Особливості визнання службової особи суб’єктом злочину за кримінальним кодексом України
Загальні ознаки службової особи як спеціального суб’єкта злочину. Аналіз нормативного визначення поняття службової особи. Загальні ознаки суб’єкта злочину: осудність та неосудність. Характеристика обмеженої осудності, віку кримінальної відповідальності.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.12.2017 |
| Размер файла | 29,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Львівський державний університет внутрішніх справ
Кафедра кримінального права та кримінології
Особливості визнання службової особи суб'єктом злочину за кримінальним кодексом України
здобувач Володимир Ярославович Громко
Анотація
службовий особа осудність кримінальний
Розглянуто загальні ознаки службової особи як спеціального суб'єкта злочину за кримінальним правом України. Проаналізовано нормативне визначення поняття службової особи, загальні ознаки суб'єкта злочину як осудність та неосудність, обмежена осудність, вік кримінальної відповідальності, а також особливості визнання службової особи суб'єктом злочину за чинним Кримінальним кодексом України. Проведено огляд спеціальних питань визнання особи службовою, розглянуто питання про визнання (невизнання) відповідної особи службовою у кримінально-правовому сенсі.
Проведено огляд спеціальних питань визнання особи службовою, розглянуто питання про визнання (невизнання) відповідної особи службовою у кримінально-правовому сенсі. Охарактеризовано питання про визнання (невизнання) відповідної особи службовою з точки зору кримінального закону, враховуючи випадки, коли така особа допускає порушення кримінально-правових заборон та коли вирішується питання про визнання (невизнання) її суб'єктом злочину. Проаналізовано ознаки, які притаманні службовій особі як спеціальному суб'єктові складу злочину.
Ключові слова: ознаки суб'єкта злочину, осудність, неосудність, обмежена осудність, вік кримінальної відповідальності, службова особа, спеціальний суб'єкт злочину.
Аннотация
Рассмотрены общие признаки должностного лица как специального субъекта преступления по уголовному праву Украины. Проанализированы нормативное определение понятия должностного лица, общие признаки субъекта преступления как вменяемость и невменяемость, ограниченная вменяемость, возраст уголовной ответственности, а также особенности признания должностного лица субъектом преступления по действующему Уголовному кодексу Украины. Проведен обзор специальных вопросов признания лица должностным, рассмотрен вопрос о признании (непризнании) соответствующего лица служебной в уголовно-правовом смысле. Проведен обзор специальных вопросов признания лица должностным, рассмотрен вопрос о признании (непризнании) соответствующего лица служебной в уголовно-правовом смысле. Охарактеризованы вопрос о признании (непризнании) соответствующего лица должностным с точки зрения уголовного закона, учитывая случаи, когда такое лицо допускает нарушения уголовно-правовых запретов и когда решается вопрос о признании (непризнании) ее субъектом преступления. Проанализированы признаки, которые присущи должностному лицу в качестве специальной субъекту преступления.
Ключевые слова: признаки субъекта преступления, вменяемость, невменяемость, ограниченная вменяемость, возраст уголовной ответственности, служебное лицо, специальный субъект преступления.
Annotation
The general features of official as a special subject of crime under Criminal law of Ukraine. The regulatory definition of officer, the general features of the perpetrator as sanity and insanity, limited responsibility, age of criminal responsibility, and especially the recognition of official offender under the current Criminal Code of Ukraine have been analyzed. The review of special issues on recognition of person as an official, the question of recognition (non-recognition) of the person concerned officer in the criminal legal sense. The review of special recognition as an official, the question of recognition (non-recognition) of the person concerned officer in the criminal legal sense. Characterized the issue of recognition (non-recognition) of the person concerned officer in terms of criminal law, including cases where the person admits breach of criminal prohibitions and when the question of recognition (non-recognition) of a criminal. The features that are inherent in an official as a special subject of a crime have been analysed.
Keywords: signs of the perpetrator, sanity, insanity, limited responsibility, age of criminal responsibility, officer, special subject of crime.
