Проблеми забезпечення права особи на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКД 343,13:343,211,3

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Проблеми забезпечення права особи на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні

Черняк Н.П., к. ю. н., доцент,

доцент кафедри кримінального процесу

Лєшан Д.М., курсант ІІІ курсу факультету № 3

Анотація

європейський право кримінальний недоторканість

Стаття присвячена аналізу проблеми забезпечення прав особи на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні України, дослідженню рішень Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на свободу й особисту недоторканність у кримінальному процесі, визначенню основних напрямів подальших теоретичних досліджень указаної проблеми.

Ключові слова: право на свободу й особисту недоторканність, рішення Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на свободу й особисту недоторканність у кримінальному процесі, тримання під вартою.

Аннотация

Статья посвящена анализу проблем обеспечения права каждого на свободу и личную неприкосновенность в уголовном производстве, изучению решений Европейского суда по правам человека по обеспечению права на свободу и личную неприкосновенность в уголовном процессе, определению основных направлений дальнейших теоретических исследований указанной проблемы.

Ключевые слова: право на свободу и личную неприкосновенность, практика Европейского суда по правам человека по обеспечению права на свободу и личную неприкосновенность в уголовном процессе, содержание под стражей.

Annotation

This article analyzes the state of the scientific development of the issues of the right to liberty and security of person in criminal proceedings, studies the judgments of the European Court of Human Rights concerning the ensuring of the right to liberty and security of the person in the criminal proceedings, identifies the key areas for the further theoretical studies of the problem.

Key words: right to liberty and security of person, practice ofEuropean Court of Human Rights concerning the ensuring of right to freedom to liberty and security ofperson in criminal proceedings, custody, custodial (secure) placement.

Постановка проблеми. У ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенною й незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою [1]. Відповідно до цього, реалізація конституційних прав і свобод людини є необхідною вимогою для існування такої держави. Усебічне зміцнення законності й правопорядку неможливе без належного забезпечення прав і свобод людини через діючі державні та процесуальні механізми їх реалізації, охорони та захисту, адже права й свободи людини, їх гарантії становлять зміст і цілі державної діяльності.

На сьогодні Україна переживає важкий етап свого розвитку. У зв'язку з цим неналежне забезпечення права особи на свободу й особисту недоторканність може призвести до ще більш тяжких наслідків. Такі причини зумовлюють актуальність теми.

Ступінь розробленості проблеми. Проблемами забезпечення прав особи на свободу й особисту недоторканність особи в кримінальному провадженні, судового контролю законності й обґрунтованості тримання під вартою досліджувались у роботах В.І. Маринева,

A. М. Шаркова, О.Д. Бойкова, Д.І. Бакаєва, Ю.М. Грошевого, 1.1. Гуткіна, Ж.В. Жогіна,

B. С. Зеленецького, М.М. Короткого, В.М. Кор- нукова, Л.Д. Кокорева, О.П. Кучинської, О.Р. Михайленко, І.Л. Петрухіна, О.Г. Шило, М.Є. Шумило, С.А. Шейфера та інших.

Метою статті є проблеми забезпечення права кожної особи на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні.

Для досягнення мети статті доцільно поставити такі завдання: здійснити системний аналіз кримінального процесуального законодавства України та рішень Європейського суду з прав людини щодо законності тримання під вартою; дотримання встановленої законом процедури затримання; оскарження можливої необґрунтованості судового рішення з приводу обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою й інших елементів, на яких базується європейський підхід до захисту права на свободу й особисту недоторканність; визначити основні напрями подальшого дослідження проблеми забезпечення права людини на свободу й особисту недоторканність.

Виклад основного матеріалу. Тримання під вартою - запобіжний захід, який полягає в ізоляції підозрюваного, обвинуваченого від суспільства, ув'язненні (арешті) й утриманні його під вартою на встановлених законом підставах і умовах [2].

Правову основу забезпечення права на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні становлять Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України), Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та інші нормативно-правові акти.

На думку В.І. Маринева правовий інститут особистої недоторканності має комплексний характер, оскільки включає норми, що належать до різних галузей права: цивільного права України, кримінального права України, кримінального процесуального права України тощо [3, с. 167].

Забезпечення права на свободу й особисту недоторканність є однією з головних засад кримінального процесу, яка закріплена в ст. 12 КПК України [4]. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення в учиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах і в порядку, передбачених КПК України.

Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому КПК України [5].

Положення ст. 29 Конституції України має міжнародно-правовий стандарт, що міститься в ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої «кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього». Кожен, кого заарештовано або затримано з метою доставлення до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри в учиненні правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження.

Відповідно до змісту ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на свободу й особисту недоторканність містить у собі такі елементи: свобода від свавільного арешту та затримання; позбавлення волі тільки на підставі закону; право бути повідомленим про причини арешту; право на судовий контроль за арештом і затриманням; право та можливість оспорити законність арешту й затримання; право на компенсацію за незаконність арешту й затримання.

Законодавством України визначено, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, установлених у п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей перелік винятків є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає меті цього положення, а саме: гарантувати, що нікого не буде позбавлено свободи. Отже, право на свободу й особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах і в порядку, які чітко визначені в законі [6].

Рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд, Європейський суд) можна вважати офіційною формою роз'яснення основних прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод [7].

У практиці Суду наголошується на забороні здійснення адміністративного арешту з кримінальною процесуальною метою. Так, у справі «Савін проти України» (CASE OF SAVIN v. UKRAINE, заява № 34725/08) від 12.06.2012 Судом було визнано порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на те, що адміністративне затримання заявника використовувалось з метою підтвердження підозри щодо його причетності до вчинення злочину, відповідно, заявнику не було забезпечено його процесуальні права як підозрюваного. Крім того, зважаючи на те, що надалі протокол адміністративного затримання заявника був визнаний таким, що містить за- відомо неправдиві відомості, заявник фактично був затриманий без відповідної підстави, що також є порушенням вказаного положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [8].

У справі «Корнейкова проти України» (CASE OF KORNEYKOVA v. UKRAINE, заява № 39884/05) від 19.12.2012 Європейський суд констатував порушення пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на те, що в протоколі затримання заявниці не було наведено чітких підстав для такого затримання, а зазначені в ньому посилання були стандартними та не були проаналізовані у світлі обставин конкретної справи заявниці. Цим рішенням було встановлено й порушення пп. «с» п. 1 і п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на необґрунтованість постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.04.2012 про обрання заявниці запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, оскільки під час її постановлення не було належним чином ураховано стан здоров'я заявниці й те, що вона була неповнолітньою, а, згідно з чинним законодавством, до неповнолітніх такий запобіжний захід міг бути застосований лише у виключних випадках [9].

У рішенні від 17.04.2014 по справі «Анатолій Руденко проти України» (CASE Of ANATOLIY RUDENKO v. UKRAINE, заява № 50264/08) Суд наголосив на тому, що національні суди повинні ретельно розглядати питання позбавлення волі, щоб взяті під варту особи на практиці користувалися ефективними процесуальними гарантіями від свавільного тримання під вартою. Суд дійшов висновку, що ця скарга заявника стосується як його поміщення до Гейківської лікарні для примусового психіатричного лікування, так і його тримання в ній. Разом із цим Європейський суд установив, що національні органи влади не встановили в переконливий спосіб і з необхідними процесуальними гарантіями від свавілля наявність і стійкість дійсного психічного розладу, характер або ступінь якого були такими, що виправдовують поміщення заявника до Гейківської лікарні та його тримання в цьому закладі. У зв'язку з цим Суд констатував порушення підпункту «е» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглянувши скарги заявника за п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд дійшов висновку, що тримання заявника під вартою з 17 серпня до 17 вересня 2007 р. було незаконним, оскільки здійснювалось не за рішенням суду, а лише у зв'язку з тим, що досудове слідство у справі було завершено і справу було передано на розгляд до суду.

Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд установив у зв'язку з тим, що національні органи влади не обґрунтували належним чином тривале тримання заявника під вартою протягом трьох років і трьох із половиною місяців. Так, суди не наводили поважних причин для тримання заявника під вартою, а обґрунтовували цей захід тим, що для закінчення досудового розслідування потрібно більше часу, та не розглянули належним чином клопотання заявника про заміну запобіжного заходу.

Звертаючись до своєї практики, Європейський суд констатував порушення п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки законодавство України на час подій не передбачало процедури перегляду законності продовжуваного тримання під вартою після закінчення досудового слідства, яка б відповідала вимогам п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглянувши скарги заявника за підпунктом «е» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд наголосив, що національні суди повинні ретельно розглядати питання позбавлення волі, щоб взяті під варту особи на практиці користувалися ефективними процесуальними гарантіями від свавільного тримання під вартою. Суд дійшов висновку, що ця скарга заявника стосується як його поміщення до Гейківської лікарні для примусового психіатричного лікування, так і його тримання в ній. Разом із цим Суд установив, що національні органи влади не встановили в переконливий спосіб і з необхідними процесуальними гарантіями від свавілля наявність і стійкість дійсного психічного розладу, характер або ступінь якого були такими, що виправдовують поміщення заявника до Гейківської лікарні та його тримання в цьому закладі. У зв'язку з цим Суд констатував порушення підпункту «е» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [10].

Автори науково-практичного коментаря КПК України О.М. Бандурка та Є.М. Блажівський аргументовано зазначають, що право індивіда на свободу обмежується в результаті затримання, наголошують на тому, що ніхто не може бути обмежений у праві на свободу й особисту недоторканність.

Отже, під час застосування цієї норми потрібно мати на увазі, що її дія поширюється як на підозрюваного, обвинуваченого, так і на інших суб'єктів кримінального провадження. Обов'язковим для з'ясування правового змісту права на свободу й особисту недоторканність є питання щодо неможливості обмеження права на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні інакше як на підставах і в порядку, передбачених КПК України. Така процедура, регламентована чинним законодавством, слугує вихідною гарантією забезпечення права особи на свободу й особисту недоторканність і відповідає п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [11, с. 30 ].

Здійснивши аналіз кримінального процесуального законодавства України та рішень Європейського суду, О.О. Левендаренко та С.Ю. Бутенко зазначають, що особиста недоторканність особи в кримінальному судочинстві України, по-перше, відображає міжнародний стандарт кримінального судочинства й може розглядатись як елемент юридичної конструкції «право на свободу й особисту недоторканність», а також як самостійна категорія; по-друге, наділена «негативним» змістом у значенні «свободи від посягань» і відображає відносини між державою, її органами та громадянами, а також вимагає від держави виконання «позитивних» і «негативних» обов'язків; по-третє, має компонентну структуру, елементи якої перебувають у нерозривному зв'язку з особистістю, наділеною недоторканністю, і поширюється на всіх учасників кримінального судочинства, а не тільки на підозрюваного чи обвинуваченого [12, с. 111].

Європейські стандарти забезпечення прав людини в кримінальному судочинстві ґрунтуються на системі юридичних механізмів, що забезпечують його дію й тому набувають значення юридичних гарантій. Найважливішими з них є вперше встановлений Конституцією України судовий порядок арешту та взяття під варту, чітка регламентація в галузевому законодавстві підстав і строків цих примусових заходів. Судова процедура суттєво підвищує рівень захисту прав і свобод, оскільки містить низку гарантій від їх свавільного обмеження, сприяє винесенню законного та обґрунтованого рішення [3, с. 168].

Висновки

На нашу думку, основними напрямами подальших теоретичних досліджень проблеми забезпечення права людини на свободу й особисту недоторканність повинні бути такі: визначення теоретико-правових засад забезпечення права затриманого на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні; розробка концепції забезпечення прав і свобод людини у сфері кримінального провадження та аналіз проблеми забезпечення права кожного на свободу й особисту недоторканність через призму практики Європейського суду.

Отже, з огляду на важливість захисту невід'ємного права людини на свободу й особисту недоторканність розгляд теоретичних і практичних проблем забезпечення права людини на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні є одним із основних напрямів сучасних наукових досліджень у сфері кримінального процесу, тому потребує комплексного й інтегрованого підходу.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Гетьман А. Науково-практичний коментар нового Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2013 № 4651-VI / А. Гетьман.

3. Маринів В.І. Конституційні гарантії забезпечення права людини на свободу й особисту недоторканність та їх реалізація в кримінальному процесуальному законодавстві України / В.І. Маринів. // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - № 1. - С. 166-175.

4. Завгородня К.В. Застосування практики Європейського суду з прав людини з метою недопущення безпідставного обмеження стороною обвинувачення свободи та недоторканності особи під час досудового розслідування / К.В. Завгородня // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2014. - № 2.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та доповн. станом на 1 верес. 2015 р. (офіц. текст). - К. : Паливода А.В., 2015. - 328 с.

6. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.zakon5.rada.gov.ua.

7. Кисельова Л.В. Рішення Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та Верховного Суду України у системі права України: застосування та виконання / Л.В. Кисельова [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://aau.edu.ua/visnyk/text27/13klvurv.pdf.

8. Рішення Європейського суду по справі «Савін проти України» // Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://old.minjust. gov.ua/34549.

9. Рішення Європейського суду по справі «Корнейкова проти України» // Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://old. minjust.gov.ua/34549.

10. Рішення Європейського суду по справі «Анатолій Руденко проти України» // Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// old.minjust.gov.ua/34549.

11. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т / [О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.] ; за заг. ред. В.Я. Тація,

B. П. Пшонки, А.В. Портнова. - Х. : Право, 20І2. - Т. 1. - 2012. - 768 с.

12. Левендаренко О.О. Сутність особистої недоторканності особи в кримінальному процесі України та рішеннях Європейського суду з прав людини / О.О. Левендаренко,

C. Ю. Бутенко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2013. - № 2. - С. 105-111.

Размещено на Allbest.ru