Поняття авторського права та його місце в системі права інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Інститут інтелектуальної власності

Національного університету «Одеська юридична академія» в м. Києві

Курсова робота

на тему:

„ Поняття авторського права та його місце в системі права інтелектуальної власності ”

Виконав:

студент V курсу, ПР-09 МД

спеціальність:правознавсто

денна форма навчання

Лісовець О.М.

Київ - 2012 рік

Вступ

Історія авторського права сягає дуже давніх часів. Виникнення його пов'язано насамперед з появою цензури і поділом культурної спадщини античності і середніх віків. В Європі все почалося в 1557 році із Статуту королеви Мері І, що закріплював за видавцями право видавати вже видану ними книгу (неважливо, нову чи давно відому) за умови, що вона схвалена офіційною цензурою. Щоправда, автори залишалися поза увагою. Тому звичайно в якості першого закону про авторські права розглядають “Статут королеви Анни”, що набрав чинності в 1710 році.

Остаточно індивідуальні права автора на охорону його твору на законодавчому рівні в правових системах ряду розвинутих на той час країн були ухвалені в кінці XVIII століття.

На сьогодні в світі існує дві системи авторського права: англо-саксонська (англо-американська) і романо-германська (континентальна).

За англо-саксонською системою автором може бути як фізична, так і юридична особа авторські права загалом зводяться до майнових прав, які можна вільно передавати іншим особам. Англо-американська традиція підкреслює принцип власності чи економічний аспект авторського права, яке можна захистити й передати, за яке можуть знімати податок. Привілеями авторського права можуть наділятися найрізноманітніші роботи.

За континентальною (європейською) системою (Франція, Німеччина, Росія, Україна та інші країни) автором може бути тільки фізична особа авторські права чітко поділяються на особисті та майнові. Особисті права завжди належать тільки автору, а майнові можуть представлятися іншими особами, але з обмеженням. Європейська традиція висуває ідею моральних прав (droit d'auteur), як найбільш пріоритетних, що дозволяє авторам захищати цілісність своєї праці й вимагати визнання авторства .

В Україні, як і в усьому світі питанням захисту авторських прав уже давно приділяється досить багато уваги. Історія українського сучасного авторського права нерозривно пов'язана з пошуком і постійним удосконаленням форми управління авторськими правами.

За роки незалежності в Україні сформована ціла система законів і підзаконних актів (Постанов Кабміну, Наказів міністерств і т.п.), спеціально регулюючий предмет авторського права й суміжних прав. У грудні 1993 року Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про авторське право і суміжні права”, який пройшов експертизу фахівців, отримав позитивну оцінку європейських експертів. Глави 36 и 37 Цивільного кодексу України регулюють основні положення авторських і суміжних прав.

Отже, виходячи з вищесказаного актуальність цієї теми визначає об'єкт дослідження - авторське право як механізм захисту права інтелектуальної власності.

Предмет дослідження -законодавчі особливості авторського права в Україні.

Мета дослідження - аналіз українського законодавства, що регламентує авторське право, та механізму захисту авторських прав в Україні.

Завдання дослідження полягає в розгляді наступних питань:

1 Визначення поняття, функцій та сутності авторського права.

2. Визначення авторського права і права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

3. Визначення відмінностей та взаємозв'язку між авторським правом та інститутом патентного права.

У підсумку роботи будуть зроблені висновки та проведені узагальнення.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

Розділ 1. Поняття, функції та сутність авторського права

Авторське право має відношення до художніх творів (поезія, романи, музика, живопис, кінофільми тощо). У більшості європейських мов використовується не англійський термін (copyright - копі-райт), що у буквальному перекладі означає - право на виготовлення копій [2, с. 14].

Авторське право -- набір виключних прав, які дозволяють авторам отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення [3].

Авторське право - особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням наукових літературних і мистецьких творів [4, с. 52].

Виходячи з цього визначення поняття «авторське право» права автора поділяють на особисті (немайнові) і майнові.

До немайнових прав відносять:

вимагання визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора і його примірниках і за будь якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворення чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.