Провівши огляд спеціальних питань визнання особи службовою, не можна оминути увагою те, що питання про визнання (невизнання) відповідної особи службовою у кримінально-правовому сенсі постає у випадках, коли така особа допускає порушення кримінально-правових заборон, коли вирішується питання про визнання (невизнання) її суб'єктом злочину© Громко В. Я., 2015 Не зважаючи, що ми підтримуємо неодноразово висловлювану в юридичній літературі позицію про правильність використання поняття “суб'єкт складу злочину”, в роботі використовуємо нормативну дефініцію КК України “суб'єкт злочину”..
Ми розуміємо, що питання загального вчення про суб'єкт злочину та його ознаки є достатньо детально опрацьованим у кримінально-правовій науці. У той же час вважаємо, що при розкритті розуміння поняття службової особи як спеціального суб'єкта злочину не можна абстрагуватись від так званих “ознак загального суб'єкта злочину”. Без їх огляду дослідження буде неповним, тим більше, що, як буде продемонстровано нижче, їх зміст стосовно службової особи має свої особливості.
Питання визнання службової особи суб'єктом злочину за чинним КК України постійно були предметом наукових досліджень. Значний внесок у розвиток кримінально-правових знань про поняття службової особи внесли такі науковці як П. П. Андрушко, В. К. Грищук, О. О. Дудоров, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, М. І. Хавронюк тощо. Найбільш новими, хоча і не комплексними, дослідженнями питань відповідальності службових осіб за кримінальним правом України є дисертації Р. Л. Максимовича “Поняття службової особи у кримінальному праві України” та В. П. Коваленка “Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, вчинене працівником правоохоронного органу”. Зважаючи на останні законодавчі зміни щодо поняття службової особи виникає потреба у проведенні ґрунтовного аналізу загальних ознак службової особи як спеціального суб'єкта злочину за кримінальним правом України та особливостей визнання службової особи суб'єктом злочину за чинним КК України.
Службовій особі як спеціальному суб'єктові складу злочину властиві певні ознаки, що характеризують загального суб'єкта складу злочину. Цими ознаками є фізична особа, осудність та досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. З'ясування ознак службової особи передбачає визначення змісту цих загальних ознак, оцінки їх щодо наявності специфіки у визначенні поняття службової особи.
Перша ознака: службова особа -- це фізична особа. З цього приводу дискусій не виникає. Під поняттям “фізична особа” у юридичні літературі розуміється людина. Однак це поняття також використовують для відмежування фізичної особи як суб'єкта злочину і юридичної особи, яка нібито за українським кримінальним правом не може бути суб'єктом злочину [1, с. 59].
Зокрема ч. 1 ст. 11 КК України серед ознак злочину передбачає таку, як його вчинення суб'єктом злочину, а ч. 1 ст. 18 КК України передбачає, що суб'єктом злочину є лише фізична особа.
Однак Законом України від 23 травня 2013 р. № 314-VII у Загальну частину КК України внесено окремий розділ “Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб”. І хоча у цьому розділі не визначено, що ж потрібно розуміти під поняттям “юридична особа”, конкретні заходи кримінально-правового характеру щодо юридичної особи тут передбачено. Таким чином, ситуація виглядає парадоксально, суб'єктом злочину законодавець визнає лише фізичну особу, підлягає кримінальній відповідальності теж лише фізична особа, але є визначено заходи кримінально-правового характеру, що можуть застосовуватись лише до юридичних осіб.
Дискусійним залишається питання: чи наявність заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб у Загальній частині КК України дає підстави стверджувати, що юридична особа є суб'єктом злочину?
Деякі науковці вважають заходи кримінально-правового характеру фактично притягненням до кримінальної відповідальності [2, с. 181-182]. Така думка є слушною, адже юридична особа, по суті, притягується до відповідальності, і якщо не до кримінальної, то до якої?
Законодавець навмисно використав термін “заходи кримінально-правового впливу” для того, щоб, з одного боку, передбачити для юридичний осіб заходи впливу (а фактично покарання), а з іншого -- це лише заходи впливу на юридичну особу, які нібито не зобов'язують законодавця визнавати юридичну особу суб'єктом злочину.
Однак нас цікавить питання кримінальної відповідальності юридичної особи з позиції оцінки спеціального суб'єкта -- службової особи. У п. 1 ч. 1 ст. 963 КК України вживається термін уповноважена особа, яка діє від імені і в інтересах юридичної особи. І хоча фактично до кримінальної відповідальності притягується юридична особа, кримінально-правова оцінна дається діянням, що вчиненні уповноваженою особою цієї юридичної особи.
П.П. Андрушко слушно зазначає, що з позиції доктрини кримінального права юридична особа сама по собі не може вчинити будь-які дії, у тому числі такі, які можуть містити склад злочину чи розцінюватись як участь у якихось злочинах. Конкретні злочини можуть бути вчинені лише конкретними фізичними особами -- її працівниками (персоналом), у тому числі її службовими особами (керівниками), чи уповноваженими особами юридичної особи, які не мають трудових відносин з юридичною [3, с. 111].
Оскільки прямої вказівки на те, що ця уповноважена особа повинна виконувати функції службової особи, немає, то можна зробити висновок, що уповноважена особа, яка діє від імені та в інтересах юридичної особи необов'язково є службовою особою. Таким чином, і для фізичної, і для юридичної особи в законодавстві вимагається чітка вказівка на додаткову ознаку спеціального суб'єкта, що притаманна власне службовій особі.
Наступна ознака -- службовою є лише осудна особа. У ч. 1 ст. 19 КК України зазначено, що осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Це дає змогу зробити висновок, що про наявність (або відсутність) в особи стану осудності можна говорити лише під час вчинення злочину. Відповідно питання про осудність чи неосудність, як передумову визнання особи службовою -- спеціальним суб'єктом злочину не ставиться у тих випадках, коли особа не вчинила кримінально-протиправних діянь.
У кримінально-правовій літературі традиційно виділяють такі критерії визначення осудності: юридичний (психологічний) та медичний (біологічний).
Юридичний критерій осудності полягає у здатності особи усвідомлювати свої дії або бездіяльність (їх фактичний зміст та суспільно-правове значення) та керувати ними. Медичний критерій осудності -- це стан психіки особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння, який дає змогу характеризувати її як достатнім чином психічно здорову. Ці критерії є взаємопов'язаними й у своїй сукупності дозволяють визнати особу осудною [4, с. 110].
Протилежним поняттю осудності (як за фактичним змістом, так і за юридичними наслідками) є поняття неосудності. В. О. Навроцький вважає, що поняття неосудності є дзеркальним до поняття осудності [1, с. 59], з чим важко не погодитись.
Згідно з ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
В. М. Бурдін зазначає, що поняття осудності за змістом є позитивним, а отже, і первинним щодо негативного за змістом поняття неосудності [4, с. 331].
Однак якщо осудність -- це одна з ознак суб'єкта, яка вказує на можливість особи підлягати кримінальній відповідальності, то неосудність, навпаки, є підставою незастосування до особи кримінальної відповідальності.
У теорії кримінального права проблема виділення критеріїв неосудності, підстав та особливостей їх формалізації є доволі дискусійною принаймні під час характеристики за допомогою таких критеріїв “вчиненого діяння та правових наслідків неосудності” та “того, як виявляються воля та свідомість особи при вчиненні нею діяння” [5, с. 243-244].
Юридичний критерій неосудності у ч. 2 ст. 19 КК України визначено як неможливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Він характеризується інтелектуальним та вольовим моментами (ознаками). Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності полягає у нездатності особи усвідомлювати характер та значення вчинюваних нею дій (бездіяльності).
Стосовно службової особи, то тут виникає питання: чи достатньо для визнання неосудною відповідної особи (яка наділена ознаками службової) за наявності інших ознак факту неусвідомлення нею свого статусу (що вона займає відповідну “службову” посаду) та факту використання відповідних повноважень (що вона використовує власне “службові” повноваження), якщо при цьому вона усвідомлює характер та значення фактично вчинюваних дій (що вона заподіює тілесні ушкодження, знищує майно тощо)? Як бути в такій ситуації? Чи може ця особа визнаватись загальним суб'єктом злочину щодо фактично вчинених дій?
У цьому аспекті слід заважити, що у наукових працях деяких учених пропонувалось виділяти загальну та спеціальну осудність. Вперше такий поділ намагався обґрунтувати М. С. Грінберг. Він зазначав, що здатність людини до адекватної поведінки в звичайному і технізованому середовищі повинна розглядатися окремо в рамках розмежування “звичайної” і “спеціальної” осудності [6, с. 37]. Ідея цього поділу полягала у здатності людини усвідомлювати свої дії та (чи) керувати ними може бути відсутньою внаслідок неповного розвитку волі та свідомості, як результат душевної хвороби, через екстремальний стан зовнішнього середовища і з огляду на такі вади її рецепторних, моторних та інших психофізіологічних якостей, які хоч і не роблять її неосудною, але все ж таки виключають її адекватну поведінку в певних умовах [6, с. 33].
Положення про “спеціальну” осудність, на думку окремих вчених, стосується лише так званих “технічних” злочинів, тобто злочинів, що пов'язані з ризиками технології при взаємодії людини і техніки, і не може бути застосовано до службових осіб, оскільки діяння таких осіб не пов'язане з керуванням ризиками при використанні складних технічних систем, не здійснюється в екстремальних умовах нервово-психічних перенавантажень [7, с. 286].
Не підтримує позиції можливості визнання “спеціальної осудності” щодо службових злочинів Р. Л. Максимович, який зазначає, що категорія “спеціальна осудність” щодо злочинів у сфері взаємодії людини і техніки є недостатньою, оскільки йдеться про позицію одного автора, яку до того ж підтримали лише кілька вчених, а не вся наукова спільнота чи її більшість. Також не враховано певну особливість злочинів у сфері службової діяльності, зокрема те, що їх вчиняють насамперед з використанням розумових здібностей людини, її професійної підготовки та компетентності. Та і на практиці, принаймні у вивчених кримінальних справах, не вдалося натрапити на випадки встановлення наявності спеціальної осудності [8, с. 96]. Водночас, на нашу думку, поняття “спеціальна” осудність, яке пропонувалось у науці кримінального права, є занадто звуженим і не враховує всіх особливостей спеціального суб'єкта злочину, в тому числі й службової особи.
Розуміємо, що така ситуація (коли службова особа, не усвідомлює свого статусу, розуміючи при цьому характер фактично вчинюваних дій) можлива лише в теоретичному плані. В дійсності неусвідомлення свого статусу завжди буде пов'язане з не усвідомленням характеру та значення вчинюваних дій, а відтак визнанням особи неосудною. Проте у разі виникнення описаної вище ситуації, на нашу думку, слід вести мову про відсутність спеціального суб'єкта (відповідальність за “службовий” злочин виключається), однак відповідальність за фактично вчинене повинна наставати як для загального суб'єкта злочину.
Слід погодитись з В. О. Навроцьким та Л. П. Брич, які стверджують, що осудність спеціального суб'єкта злочину потрібно визначати не лише на основі вольових та інтелектуальних ознак, які визначають традиційний підхід до оцінювання осудності будь-якої особи. Потрібно враховувати і додаткові ознаки, що визначають можливість такої особи усвідомлювати фактичну і соціальну сторони своєї поведінки з урахуванням додаткових обов'язків, покладених на неї. На їхню думку, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка не усвідомлює фактичну сторону чи юридичне значення своїх дій через недостатній рівень підготовки, компетентності, береться за виконання обов'язків, що явно не відповідають рівню її підготовки. Визнавати такими, що підлягають кримінальній відповідальності так званих “підставних” осіб, які очолюють господарські структури, проте через низький рівень інтелектуального розвитку явно не в змозі розуміти значення наказів, розпоряджень, що вони нібито самі ж видають, контрактів, що їх підписують, притягати до відповідальності за злочини, суб'єктом яких є службова особа, не лише не справедливо, а й юридично не правильно [1, с. 61].
Вольова ознака неосудності щодо визнання службової особи спеціальним суб'єктом злочину, на нашу думку, жодними особливостями не характеризується і полягає у відсутності здатності особи керувати своєю поведінкою, навіть за умови збереження можливості адекватного сприйняття її небезпечності.
Не характеризується, на нашу думку, жодними особливостями і медичний критерій визнання службової особи неосудною, який характеризується наявністю хоча б одного з визначених у ч. 2 ст. 19 КК України хворобливих станів психіки: хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки. В абз. 1 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. №2 7 “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” звертається увага на те, що неосудність є юридичною категорією, а тому визнання особи неосудною належить виключно до компетенції суду.
Поряд з поняттями осудність і неосудність КК України передбачає поняття обмеженої осудності. Це поняття у кримінальному законодавстві України передбачено ч. 1 ст. 20 КК України під яким пропонується розуміти такий психічний стан особи, який під час вчинення злочину через наявний психічний розлад виключає здатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
О. В. Зайцев звертає увагу на те, що обмежена осудність -- це не проміжний стан між осудністю і неосудністю, а складова частина осудності [9, с. 167]. Обмежена осудність характеризується тими ж критеріями, що й осудність та неосудність із відповідним коригуванням їхнього змісту згідно з її правовою природою.
У літературі також висловлюється думка про наявність юридичного, психологічного та медичного критеріїв обмеженої осудності або медичного, юридичного та клінічного. Медичний критерій вказує на наявність в особи психічного розладу. Проте конкретних різновидів такого розладу в ст. 20 КК України законодавець не визначає. А відтак не зрозуміло, які ж розлади психіки призводять до стану обмеженої осудності. У зв'язку з цим, у процесі правозастосування виникає проблема щодо доцільності визнати такими різновидами будь-яких психічних розладів, що підтверджується відповідним медичним діагнозом. Зрештою, як зазначають П. С. Берзін та В. О. Гацелюк, така нормативна невизначеність значно ускладнює встановлення на практиці “межі”, за якою психічні розлади, що тягнуть за собою певну нездатність особи усвідомлювати свою поведінку та (або) керувати нею, відрізняються від тих різновидів, що зумовлюють нездатність усвідомлювати свої дії чи бездіяльність та (або) керувати ними не в повному обсязі [10, с. 156].
У літературі відстоюється підхід, згідно з яким стан обмеженої осудності може бути викликаний хронічним алкоголізмом, наркоманією та токсикоманією, але в цьому разі суд не може визнати особу обмежено осудною. Потрібно погодитись з Р. М. Максимовичем, який вважає, що поняття обмеженої осудності у поодиноких випадках, але може бути застосовано щодо такого спеціального суб'єкта злочину, як службова особа [8, с. 91].
Службова особа, під час виконання своїх службових обов'язків, звичайно, може мати певні психічні розлади, такі як фрустрація, емоційне збудження, стрес, що, у свою чергу, може призводити до стану обмеженої осудності, однак чітко визначити перелік і межу їх впливу на усвідомлення вчиненого діяння та (або) можливості керувати вчиненим законодавчо неможливо, тому в кожному конкретному випадку потрібно обґрунтовувати наявність у особи такого психічного розладу, внаслідок якого особа не могла повною мірою усвідомлювати та (або) керувати своїми діяннями. Переоцінка службовою особою своїх можливостей, недостатність знань, умінь або навиків не є підставою вважати таку особу обмежено осудною, оскільки ці ознаки не стосуються розладів психіки, що є визначальним при з'ясуванні як осудності (не осудності), так і визначенні обмеженої осудності.
Досягнення певного віку як ознака службової особи -- спеціального суб'єкта злочину. Вік особи є наступною обов'язковою ознакою суб'єкта, однак він тісно пов'язаний з попередньою ознакою -- осудність, адже законодавець встановив певні обмеження для фізичних осіб щодо мінімального віку, з якого наступає кримінальна відповідальність. Конкретний вік, з якого особа може підлягати кримінальній відповідальності, визначено у ст. 22 КК України. Під віком людини розуміють період часу від народження людини до будь-якого моменту відліку, певного періоду її життя, що відображає анатомо-фізіологічний стан організму людини та ступінь формування її особистості.
Тому про вік можна говорити як про календарний період часу, який минув від народження до якого-небудь хронологічного моменту в житті людини, або як про вказаний період психофізичного стану в житті тієї чи іншої особи, з яким пов'язані як медико-біологічні, соціально-психологічні, так і правові зміни.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 22 КК України. Частини 3 і 4 ст. 18 КК України передбачають поняття службової особи, однак, окрім того, що вони є самостійними частинами. Тобто якщо ч. 1 і ч. 2 цієї статті містять поняття суб'єкта злочину та спеціального суб'єкта злочину, то ч. 3 і ч. 4 цієї статті визначають лише поняття службових осіб, не пов'язуючи їх ні у диспозиції статті, ні у визначенні службової особи зі суб'єктом злочину, а відтак і з його ознаками. І якщо такі ознаки, як фізична особа та осудність, ще якось можна логічно вивести з цих визначень, то вік особи потребує чіткої вказівки, а відповідно до ст. 22 КК України це може бути і з 16 років.
