Доступ до екологічної інформації за законодавством Португальської Республіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОСТУП ДО ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ПОРТУГАЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Демчук T.I., аспірант кафедри аграрного,

земельного та екологічного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Анотація

інформація екологічний навколишній португальський

Стаття присвячена аналізу чинного законодавства Португальської Республіки щодо доступу до інформації про стан навколишнього природного середовища. У дослідженні аналізується поняття «екологічна інформація», процедура отримання, форми, строки, а також підстави відмови в наданні екологічної інформації. Особливу увагу приділено способам реалізації права на отримання екологічної інформації.

Ключові слова: екологічна інформація, право на екологічну інформацію, доступ до екологічної інформації, способи отримання інформації, форми екологічного інформування.

Аннотация

Статья посвящена анализу действующего законодательства Португальской Республики о доступе к информации о состоянии окружающей природной среды. В исследовании анализируется понятие «экологическая информация», процедура получения, формы, сроки, а также основания отказа в предоставлении экологической информации. Особое внимание уделено способам реализации права на получение экологической информации.

Ключевые слова: экологическая информация, право на экологическую информацию, доступ к экологической информации, способы получения информации, формы экологического информирования.

Annotation

The article is devoted to the analysis of the current legislation of the Republic of Portugal on access to environmental information. The concept of «environmental information» is analized, procedure for obtaining, forms, terms, reasons for refusal to receive environmental information. Particular attention to the methods of realization of the right to obtain environmental information is devoted.

Key words: ecological information, the right to environmental information, access to environmental information, methods of obtaining information, forms of environmental information.

Постановка проблеми

В умовах динамічного розвитку інформаційних технологій, науково-технічного прогресу значної актуальності набуває питання доступу до інформації про стан навколишнього природного середовища, це пов'язано з: бажанням громадськості мати вільний доступ до екологічної інформації; брати участь у прийнятті рішень щодо довкілля; загостренням сучасних проблем екології, які насамперед пов'язані з надмірним забрудненням повітря, зміною клімату, дефіцитом питної води, утилізацією відходів, винищенням лісів та багатьма іншими не менш глобальними проблемами довкілля.

На сучасному етапі розвитку суспільства екологічна проблема все частіше стає присутньою в повсякденному житті людини, особливо у сфері збереження якості життя.

Варто погодитись із думкою В.Д. Сидор про доцільність запровадження в національне законодавство найбільш ефективних правових норм, що мають позитивний досвід реалізації в країнах ЄС [1, с. 17], адже з кожним днем доступ до інформацію починає відігравати все важливішу роль у житті громадян. Більшість країн світу не можуть ефективно надавати інформацію про стан довкілля, а їхня діяльність не відповідає принципу прозорості, що призводить до дезінформованості та відсутності екологічної обізнаності населення.

Стан опрацювання

Окремі проблеми правового забезпечення права на доступ до екологічної інформації неодноразово ставали предметом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців, зокрема: Г.В. Анісімової, Г.І. Балюк, Н.Р. Кобецької, В.М. Краснове!, Т.В. Морозовської, Т.М. Слінько, А.І. Черемнова, К.А. Гомес, С. Коррея, Дж. Міранда, В.П. да Сільва та інші. Проте в контексті євроінтеграційного вектора розвитку нашої держави вивчення проблем реалізації права на доступ до екологічної інформації в різних країнах Європи потребує посиленої уваги.

Метою статті є аналіз чинного законодавства Португалії щодо реалізації права на доступ до екологічної інформації, дослідження поняття та форм реалізації даного права, способів та строків, а також підстав відмови в наданні екологічної інформації.

Виклад основного матеріалу

Із середини минулого століття органи державної влади Португалії почали активно змінювати свою екологічну політику, приймаючи нові нормативно-правові акти з метою покращення стану навколишнього природного середовища. Слід зазначити, що вся законодавча база Республіки Португалії прийнята на основі або ж адаптована до права Європейського Союзу, а тому доступ до екологічної інформації в Португалії регулюється Конституцією Республіки Португалії, законами, директивами ЄС та міжнародними конвенціями.

