Роль правової культури у формуванні правової поведінки людини в громадянському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

РОЛЬ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ У ФОРМУВАННІ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ В ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Савенко В.В., к. і. н., доцент кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка.

У статті проведено нормативний аналіз правової культури як соціальної гарантії верховенства закону та формування правової поведінки людини в громадянському суспільстві. Охарактеризовано зміст, структуру, категорії правової культури. Досліджено вплив правової культури на правову поведінку особи в суспільстві. Окреслено шляхи подолання явищ правового нігілізму в умовах юридичної гармонізації соціуму.

Ключові слова: правова культура, правова поведінка, правосвідомість, соціальне регулювання, правове виховання.

В статье проведен нормативный анализ правовой культуры как социальной гарантии верховенства закона и формирования правового поведения человека в гражданском обществе. Охарактеризованы суть, структура, категории правовой культуры. Исследовано влияние правовой культуры на правовое поведение индивида в обществе. Начертаны возможные способы борьбы с правовым нигилизмом в условиях юридической гармонизации социума.

Ключевые слова: правовая культура, правовое поведение, правосознание, социальное регулирование, правовое воспитание.

THE ROLE OF LEGAL CULTURE IN FORMING PERSON'S LEGAL BEHAVIOR IN CIVIL SOCIETY

Savenko V.V.

The normative analysis of legal culture as social guarantee of supremacy of legal law and forming person's legal behavior in civil society has been done in the article. The content, structure, and categories of legal culture has been described. The influence of legal culture on person's legal behavior in society has been researched. The ways of overcoming the phenomena of legal nihilism in the conditions of legal harmonization of society have been outlined.

Key words: legal culture, legal behavior, legal consciousness, social regulation, legal education.

Зміст

Постановка проблеми. Дотримання правових принципів організації громадянського суспільства та реалізація ідей правової держави неможливі за відсутності правосвідомості та правової культури населення. Повага до закону і прав людини, що втілюється у правовій поведінці, - невід'ємна ознака правової держави, без якої унеможливлюється формування традицій дотримання законності. З цієї причини сучасною юриспруденцією правова культура розглядається як частина загальнолюдських цінностей, основним призначенням яких є забезпечення охорони та захисту прав людини.

Правова культура закономірно обумовлена системою факторів, що її формують. Люди, перебуваючи в суспільстві, постійно взаємодіють одне з одним. За рахунок цього вони вирішують різного роду завдання, визначають перспективи власної життєдіяльності. Гармонізація суспільної взаємодії вимагає від людей засвоєння системи основних прав і свобод, усвідомлення соціальної цінності права. У цьому сенсі дослідження "правової культури" як механізму впливу на суспільну свідомість і засобу формування та регулювання правової поведінки людей у громадянському суспільстві є актуальною проблемою філософії права. Відсутність філософського обґрунтування механізмів формування моделі поведінки особи в соціумі спонукає нас до поглибленого аналізу взаємозумовленості понять "правова культура" та "правова поведінка", дослідження ролі "правової культури" в системі соціального регулювання суспільних відносин в межах правової реальності соціуму.

Ступінь розробленості проблеми. Процес дослідження проблеми взаємовідносин особи та права не втрачає актуальності крізь призму всієї історії людства. Науковий доробок вчених на цю тему є достатньо потужним, адже своєю проблематикою вона стосується найширшого кола питань: від історичних витоків становлення людської поведінки як соціального феномена до правової відповідальності, що водночас є одним із видів правової культури. правова культура поведінка суспільство

Аналізу правової поведінки як соціального феномену прогресивно-правового розвитку особистості в громадянському суспільстві присвячені наукові праці С. Алексєєва, В. Вітрука, В. Котюка, П. Рабиновича, С. Тихонової, П. Мартиненка, Н. Крестовської, І. Сохіна, Ю. Козенко та ін.

Правову культуру як юридичну категорію досліджували такі теоретики права, як А. Венгеров, В. Сальнікова, Т. Синюкова, О. Скакун, В. Копєйчиков, В. Лемак, I. Голосніченко, I. Яковюк, Г. Назоренко, С. Комарова, М. Матузов та ін.

