Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Національний університет „Львівська політехніка”

Кафедра соціальних комунікацій та інформаційної діяльності

Спеціальність „Документознавство та інформаційна діяльність”

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до дипломної роботи

на тему:

„Рекламно-інформаційне забезпечення популяризації послуг Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області”

студент групи ДЗІс-11з

Возняк Тетяна Миколаївна

Лвів 2015

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Скорочення, термін, позначення	Пояснення
ЗУ	Закон України
ГУДМС	Головне управління державної міграційної служби
АП	Адміністративні послуги
ЗМІ	Засоби масової інформації
Гр.	Громадянин



ВСТУП

Усі громадяни є споживачами адміністративних послуг. Ми одержуємо паспорти, посвідчення водія та інші документи, реєструємо місце проживання, шлюб, автомобіль, нерухоме майно, отримуємо будівельні дозволи тощо. Видача цих документів та вчинення дій і є адміністративними послугами. рекламний інформаційний влада самоврядування

Адміністративні послуги народжені в розвинених країнах для перебудови держави з управлінсько-розпорядчої (бюрократичної) на сервісну. Часто вживаються також такі терміни, як «публічні послуги», «урядові послуги», «послуги адміністрації» тощо. Для України завдання зміни обличчя держави є особливо актуальним, і тому для характеристики бажаної діяльності держави вживається слово «послуги»;

Використання терміну «послуги» не означає автоматичну платність. Більше того, у багатьох сферах - соціальній, адміністративні послуги були безоплатними для особи і повинні такими залишатися. Кожен з нас за потреби отримати адміністративну послугу задається питаннями: «Де її можна отримати? Що від мене вимагається, щоб її отримати?Скільки це буде коштувати? Скільки часу піде на отримання адміністративної послуги?» Адже отримання адміністративних послуг в Україні є справою складною, непрозорою та витратною. 6 вересня 2012 року було ухвалено Закон України «Про адміністративні послуги».

Актуальність теми. Останніми роками виріс попит на адміністративні послуги, які надають органи виконавчої влади. Використання інформаційних, рекламних технологій в органах влади дозволить здійснювати популяризація надання послуг ГУДМС у Львівській області, надання громадянам України відомостей про послуги через постійний діалог із громадськістю і, як результат, розвиток демократичної, інформаційно відкритої для населення держави. Рішенню названих проблем може сприяти впровадження електронної черги громадянам для надання адміністративних послуг, розміщення більш докладної інформації про самі послуги та їх отримання, проведення навчання для спеціалістів ГУДМСУ у Львівській області та буклети для громадян з детальною інформацією.

Тому можливості надання послуг в сучасному світі є досить широкі, проблеми існують у цій галузі на місцевому та загальнодержавному рівнях.

Мета і задачі дослідження. Проаналізувати діяльність ГУДМСУ у Львівській області щодо надання адміністративних послуг громадянам і показати як можна взаємодіяти з громадянами, а також порівняти міжнародний досвід з надання послуг.

Відповідно до мети були поставленні такі завдання:

1. Ознайомлення з структурою установи і зокрема з відділами, які надають адміністративні послуги (відділ паспортної роботи та реєстрації фізичних осіб, відділ громадянства, сектор з централізованого оформлення документів №1, №2, №3, відділ еміграційної роботи,відділ імміграційної роботи ,відділ тимчасового перебування іноземців то осіб без громадянства.).

2. Аналіз нормативно-правової бази, яка регламентує роботу установи (ЗУ, положення, декрети,постанови.).

3. Описати процес надання послуги громадянину.

Об'єкт дослідження - питання (запити) громадян щодо отримання адміністративної послуги.

Предмет дослідження - популяризація послуг ГУДМСУ у Львівській області та рекламно-інформаційне забезпечення послуг.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі запропоновано рішення із вдосконалення процесів надання послуг, покращення роботи служби, за допомогою друкованих видань - рекламних буклетів .

Практичне значення одержаних результатів. Результати дипломної роботи мають науково-теоретичне значення. Висновки, пропозиції і рекомендації, що містяться у роботі щодо основних напрямів здійсненого дослідження можуть бути використані у наукових цілях, застосовуватися у практичній діяльності органів місцевого самоврядування.

Апробація результатів дипломної роботи. Результати досліджень проведених у дипломній роботі, а також інформація надання послуг внесені в рекламний буклет ГУДМСУ у Львівській області.



1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ДЖЕРЕЛ

1.1 Огляд наукових та навчально-методичних джерел

Сучасна українська реклама має вікове історичне підґрунтя, що сприяло зародженню та розвиткові традицій національної реклами. Подальший розвиток української реклами має супроводжуватися дослідженнями та подальшою популяризацією цих історичних коренів.

За умов загальної демократизації та розбудови громадянського суспільства в Україні відбуваються кардинальні зміни, що зумовлюються подальшим переходом від імперативного до диспозиційного методу здійснення державного впливу на громадян держави та інші об'єкти управління.

