Сутність та специфіка правовідносин щодо надання допомоги дієздатній фізичній особі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність та специфіка правовідносин щодо надання допомоги дієздатній фізичній особі (ст. 78 ЦК України)

Макаренко О.В.

Для того, щоб кожен індивід у своєму прагненні до щастя міг вільно задовольняти базові особистісні потреби, не достатньо самого тільки наділення його суб'єктивними правами. Для задоволення потреб індивід повинен мати фактичні (а не лише юридичні) можливості, тобто здатність до ефективної і розсудливої реалізації наданих суб'єктивних прав. З тих чи інших причин, якими найчастіше бувають психічні або соматичні захворювання, людина, хоча й наділена правами, однак може бути не здатною дієво використовувати ці права на свою користь. Зазначена проблема була усвідомлена вже правниками Давнього Риму. І головним інструментом подолання цієї проблеми став інститут опіки, із якого згодом виокремилося піклування, а ще згодом - субінститут надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов'язків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У цивілістичній науці чимало робіт було присвячено опіці та піклуванню (зокрема, праці Н. М. Єршової [1; 2], С. Є. Морозової [3], Д. С. Прутяна [4], Н. Я. Рудого [5],

В. П. Шахматова [6] та ін.), однак відносинам щодо надання допомоги дієздатній фізичній особі увага приділялася не достатньо. На рівні кандидатських дисертацій варто виділити дослідження О. О. Пєлєвіна [7] й

А. Б. Позднякова [8]; у вітчизняній цивілістиці єдиною розвідкою залишається робота Н. А. Аблятіпової [9].

Невирішені раніше проблеми. Стаття 78 ЦК України виокремила відносини щодо надання допомоги дієздатній фізичній особі в окремий субінститут цивільного права нарівні з опікою та піклуванням. Цей, як наш погляд, у цілому прогресивний крок вітчизняного законодавця, тим не менше, породив більше запитань, аніж відповідей. Серед них основними є питання про юридичну сутність правовідносин, що складаються між помічником та дієздатною фізичною особою, котрій надається допомога; питання характер і обсяг повноважень помічника; порядок установлення зазначених відносин тощо. Загалом варто підкреслити, що до цього часу надання допомоги дієздатній фізичній особі не розглядалося у вітчизняній науці як окремий інститут, а натомість лише як різновид піклування.

Мета. Метою цієї розвідки є з'ясування юридичної сутності та особливостей правовідношення щодо надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків.

Виклад основного матеріалу. На наш погляд, інститут надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків доречно розглядати крізь призму інструментальної теорії права. Сутність інструментального підходу полягає в тому, що він дає змогу розглядати правову форму як специфічну систему правових засобів, що поєднуються на окремих ділянках правового регулювання у своєрідні механізми й режими та забезпечують ефективне вирішення соціально- економічних, політичних і культурних завдань [10, с. 22]. У фокусі інструментального підходу - вивчення техніко-юридичної ролі права в забезпеченні життєдіяльності особистості та суспільства. Як зауважують В. А. Сапун і Я. В. Турбова, інструментальний підхід підіймає спеціально-юридичну проблематику до її філософського осмислення [11, с. 179].

Парадигмальним для інструментальної теорії є поняття «правовий засіб». Під правовим засобом розуміють «первинний, інституційний елемент правової техніки», «інструментальне утворення правової дійсності, спрямоване на досягнення певних результатів у процесі різних видів юридичної діяльності» [11, с. 180, 184]. Засновник інструментальної теорії -

С. С. Алєксєєв - визначає правові засоби як «субстанційні, інституціональні явища правової дійсності, які втілюють регулятивну силу права, його енергію» [12, с. 14]. Поняття правового засобу підкреслює діяльнісну, функціональну сторону в праві [13, с. 90].

