Правове регулювання перерв, що надаються протягом робочого дня в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Дана курсова робота спрямована на розгляд питань, пов'язаних з часом відпочинку, а саме з перервами ,які надаються протягом робочого дня. На мій погляд, ці питання одні з найважливіших у трудовому праві, тому що безсумнівно, що часом відпочинку і перервами протягом робочого дня користуються всі, хто працює, без винятку, тому дане коло питань безпосередньо стосується і цікавить величезну кількість людей у нашій країні. У той же час мало хто знає свої права та обов'язки у цій області. У цьому і полягає актуальність даної курсової роботи.

Мета роботи полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулювання перерв, що надаються протягом робочого дня, в розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення. Також розкривається питання щодо побудови режиму праці і перерв протягом дня.

Для досягнення мети в роботі були поставлені наступні дослідницькі задачі:

- визначити основний понятійний апарат інституту перерв протягом робочого дня;

- проаналізувати особливості правового регулювання перерв протягом робочого дня;

- коротко ознайомитись із побудовою режиму робочого дня та відповідних перерв для нього;

- проаналізувати сучасний стан нормативного забезпечення правового регулювання перерв.

Об'єкт дослідження становить: суспільні відносини в сфері правового регулювання часу відпочинку працівників, а саме перерв протягом робочого дня.

Предметом дослідження є: особливості надання перерв протягом робочого дня різних видів та різним категоріям працівників.

1. Побудова режиму праці і відпочинку та основні перерви протягом робочого дня

Фізіологічні передумови і закономірності розробки режимів праці відпочинку.

Основні вимоги до проектування внутрішньозмінних режимів праці і відпочинку зводяться до забезпечення поступового входження людини в роботу, ритмічності і послідовності дій, чергування робіт; обґрунтування тривалості обідньої перерви, кількості, тривалості і часу надання регламентованих перерв на відпочинок, змісту відпочинку.

Упорядкування режиму праці і відпочинку передбачає регулювання таких трьох його параметрів, як загальний робочий час, тривалість періодів роботи і тривалість періодів відпочинку. Оптимізація часу роботи є вихідною умовою для мінімізації часу відпочинку і максимізації тривалості робочого часу.

Численними дослідженнями фізіологів встановлено певні фізіологічні закономірності, які покладені в основу розробки режимів праці і відпочинку. Ці закономірності зводяться ось до чого:

- час роботи залежить від її інтенсивності: чим важча робота, чим вищий її темп, тим менша допустима щільність робочого часу. Збільшення енергозатрат у 2 рази скорочує робочий час у 4 рази;

- допустимий час роботи обернено пропорційний допустимій частоті пульсу. При робочій частоті пульсу 100 ударів/хв тривалість робочого часу становить 8 год, а при частоті пульсу 150 ударів/хв - лише 2 год;

- чим вища фізична працездатність людини, тим вищі допустимі величини темпу роботи, щільності робочого часу і приросту робочого пульсу;

- відносний час відпочинку на одиницю часу роботи тим більший, чим вищий темп роботи і чим менший невикористаний резерв підвищення темпу роботи;

- скорочення періодів роботи зменшує допустиму величину часу на відновлення працездатності;

- відпочинок працюючим м'язам і нервовим центрам в окремі мікроперіоди роботи забезпечується за рахунок мікропауз, які мимовільно виникають між операціями і рухами в зв'язку з необхідністю переключення процесів збудження і гальмування в нервовій системі. Тривалість їх становить всього декілька секунд, але залежно від темпу роботи вони можуть становити до 10% робочого часу;

- сумарне відновлення функцій тим більше, чим більша кількість періодів відпочинку (при незмінній тривалості відпочинку);

- різні умови і різні види праці викликають приблизно однакові зміни працездатності.

Вирішальне значення для раціоналізації функціонального навантаження має встановлення абсолютних допустимих величин періодів роботи і відпочинку. Аксіоматичним є визнання того факту, що при важкій фізичній роботі необхідно скорочувати періоди роботи і відпочинку. Тривалість відпочинку при важких роботах не повинна перевищувати 5…10 хв (рідше 15 хв); при необхідності можна збільшувати частоту цих перерв, але не їх тривалість. Доведена висока ефективність періодів відпочинку тривалістю 1…2 хв після періодів роботи тривалістю 6…15 хв. Для нервово-напружених робіт тривалість неперервної роботи не повинна перевищувати 15 хв, а тривалість відпочинку 2…5 хв.

Тривалість відпочинку повинна задовольняти двом вимогам:

- бути достатньою для відновлення працездатності і можливості повторної роботи;

- зберігати робочу установку.

Таким чином, фізіологічною закономірністю є стабільність допустимої величини часу відпочинку при різних допустимих величинах часу роботи.

Регламентовані перерви на відпочинок та методи їх встановлення

Порівняльна оцінка методів встановлення регламентованих перерв на відпочинок.