На сьогодні термін "реклама" набуває традиційної і найбільш звичної форми привертання уваги споживача до продукту. Вона існує вже кілька століть і змінюється разом із навколишнім світом. Однак якщо в більшості країн розвиток реклами йшов відносно рівномірно та поступово, то в Україні, що довгий час розвивалася, більшість із процесів, зокрема рекламних, протікала то занадто швидко, то занадто повільно, а то й зовсім призупинялась. Тому за історію свого існування вітчизняна реклама відставала від розвитку реклам прогресивних країн. Але все ж таки згодом вітчизняна реклама спромоглася досягти певних висот. Почала формуватися нова інфраструктура рекламного ринку: видання - рекламна агенція - рекламодавець, почали збільшуватись обсяги реклами, а також якісний рівень послуг.

Вивченням реклами як економічної категорії займалися такі відомі вчені та рекламісти світу: П. Друкер, Ф.Котлер, М. Портер, Г. О'Райлі, А. Кромптон, Д. О'Гілві. Запропоновані ними концепції знайшли своє відображення упрацях вітчизняних вчених: Назайкіна А. Н., С. Бабенка, В. Андрійчука, В. Будкіна, І. Рожкова, Б. Губського та ін.

Проблема реклами дуже популярна і досить вивчена у світі, але з розвитком новітніх технологій з'являються нові проблеми реклами у пресі, нові шляхи їх вирішення і бажаючі досконало вивчити ці проблеми та розв'язати їх.

У сучасних умовах значення ринку рекламних послуг зростає, що зумовлює необхідність системного вивчення аспектів, пов'язаних із його функціонуванням і прогнозуванням. За всієї різноманітності поглядів на рекламу її політ-економічні аспекти можна вважати найменш опрацьованими в теоретичному і методологічному планах. На відміну від товарного ринку ринок рекламних послуг чітких класифікацій і понять практично не має. В науковій літературі майже не зустрічається праць, де було б проаналізовано чіткі системні підходи до аналізу рекламного ринку.

У нашій країні сфера рекламних послуг вивчена недостатньо, що впливає на виробництво, розподіл і споживання національного продукту. Тому існує нагальна потреба вивчення проблем її розвитку, насамперед економічна сутність реклами і перспективи її подальшого розвитку в Україні.

Роль і місце реклами в умовах економіки перехідного періоду ще не повністю визначені: робіт, що дають змогу дослідити і творчо адаптувати до вітчизняних умов досвід західних країн у цій сфері, не з'ясовано питання формування організаційних структур у рекламному бізнесі. Проблемам та тенденціям розвитку у вітчизняній рекламі до останнього часу приділялося вкрай мало уваги, як у практичному, так і теоретичному плані. Методологічні підходи до розуміння логіки розвитку українського ринку рекламних послуг перебувають у стадії розробки.

Питанням розвитку ринку рекламних послуг цікавлять представників різних напрямів суспільних наук, тому публікації, в яких висвітлено економічні аспекти дуже корисні. Однак незважаючи на великий розмах і порівняно великий обсяг цих робіт, на сьогодні досліджень економічних проблем ринку рекламних послуг із сформованим системним уявленням про економіку ринку рекламних послуг явно недостатньо. Основні положення теорії рекламних послуг дотепер є предметом дискусій, що можна пояснити такими причинами, як недостатній розвиток ринку реклами в недавньому минулому нашої країни, а також суттєвими проблемами в розробці низки питань рекламного ринку, що зумовлені складністю і специфічністю цього виду послуг.

Теоретичні дослідження різноманітних товарних ринків, ринків послуг і їх особливостей у трансформаційній економіці проводили вітчизняні дослідники В. Базилевич, З. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Кредісов, І. Лукіно, П. Макаренко, В. Мандибура, І. Петровська, І. Радіонова, П. Єщенко, А. Чухно. Проте проблеми ринку рекламних послуг не знайшли досить повного відображення.

Теоретико-практичні питання реклами в різні часи розглядалися багатьма зарубіжними та вітчизняними вченими. До найавторитетніших спеціалістів у галузі реклами слід віднести Д. Огівлі, Ф. Котлера, Дж. О'Тула, Ф.Джефкінса, А.Деяна, Д.Аакера, Дж. Мейєрса, Е.Дішера, К.Бове.

За часів адміністративно-командної системи рекламі як економічному феномену не приділялося достатньої уваги, оскільки вважали засобом політичного впливу. Проте об'єктивні причини вимагали теоретичного осмислення явища реклами, що знайшло відображення в працях таких радянських вчених, як Д. Беклєшова, В. Бойкова, М. Бур'ян, І. Гольцекер, Ю. Дегтярьова, Л. Корнілова, Ю. Хачатурова, І. Шляшевський.

На теренах СНД найбільший вплив на теорію реклами справили роботи В.Ільїна, І. Крилова, Л. Музикант, І. Рожкова, Є. Ромата, В. Панкратова, В. Сахарова. Разом з тим слід зазначити, що серед названих дослідників практично ніхто не розглядав рекламні послуги з погляду економічної теорії. Деякі роботи сучасних зарубіжних авторів, у яких висвітлено теоретичні закономірності розвитку рекламної справи, значною мірою орієнтовані на вже сформовану західну систему економічних відносин.

Висвітленню рекламної діяльності та її можливостей призначено багато праць зарубіжних чи вітчизняних науковців, серед них можна назвати авторів фундаментальних робіт всесвітнього і загальноукраїнського значення: Р. Барта, Дж. Майєрс і Д.Аакер, Д. Девіс, Є. Каневський, І.Крилов, С. Лісовськй, Є.Ромат та багато інших.