Втім, незважаючи на широко представлену історіографію окресленої проблеми, філософсько-правовий аналіз правової поведінки особи та її детермінації в системі правової культури громадянського суспільства не став предметом комплексного дослідження.

Мета статті - розкрити зміст та взаємозалежність понять правова культура та правова поведінка; охарактеризувати структуру та категорії правової культури; дослідити вплив правової культури на формування правової поведінки особи в соціумі.

Виклад основного матеріалу. Поведінка людини - складне багатофакторне явище, вивчення якого потребує сучасних уявлень про ймовірні структурно-логічні моделі її формування. Сутність кожного поведінкового акту визначається його місцем у загальній структурі поведінки особистості. У процесі індивідуального розвитку поведінкові системи трансформуються в складний комплекс індивідуальної поведінкової стратегії, утворюють поведінковий тип особистості, формують модель культури поведінки соціуму. Поведінка людини детермінована, закономірно обумовлена системою факторів, що її формують. Люди, перебуваючи в суспільстві, постійно взаємодіють одне з одним. За рахунок цього процесу вони вирішують різного роду завдання, визначають перспективи власної життєдіяльності. Існуючи в усіх сферах життя суспільства, суспільні відносини надають йому сталого й цілеспрямованого характеру, тим самим забезпечуючи суспільний правопорядок в державі.

У процесі регуляції поведінки особистості соціальні норми взаємодіють з багатьма факторами, що обумовлюють її спрямованість. При цьому особливий інтерес викликають внутрішні і зовнішні способи регуляції поведінки, адже саме вони роблять соціальні норми ефективними або неефективними для здійснення соціального впливу.

Формування моделі поведінки значною мірою нагадує процес утворення особистісної системи норм моралі та використання їх як умов і детермінант соціального розвитку особистості - її соціалізації. Відбувається це шляхом формування так званих статус- них характеристик, котрі виникають у процесі оволодіння особистістю системою норм і культурних цінностей соціальної групи, до якої вона належить. Соціолог П.А. Сорокін ставить цю модель поведінки у залежність від психофізичних механізмів функціонування людей, інтегруючим чинником соціалізації яких виступає колективний рефлекс. Така модель поведінки називається соціально-правовою [1, с. 514].

Соціальний аспект цієї поведінки можна трактувати як широку систему або сукупність взаємопов'язаних дій та вчинків, котрі визначаються потребами, мотивами, інтересами, обов'язками та формами суспільного життя. Серед яких, згідно з природно-правовою концепцією Е. Фромма, виокремлюють потреби у спілкуванні, у міжіндивідуальних зв'язках, у творчості, у прагненні до пізнання, уподібнення, освоєння буття тощо [2, с. 87]. Таким чином, соціальна поведінка особи трактується як система або сукупність взаємопов'язаних дій та вчинків особи, котрі визначаються потребами, мотивами, інтересами та формами суспільного життя, серед яких потреби у спілкуванні, міжіндивідуальних зв'язках, творчості, прагненні до пізнання, уподібненні, освоєнні буття [3].

Натомість правове розуміння поведінки обмежується лише трьома критеріями: фактором впливу, відповіддю на вплив та підкріплювального наслідку (системи заохочень або покарань). З цього погляду соціальна поведінка синонімізується із правовою і визначається як поведінка особи (дія чи бездіяльність) свідомо-вольового характеру, врегульована нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки.

Систематизація наукових даних з окресленої проблеми дає підстави розглядати феномен формування правової поведінки з позиції безпосереднього впливу середовища, а також з урахуванням характеру взаємодії особистості зі своїм оточенням. На думку І.О. Сохан, психологічна детермінація правової поведінки визначається наявністю соціально-психологічного і функціонального конструктів, які зумовлюють трансформацію системи зовнішньої регуляції у соціальні установки, ціннісні орієнтації та морально-правові уявлення [3, с. 35]. Дія цього принципу ґрунтується на індивідуальному природному почутті права, яке є невід'ємною правоз'ясувальною та нормоутворювальною складовою правосвідомості особистості. Закон у цих процесах виконує мотиваційно-стимулюючу функцію. Утримуючи суб'єктів права від протиправної поведінки, він одночасно стимулює правосвідомість населення і тим самим сприяє формуванню правової культури громадянського суспільства.

