Механізм держави як система державних організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Механізм держави як система державних організацій

1.1 Поняття, структура державного апарату

1.2 Основні ознаки держави

Розділ 2. Органи державі України

2.1 Місце та роль МВС України у механізмі держави

Висновки

Список використовуваних джерел



Вступ

Актуальність теми. Становлення України як незалежної, демократичної, соціальної, правової держави передбачає реформування всієї системи органів державної влади. У зв'язку з цим важливого значення набуває теоретико-правовий аналіз конструкції «механізм держави». А відтак функціонування та взаємодія всієї системи органів та установ, що входять до державного механізму, дозволяє ефективно реалізувати завдання та функції держави. У науковій літературі існують різні точки зору щодо питання визначення держави, але ця дискусія не ставить під сумнів той факт, що сучасна правова держава покликана бути гарантом стабільності, безпеки для своїх громадян, забезпечувати впорядкованість і організованість суспільних відносин, визнання й повне прийняття як вищу цінність людської особистості, її прав і свобод, що повинне реалізовуватися в діяльності всього механізму держави в цілому. Питання про визначення поняття механізму держави, його сутності, структури, принципів формування й функціонування дотепер є проблемним, представляючи певну складність, що можна пояснити не тільки урахуванням суб'єктивного фактору, що полягає в неоднаковому сприйнятті різними суб'єктами державності, але й з огляду на об'єктивний характер багатоаспектності, багатогранності самого інституту держави й державноправових явищ у різні історичні епохи. Державна діяльність не повинна носити стихійний характер. Тільки функціонування спеціальної системи органів і установ, що входять до державного механізму, дозволяє організовано й ефективно реалізовувати завдання й функції держави, її призначення в суспільстві. Механізм держави є важливим і необхідни атрибутом будьякої держави, її „матеріальною субстанцією” і „фізичним втіленням державної влади”.

Стан дослідження теми. Зазначені проблеми були предметом дослідження В. В. Білоуса, Д. О. Гарбазея, Д. Г. Михайленка, Л. І. Керика, В. Ю. Шепітька, В. М. Шевчука та інших вчених.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу існуючих наукових підходів, а також чинного законодавства України дослідити та вивчити механізм держави.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі основні задачі:

- дослідити поняття механізму держави;

- дослідити та вивчити понятт апарату держави;

- дослідити та вичати державні органи та з'ясувати роль МВС у механізмі держави.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу функціонування механізму держави.

Предмет дослідження є механізм держави.

Методи дослідження. При виконанні вказаної роботи використовувалися такі теоретичні методи дослідження, як: індукція та дедукція, аналіз і синтез; порівняння, конкретизація, та систематизація. За допомогою методу індукції було досліджено поняття механізму держави, за допомогою такого методу дослідження, як дедукція досліджено його ознаки. За допомогою методу порівяння було визначено основні відмінності між поняттям механізм держави та апарат держави. За допомогою такого методу дослідження, як аналіз, було вивчено та проаналізовано особливості діяльності державних органів, а за допомогою синтезу їх організаційна структура. За допомогою методу конкретизації та систематизації було досліджено різні підходи науковців щодо з'ясування поняття механізм держави.

Структура та обсяг курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, та списку використаних джерел.



Розділ 1. Механізм держави як система державних організацій

Держава є складною соціальною системою, яка характеризується певними елементами, формами прояву, змістом та функціональним призначенням - організуючим впливом на суспільство [23, с. 67].

У сучасній теорії держави немає єдиного розуміння механізму держави. Найбільш поширеним є його визначення як сукупності органів та організацій, що реалізують функції держави. Однак існують і інші погляди на механізм держави:

- це державний апарат та інші державні інституції ;

- система державних органів та установ, підприємств, за допомогою яких виконуються функції держави;

- це структурно оформлена система засобів державного впливу на суспільство, що складається з державних органів, публічних служб, процедур прийняття державних рішень та ресурсного забезпечення;

ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, та установ, які виконують завдання держави;

- система всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави [23, с. 67].

Поняття «механізм держави», «механізм державної влади» є одними з ключових понять у теорії держави та права, конституційного та адміністративного права, а також у теорії державного управління [9, с. 11].

