Туристи як суб’єкти туристичних правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Туристи як суб'єкти туристичних правовідносин

У Манільській декларації зі світового туризму 1980 p.робиться наголос саме на права людини, що забезпечують їй можливість брати участь у туризмі й подорожах. Право на відпочинок, право на відпустку та свободу подорожей і туризму, що є природним наслідком права на працю, визнаються Загальною Декларацією прав людини (1948), а також у законодавстві багатьох країн як елементи розвитку людської особистості. Це тягне за собою обов'язок суспільства надавати своїм громадянам реальні, ефективні та недискримінаційні можливості доступу до туризму. Такі умови повинні відповідати пріоритетам, законодавству та традиціям кожної відповідної країни. Пізніші документи, такі як Гаазька декларація з туризму (1989 p.), Хартія туризму і Кодекс туриста (1985), більше уваги приділяють забезпеченню прав туриста під час його перебування у подорожі.

Першим серйозним кроком українського законодавства врегулювати туристичні правовідносини, як туристичні, було прийняття в 1995 р. Верховною Радою України базового Закону України «Про туризм». Цей Закон став фундаментом законодавства про туризм. Саме в ньому за відсутності конституційного закріплення було забезпечено реалізацію одного з основних загальнолюдських природних прав, що проголошене Загальною декларацією прав людини 1948 р.: право на свободу пересування, право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну як суб'єктивного права людини на туризм.

Тому особливого значення набуває прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, до якої введено положення Загальної декларації прав людини (право на свободу пересування, право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну), забезпечивши тим самим повноту системності природних і невід'ємних прав людини в Україні. Закріплення зазначених прав у конституційній нормі має велике значення, але воно ще й підсилюється тією обставиною, що із свободою пересування тісно пов'язана реалізація багатьох інших конституційних прав і свобод, право на відпочинок, охорону здоров'я, безпечне довкілля та інше.

Тому важливого значення набуває питання визначення правового статусу. Правовимй стамтус -- це становище того чи іншого суб'єкта в правовій реальності, що відображається у його взаєминах з суспільством і державою. Правовим статусом наділені, особи взагалі, консули, державні службовці, туристи, іноземці. В залежності від суб'єкта, його правовий статус наповнюється тими чи іншими елементами. Правовий статус визначається національним та міжнародним законодавством.

Правовий статус туристів, як одного з основних учасників туристичних правовідносин, їх основні права та обов'язки щодо здійснення туристичних подорожей, закріплені у законодавстві України як у спеціальному (про туризм), так і загальному. Відповідно до статті 1 Закону України «Про туризм» ( від 11 лютого 2015 р.) турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;

Відповідно до стаття 25 Закону України «Про туризм» передбачає права та обов'язки туристів і екскурсантів.

Туристи і екскурсанти мають право на:

- реалізацію закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності;

- необхідну і достовірну інформацію про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього середовища;

- інформацію про наявність ліцензії у суб'єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі туризму, інших документів, наявність яких передбачена законодавством;

- отримання обов'язкової інформації, що передує укладенню договору;

- отримання туристичних послуг, передбачених договором;

- особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, а також майна;

- одержання відповідної медичної допомоги;

- відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору;

- сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України також і за її межами;

- реалізацію інших прав.

Туристи і екскурсанти зобов'язані:

- не порушувати права та законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування;

- виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила;

- поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування;

- зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об'єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування;

- дотримуватися умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг;

- надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту;

- дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки;

- відшкодовувати збитки, завдані їх неправомірними діями.

- виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування.

Права та обов'язки туристів можна умовно розподілити на три системні групи:

1) Загальні - право на реалізацію закріплених Конституцією України прав на свободу пересування; відпочинок; відновлення і зміцнення здоров'я; безпечне для життя і здоров'я довкілля; задоволення духовних потреб; на сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України -- також і за її межами; необхідну і достовірну інформацію.

Конституційними обов'язками є: не порушувати законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування; виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила; поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування; зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об'єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування; відшкодовувати збитки, завдані неправомірними діями. Окремі обов'язки туристів, що кореспондують їх правам, детально регламентовані й Законом Украї ни «Про туризм» (ст. 25). Це, перш за все: дотримуватися умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг; надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту; дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування. За усталеною практикою туристичні підприємства мають надавати таку інформацію туристу в залежності від обраної ним країни відвідування;

2) Споживчі, що визначають права та обов'язки туристів як споживачів туристичних послуг;

3) Спеціальні, що визначають статус туристів як учасників відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності.

Таким чином, основними джерелами правового регулювання питань, пов'язаних із правовим статусом туристів і забезпеченням прав та інтересів туристів в Україні, є Конституція, Цивільний кодекс, Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР (в редакції від 11.02.2015 р.), Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-ХІІ (зі змінами та доповненнями), Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-ІУ.

