Соціальні інтереси територіальних громад в контексті формування громадянського суспільства та децентралізації влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальні інтереси територіальних громад в контексті формування громадянського суспільства та децентралізації влади

Ірина Дробуш

В статті досліджується сутність соціальних інтересів територіальних громад в умовах формування громадянського суспільства з позицій теоретико - методологічного розуміння вчення про місцеве самоврядування. Обгрунтовується необхідність врахування соціальних інтересів територіальних громад в процесі децентралізації влади та подальшому розвитку інституту місцевого самоврядування як найбільш соціально-орієнтованої форми публічної влади та управління.

Ключові слова: територіальна громада, соціальні інтереси, місцеве самоврядування, громадянське суспільство, децентралізація влади.

Дробуш И.В. Социальные интересы территориальных общин в контексте формирования гражданского общества и децентрализации власти

В статье исследуется сущность социальных интересов территориальных общин в условиях формирования гражданского общества с позиций теоретико-методологического понимания учения о местном самоуправлении. Обосновывается необходимость учета социальных интересов территориальных общин в процессе децентрализации власти и дальнейшем развитии института местного самоуправления как наиболее социально ориентированной формы публичной власти и управления.

Ключевые слова: территориальная община, социальные интересы, местное самоуправление, гражданское общество, децентрализация власти.

Drobush I. Social interests of local communities in the context of civil society and the decentralization of power

The article examines the nature of social interests of local communities in the context of civil society from the standpoint of theoretical - methodological understanding of the doctrine of the local government. The necessity to take account of the social interests of local communities in the process of decentralization of power and the further development of the institute of local self-government as a form of public administration and management.

Key words: local community, social interests, local government, civil society, decentralization of power.

Місцеве самоврядування як інститут демократичної, соціально - правової держави, реалізуючи соціальні інтереси територіальних громад, тим самим забезпечує реалізацію загально соціальних інтересів, які базуються на принципах соціальної справедливості, рівності та свободи та мають на меті загальне піднесення добробуту яке можливе лише шляхом реалізації соціально - економічних прав, які в кінцевому результаті гарантуватимуть гідний людини прожитковий мінімум та певні види соціального забезпечення. При цьому перевагою місцевого самоврядування є з одного боку, відкритість та доступність кожного члена територіальної громади до власно сформованого представницького органу, який підзвітний та підконтрольний виключно відповідній громаді, з іншого - можливістю своєчасного реагування на соціальні проблеми кожного мешканця, забезпечення адресності соціального захисту населення, досягнення відповідного рівня соціальної злагоди та громадянського миру.

Муніципальна влада не тільки уособлюється з функціонуванням органів місцевого самоврядування, що у рамках компетенції, передбаченої чинним законодавством, є самостійними в її реалізації, але й з тим, що публічна влада в таких умовах стає "гуманізованою", "гомоцентричною", орієнтованою на людину і суспільство, а також диверсифікованою, чітко розділеною між відповідальними виконавцями, коли місцеве самоврядування визнається рівноправним партнером держави, а приватні інтереси узгоджуються з державними, а не безперечно підкоряються їм [1, с. 171].

Світовий досвід доводить, що місцеве самоврядування сьогодні ви- ступає важливим фактором демократизації суспільного життя, децентралізації управління та необхідною передумовою становлення громадянського суспільства. соціальний громада влада

