Касаційне провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Аналіз чинного Цивільного процесуального кодексу України та Конституції України показує, що касаційне судочинство є самостійною контрольною стадією цивільного процесу з притаманними їй цілями, завданнями, суб'єктним складом та специфічними повноваженнями. Суд касаційної інстанції перевіряє законність актів, при йнятих судами в першій та апеляційній інстанціях.

Порушення норм матеріального та процесуального права проблематично розглядати як самостійні підстави для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. [7.с.77 - 83] Неправильне застосування судами права за ідеєю може бути підставою для скасування або зміни судових рішень тільки в контексті порушення однаковості, тобто єдності судової практики, а тому порушення єдності судової практики має лежати в основі касаційного перегляду і касаційного провадження як самостійної процедури цивільного судочинства. Такий підхід є більш прогресивним і відповідає цілям касаційного провадження у трьохінстанційній судовій системі .

Слід відмітити, що в українському законодавстві відповідно до організації судової влади і цивільного судочинства закріплено принцип трьохінстанційності. Він полягає у тому, що цивільний процес розподіляється на провадження з розгляду справ трьома судовими інстанціями. При класичній трьохінстанційності система інстанційних проваджень будується на тому засадничому положенні, що розгляд справи по суті має провадитися двома інстанціями. Цими інстанціями вирішуються як питання факту, так і питання права, а третя інстанція є контрольною (ревізія або касація, рідше нагляд). Трьохінстанційність має забезпечити ефективність цивільного судочинства та остаточність судових рішень, їх обов'язковість через механізм та процедури їх перегляду. Незважаючи на наявність ревізії або касації, інстанційно ревізійний та касаційний перегляд здійснюється третьою інстанцією. При інстанційній системі судочинства розгляд справи судами першої та другої інстанцій спрямований на розгляд справи по суті, усунення можливих помилок при розгляді справи судом першої інстанції, а також забезпечення остаточності судових рішень відповідно до принципу правової визначеності. Суд касаційної інстанції здійснює розгляд справ тільки в особливих випадках, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини та єдності судової практики. Трьохінстанційність судової системи та судових процедур у такому розумінні є ефективною та відбиває роль і функції суду касаційної інстанції як найвищого судового органу в судовій системі та єдність судової системи в цілому. [27.с.142 - 143]

Сутність інституту оскарження судових рішень у касаційному порядку полягає в перевірці законності судових рішень, винесених нижчестоящими судами, і в гарантуванні сторонам захисту їх прав та законних інтересів, та факультативно -- створення єдності судової практики. Особливим цей інститут є й тому, що касаційній інстанції не надане право встановлювати нові фактичні обставини, а отже, ця інстанція не наділена процесуальним інструментарієм, за допомогою якого встановлюються фактичні обставини цивільної справи -- допит свідків, проведення експертиз, процесуальне реагування на зміну позовних вимог тощо. Не будучи обов' язковою стадією по конкретній справі, стадія касаційного провадження виконує важливу функцію гарантії законності прийнятих у суді першої й апеляційної інстанції рішень, ухвал та постанов. Сам факт потенційної можливості перегляду прийнятих судових актів має превентивний характер, що стабілізує судовий процес у судах першої й апеляційної інстанції. [24. с. 91 - 95]

Судова практика багата прикладами порушення нижчестоящими судами норм матеріального та процесуального права. Так, суд касаційної інстанції скасував рішення Апеляційного суду Вінницької області і вказав у рішенні таке: «Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду і відмовляючи в позові районному прокурору, виходив із того, що наведені у справі докази не дають підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, оскільки в поведінці А. немає вини. Утім згідно з пп. 2, 6 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов' язків по вихованню дітей або засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Але апеляційний суд не врахував, що наявність однієї з таких обставин є самостійною підставою для позбавлення особи батьківських прав, при посиланні прокурора на вирок суду щодо відповідачки не перевірив і не уточнив підстав, з яких він просив задовольнити позов, оскільки прокурор посилався лише на п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України». [16]

Касаційне провадження (від лат. «cassatio» - скасування, знищення, або франц. «kasser» - зламати) - це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників цивільного процесу спрямованих на перевірку законності судових рішень, які набрали законної сили, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційне провадження є однією із конституційних гарантій охорони прав, свобод та законних інтересів осіб в цивільному процесі. Адже, завдяки йому учасники цивільного судочинства отримують можливість відстоювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є підстави сумніватися в законності останнього. [5.с.884 - 886]

ПРАВО КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (ст.324 ЦПК). [2.с.142]

Касаційному оскарженню підлягають рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення та ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного перегляду; ухвали суду першої інстанції, перелічені в п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку, ухвали апеляційного суду, постановлені за результатами такого перегляду. При застосуванні апеляційними судами ст. 293 ЦПК України виникають значні труднощі. Це підтверджується як численними запитами судів, так і кількістю скасованих у касаційному порядку ухвал апеляційних судів про відхилення апеляційної скарги і залишення без змін ухвал стосовно питань, передбачених у ч. 1 ст. 293 ЦПК України. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 та від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011 щодо офіційного тлумачення ст. 293 ЦПК України спрямовані на більш ефективний захист прав та інтересів особи. Судовою палатою у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було надано роз'яснення від 12 липня 2011 року про необхідність застосування єдиного підходу при вирішенні питання про прийняття до розгляду апеляційних скарг щодо всіх пунктів ч. 1 ст. 293 ЦПК України. [9]