Але не всі законодавчі акти однозначні. Якщо розглянути права туристів більш детально, можна побачити деякі невідповідності. Право на свободу пересування закріплене як у внутрішньому законодавстві,так і в міжнародних актах. Воно спрямоване на створення гарантій проти невиправданого обмеження можливостей людини пересуватися в межах країни, у тому числі з метою туризму, а також вільно виїжджати за її межі та повертатися в державу. Щодо туризму це право доповнюється й правом на вільний доступ до туристичних ресурсів, яке виключає дискримінацію туристів за будь-якими ознаками, зокрема, залежно від віросповідань, національної приналежності і т. п. (Хартія туризму, 1985 р.)

Водночас, це право не є абсолютним, бо не означає неможливості встановити обмеження, наприклад, пов'язані з повагою до традицій, звичаїв і релігійних вірувань місцевого населення. Наприклад не дозволяється відвідувати більшість храмів та церков туристам, одяг яких не відповідає передбаченим в країні тимчасового перебування нормам моралі.

Разом з тим Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-ІУ, визначаючи порядок реалізації права на свободу пересування, встановлює також і випадки його обмеження. Так, статтею 12 цього Закону передбачено, що свободу пересування може бути обмежено: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.

Не менш важливим для туристів є право на інформацію, гарантоване Конституцією України (ст. 34), та розширене й деталізоване в Законах України «Про туризм» і «Про захист прав споживачів». Це, перш за все права туристів, передбачені в статті 19-1 Закону Украї ни «Про туризм», в якій вміщені положення щодо інформування споживачів про умови надання туристичних послуг, та статті 20 цього ж Закону -- щодо порядку укладення договору на туристичне обслуговування та його істотні умови. На підставі згаданої статті 19-1 турист має право вимагати від туроператора (турагента) інформацію, пов'язану з його майбутньою подорожжю. Причому в зазначеній статті законодавець передбачає і застереження, що така інформація повинна передувати укладенню договору на туристичне обслуговування:основні вимоги до оформлення в'їзних/виїзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в'їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі строк їх оформлення; медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і віку туристів для участі в поїздці; про туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності, сертифікатів відповідності та інші відомості відповідно до законодавства про захист прав споживачів; назву, адресу та контактний телефон представництв туроператора або організації (організацій), уповноваженої туроператором на прийняття скарг і претензій туристів, а також адреси і телефони дипломатичних установ України у країні (місці) тимчасового перебування або місцевих служб, до яких можна звернутися у разі виникнення труднощів під час туристичної подорожі; стан навколишнього природного середовища, санітарну та епідеміологічну обстановку; порядок забезпечення туроператором обов'язкового та добровільного страхування туристів, розмір, порядок і умови виплати страхового відшкодування, а також можливість та умови добровільного страхування витрат, пов'язаних з розірванням договору на туристичне обслуговування за ініціативою туриста, страхування майна; розмір фінансового забезпечення туроператора чи турагента на випадок його неплатоспроможності чи неспроможності (банкрутства) та кредитну установу, яка надала таке забезпечення тощо.

Серед найважливіших прав людини є право на повагу до гідності та право на сповідання своєї релігії. Хартія туризму закликає «не допускати будь-яких дискримінаційних заходів щодо туристів», а принцип 7 Гаазької декларації стверджує: «Безпека та захист туристів і повага до їх гідності є неодмінною умовою розвитку туризму». Забезпечити здійснення цих прав туристів якраз допомагає якнайдетальніше їх інформування щодо законів країни, звичаїв місцевого населення, інструктування туристів з метою утримання їх від здійснення вчинків, які можуть спровокувати конфлікт. У Глобальному етичному кодексі туризму зазначається: «Під час подорожей туристи й відвідувачі не повинні допускати жодних злочинних вчинків або дій, які можуть розглядатись як злочинні згідно законів країни, що відвідується, а також поведінки, яка може видаватись зухвалою або навіть образливою для місцевого населення...». У свою чергу необхідна також роз'яснювальна робота серед населення місцевості, що приймає туристів, з метою формування у нього поваги до туристів, гостинності та ввічливого поводження з ними.

Крім того, ця стаття 19-1 встановлює й право туриста вимагати від туроператора (турагента) до початку надання туристичних послуг інформацію, що має доводитися у доступній, наочній формі, бути розбірливою, зрозумілою та містити відомості про: місце надання туристичних послуг, програму туристичного обслуговування; характеристику транспортних засобів, що здійснюють перевезення, зокрема їх вид і категорію; характеристику готелів та інших об'єктів, призначених для надання послуг з тимчасового розміщення, у тому числі місце їх розташування, категорію, відомості про підтвердження відповідності послуг готелю встановленим вимогам, строки і порядок оплати готельного обслуговування; види і способи забезпечення харчування під час туристичної подорожі; мінімальну кількість туристів у групі, а також інформування туриста про те, що туристична подорож не відбудеться через недобір групи, не пізніше ніж за три дні до початку туристичної подорожі; ціну туристичних послуг. Водночас, така важлива інформація для туриста, як звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування та перебування там, залишилася поза увагою законодавця. А відтак -- інформування туриста про згадане не є обов'язком туроператора (турагента), а її надання повністю залежить від допитливості самого туриста та люб'язності й поінформованості з цих питань менеджера з туризму.

