Міжнародні стандарти захисту прав дітей під час збройних конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні стандарти захисту прав дітей під час збройних конфліктів

Маніна M.A.,

доктор наук в галузі права, професор

Стаття присвячена науковому аналізу підстав формування механізму захисту прав дітей, які опинились у зоні збройного конфлікту. Визначено, що відповідно до Конвенції ООН про права дитини, Женевських Конвенцій та протоколів до них дітям має надаватися першочергова допомога у випадку знаходження їх у зоні збройного конфлікту. Відповідно до цього визначаються особливості положення дітей як частини цивільного населення, у зв'язку з вимогами забезпечення реалізації ними своїх прав.

Ключові слова: Конвенція ООН про права дитини, Женевські Конвенції, збройний конфлікт, цивільне населення, Організація Об'єднаних Націй.

Статья посвящена научному анализу основ формирования механизма защиты прав детей, оказавшихся в зоне вооруженного конфликта. Определено, что в соответствии с Конвенцией ООН о правах ребенка, Женевскими конвенциями и протоколами к ним детям должна оказываться первоочередная помощь в случае нахождения их в зоне вооруженного конфликта. Соответственно определены особенности положения детей какчасти гражданского населения, в связи с требованиями обеспечения реализации ими своих прав.

Ключевые слова: Конвенция ООН о правах ребенка, Женевские Конвенции, вооруженный конфликт, гражданское население, Организация Объединенных Наций.

The scientific article is deboited to the scientific analysis of bases of forming of mechanism of protection of rights for children found in the zone of armed conflict. It is certain that in accordance with Convention of UNO about rights for a child and Genevan conventions and protocols primary help must be ensured for children in case of their being in the zone of armed conflict. In particularthe state of children as part of citizenry have been investigated, in connection with the requirements of their rights.

Keywords: Conventionof UNOon child's rights, Genevan Conventions, armedconflict, citizenry, United Nations.

Постановка проблеми. Положення дитини в сучасній Україні, яке характеризується як вкрай жахливе - одне з найбільш негативних наслідків змін, які відбулися останнім часом у суспільстві. Зростає кількість соціальних сиріт, безпритульних дітей, підвищується рівень злочинності серед неповнолітніх, зловживання наркотиками та алкоголем, зростає кількість дітей, які не отримують необхідного виховання, утримання та освіти. Протягом останніх трьох років до цих проблем додалась ще одна, яка вже продемонструвала свої страшні наслідки, що можуть збільшуватися із плином часу при відсутності шляхів її вирішення - в Україні з'явились діти, які стали свідками та жертвами збройного конфлікту. Крім того слід відзначити, що ідея про те, що права і інтереси дітей значною мірою зачіпаються збройними конфліктами і заслуговують спеціального захисту, певною мірою самоочевидною, але піддається й науковій кваліфікації: діти, проходячи критичні етапи свого розвитку, в значно більшій мірі відчувають на собі вплив війни, ніж дорослі; дітям складніше адаптуватися до конфліктної ситуації або реагувати на неї; вони практично ніколи не несуть відповідальності за виникнення конфлікту; вони більше, ніж дорослі, залежать від того захисту, який у мирний час забезпечують сім'я, суспільство і закон. Війна, збройний конфлікт у змозі знищити цей захист, що має згубні наслідки для майбутніх поколінь.

Тому проблема розробки ефективного механізму захисту дітей під час збройних конфліктів є однією з найбільш актуальних у праві. Враховуючи ситуацію в Україні в останні три роки, пошук шляхів вирішення цієї проблеми є очевидним.

Стан дослідження. Теоретичною основою дослідження зазначеної проблеми стали наукові напрацювання наступних авторів: І. І. Котляров, С. Ю. Колосова, Л. В. Корбут, М. Шийко-Окрух, а також міжнародні акти, що регламентують порядок захисту цивільного населення під час збройного конфлікту.