Особисті немайнові права не можуть бути передані іншим особам.

До майнових прав автора належать:

виключне право на використання твору у будь-якій формі;

виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами;

відтворення творів;

переклад творів;

публічне використання і публічне сповіщення творів тощо [5, с.14;6].

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору [2, с. 34].

Законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу.

Розглянемо систему нормативних актів з авторського права в Україні, до яких належать:

Конституція України;

міжнародні угоди;

закони України : а) спеціальні, б) інші закони;

Цивільний та Кримінальний кодекси України;

підзаконні акти (Президента, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств).

Основний Закон є найважливішим джерелом українського авторського права та має найвищу юридичну цінність. Усі закони й інші нормативно-правові акти ґрунтуються на положеннях Конституції України та повинні відповідати їй. Стосовно сфери інтелектуальної творчої діяльності в Основному Законі йдеться: про свободу літературної, художньої та наукової творчості, право володіти, користуватися й розпоряджатися результатами своє творчої діяльності тощо [7].

Оскільки авторське право є складовою частиною цивільного права, найвищу юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний кодекс України, останній широко застосовується в регулюванні авторських відносин.

Від здобуття незалежності Україна тривалий час послуговувалася нормами радянського Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 р. Однак унаслідок невідповідності цього документа новим суспільним умовам, у 1994 р. спеціальним законом були вилучені статті 473-513, тобто фактично всі статті, що регулювали авторські правовідносини [8 , с. 687]

Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів. Отож важливу роль у цьому відіграють поява в 2001 р. нового Кримінального кодексу України та подальші його редакції та зміни, зокрема від 22 травня 2003 р. та 9 лютого 2006 р.

Зміни, внесені до Кримінального кодексу України у травні 2003 р. та лютому 2006 р., встановлюють суворіші санкції, що можуть бути застосовані до порушників чинного законодавства у сфері авторського права та суміжних прав [9 , с. 3 ].

Загалом прийняття нового Кримінального кодексу України можна розглядати як політично важливий крок у напрямі європейської інтеграції та створення в Україні якісного законодавства, що регулює значну частину правовідносин у сфері захисту об'єктів інтелектуальної власності.

Основне завдання авторського права -- це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є на дання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролюваті використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Отак, на відміну від права власності на матеріальний об'єкт, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на матеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до прав власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який чимале зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, відповідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорікають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони користуються славою і суспільним визнанням.

В основному завдяки творчості авторів, створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з метою доведення до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди.

Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють творчий процес, дають можливість авторам повністю при святити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону авторського права розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.

Розділ 2. Авторське право і права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Правова охорона комерційних найменувань змінюється ЦК України (ст. 489). Об'єктом комерційного найменування є назва або ім'я, під якими підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту.

Назва підприємства або ім'я підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, що виробилися у практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити вказівку, яка відповідатиме дійсності, на організаційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо). Найменування має відображати тип підприємства --державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

До найменування фірми не повинні включатися позначення, що здатні ввести в оману. Так, наприклад, власник приватного підприємства не повинен включати до комерційного найменування таке позначення, що асоціюється у клієнтів з державною належністю підприємства.

Комерційне найменування може досить ефективно виконувати свою функцію, якщо воно має такі ознаки вирізнений, що здатні чітко відокремлювати дане підприємство від подібних. У цій ознаці реалізується ще один принцип -- принцип виключності. Це означає, що комерційне найменування має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допускається використання одного і того самого комерційного найменування. Наприклад, підприємства належать до різних організаційно-правових форм, що відображені у комерційному найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіально розмежовані.

Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відповідно до якої комерційне найменування не повинне збігатися з торговельними марками і географічними зазначеннями походження товарів, що належать третім особам.

Комерційне найменування має бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має бути заінтересована в незмінності свого комер ційнного найменування, адже воно уособленням ділової репутації підприємства. При ньому слід мати на увазі, шо чинність комерційного найменування не може бути обмежена будь-яким строком.