Правова культура, зумовлена соціальним, духовним, політичним, економічним ладом держави, виступає в даному контексті віддзеркаленням правової свідомості суспільства. Рівень її сформованості значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми й засоби забезпечення прав громадян, ступінь визнання загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

Розглядаючи правову культуру як багатоаспектне явище - різновид і невід'ємну частину загальної культури, що становить систему духовних і матеріальних цінностей у правовій сфері, дослідники неминуче стикаються з проблемою відсутність єдиного підходу до трактування як самої категорії "правова культура", так і її структурних компонентів. Передусім це стосується взаємоузгодженості її культурологічної та юридичної складових. Серед теоретиків права точиться тривала дискусія навколо того, що означає "правова культура": змістова категорія поняття "культура" чи форма суспільної правосвідомості, державно-правових відносин тощо.

Так, Юридична енциклопедія, визначаючи "правову культуру", розглядає її як складову загальної культури - сукупність факторів, що характеризують рівень правосвідомості, правовідносин, досконалості законодавства, організації роботи з його дотримання, стан законності і правопорядку [4, с. 37].

Професор А. Венгеров, заглиблюючись у змістові характеристики поняття, тлумачить його як форму суспільної правосвідомості - сукупність взаємопов'язаних ідей та емоцій, що виражають ставлення суспільства, окремих соціальних груп та індивідів до права та закону як механізму його реалізації [5, с. 293].

О. Лукашева та С. Алексеєв у визначеннях "правової культури" більше орієнтовані на об'єктивні та інтелектуальні рівні розуміння права. Так, О. Лукашева розглядає "правову культуру" як ступінь знання законодавства, поваги до законів, вміння правильно розуміти їх і застосовувати в точній відповідності з тими задачами, для рішення яких вони були створені, а С. Алексеєв - як ступінь знайомства людей з правом, його розуміння, що забезпечує обов'язковість дотримання всіма особами правових вимог [6].

Продовжуючи дискусію, український теоретик права О. Скакун вбачає у "правовій культурі" одну з форм державно-правових відносин, що знаходить вираження у правових нормах, інститутах і здатності до оцінки даних явищ [7, с. 211]. В. Копейчиков та В. Лемак розглядають "правову культуру" як сукупність досягнень суспільства, його соціальних груп та громадян у галузі регулювання суспільних відносин, яка забезпечує верховенство права у суспільному житті, тобто панування у суспільному житті правових принципів справедливості й гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця людини як вищої соціальної цінності [8, с. 140].

Не применшуючи значущості описаних підходів до визначення "правової культури", віддаємо перевагу аксіологічному тлумаченню цього поняття, через призму якого найбільше викристалізовується усе "юридичне багатство", що знаходить відображення в рівні регулятивних властивостей права, нагромаджених правових цінностях, що належать до духовної культури та правового прогресу [9, с. 217-218]. Разом з тим не можемо не усвідомлювати того, що правова культура перебуває у складній органічній єдності з іншими областями культури, і в її специфічному змісті обов'язково знаходять відображення окремі риси і особливості, притаманні культурі в цілому.

Взаємодія правової та інших областей культури здійснюється в результаті взаємозв'язку і взаємовпливу однотипних культурних комплексів, що належать до різних культурних сфер (політичної, моральної, правової та ін.). Елементи, що формують правову культуру, одночасно входять і до інших структур. Так, право є складовою системи соціальних норм; правовідносини - системи суспільних норм; правові заклади - системи соціальних інститутів; правосвідомість - системи суспільної свідомості.

Функціональні зв'язки споріднених елементів в цих системах забезпечують відповідність одне одному тих областей культури, в які вони одночасно входять. У випадку невідповідності створюється прецедент до дезорганізації нормальної діяльності систем, одним із проявів якої виступає, наприклад, злочинність [8].

Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особи та правовою культурою суспільства.