Підставами касаційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України закріплено виключно неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Значно скорочений термін строку касаційного оскарження, передбачений ст. 325 ЦПК, з двох місяців до двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду. В разі пропущення строку на касаційне оскарження з причин, визнаних судом поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк. Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушила питання про відновлення пропущеного строку, або в випадку коли в поновленні строку відмовлено. [4]

Вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги визначені ст. 326 ЦПК України. Обов'язковою передумовою подання касаційної скарги є сплата особою, яка подає скаргу, необхідної суми судового збору. При цьому заявнику необхідно враховувати положення Закону України «Про судовий збір» та роз'яснення, викладені у листі ВССУ від 27 вересня 2012 року № 10-1386/0/4-12 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір». Крім того, особу не можна обмежити у реалізації права на касаційне оскарження з підстав, визначених у ст. 121 ЦПК України, з приводу подання касаційної скарги російською мовою, що суперечить ст. 10 Конституції України. Також варта уваги точка зору М. Сірого, котрий з метою забезпечення кваліфікованої підготовки обґрунтувань касаційного оскарження пропонує користуватися поширеною у світовій практиці моделлю, згідно з якою можливість виступати у касаційному суді й готувати обґрунтування касаційного оскарження надається виключно висококваліфікованим адвокатам, у тому числі тим, що мають наукові звання й ступені та працюють у сфері юридичної науки. [17.с.117] Таким чином, чинний ЦПК України має певні особливості регламентації касаційного провадження. Зокрема, у ст. 324 ЦПК України визначено суб'єкт, підстави касаційного оскарження та судові рішення, які підлягають касаційному оскарженню.

Право на касаційне оскарження реалізується шляхом подання до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційної скарги, що за формою і змістом має відповідати вимогам п. 1, 2. ст. 326 ЦПК. Відносно змісту касаційної скарги, то акцент касаційної скарги має базуватись на найвагоміших фактах порушення права, що документально зафіксовані, та аргументах, що зможуть призвести до скасування чи зміни рішення чи ухвали суду. В касаційній скарзі необхідно зазначати, які саме норми матеріального права застосовані чи які саме норми процесуального права порушені, в усякому випадку виявлені недоліки і порушення при прийнятті рішень чи ухвал суду першої інстанції, переглянуті в апеляційному порядку, мають узгоджуватись з підставами застосування судом касаційної інстанції своїх повноважень. До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї документів, у кількості осіб, які приймають участь у справі. [18.с.429]

У випадку, якщо касаційна скарга підписується представником, до касаційної скарги додаються належним чином оформлена довіреність чи інший документ, що посвідчує повноваження представника. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, реєструється в день надходження і не пізніше наступного дня передається судді - доповідачу, який перевіряє її на відповідність вимогам законодавства і у випадку надходження касаційної скарги, оформленої з порушенням вимог законодавствазалишає скаргу без руху і надає скаржнику строк для усунення виявлених недоліків, про що виноситься відповідна ухвала (ст. 328 ЦПК).

Термін, на протязі якого суддя-доповідач вирішує питання про відкриття касаційного провадження, повернення касаційної скарги без розгляду чи відмови у відкритті касаційного провадження, скоротився до трьох днів. Саме на протязі зазначеного терміну суддя-доповідач виносить відповідну ухвалу, витребує справу з суду апеляційної інстанції, надсилає копію апеляційної скарги з усіма доданими документами особам, які приймають участь у справі, встановлює строк протягом якого учасники цивільного процесу можуть надати свої заперечення і в разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення суду. Діючим законодавством встановлений вичерпний перелік підстав, при на- явності яких суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження (ч.4 ст. 328 ЦПК). [18.с.430]

Наступною самостійною стадією касаційного провадження є підготовка справи до касаційного розгляду, що здійснюється суддею-доповідачем у десятиденний строк з моменту отримання справи. Саме в зазначений строк суддя-доповідач готує доповідь, в якій викладає наявність чи відсутність обставин, необ- хідних для ухвалення відповідного рішення судом касаційної інстанції, з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі (ст. 331 ЦПК). Протягом наступних п'яти днів після складання доповіді судді-доповідача суд касаційної інстанції у складі колегії з трьох суддів здійснює попередній розгляд справи у нарадчій кімнаті без повідомлення сторін, які беруть участь у справі. Суд касаційної інстанції під час попереднього судового засідання вирішує питання про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення; за наявності підстав скасовує судове рішення чи призначає справу до судового розгляду. Справа призначається до судового розгляду в випадку, якщо хоча б один з судів судової колегії дійшов такого висновку, про що виноситься відповідна ухвала, що підписується всім складом суду (ст. 332 ЦПК). Такий попередній розгляд касаційної скарги, може реалізуватись ухвалення судом касаційної інстанції конкретного судового рішення щодо задоволення чи незадоволення касаційної скарги, проведений без участі і повідомлення учасників цивільного процесу є суттєвим порушенням основних принципів цивільного судочинства -- принципів гласності та публічності і негативно впливає на імідж суду касаційної інстанції і судової системи України в цілому, а тому потребує відповідних змін. [13.с.320-365]