Проблематиці місцевого самоврядування присвячено чимало наукових досліджень як зарубіжних, рак і вітчизняних авторів, які досліджували його у різних аспектах. Так, проблематика децентралізації влади, співвідношення місцевого самоврядування з державним управлінням висвітлювалася в роботах багатьох представників загальної теорії держави і права, наук конституційного, муніципального права, адміністративного права, теорії державного управління. Серед них - роботи Б. Авер'янова, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, І. П. Бутка, О.В. Зайчука, О.Л. Кониленка, В.В. Кравченка, П.М. Любченка, Н.А. Мяловицької, Н.Р. Нижник, В.Ф. Онришка та ін. Окремі аспекти конституційного регулювання засад громадянського суспільства розглядали К.А. Бабенко, А.Р. Крусян, П.М. Рабінович, Г. Серьогіна, О.В. Скриннюк, С.М. Тимченко, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко. Вивчення конституційно-правових проблем організації й функціонування громадянського суспільства частіше за все здійснювалося в науці конституційного права через дослідження такого інституту громадянського суспільства, як місцеве самоврядування. Однак, досі не було проаналізовано взаємозв'язок та взаємообумовленість процесів формування громадянського суспільства, децентралізації влади та реалізації соціальних інтересів територіальних громад в умовах сьогодення. Тому метою статті є дослідження сутності соціальних інтересів територіальних громад в умовах формування громадянського суспільства з позицій теоретико-методологічного розуміння вчення про місцеве самоврядування, врахування соціальних інтересів територіальних громад в процесі децентралізації влади та розвитку інституту місцевого самоврядування як найбільш соціально-орієнтованої форми публічної влади та управління.

На сучасному етані розвитку державності, що зв'язаний з магістральними і перманентними процесами формування інститутів громадянського суспільства, а також з реалізацією на практиці політико-правового і соціально-економічного феномена соціальної держави, що виявляється у вигляді системи найбільш важливих суспільно-правових домінант, концептів, пріоритетів, "вимірів" сучасного соціального розвитку, об'єктивно як така система визнається локальна демократія, МСВ, як простір, у якому відбувається фактична життєдіяльність людини і виявляються всі її життєві потреби й устремління [2, с. 74]. Професор М.О. Баймуратов, визначаючи територіальну громаду із позицій її узагальнюючих етимологічної і правової характеристик, пропонує розуміти територіальну громаду як сукупність фізичних осіб, що постійно проживають на певній території і пов'язані між собою територіально-особисті с ними зв'язками, що носять системний характер [3, с. 23, 24]; обґрунтовуючи існування муніципальної влади як самостійного рівня публічної влади, акцентує увагу на інтересах територіальних громад, інтересах локального характеру, що не збігаються з державними, але й не є антагоністичними їм; основою генезису муніципальної влади є локальний інтерес, що є видом загального соціального інтересу, який реалізується в державно організованому суспільстві за допомогою місцевого самоврядування, забезпечуючи становлення і реалізацію широкого спектра соціально-, національно-, професійно-, територіально-грунових, колективних інтересів; становлення і позитивний розвиток муніципальної влади обумовлюється й у свою чергу викликає і підсилює процеси децентралізації і деконцентрації державної влади, що виступають в умовах її формування якісно новими методами здійснення публічної влади, і це не тільки формує компетенційну базу муніципальної влади, але і більш "олюднює", "гуманізує" саму публічну владу, роблячи її більш наближеною до громадян держави; реалізуючись у повсякденному житті, муніципальна влада суттєво розширює сферу свободи індивіда, "анріорно" розширюючи на рівні локальної демократії сферу (у першу чергу потенційну) його соціальної дії, формуючи суттєвий сегмент його соціальної взаємодії, у результаті якого здійснюються колективні права особистості. [4, с. 10]

Дійсно, незважаючи на певну "автономію", локальний інтерес є частиною загального соціального інтересу, реалізованого в рамках інтересу державного. Соціальні й державні інтереси, у свою чергу, обумовлені економічним становищем тих чи інших суспільних груп, в тому числі й територіальних громад, однак вони не зводяться тільки до цього становища, оскільки не існують, крім того чи іншого їх вираження, у вигляді настроїв, поглядів, емоційних реакцій, ідеології і т. д. Отже, дуже актуальною стає проблема прояву локально-індивідуальних і локально- групових інтересів і їх подальше узгодження з метою формування загального, соціального інтересу, що виявляється в практичних діях держави та її органів, у функціонуванні системи місцевого самоврядування, що включає в себе органи місцевого самоврядування, з метою реалізації завдань і функцій не тільки держави, але також самореалізації прав територіальних громад та їх членів.