До методів встановлення регламентованих перерв на відпочинок відносять:

- встановлення надбавок залежно від умов виконання роботи;

- емпіричний метод;

- на основі фізіологічних характеристик;

- на основі часу відновлення фізіологічних функцій до вихідного рівня;

- за показниками втоми і умов праці.

Встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання роботи. На цьому принципі було розроблено методику, згідно з якою час на відпочинок встановлюється залежно від таких факторів: фізичне зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоча поза, монотонність роботи, температура повітря, вологість, теплові випромінювання, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. В залежності від величини кожного фактора і тривалості його дії встановлюється норма часу на відпочинок в межах від 1 до 9% оперативного часу. Наприклад, якщо тривалість прикладання фізичних зусиль на рівні 5-15 кг становить менше половини робочої зміни, то норма часу на відпочинок становить 1% оперативного часу, якщо більше половини - то 2%. При зусиллях 31-50 кг цей показник відповідно складає 8 і 9%. При незначному нервовому напруженні час на відпочинок становить 1-2%, при середньому - 3-4%, а при підвищеному - 5%. Аналогічно встановлюється норма часу на відпочинок по інших факторах.

Загальний час на відпочинок визначається як сума процентів, встановлених по кожному фактору. Ця методика використовується на виробництві, хоча має суттєві недоліки. Основним з них є недостатня обґрунтованість надбавок і довільна градація різних факторів умов праці.

Загальний час на відпочинок може встановлюватися емпіричним методом.

У процесі виробничого експерименту порівнюється ефект різних режимів, які відрізняються кількістю і тривалістю перерв. Критеріями оцінки служать продуктивність праці, процент браку, ознаки втоми працівників, травматизм. Цей метод трудомісткий і не може застосовуватися в масштабах всього народного господарства.

Визначення часу на відпочинок на основі фізіологічних характеристик. В основу цього методу кладуться різні принципи. Так, одні дослідники пропонують припиняти роботу, як тільки досягається певний рівень напруження конкретної фізіологічної функції. Найчастіше використовується такий показник, як частота пульсу. Вважається, що кількість надлишкових ударів пульсу не повинна перевищувати 60-100. Як тільки досягається такий рівень, робота повинна припинятися.

Більш прийнятним критерієм гранично допустимого рівня навантаження на організм можна вважати середню частоту пульсу за зміну, включаючи періоди роботи і відпочинку, на рівні 100 ударів/хв. Середньозмінний пульс, ударів/хв:

де Пр - пульс під час роботи, ударів/хв; Пв - пульс під час відпочинку, ударів/хв; tр - питома вага часу роботи в змінному фонді робочого часу, %; tв - питома вага часу відпочинку в змінному фонді робочого часу, %.

Леман Г. для встановлення додаткової тривалості відпочинку при важких роботах запропонував використовувати показник енергозатрат. При цьому затрати енергії за хвилину на рівні 4 ккал розглядаються як оптимальні.

Ще один метод встановлення часу на відпочинок базується на врахуванні часу відновлення фізіологічних функцій до вихідного рівня.

Застосування цього методу ускладнюється тим, що різні функції повертаються до вихідного рівня неодночасно.

Тому деякі автори пропонують враховувати зміни окремої фізіологічної функції.

Цей метод дещо обмежений у своєму застосуванні, оскільки навряд чи коректно на всіх видах робіт орієнтуватися на одну фізіологічну функцію.

Найбільш обґрунтованим видається метод встановлення загального часу на відпочинок за показниками втоми і умов праці.

Дослідженнями була встановлена залежність загального часу на регламентований відпочинок від показника втоми. У діапазоні величини показника втоми -10 : -55 відн.од. ця залежність практично лінійна і описується рівнянням:

tв = -0,58 В,

де tв 0- час на відпочинок, хв; В - показник втоми.

Встановлення кореляції між показником втоми та умовами праці дозволило розробити простіший метод визначення часу на регламентовані перерви. Він не вимагає проведення трудомістких фізіологічних досліджень і може використовуватися у виробничих умовах.

Для цього кожний фактор умов праці оцінюється за відповідними критеріями 1-4 балами, а потім отримані бали підсумовуються. Час на відпочинок обчислюється за емпіричною формулою:

tв = 1,14х - 7,85,

де х - сумарний показник умов праці, бали.

Тривалість регламентованих перерв на відпочинок зумовлюється хвилеподібним характером відновлювальних процесів. На різних фазах відновлення працездатності неоднакове.

При цьому не вигідні як надто короткі, так надто довгі перерви. В першому випадку недостатньо відновлюється працездатність, а в другому - порушується робоча установка. Однак при фізичній роботі повільніше втрачається робоча установка, ніж при нервово-напруженій. Тому при фізичній роботі оптимальна тривалість перерви становить 7…15 хв, на роботах середньої важкості - 5…10 хв. В особливо несприятливих умовах тривалість перерв перевищує 10 хв. В переважній більшості випадків тривалість перерви становить не менше 5 хв.