У визначеному ч. 3 і 4 ст. 18 КК України понятті службової особи нічого не сказано про її мінімальний вік. Водночас кримінальний закон чітко вказує, що службова особа повинна бути або представником влади, або ж обіймати посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків.
За чинним законодавством України неповнолітній, як правило, не може бути представником влади. Проте, як зазначає Р. Л. Максимович, в окремих випадках представником влади може виступати й особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. Зокрема такі ситуації трапляються тоді, коли неповнолітніх курсантів першого курсу вищих навчальних закладів системи органів внутрішніх справ залучають до забезпечення громадського порядку. Вони є на службі в міліції і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України. Не існує якихось прямих заборон щодо того, щоб особи у віці до вісімнадцяти років обіймали посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків [8, с. 99].
Взагалі у питанні “вікової” ознаки службової особи у науці кримінального права немає єдиної виробленої позиції, хоча це питання отримало достатньо широке опрацювання. Підходи науковців можна поділити на дві групи.
Певна група науковців виловлює позицію про те, що службовою особою, а відтак і спеціальним суб'єктом злочину, може бути лише повнолітня особа, якій виповнилось вісімнадцять років. До таких науковців належать І. І. Карпець, Т. К. Щеглова, Л. П. Брич та В. О. Навроцький тощо. їх позиція зводиться до того, що до досягнення повноліття особа, виходячи з вимог законодавства, не може бути представником влади чи займати відповідних “службових” посад.
В. М. Бурдін займає таку ж позицію. Більше того, пропонує передбачити у КК України окремою нормою (статтею або частиною статті) те, що неповнолітні не можуть бути суб'єктом злочинів у тих випадках, коли виконавцем злочину передбачено службову особу [11, с. 49].
Таким чином, науковці, що займають викладену вище позицію, висловлюються за вдосконалення законодавства в частині обов'язкової вказівки на повноліття особи при визначенні поняття службової особи.
Іншої позиції дотримуються науковці, які вважає допустимим те, що службовою може бути особа і з шістнадцятирічного віку.
До прикладу, А. Нусупалієв на заперечення позиції про визнання суб'єктом службових злочинів тільки осіб, які досягли повноліття наводить аргумент про те, що це суперечить загальновизнаному в кримінальному законодавстві принципу -- відповідальність у всіх випадках настає з шістнадцятирічного віку (крім випадків, передбачених у відповідній статті кримінального закону, про зниження віку особи до чотирнадцяти років). Вік неповнолітнього суб'єкта службових злочинів відповідно до кримінального законодавства потрібно враховувати як обставину, що пом'якшує покарання, а не виключає його кримінальну відповідальність [12, с. 12].
Є в науці і випадки, коли науковці змінювали свою позицію з цього питання. Зокрема Н. О. Гуторова спочатку пропонувала, що у випадках призначення неповнолітніх на “службові” посади відповідальність за їх протиправні (у тому числі й злочинні) діяння мають нести особи, які прийняли рішення про це призначення [8, с. 289]. Проте в іншій своїй праці вона визнала службовою особу, яка досягла шістнадцятирічного віку [13, с. 107; 111].
З приводу цієї дискусії слід зазначити, що на сьогодні існує ціла низка випадків, коли неповнолітній законно визнається службовою особою.
Зокрема, беззаперечно, що неповнолітній може бути визнаний службовою особою, якщо він є членом молодіжної громадської організації. Відповідно до ст. 4 Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня 1998 р. засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку.