На конституційному рівні доступ до екологічної інформації безпосередньо не регулюється, однак ст. 38 Основного Закону Португалії регламентує право громадян вільно висловлювати свою думку усно або іншим шляхом, а також отримувати, розповсюджувати інформацію без будь-яких перешкод. Ніхто не має права перешкоджати здійсненню цього права. Положення ст. 66 Конституції містить норму, яка зобов'язує державу через власні органи, а також спираючись на народну ініціативу та підтримку, забезпечити право громадянам на життя в здоровому навколишньому середовищі в умовах сталого розвитку [2].

Спочатку право на доступ до екологічної інформації було складовою частиною принципу гласності. Із заснуванням Європейського агентства з навколишнього середовища Європейське співтовариство зробило ще один крок, створивши постійну і централізовану структуру для обробки і поширення екологічної інформації. Право на інформацію як компонент екологічного процесу також особливо ясно викладено в Принципі 10 Ріо-де-Жанейрської декларації 1992 року, відповідно до якого «екологічні питання вирішуються найбільш ефективним чином за участю всіх зацікавлених громадян - на відповідному рівні. На національному рівні кожна людина повинна мати вільний доступ до інформації, що стосується навколишнього середовища, яка є в розпорядженні державних органів, включаючи інформацію про небезпечні матеріали і діяльність в їх громадах, можливість брати участь у процесах прийняття рішень. Держави розвиваються і заохочують інформованість і участь населення шляхом широкого надання інформації. Забезпечується ефективна можливість використовувати судові та адміністративні процедури, включаючи відшкодування і засоби судового захисту» [3].

Універсальним інструментом демократизації екологічних рішень стала Орхуська конвенція, підписана в 1995 році. У результаті її прийняття було переглянуто зміст Директиви 90/313 / ЄЄ, прийнято нову Директиву 2003/4 / ЄС Парламенту і Ради від 28 червня, а також Регламент 1367/2006 Парламенту та Ради від 6 вересня про застосування положень Конвенції в Співтоваристві.

Орхуська конвенція спрямована на гармонізацію умов для здійснення трьох прав: права на екологічну інформацію, права на участь і права на доступ до правосуддя, і в своїх початкових виступах йдеться: «Беручи до уваги, що для захисту цього права та дотримання цього права громадяни повинні мати доступ до інформації, мати право брати участь у процесі прийняття рішень та мати доступ до правосуддя з питань довкілля і визнаючи, що в цьому відношенні громадянам може знадобитися допомога для здійснення своїх прав, а також визнаючи, що поліпшення доступу до інформації та участь громадян у процесі прийняття рішень підвищує якість навколишнього середовища, сприяє інформуванню громадськості з екологічних питань, дає громадянам можливість і дозволяє державним органам розглядати такі проблеми» [4].

Режим доступу до інформації про навколишнє середовище в Португалії до 2016 року регулювався Законом № 19/2006 від 22 червня, який містив досить чіткі положення щодо здійснення доступу до екологічної інформації громадськістю, тобто як правильно подати заявку задля отримання інформації, форма, строки, підстави відмови тощо. Однак органи державної влади країни дійшли висновку, що даний законодавчий акт є регресивним, посилаючись на те, що в громадськості зросла увага до проблем довкілля, вільного обміну думок, а також активну участю її в прийнятті рішень і, як наслідок, покращення стану навколишнього середовища. Професор Джоу Міранда стверджує, що «автономія права доступу до екологічної інформації в Законі 19/2006 є непридатною і може становити главу Закону 46/2007 від 24 серпня. Мета законодавчого органу Португалії полягала в тому, щоб підтвердити сумлінне дотримання законодавства Європейського Союзу, підкресливши режим, який має особливості щодо загального режиму, а саме щодо законності заявників і підстави для відмови - в автономному дипломі» [5].