Якщо договором на туристичне обслуговування передбачено виїзд за межі України, туристу має надаватися необхідна інформація та роз'яснюватися правила перетину кордону, насамперед, основні вимоги пропонованих до оформлення виїзних/в'їзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в'їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі інформацію щодо термінів їх оформлення. Причому особи, які надають туристам таку інформацію, несуть відповідальність за шкоду, спричинену її недоліками. Таким чином, у випадку скасування чи перенесення (затримки) подорожі у зв'язку із затримкою видачі або невидачею візи консульством відповідної країни туроператор не несе за це відповідальність, оскільки на нього покладається лише обов'язок надати повну інформацію про необхідні для виїзду за кордон документи. Адже туроператор фактично виступає посередником з оформлення й подачі документів для отримання візи та не може гарантувати її відкриття. Як правило, ці обставини обов'язково повинні бути зазначені в договорі на туристичне обслуговування. Крім того, туроператор може вимагати від туриста відшкодування своїх фактичних витрат, пов'язаних з організацією туристичної подорожі (бронювання готелю, авіаквитків тощо), що також повинно бути обумовлено договором на туристичне обслуговування. У разі, якщо турист подорожує самостійно, то інформацію про порядок перетину кордону та умови й правила перебування за кордоном він також збирає самостійно, а відтак -- несе відповідальність за достовірність і повноту такої інформації.

Наступним надзвичайно важливим є право на безпеку туриста, що закріплене Загальною декларацією прав людини щодо особистої недоторканності (ст. 3) та його майна (ст. 17). Безпека й захист туристів, повага їх гідності -- важливі умови розвитку туризму. Положення про необхідність забезпечення безпеки туризму закріплені в Гаазькій декларації з туризму (1989 р.). Її положення -- держави мають співпрацювати на комплексній і послідовній основі, розробляючи та впроваджуючи спільні рекомендаційні заходи з питань безпеки та захисту туристів. Для забезпечення права туристів на безпечне подорожування Міжпарламентська конференція з туризму прийняла низку конкретних рекомендацій, що включають здійснення комплексу заходів з розвитку безпечного туризму. Серед них: розробка й проведення в життя норм безпеки для подорожей і туристських перебувань; інформування й просвітництво громадськості; створення інституційних рамок для вирішення проблем, пов'язаних з безпекою туристів, зокрема, в екстремальних ситуаціях; міжнародне співробітництво на двосторонньому, регіональному, субрегіональному, міжрегіональному й світовому рівнях. На міжнародному рівні урядовими організаціями універсального й регіонального характеру розроблено низку юридичних документів, що порушують проблему забезпечення безпеки туристів (Манільська декларація зі світового туризму, 1980 р., Хартія туризму і Кодекс туриста). Всесвітня туристична організація (ЮНВТО) також реалізує глобальну програму щодо безпеки й захисту туристів, мета якої - розробка й прийняття загальних правил, що регламентують питання безпеки й захисту туристів.

Стаття 20 Закону України «Про туризм» також встановлює, що якість туристич их послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, а порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У разі порушення прав туриста як споживача, тобто на якість туристичних послуг, він може звертатися до державного органу з питань захисту прав споживачів за захистом своїх порушених прав. У разі виявлення неналежного рівня наданої послуги, турист відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» (ст. 14) має право за своїм вибором вимагати: безоплатного усунення недоліків у наданій послузі у розумний строк; відповідного зменшення ціни наданого туристичного продукту або туристичної послуги; відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків наданого туристичного продукту. Якщо туристу надані послуги неналежної якості або ненадані взагалі, він має право звернутися безпосередньо до туроператора (турагента) протягом трьох діб з моменту повернення з подорожі з письмовою претензією про відшкодування збитків, підтверджених документально (п. 7 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). Серед прав туристів суттєве місце посідає право на відшкодування збитків та компенсацію моральної (немайнової) шкоди у випадках невиконання туроператором або турагентом умов договору про туристичне обслуговування в порядку, передбаченому законодавством України. Статтею 22 Цивільного кодексу України закріплено важливий принцип приватного права: особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Цивільний кодекс передбачає два види збитків: реальні збитки та упущена вигода. Реальними збитками вважаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Туристам повинно бути забезпечене також право на захист їх майна від крадіжок, ушкодження, втрати. Право власності в Україні охороняється законом. Це право забезпечується приймаючою фірмою через правильну організацію транспортування багажу туристів і контролю за його збереженістю під час руху. Для цього в туристському автобусі є спеціально обладнані відсіки для багажу. Якщо багаж транспортується окремо від туристів, це повинно бути оформлено відповідними приймально-здавальними документами; фургони для багажу опломбовують із зазначенням у документах номера пломбувальника. Факт пошкодження багажу під час його переміщення засвідчується при його прийомі відповідним актом. У місцях проживання туристів повинні функціонувати системи безпеки й слідкування за пропускним режимом, збереження ключового господарства (сучасна його форма -- електронні ключі). Обладнуються окремі приміщення або пристрої для спеціального збереження майна туристів -- камери схову, сейфи тощо. Окремо слід передбачити й спеціальне збереження автотранспорту туристів -- обладнані стоянки, що охороняються. Ефективний економічний захист майнових інтересів туристів забезпечує страхування їх майна у подорожі, яке зараз пропонують і українські страхові компанії.