Як зазначає О.О. Харченко, особливу важливість становить сполучення індивідуальних і групових інтересів жителів-членів територіальних громад. При цьому постановка даної проблеми жодним чином не означає їх злиття. Поляризація інтересів індивідуума і територіальної громади, самостійна структуризація індивідуально-локальних і колективно-локальних інтересів фактично дозволяють зафіксувати основні елементи системи інтересу як такого в місцевому самоврядуванні, зробити висновок про гармонічну їх взаємодію і симбіоз, що в підсумку визначає інституціоналізацію муніципальних прав особистості в широкому сенсі їх розуміння. [5, с. 51, 52]

Саме децентралізація влади має на меті розмежування різних рівнів публічної влади шляхом усунення дублювань повноважень органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади, керуючись при цьому принципом субсидіарності. Згідно з принципом субсидіарності, вищі суспільні одиниці мають право і новинні розв'язувати лише ті проблеми, на виконання яких нижчі структури не здатні. Субсидіарність може виступати характеристикою демократії на тій підставі, що вона, будучи соціально-етичним і громадсько-політичним принципом, має відношення, з одного боку, до взаємин індивідів та інститутів, а з іншого - застосовується у відносинах між різними рівнями управління. У першому випадку вона сприяє розвитку індивідуальних здібностей, самовизначенню й особистій відповідальності, у другому - забезпечує право нижчої інстанції на першочергову дію у порівнянні з вищою інстанцією. Таким чином, у громадсько-політичному житті принци субсидіарності може поширюватися й на органи влади, а відтак і на інституції громадянського суспільства, і на індивідів. В результаті поєднуються процедурний і субстаційний підходи до демократії, адже до уваги беруться й процедури, які дозволяють народу проявити свою волю, й політика уряду, яка у нашому випадку має гарантувати децентралізацію [6, с. 40]

Справедливо зазначає М.О. Баймуратов, що у сфері формування, функціонування і реалізації муніципальної влади складається і діє дуже складний соціальний механізм взаємопрояву і взаємообліку багаторівневих і різнопланових інтересів широкого кола не персоніфікованих суб'єктів, що провадять свою життєдіяльність на відповідній території, з метою реалізації своїх тактичних і стратегічних настанов, цілей та інтересів. Характерною рисою цього механізму є його синергетичний характер, який проявляється у взаємному компромісі суб'єктів муніципальної влади і колабораційній основі їхнього функціонування. Такий взаємний облік усієї сукупності інтересів, що складаються на рівні місцевого самоврядування у сфері муніципальної влади, їхня взаємна компромісність і гармонізація є гарантом існування і функціонування як самої системи місцевого самоврядування, так і влади, що її реалізує, а також терпимості й протекціонізму до муніципальної влади з боку центральної влади держави [4, с. 10]

Оскільки, сама ідея місцевого самоврядування передбачає не просто активну участь людини у вирішенні питань місцевого значення, вона походить з необхідності створення таких умов, коли кожна людина буде управляти сама собою. Сукупність усіх форм участі територіальної громади в прийнятті відповідних рішень забезпечує досягнення основної мети - самостійне та під свою відповідальність управління місцевими справами.

Місцеве самоврядування, яке розуміється як "управління самим собою" передбачає усвідомлену та цілеспрямовану діяльність членів територіальних громад щодо облаштування власного існування, створення соціально - економічних умов організації "гідного життя". Така реалізація можлива лише за активної участі всієї територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення. Тому одним з основоположних та визначальних принципів функціонування місцевого самоврядування має бути принцип урахування інтересів територіальних громад, що повністю відповідатиме міжнародним стандартам місцевої демократії, зокрема частині 6 статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, в якій йдеться про те, що "у процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються місцевих властей, з останніми мають проводитися консультації, у міру можливості, своєчасно і належним чином".

