Вплив рішень Європейського суду з прав людини на нормотворчу діяльність Верховної Ради України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра державного будівництва

Вплив рішень Європейського суду з прав людини на нормотворчу діяльність Верховної Ради України

аспірант Чубенко А.А.

Анотація

У статті висвітлюються актуальні проблеми взаємодії Європейського суду з прав людини і Верховної Ради України. Вказується на особливу роль законодавчого органу України в реалізації рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини. Аналізуються основні аспекти діяльності Верховної Ради України у сфері захисту прав і свобод людини, досліджується правова природа та механізм реалізації нею рішень Європейського суду з прав людини, зокрема тих, які містять вказівку на необхідність внесення змін в нормативно-правові акти.

Ключові слова: права людини, захист прав людини, Верховна Рада України, нормотворча діяльність, Європейський суд з прав людини, застосування рішень Європейського суду з прав людини.

Аннотация

В статье освещаются актуальные проблемы взаимодействия Европейского суда по правам человека и Верховной Рады Украины. Указывается особая роль законодательного органа Украины в реализации решений и применении практики Европейского суда по правам человека. Анализируются основные аспекты деятельности Верховной Рады Украины в сфере защиты прав и свобод человека, исследуется правовая природа и механизм реализации ею решений Европейского суда по правам человека, в частности тех, которые содержат указание на необходимость внесения изменений в нормативно-правовые акты.

Ключевые слова: права человека, защита прав человека, Верховная Рада Украины, нормотворческая деятельность, Европейский суд по правам человека, применение решений Европейского суда по правам человека.

Annotation

The article covers the actual issues of interaction of the European court of human rights and the Verkhovna Rada of Ukraine in its activity. It is indicates a special role of the Supreme Court of Ukraine in the implementation of decisions and application of practice of the European court of human rights. Analyzes the main aspects of activity of the Verkhovna Rada of Ukraine in the range of protection of the rights and freedoms of the individual, examines the legal nature and mechanism for implementing its decisions of the European court of human rights, in particular those that contain an indication of the need for changes in legal acts.

Key words: human rights, protection of human rights, Verkhovna Rada of Ukraine, legislative activity, European Court of Human Rights, application of the decisions of the European Court of Human Rights.

Постановка проблеми. Станом на

30 квітня 2016 р. на розгляді у Європейському суді перебувало 16 050 справ проти України, що складає 23% від загальної кількості справ Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Для порівняння, станом на

31 грудня 2013 р. на розгляді у Європейському суді перебувало 13 700 справ проти України, що складає 13,3% від загальної кількості справ (станом на кінець 2012 і 2011 років - відповідно 8,2% і 7,0%). У 2013 році Україна перебувала на четвертому місці після Російської Федерації, Туреччини та Італії за кількістю справ, зараз ми - на першому. Така ситуація повинна стати важливим сигналом для органів державної влади про те, що система захисту прав людини в Україні потребує вдосконалення. Зокрема, необхідно говорити про потребу оновлення вітчизняного законодавства та судової практики.

Значна кількість наукових праць, присвячених дослідженню права на звернення особи до Європейського суду з прав людини, питанню природи рішень ЄСПЛ, впливу діяльності Суду на правову систему України, статусу рішень ЄСПЛ як джерела права та їх виконанню, свідчить про те, що досить часто автори звертають увагуна діяльність Суду та її наслідки для України. У зв'язку з цим необхідно згадати роботи П. Рабіновича, С. Шевчука, О. Климович, С. Та- гієва, С. Перчаткіної, В. Стефанюка, В. Паліюка, Е. Шишкіної, В. Кампа та інших. На національних теренах майже немає ґрунтовних досліджень, які б узагальнили практику застосування рішень Європейського суду з прав людини вищими органами державної влади України взагалі та Верховною Радою України зокрема.

Метою статті є визначення напрямів впливу Європейської конвенції та рішень ЄСПЛ на нормотворчу діяльність законодавчого органу України.

В юридичній літературі доволі часто зустрічається думка, що розгляд та розуміння природи прав людини крізь призму діяльності Суду є очевидними та мають неабияке теоретичне та практичне значення, переважно для органів судової влади [1, с. 79]. Це твердження є справедливим і обґрунтованим виходячи із самої природи Європейського суду з прав людини як судового органу, але не можна забувати й про те, що механізм захисту конвенційних прав покладає на ЄСПЛ подвійну функцію - здійснення індивідуального контролю у разі винесення рішень про порушення

державою-учасницею Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) того чи іншого права, а також загальну функцію, яка полягає у виробленні принципів та стандартів захисту прав людини. У цьому й виявляються унікальний характер і особливе значення Конвенції та діяльності Суду. Рішення Суду здійснюють вплив не лише на універсальні міжнародні стандарти захисту прав людини, а й на формування цих стандартів на національних рівнях. Тому правові позиції рішень Європейського суду з прав людини здійснюють істотний вплив на нормотворчість держав-учасниць Конвенції, особливо з питань, пов'язаних із захистом прав і свобод людини.