Правова культура особистості включає в себе: знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акту, сферу його дії; повагу особи до права, засновану на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин; звичку узгоджувати свої дії із приписами правових норм; вміння використовувати правові знання у повсякденній практичній діяльності, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права та законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки; високу правову активність особи у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.

Правова культура особистості нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства, яка є відображенням рівня розвитку його правосвідомості. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верховенства права і правового закону, поваги до основних прав і свобод людини й громадянина.

Правова культура суспільства охоплює всі правові явища в динаміці їх розвитку, характеризується та визначається станом загальної культури населення, якістю національного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, рівнем правосвідомості, станом правопорядку, законності та юридичної практики. Правова культура суспільства відображає рівень розвитку його правосвідомості, системи права і законодавства, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми у правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верховенства права і правового закону, поваги до основних прав і свобод людини й громадянина [10, с. 57].

Правова культура складається з цілого ряду елементів (рівнів). Один з яких - якісний стан юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини та громадянина. Показником такого стану є: наявність демократичного, гуманістичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам у сфері прав людини; існування ефективних національних правових засобів та процедур для захисту конституційних прав і свобод; реальна можливість у випадку, коли громадянин вважає, що державні органи порушили його права, а він не зміг за допомогою передбачених законодавством засобів їх захистити, звернутися до міжнародних правових інституцій, наприклад, до Європейської комісії з прав людини, Європейського суду з прав людини.

Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб: ступінь засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти. Звідси можна зробити висновок, що одним із шляхів формування правової культури суспільства є правове виховання населення (правова освіта, правова пропаганда й агітація, самовиховання), консолідоване у правовій діяльності, спрямованій на формування у людей високого рівня правової свідомості.

Правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціального виховання: моральним, політичним, естетичним та ін. Їх можна назвати "субправовими", тобто такими, що "прилягають до правового", "пов'язані з правовим", оскільки всі вони так чи інакше виходять на орбіту правового виховання.

Висновок

Отже, формування правової культури суспільства здійснюється через впровадження у практику суспільного і державного життя принципів верховенства права та правового закону, правове виховання громадянського суспільства, формування належного рівня правової поведінки у суспільстві, підвищення правосвідомості посадових осіб, формування поваги до права та переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм. Безумовно, досягнення такого стану речей - справа не одного року. Вона важка, кропітка, потребує значних зусиль і застосування комплексних заходів як з боку держави, так і кожного громадянина.

Не малу роль у цьому процесі відіграє оптимізація роботи державних органів влади у сфері реалізації та кодифікації правових норм як засобу регулювання суспільних відносин населення країни. Налагодження правопорядку в державі неминуче призведе до розквіту правової культури громади, що дозволить у майбутньому долучити Україну до списку провідних держав світу, в яких право та закон визнаються найефективнішим засобом досягнення соціальної справедливості та економічного процвітання.

Література

1. Сорокин П.А. Элементарный учебник общей теории права в связи с теорией государства / П. А. Сорокин. - Санкт Петербург: СПб. ун-т, 2009. - 846 с.

2. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм. - М.: Республика, 1994. - 194 с.

3. Сохан І.О. Правова поведінка особистості як соціально-психологічна проблема / І.О. Сохан // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. - Вип. 2.

4. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Ю.С. Шемшу- ченко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998. - Т. 5: П-С. - 2003. - С 37.

5. Венгеров А. Теория государства и права / А. Венгеров. - 3-е изд. - М.: Юриспруденция, 2000. - 528 с.

6. Соціологія права: - підручник - / за заг. ред. Л.М. Герасіної, М.І. Панова. - К., 2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// radnuk.irfo/ pidrychnukU/sotsiologiya/505-panova.html.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: - підручник - / О.Ф. Скакун. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

8. Загальна теорія держави і права / за ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - С. 140.

9. Лемак В.В. Загальна теорія держави і права / В.В. Лемак. - Ужгород, 2003. - С. 217-218.

10. Тимчук Т.О. Правова культура: поняття, сучасний стан та перспективи розвитку в Україні.

Размещено на Allbest.ru