Аналіз стадії судового розгляду в касаційному провадженні дає змогу, насамперед, зробити висновок про те, що, на відміну від апеляційного, касаційний суд не є судом, що повторно, заново розглядає будь-яку справу. Його основною функцією є перевірка законності розглянутих справ, в яких суд апеляційної інстанції не усунув суттєвих порушень закону або сам їх допустив, і забезпечення однакового застосування закону. [19.с.598]

Винятковий порядок перегляду в порядку судової касації судових рішень зумовлює більш обмежену дію принципу змагальності у цьому провадженні. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, особисто беруть участь у касаційному провадженні надзвичайно рідко. Змагання зводиться головно у конкуренції обставин та доказів позивача і відповідача. Саме тому під час касації неможливим є прояв основного елемента змагальності - обов'язку сторін довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Хоча змагальна форма побудови усього цивільного процесу зумовлює те, що цей принцип цивільного процесуального права діє і тут, але в дещо модифікованому вигляді. Оскільки основну увагу приділено дослідженню правової сторони справи, то сторони в касаційному провадженні найактивніше застосовують такий елемент змагальності, як право сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, доводити свою правоту, сперечатися з питань застосування матеріального та процесуального закону. Так, під час касаційного провадження сторони для захисту своєї позиції мають довести, що суд першої або апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права, але на основі наявних матеріалів справи та в межах позовних вимог, заявлених у першій інстанції. Змагання полягає в обстоюванні сторонами своєї правової позиції. Загалом цивільну справу з перегляду судового рішення розглядає касаційний суд за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції. Винятки і доповнення щодо порядку розгляду цивільної справи з перегляду судового рішення встановлено в ЦПК. [20, с. 759]

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні, яке проводиться в приміщенні суду касаційної інстанції, яким є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. До судового засідання ні скаржника, ні осіб, які брали участь у справі, не викликають. Лише у разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень. Видається, що така норма суперечить п. 3 ст. 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції. Очевидно, що таке положення суперечить також і ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Така норма видається неправильною і не сприяє досягненню завдань цивільного судочинства та суттєво обмежує права осіб, які беруть участь у справі. Якщо в залі немає осіб, які беруть участь у справі, то судовий розгляд фактично зводиться до обговорення рішення суду між суддями, які входять до складу колегії.[31, с. 858]

У призначений час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення якого суду розглядається. Після цього з'ясовує, хто з осіб, які брали участь у справі, з'явився, перевіряє їхню особу, а також повноваження представників, оголошує склад суду, а також прізвище перекладача і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їхнє право заявляти відводи та інші процесуальні права та обов'язки. У разі заявлення відводів, клопотань і заяв особами, які беруть участь у справі, з усіх питань, пов'язаних із розглядом справи в касаційній інстанції, вони вирішуються судом після заслуховування думки інших осіб, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому ЦПК. Тут варто наголосити, що розгляд справи в касаційній інстанції без інформування про таких осіб, які беруть участь у справі, що має місце в переважній більшості випадків, унеможливлює реалізацію права осіб, які беруть участь у справі, на заявлення відводу, в тому числі не тільки одному судді колегії, а й усій колегії. Суддя-доповідач у необхідному обсязі доповідає зміст рішення суду, що оскаржується, та доводи касаційної скарги. [14, с 72 - 75]

З аналізу процесуального законодавства можна зробити висновок, що судових дебатів у касаційному провадженні не передбачено, навіть якщо розгляд справи в касаційному провадженні відбувається за участі осіб, які беруть участь у справі. Адже вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить відразу до нарадчої кімнати. Як зазначає С.Я. Фурса, на практиці така формальна вимога часто не виконувалася, оскільки виходили із зали судових засідань особи, які беруть участь у справі, а зала судових засідань умовно трансформувалася у нарадчу кімнату. [31, с. 860]

В суді касаційної інстанції подання нових доказів чи прохання про подання судом іншої оцінки наявним у справі доказам та з'ясування обставин, які не були встановлені судами першої чи другої інстанції або відкинуті ними, не допускається.

Враховуючи компетенцію касаційної інстанції щодо перегляду рішення з питань права, справді доходиш висновку, що ця інстанція не встановлює нових фактичних обставин. Але в питанні дослідження доказів, на мій погляд, між апеляційним і касаційним судом є дуже тонка грань. Для апеляційної інстанції все зрозуміло - вона і приймає, і досліджує докази, і дає їм оцінку. Касаційна інстанція не може ті чи інші обставини вважати доведеними чи недоведеними, вона їх сприймає такими, якими їх визнали дві попередні інстанції. Щоправда як зазначає І. Ємельянова, питання доведення, оцінки і питання дослідження зовсім різні за своєю природою. Наприклад, для того, щоб визнати, що суд всупереч закону відхилив той чи інший доказ, тобто дійти висновку, що цей доказ мав значення для справи і міг вплинути на рішення суду, іноді треба його дослідити. При цьому суд касаційної інстанції на вказаному етапі зупиняється, він не надає доказу оцінку, не вважає його доведеним. [21, с. 16-21]

МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Для процедури розгляду справи у касаційному порядку надзвичайно важливим є чітке встановлення законодавцем меж розгляду справи судом касаційної інстанції та визначення таких його повноважень, щоб не було дублювання з іншим контролюючим судом нижчої інстанції, який переглядає судові рішення, тобто із судом апеляційної інстанції.

А.В. Лужанський пише, що поняття «межі розгляду справи судом касаційної інстанції» визначають як комплексне родове поняття, яке включає в себе такі видові поняття як «межі касаційної скарги», «межі позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції» та «доводи касаційної скарги». Межі касаційної скарги визначаються такими обов'язковими складовими: дотримання процедури оскарження, відповідність касаційної скарги за її змістом та формою вимогам закону, належний суб'єкт та об'єкт оскарження, суть клопотання суб'єкта оскарження щодо оскаржуваного судового акта. Межі позовних вимог окреслюються питаннями, які розглядав суд першої інстанції на підставі позовної заяви. Обсяг доводів касаційної скарги не повинен виходити за межі, визначені у законі, які стосуються неправильного застосування норм матеріального і процесуального права . [22, с.6, 9-10]

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції у цивільному судочинстві України визначені ст. 335 ЦПК України, яка має три частини, кожна з яких має свої особливості, сферу застосування та механізм дії. Реалізовуючи передбачені законом повноваження щодо перевірки законності судового рішення, зокрема при скасуванні рішення з ухваленням нового, не передаючи справу на новий розгляд, при якому суду необхідно перевірити правильність вибору норми матеріального права до фактичних обставин справи суд касаційної інстанції ухвалює судові рішення на основі свого внутрішнього переконання. [23]

Таким чином, суд касаційної інстанції повинен перевіряти чи збігаються встановлені факти й обставини справи та норма права, яка до них застосовується. Інших повноважень щодо оцінки доказів суд касаційності інстанції не має з урахуванням меж його повноважень, визначених процесуальним законом. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 2 ст. 335 ЦПК України). Це стосується й суду апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК України). Тобто будь-яка вимога повинна бути насамперед предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки при розгляді судом касаційної інстанції нової вимоги втрачається можливість оскарження ухваленого судового рішення за такою вимогою. [17,с.40 - 45]

З цього приводу доволі цікавою є дискусія про можливість подання до суду касаційної інстанції додаткових доказів. Д.Д. Луспеник вказує, що на відміну від апеляційного провадження, цього не передбачено (ч. 1 ст. 335 ЦПК України). Зокрема, законодавець визначив, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими . [11, с.28] Але, згідно із п. 7 ч. 2 та ч. 5 ст. 326 ЦПК України, яким регламентовано форму і зміст касаційної скарги, передбачено, що до касаційної скарги можуть бути додані письмові матеріали відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Водночас, письмові матеріали є письмовим доказом (ст. ст. 57, 64 ЦПК України). З цього приводу є певні застереження, що тут йдеться лише про документи, які підтверджують оплату судових витрат, копії судових рішень, підтвердження повноважень представника тощо. Гусаров К. В. зазначає, якщо додаткові матеріали до касаційної скарги все ж додані, то їх касаційний суд не розглядає. [6, c. 624]

В одній з своїх робіт Д.Д. Луспеник пише, що такими документами не можуть бути докази, направлені на перевірку обґрунтованості рішення суду. Це можуть бути додаткові матеріали, які стосуються виключно перевірки законності рішення. [8, c. 509] Зокрема, це документи, що підтверджують наявність у сторони пільг щодо сплати судового збору, незважаючи на те, що попередні судові інстанції постановили стягнути зазначений збір; документи, які вказують на порушення судом попередньої судової інстанції встановлених законом правил щодо належного повідомлення про дату судового засідання; про порушення правил належності та допустимості доказів; про порушення правил виключної підсудності, що є безумовною підставою для скасування рішення суду; про порушення правил належності та допустимості доказів тощо. [8, c. 510]