Зазначені принципи комерційного найменування зумовлюють його структуру. Словесне позначення, що має стати комерційним найменуванням, складається за певними правилами. Основну його частину прийнято називати корпусом, іншу -- додатком. Корпус комерційного найменування обов'язковою частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, Його тип предмет діяльності, а в деяких випадках -- і на інші характеристики. Так, наприклад, найменування акціонерного товариства обов'язково повинне містити вказівку про те, шо дане товариство акціонерним. Товариство, засноване на державній власності, повинне містити вказівку про його державну приналежність.

До корпусу комерційного найменування додається допоміжна частина, елементи якої поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкова частина спеціальною назвою підприємства, це його номер або інше позначення, необхідне для вирізнений одних підприємств від інших. Це можуть бути різноманітні умовні позначення у вигляді оригінальних слів («Ватра», «Оболонь», «Славутич»), власних імен («Максим»), географічних назв («Донбас», «Дніпро») тощо.

До факультативних додатків належать такі, що можуть включатися у комерційне найменування за бажанням підприємця. Це можуть бути додатки типу вказівок «універсальний», «спеціальний», «центральний» тощо. Такими додатками можуть бути скорочені найменування фірми або абревіатури ЦУМ або «Дормаш», «Південмаш», «Мотор-Січ» тощо. Проте всі ці елементи, як і елементи корпусу, мають відповідати дійсності і не вводити в оману споживачів та інших учасників цивільного обороту.

Найменування фірми має бути виражене державною мовою. Якщо в найменуванні використовується іноземне слово, воно має бути наведене українськими літерами.

ЦК України комерційне найменування охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його державної реєстрації з моменту першого використання. Комерційне найменування може використовуватися на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з діяльністю фірми. Воно використовується також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, що проводяться на території України.

Комерційне найменування юридичної особи може бути використане в належній їй торговельній марці.

Комерційне найменування не може відчужуватися окремо від підприємства. Проте юридична особа може передати виключне право на використання свого комерційного найменування іншим особам за виключною чи невиключною ліцензією.

Об'єкти торговельних марок. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. зі змінами не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати торговельною маркою. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані такими торговельними марками. Звідси напрошується висновок, що всі інші позначення, не зазначені в цьому Законі, можуть бути визнані торговельними марками. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації, таке як торговельна марка, не повинне відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови у наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це, безперечно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує й іншу вимогу охороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знака, шо зображує державну символіку. Крім того, норми Паризької^конденції не допускають використання у знаках навіть стилізації державних символів[12].

Отже, вимоги до торговельної марки у згаданому Законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не. можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим Законом або вироблені практикою.

Позначення, заявлене як торговельна марка, має бути корисним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки.

Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України.

Позначення має бути корисним. Це випливає зі ст. 5 Закону про знаки для товарів і послуг, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги.

Знак повинен мати об'єктивне вираження, що дозволяє маркувати ним випущені вироби й упаковку, використовувати в технічній і супровідній документації тошо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки, має бути милозвучним і легковимовним, звертати на себе увагу і легко запам'ятовуватися. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як торговельну марку.

Відповідно до Закону основні функції знака для товарів і послуг--це індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг, захист їх якості та інших чеснот від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Отже, торговельні.марки -- це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» об'єктами знака визначає словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (п. 2 ст. 5 Закону, ст. 492 ЦК України).

Словесні знаки більш ефективні як такі, шо легкого сприймаються зором та слухом. Вони більш виразні, легше запам'ятовуються, вимовляються та перекладаються.

Серед словесних знаків часто зустрічаються імена великих лю~ дей -- Наполеон, Колумб, Хмельницький та ін. Закон України не згадує про можливість використання імен великих людей, які померли уже давно, для позначення торговельних марок, але таку можливість можна вивести із п. 5 ст. 6 Закону. Якщо можна використати ім'я відомої особи з її дозволу, то, очевидно, можна використати й ім'я людини давно померлої, якщо дозволу спитати ні в кого. Разом з тим в Україні поки що не зустрічалися такі торговельні марки як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко.