Аналіз наукової літератури свідчить про багатоманітність тлумачення поняття «механізм держави». На сьогодні в юридичній науці не існує єдиної позиції щодо визначення поняття «механізм держави». Дискусія розпочалася з самої назви, зокрема, для позначення відповідної владної конструкції, за допомогою якої реалізуються функції держави, зарубіжні вчені використовують такі поняття як «державна влада», «форма держави», «форма правління», вітчизняні - «механізм держави», і дуже рідко - «апарат держави» [9, с. 11].

Як відомо, механізм (від грецького мзчбнЮ mechanй - машина) - це сукупність штучних рухомо-сполучених елементів, що здійснюють заданий рух, а також пристрій (сукупність рухомих ланок або деталей), що передає чи перетворює (відтворює) рух. Варто відмітити, що в юридичній науці термін «механізм» використовується переважно дослідниками теорії держави та права [9, с. 11].

Поняття «механізм держави» в юридичній теорії почало застосовуватися в 1920-1930-х р. р., після висунення гасла про механізм диктатури пролетаріату, який складався з комуністичної партії, як ядра влади, та низки державних та недержавних організацій, за допомогою яких партія здійснювала свій політичний курс [9, с. 11].

На думку радянського дослідника М. К. Ісакова, до початку 1950-х р. р. у СРСР механізм держави визначався в широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні механізм держави - це політична система суспільства, у вузькому значенні він вважався тотожним і вичерпувався поняттям апарату державної влади. На сьогодні трактування механізму держави як політичної системи суспільстваcв сучасній юридичній науці повністю втрачене, і більшість учених-правників та політологів виправдано відмовилися від нього. Варто погодитися з українською дослідницею Н. П. Харченко, яка зазначає, що механізм держави не можна ототожнювати з політичною системою суспільства, а державу варто розглядати в якості важливої складової частини цієї системи, що входить до неї, як цілісний інститут поряд із політичними партіями, громадськими організаціями тощо [9, с. 11].

У 1960-1980-х р. р., як стверджує В. К. Бабаєв, таке розуміння механізму держави було замінене концепцією політичної організації чи політичної системи суспільства [9, с. 11].

Використовуючи структурно-функціональний підхід, розглядають механізм держави як «цілісну ієрархічну систему державних органів, закладів, підприємств, за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством і захист його основних інтересів». Використання структурно-функціонального підходу під час визначення поняття «механізм держави» дає можливість орієнтувати теорію держави на пошук ефективної організаційної структури побудови цього механізму з метою оптимізації функціональної спроможності його, тобто здатності до організації управління суспільством [12, с. 47].

Деякі автори ділять механізм держави на органи держави і державні установи. Інші, крім державних органів, виділяють в окремий елемент механізму озброєні загони людей (армію, флот, поліцію і спеціальні війська); спеціальний пропагандистський апарат (державні засоби масової інформації - радіо, преса, телебачення). Деякі вчені, підкреслюють, що поняття «механізм держави» є системоутворюючим для сприйняття його як цілісного явища. Воно дозволяє пов'язати елементи держави в стуктурно-функціональний «вузол» і надати їм динамічності [12, с. 47].

Під механізмом держави розуміють структурно оформлену систему засобів державного впливу на суспільні процеси, яка складається з таких елементів: державних органів; публічних служб і корпорацій; процедури прийняття державних рішень; ресурсного забезпечення. Також існує підхід, згідно з яким розрізняють поняття «механізм держави» та «механізм функціонування держави». Використовуючи термін «механізм держави», розуміють структуру (елементи) держави у статиці, як такі. Говорячи про функціонування держави, про взаємозв'язок, взаємодію державних органів, застосовують категорію «механізм функціонування держави». В такому контексті зміст поняття «механізм функціонування держави» збігається із сутнісним змістом попереднього підходу до розуміння категорії «механізм держави» як системи засобів державного впливу на суспільні процеси (державних органів; публічних служб і корпорацій; процедури прийняття державних рішень; ресурсного забезпечення). Елементний склад понять «механізм держави» (у першому підході) і «механізм функціонування держави» (у другому підході) не збігаються. Під механізмом функціонування держави розуміють всю сукупність внутрішніх факторів, інститутів, засобів, які забезпечують дію складових елементів держави в їхньому взаємозв'язку. Характеризуючи названий механізм дають відповідь на три питання: що призводить до дії державу; що пов'язує один державний орган з іншим; що сприяє або навпаки - гальмує реальне виконання функцій тим чи ін-шим органам держави [12, с. 48].