Буквальне тлумачення п. 7 ч. 2 і ч. 5 ст. 326 ЦПК України та прослідковуючи зв'язок з правилом ст. 335 ЦПК України можна зробити висновок, що до касаційного суду додаткові докази подаватися не можуть. Інакше це буде суперечити суті касаційного перегляду, призначенням якого є перегляду виключно рішень, що набрали законної сили на предмет їх законності. Отже, можливість подання додаткових доказів сприяло б здійсненню процесуальної діяльності щодо доданих доказів, оцінки фактичного матеріалу. В той же час Д.Д. Луспеник звертає увагу, що положення норми права про долучення до касаційної скарги додаткових матеріалів буде сприйматися зовсім по-іншому в разі подання касаційної скарги особою, яка не була залучена до участі у справі, проте вважає, що ухваленим рішенням порушуються її права чи на неї покладаються певні обов'язки. [11, с. 29-30] У такому разі у предмет доказування для суду касаційної інстанції входить з'ясування обставин, пов'язаних з дійсним (чи уявним) порушенням прав такої особи, на підставі як доводів, наведених у скарзі, так і доданих до скарги документів/доказів. Не дослідити ці документи буде неможливо. [19,с. 540 - 545]

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України загальним правилом є перевірка законності рішення суду виходячи лише з доводів, наведених у касаційній скарзі. В юридичній літературі на безумовність дотримання цього правила касаційним судом зверталась особлива увага . Проте із зазначеного правила є винятки, зокрема в ч. 3 ст. 335 ЦПК України суду касаційної інстанції приписується не обмежуватися доводами, наведеними у касаційній скарзі, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковими підставами для скасування рішення. Слід зазначити, що згідно із Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 № 10 «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» у п. 18 передбачено, що у разі, якщо касаційну скаргу подано на рішення щодо частини вирішених вимог, суд касаційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки про неоскаржену частину ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. [4] касаційний провадження оскарження судовий

Із вищевикладеного випливає, що межі розгляду цивільних справ касаційною інстанцією передбачають можливість розгляду справи в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє виключно законність судових рішень і не має права перевіряти обґрунтованість судового рішення.

Так, ЦПК України передбачає положення, згідно з яким суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Аналогічна норма передбачена і щодо апеляційного провадження (ст. 305, 303).

Таке положення, на перший погляд, певною мірою не узгоджується із засадами диспозитивності та змагальності в цивільному процесі, адже право виходу за межі апеляційної та касаційної скарги відноситься на розсуд суду, і сторони та інші особи, які беруть участь у справі, фактично усуваються від вирішення та обговорення цього питання. Однак така норма, очевидно, вводиться в процесуальне законодавство з огляду на «інтереси законності». Адже, якщо, наприклад, у справі брало участь кілька позивачів чи відповідачів, а рішення оскаржив один із них, і під час перегляду встановлено порушення норм матеріального чи процесуального права, які є безумовною підставою для скасування судового рішення, то нелогічно оскаржуване рішення скасовувати лише в частині вимог когось одного, а в іншій частині залишати незаконне рішення в силі. Проблема ще і в тому, що, у випадку задоволення вимог одного позивача, скарги можуть подати інші, внаслідок чого процес розгляду скарг та вирішення самої справи значно ускладниться. [29, с.141 - 145]

Саме у сфері судового розсуду при визначенні інтересів законності виникають складні проблеми, вирішення яких полягає в пошуку розумного балансу між принципами змагальності та диспозитивності, з одного боку, і принципом законності - з другого. [22, с. 9-10]

Обсяг доводів касаційної скарги не має виходити за межі, визначені у законі, які стосуються неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, оскільки правильність вирішення нижчим судом питань фактів (встановлення фактичних обставин справи) суд повинен, як правило, перевіряти в межах скарги, а правильність вирішення питань права (застосування чи тлумачення норм матеріального і процесуального права) суд перевіряє в повному обсязі, незалежно від доводів апеляційної чи касаційної скарги. Юристи-практики наполягають на дотриманні комплексу правил, які дають змогу судові касаційної інстанції не виходити за межі перегляду судових рішень, що набули законної сили. [8, с. 100; 6, с. 138].

Особливістю ревізійних судових інстанцій є те, що після розгляду справи судом першої інстанції залишаються незмінними той самий предмет спору і суб'єктний склад учасників процесу. З огляду на це у касаційній інстанції не застосовуються, зокрема, правила про пред'явлення зустрічного позову, про прийняття позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, про об'єднання і роз'єднання позовів, про наслідки неявки до судового засідання, щодо забезпечення позову тощо.

Порівнюючи повноваження суду касаційної та апеляційної інстанцій, не вдаючись до детального аналізу цього питання, хочу лише відзначити, що суд касаційної інстанції не позбавлений права скасувати рішення суду і передати справу на новий розгляд, причому як до суду першої, так і до суду апеляційної інстанції. Оскільки об'єктом касаційного оскарження є судові рішення суду першої інстанції лише після їх перегляду в апеляційному порядку, то додатково суд касаційної інстанції також має повноваження скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом. Так, керуючись особливостями судового розгляду в касаційному провадженні, можна констатувати, що такий судовий розгляд у переважній більшості випадків (особливо за відсутності осіб, які беруть участь у справі) не відповідає змісту цієї дії суду і фактично зводиться до наради суддів щодо касаційної скарги. А предмет розгляду в суді касаційної інстанції зумовлений особливостями цього виду провадження і повноваженнями суду касаційної інстанції, які суттєво відрізняються від повноважень суду апеляційної інстанції. [30, с. 195- 206].