Невід'ємним правом людини є право на збереження життя й здоров'я. Туристичні фірми повинні обирати для проведення туристичних заходів найбезпечніший час і місце. Місця відпочинку і проведення заходів повинні бути обладнані засобами безпеки або слід організувати роботу рятувальних служб.

Засоби розміщення й транспортування туристів повинні відповідати вимогам технічної, санітарно-гігієнічної та протипожежної безпеки, що відображені у нормативних документах і підтверджені контролюючими органами. Гарантією дотримання таких норм готелями є їх сертифікація. Вибираючи для розміщення туристів сертифіковані готелі, туристичні фірми певною мірою гарантують їм необхідну безпеку. Так само, як сертифікація підприємств громадського харчування надає споживачам -- туристичним фірмам і власне туристам -- гарантії його якості.

У разі захворювання туриста або ушкодження його здоров'я, що потребує екстреної медичної допомоги, в Україні він може звернутися до будь-якого закладу охорони здоров'я. Відповідно до рекомендації Гаазької декларації з туризму про те, що «держави повинні вжити заходів, спрямованих на забезпечення безперешкодного доступу туристів до невідкладної медичної допомоги під час їх перебування на національній території», українське законодавство гарантує таке право не тільки українським, а й іноземним громадянам, які в'їжджають в Україну.

Згідно статті 26 Конституції України, «іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж самими правами і свободами, а також мають такі ж самі обов'язки, як і громадяни України -- за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України».

Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки:

1. Правовий статус туристів, як одного з основних суб'єктів туристичних правовідносин -- це сукупність належних їм основних прав, свобод і обов'язків щодо здійснення туристичних подорожей, закріплених у законодавстві України.

2. Класифікація правового статусу туриста:

- залежно від виду суб'єкта: правовий статус громадянина України; правовий статус іноземця; правовий статус особи без громадянства; правовий статус неповнолітніх;

- за обсягом прав та обов'язків: загальні, що визначають права та обов'язки не лише туристів; споживчі, що визначають права та обов'язки туристів як споживачів туристичних послуг; спеціальні, що визначають статус туристів як учасників відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності.

Список використаної літератури

український законодавство турист

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР України. - 1996. - № 30 (з наступними змінами та доповненнями).

2. Загальна декларація прав людини. - К. : Укр. Правнича Фундація, Вид-во «Право»,1995.

3. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд.

Ю. К. Качуренко. - 2-е вид. - К. : Юрінформ, 1992. .

4. Глобальный этический кодекс туризма // Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів: В 5 т. - Ужгород: ІВА. 2000. - 280 с. - Т. 5.

5. Закон України «Про туризм» від 11.02.2015 р. №324/95-ВР. Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/324/95-%D0%B2%D1%80.

6 Хартія туризму і і Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів: В 5 т- Ужгород: ІВА, 2000. - Т.5..

7. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні; Закон України від 11.12.2003 р.№1382-ІУ.

8. Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу: Наказ

Мінтрансзв'язку України від 23.04.2010 р. № 216 http ://zakon1.rada.gov.ua

9 Закон України «Про захист прав споживачів: Закон України № 1023-ХІІ від 12.05.1991р. . Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 30. - Ст. 279.

10. Гаагская декларация по туризму ,. Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів; В 5 т - Ужгород: ІВА. 2000. - 280 с. - Т. 5.

11. Приложение к Гаагской деклараиии по Туризму //Туризм в Україні: Збірник нормативно- правових актів: В 5 т. - Ужгород: ІВА. 2000. - Т.5. - С. 140.

12. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // www.rada.gov.ua

13. Про захист прав споживачів : Закон України № 1023-XII вiд 12.05.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 30.

14. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди : Постанова Верховного суду України від 31.03.1995 р. № 4 http://zakon1.rada.gov.ua

15. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV (із змінами та доповненнями) http://zakon1.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru