Особливості законності щодо забезпечення безпеки у прикордонній сфері

Забезпечення безпеки у прикордонній сфері. Дослідження методів управління у сфері адміністративної діяльності прикордонників. Законність дій правоохоронних органів під час забезпечення безпеки в прикордонній сфері. Особливості митного права в Україні.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 09.04.2018
Размер файла 21,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Ужгородський національний університет

Особливості законності щодо забезпечення безпеки у прикордонній сфері

Гончаров Є.С., аспірант

кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права

Анотація

Стаття присвячується особливостям законності щодо забезпечення безпеки у прикордонній сфері. Досліджені нормативно-правові акти, забезпечуючи законність діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення безпеки в прикордонній сфері.

Ключові слова: законність, правопорядок, прикордонна сфера, правова доктрина, правоохоронні органи.

Аннотация

Статья посвящается особенностям законности по обеспечению безопасности в пограничной сфере. Исследованы нормативно-правовые акты, обеспечивая законность деятельности правоохранительных органов по обеспечению безопасности в пограничной сфере.

Ключевые слова: законность, правопорядок, пограничная сфера, правовая доктрина, правоохранительные органы.

Annotation

Goncharov E.S. FEATURES LAW REGARDING THE SECURITY IN THE BORDER SPHERE

The article deals with peculiarities of law regarding security in border area. Researched regulations ensuring legality of law enforcement to ensure security in border area.

Key words: legality, law and order, border area legal doctrine, law enforcement.

Постановка проблеми. Законність це режим відповідності суспільних відносин із законом і підзаконними нормативно-правовими актами держави, який утворюється в результаті їх неухильного виконання всіма суб'єктами права. Закон це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини та має вищу юридичну силу. За юридичною силою та місцем у системі законодавства закон поділяють на конституційний Конституція України, закони, що вносять зміни та доповнення до Конституції України, закони що прямо передбачені текстом Конституції України. Поточні закони приймаються на основі Конституції України і формують поточне законодавство. Закон основне юридичне джерело права, приймається Верховною Радою України чи безпосередньо референдумом і має вищу юридичну силу.

Нині Україна перебуває на початковому етапі в поновленні ролі закону як реально діючого, а не суто формального джерела права. Конституція та чинне законодавство України виходять із того, що держава буде розвиватися еволюційним шляхом на основі згоди всіх основних прошарків суспільства при повному і безумовному дотриманні прав та свобод громадян, які визначені в ній вищою цінністю, із покладанням на державу обов'язку їхнього визнання, дотримання і захисту. Конституція встановлює гарантії реального захисту прав та свобод громадян. З одного боку, їхній захист визначається обов'язком держави, з іншого кожному громадянину надається право захищати свої права і свободи будь-якими засобами, не забороненими законом.

Про державний захист прав та свобод громадян говориться у розділі II Конституції України. З метою захисту власних прав та свобод громадянин може користуватися конституційними правами та свободами, встановленими зазначеним розділом.

Конституцією України поряд із закріпленими гарантіями забезпечення особистих прав і свобод громадян, їхнього життя та здоров'я проголошено неприпустимість порушень цих прав та задекларовані завдання й мета запобігання злочинам та іншим правопорушенням. Цей різновид державної діяльності в юридичному аспекті отримав назву «правоохоронна діяльність», а органи, що її здійснюють, «правоохоронні органи» [1].

Управління внутрішньою безпекою, як один із напрямків діяльності адміністративно-політичного апарату Української держави, ґрунтується на загальних принципах, методах та формах управління у сфері адміністративно-політичної діяльності, є одним із його видів. Цим обумовлені не тільки характеристики управлінської діяльності у зазначеній сфері, але і вимоги, принципи та засоби забезпечення її законності.

Питання забезпечення законності в державному управлінні досліджували В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, А.С Васильєв, В.М. Гаращук, А.Т. Комзюк, В.К. Колпаков, Р.С. Мельник, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, В.В. Цвєтков та ін. Разом із тим у вітчизняній юридичній літературі проблеми законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки висвітлені ще недостатньо, що обумовлює актуальність обраного напряму наукового пошуку. Крім того, у науковій літературі не склалося єдиної думки щодо сутності самого поняття «законність», способів (засобів) її забезпечення та системи органів (суб'єктів), які її забезпечують, з'ясування яких дозволить визначити особливості забезпечення законності управління у сфері внутрішньої безпеки держави. Вирішенню цих та інших проблемних питань у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави і присвячено цю статтю. законність безпека прикордонний правоохоронний

У тлумачних словниках законність визначається, як «загальноприйняте, усталене правило співжиття, норма поведінки, що охороняється законами», або як «виключне надбання правової держави, яке виражається в режимі панування закону у взаємовідносинах особистості та держави, громадянина та посадової особи (органу держави)». Слід зазначити, що законодавчого визначення поняття законності не існує, теж саме стосується і поняття закону. У науковій літературі під законністю здебільшого розуміють «неухильне виконання законів та відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями», а під законом «нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або безпосередньо народу), який регулює найважливіші питання суспільного життя, встановлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури» [2].