Як зазначив колишній суддя Верховного Суду України В. Онопенко, судова практика ЄСПЛ визнається об'єктивним критерієм оцінки правової системи кожної держави - учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас вона є унікальним інструментарієм імплементації у національне законодавство, судову та адміністративну практику міжнародних стандартів захисту прав людини [2, с. 64].

Оскільки положення Конвенції і протоколів до неї з часом розвиваються, конкретизуються і знаходять належну інтерпретацію в рішеннях Європейського суду з прав людини, то останні мають істотний вплив на перетворення діючого законодавства, його тлумачення і застосування в повсякденній юридичній практиці. Такий відчутний вплив рішень Європейського суду з прав людини на діяльність національних правоохоронних органів знаменує собою рішуче просування по шляху включення української правової системи до загальноєвропейської системи захисту прав і свобод людини.

Нормотворча діяльність посідає фундаментальне місце в утворенні та існуванні будь-якої держави, за її рівнем можна визначити ступінь демократичності, цивілізованості і культури в конкретній країні. В основі нор- мотворчого процесу лежать, з одного боку, потреби суспільного життя, що постійно розвиваються і збільшуються, а з іншого - необхідність забезпечення основоположних цінностей, характерних для будь-якої держави і пов'язаних із захистом прав і свобод особистості, національної ідентичності, державного суверенітету і т. д.

Стаття 75 Конституції України встановлює верховний статус парламенту України у царині нормотворчої діяльності і проголошує, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України [3].

Конституційний Суд України у резолю- ційній частині свого рішення у справі щодо повноважності Верховної Ради України від 17 жовтня 2002 р. розтлумачив, що Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу функцію. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони [4].

Що ж стосується повноважень Верховної Ради України з забезпечення конституційних прав людини і громадянина, то їх перелік визначений у Конституції України достатньо широко. Насамперед це комплекс повноважень, які спрямовані на реалізацію законодавчої функції. Але значення цього органу для забезпечення конституційних прав людини і громадянина визначається не просто номенклатурним переліком спеціальних повноважень, а й високим загальнодержавним статусом єдиного законодавчого органу влади, що визначає та спрямовує загальну політику держави.

Досить часто порушення Конвенції у рішеннях ЄСПЛ констатується через недосконалість певних норм у національному законодавстві або взагалі їх відсутність. Так, в рішенні у справі «Волохи проти України» від 2 листопада 2006 р. ЄСПЛ дійшов висновку, що обмеження права заявників на повагу до їхньої кореспонденції не було відповідне до закону через неналежну якість такого закону, оскільки діючі на той час положення Кримінально-процесуального кодексу щодо арешту та вилучення кореспонденції не відповідали вимозі достатньої передбачуваності. Суд зауважив, що у цій справі перегляд постанови про накладення арешту на кореспонденцію відповідно до Кримінально-процесуального кодексу було передбачено ще на початковій стадії, коли арешт та виїмка кореспонденції були санкціоновані. Проте відповідне законодавство не передбачало жодного проміжного перегляду постанови у розумні проміжки часу або будь-які строки для такого втручання. Також законодавство не передбачало додаткового залучення судових органів для нагляду за діяльністю правоохоронних органів при здійсненні останніми повноважень, які розглядаються у цій справі. У результаті постанова про накладення арешту на кореспонденцію заявників залишалась чинною протягом більш ніж одного року після закриття кримінальної справи, і національні суди жодним чином не відреагували на цей факт [5]. Змінити відповідний закон може тільки Верховна Рада України, а отже, саме від неї залежить, щоб подібні порушення не повторювались. європейський суд верховний свобода

Відомо, що закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає не лише перелік заходів індивідуального характеру, а й заходи загального характеру, що застосовуються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді (внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесення змін до адміністративної практики; забезпечення юридичної експертизи законопроектів) [6].

Надзвичайно важливим є положення про необхідність здійснення юридичної експертизи всіх законопроектів та підзаконних нормативно-правових актів стосовно їх відпо-

відності стандартам практики ЄСПЛ [7], що сприяє адаптації українського законодавства до європейських стандартів. Невідповідність підзаконного акта Європейській конвенції є підставою для відмови в його державній реєстрації, що надалі призводить до неможливості набрання ним законної сили [8]. Тому якщо текст законопроекту суперечитиме нормам Конвенції, представницький орган рекомендуватиме парламенту його відхилити. Хоча й у такій ситуації важко передбачити подальші дії законодавців щодо прийняття чи неприйняття відповідного закону. Наприклад, у суді під час розгляду справи юридичне значення має саме чинний нормативний акт, а не позиція або висновок Секретаріату урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ.