ПОВНОВАЖЕННЯ СУДУ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

У системі повноважень суду касаційної інстанції вирішальне значення мають функціональні повноваження, які застосовуються Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ за результатами розгляду касаційної скарги і відбивають не лише його компетенцію, але й природу самої діяльності касаційного суду. Вони закріплені у ст. 336 ЦПК. Повноваження суду касаційної інстанції, які не належать до цієї групи, мають інше призначення й організаційний та роз'яснювальний характер. Реалізуючи свої повноваження, суд касаційної інстанції здійснює перевірку судових рішень щодо дотримання вимог законності при розгляді справи в суді першої чи апеляційної інстанції. Тому саме в належній реалізації повноважень касаційним судом проявляється соціальне призначення касаційного провадження, метою якого є усунення судової помилки. Крім того, в житті існують такі явища, як нечесність, непорядність, несумлінність та непрофесіоналізм, властиві інколи і представникам юстиції. Як результат -- або судова помилка, або навмисне порушення порядку провадження й вирішення справи. Виходячи з того, що об'єктом перевірки в касаційному порядку є рішення й ухвали місцевих та апеляційних судів, ці повноваження застосовують відповідно до об'єктів касаційного перегляду. Перелік зазначених у ст. 336 ЦПК повноважень є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. [27, с. 145- 146].

Цивільне процесуальне законодавство розподіляє повноваження суду касаційної інстанції в цивільному процесі на два види: предметні й функціональні. Такий розподіл є не випадковим. Якщо ми уважно подивимося на їх правову природу, то необхідно буде визнати, що вона не тільки істотно відрізняється у цих двох видів повноважень суду касаційної інстанції в цивільному процесі, а й має настільки самостійний характер, що єдиним терміном «повноваження суду касаційної інстанції в цивільному судочинстві» охоплюються, по суті, абсолютно різні за своєю правовою природою повноваження касаційного суду в цивільному процесі. [25, с. 46- 55].

Чинне законодавство виділяє предметні повноваження суду касаційної інстанції в цивільному процесі як один з елементів цивільної процесуальної правосуб'єктності суду касаційної інстанції. Предметні повноваження суду касаційної інстанції пов'язані із сутністю й об'єктом касаційного перегляду. Це відрізняє касацію від однойменних повноважень судів першої й апеляційної інстанції. Предметні повноваження суду касаційної інстанції -- це сукупність прав касаційного суду на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо рішень, які набрали законної сили, що перевіряються за касаційною скаргою. У цьому визначенні концептуально закладена ідея про те, що застосування процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанцій здійснюється судом касаційної інстанції шляхом перевірки їх законності. [13, с. 595- 606].

Предметні повноваження суду касаційної інстанції являють собою нерозривну єдність певних прав та обов'язків. Вони визначають юридичне становище суддів, їх взаємини з усіма іншими учасниками процесу, а їх здійснення має своїм безпосереднім результатом рух справи -- виникнення, розвиток і завершення касаційного провадження. О. Ф. Козлов зазначає, що повноваження суду, який переглядає рішення, що набрало законної сили, перш за все подаються як суб' єктивні права і обов' язки виконувати покладені на нього функції. Кожне право є одночасно і обов' язком, і навпаки, обов' язок даного суду є в той же час і його правом. Разом узяті вони утворюють повноваження . [19, с. 495- 502]. На думку П.М. Тимченка, під повноваженнями суду касаційної інстанції прийнято розуміти сукупність наданих йому процесуальних прав відносно оскаржуваного судового акта, які можуть бути реалізовані у вигляді реагування у певній формі, і якими суд визначає подальше процесуальне становище . Як відзначає К.В. Гусаров, предметні повноваження суду касаційної інстанції пов'язані з об'єктом перегляду, яким є судові акти першої та апеляційної інстанції, що набрали законної сили . [30, с. 214 - 216]. О.Ю. Кожем 'якін наголошує, що повноваження суду, який розглядає судові акти, що набрали законної сили, визначаються як комплекс правомочностей і обов'язків, а не лише як його права.

Предметні повноваження суду касаційної інстанції доцільно класифікувати на такі групи: по перевірці рішень судів першої та апеляційної інстанції, винесених по суті справи; по перевірці ухвал нижчестоящих судів. Існує чітко встановлений перелік предметних повноважень, поміщений у ст. 336 ЦПК України. Так, за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін; 2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції; 3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом; 4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду; 5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції; 3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті; 4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом. [2].