Основною характеристикою ефективної реклами є те ,що вона завжди дає рекламному об'єкту та і його цільовій аудиторії тільки позитивну оцінку. Це відбувається тому, що цільова аудиторія віддає перевагу тим соціально-економічним та культурно-духовним продуктам реклами , які приносять найбільше морально-етичне та духовно-естетичне задоволення. « Реклама, - стверджує російський фахівець у галузі психології реклами О. Лебедев-Любимов ,- це завжди оцінка товарів, послуг, людей, організацій тощо. Реклама завжди буде давати товару і його покупцеві тільки позитивну оцінку.»

1.2 Огляд законодавчих і нормативних актів

Перехід до ринкової економіки в Україні призвів до необхідності правового регулювання рекламної діяльності без якого така діяльність, не обмежена правовими та етичними нормами, здатна не стільки принести користь організаціям , скільки шкоду суспільним та державним інтересам і правам споживачів. Правове регулювання рекламної діяльності націлене на запобігання і припинення недобросовісної реклами, що здатна нанести шкоду як майновим, так і немайновим правам громадян і юридичних осіб, суспільним інтересам.

Правове забезпечення рекламної діяльності здійснюється на підставі Конституції України та Господарського й Цивільного кодексів України. Головним законодавчим актом, який регулює рекламу та рекламну діяльність в Україні, є Закон України „Про рекламу”. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території.

Основним нормативним актом, що регулює рекламну діяльність в Україні, є Закон України від 3 липня 1996 року "Про рекламу" .Так, відповідно до статті 1 Закону „Про рекламу" реклама - це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

Згідно з Законом України "Про інформацію" інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Інформація не може бути об'єктом авторського та суміжних прав, а реклама, навпаки - є. Зокрема, заборонено імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції.

Інша характеристика поняття "реклама" це її обов'язкова направленість на невизначене коло осіб. Це коло може бути у соціальному розрізі (діти, школярі, жінки, чоловіки тощо).

Підхід щодо відмежування реклами від загального поняття інформації є виправданим. Це пов'язано із специфікою рекламної діяльності, яка направлена на отримання прибутку, і тому повинна визнаватися такою, що належить до сфери майнових і пов'язаних з ними правовідносин. Дія Закону "Про рекламу" не поширюється на правовідносини, пов'язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інтереси політичних партій, релігійних і громадських організацій та/або призначена для їх підтримки. Особливий статус має і соціальна рекламна інформація - це інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру. В такій інформації не повинні згадуватись конкретна продукція та її виробники.

Рекламна діяльність полягає у донесенні до споживача спеціальної інформації про предмет реклами. Основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди. Закон "Про рекламу" окремо забороняє недобросовісну рекламу, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі.

Тому реклама, як об'єкт рекламної діяльності, не має дискредитувати іншого господарюючого суб'єкта, тобто поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта. Прийоми та спеціальні ефекти, мета яких - привернути увагу або викликати сміх чи інші позитивні емоції і які при цьому не створюють неправильного розуміння споживачем таких прийомів, не вважаються недобросовісною рекламою, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження.

Реклама послуг (банківських, страхових, інвестиційних тощо), пов'язаних із залученням коштів населення, або осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення такого виду діяльності. Така реклама повинна містити номер дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.

Що стосується ознак рекламної діяльності, то вони в деякій мірі співпадають з загальними ознаками підприємницької діяльності.

Ініціативність і самостійність рекламної діяльності полягає в тому, що суб'єкти рекламної діяльності мають право без обмежень здійснювати свою діяльність, яка не суперечить діючому рекламному законодавству. Суб'єкти рекламної діяльності активно обирають ініціативу, вони свідомо обирають ситуацію, в якій персонально відповідальні за успіх чи невдачу своєї справи.

Творчий та інноваційний характер рекламної діяльності проявляється в пошуку нових можливостей на правомірне здійснення рекламної діяльності, орієнтації на нововведення. Суб'єкт рекламної діяльності діє та оцінює як незалежний інноватор.

Систематичність, регулярність рекламної діяльність означає, що суб'єкти рекламної діяльності здійснюють свою діяльність на постійній, професійній основі.

Ризиковий характер при здійсненні рекламної діяльності означає, що на суб'єкта рекламної діяльності покладено тягар передбачення несприятливих наслідків (збитків) і прийняття мір по їх усуненню.

Отримання прибутку являється необхідною ознакою рекламної діяльності.

Самостійна юридична відповідальність при здійсненні рекламної діяльності означає, що суб'єкти несуть відповідальність за порушення такої діяльності.

Також невід'ємними ознаками рекламної діяльності є поєднання публічних і приватних інтересів, спеціальне коло суб'єктів, публічно-правовий характер.

Соціально відповідальний характер при здійсненні рекламної діяльності означає, що суб'єкти такої діяльності несуть відповідальність перед суспільством за здійснення своєї діяльності.

Рекламна діяльність - це діяльність щодо замовлення, виготовлення та розповсюдження реклами. Відповідно, суб'єктами рекламної діяльності є рекламодавець, виробник реклами, та її розповсюджувач. Хоча нерідко ці поняття співпадають, розмежування суб'єктів рекламної діяльності має велике практичне значення, адже відповідальність наступає для осіб, винних у розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництві або реалізації якої заборонено; розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством; порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами; недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами.