Із середини 2016 року доступ до екологічної інформації почав регулюватись Директивою 2003/4/ЄС, відповідно до якого екологічна інформація - це будь-яка інформація в письмовій, візуальній, звуковій, електронній або іншій матеріальній формі:

1. щодо стану елементів навколишнього середовища, таких як повітря, атмосфера, вода, надра, земля, ландшафт тощо та взаємодія між ними;

2. джерела, фактори, матеріали, речовини, продукція, енергія, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

3. політичні, законодавчі та адміністративні міри, включаючи плани, природоохоронні угоди та дії, які стосуються або можуть впливати на елементи, вказані в п. 1-2, а також міри та дії спрямовані на їх захист;

4. звіти про виконання природоохоронного законодавства тощо [6].

Проаналізувавши та порівнявши положення статті З Закону № 19/2006 та статті 2 Директиви 2003/4/ЄС, ми дійшли висновку, що визначення «екологічна інформація» є тотожними, адже вони ґрунтовно розкривають зміст даного поняття, а втрата чинності Закону № 19/2006 пояснюється тим, що положення Директиви направлені на збереження інформації, отриманої у формі чи форматі легко відтворюваних та доступних за допомогою інформаційних, телекомунікаційних, електронних та інших технологій.

Відповідно до положень португальського законодавства доступ до екологічної інформації можна отримати 2 способами.

1. Подавши запит до уповноваженого органу державної влади, котрий якомога швидше повинен надати відповідь, але не пізніше 1 місяця з дня отримання запита та протягом 2 місяців, якщо обсяг і складність інформації є такою, що термін в 1 місяць може бути не дотриманий (про що повідомляється заявника). Якщо запит складено дуже загально, то уповноважений орган може уточними в заявника, яка саме йому потрібна інформація, або допомагають знайти її шляхом використання державних реєстрів та списків відомостей про навколишнє природне середовище [6].

Стаття 4 Директиви визначає підстави відмови від надання інформації. До них слід віднести такі:

1. запитувана інформація не належить до компетенції органів, до яких надійшов запит. У такому випадку запит передається до органу, який володіє такою інформацією;

2. необґрунтованість;

3. інформація знаходиться на стадії обробки чи опрацювання;

4. конфіденційність, яка передбачена законом;

5. міжнародні відносини, державна безпека або національна оборона;

6. права інтелектуальної власності;

7. захист навколишнього природного середовища (наприклад, місце розташування рідкісних видів тварин чи рослин) та інші [6].

Однак виключенням є те, що підстави відмови тлумачиться окремо для кожного конкретного запиту, де в першу чергу враховують інтерес, який представляє для громадськості розголошення такої інформації, адже існують випадки, коли органи державної влади не можуть відмовити в наданні інформації на запит, що стосується викидів, посилаючись на конфіденційність промислової або комерційної інформації, персональних даних фізичних осіб та інших, які не надали згоду на розголошення своїх даних широкому загалу.

Відповідь на запит або відмова в повному або частковому обсязі на інформацію надається запитувачу в письмовій або електронній формі. Інформація запитувачу надається безкоштовно, однак органи державної влади мають право стягувати збір за надання інформації, сума якої Директивою не визначена. Однак якщо отримання інформації є платною, то тарифна сітка повинна бути оприлюднена та надаватись запитувачу разом із умовами та підставами звільнення від сплати збору.

Відповідно до ст. 6 Директиви заявник може подати адміністративний позов на органи державної влади, якщо вважає, що його запит про надання інформації було проігноровано, незаконно відмовлено, надано незадовільну відповідь, який розглядатиметься незалежним та не- упередженим органом. Будь-яка така процедура має бути швидкою та безкоштовною або недорогою [6].