Часто як словесні товарні знаки використовуються імена міфічних героїв (Геркулес, Прометей, Садко, Ілля Муромець), а також персонажі із відомих творів (Гамлет, Кармен, Жизель, Отгело). Часто використовуються назви тварин і птахів (Тигр, Орел, Лис), назви дорогоцінних каменів (агат, алмаз (діамант), аметист), географічні назви (Одеса, Таврія, Славутич). Немає перешкод для використання як товарних знаків назв астрономічних і метеорологічних явищ (Комета, Веселка, Зоря, Венера).

Зображувальними знаками для торговельних марок можуть бути художні, графічні та інші подібні позначення. В історії торговельних марок вони найдавніші. Назва цих об'єктів торговельних марок свідчить про їх характер і вони здебільшого втілені в малюнку, рисунку, кресленні. Часто це буває результат образотворчої діяльності і в такому разі таке позначення може стати об'єктом авторського права. Зображення може стосуватися фігур людей, тварин, птахів, бути орнаментом, стилізованим зображенням тощо.

Зображувальний знак має бути обов'язково новим, тобто оригінальним, відрізнятися від інших зображувальних знаків. Безперечно, такий знак має бути придатним для маркування товарів чи послуг, тобто бути технологічним. Він має впадати у вічі споживачеві.

Комбіновані знаки є поєднанням словесного і зображувального позначень, тобто вони складаються із двох частин -- словесної і зображувальної, які мають і смислове значення. Зображувальна частина в основному ілюструє словесну частину позначення. Обидві частини, безперечно, мають бути пов'язані композиційно і сюжетно та складати єдине ціле. Комбіновані знаки торговельник марок мають відповідати вимогам, що виробилися до інших об'єктів товарних знаків. Комбіновані товарні знаки у свою чергу поділяються на три види: 1) позначення, в яких переважає словесна частина; 2) позначення, в яких мають місце суміщення словесного і зображувального позначень з метою їх сумісного впливу; 3) позначення, в яких переважає зображувальна частина.

Колективні товарні знаки Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не визначаються і таким позначенням правова охорона не надається. Проте деякі країни реєструють колективні товарні знаки. Стаття 7 Паризької конвенції про охорону промислової власності містить припис, за яким країни Союзу зобов'язані приймати заявки на колективні знаки і надавати їм правову охорону. Право на колективний знак надається спілкам, господарським асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням підприємств, а не фізичним особам. За загальним правилом право на колективний знак і його використання не можуть бути передані третім особам.

Для колективних знаків прийнято особливий порядок реєстрації. До заявки на реєстрацію колективного знака додається його статут, який має містити відомості про найменування об'єднання, що уповноважене зареєструвати колективну торговельну марку на своє ім'я, перелік підприємств, що входять до складу об'єднання і мають право користуватися колективною торговельною маркою.

У статуті колективної торговельної марки зазначається також мета реєстрації знака, перелік і єдині якісні чи інші загальні характеристики товарів, що будуть позначатися колективною торговельною маркою, умови його використання. Статут має обов'язково визначати порядок контролю за використанням колективної торговельної марки і відповідальність за порушення його статуту.

До реєстру і в свідоцтво на колективну торговельну марку крім загальноприйнятих відомостей вносяться також дані про підприємства, що мають право користуватися колективною торговельною маркою. Зазначені відомості, а також витяг із статуту колективної торговельної марки про єдині якісні чи інші характеристики товарів, для яких цей знак зареєстрований, публікуються патентним відомством в офіційному бюлетені. Про зміни, що вносяться до статуту колективної торговельної марки, його володілець зобов'язаний повідомляти патентне відомство.

У разі випуску товарів, що позначені колективною торговельною маркою, але не відповідають єдиним якісним чи іншим загальним характеристикам, в обіг чинність знака може бути достроково припинена повністю або частково.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б визначали правовий режим колективної торговельної марки. Це дає нам підставу зробити висновок, що під поняттям «об'єднання осіб» не варто розуміти суб'єктів права на колективну торговельну марку.

У світовій практиці як позначення товарних знаків реєструються нюхові позначення (пахучі знаки)[13].