Слід зазначити, що поняття «суб'єкти правоохоронної діяльності» дещо ширше, ніж «правоохоронні органи». До суб'єктів правоохоронної діяльності, крім правоохоронних органів, слід віднести органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання (організації) і громадян, оскільки залучення до правоохоронної діяльності як громадських формувань, так і окремих громадян істотно посилює ефективність протидії правопорушенням та охороні прав і свобод громадян. А тому держава, за необхідності, повинна частково передати свої правоохоронні функції недержавним організаціям, які готові займатися правоохоронною діяльністю [3].

Суб'єктами правоохоронної діяльності взагалі є: держава через свої представницькі, виконавчі, судові органи та прокуратуру громадські організації та об'єднання; окремі громадяни, яким надано певні повноваження з урахуванням відповідного розподілу між ними компетенції, форм і засобів здійснення.

Аналіз наукової літератури, в якій аналізувались проблеми законності діяльності державних органів, надав змогу зробити висновок, що законність залежно від мети та завдань того чиіншого дослідження розглядалась у різних аспектах, зокрема, як: принцип, метод, режим, гарантія чи вимога, що підкреслює багатосторонність цієї категорії.

На нашу думку, законність передбачає такий стан взаємовідносин між спеціальними суб'єктами забезпечення внутрішньої безпеки в державі та фізичними (юридичними) особами, при якому їх діяльність як зовнішня, так і внутрішньо-організаційна відповідає вимогам законів, інших законодавчих та підзаконних актів. У зв'язку з цим вважаємо доцільним виділити два аспекти забезпечення законності у досліджуваній нами сфері: забезпечення законності під час зовнішньо-адміністративної діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки в державі, тобто дотримання вимог нормативно-правових актів у відносинах із фізичними та юридичними особами, які не перебувають із ними у службовій підлеглості (під час публічних відносин); забезпечення законності під час їх внутрішньо-організаційної діяльності, зокрема під час державно-службових відносин, у відносинах типу «керівник-підлеглий» (встановлення режиму робочого часу, надання відпусток, накладення дисциплінарних стягнень тощо).

Забезпечення законності як під час зовнішньо-адміністративної, так і внутрішньо-організаційної діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки відрізняється як за її засобами, так і за суб'єктним складом. Так, забезпечення законності під час зовнішньо-адміністративної діяльності спеціальних суб'єктів здійснюється за допомогою таких адміністративно-правових засобів, як: контроль, нагляд та право на звернення. Для забезпечення законності внутрішньо-організаційної діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки більш характерним є такий засіб, як внутрівідомчий контроль, який здійснюється як спеціально створеними у структурі цих органів контрольними підрозділами, наприклад, внутрішньої безпеки, так і керівниками всіх рівнів.

Переважна більшість адміністративістів до способів забезпечення законності в державному управлінні відносять: контроль, нагляд та право на звернення, з чим ми цілком погоджуємося. Так, Ю.П. Битяк зазначає, що «законність і дисципліна в державному управлінні забезпечуються трьома основними способами проведенням контролю, здійсненням нагляду та за допомогою звернень громадян» [4].

Звичайно, основним критерієм розмежування між цими видами контролю (парламентським, президентським, урядовим, спеціалізованим, відомчим, муніципальним (представницьким), громадським) є суб'єкт його здійснення, однак визначені нами вище види контролю мають й інші особливості.

Слід зазначити, що не всі звернення громадян можна віднести до заходів, які забезпечують законність досліджуваної нами діяльності правоохоронних органів. Тільки скарги і заяви про порушення чинного законодавства та недоліки в роботі тих чи інших органів та їх працівників слугують підставою для проведення контрольно-наглядових дій із метою усунення порушень і недоліків, які були в них описані. На відміну від пропозицій, які також є різновидом звернень громадян і в яких висловлюються порада, рекомендація, у заявах та скаргах йдеться про порушення.

У Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб щодо розгляду звернень та надання обґрунтованої відповіді на них у встановлений строк (ст. 40). З чого можна зробити висновок, що право на звернення кореспондується з обов'язком відповідних органів (посадових осіб) щодо їх розгляду [6].

Висновок

Нова доктрина українського адміністративного права в часі адміністративно-правових засад щодо забезпечення законності в прикордонній зоні держави передбачає певне зміщення акцентів, нове розуміння публічності, зумовлене поверненням до основних людських цінностей, до визнання і закріплення невід'ємних природних прав людини і громадянина. Безпека в прикордонній сфері України унеможливлює прояви потенційних дій прямопротилежних сторін, що можуть завдати величезних втрат, призвести до небажаних неконтрольованих наслідків.

законність безпека прикордонний правоохоронний

Література

1. Гіжевський В.К. Митне право України: навч. посібник. К., 2009. 204 с.

2. Пономаренко ГО. Способи підтримання законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: дис. канд. юрид. наук: 120007. X.: 2001. 97 с.

3. Шмигова О.М. Способи підтримання законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави. К.: КНУТШ, 2007. 5 с.

4. Адміністративне право України: підручник для юрид. вузів і фак. за ред. Ю.П. Битяка. Харків, 2005. 485 с.

5. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.