Інституційна природа фінансового контролю за видатками фізичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вироблення законодавчої бази задля подолання найбільшого ворога успішної, європейської, заможної України - корупції - є процесом непростим, а з врахуванням вітчизняних реалій, ще й надзвичайно довготривалим. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції, до якої Україна складно долучалася протягом майже семи років (ратифікована Законом України №251-V від 18.10.2006 року), прагне від держав-учасниць проведення ефективної, скоординованої політики протидії корупції, в тому числі, стосовно незаконного значного збільшення активів державної посадової особи [1]. Основним інструментом, що допоможе виявити незаконне збагачення осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто встановити значне перевищення законних доходів, яке особа не може раціонально обґрунтувати, є декларування видатків зазначених посадовців поряд із їх доходами.

Україною робляться лише перші кроки по напрацюванню та впровадженню окремого інструментарію механізму правового регулювання суспільних відносин в сфері декларування видатків фізичних осіб. Попереду великий процес формування відповідного правового інституту в широкому розумінні, куди ввійдуть і спеціальні правові нор и, і власні правові принципи, і правовідносини та процедурні особливості реалізації нор, то

Надзвичайна очікуваність в суспільстві позитивних змін, спочатку в правотворчий сфері, а потім і в правозастосовній, щодо боротьби з корупцією, має спонукати науковців, державників, законодавця до формування відповідного правового матеріалу, який буде ефективно працювати проти корупції. Власне затребуваність в українському суспільстві, а також зародження інституту, правова природа і місце якого в системі права країни є наразі невизначеними, і зумовлюють актуальність означеної тематики наукової статті.

Метою дослідження є встановлення базових теоретико-правових засад формування міжгалузевого (галузей фінансового та адміністративного права) інституту фінансового контролю за видатками фізичних осіб.

Для досягнення цієї наукової статті поставлені та вирішені наступні завдання:

- проаналізовано міжнародно-правові та національні правові джерела, що містять базові нормативні засади здійснення контролю за видатками фізичних осіб;

- вивчено напрацювання науковців, що досліджували зміст «інституту фінансового контролю» та досліджували сутність «інституту права» в теорії права.

Фінансовий контроль як специфічний інститут фінансового права досліджувався в працях Л. Воронової, Л. Савченко, О. Лукашева, М. Кучерявенка, Т. Губанової та багатьох інших науковців. Базуючись на досягненнях вчених, які працювали над дослідженнями в с ері науки теорії права та сформували підходи до розуміння поняття правового інституту, науковці фінансово-правової галузі генерують окремі поняття та працюють над змістом інститутів фінансового права.

Наразі закладення базових нормативних засад стосовно правової регламентації відносин в сфері контролю за видатками фізичних осіб здійснюється за допомогою об'єднання чинного інструментарію фінансового контролю (фінансово-правове підґрунтя) та впроваджуваних новітніх антикорупційних механізмів (адміністративно-правові засади). Законодавче врегулювання здійснення контролю за видатками фізичних осіб в України передбачено положеннями податкового та антикорупційного законодавства, зокрема ст. 179 Податкового кодексу України - «Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації)» [3], Закона и країни «Про очищення влади» від 16.09.2014 р. [4], «Про запобігання корупції» та «Про Національне антикорупційне б ро України» від 14.10.2014 р. [5, 6], а також підзаконними нормативно-правовими актами.

Незважаючи на те, що зазначені нормативно-правові акти є джерелами різних галузей права, вони у сукупності виступають у якості правового підґрунтя запровадження та функціонування системи контролю відповідності витрат фізичних осіб рівню їх доходів, що має встати на заваді ухиленню від оподаткування, отриманню незаконних доходів та інших протиправних діянь, що призводять до тінізації економіки, гальмуючи розвиток країни на шляху до європейської, демократичної, соціальної і правової держави.

Ґрунтуючись на визначеннях поняття «інститут права» в теорії права такими науковцями, як А.Ф. Черданцев, В.С. Якушев, ДА. Керімов, В.В. Лазарев, О.Ф. Скакун, М.В. Цвік, пропонуємо під інститутом права розуміти систему відносно відокремлених і взаємодіючих між собою правових норм, регулюючих окремий вид суспільних відносин з використанням певного методу правового регулювання.

Підставою для створення окремих інститутів права є об'єктивні історичні закономірності розвитку суспільства, які обумовлюють необхідність регулювання із застосування певного методу окремих видів суспільних відносин, об'єднаних єдиним предметом. Повертаючись до теми фінансового контролю за видатками фізичних осіб слід зазначити, що на сучасному етапі в країні виникли об'єктивні передумови для створення такого інституту. Вкрай загрозливий рівень тінізації економіки, корумпованості суспільства та майже безперешкодного використання доходів, отриманих протиправним шляхом, загрожує нормальному існуванню країни як цивілізованої держави, унеможливлює додержання прав і свобод людини і громадянина, викликає явне незадоволення основної частини суспільства.

Інститут правового регулювання фінансового контролю за видатками фізичних осіб як фактично новий для України інститут, поступово утворюється шляхом впровадження в систему права України окремих правових норм, які передбачають правове регулювання цих відносин. Але відсутність належного наукового розроблення цієї проблеми, науково обґрунтованої теоретичної моделі, конструкції такого інституту, значно перешкоджають його створенню, негативно впливаючи на ефективність правового регулювання цих суспільних відносин. Тому завданням фахівців в галузі права є створення такої теоретичної конструкції інституту права яка, за умови її підтримки і втілення в життя законодавцем та правозастосовною практикою являтиме собою ефективну модель правового регулювання.