Авторське визначення категорії «бренд» як правової категорії. Бренд - це складний засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, що складається з основних та додаткових елементів (сукупності об'єктів права інтелектуальної власності), представлених у візуальній, звуковій, ароматній, тактильній та смаковій формах, які у своїй сукупності та взаємодії створюють уявлення про виробника, його товари чи послуги у свідомості третіх осіб, свідчать про відомість виробника, його товарів чи послуг, що ним позначені та безпосередньо впливають на рівень споживання товарів або послуг[10];

- визначено, що структурні елементи бренду розподіляються на основні, які характеризуються стабільністю у використанні (торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення, доменні імена) та додаткові, які характеризуються динамічністю застосування (слогани, корпоративні герої, музичні логотипи та інші, перелік яких не має вичерпного характеру);

- доведено відсутність єдиного правового режиму охорони бренду та можливість поширення на окремі елементи бренду охорони тільки нормами відповідних інститутів права інтелектуальної власності;

- надано авторське визначення корпоративного героя як вигаданого персонажу чи реальної особистості, використання якого відбувається за умови дотримання особистих немайнових прав авторів та інтересів третіх осіб, який внаслідок своєї індивідуальності та відносно постійності використання для даного товару чи послуги створює асоціативний зв'язок між товарами, послугами та брендом;

- обґрунтовано можливість динаміки структурних елементів бренду, тобто часткову чи повну зміну додаткових структурних елементів внаслідок певних обставин (створення нових як постійних, так і «сезонних» концепцій, промо-акцій, корпоративних героїв; у випадку невиправдання інтересів та очікувань виробників товарів; у випадку неефективної дії елементів; порушень прав та інтересів третіх осіб; зміни ринкових умов, появи нових конкурентів) шляхом здійснення рестайлінгу (незначної зміни візуальних елементів бренду, його дизайну) чи ребрендингу (кардинальної зміни ідеології та концепції бренду)[11];

Міждисциплінарний підхід до визначення категорії бренд у маркетингових, економічних та юридичних дослідженнях дозволив визначити бренд як правову категорію, яка являє собою складний засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, що складається з об'єктів права інтелектуальної власності, представлених у візуальній, звуковій, ароматній, тактильній та смаковій формах, які у своїй сукупності та взаємодії створюють образ виробника чи його товарів або послуг у свідомості споживача, ефект відомості товарів або послуг, що ним позначені та безпосередньо впливають на рівень споживання товару.

Ознаками бренду як складного засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг є наступні: складний правовий режим бренду (обумовлений поєднанням різноманітних об'єктів інтелектуальної власності, представлених у візуальній, звуковій, ароматній, тактильній та смаковій формах); єдина мета використання об'єктів інтелектуальної власності - структурних елементів бренду (створення чи використання кожного з таких різнорідних об'єктів відбувається саме для товарів (робіт, послуг) певного товаровиробника (послугонадавача)); рівнозначність окремих додаткових елементів бренду щодо інших (тобто кожен з складових не є головним щодо інших); самостійне значення складових бренду, що можуть використовуватись як разом, так і окремо від інших елементів); стабільність та незмінність у структурі основних елементів та можливість «оновлення» додаткових елементів бренду (обумовлено конкуренцією на ринку, запровадженням нових промо-акцій та іншими факторами)[10].

Запропоновано авторське визначення доменного імені як унікального позначення, що складається з обмеженого числа словесних і образотворчих засобів, які можуть бути ідентичними словесному чи іншому за формою вираження засобу індивідуалізації фізичних осіб чи юридичних осіб, та використовуються як спосіб адресації, що сприяє вирізненню інформаційних ресурсів в мережі Інтернет.

Основні структурні елементи бренду характеризуються стабільністю, незмінністю при їх використанні учасниками цивільного обороту, товарів та послуг.

На даний момент у законодавстві України також не існує перешкод для багатоваріантної правової охорони структурних елементів бренду одночасно декількома інститутами права інтелектуальної власності. При виборі режиму правової охорони слід звернути увагу на умови надання правової охорони об'єктам інтелектуальної власності, способи набуття прав інтелектуальної власності, способи та сферу застосування об'єктів, строки правової охорони, режими захисту об'єктів для окремих інститутів права інтелектуальної власності.