2. Перерва для відпочинку і харчування

Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку повинні включати в себе перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок повинен бути регламентованим, тому що він більш ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, на розсуд працівника.

Обідня перерва пов'язана з природною необхідністю організму у відпочинку після декількох годин роботи й потребою в прийомі їжі. Він запобігає або зменшує зниження працездатності, що відмічається в середині робочого дня у зв'язку з втомою, що накопичилася за першу половину зміни. Ефективність його залежить від правильного вибору часу для перерви, тривалості, змісту та організації.

При встановленні обідньої перерви рекомендується керуватися наступними вимогами: надавати обідню перерву в середині робочої зміни або з відхиленням до однієї години; тривалість обідньої перерви встановлювати в 40-60 хв., З тим що б працівник використовував не більше 20 хв. для прийому їжі, а решту часу - на відпочинок. Вона складається, з одного боку, з кількості часу, необхідного для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, що забезпечує зняття втоми, а з іншого боку, з кількості часу, необхідного для нормального прийому їжі. Якщо обідня перерва встановлюється незабаром після початку робочого дня (під час фази впрацьовування або у фазі високої стійкості працездатності), то він не приносить користі і навіть шкідливий, тому що перешкоджає нормальному формуванню робочої установки організму. При безперервних технологічних процесах (хімічні, металургійні, хлібопекарські та інші підприємства), на підземних роботах у вугільній промисловості під час обідньої перерви треба передбачати підміну.

Короткочасні перерви на відпочинок призначені для зменшення розвивається в процесі праці втоми. На відміну від обідньої перерви і перерв на особисті потреби вони є частиною робочого часу і призначаються одночасно для колективу всього цеху або ділянки. При їх розробці попередньо необхідно в кожному випадку вирішувати наступні питання: загальний час на регламентовані перерви; тривалість одного перерви; час призначення перерв; зміст відпочинку (активний, пасивний, змішаний).

Кількість і тривалість короткочасних перерв визначають виходячи з характеру трудового процесу, ступеня інтенсивності і важкості праці. Орієнтиром для встановлення початку перерв на відпочинок служать моменти зниження працездатності. Що б попередити її спад, перерву на відпочинок призначається до настання втоми організму.

Таким чином, встановити час введення перерв на відпочинок на тому чи іншому виробничому ділянці без спеціального обстеження неможливо. Але є одне загальне положення, яке треба враховувати при призначенні перерв: чим важче й напруженіше робота, тим раніше стосовно початку стадії розвивається стомлення слід вводити регламентовані перерви. У другій половині робочого дня у зв'язку з більш глибоким стомленням кількість перерв на відпочинок має бути більше, ніж у першій половині зміни. Фізіологами встановлено, що для більшості видів робіт оптимальна тривалість перерви 5-10 хвилин. Саме ця перерва дозволяє відновити фізіологічні функції, знизити втому і зберегти робочу установку. На роботах, що вимагають великої напруги й уваги, рекомендуються більш менш-більш часті, але короткі перерви (5-10 хв.); На важких роботах з великими фізичними зусиллями - менш часті, але більш тривалі перерви (до 10 хв.), На особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15 -20 хвилин з відпочинком тієї ж тривалості.

Короткочасність перерв дозволяє не тільки затримувати розвиток втоми, але і зберігати робочу установку. При глибокому стомленні необхідно йти як по лінії збільшення кількості перерв, так і по лінії збільшення їх тривалості. Але перерви тривалістю понад 20 хвилин порушують вже склалося стан впрацьовування.

Відпочинок може бути активним і пасивним. Пасивний відпочинок (у положенні сидячи, лежачи) необхідний при важких фізичних роботах, пов'язаних з постійними переходами чи виконуються стоячи, особливо при несприятливих умовах зовнішнього середовища. Активний відпочинок рекомендується на роботах, що протікають у сприятливих умовах праці. Найбільш ефективною формою активного відпочинку є виробнича гімнастика, тобто виконання спеціального комплексу гімнастичних вправ. Активний відпочинок прискорює відновлення сил, тому що при зміні діяльності енергія, витрачена працюючим, органом, відновлюється швидше.

У кожному конкретному випадку підбирають відповідний типовий режим або за показником втоми, встановленому на підставі даних фізіологічних досліджень, або за показником кількісної оцінки умов праці, отриманому розрахунковим способом на основі оцінки окремих факторів умов праці.

Відповідно до ст.66 КЗпП «Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації» [20].

Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час. Їх тривалість не повинна перевищувати двох годин. Якщо тривалість перерви перевищує 2 години, це означає, що робочий день (зміна) поділений на частини. А поділ робочого дня (зміни) на частини допускається відповідно до ст. 60 КЗпП лише у випадках, передбачених законодавством.