Варто зазначити, що в радянській науковій думці 1960-1980-х р. р. загальноприйнятим було вживання понять «механізм держави» та «апарат держави» як ідентичних. Зокрема, дослідник А.Г. Лашін писав, що державний механізм нерідко називали державним апаратом у широкому значенні слова, а систему державних органів - апаратом у вузькому. Як відомо, у багатьох сучасних вітчизняних та зарубіжних працях із теорії держави і права поняття «механізм держави» тлумачиться як тотожне за змістом поняттю «апарат держави» [9, с. 11].

Тим часом поняття механізму держави ширше за поняття державного апарату за складом і структурою. Механізм держави, по суті, є апаратом у дії, у функціонуванні - із усіма зв'язками, що існують і виникають між його частинами [21, с. 88].

Деякі вчені, підкреслюють, що поняття «механізм держави» є системоутворюючим для сприйняття його як цілісного явища. Воно дозволяє пов'язати елементи держави в стуктурно-функціональний «вузол» і надати їм динамічності. Під механізмом держави розуміють структурно оформлену систему засобів державного впливу на суспіль-ні процеси, яка складається з таких елементів: державних органів; пуб- лічних служб і корпорацій; процедури прийняття державних рішень; ресурсного забезпечення [12, с. 47].

Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових його елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з Метою підтримання своєї основної функції - управління [21, с. 88].

Під «державним апаратом» розуміється система органів, які безпосередньо здійснюють управлінську діяльність і наділені для цього державно-владними повноваженнями. Поняття «механізм держави» охоплює державні підприємства і державні установи, що під керівництвом апарату держави практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних цінностей держави (державні підприємства) і нематеріальних цінностей (державні установи). Для державних установ типовою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектування, навчально-виховної, духовно-освітнної роботи тощо [21, с. 89].

Державний апарат являє собою сполучені в єдності всі державні органи законодавчі, виконавчі, судові, створювані у встановленому законом порядку, що володіють певною структурою, наділені компетенцією, які окремо виконують власні функції в певній сфері, але в цілому маючи владні повноваження, забезпечують реалізацію функцій і завдань усієї держави, діючи при цьому від імені держави. Механізм держави внутрішньо єдиний. Кожний державний орган як частина цілого є носієм державної влади, що має єдине джерело народ. Будь-який державний орган являє собою одиничне в рамках загального державного механізму й, маючи власну природу й певне призначення, містить тим самим у собі потенційну можливість для виділення його в структурі механізму держави в цілому. З урахуванням найважливішого структуроутворюючого принципу організації державного механізму принципу поділу влади, закріпленого Конституцією України, а також з використанням системнофункціонального підходу в структурі механізму сучасної Української держави можна виділити наступні основні окремі елементи, у тому числі й підсистеми державних органів: Президент? органи законодавчої влади? органи виконавчої влади? органи судової влади й контрольнонаглядові [19, с. 292].

Вчені виокремлюють основні риси механізму держави:

- механізм держави складається з особливої групи людей, яка виокремилась із суспільства і займається, як правило, тільки тим або головним чином тим, що управляє;

- державні органи, що утворюють його, підпорядковані один одному. Уособлення окремих ланок механізму і перетворення їх у домінуючу силу саме і є показником кризи політичної влади, яку періодично переживає держава;

- кожний орган наділений владними, обов'язковими для всіх повноваженнями. Виступаючи від власного імені, державний орган діє як орган державного володарювання;

- обов'язкова наявність організаційних і матеріальних засобів примусу [9, с. 12].

Державна діяльність не повинна носити стихійний характер. Тільки функціонування спеціальної системи органів і установ, що входять до державного механізму, дозволяє організовано й ефективно реалізовувати завдання й функції держави, її призначення в суспільстві. Механізм держави є важливим і необхідним атрибутом будь-якої держави, її „матеріальною субстанцією” і „фізичним втіленням державної влади” [19, c. 278].

Структурно механізм держави складається з трьох рівнів.

І рівень становлять державні підприємства, установи та організації, які забезпечують реалізацію економічних та соціальних функцій держави. Їх основним призначенням є створення необхідних економічних умов функціонування держави та суспільства. У науковій літературі їх називають економічними додатками держави, однак, на нашу думку, вони є самостійними і повноцінними елементами механізму, що виконують лише їм властиві функції [23, c. 68].

ІІ рівень механізму держави утворюють органи держави. Це особлива частина державного механізму, що забезпечує виконання владних повноважень. Система цих органів іменується апаратом держави [23, c. 68].