Розділ 3. Авторське право і інститут патентного взаємозв'язок і відмінності даних інститутів

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування і вказівки щодо походження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції1. Інші об'єкти інтелектуальної власності, що залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу інколи називають літературно-художньою власністю2. Отже, всі результати творчої діяльності, з точки зору цивільно-правової охорони, поділяють на дві групи: перша група охороняється авторським правом, друга -- патентним.

Отже, у цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути -- авторське право і патентне право або право промислової власності.

Першою спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об'єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерною рисою і особливістю цих інститутів є те, що вони регулюють відносини, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, шо не має творчого характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві [14] України підкреслюється, що творцем може бути лише людина. Але при иьо му слід мати на увазі, що суб'єктом творчої діяльності може бути справді лише людина або група, колектив людей, але не організацій (юридичних осіб). Водночас суб'єктами авторських і патентних відносин (прав і обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава. Суб'єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. (Суб'єктами патентних прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи>

Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику -- консультації, розрахунки, креслення, оформлення заявок -- не має творчого характеру і не підпадає під поняття «творчість», а такого роду допомога не може вважатися творчим співавторством. Не мають творчого характеру і тому не вважаються творчістю запозичення, використання чужого, хай навіть дуже позитивного досвіду, використання результату за ліцензією тощо.

Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто, «власний почерк» автора, що вирізняє одну діяльність від іншої.

Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що вона має завершитися певним результатом, об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає Й об'єкта правової охорони, тобто немає чого охороняти. Слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності.

Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), айв установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього мало -- він має бути кваліфікований відповідним державним органом України саме як винахід. Без такого визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом і її не надається правова охорона.

Результати творчої діяльності, що охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяльності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи рисунок).

Третя спільність, що поєднує зазначені правові інститути, полягає в тому, що простір дії авторських і патентних прав -- це територія України. Тобто авторські і патентні права мають територіальг ний характер, вони діють лише у межах України. Звідси один дуже істотний висновок -- патент, виданий патентним відомством України, дійсний тільки у межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського винахідника в іншій державі, наприклад, у Франції, треба цей самий винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції. Без французького патенту винахід українського винахідника, який буде використовуватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у Франції не матиме.

Що стосується авторського права, то ст. Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує, що дія цього Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом ЗО днів оприлюднені на території України. Проте цю норму не слід розуміти так, шо авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір вперше випущений у світ або перебуває в будь-якій об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадянина України визнаються на території України і в тих випадках, коли твір випущений у світ вперше на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ні в якій мірі не обмежує і не розширює територіального принципу дії авторського права[15].

Питання про захист авторських прав громадян України на території іноземних держав постає і сьогодні. Зазначені права захищаються на території інших держав лише на основі двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. Поза зазначеними договорами і конвенціями твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди.

Четвертою спільністю у правовому регулюванні відносин, шо пов'язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Варто підкреслити, що здатність до творчості не збігається із загальною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. ЗО ЦК України повна дієздатність громадян України настає при досягненні ними вісімнадцятирічного віку. У такому віці вони мають право вчиняти будь-які правові дії. Проте для створення будь-якого твору літератури, мистецтва, винаходу, промислового зразка тошо досягнення цього віку не вимагається. Творити можна у будь-якому віці. Відомо немало прикладів, коли дітьми створювалися і створюються твори мистецтва, художньої літератури. Діти здатні здійснити досить цінні винаходи, створити технічні пристрої й устаткування.

Слід зазначити, що громадяни до досягнення ними п'ятнадцятирічного віку можуть тільки творити, тобто їх дієздатність обмежується лише здатністю до творчості. У зв'язку зі створенням того чи іншого результату інтелектуальної діяльності у його творця виникають певні авторські права і пільги. Розпоряджатися цими правами і пільгами неповнолітні автори можуть тільки у межах, установлених ЦК України[16].