Під таким кутом зору, надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків, а зарівно й опіка та піклування, є правовими засобами. При цьому метою таких засобів є надолуження різного роду властивостей, яких бракує конкретній фізичній особі для того, аби вона могла вільно задовольняти свої потреби шляхом участі в цивільному обороті. Застосування цих заходів має призводити до того, що суб'єктивні цивільні права, котрі належать особі з обмеженими можливостями, будуть ефективно здійснюватися на її користь, тобто здійснюватися таким чином, щоб забезпечити особі належний рівень життя і вільний розвиток її особистості. Отож, мова повинна йти про розумне, або ж розсудливе, здійснення прав в найвищих інтересах такої особи. Таким чином, призначення інституту надання допомоги... нерозривно пов'язане з основоположними правами людини, що проголошені в міжнародних документах. Так, відповідно до ст. 22 Загальної декларації прав людини, кожна людина повинна мати змогу здійснювати, необхідні їй для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особистості, права в економічній, соціальній і культурній сферах.

Надолуження забраклих властивостей - це загальна мета, спільна і для патронажу, і для опіки та піклування. Саме через наявність спільної мети відповідні правові засоби в усіх законодавствах регламентовано в рамках одного генерального інституту. Прикметно, що в деяких правопорядках вироблено родові категорії, що вбирають у себе всі правові заходи, котрі слугують зазначеній меті. Так, у Квебеці такою категорією є «захисний нагляд над повнолітніми особами» (анг. protective supervision of persons of full age, франц. des rйgimes de protection du majeur), що охоплює собою опіку, піклування і порадництво; у Франції - «заходи правового захисту повнолітніх» (франц. des mesures de protection juridique des majeurs), що охоплюють собою опіку, піклування і судовий захисний нагляд.

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що властивості, яких бракує фізичній особі для розсудливої участі в цивільному обороті, можуть бути різними, зокрема вони можуть мати психічний або соматичний характер. Відмінності між характером властивостей, що їх бракує фізичній особі, є істотними для визначення адекватного правового засобу їх надолуження. Так, наявність психічного розладу, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або ж наявність психічного розладу, який цілком позбавляє особу такої здатності, - це підстави для встановлення піклування чи опіки відповідно (ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 39 ЦК України ). Так само характер психічних захворювань мають і підстави обмеження дієздатності, передбачені в частині другій ст. 36 ЦК України. Так, у Міжнародній класифікації хвороб (International

Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems) розлади, пов'язані з уживанням психоактивних речовин, віднесено до класу V - «Психічні розлади і розлади поведінки» (рубрики F10-F19); сюди ж віднесено і лудоманію - патологічний потяг до азартних ігор (підрубрика F63.0). Натомість соматичні розлади й вади є підставою для надання фізичній особі допомоги у порядку статті 78 ЦК України. Такі розлади й вади не зачіпають психіку людини (її розум і волю), а отже, не впливають на її дієздатність. Інакше кажучи, соматичні розлади й вади не вливають на здатність людини до розсудливого волеформування, однак можуть стати перешкодою для вільного вираження волі і ще частіше - серйозною перепоною для втілення у життя прийнятих вольових рішень.

Медичний критерій (характер властивостей, яких бракує особі) у поєднанні з критерієм юридичним, в основі якого лежить поняття дієздатності, формує логічно струнку систему правових засобів надолуження. Так, над недієздатними особами має встановлюватись опіка, над обмежено дієздатними - піклування, а дієздатним особам, які за станом соматичного здоров'я не в змозі самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, може бути надана допомога в порядку статті 78 ЦК України. Однак, попри усю закономірність і простоту такого розмежування, воно, тим не менше, не було послідовно проведене в тексті вітчизняного Цивільного кодексу. Так, законодавець виокремив надання допомоги дієздатним особам, врегулювавши його окремою статтею, і тим самим, ніби, зробив крок у бік диверсифікації правових засобів надолуження. Проте, відступивши від зразка, запропонованого в Модельному цивільному кодексі для країн СНД, вітчизняний законодавець не врахував органічних системних зв'язків змінюваної норми з іншими нормами глави, присвяченої опіці і піклуванню.