ІІІ рівень формують структури спеціального призначення. Це контрольно-наглядові органи, збройні сили, поліція, спецслужби, місця позбавлення волі. Вони фінансуються з бюджету, створюються органами держави, їм підпорядковуються та забезпечують реалізацію правоохоронних, контрольно-наглядових та каральних функцій. Саме ці органи забезпечують захист суверенітету держави, її територіальної цілісності та недоторканості, охорону прав і свобод громадян, дотримання вимог закону та покарання винних у порушенні норм осіб [23, c. 68].

Механізм держави - це цілісна ієрархічна система всіх державних організацій, які практично здійснюють завдання та функції держави. Механізм є структурним та предметним втіленням держави, це її постійно функціонуюче вираження. Між функціями держави і її механізмом існує прямий зв'язок. Оскільки механізм створюється для виконання функцій держави, саме їм у цьому зв'язку надається вирішальна роль. Будова механізму держави залежить від того, які функції бере на себе держава. Структура механізму держави складається з державних органів, державних підприємств і державних установ. Цілісність державного механізму забезпечується єдиними принципами організації та діяльності державних органів, підприємств і установ, спільними цілями. Між складовими елементами механізму держави існує ієрархічний зв'язок: різні органи та установи посідають неоднакове місце в державному механізмі. Лише органи держави наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких відбувається управління справами суспільства. Державний орган -- це складовий елемент механізму держави, який безпосередньо здійснює функції держави та наділений владними повноваженнями. Державні органи взаємозв'язані відношеннями субординації. Система всіх державних органів складає апарат держави [8, с. 117].

Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інститутів громадянського суспільства. Його взаємодія з органами місцевого самоврядування, які не належать до системи органів державної влади, має дві правові підстави. Ця взаємодія виходить із спільності завдань у сфері економіки та соціального розвитку. Разом із тим, закон припускає можливість наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями. Взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування сприяє розширенню демократичної бази державної влади, а реалізація конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами пов'язується з їх діяльністю в органах самоврядування. Саме це забезпечує компроміс суспільних інтересів [23, с. 80].

Отже, незважаючи на різноманітність поглядів науковців, щодо визначення поняття механізм держави, можемо ствердістю сказати, що механізм держави є важливим і необхідним атрибутом будь-якої держави, її „матеріальною субстанцією” і „фізичним втіленням державної влади”.

1.1 Поняття, структура державного апарату

Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами [23, с. 68].

В основу побудови та функціонування державного апарату будь-якої країни покладено об'єктивні та суб'єктивні фактори. Саме вони визначають особливості внутрішньої структури, характер, завдання, форми та методи діяльності апарату. При цьому необхідно зазначити, що апарат держави являє собою не просте об'єднання різноманітних структур, а впорядковану, єдину, чітко організовану систему [23, с. 69].

Категорія «державний апарат» має самостійне значення і визначається як окреме юридичне поняття. Її характеризують такі ознаки: це система створених державою структур; наявність владних повноважень; наявність чиновників, що реалізують повноваження від імені держави на професійній основі; наявність нормативно закріпленої структури та повноважень; зв'язок із державою; фінансування з бюджету; забезпечення реалізації державних функцій і завдань з управління суспільством; система органів, розподілених за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову; система органів, наділених матеріально-технічними та організаційними засобами реалізації повноважень [23, с. 69].

Апарат держави є структурованою категорією. Структура апарату являє собою його внутрішню будову, порядок взаємодії та співвідношення складових елементів апарату. Основними серед них є: система органів державної влади; система органів державного управління; система судових органів. Кожна з цих систем є носієм відповідної державної влади [23, с. 70].

Ознаки апарату держави:

1) система державних органів, що становить собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;

2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній основі як носії влади;

3) система державних органів, у рамках якої діяльність державних службовців суворо відмежована від «власності», яка належить їм як суб'єктам;

4) система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для здійснення цих функцій;

5) система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

6) система органів, яка здійснює свою діяльність з управління суспільством і виконання функцій держави у формах безпосередньо управлінських і правових [21, с. 90]

Важливим аспектом характеристики апарату держави є принцип розподілу влади. Це принцип конституціоналізму, відповідно до якого єдина державна влада поділяється на відносно незалежні гілки влади. Зміст зазначеного принципу складають такі положення:

- конституційне закріплення;

- гілки влади функціонують під керівництвом різноманітних осіб та здійснюються різними органами;

- всі гілки влади є рівними та автономними;

- владні функції є невідчужуваними і не можуть передаватися іншим органам у довільному порядку;

- незалежність судової влади від політичного впливу [23, с. 72].