Метою статті є дослідження основних положень міжнародних документів, що регламентують захист цивільного населення, з точки зору захисту прав дітей.

Виклад основного матеріалу. Основним із документів, що присвячені безпосередньо проблемі захисту прав і свобод дитини є Конвенція про права дитини, прийнята 20 листопада 1989 р. Конвенція містить ст. 38, в якій держави-учасниці зобов'язуються поважати норми міжнародного гуманітарного права [1]. І це добре, оскільки міжнародне право прав людини може бути тимчасово призупинено під час збройних конфліктів міжнародного і неміжнародного характеру. Така можливість передбачається ст. 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права людини [2] і ст. 15 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини [3]. Вони не допускають призупинення прав і свобод людини так званих «hard core» (це - право на життя, свобода проти катувань та жорстокого, нелюдського поводження чи покарання, заборона рабства, свобода думки та ін.). Тимчасове призупинення може, однак, статися за умови, що воно не діє проти решти зобов'язань із міжнародного права [4].

До числа цих «інших зобов'язань» належать норми міжнародного гуманітарного права, що містяться, насамперед, у чотирьох Женевських конвенціях 1949 р., а також у двох Додаткових протоколах до Женевських конвенцій 1977 р., Декларації про захист жінок і дітей у ситуаціях надзвичайного стану і збройних конфліктах 1974 р. і Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується захисту дітей у збройних конфліктах 2000 р.

Захист дітей у міжнародних збройних конфліктах був одним із перших предметів уваги міжнародного права в галузі прав дитини, але норми захисту були мінімальними. Хоча Декларація прав дитини завдячує своєю появою турботі про дітей, що зазнали впливу збройних конфліктів на Балканах, у єдиному чітко сформульованому в цьому документі положенні передбачалося, що в трагічні часи дітей слід звільняти в першу чергу [5]. У Гаазькій Конвенції № 4 1907 р. стосовно законів і звичаїв війни в наземних умовах [6] закріплено лише принцип поваги до сімейного життя: «Честь і права сім'ї, життя осіб... необхідно поважати» без натяку на спробу розгляду питання про те, чи мають діти право на особливі додаткові механізми захисту (ст.46). У 1938 р. Міжнародний Комітет Червоного хреста (МКЧХ) вирішив, з огляду на низький рівень міжнародного захисту, співпрацювати з Міжнародним союзом добробуту дитини в розробці проекту Конвенції про захист дітей у надзвичайних ситуаціях і збройних конфліктах [7]. 12 січня 1939 р. МКЧХ разом із Союзом порятунку дітей прийняв проект, але робота над доведенням його до ухвалення була до певної міри відстала від подій. Після початку Другої світової війни робота над проектом більше не продовжувалася [8].

У 1946 р. після припинення ворожнечі, болівійський Червоний хрест на Прелімінарній Конференції національних спілок Червоного хреста з вивчення Женевських конвенцій подав Проект Конвенції про захист дітей у випадку міжнародного конфлікту або громадянської війни. У резолюції було рекомендовано включити положення проекту Конвенції в майбутню Женевську конвенцію про захист цивільних осіб замість того, щоб ухвалювати додатковий, п'ятий, договір [9]. 1947 р. Конференція урядових експертів ухвалила це рішення, і можливість прийняття окремої конвенції, в якій було б зосереджено увагу на спеціальному захисті дітей у ситуації збройного конфлікту, було відхилено. Внаслідок цього міжнародне договірне право, що стосується дітей, втягнутих у збройні конфлікти, знаходиться або в загальних договорах із гуманітарного права, в яких увагу зосереджено на дорослих і дітях, або в глобальних та регіональних договорах, які регулюють дії держав як у мирних умовах, так і у збройних конфліктах.

Основними актами в міжнародному гуманітарному праві є Женевські Конвенції.