Відповідно до статті 55 ЦК України, котра визначає завдання опіки та піклування, «опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки» (курсив наш. - О. М.). Під здоров'ям розуміють стан живого організму, при якому всі органи здатні виконувати свої життєві функції. Здоров'я має як фізичну (соматичну), так і психологічну складову. У зазначеній статті йдеться про незадовільний стан здоров'я, що став причиною неспроможності особи до самостійного здійснення своїх прав та виконання обов'язків. Однак при цьому не уточнено, який саме аспект здоров'я мається на увазі. За відсутності такого уточнення вказівка на стан здоров'я у ст. 55 ЦК України має бути інтерпретована, яка така, що позначає усі аспекти і складові здоров'я в цілому. Тому, буквальне тлумачення цієї норми, мусило б означати, що задача щодо надання допомоги дієздатним особам, які зазнають труднощів у реалізації своїх прав через стан соматичного здоров'я, - також мала б вирішуватися за допомогою опіки та (або) піклування. Проте, певна річ, такий висновок суперечить ідеї чіткого розмежування заходів, через які відбувається надолуження властивостей, необхідних для розсудливої участі в цивільному обороті. Тим більше, що ані норми, якими визначено підстави для встановлення опіки, ані норми, якими визначено підстави для встановлення піклування, - не містять з-поміж інших такої підстави, як незадовільний фізичний стан. Тому, видається, що редакція статті 55 ЦК України потребує відповідних змін.

Непослідовність вітчизняного законодавця потягла за собою непослідовність і в наукових розвідках. Так, Н. А. Аблятіпова характеризує надання допомоги в порядку ст. 78 ЦК України як різновид піклування. При цьому дослідниця аргументує свою позицію таким чином. «Та обставина, що норми, присвячені регулюванню зазначених відносин, вміщені у главі 6 ЦК України “Опіка та піклування”, дає підстави розглядати їх як такі, що мають стосунок до даного інституту. Разом із тим, цілком очевидним є те, що таке надання допомоги не може бути визнане опікою, оскільки суб'єктом, чиї права та інтереси потребують захисту, є дієздатна особа. Отже, надання допомоги дієздатній особі має бути визнане піклуванням» [9, с. 50]. Проте міркування дослідниці, на наш погляд, заслуговує критичного ставлення. На думку Н. А. Аблятіпової, надання допомоги не є опікою, оскільки допомога надається дієздатній особі. Однак дослідниця випускає з-під уваги те, що з тієї ж самої причини надання допомоги не може бути визнане й різновидом піклування, адже піклування встановлюється над обмежено дієздатними.

Відсутність у тексті ЦК України чіткого розмежування між наданням допомоги в порядку статті 78 ЦК, з одного боку, та опікою і піклуванням, з іншого, обернулася невизначеністю і в правозастосовній практиці.

За обставинами справи № 22а-1792/08 позивач 1926 року народження, інвалід ІІ групи, через фізичний стан не міг самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. У зв'язку з цим він звернувся до опікунської ради при виконкомі селищної ради з проханням встановити йому опіку та призначити опікуна. Однак у встановленні опіки йому було відмовлено. Прокурор в інтересах зазначеної особи звернувся до адміністративного суду з вимогою скасувати рішення селищної ради і встановити опіку над позивачем. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Однак при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції було скасовано і в задоволенні позовних вимог відмовлено. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що «у виконкому селищної ради були відсутні підстави для встановлення позивачеві опіки (піклування)», і при цьому зауважив, що за даних обставин підлягали до застосування положення ст. 78 ЦК України [14].

З матеріалів справи № 2-12/11 вбачається, що чоловік, який переніс ішемічний інсульт, потребував стороннього догляду. Відповідно до медичної книги у чоловіка лікарем неврологом було виявлено порушення мозкового кровообігу в коркових гілках правої сторони, моторна афазія, аграфія; згідно з висновком ЛКК - відсутня мова, порушено функцію писемності. Дружина звернулася до органу опіки та піклування виконавчого комітету міської ради із заявою про призначення її піклувальником над чоловіком. Рішенням виконавчого комітету її заява була задоволена. У подальшому це рішення було скасовано судом як незаконне [15].

