету самих жінок, які досить часто вважають насильство суспільною нормою («Мораль: «б'є - означає любить» є дуже поширеною [в Україні]» (представник місцевої влади, м. Лисичанськ), страх розголосу та осуду, низький рівень поінформованості, відсутність довіри до правоохоронних органів («Жінки не звертаються, і це правильно. У нас законодавство недосконале» (представник ГО, жертва домашнього насильства, м. Лисичанськ).

Фахівці, які працюють у сфері протидії гендерному насильству, спростовують міф про те, що жертвами домашнього насильства переважно стають незаможні та неосвічені жінки, наводячи приклади, коли з подібними випадками стикалися й представниці заможних верств. «Суспільство - дуже архаїчне, тому стикаємося з випадками, коли успішні жінки піддаються насильству та не розголошують це» (представник ГО, м. Маріуполь). Лунають думки, що від насильства в сім'ї більше потерпають молоді жінки (внаслідок своєї недосвіченості) або ж жінки похилого віку, які можуть зазнавати насильства з боку синів. Насильство найчастіше відбувається в сім'ях, де зловживають алкоголем та є непрацевлаштовані члени домогосподарств (один чи обидва з подружжя). Експерти підтвердили, що чоловіки також потерпають від насильства, проте їх значно менше, ніж жінок, а суспільне бачення «маскулінності» не дозволяє їм жалітися через можливий осуд та стигматизацію у суспільстві (працівник правоохоронних органів, м. Запоріжжя; представник ЦСССДМ, м. Харків).

Серед причин гендерного насильства експерти зазначали: складне економічне становище, зубожіння населення, яке призводить до відчаю та зловживання алкогольними напоями. Особливо часто подібні випадки мають місце в сільській місцевості. У цілому, на думку фахівців, проблему насильства можна назвати хронічною. Часто мають місце повторні звернення, оскільки реально проблема насильства не вирішується. Звернувшись до психолога чи соціального працівника, жінка отримує необхідну психологічну, юридичну чи соціальну допомогу, однак в умовах обмежених економічних ресурсів (відсутність працевлаштування, низький дохід і неможливість оренди окремого житла), 80% жінок повертаються до домашнього агресора та розпочинають новий «цикл насильства». Основні проблеми у сфери протидії (попередження) гендерно зумовленого насильства (далі - ГН). Узагальнення експертних оцінок дозволило визначити такі проблеми, що стримують ефективність державної політики:

- доступність до послуг. Експерти повідомляли, що існує лише загальноукраїнська цілодобова «гаряча лінія», на місцевому рівні є телефони довіри в центрах соціальних служб, громадських організаціях і працюють вони лише у робочі години. Цілодобова підтримка постраждалих від ГН на обласному рівні відсутня. Крім того, відсутня в державних установах екстрена психологічна допомога, яку можна отримати лише в деяких громадських організаціях;

- відсутність безпечного житла для жертв ГН;

- низький рівень надання безпеки свідкам і постраждалим («фінансування не виділяється, програми не працюють», «люди відмовляються від показань, обвинувачень, намагаються мовчати»);