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об'єктів промислової власності наділяються такими самими правами, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають право на авторство, на ім'я, винагороду за використання їхніх творів чи об'єктів промислової власності та інші права і пільги.

Спільним є й те, що суб'єктом авторських і патентних прав може стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства2. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі.

Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних відмінностей.

Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні щодо зазначених відносин є передусім різні об'єкти цих відносин.(Суб'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної

Чинне законодавство України не передбачає випадків виплати винагороди за невикористаний результат інтелектуальної діяльності. 2Закон України «Про авторське право і суміжні права». -- Ст. ЗО. Зокрема, це -- твори в галузі науки, літератури та мистецтва. У свою чергу ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися різними підвидами своїх результатів -- статтею, монографією, дисертацією, брошурою і т. ін. Мистецтво, у свою чергу, як вид творчої діяльності об'єднує комплекс окремих підвидів цієї творчості -- живопис, музику, скульптуру, пластику, художню літературу, виконавську майстерність артистів, диригентів та ін. Як уже підкреслювалося, цей перелік невичерпний, і він не може бути іншим, бо мистецтво перебуває в постійному розвитку та пошуку.

Іншу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відносин становлять об'єкти, ми називаються об'єктами промислової власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством. Це сфера науково-технічної творчості. Питання про те, чи всі відносини, що складаються у сфері науково-технічного прогресу, регулюються патентним законодавством, не безспірне. Науково-технічна інформація як результат науково-технічної творчості є об'єктом права власності, проте на неї не видаються охоронні документи.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері науково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює відносини щодо створення і використання винаходів, корисних моделей, промислових знаків, раціоналізаторських пропозицій, торговельних марок, нових сортів рослин, нових порід тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплексу результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тошо.Цей перелік невичерпний і він не може бути вичерпним, оскільки людство постійно перебуває у творчому пошуку.

Відмінність об'єктів зазначених цивільно-правових відносин зумовлює особливості правової охорони цих об'єктів. Чинне законодавство передбачає для надання правової охорони об'єктам промислової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються охоронні документи у формі патентів або свідоцтв. інтелектуальний авторський право

Отже, для одержання правової охорони об'єкту промислової власності треба подати заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (або на підприємство, якого стосується раціоналізаторська пропозиція). Заявка має пройти належну експертизу, пропозиція -- відповідну кваліфікацію і, нарешті, можна одержати відповідний охоронний документ. Без здійснення вказаних операцій об'єкту промислової власності правова охорона не надається. Це досить складна, копітка і дорога процедура, але без неї не обійтися.

Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації1. На результати творчої духовної діяльності охоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.

Варто відразу зазначити, що право авторства, право на ім'я, на недоторканність твору не обмежується будь-яким строком. Автор будь-якого твору в галузі науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об'єкта промислової власності залишається автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який інший результат науково-технічної творчості. І. Я. Франко чи Т. Г. Шевченко ніколи не перестануть бути авторами своїх безсмертних творів, так само як давньоримські юристи Гай, Павло, Модестін, Ульпіан та інші не перестануть бути авторами своїх юридичних шедеврів. Те саме слід сказати і про науково-технічні творіння. Знамениті фізики, математики, хіміки ніколи не перестануть бути авторами своїх відкриттів, винаходів тощо. Права авторства охороняються вічно. Право на ім'я також ніяким строком не обмежено. Воно діє безстроково, як і право авторства. Різниця полягає лише у тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно -- І. Котляревський свої твори видавав під власним іменем, а Павло Губенко -- під псевдонімом Остап Вишня. Дехто видає свої твори анонімно.

Висновок

Авторське право являє собою правовий інститут, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із створенням, використанням та перешкоджанням неправомірному використанню результатів літературно-художньої діяльності - творів науки, мистецтва. Особливість авторського права, яка визнається всіма зарубіжними правовими системами - це нематеріальний характер його об'єктів, які є результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Розуміння необхідності встановлення особливого режиму для таких творів є загальним для всіх національних правових систем. Завданням авторського права є встановлення найсприятливіших правових умов для охорони результатів літературно-художньої діяльності, забезпечення їх для ознайомлення та використання суспільством. ЦК України визначає суб'єктів авторського права, відповідно до якої первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули права на твори відповідно до договору або закону.