2. В електронній формі через мережу Інтернет. Відповідно до ст. 11 Закону 26/2016 розповсюдження екологічної інформації покладене на органи та суб'єкти відповідно до даного закону, які в рамках своїх повноважень збирають інформацію для періодичного та систематичного розповсюдження в мережі Інтернет. Інформація, відповідно до даної статті, повинна оновлюватись не рідше 1 разу на 6 місяців. До такої інформації слід віднести:

1. тексти міжнародних договорів, конвенцій або угод національного та європейського законодавства про навколишнє середовище;

2. плани та програми, які стосуються довкілля;

3. національний звіт про стан навколишнього природного середовища;

4. дані або резюме даних, отриманих у результаті контролю за діями, які впливають або можуть впливати на навколишнє середовище;

5. ліцензії та дозволи, що здійснюють значний вплив на навколишнє середовище, природоохоронні угоди або посилання на місце, де така інформація може бути отримана [7].

Розповсюдження інформації про стан довкілля покладено на Комісію з доступу до адміністративних документів, до повноважень якої належать своєчасне та активне розповсюдження інформації, контроль за обробкою запитів, а також забезпечення, у випадку безпосередньої загрози здоров'ю людини або довкіллю, викликаних діями людини або природними явищами, вся екологічна інформація, яка дозволить уникнути або зменшити збитки від даної загрози.

Стаття 17 Закону №26/2016 закріплює додаткові положення права доступу до екологічної інформації:

1. надає громадськості безкоштовно списки всіх органів та організацій, які володіють екологічною інформацією переважно на одному сайті в мережі Інтернет, відповідальність за доступну на централізованому сайті інформацію несе Комісія з доступу до адміністративних документів;

2. створювати і підтримувати адекватні можливості для консультацій, надаючи підтримку громадськості в здійснення права на доступ;

3. прийняти процедуру, яка здійснить стандартизацію екологічної інформації для забезпечення більш точною, актуальнішою та порівняльну інформацію [7].

Для того, щоб отримати інформацію на спеціальному веб-сайті мережі Інтернет, потрібно подати письмову заявку за допомогою додатку, в якій слід зазначити прізвище, ім'я, по батькові, контактні дані та підпис (на кожному веб-сайті є зразок такої заявки) або усно, яка подається лише у випадках, коли закон прямо на них вказує. Заявку можна подати як індивідуально, так і колективно.

Екологічна інформація надається запитувачу безкоштовно або за певну суму, яку він повинен оплатити під час отримання відповіді. До неї можуть додаватись ксерокопії, витяги та інші додатки.

Закон також передбачає випадки відмови в наданні інформації, зокрема:

1. якщо запитувана інформація не входить до компетенції органу або організації, в який подано запит, то вони неодмінно передають запит іншим органам або організаціям, які володіють запитуваною інформацією;

2. якщо заявка відноситься до поточної процедури, підприємство направляє її в координуючий орган досьє, який інформує заявника про найближче завершення і про правові положення, викладені в його процедурі, що стосується доступу до інформації;

3. якщо запит посилається на інформацію, що міститься у внутрішніх повідомленнях між суб'єктами або на надання доступу до зареєстрованих документів, прийняття яких відбувається тільки в тому випадку, якщо переважають суспільні інтереси, що лежать в основі розкриття інформації, і, в будь-якому випадку, коли заявка стосується інформації про викиди для навколишнього середовища;

4. коли запит явно образливий, або відноситься до помилкових або неповних документів або даних;

5. коли розкриття цієї інформації завдає шкоди;

6. конфіденційності процесу або інформації, коли ця конфіденційність надається законом, особливо в разі банківської таємниці, статистичної конфіденційності та фіскальної конфіденційності;

7. міжнародні відносини, громадська безпека або національна оборона;

8. секретність правосуддя, таємниця адміністративного, дисциплінарного, фінансового або чисто адміністративного розгляду, передбаченого законом, доступу до правосуддя або його належного функціонування;

9. конфіденційність комерційної або промислової інформації, якщо така конфіденційність юридично передбачена для захисту законних економічних інтересів і суспільної зацікавленості в статистичній, податковій та банківській таємниці;

10. авторські права або суміжні права та права промислової власності;

11. інтереси або захист тих, хто добровільно надав інформацію, не будучи юридично зобов'язаним робити це, якщо ця особа не дозволила розкриття такої інформації;

12. захист навколишнього середовища, до якого відноситься інформація, зокрема, про місцезнаходження охоронюваних видів [7].