Предметні повноваження, спрямовані на перевірку рішень судів першої й апеляційної інстанції, орієнтовані на права касаційної інстанції з ухвалення судових актів, у яких дається оцінка законності рішень нижчестоящих судів, тобто, так би мовити, суд касаційної інстанції судить «не справу, а рішення». На думку В. М. Шерстюка, об' єктний склад, зміст і передумови здійснення визначають самостійний характер предметних повноважень касаційного суду, пов'язаних із перевіркою рішень нижчестоящих судів . Судові рішення -- головні акти правосуддя, ними закінчується вирішення спорів по суті. Їх значущість і визначила якісну характеристику повноважень суду касаційної інстанції на їх перевірку. Вони набувають властивостей основних тому, що ставлять під контроль постанови, що виносяться по суті цивільних справ. Також слід зазначити, що в цивільному судочинстві має залишатися непорушним положення, відповідно до якого одні суди розглядають і вирішують справи по суті, інші -- суди апеляційної інстанції, за необхідності, перевіряють правильність їхніх рішень до набуття законної сили, а треті -- суд касаційної інстанції, здійснює перевірку законності судових рішень, що набрали законної сили. [27, с. 147]. Аналіз цього положення свідчить, що предметні повноваження суду касаційної інстанції, спрямовані на перевірку рішень нижчестоящих судових інстанцій, є тим правовим інструментом, який може відновити порушені права або захистити законні інтереси.

Попри важливість контрольної функції суду касаційної інстанції за законністю рішень, що виносяться нижчестоящими судами, істотне значення має те положення, що предметні повноваження касаційної інстанції обмежені ініціативою осіб, які беруть участь у справі, та осіб, що не брали участі у справі, але суд розв'язав питання про їхні права і обов' язки. Приводом до здійснення повноважень може бути тільки подача касаційної скарги вищевказаними особами. За власною ініціативою суду касаційної інстанції жодне рішення не перевіряється, навіть якби стало відомо про його неправильність зі сторонніх джерел -- повідомлень у пресі, на телебаченні, в Інтернеті. Це положення закону в літературі, як правило, пояснюється диспозитивним началом цивільного процесуального права.

Повноваження суду касаційної інстанції, що полягають у перевірці законності ухвал нижчестоящих судів, обґрунтовуються тим, що вони є допоміжними щодо повноважень на перевірку рішень по суті справи. Проте вони мають істотне значення, тому що мають прямий вплив на законність вирішення цивільних справ. Судові ухвали виконують організаційну функцію.Вони конче необхідні, тому що без них немислимо взагалі належне відправлення правосуддя. Звідси вищевказані повноваження виявляються досить важливими. Хоча перевірка законності рішень (відповідності його нормам матеріального та процесуального права) є найважливішою складовою мети касаційної діяльності, вона, як уже відзначено, далеко не єдина.З метою касаційного провадження нерозривно пов' язана і перевірка законності ухвал нижчестоящих судів, хоча зазначена функція є «службовою» щодо перевірки законності рішень. [26, с.124-134]

При розгляді й вирішенні цивільних справ судами першої і другої інстанції виноситься безліч ухвал з різних підстав і пов'язаних із різними процесуальними діями. Ухвали судів першої й апеляційної інстанції можна розділити на такі групи: ті, що не підлягають перевірці касаційним судом; ті, що підлягають оскарженню в касаційній судовій інстанції окремо від рішень у справі; здатні бути перевіреними лише разом із судовими рішеннями. Чим же викликається така градація, що конкретна група ухвал може бути перевірена касаційною інстанцією окремо від судових рішень, а заперечення проти інших можуть бути включені в касаційну скаргу? Специфіка предметних повноважень суду касаційної інстанції на перевірку законності ухвал нижчестоящих судових органів за їх груповою належністю перебуває в прямій залежності від того, як у законі вирішене питання про право їхнього оскарження. Вирішення питання про те, які ухвали можуть бути оскаржені окремо від по станов по суті справи, а які -- тільки разом з ним, поставлено в залежність від їхнього змісту, характеру, значення для вирішення спору по суті, впливу на подальший розвиток процесу, винесення правосудного рішення і наступне його виконання. [31,с.729-731]

Як свідчить європейська практика, у законодавстві країн Європи система функціональних повноважень касаційних (ревізійних) судів визначається, виходячи з моделей перегляду рішень, що набрали законної сили. Так, за цивільним процесуальним законодавством Німеччини, наприклад, ревізійний суд (Федеральний Верховний суд або Верховний суд Баварії) вправі скасувати рішення, що оскаржується, та ухвалити нове рішення або скасувати рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції чи відмовити у задоволенні ревізії. [28, с.605-606] Аналогічні повноваження має Касаційний суд Франції.