За загальним правилом, автором будь-якого твору визнається той, хто його створив, результатом творчої праці кого є цей твір. Творцем може бути будь-яка фізична особа -- громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства. При цьому не має значення стать, національність, громадянство, незалежно від віку і стану дієздатності автора. Авторське право виникає з того моменту, як тільки твір набуде об'єктивної форми, яку можуть сприймати інші.

ЦК поділяє суб'єктів авторського права на дві групи -- первинних і похідних. До першої групи відносяться тільки творці, якими можуть бути тільки фізичні особи. До другої групи відносяться інші фізичні і юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставі договору або чинного закону.

Іншими суб'єктами авторського права (похідними) можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, в тому числі і держава Україна, до яких авторське право переходить на підставі договору або закону.

У відповідності з українським законодавством автор має численні майнові й немайнові права, може виконувати роботи на замовлення й договір, зберігаючи при цьому своє право на твір, за умови, що дане право закріплене у відповідному договорі.

Крім того автор має право передавати право на використання об'єктів своєї інтелектуальної діяльності на основі ліцензії або договору.

Використана література

Конституція України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст.141

Драпак Г., Скиба М.Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник.-Хмельницький: ТУП, 2007. - 155 с.

Авторське право. <http://uk.wikipedia.org/wiki> - Завантажено 27.09.10.

Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч.посіб. - Вид.2-ге, перероб. і доповн. - К., 2006. - 278 с.

Мікульонок І. О. Основи інтелектуальної власності: Навч. посіб. - 2005. - 232 с.

Конституція України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 72 с.

Закон України “Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР” від 4 лютого 1994 р. // ВВР України. - 1994. - №24. - С.687.

Прахов Б.Г. Уголовный кодекс Украины и охрана интеллектуальной собственности // Защита прав интеллектуальной собственности: проблемы и пути решения. - Симферополь, 2003. - С. 3-4.

Кузьменко Т.С. Поняття, структурні компоненти та види бренду /Т.С. Кузьменко //Актуальні проблеми держави і права: збірник наукових праць. Вип. 53. /редкол.: С.В. Ківалов (голов.ред.) та ін.; відп. за вип. Ю.М. Оборотов. - Одеса: юридична література, 2010. - С. 185-191.

Кузьменко Т.С. Поняття, види та правова охорона рекламних слоганів /Т.С. Кузьменко //Сучасні проблеми правової системи України: Зб. наук. праць. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бошицький, С.В. Бобровник, О.В. Чернецька, О.І. Мацегорін, А.С. Мацко, З.А. Тростюк, С.І. Юшина. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2009. - С. 324-328.

Шиїтська Я. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг? // Закон і Бізнес. -- 1995. -- 17 травня.

Шиїтська Я. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг? // Закон і Бізнес. -- 1995. -- 17 травня.

Мельник 0. М. Правова охорона знаків для товарів і послуг. -- Ірпінь, 2000. - 135 с.

Парижская конвенция по охране промышленной собственности от 20 марта г. // Международное частное право: Учеб. пособие. -- Харьков, Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений (Парижский акт, июля р. // Международная конвенция авторском праве. Комментарии. -- М-., Право інтелектуальної власносп.

Махагонова А. В. Авторское право: Учеб. пособие. -- М.: Юрид. лит., 1999. - 288 с.

Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності в Україні. -- Харків, 2002. -- 362 с.

Охорона інтелектуальної власності: Нормативно-правові акти / За заг. ред. О. Д. Святоцького. -- К.: Концерн «Видавничий Дім сін Юре», 2004.- 1176 с.

Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. -- 2000. -- № 3. --

С 3-14.

19. Охорона промислової власності в Україні: Монографія / За ред. О. Д. Святоцького, В. Л. Петрова. -- К.: Ін Юре, 1999. -- 400 с.

Размещено на Allbest.ru