Кримінально-правова характеристика посягання на життя державного чи громадського діяча

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правова характеристика посягання на життя державного чи громадського діяча

Самороков В.О., доцент

Стаття присвячена кримінально-правовій характеристиці посягання на життя державного чи громадського діяча, передбаченого ст. 112 Кримінального кодексу України. Авторами проведено аналіз об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони названого злочину. Зроблено самостійні висновки та пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правового регулювання посягання на життя державного чи громадського діяча.

Ключові слова: кримінально-правова характеристика, посягання, державний діяч, громадський діяч.

Статья посвящена уголовно-правовой характеристике посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля, предусмотренного ст. 112 Уголовного кодекса Украины. Авторами проведен анализ объекта, объективной стороны, субъекта и субъективной стороны названного преступления. Сделаны самостоятельные выводы и предложения по совершенствованию уголовно-правового регулирования посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля.

Ключевые слова: уголовно-правовая характеристика, посягательство, государственный деятель, общественный деятель.

The article is devoted to the criminal-legal characterization of an encroachment on the life of a state or public figure provided for by Article 112 of the Criminal Code of Ukraine. The authors carried out an analysis of the object, the objective side, subject and subjective aspect of the crime. Self-made conclusions and suggestions on improvement of criminal-legal regulation of encroachment on the life of a state or public figure are made.

Key words: criminal-legal characteristic, encroachment, statesman, public figure.

Постановка проблеми. В умовах проведення в Україні антитерористичної операції, анексії Криму й загального зростання злочинної діяльності, пов'язаної з посяганням на державний суверенітет, цілісність і недоторканість України, особливої актуальності набуває питання про захист кримінально-правовими засобами відносин, що забезпечують умови з охорони основ національної безпеки України. Відповідний розділ передбачений в чинному Кримінальному кодексі України (далі - КК України).

До злочинів проти конституційних основ національної безпеки слід відносити ті суспільно небезпечні діяння, передбачені КК України, які здатні заподіювати істотну шкоду реалізації основних напрямів діяльності держави щодо забезпечення захищеності життєво важливих інтересів людини й громадянина, суспільства й держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання й нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам, що вчиняються всупереч Конституції України [5, с. 98]. Особливе місце серед перелічених злочинів відведене ст. 112 КК України «Посягання на життя державного чи громадського діяча». Актуальність теми підтверджується також даними, згідно з якими впродовж восьми місяців року було зареєстровано чотири кримінальні провадження за фактами посягання на життя державного чи громадського діяча.

Ступїнь розробленостї проблеми. Проблематика посягання на життя державного чи громадського діяча, а також загалом злочинів проти основ національної безпеки була предметом дослідження таких науковців як В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, О.Ф. Банти- шев, Г.В. Андрусів, В.К. Грищук, І.В. Зозуля, С.Я. Кравець, А.В. Кучера, В.О. Навроцький, Ю.В. Баулін, О.С. Сутула та ін.

Метою статтї є дослідження особливостей складу злочину «Посягання на життя державного чи громадського діяча», передбаченого статтею 112 КК України.

Виклад основного матерїалу. Кримінально-правова характеристика злочину передбачає дослідження елементів складу злочину, до яких, як відомо, відносять об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону. Так, правильне встановлення об'єкта злочинного посягання має велике теоретичне та практичне значення, оскільки саме це сприяє з'ясуванню соціально-політичної суті злочину, зокрема характеру та ступеня його суспільної небезпечності. Родовим об'єктом злочину, передбаченого статтею 112 КК України, є національна безпеку України в різних її сферах [10, с. 25]. Відповідно до класифікації, запропонованої

М.І. Хавронюком, ст. 112 КК України належить до злочинів, що посягають на відносини з умов, що забезпечують охорону основ національної безпеки в політичній сфері.

Особливістю безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 112 КК України «Посягання на життя державного чи громадського діяча», є те, що цей злочин належить до злочинів із подвійним об'єктом. Так, шляхом посягання на життя громадського чи державного діяча (перший об'єкт) досягається мета - ослаблення конституційного ладу держави (другий об'єкт). У цьому контексті особливого значення набуває перелік осіб, які віднесені до державних чи громадських діячів. Відповідно до ст. 112 КК України відповідальність встановлюється за посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи члена Вищої ради правосуддя, Голови чи члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора, Директора Національного анти- корупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови чи іншого члена Рахункової палати, Голови Національного банку України [3].

Названий перелік не завжди був таким. У процесі прийняття нових законів він змінювався. Так, із прийняттям Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14.10.2014 р. № 1698-УІІ до ст. 112 КК України були внесені зміни, і до переліку державних діячів віднесено Директора Національного антикорупційного бюро України. Законом України «Про рахункову палату» від 02.07.2015 р. № 576-УІІІ перелік суб'єктів був доповнений Головою чи іншим членом Рахункової палати.