Мінімальна тривалість перерви для відпочинку і харчування законодавством не встановлена. Її визначення відноситься до компетенції трудового колективу, уповноваженого вирішувати це питання при затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, або сторін колективного договору, оскільки в ньому можуть передбачатись відповідні умови. Однак не можна вважати, що трудовий колектив чи сторони колективного договору повністю вільні у визначенні мінімальної тривалості перерви для відпочинку і харчування. Очевидно, її тривалість повинна бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення: за час перерви працівники повинні встигнути відпочити і прийняти їжу. Поширена практика надання працівникам перерви для відпочинку і харчування тривалістю одну годину, що, на нашу думку, не виправдує себе через відсутність на більшості підприємств умов для ефективного використання часу перерви з метою відпочинку.

Правило частини першої ст. 66 КЗпП про те, що перерва для відпочинку і харчування повинна надаватися через чотири години після початку роботи, не є імперативним. При встановленні конкретного часу початку і закінчення перерви в місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку від цієї норми можуть допускатися обґрунтовані відхилення.

У статті, що коментується, спеціально зазначається право працівників використовувати час перерви для відпочинку і харчування на свій розсуд, у тому числі і відлучатися з місця роботи. Залишати територію підприємства під час перерви працівник також має право за умови, що він зможе повернутися до місця виконання трудових обов'язків до моменту закінчення перерви.

Частина четверта ст. 66 КЗпП зобов'язує власника надавати працівникові можливість вживання їжі протягом робочого часу на тих роботах, де за умовами виробництва установити перерву неможливо. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі визначається власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. В силу ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди" це питання може бути вирішене і в колективному договорі.

3. Додаткові перерви протягом робочого дня

Перерва для годування дитини.

Згідно ст. 183 КЗпП «Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком».

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

У частині першій статті 183 КЗпП не зовсім коректно вживаються слова "крім загальної перерви для відпочинку і харчування". Справа в тому, що перерва для годування дитини не може бути поставлена поряд з перервою для відпочинку і харчування, тому що остання не включається в робочий час, а перерва для годування включається в робочий час (де-факто така перерва скорочує встановлену норму робочого часу). Право на отримання перерв для годування дитини визнається за жінками, які мають дітей віком до півтора року. Закон не визначає способу годування, при якому жінка має право на перерву для годування дитини, тому до неї не можуть бути пред'явлені вимоги про надання будь-яких довідок або висновків. Наявність дитини віком до півтора року є достатньою підставою права жінки на перерви для годування дитини.

Частина друга статті, що коментується, визначає максимальну тривалість роботи, після якої має бути надана перерва для годування дитини, і мінімальну тривалість перерви. У встановлених законом межах час надання перерв (не рідше ніж через три години роботи) та їх тривалість (не менше тридцяти хвилин) визначаються власником за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації підприємства. Зазначення в частині четвертій ст. 183 КЗпП на встановлення перерв з урахуванням бажання матері дає підставу для висновку про те, що власник за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації повинен вирішувати ці питання щодо кожної жінки. Але на практиці тривалість і час надання перерв для годування визначається в нормативному порядку колективними договорами. Можна сказати, що сам законодавець спровокував на порушення порядку надання перерв для годування, встановленого частиною четвертою ст. 183 КЗпП. Справа в тому, що і ст. 13 КЗпП, і ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди" передбачають встановлення пільг для працівників у колективному договорі. Загальне правило (ст. 13 КЗпП; ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди") не може застосовуватися за наявності конкретного (частина четверта ст. 183 КЗпП). Проте ж нормативно пріоритет спеціальних норм права перед загальними не закріплено. Тому власникові та іншій стороні колективного договору важко поставити в докір те, що вони визначили порядок надання перерв для годування дитини в колективному договорі, а не відповідно до частини четвертої ст. 183 КЗпП.

Для визначення часу надання жінкам перерв, що розглядаються, частина третя коментованої статті використовує термін "строки". Це - дещо ширше розуміння поняття строків, ніж те, що передбачене в ст. 2411 КЗпП, яка за найменшу одиницю обчислення строків приймає день.

Оскільки, за загальним правилом, жінка змушена витрачати час не тільки на годування дитини, але і для поїздки від місця роботи додому (до місця перебування дитини) і у зворотному напрямку, законодавчо встановленого часу перерви годування дитини зазвичай не вистачає для поїздки та годування. Надання перерви для годування з урахуванням реального часу, необхідного для поїздки та годування, звело б до мінімуму час роботи жінки. Тому на практиці вважається допустимим за бажанням матері дві перерви для годування дитини тривалістю тридцять хвилин кожна поєднувати (підсумовувати) і приурочувати їх до кінця робочого дня (зміни). Слід визнати, що така практика не ґрунтується на законі. Вона стала реакцією на зарегульованість відповідних відносин законом.