Соматичний характер властивостей, компенсувати які покликаний інститут надання допомоги, докорінним чином визначає характер функцій помічника. І саме цей специфічний характер функцій помічника, на наш погляд, сутнісно й змістово відрізняє інститут надання допомоги від інститутів опіки та піклування. Так, опіка полягає у повному заміщенні підопічного опікуном при вчиненні юридично значущих дій. Опікун стає законним представником підопічного і сам учиняє від імені останнього усі правочини [16, с. 306]. При цьому, як зауважував Г. Ф. Шершеневич, «підопічний визнається геть нездатним до юридичної діяльності» [17, с. 355]. «Функції опікуна, - зазначається в підручнику за редакцією В. Ф. Маслова й О. А. Пушкіна, - полягають у надолуженні відсутньої в опікуваного загальної цивільної дієздатності» [18, с. 213]. Подібного змісту положення відображено і в чинному ЦК України: відповідно до ч. 3 ст. 67 ЦК України опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Піклувальник, у свою чергу, не є законним представником і тому не замінює собою особу підопічного у сфері вчинення юридично значущих дій. Тим не менше, набуття прав та обов'язків підопічним, тобто його активність як суб'єкта цивільного обороту, значною мірою залежить від піклувальника, адже вчиняти правочини, що виходять за межі дрібних побутових, повнолітній підопічний може тільки за згодою піклувальника (див. ч. 2 ст. 69 ЦК України). Щодо цього в літературі зазначають, що піклувальники доповнюють собою ту частину дієздатності, якої підопічним бракує [17, с. 355; 18, с. 213-214; 19, с. 40].

Особа, якій надається допомога в порядку ст. 78 ЦК України, є повністю дієздатною, а це означає, що ні про яке «заміщення» цієї особи у сфері вчинення правочинів, чи, навіть, часткове доповнення її дієздатності помічником - ітися не може. Як зауважує Л. Ю. Міхєєва, «ніхто не вправі без відповідного на те уповноваження замінити волю цієї особи своєю волею» [20, с. 47]. А тому характер функцій помічника має бути принципово відмінним від функцій опікуна чи піклувальника. Виникнення правовідносин щодо надання допомоги в порядку ст. 78 ЦК України не обмежує прав фізичної особи, якій надається допомога. Така особа зберігає право самостійно вчиняти будь-які правочини та інші юридично значущі дії. На цю обставину неодноразово зверталась увага в науковій літературі [2, с. 35; 6, с. 42; 19, с. 41; 21, с. 42]. «Такі особи, - зауважує Н. М. Єршова, - не обмежені у своїй дієздатності, тобто вони повністю розуміють значення своїх дій і здають собі справу зі своїх учинків. Через те всі правочини вони вчиняють самостійно» [2, с. 35]. Окрім того, особа, якій надається допомога, не потребує навіть згоди свого помічника для вчинення правочинів. Як підкреслює О. Салєй, помічник «дії свого підопічного не контролює» [19, с. 41].

Таким чином, науковці в цілому одностайні щодо того, чого помічник дієздатної особи робити не повинен, - він не повинен заступати собою особистість того, кому допомагає, у сфері цивільного обороту, і не повинен давати згоду на вчинення такою особою правочинів. Однак питання про те, що помічник повинен робити, або, інакше кажучи, питання про характер його функцій - залишається дискусійним.

Стосовно цього питання в науці було висловлено три точки зору. Згідно з першою точкою зору, помічник повинен вчиняти виключно дії юридичного характеру, виступаючи договірним представником особи, якій надає допомогу. Таку позицію обстоює, зокрема, Л. Ю. Міхєєва. Так, дослідниця зауважує: «все, що потрібно в якості допомоги особі, котра не страждає на психічні розлади, але котра за станом здоров'я не може самостійно здійснювати й захищати свої права та виконувати обов'язки, - це юридичні дії, вчинювані іншою особою відповідно до власної волі громадянина, що перебуває під патронажем» [20, с. 47-48]. У такому разі, однак, виникає питання стосовно того, чим патронаж (за такої його інтерпретації) відрізняється від відносин, що виникають із договору доручення. Це важливе, як на наш погляд, питання не одержує відповіді в рамках зазначеного підходу.