З погляду норм Основного Закону принцип розподілу влад в Україні є конституційним. Законодавча, виконавча і судова влади діють незалежно, самостійно у взаємодії з іншими гілками влади на засадах взаємних стримувань і противаг (ст. 6, 75, 85, 87, 94, 106, 115, 119, 124 Конституції). В той же час влада в Україні є єдиною. Різні гілки державної влади, як правило (виключення може бути встановлене лише Конституцією), не мають права взаємного делегування своїх функцій і повноважень. Принцип розподілу гілок влади закріплений у ст. 6 Конституції України. Він означає: по-перше, розподіл функцій між державними органами відповідно до вимог праці; по-друге, закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень; по-третє, наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу, контролюючи цим повною мірою його дії [10, с. 8].

Важливою складовою принципу поділу влади є не лише гарантування незалежності і самостійності окремих гілок державної влади, але й забезпечення взаємодії між ними. В цьому плані слід акцентувати увагу на двох моментах: а) необхідний такий розподіл повноважень, коли утворюється цілісний механізм стримувань і противаг для запобігання зловживанню владою; б) необхідна співпраця між владами з метою досягнення максимальної ефективності в управлінні суспільством. Оскільки суспільство і суспільні відносини являють собою органічну цілісність, то й процес державного впливу на цей складний об'єкт має носити комплексний і системний характер, що досягається завдяки взаємоузгодженню дій гілок державної влади [10, с. 8].

Законодавча влада - це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Відповідно до ст. 75 Конституції України «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -- Верховна Рада України». Назва гілки влади «законодавча» не означає, що, крім основної законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не здійснюють ніякої іншої діяльності. Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни [21, с. 97].

Проте головною особливістю організації та діяльності парламенту є його представницький характер. Парламент можна назвати владою прямого загальнонародного представництва. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту: представницьку, законодавчу, фінансову, засновницьку, контрольну [21, с. 98].

Виконавча влада - це влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством [21, с. 98].

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер [21, с. 98].

Таким чином, призначення органів виконавчої влади - управління, що охоплює:

* виконавчу діяльність - здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади;

* розпорядчу діяльність - здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій [21, с. 99].

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми «стримувань і противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд) [21, с. 99].

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України [2].

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю [2].

Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [3].

Судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди [3].

Місце судової влади в механізмі стримувань і противаг визначається рядом особливих характеристик, які гарантують можливість та реальність виконання судами покладених на них функції, зокрема:

1) Судова гілка державної влади забезпечує вирішення, розв'язання, і певною мірою і попередження державно-правових конфліктів як між іншими гілками державної влади, так і між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими інститутами та окремими членами суспільства. Вищевказане здійснюється судами конституційної та загальної юрисдикції шляхом перевірки конституційності законів та інших правових актів, а також законності актів, рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, наслідком чого є підтвердження чи втрата їх юридичної сили [14, с. 214].

2) Судова влада відіграє важливу роль у забезпеченні однакового застосування правового регулювання, здійснює інтерпретаційно-правову діяльність, спрямовану на повне і всебічне тлумачення Конституції та законів України, що сприяє запобіганню виникнення протиріч у компетенції та повноваженнях інших гілок державної влади [14, с. 214].

3) Вона слугує арбітром - вирішує суперечку і висловлюється тільки щодо окремих казусів і ніколи - щодо загальних начал. Нездатність суду висловитися «щодо загальних начал» базується не на відсутності у суддів відповідного бажання, а на неможливості його реалізувати в силу того, що це право законодавчої (представницької) влади. Це стосується і тих випадків, коли конституційний суд оцінює відповідність того чи іншого нормативно-правового акта. Судова влада завжди вище сторін [14, с. 214].

4) Для судової влади, як будь-якого владного органа, характерна також така ознака, як обов'язковість виконання прийнятих рішень. Тут доречно сказати, що судова влада преюдиціальна, що означає таку її організацію, при якій суд встановлює факт, а всі інші органи державної влади його застосовують в обов'язковому порядку. Причому поняття «преюдиції органів судової влади» ширше, ніж поняття «обов'язковість виконання судового рішення» [14, с. 214].

5) Судова влада є частиною «системи стримувань і противаг», які є лише наслідком різної природи влади [14, с. 214].