Тривалість перерв для годування повинна становити не менше однієї години, якщо жінка має двох або більше грудних дітей. Термін "грудні діти" у нормативному порядку законодавством про працю не визначається. Уявляється, що під грудними в контексті ст. 183 КЗпП маються на увазі діти віком до півтора року. Аргументи на користь зробленого висновку такі: у початковому тексті ст. 183 КЗпП у частині першій мова йшла про дітей "віком до одного року". У частині третій цієї ж статті і в початковому, і в нині чинному тексті вживається термін "грудні". Поки в частині першій ст. 183 КЗпП мова йшла про дітей віком до одного року, ніхто не сумнівався в однаковому значенні слів "діти віком до одного року" та "грудні діти". Уявляється і зараз допустимим ототожнювати поняття "діти віком до півтора року" (чинне формулювання частини першої ст. 183 КЗпП) та "грудні діти" (частина третя ст. 183 КЗпП). Зрозуміло, законодавець може дати своє визначення поняття "грудні діти". Коли це відбудеться, стане можливим інше, ніж викладене, розуміння цього терміна.

Перерви для годування дитини оплачуються за середнім заробітком, що обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати. При цьому необхідно враховувати таке. Абзацом третім п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати передбачено, що середній заробіток обчислюється за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Систематичне тлумачення цього правила, тобто тлумачення його з урахуванням інших правил названого Порядку дало підставу подію, про яку мова йде в абзаці третьому п. 2 Порядку, розуміти як початок тимчасової непрацездатності, початок виконання державних або громадських обов'язків, початок іншого періоду, протягом якого працівник має право на виплату в розмірі середньої заробітної плати або її частини. Якщо цей період триває протягом не одного, а двох чи більше місяців, то середній заробіток обчислюється виходячи з заробітної плати за два календарних місяці, що передують тому місяцю, в якому почався період, який підлягає оплаті виходячи із середньої заробітної плати.

Перерви для годування дитини не можуть розглядатися як одна тривала перерва, що давало б підставу оплачувати час таких перерв виходячи із середньої заробітної плати за два календарних місяці, що передують початку періоду надання перерв. Кожна перерва підлягає оплаті в розмірі середньої заробітної плати, що обчислюється виходячи з заробітку жінки, яка має дитину віком до півтора року, за два календарних місяці, що передували тому місяцю, у якому перерва надавалася. Оскільки п. 8 Порядку допускає можливість обчислення середньогодинної заробітної плати для визначення розміру заробітної плати, що зберігається за жінкою, слід враховувати середньогодинний заробіток за два календарні місяці, що передували місяцю, у якому надавалися перерви. При цьому час перерв для годування дитини, оплачуваний виходячи із середнього заробітку, не враховується. Не враховується і виплачена за цей час середня заробітна плата.

Заходи на користь матерів-годувальниць та немовлят:

- Перерви в роботі для годування немовлят повинні, по можливості, становити загалом не менше ніж півтори години протягом робочого дня, причому у разі пред'явлення лікарняної довідки частота і тривалість перерви для годування немовлят повинні відповідним чином змінюватись.

- Слід вжити заходів щодо надання матерям приміщень для годування немовлят і догляду за ними протягом дня, бажано за межами підприємства, на якому працюють ці матері; у разі можливості функціонування таких служб повинно фінансуватися або повинна хоча б надаватися субсидія за рахунок громадських коштів чи в порядку обов'язкового соціального страхування.

- Обладнання та санітарні умови приміщень для годування немовлят і денного догляду за ними, а також кількісний склад і кваліфікація персоналу відповідних служб повинні відповідати певним нормам, установленим відповідними правилами, причому ці служби повинні затверджуватися компетентними органами влади і перебувати під їхнім наглядом.

Згідно ст 186.КЗпП «На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок».

Стаття 186 КЗпП виражає соціальні наміри держави, є політичною декларацією. Дуже складно уявити собі ситуацію, за якої суд в умовах сучасної соціально-економічної ситуації та за відсутності відповідного положення в колективному договорі за позовом жінки-працівниці зобов'язав би власника хоча б організувати кімнату для годування грудних дітей, не говорячи вже про дитячі ясла.

Працюючі жінки, які мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і приймання їжі мають право на додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше, ніж через години тривалістю не менше 30 хвилин кожна (ст. 183 КЗпП України). Терміни і порядок надання перерв для годування дитини визначає власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з огляду на побажання матері.

Іноді, з огляду на відстань від місця роботи до місця проживання жінки і стан здоров'я дитини, перерву може бути продовжено.

За наявності двох і більше немовлят тривалість додаткової перерви встановлюється не менше однієї години.

При 7- і 8-годинному робочому дні жінці, як правило, надаються дві додаткові перерви для годування дитини (з інтер­валом 3 години, з огляду на обідню перерву), а при 6-годинному робочому дні - дві додаткові перерви, з огляду на обідню перерву, і одна, якщо обідню перерву не передбачено. Якщо дитину за станом здоров'я потрібно годувати частіше, необ­хідно подати медичний висновок.