В Законі "Про рекламу" проведене розмежування трьох професійних учасників рекламної діяльності - рекламодавця, виробника реклами та її розповсюджувача. Таке розмежування суб'єктів рекламної діяльності має особливо важливе значення, коли йдеться про застосування відповідальності за порушення законодавства про рекламу.

Відповідно до Закону „Про рекламу" рекламодавець - це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження.

Рекламодавцем може бути юридична або фізична особа, яка є джерелом рекламної інформації для виробництва, розміщення і розповсюдження реклами. Це та особа, яка замовляє рекламу у рекламному агентстві й оплачує її. Звичайно, в розвинутій рекламній практиці як рекламодавець виступає рекламна служба виробника або продавця товару чи послуги.

Виробник реклами - це фізична або юридична особа, що надає рекламній інформації готову для розповсюдження форму. Відповідно до Закону розповсюджувач реклами - це особа, яка здійснює розповсюдження реклами будь-якими рекламними засобами. Розповсюджувачами реклами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що розміщують і (або) розповсюджують рекламну інформацію шляхом надання і (або) використання майна, включаючи технічні засоби радіо-, телемовлення, каналів зв'язку, ефірного часу та іншими засобами.

Важливу роль в рекламній діяльності відіграють споживачі реклами, які визначені як будь-які особи або група осіб, на яких спрямована реклама. Слід зазначити, що споживачі реклами виступають як учасники рекламних відносин, але не являються її суб'єктами. Відповідно до законодавства Російської Федерації, споживачі реклами являються відокремленими суб'єктами рекламної діяльності.

Отже, споживачі реклами - це юридичні або фізичні особи до яких доводиться або може бути доведена реклама, внаслідок чого можливий відповідний вплив реклами на них. Тобто, ті особи, на яких спрямоване рекламне послання для спонукання здійснення ними певних дій, як правило, придбання створюваного рекламодавцем товару, що реалізується, або послуги, що надається. Пасивне поводження споживачів реклами може перетворитися в активне при порушенні їхніх прав розповсюдженням неналежної реклами.

На мою думку, варто закріпити в законодавстві поняття "споживача реклами" - як відокремлений суб'єкт рекламної діяльності від інших суб'єктів.

Не менш важливим у рекламній діяльності є визначення об'єкта рекламної діяльності, яким виступає реклама.

Законом „Про рекламу" передбачені такі види реклами, як зовнішня реклама, внутрішня реклама, порівняльна реклама, соціальна реклама.

Останньою редакцією Закону введено види реклами.

Нововведеним є поняття "порівняльна реклама", " прихована реклама", "соціальна реклама" (в попередній редакції Закону була "соціальна рекламна інформація").

Відносини, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції, але, на жаль, на сьогодні ці правовідносини врегульовані не в повній мірі. Порівняльна реклама, з одного боку, може бути досить ефективним, а з іншого - досить небезпечним інструментом, оскільки вона, як правило, позитивно впливає на рівень реалізації товарів та послуг суб'єкта, який її використовує, але й може негативно вплинути на рівень реалізації товарів та послуг конкурента.

Порівняльна реклама - реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Таке визначення поняття "порівняльна реклама" не є повним і достатнім для чіткого регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з його застосуванням на практиці. З цього приводу можна зробити висновок: українське законодавство визнає, що порівняльна реклама має право на існування в Україні, і суб'єкти підприємницької діяльності можуть її використовувати, але лише в тому випадку, якщо інформація щодо переваг одних товарів (послуг) над іншими, яка міститься в рекламі, є достовірною та підтверджується фактичними даними.

У випадку виникнення необхідності практичного застосування Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, кожна компетентна особа вкладатиме свій зміст у поняття "порівняльна реклама", виходячи із своєї суб'єктивної оцінки цього поняття. Відсутність чітких та об'єктивних, встановлених на законодавчому рівні, критерії призведе до прийняття різних за своїм змістом рішень судів та інших уповноважених органів у справах, що розглядатимуться з приводу використання порівняльної реклами. Тому цілком очевидною є необхідність внесення відповідних змін і доповнень до законів про рекламу та недобросовісну конкуренцію, які б встановили об'єктивні критерії для регулювання правовідносин, що виникають у сфері рекламної діяльності.

Соціальна реклама - інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.

При виробництві та розповсюдженні соціальної реклами забороняється:

- вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду та характеру занять, місця проживання;

- подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

У галузі соціальної реклами не припустима:

- недоброякісна реклама;

- недостовірна реклама;

- неетична реклама;

- неправдива реклама;

- прихована реклама.

Забороняється реклама з використанням порнографії, сцен насильства, жорстокості, антигромадської поведінки.

Основними цілями та завданнями соціальної реклами є створення загального інформаційно-рекламного поля соціальної спрямованості, надання населенню практичної корисної інформації з різних напрямків соціального впливу, формування привабливого, здорового (фізично та морально) образу життя, формування у молоді впевненості в собі, своїх силах, можливості вирішення своїх життєвих проблем, можливості повного розкриття свого фізичного, духовного та творчого потенціалу, формування образу молодої сталої сім'ї як гаранта розвитку суспільства, антипропаганда негативних явищ, криміналізації суспільства, іміджева реклама центрів системи соціальних служб як виконавців державної молодіжної політики, конкретна реклама послуг, заходів, акцій центрів соціальних служб для молоді.