Друга, протилежна, точка зору полягає в тому, що функції помічника зводяться виключно до фактичних дій. Вище уже наводилася позиція Н. М. Єршової, котра вважає, що основний обов'язок помічників «полягає у наданні практичної допомоги» [22, с. 88].

Згідно з третьою точкою зору, до функцій помічника входить вчинення дій як фактичного, так і юридичного характеру. Так, на думку

О. О. Пєлєвіна, «зміст діяльності помічника полягає у вчиненні юридичних і фактичних дій в інтересах особи, що перебуває під патронажем» [7, с. 50]. Подібної точки зору додержується

А. М. Соколов. «Помічник, - зауважує вчений, - може вчиняти як юридичні дії (наприклад, укласти угоду від імені громадянина, що перебуває під патронажем), так і фактичні (наприклад, доправити патронованого до місця укладення угоди чи в реєстраційний орган)» [13, с. 76]. В той же час приклад, згаданий

А. М. Соколовим, наводить на думку, що поняття «фактичні дії» може розумітися по-різному. Так, з одного боку, під фактичними діями можна розуміти дії по догляду за фізичною особою і створенню їй належних побутових умов; з іншого ж боку під фактичними діями можна розуміти, як це й робить А. М. Соколов, дії допоміжні до юридичних, тобто фізичні дії, головне призначення яких полягає у створенні необхідних передумов для вчинення юридичних дій, як-то: транспортування до місця укладення договору чи реєстраційного органу, складання і друк проекту договору, вивчення пропозиції на ринку тощо.

У ЦК України вказано три функції помічника. По-перше, помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги (ч. 2 ст. 78). Подруге, помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень (ч. 3 ст. 78). По-третє, помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності (ч. 4 ст. 78). Щодо цього в одній зі справ Алчевським міським судом Луганської області побіжно було висловлено думку, що перелік функцій помічника, передбачений у статті 78 ЦК України, є вичерпним. «Законодавець, - зазначалося в рішенні, - надав помічнику дієздатної особи, яка потребує допомоги, вичерпні права та обов'язки» [23]. Проте, на наш погляд, така позиція є сумнівною: видається, що коло функцій помічника не вичерпується переліченими в статті 78 ЦК України. дієздатний опіка майновий повноваження

З нашої точки зору, слід виокремлювати декілька сфер, у яких повинна надаватися допомога фізичній особі, котра за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. І першою з таких сфер є сфера, пов'язана з укладанням правочинів. Як уже наголошувалося, фізична особа, котрій надається допомога, самостійно вчиняє правочини та інші юридично значущі дії. Тому у зазначеній сфері допомога такій особі може полягати у наданні порад, консультацій, проведенні попередніх переговорів із потенційними контрагентами тощо, а також у вчиненні дій, які вище були охарактеризовані як допоміжні до дій юридичних. Такі допоміжні дії становлять собою фактичні дії підготовчого характеру, котрі самі собою юридичних наслідків не створюють, однак необхідні як передумови для вчинення різноманітних правочинів. Отож, особа, якій надається допомога, самостійно приймає рішення про те, з ким їй укладати договори, які саме, і на яких умовах. Натомість помічник, як зауважує . М. Соколов, «лише фізично сприяє виконанню ухваленого такою особою рішення» [13, с. 76, 83]. Влучним, на нашу думку, є формулювання, яке раніше містилося у ст. 144 КпШС 1969 р. і збережене в Правилах опіки та піклування (п. 4.5): помічник дієздатної особи «надає такій особі допомогу при здійсненні нею своїх прав та виконанні обов'язків, а також оберігає її від зловживань з боку третіх осіб» (курсив наш. - О. М.).