Окрім цього, Р. Л. Максимович наводить низку аргументів щодо можливості визнання службовою особою (а відтак і суб'єктом злочину) і до досягнення повноліття, зокрема:
— можливі життєві ситуації, коли особа значно випереджає своїх однолітків як у фізичному, так і у розумовому розвитку (наприклад, раніше за ровесників закінчує навчання у школі, вступає до вищого навчального закладу);
— частково на користь цієї позиції свідчить і роз'яснення, подане в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 5 “Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи”, у якій зазначено, що за примушування жінки до статевого зв'язку, що передбачено ст. 154 КК України, відповідальність можуть нести особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Одним із можливих суб'єктів цього злочину є службова особа;
— виконання особою службових обов'язків не завжди пов'язано з укладанням договору про повну матеріальну відповідальність. Крім того, для службової особи не достатньо бути лише матеріально відповідальною, необхідно, щоб одночасно з обов'язками з безпосереднього зберігання майна матеріально відповідальна особа виконувала також обов'язки з управління чи розпорядження ним;
— у чинному цивільному законодавстві немає такої вимоги, щоб представником була тільки повнолітня особа, головне -- щоб вона була наділена повною цивільною дієздатністю, а відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Згідно із ч. 3 ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. Ч. 5 ст. 35 ЦК України передбачає, що у разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається. Відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК України у випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу [8, с. 105-107]. Тобто аргументація про безапеляційне визнання службовою особою лише повнолітніх має вже забагато винятків. З урахуванням цього, підсумовуючи, вважаємо за правильну позицію, що:
— вихідним положенням при визнанні службової особи суб'єктом злочину слід вважати положення ч. 1 ст. 22 КК України -- “кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років”;
— визначальним при визнанні особи службовою, на нашу думку, є факт зайняття нею відповідної посади та (або) наявність “службових повноважень”;
— обмеження щодо віку особи викладені в інших законодавчих положеннях, що забороняють виконувати функції представника влади чи займати відповідні посади неповнолітнім, по суті, унеможливлюють набуття такими особами статусу службових. Водночас, на нашу думку, це не перешкоджає визнанню таких осіб, у випадку, наприклад, протиправного набуття такого статусу, суб'єктом службового злочину.
За такого підходу вирішується і питання, як бути у випадках, якщо особа отримала статус службової внаслідок подання підроблених документів про її вік (при фактичному його недосягненні). Переконані, що правильним виходом з цієї ситуації є визнання такої особи службовою, за умови фактичного досягнення нею шістнадцятирічного віку, з додатковою кваліфікацією діянь за відповідною частиною (частинами) ст. 358 КК України.
Такий підхід не суперечить ні положенням ст. 18 КК України, ні ч. 1 ст. 22 КК України. Не можна говорити в такому випадку і про ознаки злочину, передбаченого ст. 353 КК України “Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи”. Адже у таких випадках особа набуває статусу службової не “самовільно”, а за чиїмось наказом, призначенням тощо.
Ще як аргумент (розуміючи, що застосування кримінального закону за аналогією заборонено) можна навести той факт, що відповідальність за вчинення злочину передбаченого ст. 286 КК України настає з 16-ти річного віку, хоча посвідчення водія і право на керування транспортним засобом можна набути лише з повноліття. Сівши за кермо транспортного засобу, особа апріорі розуміє всю відповідальність за власні дії.
Аналогічно і при протиправному зайнятті “службової” посади: особа, яка незаконним шляхом добивається її “узаконеного” зайняття (щоб її офіційно призначили тощо) повною мірою розуміє свій статус.
Таким чином, проведеним аналізом нами з'ясовано, що, вирішуючи питання про визнання службової особи спеціальним суб'єктом злочину, за жодних обставин не можна ігнорувати, а навпаки, необхідно звертати увагу особливу увагу на зміст та особливості загальних ознак службової особи як суб'єкта злочину.
Список використаних джерел
1. Навроцький, В. О. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею [Текст] / В. О. Навроцький, Л. П. Брич // Підприємництво, господарство і право. -- 2001. -- № 1. -- С. 59-61.
2. Нерсесян, А. С. Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичної особи: аналіз нового законопроекту [Текст] / А. С. Нерсесян // Вісник Вищої ради юстиції. -- 2013. -- № 2 (14). -- С. 181-192.
3. Андрушко, П. П. Щодо відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення у вигляді застосування до них заходів кримінально-правового характеру [Текст] / П. П. Андрушко / / Бюлетень Міністерства юстиції України. -- 2013. -- № 3. -- С. 111-115.
4. Бурдін, В. М. Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідження) [Текст] : монограф. / В. М. Бурдін. -- Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2010. -- 780 с.
5. Українське кримінальне право. Загальна частина [Текст] : підруч. / за ред. В. О. Навроцького. -- К. : Юрінком Інтер, 2013. -- 711 с.
6. Гринберг, М. С. Технические преступления [Текст] / М. С. Гринберг. -- Новосибирск : Изд-во Новосиб. ун-та, 1992. -- 144 с.