Перша Женевська конвенція - Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях. Згідно із принципами цієї Конвенції, поранені і хворі під час війни повинні отримувати допомогу і лікування без дискримінації, незалежно від національності.

Друга Женевська конвенція - Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії зі складу збройних сил на морі. Ці Конвенції застосовуються до умов військових дій на морі. Вона захищає осіб, які є жертвами військових дій та інших лих, що відбуваються на морі.

Третя Женевська конвенція - Конвенція про поводження з військовополоненими. У цій Конвенції визначаються права та обов'язки військовополонених.

Четверта Женевська конвенція - Конвенція про захист цивільного населення під час збройних конфліктів. Ця Конвенція стосується захисту цивільних осіб країни, що знаходиться у стані війни, а також окремих осіб чи всього населення, що опинилися на території ворожої держави або на окупованих територіях.

Замість спеціального договору, присвяченого проблемам дітей, процес кодифікації привів до ухвалення в 1949 р. Женевською дипломатичною конференцією чотирьох Женевських Конвенцій: Женевської Конвенції 1 про покращання умов поранених і хворих у діючих збройних силах 1949 р.; Женевської Конвенції 2 про покращання умов поранених, хворих і потерпілих у корабельних аваріях на військово-морському флоті; Женевської Конвенції 3 про поводження з військовополоненими; Женевської Конвенції 4 про захист цивільного населення під час війни [10]. Найбільше відношення до цивільних дітей має Женевська Конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. Ця Конвенція не скасовує Гаазьку Конвенцію 4, яка й донині залишається в силі.

Дійсна проблема в справі застосування Женевської Конвенції 4 полягає не в особливій вразливості дітей; це та сама проблема, що стосується впровадження міжнародного гуманітарного права до всіх осіб, які не беруть участі у бойових діях.

Женевська Конвенція 4 не лише надає можливість загального захисту дітей як цивільних осіб, тобто тих, які не розглядаються як учасники конфлікту, але й забезпечує спеціальний захист дітям, що проживають на не окупованих і окупованих територіях (ст..4). У Женевській Конвенції дітей безпосередньо стосуються сімнадцять статей (ст. ст. 14,17, 23, 24,25, 26, 38, 49, 50, 51, 68,76, 81, 82, 89, 94 і 132). Вони можуть бути застосовані до дітей лише як до цивільних осіб, але в них ідеться також про дітей, що проживають на окупованих територіях. Держави-учасниці зобов'язані «забезпечувати повагу до» Конвенції (ст. 1), і Конвенцію не було укладено на основі взаємної відповідальності, що зобов'язує кожну державу-учасницю дотримуватися положень Конвенції лише в міру того, як інша держава-учасниця дотримується своїх зобов'язань; скоріше вона є «серією односторонніх зобов'язань» (п. 11 ст. 4). Державам-учасницям мало передавати свої зобов'язання згідно з Конвенцією військовому командуванню; вони не мають права покладати тягар конкретного впровадження положень Женевської Конвенції виключно на збройні сили. У ст. 1 передбачається також, що держави-учасниці повинні самі турбуватися не лише про впровадження положень Конвенції власними збройними силами, але й забезпечувати, щоб гуманітарні принципи, на яких ґрунтується Конвенція, застосовувалися на глобальному рівні. Оскільки ці принципи мають універсальний характер, держава-учасниця не може звільняти себе від обов'язків застосовувати положення Конвенції через заяви про ведення «справедливої війни», «джихаду» або війни з метою самозахисту.