Другою сферою діяльності помічника є представництво, тобто випадки, коли помічник має право вступати у правовідносини з третіми особами від імені фізичної особи, якій надає допомогу, набуваючи прав та обов'язків безпосередньо для неї (див. ст. 237 ЦК України). Загалом представництво може здійснюватися у відносинах з приватними особами, або у відносинах з органами публічної влади, серед яких особливо виділяють органи судові. У сфері здійснення прямого представництва вітчизняний законодавець наділяє помічника такими функціями:

(а) представництво інтересів особи в органах державної влади, органах влади АРК, органах місцевого самоврядування, за винятком судових органів. Судове представництво не входить до повноважень помічника eo ipso: таке представництво може здійснюватися помічником тільки на підставі окремої довіреності;

(б) представництво особи в організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення;

(в) одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги. Про те, що ці дії належить кваліфікувати саме як представництво, свідчить той факт, що зазвичай відповідно до прямої вказівки ЦК України для вчинення таких дій має бути видано довіреність (див. ч. 4 ст. 245 ЦК України).

На перший погляд може здатися, що помічник має право вчиняти від імені підопічного також і дрібні побутові правочини. Однак у тексті статті 78 ЦК України дослівно йдеться про те, що помічник вчиняє дрібні побутові правочини «в інтересах» особи, яка потребує допомоги. При цьому, гадаємо, відсутність вказівки на те, що подібні правочини вчиняються не лише в інтересах, але й від імені особи, якій надається допомога, - не може бути потрактована як випадкова прогалина, допущена законодавцем. В даному випадку вибудовуються відносини, подібні до тих, які складаються між сторонами договору комісії: стороною в зобов 'язальних правовідносинах з третьою особою стає помічник, однак майно, набуте помічником, належить особі, якій надається допомога (на підставі того чи іншого речового права). Сенс саме такої структури відносин полягає у тому, що в разі, коли, наприклад, придбаний помічником товар, виявиться неякісним, або необхідно буде пред'явити будь- яку іншу претензію, пов'язану з укладеним договором, то відповідні претензії до контрагента матиме право пред'являти помічник. І це цілком логічно, адже, якщо для укладення того чи іншого договору особа потребувала сторонньої допомоги, то тим більше вона потребуватиме такої допомоги, якщо у зв'язку з укладеним договором виникне спір або інша конфліктна ситуація. При цьому слід наголосити, що у випадку, коли у зв'язку із дрібним побутовим правочином, що був укладений помічником в інтересах особи, якій надається допомога, виникне судовий спір, то в такому разі правило абзацу другого частини четвертої ст. 78 ЦК застосуванню не підлягає. Оскільки такі правочини помічник укладає від власного імені, саме він і буде належною стороною судового спору.

Характер властивостей, надолужити які покликаний інститут надання допомоги, детермінує не тільки зміст функцій помічника, але також і порядок установлення відносин щодо надання допомоги. На відміну від опікунів та піклувальників, котрі призначаються судом або органами опіки та піклування (див. ст. 60, 61 ЦК України), стосовно помічників законодавець вказує, що їх особа обирає самостійно (ч. 1 ст. 78 ЦК України). Хоча цього спеціально й не зазначено в ЦК, однак не може бути жодних сумнівів у тому, що особа може стати помічником тільки за власним бажанням. Таким чином, відносини щодо надання допомоги дієздатній фізичній особі можуть виникати не інакше як на підставі вільного й обопільного волевиявлення сторін таких відносин, тобто - на підставі договору. Як зауважує О. Салєй, «помічник здійснює свої функції на основі договірних відносин» [19, с. 41]. Правовідносини щодо надання допомоги дієздатній фізичній особі, як наголошує А. Б. Поздняков, становлять собою «договірні (відплатні) правовідносини двох рівноправних суб'єктів» [8, с. 42].

Практика призначення помічників державними органами чи судом всупереч волі дієздатної особи (така практика допускалася вітчизняним законодавством минулого і допускається сучасним законодавством деяких зарубіжних країн) не може бути визнана виправданою оскільки порушує принцип поваги до свободи та особистої автономії індивіда.