Рекламодавцем соціальної реклами може бути будь-яка особа. Соціальна реклама не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця, на об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами.

На осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу, та на осіб, які передають свої майно і кошти іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної реклами, поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності.

Розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок державного бюджету, повинні розміщувати соціальну рекламну інформацію державних органів безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу (друкованої площі), відведеного для реклами.

Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами.

Багато питань, пов'язаних з рекламною діяльністю, регулюється підзаконними нормативно-правовими актами. Серед них слід зазначити Постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами” від 29 грудня 2003 р. № 2067. Вказані Правила регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами .

У зв'язку з вищезазначеним, слід звернути увагу на відповідність вітчизняного законодавства такому документу, як Міжнародний кодекс рекламної практики від 02.12.1986р. Деякі з його положень були перенесені до Закону України „Про рекламу”, проте далеко не усі. Так, зокрема, у Міжнародному кодексі рекламної практики містяться пояснення до принципів рекламної діяльності, таких як законність, пристойність, чесність, достовірність тощо.

Відповідно до положень Міжнародного кодексу рекламної практики, реклама не повинна містити заяв або зображень, що порушують загальноприйняті норми пристойності.

Реклама не повинна зловживати довірою споживача й нестачею у нього досвіду або знань. Реклама не повинна без обґрунтованих причин грати на почутті страху, марновірствах і забобонах. Реклама не повинна містити нічого, що могло б спровокувати акти насильства. Реклама не повинна підтримувати дискримінацію за расовою, релігійною або статевою ознакою.

У рекламі не допускається некоректне вживання результатів досліджень або витримок з технічних і наукових публікацій. Статистичні дані не повинні представлятися як такі, що мають більшу значимість, ніж насправді. Не допускається некоректне застосування наукових термінів; не допускається застосування професійного жаргону й недоречних відомостей наукового характеру, призначених для додання заявам видимості наукової обґрунтованості, якої вони на ділі не мають.

Реклама, що містить порівняння, повинна бути виконана таким чином, щоб саме порівняння не могло виявитися таким, що вводить в оману, а також повинна відповідати правилам сумлінної конкуренції. Порівнювані параметри повинні бути засновані на фактах, по яких можуть бути представлені докази, і не повинні відбиратися тенденційно.

Реклама не повинна містити прямий або непрямий наклеп на будь-яку фірму, промислову або комерційну діяльність (професію) і на будь-яку продукцію. Наклепом вважається також спроба викликати презирство або глузування.

Реклама не повинна містити образи будь-яких осіб (або посилання на них), як приватних, так і тих, що займають важливі посади, без одержання від них попередньої згоди на це. Реклама також не повинна без попереднього на те дозволу зображувати власність будь-якої особи (або посилатися на неї) способом, що може створити враження про підтвердження цією особою змісту реклами.

Реклама не повинна необґрунтовано використовувати найменування або абревіатури інших фірм, компаній або організацій.

Реклама не повинна необґрунтовано використовувати престиж, властивий тій або іншій особі, товарному знаку або продукції іншої фірми.

Реклама не повинна без підстав, з'ясовних освітніми або соціальними причинами, містити зображення або будь-які описи небезпечних ситуацій, у яких проявляється зневага заходами безпеки. Особлива обережність повинна проявлятися в рекламі, призначеній для дітей і молоді або такій, що зображує їх. Реклама, призначена дітям чи молоді або здатна зробити на них вплив, не повинна містити ніяких заяв і образів, здатних нанести їм фізичну або моральну шкоду .

Міжнародний кодекс рекламної практики дає доволі чіткі та зрозумілі формули рекламної діяльності. Бажаним було б їх відтворення у національному законодавстві.

Що стосується реклами на телебаченні і радіо, то час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності.

Ця вимога не поширюється на телерадіоорганізації, які здійснюють трансляцію на каналах мовлення, призначених виключно для розповсюдження реклами. Частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків.

Дев'ятнадцяте століття ввійшло в історію як століття фундаментальних наукових відкриттів. Численні винаходи сприяли збільшенню продуктивності праці. У результаті утворився надлишок продукції. Склади багатьох заводів стали переповнені. З'явилася необхідність активної й досить ефективної реклами. На ринку в цей час панують два види реклами: друкована й зовнішня.

Велике значення має реклама у друкованих засобах масової інформації, обсяг якої визначається ними самостійно. Друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.

У наш час важливого значення набуває реклама послуг, що надаються з використанням електрозв'язку.

Кожного дня ми маємо справу із зовнішньою рекламою, розміщення якої у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об'єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках та в межах зон охорони пам'яток національного або місцевого значення, в межах об'єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням з центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Цей перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклам, є вичерпним.

Не рідше ми маємо справу із внутрішньою рекламою, розміщення якої погоджується з власником місця її розташування або уповноваженою ним особою. При погодженні розміщення внутрішньої реклами втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти. Ця заборона не поширюється на соціальну рекламу.

У наш час великого розмаху набула реклама на транспорті, розміщення якої погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.

Існує таке поняття як недобросовісна реклама, яка заборонена законодавством. Відповідальність за недобросовісну рекламу несе винна особа.

Рішення щодо визнання реклами недобросовісною приймають органи державної влади такі, як:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів;

- Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;

- Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності.

На сьогодні, на жаль, відсутня цілісна система державного управління рекламою в Україні. Про це свідчать такі аргументи:

1) відсутність сформованої державної політики управління рекламою. Особливо небезпечною в цьому плані є відсутність прозорої системи принципів, що лежать в основі цієї політики;

2) відсутність затвердженої Концепції розвитку реклами не тільки на перспективу, але й на поточний момент. Як наслідок - відсутність державної програми розвитку національної реклами;

3) не існує чіткої системи управління рекламою з боку органів державної виконавчої влади (що не ставить під питання сумлінність та результативність діяльності співробітників Держспоживстандарту України та Антимонопольного комітету). Недостатньо активно працює Рада з питань реклами при Кабінеті міністрів України;

4) не координується на державному рівні система регулювання реклами органами місцевого самоврядування;

5) недостатнє залучення органами державної влади громадських організацій рекламістів до реального обговорення рішень.

Навіть найкраще рекламне законодавство та бездоганна система виконавчої влади, що має контролювати рекламну діяльність, не можуть гарантувати повного дотримання вимог законодавчих актів, відповідності до норм суспільної моралі, повагу до прав адресатів рекламних комунікацій тощо. Це пов'язано, насамперед, із численністю рекламних звернень та операторів ринку реклами. Кількість рекламних звернень у межах країни щодня сягає сотень мільйонів. З урахуванням об'єктивної обмеженості ресурсів, що є в контролюючих органів, відслідкувати всі порушення законодавства неможливо. Крім того, подібний контроль потребує чималих коштів. Разом із тим, як показує досвід країн із розвинутою ринковою економікою та сталим процесом контролю рекламної діяльності, значна частка порушень рекламного законодавства попереджується, виявляється, розглядається і навіть піддається покаранню представниками самого рекламного бізнесу в рамках системи саморегулювання реклами.

Також існує таке поняття як прихована реклама - це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій. Прихована реклама забороняється.

Законом „Про рекламу" заборонено рекламу:

- лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, не дозволених до застосування в Україні спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Згідно зі ст.9 Закону лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом. Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до Міністерства охорони здоров'я України або уповноваженого ним органу;

- лікарських засобів, які відпускаються (розповсюджуються) та вживаються лише за приписом (рецептом) лікаря, медичної техніки і методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, застосування яких потребує спеціальних знань і підготовки;

- допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті лікувальних сеансів, інших заходів з використанням гіпнозу та інших методів безконтактного, психічного або біоенергетичного впливу, діагностики або лікування, які не ґрунтуються на безпосередньому контакті лікаря з пацієнтом.

На мою думку, слід перейняти досвід розвинутих зарубіжних країн, у яких рекламна діяльність врегульована на досить високому рівні. Але перед цим треба створити умови, за яких такий механізм буде працювати. Законодавство про рекламну діяльність потребує вдосконалення.

Закономірності розвитку української реклами відповідають тим самим тенденціям формування реклами, що притаманні економічно розвинутим державам, а саме таким як: тісна залежність рівня розвитку реклами від характеру суспільних потреб і рівня розвитку виробничих сил; інтегрованість реклами в систему комерційних комунікацій (що останніми роками набула форми системи маркетингових комунікацій);

Цікавими є принципи, що стосуються реклами на телебаченні, наведені у Рекомендації № R 84 (3) Комітету Міністрів Ради Європи „Про принципи телевізійної реклами” від 23 лютого 1984р. Наступні принципи стосуються реклами на телебаченні, зокрема тієї, що транслюється через супутники.

1. Рекламу слід готувати з почуттям відповідальності перед суспільством, звертаючи особливу увагу на моральні цінності, які становлять підвалини кожного демократичного суспільства та є спільними для всіх держав-членів, наприклад, особиста свобода, терпимість, повага гідності й рівність усіх людських істот.

2. Уся реклама має бути справедливою, чесною, правдивою й пристойною.

3. Рекламодавці повинні дотримуватися чинних законів країни, в якій транслюється реклама, й, залежно від частки аудиторії в ній, належною мірою враховувати закони цієї країни.

4. Найголовнішу увагу слід приділяти можливим шкідливим наслідкам, що можуть з'явитися після реклами тютюну, алкоголю, фармакологічних препаратів і медичного лікування та можливості обмежити або навіть заборонити рекламу в цих сферах.

5. Реклама, спрямована на дітей, або реклама, в якій беруть участь діти, має уникати всього того, що може зашкодити інтересам дітей, поважати їхню фізичну, розумову й моральну індивідуальність.

6. Реклама, якої форми вона не набувала б, повинна завжди чітко визначатися, як така.

7. Реклама має чітко відмежовуватися від передач: ні реклама, ні інтереси рекламодавців не повинні жодним чином впливати на зміст передач.

8. Бажано, щоб рекламні оголошення групувалися й включалися до програми передач таким чином, аби не зашкодити цілісності та цінності передач чи їхній звичайній тривалості.

9. Кількість часу, призначеного для реклами, не повинна бути надмірною або применшувати функцію телебачення як засобу отримання інформації, освіти, соціального й культурного розвитку та розваги.

10. Жодна підсвідома реклама не може бути дозволена.

Закон України "Про рекламу" також окремо забороняє недобросовісну рекламу, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі.