Якщо жінка не має можливості використовувати надану перерву у зв'язку з віддаленістю місця роботи від місця проживання, для годування дитини допускається приєднання додаткової перерви до обідньої перерви, об'єднання двох пе­рерв або перенесення їх на кінець робочого дня.

Додаткові перерви надаються також для штучного годування дитини.

Перерви для годування дітей включаються в робочий час і оплачуються із середнього заробітку.

Законодавством забороняється звільнення з роботи вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за медич­ним висновком - до 6 років), самотніх матерів, які мають ди­тину віком до 14 років або дитину-інваліда.

Кількість наданих перерв і конкретна тривалість кожного з них, строки і порядок їх встановлення визначаються за угодою між роботодавцем і працюючої жінкою, оскільки частота і тривалість цих перерв залежать від стану здоров'я вигодовуються дітей та їх числа, тривалості робочої зміни, режиму праці та інших факторів.

З урахуванням конкретних обставин (стану здоров'я дитини, місця його годування) півгодинну перерву не завжди достатній. Відповідно до медичного висновку його тривалість може бути збільшена.

За заявою жінки перерви для годування дитини можуть бути з'єднані і перенесені на початок або на кінець робочого дня з відповідним його скороченням або приєднуються до обідньої перерви.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються в розмірі середнього заробітку, який обчислюється за загальними правилами його підрахунку. У тих випадках, коли за умовами роботи жінка фактично не має можливості користуватися перервами для годування дитини (наприклад, при роз'їзний характер роботи), вона повинна бути переведена на іншу роботу з оплатою праці по виконуваній роботі, але не нижче середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку півтора років (ч. 4 ст. 254 ТК РФ). В даному випадку переклад жінки на іншу роботу здійснюється за її заявою.

Перерва для обігрівання та відпочинку і при роботі зі шкідливими умовами праці.

Відповідно до ст. 168 КЗпП «Працівникам, що працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників».

З метою уникнення або зменшення негативного впливу умов праці на життя і здоров'я людини працівникам надаються спеціальні перерви. Ці перерви мають цільове призначення. Заміна такого виду гарантії права на охорону праці працівникам грошовою компенсацією не допускається.

Коментована стаття передбачає два види перерв, які надаються працівникам з метою запобігання переохолодженню та перевантаженню (перенапруженню) їх організму, що включаються до робочого часу і підлягають оплаті за загальними правилами.

Перерви надаються:

а) для обігрівання працівникам, що працюють:

- у холодну пору року на відкритому повітрі,

- у закритих неопалювальних приміщеннях;

б) для відпочинку вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством.

Коментована стаття встановлює обов'язок власника або уповноваженого ним органу обладнати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників. Порядок їх надання встановлюється на централізованому, регіональному і локальному рівнях. Тому працівники не можуть самовільно встановлювати перерви для обігрівання, як і самовільно припиняти виконання робіт. Такі дії є порушенням внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, і працівник може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Правилами визначено критерії, які обумовлюють одержання працівниками перерв для обігрівання. Це температура та сила вітру, що наявні при виконанні робіт на відкритому повітрі. Якщо ж роботи виконуються у закритих неопалювальних приміщеннях, то до уваги береться лише температура, встановлена для виконання робіт за тихої погоди. Конкретні величини температури і сили вітру у відповідному кліматичному районі встановлюються місцевими виконавчими комітетами.

Переліки працівників, які мають право на одержання перерви для обігрівання, кількість і тривалість перерв, що надаються, обладнання місць і надання засобів для обігрівання встановлюються за угодою власника або уповноваженого ним органу і профспілкової організації. Враховуючи договірний характер правового регулювання, зазначені питання повинні бути передбачені у колективному договорі.

Вантажникам та деяким іншим категоріям працівників надаються спеціальні перерви для відпочинку, що включаються у робочий час. Конкретна тривалість і розподіл цих перерв встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку. У холодну пору року їм надається перерва для обігрівання.

Тривалість і розподіл перерв для відпочинку на навантажувально-розвантажувальних роботах встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку. Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу - не більш 36 годин у тиждень (ст. 51 КЗпП). Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота на яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством. Нині продовжує частково діяти Список виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку та скорочену тривалість робочого дня, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 21 листопада 1975 р. №298/П-22.

За роботу зі шкідливими і важкими умовами праці працівникам надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 35 календарних днів, за cписком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290. Додаткові компенсації і пільги з урахуванням специфіки умов праці на конкретному підприємстві можуть визначатися колективним договором або угодою.

Україна, на жаль, ще не доросла до комплексної автоматизації підприємств, що могло б забезпечити менш шкідливі умови праці та їх вплив на здоров'я працівників. Тому робітники на виробництвах постійно знаходяться під впливом шкідливих умов.