Причому зміст цих механізмів вбачається в обмеженні повноважень законодавця, органів представництва і в кінцевому рахунку народного суверенітету. Таке обмеження є обов'язковим, оскільки мова йде про поділ влади, а не про зосередження влади в руках одного органу, нехай навіть утвореного демократичним шляхом [14, с. 214].

Отже, апарат держави є структурованою категорією. Структура апарату являє собою його внутрішню будову, порядок взаємодії та співвідношення складових елементів апарату.

1.2 Основні ознаки держави

Значний час у юридичній науці панували уявлення про державу, що походиливід ідеї класового устрою суспільства, в світлі якої вона розглядалася, як знаряддя, машина для придушення одного класу іншим.

Але говорити, що ці визначення сутності держави, які вважалисякласичними і повинні були сприйматися без будь-яких сумнівів, було бневірно. За найдавніх часів розрізнялись дві функції держави --забезпечення блага і здійснення організованого примусу. Панування вполітичній уяві тієї чи іншої з них обумовлювалось конкретнимиісторичними обставинами розвитку суспільства. На стадії розвиткукапіталізму, коли суспільство мало яскраво виражену класову структуру, коли в ньому існували антагоністичні класові протиріччя, сформувалосьвчення про класову боротьбу як суті уявлень про державу і право.

За таких умов воно було історично виправданим. Але навряд чи це вченняможе бути основою для дослідження і конструювання сучасної держави іправа, коли в суспільстві сформувались нові умови.

А саме:

а) у суспільстві немає чітко визначених класів, а існує складна ірозгалужена соціальна структура;

б) соціальні протиріччя вже не є антагоністичними, а тому організованедержавою насилля по відношенню до великих соціальних груп втрачає своюактуальність;

в) рівень матеріального розвитку суспільства дозволяє забезпечити вже неменшості, а більшості населення рівень життя, що відповідає сучаснимуявленням про людську гідність.

Разом з цим, відмова від теорії класового насильства як панівної теоріїсутності держави і права однозначно не визнає вибір в тій же якостібудь-якого іншого вчення. Для цього потрібний аналіз історичних умов, щоскладалися, тенденцій і динаміки їх розвитку.

Сучасний період розвитку людства характеризується тим, що його метою єрозвиток людини, забезпечення умови життя, прав і свобод. Дійсністьпросякнута ідеями гуманізму, пріоритету загальнолюдських цінностей.

Все це знаходить своє відображення у сучасних державах найбільшрозвинутих країн -- правових, демократичних, соціально-орієнтованих.

Держава є організацією, яка певним чином відокремлена, інститутиризованау вигляді механізму держави (державної системи), мас власнізакономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потребиі інтереси. Тому вивчення характеристик держави повинно і здійснюватисьяк з точки зору єдності держави і суспільства, так і їх відокремлення.Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутності тапризначення держави є тлумачення держави як особливої форми організаціїсуспільства, форми, яка є його внутрішньою організацією, структуроюсоціальних відносин, засобом їх упорядкування і забезпеченнябезперешкодного існування, а в зовнішньому аспекті об'єднує суспільствоу вигляді території, фізичних осіб -- громадян та їх об'єднань, державнихпосадових осіб та органів, законів та інших правових документів.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, якахарактеризується тим, що вона:

1) всеохоплююча організація -- об'єднує в єдине ціле всіх членівсуспільства, відбиває та забезпечує загальносуспільні інтереси іпотреби;

2) територіальна організація -- об'єднує членів суспільства (громадян) затериторіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

3) єдина організація, що об'єднує все суспільство як ціле, всі іншісоціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лишечастини, окремі верстви населення;

4) офіційна організація -- репрезентує суспільство, виступає від йогоімені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);

5) універсальна організація, бо об'єднує членів суспільства длявирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;

6) верховна організація -- є вищим за значенням та силою об'єднаннямсуспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільнихінтересів підпорядковані їй;

7) централізована організація -- внутрішня побудова держави здійснюєтьсяза ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державнихпідприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, --загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).

Незважаючи на те, що держава є формою організації загального інтересу, тобто інтересів всіх членів суспільства, вона не об'єднує їх абсолютно вусіх сферах, сторонах їх життя. Поряд з загальносуспільним інтересоміснують інтереси особливі та індивідуальні, які відбиваються, забезпечуються і охороняються відповідними соціальними об'єднаннями, угрупуваннями чи особисто індивідом. Держава не повинна сама втручатисяв сферу цих інтересів, але вона покликана забезпечити їх незалежність, гарантувати і зберігати від втручання з боку інших соціальних суб'єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів, наявністьгарантованих державою сфер їх життя є важливою ознакою цивілізованостідержави і громадського суспільства.