Висновки

Проведений аналіз чинного законодавства, що закріплює право на доступ до екологічної інформацію, дає змогу дійти висновку, що на сьогодні законодавчий орган Португалії повинен узгоджувати «право і технології» у своїх діях задля створення вільного доступу громадськості до екологічної інформації та своєчасного інформування населення про стан довкілля.

Нормативно-правові акти, які визначають поняття «екологічна інформація» та «право доступу до екологічної інформації», за своїм змістом є чіткими, повними та зручними для застосування громадянами. Уся інформація про стан навколишнього природного середовища міститься на офіційному веб-сайті Агентства з охорони навколишнього середовища разом із звітами Агентства про стан довкілля, однак деякі португальські науковці вважають, що інформація, котра міститься на сайті, є мінімальною та підходить лише для загальних досліджень.

Основними перевагами португальського законодавства є зміна Закону № 19/2006 на Директиву 2003/4/ЄС, адже перший містив декілька суперечливих норм, які Європейська комісія вважала порушенням і не відповідав вимогам європейського законодавства держави-члена та закріпленню двох основних способів отримання інформації шляхом подання запиту або через мережу Інтернет, яке зробило доступ до екологічної інформації доступнішим, адже, як зазначає Тіаго Антуні, «екологічне право у своїх діях тепер має узгодити «право і технології» шляхом створення режимів доступу до екологічної інформації, що зобов'язують державні органи інформувати громадськість про екологічні наслідки матеріальних операцій державної адміністрації» [8]. Із цим варто погодитись, адже науково- технічний прогрес не стоїть на місці, а постійно розвивається, вдосконалюється, тож і законодавство повинно вдосконалюватись разом із інформаційними технологіями, не бути пережитком минулого, і тоді громадяни матимуть змогу за допомогою комп'ютерних, телекомунікаційних технологій отримувати цікаву інформацію та брати участь у прийняття рішень, що стосуються навколишнього природного середовища.

Список використаних джерел

1. Сидор В.Д. Теоретичні проблеми розвитку земельного законодавства України: автореф.дис.... д-ра юрид наук; спец. 12.00.06 / В.Д. Сидор ; Інститутдержави і права ім. В.М. Корецького НАН України. С. 17.

2. Конституція Португальської Республіки від 02 квітня 1976 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.concourt.am/ armenian/legal_resources/world_constitutions/constit/portugal/portug-r.htm.

3. Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища від 14.06.1992 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/riodecl.shtml.

4. Про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосується довкілля від 25.06.1998 р. II Відомості Верховної Ради. 1999. № 832-XIV.

5. JOДO MIRANDA Доступ к непроцедурной административной информации частных лиц, в исследованиях, посвященных профес- сору/Джоу Міранда //Лиссабон.2010. С. 433.

6. Директива 2003/4/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 28 січня 2003 р. II Офіційний вісник Європейського Союзу / № L41. - С. 26.

7. Закон №26/2016 від 22 серпня [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pgdlisboa.pt/leis/lei_mostra_articulado. php?nid=2591&tabela=leis&so_miolo.

8. Тіаго Антуні Sobre esta dialйctica no Ambiente entre Direito e Tйcnica - Cfr. TIAGO ANTUNES - О Ambiente entre о direito e a tйcnica, 1^a ediзвo, AAFDL, 2003 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://subturma8ano4fdl.blogspot.com/2013/03/o-direito-de-acesso- informacao 31.html.

Размещено на Allbest.ru