Під виробничими шкідливостями розуміють умови виробничого середовища, трудового та виробничого процесів, які за нераціональної організації праці впливають на стан здоров'я працівників та їх працездатність. Параметри повітря у приміщенні (температура, вологість, швидкість руху повітря), вібрація, шум, нетоксичний пил, газ, пара , освітленість, різні види випромінювань, токсичні речовини, мікроорганізми, бактерії, інфекції та фізичні та нервово-психічні перевантаження, монотонності праці являються шкідливими умовами праці.

За даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань в Україні за І квартал 2014 року відбулось 2426 нещасних випадки на виробництві, в яких постраждало 2562 особи, в тому числі 381 - із смертельним наслідком. Також надійшло 1615 повідомлень про професійні захворювання (отруєння).

За І квартал 2014 року у порівнянні з аналогічним періодом 2013 року кількість страхових нещасних випадків зменшилась на 14,3% (з 2339 до 2005). Кількість смертельно травмованих осіб збільшилась на 8,5% (з 117 до 127).

Кількість нещасних випадків на виробництві збільшилась в Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській Одеській областях. Також збільшилась кількість страхових нещасних випадків із смертельним наслідком у Одеській, Луганській, Тернопільській та Чернівецькій областях.

Отримали травми на виробництві у стані алкогольного сп'яніння 30 осіб (біля 1,5% від загальної кількості травмованих по Україні), при цьому 10 осіб отримали травми із смертельним наслідком.

Найпоширенішими причинами є невиконання вимог інструкцій з охорони праці; невиконання посадових обов'язків; порушення правил безпеки руху (польотів); порушення технологічного процесу, а також незадовільний технічний стан виробничих споруд.

Система пільг та компенсацій, що діє на підприємствах, включає додаткові відпустки, скорочений робочий час і робочі дні, пільгове пенсійне забезпечення, лікувально-профілактичне харчування, певні доплати до заробітної плати.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації.

Працюючим в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалювальних приміщеннях, а також вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Для цього адміністрація підприємства повинна обладнати приміщення.

Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, надається додаткова відпустка до основної відпустки і встановлюється скорочений робочий день . Роботодавець може за власні кошти додатково встановлювати за колективним договором працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Робота з комп'ютерами - як робота зі шкідливими умовами праці та перерви для неї.

Повсюдна комп'ютеризація трудової діяльності привела до того, що багато людей сьогодні працюють з ПЕОМ (персональні електронно-обчислювальні машини). Як відомо, комп'ютер є джерелом негативного впливу на здоров'я людини, головним чином на органи зору. У зв'язку з цим важливо дотримуватися вимог, розроблені в цілях запобігання несприятливого впливу на здоров'я шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу при роботі з комп'ютерами. В даний час названі вимоги встановлені СанПіН 2.2.2 / 2.4.1340-03 «Гігієнічні вимоги до персональних електронно-обчислювальних машин та організації роботи -, введеними в дію з 30 червня 2003.

Необхідно відзначити, що згідно ч. 1 ст. 109 ТК РФ на окремих видах робіт передбачається надання працівникам протягом робочого часу спеціальних перерв, обумовлених технологією та організацією виробництва і праці. До спеціальних перерв відносяться і перерви, зумовлені роботою з комп'ютером.

Види зазначених робіт, тривалість і порядок надання спеціальних перерв, головним чином, встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку. В деяких випадках такі перерви можуть бути передбачені й нормативними правовими актами.

У Додатку 7 до СанПіН 2.2.2 / 2.4.1340-03 передбачено надання регламентованих перерв для всіх працівників - користувачів ПЕОМ.

Слід звернути увагу, що названий Додаток не носить обов'язкового характеру і є рекомендацією. Незважаючи на це, доцільно враховувати встановлені в ньому вимоги для забезпечення оптимальної працездатності і збереження здоров'я користувачів ПЕОМ.

Згідно Додатку 7 до СанПіН 2.2.2 / 2.4.1340-03 сумарний час регламентованих перерв встановлюється залежно від категорії праці і рівня навантаження за робочу зміну при роботі з комп'ютером.

В даному випадку види трудової діяльності поділяються на три групи:

- група А - робота з зчитування інформації з екрана за попереднім запитом;

- група Б - робота з введення інформації;

- група В - творча робота в режимі діалогу з ПЕОМ.

При виконанні протягом робочої зміни робіт, що відносяться до різних видів трудової діяльності, за основну роботу з ПЕОМ слід приймати таку, яка займає не менше 50% часу протягом робочої зміни або робочого дня.

Для видів трудової діяльності встановлюється три категорії тяжкості і напруженості роботи з ПЕОМ, які визначаються:

- для групи А - по сумарному числу зчитувальних знаків за робочу зміну, але не більше 60 000 знаків за зміну;

- для групи Б - по сумарному числу зчитуються або вводяться знаків за робочу зміну, але не більше 40 000 знаків за зміну;

- для групи В - по сумарному часу безпосередньої роботи з ПЕОМ за робочу зміну, але не більше 6 годин за зміну.