Не слід недооцінювати значні успіхи Женевської Дипломатичної Конференції 1949 р. в досягненні одностайності, достатньої для того, щоб отримати можливість кодифікувати та регулювати ведення збройних конфліктів, але зміни в характері збройних конфліктів, що сталися після того, як було ухвалено Женевські Конвенції, виявили в цих документах декілька лакун стосовно дітей. Особливо слід звернути увагу на відсутність будь-якого встановленого мінімального віку участі дітей у збройних конфліктах і на брак спеціальних додаткових механізмів захисту дітей, що все в більшій і більшій кількості втягуються у внутрішні збройні конфлікти. У 1974 р. Генеральна Асамблея ухвалила Декларацію про захист жінок і дітей у надзвичайних ситуаціях і збройних конфліктах [11]. Згідно з Преамбулою, проект цієї Декларації розроблявся «беручи до уваги необхідність забезпечити спеціальний захист жінок і дітей, що належать до цивільного населення». Генеральна Асамблея ухвалила Декларацію в період, коли Дипломатична Конференція з питань підтвердження і розвитку міжнародного гуманітарного права, застосовного у збройних конфліктах, розглядала своє завдання узгодження міжнародного права з характером сучасних збройних конфліктів [12]. Сама по собі Декларація не привносить нічого нового в плані міжнародно-правового захисту. Її цінність полягає в привертанні уваги світу до часто забутих жертв збройних конфліктів і в підтвердженні міжнародних стандартів ведення бойових дій. Ухвалення Генеральною Асамблеєю Декларації 1974 р., хоча й не підвищило міжнародно-правові стандарти захисту дітей у збройних конфліктах, мало дипломатичне значення, оскільки воно, безперечно, допомогло ухвалити Женевській дипломатичній конференції, перша сесія якої пройшла в 1974 р., спеціальні положення стосовно спеціального захисту дітей. У 1960-х рр.. ставала очевидною необхідність підсилення як механізмів впровадження, так і змісту статті 3, а з роботою над проектом Протоколу 2, першим окремим правовим документом щодо захисту жертв збройних конфліктів, що не мають міжнародного характеру, виникла можливість розробити та доповнити цю статтю. В редакції, яка була ухвалена, її положення мають менш широкий характер порівняно з Протоколом 1, і крім меншої кількості держав, які підписали Протокол 1, вона також обмежена і з огляду на застосування її до дітей. Однак у процесі розробки проекту Конвенції про права дитини була можливість підвищити стандарти міжнародного гуманітарно-правового захисту дітей як у міжнародних, так і у внутрішніх конфліктах. Це була можливість, яка не була використана повністю.

У 1985 р. делегації Нідерландів, Швеції та Фінляндії, підтримані Бельгією, Перу та Сенегалом, запропонували включити в проект Конвенції про права дитини статтю стосовно дітей у збройних конфліктах - положення, якого не було в початковому варіанті проекту, підготовленого Польщею.

Єдиним регіональним документом щодо захисту дітей, у якому приділено увагу збройним конфліктам, є Африканська Хартія прав і добробуту дитини, яка є проривом у справі розширення сфери дії міжнародного гуманітарного права, оскільки вона застосовується до дітей. Стаття 22(3) застосовується не лише до дітей, втягнутих у міжнародні та внутрішні збройні конфлікти, але й знижує рівні насильства до «конфлікту та боротьби». Таким чином, розробники проекту Африканської Хартії були достатньо далекоглядними, щоб визнати, що саме вищі інтереси дитини повинні переважати в міжнародному праві та не призводить до конфліктів.

У багатьох випадках збройні конфлікти відбуваються не між державами, а всередині однієї держави. У такому випадку мають місце збройні конфлікти неміжнародного характеру.

Як зазначалося вище, до Женевських конвенцій 1949 року укладено два Додаткових Протоколи 1977 р. Перший Додатковий Протокол до Женевських Конвенцій 1949 р. стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Другий Додатковий Протокол до Женевських Конвенцій 1949 р. присвячений захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру і застосовується при внутрішньодержавних збройних конфліктах.

Основними завданнями цих Протоколів є гарантії кращого захисту всього цивільного населення під час збройних конфліктів.