А. М. Соколов не безпідставно називає таку практику неприпустимим «нав'язуванням патронажних послуг» [13, с. 63].

Таким чином, усе вищенаведене свідчить, що відносини з надання допомоги в порядку ст. 78 ЦК України за підставами виникнення і за змістом істотно й докорінно відрізняються від опіки та піклування. Тому не можна погодися з ученими, які розглядають надання допомоги як різновид піклування [9, с. 53-70]. Натомість заслуговує на підтримку позиція дослідників, які визнають окремішність надання допомоги як правового інституту. Такої позиції додержуються, зокрема, Т. Є. Абова,

О. О. Пєлєвін, А. Б. Поздняков, О. Салєй та ін. Так, О. О. Пєлєвін наголошує, що «патронаж мусить розглядатися як самостійний цивільно- правовий інститут із надання патронажних послуг повнолітнім дієздатним особам, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки» [7, с. 8-9]. Подібним чином О. Салєй вважає, що патронаж слід кваліфікувати «як окремий правовий інститут, що закріплює самостійний спосіб надання допомоги дієздатним повнолітнім громадянам з боку осіб, котрим такі громадяни довіряють» [19, с. 40].

На наш погляд, надання допомоги в порядку ст. 78 ЦК України належить розглядати, поряд з опікою та піклуванням, як окремий субінститут цивільного права в межах більш загального, генерального, інституту, який охоплює собою регламентацію правових засобів, за допомогою яких відбувається надолуження властивостей, необхідних фізичній особі для розсудливої участі у цивільному обороті. Відповідно, назву глави 6 ЦК України видається доречним замінити на таку: «Опіка, піклування і надання допомоги дієздатній фізичній особі».

При цьому варто зауважити, що кваліфікація надання допомоги дієздатній особі як субінституту цивільного права не суперечить раніше висловленій тезі про те, що надання такої допомоги є правовим засобом. Справа в тому, що під правовими засобами розуміються не «нові реалії, котрі не вкладаються у зміст традиційних термінів» [11, с. 184]; під правовими засобами маються на увазі всі інституційні правові явища у їхньому різноманітті, от тільки що розглядувані з практичного, функціонального боку - під кутом зору їхньої ролі в оптимальному впливі на суспільні відносини [11, с. 184]. Інакше кажучи, під правовим засобом розуміється будь-яке явище правової реальності, за умови, що воно піддається аналізу з точки зору його функціонального призначення. А тому твердження про те що надання допомоги є правовим інститутом і твердження, що воно ж є і правовим засобом - не суперечать одне одному. Теоретики права підкреслюють, що «”інструменталізм” у правознавстві не може і не повинен протиставлятись уже наявним теоретико-правовим концепціям (в тому числі й нормативному трактуванню права)» [24, с. 51]. Він становить собою лише один із багатьох методологічних підходів до дослідження права.

Висновки

Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків - це окремий і самостійний (поряд з опікою та піклуванням) інститут цивільного права і водночас особливий правовий засіб, за допомогою якого фізична особа одержує змогу надолужити необхідні їй для розсудливої участі в цивільному обороті здібності, брак яких зумовлений незадовільним станом сомато- фізіологічного здоров'я. У відносинах із надання допомоги функції помічника дієздатної особи зводяться до чотирьох основних напрямків:

(а) догляд за особою, якій надається допомога;

(б) вчинення допоміжних дій, тобто фізичних дій, головне призначення яких полягає у створенні необхідних передумов для вчинення особою, якій надається допомога, юридично значущих актів (правочинів); (в) представництво інтересів особи в органах публічної влади;

(г) вчинення в інтересах особи дрібних побутових правочинів.

Список використаних джерел

1. Ершова Н. М. Опека и попечительство / Н. М. Ершова. - Москва : Юрид. лит., 1971. - 80 с.

2. Ершова Н. М. Опека и попечительство над взрослыми / Н. М. Ершова. - Москва : Юрид. лит., 1962. - 44 с.

3. Морозова С. Є Правове регулювання опіки та піклування за цивільним законодавством України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / С. Є. Морозова ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - К., 2011. - 230 с.