Слід зазначити, що, на думку багатьох дослідників, Закон України “Про рекламу”, незважаючи на його загальну позитивну оцінку, комплексний характер, не регулює деякі аспекти рекламної діяльності. Правове регулювання рекламної діяльності має значні прогалини, що призводить до труднощів у практиці застосування законодавства про рекламу. Це викликає необхідність внесення відповідних змін і доповнень у Закон “Про рекламу”, а також деталізації і конкретизації його норм у численних підзаконних нормативних актах і актах саморегулівних організацій у сфері рекламної діяльності. Наведемо кілька прикладів.

За умов приєднання України до Світової Організації Торгівлі та посилення інтеграційних процесів до світової економіки на часі стає коригування національного законодавства в галузі реклами і, на першому етапі, має бути розробка на засадах громадських консультацій із зацікавленими сторонами (споживачами, рекламними компаніями, розповсюджувачами реклами, рекламодавцями та органами державної влади) Концепції державної політики в галузі реклами та ініціювання на її засадах нової, сучасної редакції закону про рекламу.

Державний контроль і обмеження в сфері реклами існують у багатьох країнах світу. Практично кожна держава вважає за необхідне введення жорсткого правового регулювання такого напрямку маркетингу, як реклама в засобах масової інформації - періодичних виданнях, радіо, телебаченні. І це не дивно, адже сьогодні суспільство неймовірно піддане впливу всіляких заяв популістського характеру. Вони використовуються як у комерційній, так і в політичній діяльності.

Насамперед варто відзначити, що в деяких країнах комерційна реклама захищена Конституцією (наприклад, в Австрії, Німеччині, США), а в деяких - ні (Канада, Нідерланди). У більшості країн також діє спеціальне законодавство, що регулює правовідносини, пов'язані з рекламою. Хоча й тут існують виключення. Таким виключенням, наприклад, є Великобританія, де існує недержавне управління по нормах реклами, що контролює дотримання Міжнародного кодексу рекламної практики від 2 грудня 1986 року. Цей Кодекс був розроблений у рамках Міжнародної торговельної палати й носить винятково рекомендаційно-довідковий характер, хоча й може використовуватися в судовій практиці.

Центральне положення у всіх нормативних актах, що стосуються реклами, надано загальними нормами про її розміщення, зміст, якісні характеристики. Так, насамперед, реклама не повинна містити заяв, що порушують норми пристойності, грати на почуттях і емоціях споживачів, провокувати акти насильства, дискримінацію за расовою, релігійною, статевою або іншими ознаками. Вона не повинна також вводити споживачів у яку-небудь оману як щодо самого предмета популяризації, так і щодо конкурентних товарів або послуг. І, безумовно, будь-яка реклама повинна відповідати основним принципам - законності, чесності, пристойності, достовірності.

На підставі викладеного, можна зробити наступні висновки. До істотних ознак реклами, які прийняті до уваги українським законодавцем при регулюванні поширення інформації, відносяться: спрямованість інформації на невизначене коло осіб, зміст інформації та ціль інформаційного впливу.

1.3 Огляд Інтернет-ресурсів, що стосуються тематики дипломної роботи.

Сайтом називають вузол мережі Інтернет, комп'ютер, за яким закріплена унікальна ІР-адреса, і взагалі будь-який об'єкт в Інтернеті, за яким закріплена адреса, що ідентифікує його в мережі (FTP-site, WWW-site тощо).

Набір зв'язаних між собою інформаційних онлайнових ресурсів, призначених для перегляду через комп'ютерну мережу за допомогою спеціальних програм -- браузерів. Веб-вузол може бути набором документів в електронному вигляді, он-лайновою службою.

Усі центральні органи державної влади та переважна більшість місцевих мають веб-сайти, на яких також розміщується інформація, перелік якої визначено Постановою кабінету Міністрів «Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» №3/2002 від 04.01.2002 р.

Інтернет ресурси що стосуються тематики моєї дипломної роботи можна розділити на 3 категорії:

- інформаційні ресурси

- локальні ресурси

- ресурси державного характеру.

До першої категорії можна віднести сайт http://uk.wikipedia.org де можна знайти усю основну інформацію щодо ДМСУ, а також посилання що стосуються заданої тематики (Рис.1).

Рис.1.1.Сайт Вікіпедії з запитом про міграційну службу.

Також до цієї категорії можна віднести ресурс - http://migraciya.com.ua/dmsu у якому освітлюються усі основні моменти роботи міграційної служби (Рис.2).



Рис.1.2. інформаційний сайт газети «Міграція»

У щомісячних випусках цієї газети можна побачити відомості про Міністерства внутрішніх справ, Управління міграційної служби та їхню діяльність, новини з регіональних міграційних служб, у Міністерстві юстиції, обговорення гарячих тем, дізнатися інформацію про події та заходи, привітання, також присутній міграційний форум, де можна задавати будь - які запитання та отримати відповідь (Рис.3).

Рис.1.3.Розділ «Форум» газети «Міграція».

До категорії локальних ресурсів відносяться сайти представництв ДМСУ у регіонах, як наприклад сайт головного управління ДМС у Львівській області - http://lv.dmsu.gov.ua/ (Рис.4.).

Рис.1.4. Сайт представництв ДМС у регіонах.