Міжнародне гуманітарне право, що діє в умовах збройних конфліктів, включає міжнародно-правові норми, які охоплюють всі питання захисту жертв війни, положення поранених, хворих та осіб, що зазнали корабельної аварії, військовополонених, цивільного населення, медичного персоналу та осіб духовного звання, персоналу добровільних товариств допомоги, додаткових категорій, зниклих без вісті і загиблих, військовослужбовців, що знаходяться в районі збройного конфлікту, які в результаті травми, хвороби або інвалідності потребують медичної допомоги та догляду, породіль, новонароджених, вагітних жінок, незалежно від того, до якої воюючої сторони вони належать. Із ними повинні поводитись гуманно, без усякої дискримінації за ознакою раси, статі, кольору шкіри, релігії чи віри, походження, майнового стану чи будь-яких інших аналогічних критеріїв.

Відповідно до думки І. І. Котлярова [13, с.116], об'єктом правового регулювання, суттю міжнародного гуманітарного права є:

- заходи щодо захисту жертв війни;

- правовий статус комбатантів, тобто законних учасників збройних конфліктів;

- заходи з обмеження воюючих у застосуванні засобів і методів ведення війни;

- порядок захисту цивільних об'єктів і культурних цінностей;

- сфера діяльності та завдання цивільної оборони;

- правове становище нейтральних держав;

- відповідальність держав і фізичних осіб за протиправні дії.

Міжнародне гуманітарне право забороняє: акти насильства, оскільки вони завжди породжують страждання і призводять до порушення фізичної недоторканності, поранень, хвороб, інвалідності; тортури і катування, жорстоке поводження; взяття заручників, посягання на людську гідність, засудження і застосування покарання без попереднього судового рішення; вбивства і позбавлення волі; неможливість задоволення матеріальних і духовних потреб, розлучення сімей; добивати або винищувати цих осіб, навмисно залишати їх без медичної допомоги та догляду; навмисно створювати умови для їх зараження, скоєння щодо цих осіб, навіть за їх згодою, фізичних каліцтв, медичних чи наукових експериментів, видалення тканин і органів для пересадки, крім випадків, коли це виправдано станом здоров'я особи і відповідає загальноприйнятим медичним нормам.

Ст.27 Женевської Конвенції відносно заступництва особі визначає, що за будь-яких обставин вони мають право на повагу до їх особистості, честі, сімейного права, релігійних переконань і обрядів, звичок і звичаїв. Вони охороняються від будь-яких актів насильства або залякування. Додаткові Протоколи 1977 р. встановлюють, що цивільне населення, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктами покарань; забороняються також покарання невибіркового характеру, тобто здатні вразити як військові, так і цивільні об'єкти (цивільних осіб) без відмінності.

Конвенція забороняє покарання цих осіб за правопорушення, вчинені не ними особисто, а також колективні покарання, акти терору, репресії щодо цих осіб та їх майна; забороняються депортації цих осіб з однієї окупованої території на іншу; забороняється знищення рухомого або нерухомого майна індивідуальної або колективної форми власності.

Вищезазначені акти регулювали становище осіб під час збройних конфліктів і захист жертв військових дій, у тому числі і дітей. Ці нормативні акти, крім загальних статей, що захищають права людини, містять спеціальні статті, спрямовані на захист прав дитини. Наприклад, Декларація про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів 1974 р. містить Главу 11, в якій визначається правовий статус дітей під час збройних конфліктів [14]. Ст.24 IV Женевської Конвенції вимагає від сторін у конфлікті вжиття необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти до 15-ти років, що залишаються сиротами або розлучені з сім'ями в результаті війни, не залишалися напризволяще, і щоб за всіх обставин полегшувалося отримання ними утримання, виконання обов'язків, пов'язаних з їх релігією і вихованням.

Більше того, ст. 50 цієї Конвенції встановлює, що окупуюча держава повинна сприяти належному функціонуванню всіх установ, яким доручено піклування і виховання дітей [15, с.115].