4. Прутян Д. С. Опіка за римським приватним правом та сучасним цивільним законодавством України : дис... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Д. С. Прутян ; Одеська національна юридична академія. - О., 2006. - 194 с.

5. Рудий Н. Я. Інститут опіки і піклування в Україні: історико-правове дослідження : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Н. Я. Рудий ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Львів, 2011. - 232 с.

6. Шахматов В. П. Усыновление, опека и попечительство. (Методические указания по семейному праву) / В. П. Шахматов. - Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1979. - 58 с.

7. Пелевин А. А. Гражданско-правовое регулирование патронажных отношений в Российской Федерации : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. А. Пелевин ; Всерос. гос. налоговая акад. М-ва финансов РФ. - М., 2008. - 193 с.

8. Поздняков А. Б. Институт патронажа в Российской Федерации и его отличия от попечительства : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. Б. Поздняков ; Рос. гос. институт интеллект. собственности. - М., 2010. - 187 с.

9. Аблятіпова Н. А. Інститут піклування над повнолітніми дієздатними особами за цивільним законодавством України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Н. А. Аблятіпова ; Одеська нац. юрид. академія. - Одеса, 2007. - 197 с.

10. Сапун В. А. Инструментальная теория права в юридической науке / В. А. Сапун // Современное государство и право: вопросы теории и истории : сб. науч. трудов. - Владивосток : ДВГУ, 1992. - С. 15-32.

11. Сапун В. А. Инструментальная теория права и правовые средства как элементы юридической техники / В. А. Сапун, Я. В. Турбова // Ленинградский юридический журнал. - 2010. - № 3. - С. 177-188.

12. Алексеев С. С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация / С. С. Алексеев // Советское государство и право. - М. : Наука, 1987. - № 6. - С. 12-19.

13. Соколов А. Н. Гражданско-правовое регулирование отношений в приемной семье для граждан пожилого возраста и инвалидов : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. Н. Соколов ; Московская академия экономики и права. - М., 2013. - 185 с.

14. Бошко В. И. Очерки советского семейного права / В. И. Бошко. - Киев : Госполитиздат УССР, 1952. - 370 с.

15. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. Том 2 / Г. Ф. Шершеневич. - изд. 11-е. - Москва : Изд. Бр. Башмаковых, 1915. - 544 с.

16. Советское семейное право : учебник / под общ. ред.: В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. - Киев : Вища шк., 1981. - 224 с.

17. Салей Е. Патронаж над дееспособными гражданами / Е. Салей // Юстыцыя Беларусі : Юрыдычны навукова-практычны часопіс. - 2009. - № 11. - С. 40-43.

18. Михеева Л. Ю. Опека (попечительство) как вид социальной заботы : монография / Л. Ю. Михеева. - Москва : Статут, 2002. - 100 с.

19. Левина Л. М. Что нужно знать об опеке и попечительстве / Л. М. Левина, В. Н. Иванов. - Москва : Госюриздат, 1956. - 47 с.

20. Ершова Н. М. Правовые вопросы воспитания детей в семье / Н. М. Ершова. - Москва : Наука, 1971. - 101 с.

Анотація

Статтю присвячено дослідженню правовідносин щодо надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов 'язків. Досліджується правова сутність та особливості відносин щодо надання допомоги дієздатній фізичній особі в порядку ст. 78 ЦК України. Інститут надання допомоги дієздатній фізичній особи розглядається як особливий правовий засіб, за допомогою якого відбувається надолуження властивостей, необхідних фізичній особі для розсудливої участі в цивільному обороті.

Ключові слова: надання допомоги дієздатній фізичній особі, опіка, піклування, патронаж, дієздатність, фізичне здоров 'я.

Ключевые слова: оказание помощи дееспособному физическому лицу, опека, попечительство, патронаж, дееспособность, физическое здоровье.

Keywords: provision of assistance to capable individual, guardianship, curatorship, wardship, capability, physical health.

Размещено на Allbest.ru