Отже, функціональні повноваження суду касаційної інстанції відбивають його місце в інституційній системі судочинства відповідно до конституційних приписів (ст. 129 Конституції України), які визначають суд касаційної інстанції як вищий судовий орган і мають концептуальне значення у визначенні конкретизації суті і моделі касації. [30, с. 307]

Фундаментальною ознакою можливості залишення в силі рішення, що оскаржується, є заборона скасування правильного по суті і справедливого рішення з одних лише формальних міркувань. У зв'язку з цим теоретичне та практичне значення має дослідження поняття та змісту формальних міркувань, за наявності яких закон пов'язує неможливість скасування правильного по суті і справедливого судового рішення. Під формальними міркуваннями слід розуміти не закріплені як підстави для скасування чи зміни судового рішення порушення норм матеріального чи процесуального права, крім статей 338-342 ЦПК. Наприклад, рішення не підлягає скасуванню з посиланням лише на те, що справа розглянута з порушенням правил підсудності (крім виключної), але по суті справу розглянуто з дотриманням норм матеріального права та тих норм процесуального права, застосування яких не призвело б до неправильного вирішення справи. До формальних міркувань, з якими закон пов'язує неможливість скасування судового акта, також належать порушення строків розгляду цивільної справи й інші випадки порушення законодавства, які не призвели та не могли призвести до винесення неправосудного рішення по справі. [30, с. 307 - 308]

Висновок про зміст формальних міркувань, за наявності яких рішення не підлягає скасуванню, підтверджується матеріалами судової практики. Ухвала Апеляційного суду Вінницької області 13 лютого 2007 р. у задоволенні скарги було відмовлено, оскільки наведені у скарзі порушення норм процесуального права не є такими, що призвели до неправильного вирішення справи, а тому не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Згідно з ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Тому колегія суддів дійшла справедливого висновку про те, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. [12]

Особливої уваги заслуговує також питання тлумачення рішення як справедливого, оскільки від правильного його визначення також залежить заборона скасування судового рішення. Цивільне процесуальне законодавство не розкриває змісту процесуальної справедливості, а лише передбачає заборону скасування правильного по суті і справедливого судового рішення. Справедливість судового рішення, визначена у ч. 2 ст. 337 ЦПК, є вимогою Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Справедливість судового рішення в контексті зазначеної норми, передбачає обов'язковість дотримання всіх процесуальних гарантій судового розгляду, тобто додержання вимог процесуального права. У зв'язку з цим В.В. Комаров та Н.Ю. Сакара зазначають, що у ст. 1 ЦПК України закріплений як завдання судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ . [29, с. 4]

Поряд з цим у контексті зазначеної Конвенції вимога справедливості рішення суду ґрунтується на праві особи на справедливий судовий розгляд у відповідності до певних процесуальних вимог та стандартів здійснення правосуддя, а не до звуження ролі суду в цивільному процесі, як це пропонується В.О. Аболоніним. [20, с 691 - 699]

Зміст справедливості судового рішення має безпосередній зв'язок з верховенством права та розкривається передусім крізь призму належної судової процедури та публічного розгляду справи. У цьому контексті мається на увазі розгляд справ незалежним та безстороннім судом, утвореним на підставі закону, у розумний строк та в умовах гласного відправлення правосуддя. Обмеження гласності можуть бути викликані розумінням моралі, громадського порядку, національної безпеки, інтересами неповнолітніх, захистом приватного життя, а при окремих обставинах -- інтересів правосуддя . У рішенні у справі «Посохов проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що вираз «створений на підставі закону» стосується не лише регламентації самого існування суду в силу закону, а й законності складу суду. З наведеного положення випливає, що право на справедливий судовий розгляд забезпечується лише у випадку, якщо розгляд справи відбувається «належним» судом, тобто судом, який має на це компетенцію, й законним складом суду, тобто складом суду, призначеним з додержанням вимог закону. [26, с 80 - 85]

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що справедливість судового рішення поєднує в собі вимоги щодо розгляду цивільної справи справедливим судом із застосуванням належної процедури, яка створена на підставі національного закону та відповідає міжнародним зобов'язанням держави. Наприклад, ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 17.11.2009 р. Так, у серпні 2008 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2008 р. у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2009 р. рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2008 р. скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 337 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК, суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права і доводи скарги їх висновків не спростовують. Тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2009 р. залишити без змін. [12]

Відповідно до ст. 344 ЦПК за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції постановляється ухвала або рішення. Причому, як правило, постановляється ухвала, за винятком у разі скасування судових рішень і ухвалення нового або зміни рішення. Зміст рішення, ухвали суду касаційної інстанції визначений ст. ст. 345, 346 ЦПК. Відповідно до ст. 349 ЦПК рішення та ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення. З цього моменту скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу. Після закінчення касаційного провадження справа протягом семи днів повертається до суду, який її розглядав. Тому копії судових рішень суду касаційної інстанції повторно видаються саме судом першої інстанції, де зберігається справа. [5, с.894 - 899]

ВИСНОВОК

Судова система в будь-якій країні створює ієрархічну вертикаль, маючи при цьому певну кількість інстанцій, кожній з яких притаманне виконання тієї чи іншої функції.

Головною запорукою права на судовий захист була і залишається можливість оскарження і перегляду судового рішення. Судочинство не може обійтись без спеціального способу критики і виправлення судових помилок судами вищих інстанцій. Для сторін оскарження судового рішення гарантує можливість відстоювати свою позицію і намагатись встановленими законами засобами досягти відміни судового рішення, що суперечить їх інтересам.