Додатковий Протокол 1 до Женевських конвенцій містить статтю 77 про захист дітей та ст. 78 про евакуацію дітей. Положення цих двох статей встановлюють, що сторони в конфлікті повинні забезпечувати дітям захист і допомогу, які їм потрібні, що діти до 15-річного віку не повинні брати безпосередньо участі у військових діях і не повинні вербуватися у збройні сили. У разі евакуації дітей в іноземну державу, влада сторони, що здійснює евакуацію, і влади приймаючої країни повинні вживати заходів для збереження відомостей про дитину з метою полегшення повернення її в свою сім'ю. Ст. 77 була змінена після прийняття в 2000 р. Факультативного Протоколу до Конвенції про права дитини щодо захисту дітей у збройних конфліктах. У ньому говориться, що діти до 18-річного віку не повинні брати безпосередньої і опосередкованої участі у військових діях.

Багато норм міжнародного гуманітарного права можна тлумачити з погляду режиму найбільшого сприяння для дітей без будь-яких обмежень.

Гуманна спрямованість цих міжнародно-правових актів робить їх незамінним джерелом, що регламентує всі випадки, з якими можуть зіткнутися діти в період міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів, а тому їх абсолютно необхідно вивчати і поширювати [16, с. 51].

Однак може виникнути закономірне питання: чи варто зупинятися на досягнутих результатах у галузі міжнародно-правового регулювання захисту прав дітей - жертв збройних конфліктів? На наш погляд, на це питання не можна відповісти ствердно. На жаль, сучасна ситуація, пов'язана, у тому числі, з появою нових форм збройних конфліктів, показує, що є істотні прогалини, як у правовому статусі дітей, так і в системі контролю захисту їх прав.

Необхідно відзначити, що привілейований, підвищений захист прав дітей і підлітків традиційно встановлювався у зв'язку з перебуванням їх в екстремальних ситуаціях (втрата батьків, конфлікт із законом тощо). На жаль, такий захист не поширився на дітей - жертв збройних конфліктів. Норми міжнародного права, як і національні законодавства, тут вкрай нечисленні.

У цьому зв'язку, на нашу думку, доцільно прийняття нового міжнародно-правового документа, наприклад, Конвенції, присвяченої захисту дітей під час збройних конфліктів, як міжнародного, так і неміжнародного характеру.

дитина збройний конфлікт захист правовий

Список використаних джерел

1. Конвенція ООН про права дитини: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021.

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/995_043.

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakonO.rada.gov.ua/ laws/show/995_004.

4. Jasudowicz T. Prawa czlowieka w konfliktach zbrojnych. -Torun, 1997.

5. Records ofthe Fifth Assembly. Supplйment no.23 League of Nations Official Journal, 1924.

6. Hague Convention N 4 Respection the Laws and Customs ofWar On Land, 1907

7. Resolution N 13, 1938.

8. Krill, Mennesker og Rettigheter, Nummer3 Argang 4, 40 (1986)

9. Pictee (ed.), The Geneva Conventions of 12 August 1949: Commentary, 4Vols, Commentary to Convention IV.

10. Roberts and Guelff, Documents on the Laws ofWar, 1989.

11. UN Docs General Assembly Res.2444(XXIII), 2597 (XIV), 2674 (XXV), 2675 (XXV), 676 (XXV).

12. Котляров И. И. Международное гуманитарное право и вооруженные силы России II Московский журнал международного права -- XII. -1998.

13. Декларация принята Рез. Г А ООН 3318 (XXIX) от 14декабря 1974 г.

14. Колосова С.Ю. Реализация принципа справедливости при защите социально уязвимых категорий населения в международном праве. (На примере Конвенции о правах ребенка) II Московский журнал международного права. - 2000 г.-№1.

15. КорбутЛ.В. Международные конвенциии декларации о правах женщин и детей.- М.: ИЦ-Гарант, 1997.

Размещено на Allbest.ru