7. Гуторова, Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України [Текст] / Н. О. Гуторова. -- X. : Вид-во Національного університету внутрішніх справ, 2001. -- 320 с.
8. Максимович, Р. Л. Поняття службової особи у кримінальному праві України [Текст] : монограф. / Р. Л. Максимович. -- Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. -- 304 с.
9. Зайцев, А В. К вопросу об уменьшенной вменяемости в уголовном праве [Текст] / А. В. Зайцев // Проблеми законності. -- Вип. 41. -- X., 2000. -- С. 164-168.
10. Берзін, П. С. Суб'єкт злочину [Текст] / П. С. Берзін, В. О. Гацелюк // Вісник Асоціації кримінального права України. -- 2013. -- №2 1 (1). -- С. 144-159.
11. Бурдін, В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні [Текст] / В. М. Бурдін. -- К. : Атіка, 2004. -- 240 с.
12. Нусупалиев, А Уголовная ответственность за злоупотребление властью или служебным положением (на материалах Казахской ССР) [Текст] : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; исправительно-трудовое право” / А. Нусупалиев ; Академия наук СССР. Институт государства и права. -- М., 1973. -- 20 с.
13. Гуторова, Н. А Преступления в сфере хозяйственной деятельности: Раздел VII Особенной части Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием [Текст] / Н. А. Гуторова. -- X. : Одиссей, 2003. -- 256 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття та ознаки суб’єкту злочину. Спеціальний суб’єкт злочину. Види (класифікація) суб’єктів злочину. Осудність як необхідна умова кримінальної відповідальності. Проблема зменшення осудності у кримінальному праві. Специфіка злочинних дій особи.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 17.10.2011Загальна характеристика осудності і неосудності у чинному законодавстві. Поняття та ознаки суб’єкта злочину. Осудність суб’єкта злочину: поняття та риси. Обмежена осудність. Неосудність. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння.
реферат [44,1 K], добавлен 21.05.2008Знайомство з особливостями визнання юридичної особи суб’єктом злочину. Осудність як наступна обов’язкова ознака суб’єкта злочину. Загальна характеристика злочинів, за які може наставати кримінальна відповідальність з 14 років: насильницькі, майнові.
дипломная работа [68,7 K], добавлен 27.11.2014Законодавче визначення та ознаки суб’єкта злочину. Політична характеристика, соціальна спрямованість і суспільна небезпечність злочину. Вік кримінальної відповідальності. Поняття психологічного критерія осудності. Спеціальний суб’єкт злочину та його види.
курсовая работа [33,6 K], добавлен 19.09.2013Поняття і спірні питання про визначення службової особи в кримінальному праві. Класифікація службових злочинів. Кримінологічна характеристика особи корупціонера: соціально-демографічні ознаки, соціальні ролі і статуси; моральні і психологічні особливості.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 05.01.2014Значення конструктивних особливостей, елементів, ознак складу злочину для їх правильної кваліфікації. Роль суб’єктивної сторони злочину в кваліфікації злочинів у сфері надання публічних послуг. Аналіз злочину незаконного збагачення службової особи.
контрольная работа [28,6 K], добавлен 13.10.2019Осудність як ознака суб’єкта злочину. Поняття, сутність та критерії обмеженої осудності. Співвідношення осудності, неосудності та обмеженої осудності. Розроблення та застосування категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці.
курсовая работа [44,6 K], добавлен 08.02.2008Дослідження у послідовності загального поняття суб'єкта злочину та його ознак, а саме, що це є фізична особа, оскільки лише вона може бути притягнута до відповідальності і піддана кримінальному покаранню, згідно з принципу особистої відповідальності.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 10.03.2008Аналіз правил щодо кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням віку суб’єкта складу злочину. Вік як обов’язкова ознака суб’єкта складу злочину. Знайомство з кримінально-правовим значенням віку суб’єкта складу злочину при кваліфікації.
статья [22,3 K], добавлен 11.09.2017Поняття осудності та неосудності, їх кримінально-правове значення. Характеристика медичного й юридичного критеріїв неосудності. Співвідношення обмеженої осудності з осудністю. Кримінальна відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані осудності.
курсовая работа [53,6 K], добавлен 13.05.2015