Із прийняттям Закону України «Про вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 р. № 1798-УІІІ перелік був розширений членами Кабінету Міністрів України, головою чи членами Вищої ради правосуддя, Головою чи членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Проаналізуємо більш детально цей перелік.

1. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина. Правовий статус Президента України врегульовано розділом У Конституції України.

2. Голова Верховної Ради України. Конституційне законодавство України формулює численні повноваження Голови Верховної Ради України, його права й обов'язки, які змістовно не тотожні компетенції парламенту як органу державної влади. Саме такі повноваження Голови Верховної Ради України роблять його самостійним суб'єктом конституційно-правових відносин, утворюють серцевину його особливого конституційно-правового статусу [9, с. 150].

3. Народним депутатом України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді й уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Правовий статус народного депутата врегульований Законом України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 р. № 2790-ХІІ.

4. Прем'єр-міністр України та члени Кабінету Міністрів України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України. Стаття 113 Конституції України наголошує, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а ст. 116 Конституції України визначає повноваження Кабінету Міністрів України [4, с. 567].

5. Голова чи члени Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції й законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів [6].

6. Голова чи члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відповідно до ст. 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-УІІІ вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє в системі правосуддя України.

7. Голови чи судді Конституційного Суду України, Голови чи судді вищих спеціалізованих судів України. Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

8. Голова чи суддя Верховного Суду України. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість і єдність судової практики в порядку та в спосіб, що визначені процесуальним законом. Верховний Суд очолює Голова Верховного Суду, якого обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Пленум Верховного Суду з числа суддів Верховного Суду в порядку, установленому Законом «Про судоустрій і статус суддів».

9. Генеральний прокурор. Конституція України згадує Генерального прокурора України в ст. 122. Статус Генерального прокурора визначається на підставі ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-Уіі. За положеннями Закону «Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному проіку- ророві України, що має наслідком його відставку з посади» [7].

10. Директор Національного антикоруп- ційного бюро України. Закон України від 14.10.2014 р. № 1698- УІ1 «Про Національне антикорупційне бюро України» визначив правові основи організації та діяльності одного з потенційно найпотужніших борців із корупцією - Національного антикорупційного бюро України. Відповідно до цього Закону НАБУ є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

11. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та захист прав кожного на території України й у межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, Законом України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» й іншими законами України [8].

12. Голова чи інші члени Рахункової палати. Рахункова палата від імені Верховної Ради України здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням. Рахункова палата підзвітна Верховній Раді України та регулярно інформує її про результати своєї роботи. Членами Рахункової палати є Голова Рахункової палати, його заступник та інші члени Рахункової палати. На члена Рахункової палати поширюється дія Закону України «Про державну службу», крім норм щодо порядку призначення на посаду та звільнення з посади й умов оплати праці члена Рахункової палати.

13. Голова Національного банку України. Голова Національного банку України - це службова особа, що керує Національним банком України - центральним банком держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці (ст. 99 Конституції України) [1].

У результаті проведеного аналізу можна прослідкувати антиконституційний характер посягання на життя осіб, зазначених у ст. 112 КК України. Однак, на нашу думку, названий перелік є неповним. За змістом до цього переліку можуть бути включені також Директор Державного бюро розслідувань і Голова Служби безпеки України.

Крім того, суттєвим недоліком українського законодавства є відсутність законодавчого закріплення понять «державний діяч» і «громадський діяч». У контексті ст. 112 КК України поняття «громадський діяч» охоплює керівника політичної партії, що, на нашу думку, є дуже обмеженим у трактуванні.

Об'єктивна сторона складу злочину є чи не найважливішим для практичної діяльності елементом складу злочину. Шляхом дослідження об'єктивної сторони висновок про зміст інших елементів складу злочину, а будь-який висновок у кримінальній справі може бути зроблений виключно за матеріальними слідами, які залишає після себе злочин у реальній дійсності. У правоза- стосовній практиці працівниками правоохоронних органів насамперед установлюється об'єктивна сторона складу злочину.