При визначенні соціальних інтересів територіальних громад варто виходити з самої природи місцевого самоврядування, основного його об'єкту - питань місцевого значення, перелік яких як і перелік соціальних інтересів та соціальних потреб є невичерпним та залежить від рівня розвитку суспільства та держави в цілому. При цьому важливим є те, що в основі будь - якого соціального інтересу має бути законний інтерес особистості.

Реалізація соціальних інтересів територіальних громад має на меті вирішення соціальних проблем та передбачає активну участь у цьому процесі самих членів територіальних громад, представницьких органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення. Тим самим сприяючи формуванню громадянського суспільства в Україні. Адже, згідно зі Стратегією державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2012 р. № 212/2012, під громадянським суспільством і його інститутами необхідно розуміти такий стан суспільства, в якому вільно реалізуються основоположні права і свободи людини і громадянина через різні форми публічної громадянської активності та самоорганізації. Закон України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" від 09.01.2007 р. № 537 основним елементом громадянського суспільства визначає людину, інтереси та потреби якої виражаються через відповідні об'єднання громадян, такі як політичні партії, професійні об'єднання, асоціації, творчі спілки тощо".

Як зазначає О.С. Лотюк, будь- яке суспільство, зокрема і громадянське, перебуває в постійній динаміці, тому необхідно визнати неможливість вироблення єдиного і статичного поняття "громадянське суспільства". Втім, можливо зафіксувати соціокультурне різноманіття можливостей взаємодії у відносинах держави, суспільства та особистості [7, с. 15]

Громадянське суспільство є сферою, де протиріччя між одиничним і загальним виявляться і вирішується: інтерес окремо взятого індивіда співіснує з інтересами суспільства, за допомогою інститутів якого здійснюється взаємодія з державою. Реалізація ідеї громадянського суспільства пов'язана з модернізацією соціальної організації людства шляхом повноцінного розвитку унікальності особистості у цілісному суспільстві завдяки використанню сучасних технологій соціальної організації [8, с. 40]

Г.В. Берченко вважає, що громадянське суспільство - це самоорганізована і саморегульована, автономна сфера суспільного життя, в якій функціонують добровільні некомерційні недержавні об'єднання, що діють у межах законодавства і втілюють цінності свободи і солідарності [9, с. 3].

Л.Ю. Грудцина справедливо вказує на те, що діяльність інститутів громадянського суспільства породжує правовідносини, спрямовані на реалізацію та захист індивідами своїх прав і свобод, рішення загальних завдань у сфері економіки, культури та інших сферах соціального життя. Крім того, діяльність інститутів громадянського суспільства здатна впливати на державні інститути і огороджувати людей від необґрунтованого втручання цих інститутів у суспільне життя [10, с. 15].

К.С. Гаджиєв визначає громадянське суспільство як систему забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від одного покоління до іншого, систему самостійних та незалежних від держави суспільних інститутів, що покликані забезпечити умови для самоорганізації окремих індивідів та колективів, реалізації приватних інтересів, чи індивідуальних, чи колективних [11, с. 80]

Поєднання індивідуальних та колективних інтересів яскраво демонструє саме реалізація соціальної функції місцевого самоврядування на рівні відповідних територіальних громад. При формуванні громадянського суспільства важливим є забезпечення принципу соціального партнерства, який передбачає налагодження конструктивної взаємодії органів влади, суб'єктів господарської діяльності та представниками територіальних громад, їх представницькими органами не лише в особі відповідних рад, а й органів самоорганізації населення, які діятимуть виключно в інтересах територіальної громади. При цьому одним із завдань є встановлення балансу між державними інтересами та інтересами окремо взятих територіальних громад, що характеризується оптимальним співвідношенням таких інтересів при виробленні соціальної політики та прийнятті відповідних рішень. Саме узгодження соціальних інтересів територіальних громад і суспільства, їх гармонізація є визначальною умовою формування громадянського суспільства.