Третя категорія в основному представлена офіційним сайтом ДМСУ - http://dmsu.gov.ua/ , де надана уся інформація щодо послуг, нормативних актів, статистичних даних, тощо. Також ресурс надає інформацію прес-служби, та контакти гарячих ліній усіх територіальних органів ДМС України (Рис.5.).



Рис.1.5. Офіційний сайт ГУДМС.

У розділу «Адміністративні послуги» громадяни можуть дізнатися про те, як набути громадянства?, що потрібно для отримання закордонного паспорту?, інформацію про реєстрацію та зняття з реєстрації проживання (Рис.6.).

Рис.1.6. Адміністративні послуги

Інтернет - ресурси забезпечують простий доступ до інформації громадянам та дають можливість задати питання та отримати відповіді них на відповідних форумах.

1.4 Аналіз міжнародного досвіду у вирішенні поставлених в дипломній роботі завдань та стандартів ISO

З огляду на необхідність формування нових механізмів співпраці з Європейським Союзом набуває дедалі більшого значення впровадження в органах ДМС України європейських стандартів надання адміністративних послуг. Зокрема до таких органів належать офіси з надання адміністративних послуг. Про необхідність детального аналізу існуючого міжнародного досвіду організації “єдиних офісів” з надання адміністративних (державних) послуг у зарубіжних системах державного управління свідчить й увага, яку приділяє керівництво країни даній проблеми. Це підкреслюється в одному з останніх указів Президента України.

Питання адміністративних послуг знаходитися в полі зору такої інституції, як Центр політико-правових реформ. При цьому, виходячи з потреб практики, дослідження проводяться насамперед у правовій площині за допомогою правових методів. Останнім часом науковці зосереджують свою увагу на одному з найменш досліджених аспектів проблематики адміністративних послуг - питанню оцінки якості надання адміністративних послуг. Зокрема в межах видання Центру політико-правових реформ «Оцінка якості адміністративних послуг» було поставлено завдання виробити критерії, за якими можна оцінити якість будь-якої з адміністративних послуг, пояснити спосіб та порядок їх використання. Проаналізувавши публікації зарубіжних авторів, серед яких привертає увагу насамперед досвід Німеччини. Адже механізми надання адміністративних послуг в німецькій системі державного управління мають постійний розвиток та вдосконалення, що знаходить своє відображення у дослідженнях науковців цієї країни. Опанування досвіду Німеччини в царині адміністративних послуг є ключем до створення нових можливостей розвитку відповідних державних структур, що забезпечують їх надання. На особливу увагу серед останніх досліджень науковців Німеччини заслуговує проект «Ефективність і результативність» Берлінських «універсамів послуг», здійснений німецьким дослідним інститутом публічного управління (м. Шпейер) під керівництвом професора Гельмута Клагеса і представлений у заключному звіті «Структура системи моніторингу «Ефективність і результативність» Берлінських універсамів послуг». Дане поняття - «універсам послуг», відоме в німецькій системі публічного управління як «Bьrgeramt», в англійській - як «One Stop Shop», в українській мові ще не має усталеної назви й іменується по- різному: «Приймальня для громадян», «Громадська приймальня», «Центр муніципальних послуг», «Єдиний дозвільний центр», «Прозорий офіс». Проте найчастіше використовується термін «єдиний офіс”, тобто центр з комплексного надання адміністративних послуг місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Мета системи моніторингу полягала в репрезентації всіх напрямків роботи універсамів послуг у вигляді показників у рамках певної системи. Основним результатом є те, що протягом здійснення проекту за період, що тривав менше року, вдалося розробити концепцію системи моніторингу, зокрема - щодо вимірювання задоволеності клієнтів і співробітників, якості та стандартів організації 66 берлінських універсамів послуг. З огляду на успішність впровадження системи моніторингу вона може бути адаптована для моніторингу діяльності «єдиних офісів» й в Україні та використана з метою покращення надання адміністративних послуг. Узагальнення міжнародного

досвіду організаційного забезпечення процедур надання адміністративних (державних) послуг у зарубіжних системах державного управління, придатного для застосування в практиці державного регулювання підприємницької діяльності в Україні; розроблення пропозицій щодо впровадження в Україні європейських стандартів надання адміністративних послуг, а також аналіз публікацій зарубіжних авторів з теми дослідження.

Покращення надання адміністративних послуг є однією з центральних потреб удосконалення управлінської діяльності органів місцевого самоврядування. У багатьох містах України створюються служби, офіси та центри для громадян, які почасти мають різноманітні форми й організаційне та технічне забезпечення. Особливо важливою є наявність у таких структурах відділів реєстраційних та дозвільних процедур, що безпосередньо пов'язано з розробкою стратегії і тактики підвищення суспільної ефективності адміністративної послуги та впорядкування діяльності органів місцевого самоврядування зокрема у сфері надання адміністративних послуг. Проте аналізуючи зарубіжний досвід функціонування «єдиних офісів» приходимо до висновку, що в основному вони створюються як структури, основною метою яких є виконання завдань, пов`язаних із наданням громадянам консультацій, а також послуг із соціальних та житлових питань. Наприклад, берлінські універсами послуг сконцентрувалися на виконанні завдань, з якими громадяни часто або регулярно зверталися та фахове виконання яких міг забезпечити один компетентний співробітник по можливості за більш-менш короткий термін.