Слід відзначити, що окремі рішення ЄСПЛ відповідно до ст. 15 Конвенції [9], крім простого констатування недосконалості або відсутності тих чи інших норм, можуть вказати на необхідність прийняття державами цілого комплексу позитивних заходів і дій для усунення обставин, що породжують масові і грубі порушення прав і свобод людини, скажімо, за допомогою поправки до того або іншого нормативного акта, поліпшення умов утримання в слідчих ізоляторах, в місцях позбавлення волі або в психіатричних лікарнях для попередження тих чи інших ситуацій. У всіх подібних випадках прецедентні рішення Європейського суду з прав людини для представників законодавчої, виконавчої і судової влади, а також для посадових осіб різних правоохоронних органів можуть служити особливим джерелом права і керівництвом до практичних дій.

Професор П. Рабінович поділяє висновки ЄСПЛ щодо недоліків законодавства на два види: 1) прямі (коли ЄСПЛ текстуально, «відверто» формулює положення про необхідність прийняти чи змінити певний закон аби покращити юридичне гарантування права) і 2) непрямі (коли подібної прямої вказівки у тексті рішення ЄСПЛ немає, але зазначено, так чи інакше, що чинне законодавство не дозволяє повноцінно гарантувати захист в Україні певного конвенційного права) [10, с. 18].

Варіанти врахування рішень ЄСПЛ у ході законодавчого процесу можуть бути різні. Залежно від характеру сформульованих правових позицій, викладених у рішеннях Європейського суду, існує кілька варіантів такого впливу: 1) коли законодавець конкретизує норму за допомогою рішення ЄСПЛ, не змінюючи суті правового регулювання; 2) коли законодавець повністю відтворює правову позицію, викладену у рішенні ЄСПЛ; 3) коли законодавець, виходячи з рішення Європейського суду, встановлює нову правову норму, засновану на положеннях рішення ЄСПЛ, та інкорпорує її у вітчизняне законодавство.

Найбільш ідеальним варіантом впливу практики Суду на нормотворчу діяльність країн є добровільне реагування держави на рішення Суду шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Так, резонансна справа «Sunday Times v. the United Kingdom» 1979 р. стала поштовхом до прийняття Закону про неповагу до суду 1981 р., який замінив собою нечіткі й суперечливі прецеденти загального права. Подібні приклади існують також щодо Сполученого Королівства, Німеччини, Франції, Італії та інших країн [11, с. 39].

За більш ніж шістдесят років свого існування Суд виніс майже 17 000 судових рішень, його обсяг роботи кожен рік зростає. Ці рішення є обов'язковими для всіх країн-учасниць і змусили органи державної влади країн Європи змінити своє законодавство та адміністративну практику в широкому діапазоні сфер. Таким чином, Суд робить Конвенцію потужним, «живим» інструментом вирішення нових завдань щодо захисту прав людини та зміцнення верховенства закону і демократії в Європі. І хоча ЄСПЛ у своїх рішеннях намагається уникати занадто спірних моральних суджень, проте, не дивлячись на це, багато його рішень стають резонансними і спричиняють значні соціальні, законотворчі, а подекуди й політичні зсуви в країні, проти якої була подана скарга. Що ж до України, то як член міжнародної системи захисту прав людини наша держава зобов'язана дотримуватись міжнародних стандартів прав людини та забезпечувати імплементацію міжнародних норм з прав людини у внутрішній правопорядок, реалізацію цих норм та контроль за їхнім дотриманням, а у випадку порушення прав людини - забезпечити справедливе відшкодування.

5 грудня 2013 р. Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі «Арская проти України», що набуло статусу остаточного 5 лютого 2015 р. ЄСПЛ дійшов висновку, що одним із питань, яке стосується позитивного зобов'язання держави, за ст. 2 є відповідність законодавства щодо охорони здоров'я, яке застосовувалося у випадку сина заявниці, і чи було право на життя відповідним чином захищено законом.

На підставі ст. 2 заявниця поскаржилася на те, що медичний персонал лікарні не провів належне і термінове лікування її сина, що призвело до його смерті. Вона також подала скаргу на підставі ст. ст. 6 і 7 Конвенції за фактом відсутності ефективного розслідування смерті її сина національною владою. Європейський Суд зауважив, що скарга порушує серйозні фактичні і юридичні питання, і визнав її прийнятною.