Особливості держави як організації всього суспільства накладають свійвідбиток на форми, процеси об'єднання громадян, упорядкування їхсуспільного життя, забезпечення нормальних умов існування та розвитку, що здійснюються за допомогою механізму держави -- сукупності державнихорганізацій (органів державної влади і управління, державних підприємстві установ), які концентрують, зосереджують, спрямовують зусилля громадянна здійснення загальносуспільних справ.



Розділ 2. Органи держави України

Важливим і невід'ємним елементом державного апарату є орган держави. В науковій літературі ця категорія тлумачиться нерівнозначно. В одних випадках під органом держави розуміють складову механізму держави, що має власну структуру, чітко визначені повноваження з управління та взаємодії з іншими частинами державного механізму. В інших випадках державний орган визначається як частина державного апарату - група осіб чи одна особа, що має юридично визначену державно-владну компетенцію. Одні автори вважають, що орган держави -- це «структурно відокремлений, внутрішньо-організований колектив державних службовців, який наділений компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави», інші характеризують його як «структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повноваженнями та необхідними матеріальними засадами для здійснення завдань» [23, с. 72].

Особливе призначення органу держави зумовлює наявність декількох ознак, які вирізняють орган держави від державних підприємств, установ і організацій, з одного боку, та від недержавних структур - з іншого [23, с. 72].

Державні органи є структурними ланками державного апарату. Орган держави - частина державного апарату - група осіб або одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенціюдля виконання завдань і функцій держави. Кожний орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свої предмет ведення, завдання і функції [21, с. 91].

Ознаки органу держави:

1) формується державою або безпосередньо народом (наприклад, парламент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

2) має передбачені конституцією або іншими законами спеціальні функції, які він здійснює від імені держави;

3) має державно-владні повноваження, що дозволяють йому здійснювати юридичне обов'язкові дії:

а) видає нормативні та індивідуальні акти;

б) здійснює контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами;

в) забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування заходів виховання, переконання, стимулювання, у разі потреби -- державного примусу;

4) функціонально взаємодіє із іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволено лише те, що прямо-передбачено законом». Принцип «дозволене усе, що не заборонено законом» не належить до діяльності державних органів. Цей принцип діє у сфері майнових відносин громадян, юридичних осіб;

5) складається із службовців, що перебувають в особливих правовідносинах один з одним і органом: обсяг, порядок використання ними владних Повноважень встановлюються законом і набувають конкретизації в посадових інструкціях, штатних розкладах та ін.

6) має необхідну матеріальну базу -- казенне майно, що знаходиться в його оперативному управлінні; свій рахунок у банку; джерело фінансування -- державний бюджет;

7) має організаційну структуру (побудова за видами окремих служб і чисельним складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності та службової дисципліни [21, с. 91-92].

Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути поділені за різними критеріями.

* За способом утворення: виборні (представницькі органи);

призначувані (наприклад, органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі органи); що успадковуються (спадковий монарх).

* За строком функціонування:

постійні - створюються без обмеження строку дії; тимчасові - створюються для досягнення короткострокових цілей.

* За територією дії:

загальні (загальнофедеральні у федеративній державі) - поширюються на всю територію держави; суб'єктів федерації - у федеративній державі; місцеві - діють в адміністративно-територіальних одиницях.

* За характером компетенції:

органи загальної компетенції - уряд;

органи спеціальної компетенції - міністерства тощо.

* За порядком здійснення компетенції: колегіальні - парламент (Верховна Рада); єдиноначальні - президент.

* За правовими формами діяльності: правотворчі; правозастосовні; правоохоронні; контрольно-наглядові; установчі.

* За принципом поділу влади: законодавчі; виконавчі; судові.

* За характером і змістом діяльності: законодавчі (парламент); виконавчі (уряд); правоохоронні (міліція, органи безпеки); судові (суди - вищі і місцеві); контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції) [21, с. 91].

Центральне місце в системі вищих органів державної влади належить главі держави. Глава держави - це відносно, повністю або частково самостійний у правотворчій сфері вищий державний орган, що, уособлюючи єдність різних гілок влади в державі, представляє її всередині країни та поза її межами [22, с. 177].