Тривалість безперервної роботи з комп'ютером без регламентованого перерви не повинна перевищувати однієї години.

Для попередження передчасної стомлюваності користувачів рекомендується організовувати робочу зміну шляхом чергування робіт з використанням ПЕОМ та без неї.

У випадках, коли характер роботи вимагає постійної взаємодії з комп'ютером (набір текстів чи введення даних і т. П.) З напругою уваги та зосередженості, при виключенні можливості періодичного перемикання на інші види трудової діяльності, не пов'язані з ПЕОМ, рекомендується організація перерв на 10-15 хв через кожні 45-60 хв роботи.

При роботі з ПЕОМ в нічну зміну (з 22 до 6 годин), незалежно від категорії і виду трудової діяльності, тривалість регламентованих перерв слід збільшувати на 30%.

При виникненні у працюючих з ПЕОМ зорового дискомфорту та інших несприятливих суб'єктивних відчуттів, незважаючи на дотримання санітарно-гігієнічних і ергономічних вимог, рекомендується застосовувати індивідуальний підхід з обмеженням часу роботи з ПЕОМ.

У Додатку 7 до СанПіН 2.2.2 / 2.4.1340-03 конкретизується, яким чином необхідно розподіляти сумарний час регламентованих перерв протягом робочого дня (зміни).

Дане питання має вирішуватися на локальному рівні кожним роботодавцем самостійно. Однак видається, що при цьому повинна зберігатися певна симетрія.

Висновок

трудовий правовий законодавство працівник

З вищесказаного можна зробити висновок , що питання пов'язані із правовим регулюванням перерв протягом робочого дня одні з найважливіших у трудовому праві, тому що безсумнівно, що часом відпочинку і перервами протягом робочого дня користуються всі , тому дане коло питань безпосередньо стосується і цікавить величезну кількість людей у нашій країні.

У цьому і полягає актуальність даної курсової роботи.

Законодавець виділяє основні та додаткові перерви протягом робочого дня. До основних , власне, відносить перерву для харчування і відпочинку, якою користується кожна працююча людина. Щодо додаткових перерв - вони надаються певним визначеним категоріям працівників - матерям, працівникам , які працюють у холодних приміщеннях, на роботах із шкідливими умовами праці та на важких роботах.

Я вважаю, що у сучасному суспільстві багато нових професій , робіт, які потребують додаткового відпочинку, тому варто було б звернути увагу на це та регламентувати якось це питання і внести відповіді зміни та доповнення у законодавство.

Література

1. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підруч. / Вид. 4-те, стер. - К.: Вікар, 2006. - 725 с.

2. Житникова Д.В. експерт журналу «Довідник кадровика»

3. Закон України «Про колективні договори і угоди» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 36, ст.361).

4. Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 30, ст.142.

5. Кодекс законів про працю України // Закони про працю. - Км 1997. - С. 3-83.

6. Кодекс законів про працю України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2009. - 104 с. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю /. Стичинський Б.С, Зуб І.В., Ротань В.Г. // Вид. 8-ме, доп. та перероб. -К.:Вид-воА.С.К.,2007.

7. Кодекс законів про працю України // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Відп. ред. В.М. Вакуленко, О.П. Товстенко. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 1040с.

8. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

9. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 182с.

10. Мурашко М.І. Менеджмент персоналу: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2008. - 435 с.

11. Наказ «Про затвердження Порядку регулювання діяльності автостанцій» // Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства транспорту та зв'язку N 923 ( z2051-13 ) від 15.11.2013.

12. Основи наукової організації праці на підприємстві. Навчальний посібник. Під редакцією І.А. Полякова. М. 1987.

13. Прилипко С.М., Ярошенко О.М. Трудове право України: Підручник. - 2-ге вид., переробл. і доп. - Харків: Видавництво «ФІНН», 2009. - 728 с.

14. Рекомендація щодо охорони материнства N 95 (укр/рос) // Міжнародна організація праці; Рекомендації, Міжнародний документ від 28.06.1952 № 95.

15. Ротань В. Г., Зуб І. В., Сонін О. Є. Науково-практичний коментар законодавства України про працю / 15-те вид., допов. та переробл. -- К.: Алерта, 2013. -- 686 с.

16. Трудове право України в схемах і таблицях: / С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко та інші. - Харків: Видавництво «ФІНН», 2010. -560 с.

17. Трудове право України у запитаннях та відповідях: Навчально-методичний посібник / За ред. В.В. Жернакова. - X.: «Одіссей», 2010. - 280 с.

18. Трудове право України. Курс лекцій. / За ред. П.Д. Пилипенка. - Львів: Вільна Україна, 1996. - 286 с.

19. Трудове право України: Академічний курс: Підручн. / За заг. ред. Н.М. Хуторян. - К., 2004.

20. Трудове право України: Академічний курс: Підручн. / За ред. 77. Д. Пилипенка. - К., 2004. - 536 с.

Размещено на Allbest.ru