У цьому випадку з аналізу, проведеного органами охорони здоров'я, випливає, що одним з факторів, які призвели до ненадан- ня належної медичної допомоги, є невідповідність підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють співробітництво між міськими лікарнями у випадках, коли інтенсивна медична допомога доступна тільки в одній міській лікарні [12]. Таким чином, ЄСПЛ констатував порушення ст. 2 Конвенції щодо зобов'язання держави забезпечити належне регулювання законодавства щодо охорони здоров'я у зв'язку з нечіткістю нормативно-правових актів щодо прийому пацієнтів до відділень інтенсивної терапії та недосконалістю законодавства щодо встановлення кваліфікованим фахівцем здатності пацієнтів приймати рішення щодо свого лікування, в тому числі щодо отримання інформованої згоди на лікування.

Позитивний обов'язок держави за ст. 2 Конвенції (захищати право людини на життя через встановлення законодавчих положень) полягає у вжитті певних заходів для забезпечення ефективного здійснення права на життя особами, що перебувають під юрисдикцією держави. Насамперед, держава повинна встановлювати законодавчі положення, які б захищали права людини, і відтак встановлювати відповідальність за незаконне позбавлення людини життя. Крім того, закони, спрямовані на захист життя людини, мають бути сформульовані достатньо чітко і зрозуміло, аби громадяни могли самостійно регулювати свою поведінку [11, с. 139]. За рішеннями ЄСПЛ перед своїми громадянами відповідає тільки держава, яка виявилася неспроможною забезпечити гарантовані нею ж права і свободи, тобто, іншими словами, відповідає фактично за протиправну поведінку або бездіяльність її органів і посадових осіб. За рішеннями національних судів відповідає, щонайбільше, державний орган і ніколи - держава в цілому. І якщо за рішеннями національних судів настає виключно юридична відповідальність, то рішення ЄСПЛ тягнуть відповідальність не стільки юридичну, скільки політико-соціальну, обумовлену міжнародно-правовими зобов'язаннями України перед європейською спільнотою щодо забезпечення основоположних прав і свобод людини і громадянина.

Висновки

Вочевидь, потрібно зміцнювати відповідне наукове забезпечення та контроль за законопроектною роботою, має запроваджуватися швидке та ефективне реагування на загальні заходи щодо виконання вже прийнятих проти України рішень Європейського суду з прав людини, якщо такі заходи потребують законодавчих змін.

Кінцевою метою прийняття рішень ЄСПЛ є створення універсальної системи визнання і захисту прав людини, що діє в рамках міжнародного права і є доступною для жителів усіх держав світу, незалежно від місця їх проживання, місця походження, громадянства або його відсутності.

Своєчасне врахування правових позицій Суду в законодавстві України полегшує виявлення недосконалості національного законодавства і правозастосовної практики, підтримує їх безперервне наповнення та покращення. Створення послідовного механізму їх впровадження в національні правові системи та здійснення подальших науковихрозробок в цій сфері надасть змогу вчасно попередити порушення прав і свобод, передбачених Конвенцією. Адже, як зазначала Венеціанська комісія Ради Європи «За демократію через право», за обмежених державних ресурсів набагато краще витрачати фінанси на проведення необхідних реформ, які допоможуть запобігти порушенню Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніж сплачувати справедливу компенсацію особам, які вже страждають від таких порушень.

Література

1. Міжнародне судочинство / За заг ред. акад. НАН України Ю. Шемшушенка.. - К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2009. - 260 с.

2. Онопенко В. Механізм захисту прав людини в Україні потребує істотного удосконалення: (виступ на Міжнародній конференції) /В. Онопенко // Право України. - 2011. - № 7. - С. 64-68.

3. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 р. - 1996. - № 30.

4. Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/ 2002 (справа щодо повноважно- сті Верховної Ради України) // Сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada. gov.ua/laws/show/v017p710-02.

5. Рішення ЄСПЛ у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006 р. // Сайт Верховної Ради України [ Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/ laws/show/980_106.

6. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23.02.2006 р. № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - Ст. 260.

7. Булгакова М. Виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини / Асоціація українських правників [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://jurists.lviv.ua/ articles/europeancourtfull.php.

8. Методичні рекомендації щодо здійснення експертизи нормативно-правових актів (їх проектів) на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0003323-06.

9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. // Сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/995_004.

10. Рабінович П., Гарасимів О. Значення рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України для удосконалення її законодавства [Текст] / П. Рабінович, О. Га- расимів // Вісник Національної академії правових наук України : зб. наук. пр. / Нац. акад. прав. наук України. - Харків : Право, 2015. - № 1 (80). - С. 16-28.

Рішення ЄСПЛ у справі «Арская проти України» від 5 грудня 2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pla.court.gov.ua/sud1690/evro_sud/arskaya_protu_ukr/.

Размещено на Allbest.ru