Держава має закріпити правові основи, які б містили гарантії забезпечення рівних можливостей усіх членів територіальних громад щодо реалізації та захисту їх прав та свобод, зокрема у сфері надання соціальних послуг. При цьому принцип надання рівних можливостей повинен забезпечуватися шляхом створення прозорого механізму конкуренції.

Діяльність, спрямована на задоволення суспільних інтересів, вимагає як від інститутів громадянського суспільства, так і від органів влади відкритості, почуття відповідальності і готовності звітувати про свою діяльність та витрачені матеріально - фінансові ресурси.

Реалізація соціальних інтересів територіальних громад вимагає розробки механізмів громадського контролю за діяльністю органів влади і прийняття ними рішень, пов'язаних з дотриманням прав і свобод громадян, відкритістю і прозорістю бюджетів та бюджетного процесу. Однією з нормативно - правових гарантій має бути обов'язок звітування відповідних органів перед територіальною громадою (на даний час така процедура хоч і передбачена базовим законом, однак за своєю суттю є формальною) саме в публічній формі, що змусить відповідних представників як державних органів, так і органів місцевого самоврядування усвідомлювати підконтрольність та підзвітність відповідним територіальним громадам, а також можливість територіальної громади у разі неналежної реалізації їх соціальних інтересів висловлювати недовіру таким представникам та, не чекаючи чергових виборів, мати реальну можливість впливати на кадрову політику.

Управлінські рішення мають прийматися своєчасно й передбачати певну міру гнучкості їх реалізації. При цьому необхідно застерегти, що "гнучкість" в жодному разі не означає залишення невирішеною поставлену проблему, яка зачинає інтереси усієї або ж переважної більшості членів територіальної громади.

Ефективним шляхом реалізації соціальних інтересів територіальних громад, задоволення соціальних потреб територіальних громад мають бути підтримка діяльності різних за спрямуванням громадських організацій; залучення територіальних громад до розробки, громадської експертизи проектів законодавчих актів, локальних актів, зокрема програм соціального розвитку; розробка механізму розміщення й укладання договорів державного та соціального замовлення; створення різноманітних спільних консультативно - дорадчих органів (експертних рад, комісій, груп тощо); ініціювання створення фондів соціальних витрат, що не підлягають оподаткуванню, спрямовані на забезпечення реалізації соціальних програм тощо.

Тому метою реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади є насамперед забезпечення реалізації соціальних інтересів територіальних громад, підвищення якості життя людей у містах, селищах та селах шляхом забезпечення спроможності органів місцевого самоврядування створювати економічні та соціальні умови розвитку територіальних громад та їх об'єднань, а також координація зусиль органів державної та муніципальної влади, спрямованих на забезпечення територіальної доступності жителів територіальних громад до адміністративних, соціальних та інших послуг.

Важливо також усвідомлювати, що сутнісними характеристиками територіальних громад мають бути насамперед: спільність інтересів, яка характеризує територіальну громаду як соціальну спільноту; соціальне функціонування на основі колективних форм діяльності з метою життєзабезпеченням спільних інтересів; обумовленість діяльності територіальних громад не лише індивідуалізованими, а й об'єднуючими факторами, стійкістю інтересів, зв'язків та форм соціальної практики; первинність територіальних громад стосовно об'єднань, які утворюються націями, народом, державними структурами, що забезпечує діалектичний зв'язок з громадянським суспільством та державою; здійснення членами територіальної громади своєї психологічної ідентифікації з громадою шляхом формування та прояву відчуття спільноти.

При цьому основоположним принципом реалізації соціальних інтересів територіальних громад є соціальний гуманізм, спрямований на створення умов та механізмів забезпечення громадянам гідного життя, соціального захисту, мінімізацію соціальних ризиків, а також створення умов для самореалізації потенціалу кожного представника відповідної територіальної громади, тим самим забезпечуючи подальший розвиток України як соціальної держави з розвиненим громадянським суспільством.

Список використаних джерел