Глава держави “очолює”, “репрезентує” державу, знаходячись немовби понад повсякденною політикою з її партійною боротьбою, парламентськими колізіями, виборчими перегонами. Як правило, його статус характеризується політичною нейтральністю, звільненням від політичної відповідальності. Він є верховним представником держави на міжнародній арені і вважається носієм верховної влади в країні [22, с. 177].



2.1 Місце та роль МВС України у механізмі держави

Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [5].

МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах:

забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг;

захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;

цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів [5].

МВС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства [5].

МВС з метою організації своєї діяльності:

1) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, контроль за їх реалізацією в апараті МВС, територіальних органах, закладах, установах і на підприємствах, що належать до сфери управління МВС;

2) здійснює добір кадрів в апарат МВС, територіальні органи, заклади, установи і на підприємства, що належать до сфери управління МВС, організовує роботу з підготовки та професійного навчання працівників МВС, поліцейських та військовослужбовців Національної гвардії;

3) контролює діяльність територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС;

4) організовує планово-фінансову роботу в апараті МВС, територіальних органах, закладах, установах і на підприємствах, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;

5) здійснює функцію головного розпорядника бюджетних коштів, забезпечує її ефективне і цільове використання;

6) відкриває рахунки в установах банків;

7) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, захист інформації з обмеженим доступом, а також технічний захист інформації, контроль за її збереженням в апараті Міністерства, закладах, установах і на підприємствах, що належать до сфери його управління;

8) організовує діловодство та архівне зберігання документів відповідно до встановлених правил [5].

МВС для виконання покладених на нього завдань має право:

1) залучати в установленому порядку спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), вчених, представників інститутів громадянського суспільства (за згодою) до розгляду питань, що належать до компетенції МВС;

2) отримувати в установленому порядку безоплатно від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування необхідні для виконання покладених на нього завдань інформацію, документи і матеріали;

3) скликати наради, утворювати комісії та робочі групи, проводити наукові конференції, семінари з питань, що належать до його компетенції;

4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами [5].

МВС здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а також заклади та установи. МВС у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також з підприємствами, установами та організаціями [5].

МВС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням [5].

Накази МВС, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” [5].

Нормативно-правові акти МВС підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку [5].

Накази МВС, прийняті в межах повноважень, передбачених законом, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами [5].

МВС очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Верховною Радою України. Міністр має першого заступника та заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра [5].

Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом [4].

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги [4].

Серед державних органів, на які покладено обов'язок здійснення заходів щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадян, важливе місце відводиться органам внутрішніх справ. Вони порівняно з іншими правоохоронними структурами вирішують найбільше питань, пов'язаних із забезпеченням прав і свобод людини. На ці органи покладаються функції: захисту прав та свобод громадян від протиправних посягань, забезпечення громадської безпеки [16, с. 48]

Саме поліція разом з іншими правоохоронними органами виступає інститутом правозахисного механізму, процесуальне значення якого полягає в забезпеченні можливості звернення громадян на захист порушених громадянських і політичних прав, їх поновлення та відшкодування збитків причинених правопорушником [6, с. 13].

Аналіз діяльності працівників поліції у контексті проведення реформи правоохоронних органів в Україні свідчить про те, що: по-перше, поступово відбувається демілітаризація поліції, яка із силового органу тиску перетворюється на орган захисту прав людини і громадянина, внаслідок чого зменшується кількість і якість примусових методів на користь методів переконання, заохочення, стимулювання тощо; по-друге, нині у своїй роботі поліція, з одного боку, реалізує каральні функції, спрямовані проти злочинців, з іншого - проводить діяльність, скеровану на профілактику злочинності у країні; по-третє, відбувається остаточна департизація діяльності органів внутрішніх справ та поступова децентралізація управління [6, с. 14].

Найбільш тісно робота органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини безпосередньо пов'язана з їх адміністративним напрямком діяльності. Це пов'язано з тим, що в процесі її здійснення працівники ОВС вступають у численні адміністративно-правові відносини з людьми, їх об'єднаннями, підприємствами, організаціями та установами. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ має чітко виражене державно-владне спрямування, здійснюється вона від імені держави, яка делегує цим органам право на застосування специфічних заходів адміністративного впливу, якіне використовуються іншими органами виконавчої влади. Визначається як регламентована адміністративно-правовими нормами діяльність ОВС, спрямована на створення належних умов для реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина [16, с. 49].