На нашу думку, не є безперечним висловлене в теорії права твердження науковців, які визнають можливість існування інституту права виключно в межах однієї галузі права [7]. Розвиток правової системи на сучасному етапі призвів до того, о, з одного боку, і галузями права все більше спостерігається «розподіл праці», коли в межах однієї галузі здійснюється формування основних засад, принципів правового регулювання (наприклад, міжнародне, конституційне право), інша галузь виконує функцію безпосереднього регулятора (наприклад, цивільне право), в той час, як охоронну функцію, а фактично роль санкцій за суттєве порушення правила, викладеного в диспозиції норми, виконують адміністративне та кримінальне право. Все частіше ми спостерігаємо ситуацію, коли навіть правову норму, не кажучи вже про інститут, можна сформулювати лише логічно, використовуючи положення різних галузей права. З іншого боку, виділення із складу фундаментальних галузей права тих, які є відносно молодими, призводить до того, що на певному етапі галузь права, яка виділилася, з об'єктивних і суб'єктивних причин використовує окремі положення своєї «материнської» галузі.

Викладене дає підстави для висновку, що поняття інституту права не може обмежуватися сукупністю правових норм, які належать лише до однієї галузі права. Тому більш переконливою, на нашу думку, є позиція науковців, які визнають існування поряд з галузевими інститутами, також і галузевих і комплексних [8].

Інститут права характеризується сукупністю ознак, наявність яких забезпечує можливість його функціонування як цілісного системного утворення. До таких ознак, зокрема, належать: 1) наявність єдиного предмету правового регулювання - відносно уособленої групи однорідних суспільних відносин, що, як уже зазначалось, можуть належати до предмету правового регулювання однієї або декількох галузей права; 2) наявність єдиної, несуперечливої системи правових нор, за допомогою яких здійснюється таке регулювання (наявність єдиних правових принципів, використання єдиного понятійного апарату, о створює єдиний режим правового регулювання); 3) повнота та безпробільність правового регулювання.

Утворення інституту правового регулювання фінансового контролю за видатками фізичних осіб, об'єктивна необхідність якого на сучасному етапі історичного розвитку України була доведена вище, має проходити з використанням методу консолідації правових норм. Так, цілком переконливою вдається думка С.Г. Меленка, який вважає, що «консолідація є одним з основних акторів утворення та розвитку інституту права, так як в основі його формування лежить утворення певного центру, навколо якого об'єднуються правові норми, що регулюють визначену ділянку однорідних суспільних відносин» [9].

Таким центром щодо інституту фінансового контролю за видатками фізичних осіб має стати, на нашу думку, відповідна стаття Податкового кодексу, яка докладно передбачатиме загальні положення одо обов'язку фізичних осіб подавати інформацію про свої видатки протягом певного періоду, а також повноваження Державної фіскальної служби України та інших державних органів щодо здійснення фінансового контролю у цій сфері. Спеціальні норми, які передбачатимуть особливості здійснення фінансового контролю щодо окремих категорій осіб (наприклад, тих, які виконують функції представників влади або місцевого самоврядування), а також окремих видів видатків (наприклад здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансово у моніторингу), нормативні приписи про адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення законодавства у цій сфері тощо мають бути передбаченими іншими кодексами або законами. Важливу роль для створення цього інституту матимуть і підзаконні нормативно - правові акти, які конкретизуватимуть положення законів, акти тлумачення тощо.

Консолідація правових норм, які регулюють відносини фінансового контролю за видатками фізичних осіб в єдиний інститут права є складним і тривалим процесом, але без нього досягти бажаних результатів у частині ефективного впливу цих правових норм на суспільні відносини майже неможливо.

Таким чином, викладене дає підстави для висновку, що фінансовий контроль за видатками фізичних осіб, як явище правової дійсності, сформувавшись як складова частина правової системи України, зародився як міжгалузеве утворення в системі публічного права і перебуває в стані трансформації в самостійний міжгалузевий інститут галузей фінансового та адміністративного права. Нагальним завданням науковців, обумовленим об'єктивними потреба и України на сучасному етапі історичного розвитку є конструювання оптимальної моделі інституту права, яка після втілення її в чинне законодавство та інші джерела права, забезпечить ефективне регулювання відносин з фінансового контролю за видатками фізичних осіб.

Література

фінансовий контроль незаконний збагачення

1. Організації Об'єднаних Націй проти корупції: Закон України від 18.10.2006 №251-V // Офіційний вісник України. 2006. №44. Ст. 2938.

2. Лукашев О.А. Критерії класифікації фінансово-правових інститутів // Право і суспільство. 2012. №4. С. 48-51.

3. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 №2755-VI // Відомості Верховної Ради України. 2011. №13-14, №15-16. Ст. 112.

4. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 №1700-VII // Відомості Верховної Ради України. 2014. №49. Ст. 2056.

5. Про національне антикорупційне б ро України: Закон України від 14.10.2014 1698 - VII // Відомості Верховної Ради України. 2014. №47. Ст. 2051.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. Х., 2001. С. 259.

7. Меленко С.Г. Консолідація як вид систематизації нормативно-правових актів: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01. Чернівці: Чернівецьк. нац. ун-т імені Юрія Федьковича, 2002.

Размещено на Allbest.ru