Об'єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя державного діяча. Під посяганням розуміється вбивство чи замах на вбивство. Убивство визначених у законі осіб є закінченим злочином. Замахом визнається умисне суспільне небезпечне діяння, безпосередньо спрямоване на виконання складу закінченого злочину, але яке не дося- гло цієї мети з причин, що не залежали від волі діючої особи. Під час замаху на злочин винний прагне досягти певних наслідків, яких не досягає або досягає частково. Для кваліфікації замаху необхідно визначити спрямованість і причинний зв'язок між діями, які він фактично зробив, і наслідками, що настали (якщо вони настали) [4, с. 598]. кримінальний правовий посягання життя

І.В. Красницький і Л.С. Щутяк відзначають, що формулювання «посягання на життя» є не зовсім коректним. Насамперед при такому розумінні одному термінові надається два тлумачення. По-друге, описуючи об'єктивну сторону складу вбивства, як правило, виділяють такі ознаки: «1) діяння у вигляді посягання на життя іншої людини; 2) наслідок у вигляді смерті людини; 3) причинний зв'язок між указаними діянням і наслідком». Тобто поняття посягання на життя роз'яснюється через поняття вбивства, а поняття вбивства - через посягання на життя [2, с. 156]. Ми погоджуємося з такою думкою авторів і вважаємо, що більш правильним є визнавати посягання на життя власне суспільно небезпечним діянням, під яким у контексті ст. 112 КК України розглядаються будь-які діяння, спрямовані на заподіяння смерті іншій особі, незалежно від того, чи призвели вони до такого наслідку.

За ознаками об'єктивної сторони посягання на життя державного чи громадського діяча належить до так званого «усіченого складу злочину», оскільки момент закінчення злочину перенесений на стадію підготування чи замаху, а іноді й на стадію виявлення наміру. Така конструкція складу злочину ще раз підтверджує суспільну небезпечність посягання на життя державного та громадського діяча й посилює їх охорону.

Серед науковців немає також єдиного погляду на визначення ознак суб'єктивних посягань на життя державного чи громадського діяча. Так, характеризуючи суб'єктивну сторону злочинів, передбачених ст. 112 КК України, автори коментаря за ред. М.І. Мельника та М.І. Хавронюка зазначають таке: «Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу: особа усвідомлює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити його смерть. Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два - бажання припинити державну чи громадську діяльність певної особи або помста за таку діяльність» [5, с. 254]. Отже, у коментарі також фактично здійснюється розподіл форм учинення злочину на дії з певних мотивів. Таким чином, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є усвідомлення суб'єктом злочину антиконституційного характеру власних дій, передбачення наслідків у вигляді заподіяння фактичного збитку чи створення небезпеки, реальної можливості заподіяння фактичних збитків національним інтересам у конституційній сфері й бажання їх настання.

Суб'єктом посягання на життя державного чи громадського діяча може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Частиною 2 ст. 22 КК України встановлено, що це може бути особа, яка досягла 14-річного віку. Але ми вважаємо, що в цьому віці особа не може в повному обсязі усвідомлювати великої суспільної небезпеки та про- типравності цього злочину у зв'язку зі складністю об'єктивної та суб'єктивної сторони, складністю цілей посягання на життя державного чи громадського діяча. Тому, на нашу думку, за ст. 112 КК України відповідальність повинна наставати за загальним правилом із 16-ти років.

Висновки. Із метою вдосконалення кримінально-правової конструкції, передбаченої ст. 112 КК України (посягання на життя державного чи громадського діяча), необхідно розширити коло потерпілих, законодавчо закріпити визначення державного та громадського діяча, окреслити спеціальну мету, підвищити вік кримінальної відповідальності до 16-ти років.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Красницький І.В. Відповідальність за замах на злочин за кримінальним правом України : [монографія] / І.В. Красницький, Л.С. Щутяк. - Львів : ЛьвДУВС, 2015. - 224 с.

3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

4. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. / за заг. ред. акад. Нац. акад. наук України, акад. Нац. акад. прав. наук України, проф. В.Я. Тація [та ін.] ; Нац. акад. прав. наук України, Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». - 5-те вид., доповн. - X. : Право, 2013. - Т. 2 : Особлива частина / [Ю.В. Баулін та ін.]. - 2013. - 1039 с.

5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 6-е вид., перероб. і доп. - К. : Юридична думка, 2009. - 1236 с.

6. Про Вищу раду правосуддя : Закон України від 21.12.2016 р. № 1798-'УШ // Відомості Верховної Ради. - 2017. - № 7-8. - Ст. 50.

7. Про прокуратуру : Закон України від 14.10.2014 р. № 1697-УП // Відомості Верховної Ради. - 2015. - № 2-3. - Ст. 12.

8. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - Ст. 99.

9. Стопченко М.І. Конституційні повноваження голови Верховної ради України та спікерів парламентів зарубіжних країн / М.І. Стопченко // Науково-інформаційний вісник. - 2014. - № 9. - С. 149-155.

10. хавронюк М.І. Злочини проти основ національної безпеки України / М.І. хавронюк // Кримінальне право України. Особлива частина : [підручник] (Ю.В. Александров,

О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К. : Юридична думка, 2004. - С. 25-36.

Размещено на Allbest.ru