Особливості здійснення адвокатами представництва у цивільному, господарському процесах та адміністративному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Особливості здійснення адвокатами представництва у цивільному, господарському процесах та адміністративному судочинстві

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу, встановлюючи, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Тобто наданням правової допомоги на професійному рівні в Україні займаються адвокати, діяльність яких регулюється відповідним законодавством.

Правові підстави участі адвокатів у цивільному процесі визначені ЦПК, у господарському процесі -- ГПК, в адміністративному судочинстві -- КАС. Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" покладає на адвоката виконання у цивільному, господарському процесі та в адміністративному судочинстві функції представництва. Однак ані Конституція, ані інші закони України не визнають надання юридичної допомоги в цивільному, господарському процесі та в адміністративному судочинстві виключною сферою діяльності адвокатури.

Так, у ст. 12 ЦПК зазначено, що особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, що надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати у цій справі представника (ст. 38 ЦПК). Тобто представник може діяти у цивільному процесі поряд з цією особою або заміщуючи ЇЇ. Юридичних осіб представляють їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники. В окремих випадках у цивільному процесі не допускається заміна особи її представником. Це може бути зумовлено захистом особою її особистого немайнового права, наприклад визнання шлюбу недійсним. У справах про усиновлення дітей теж обов'язковою є участь заявника-усиновителя, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення (ст. 254 ЦПК).

Відповідно до ст. 42 ЦПК повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

1) довіреністю фізичної особи;

2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи має бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Довіреність фізичної особи, яка є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якої прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг із договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.

ГПК зазначає, що справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, які діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Громадяни можуть вести свої справи у господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору (ч. 7 ст. 28 ГПК).

Процесуальний статус адвоката в адміністративному процесі подібний до такого ж при розгляді цивільних справ. Юридичні та фізичні особи мають право брати участь в адміністративному процесі особисто або через представника (ст. 56 КАС). Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону. Повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору на здійснення представництва в суді, мають бути підтверджені довіреністю або усною заявою довірителя із занесенням її до журналу судового засідання. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, виданим відповідним адвокатським бюро чи об'єднанням, або договором про надання правової допомоги. Стосовно надання правової допомоги при вирішенні справ в адміністративному суді у ст. 16 КАС прямо зазначено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура.

Адвокат добровільно обирається стороною (третьою особою, заінтересованою особою) і діє в межах наданих йому повноважень.

У більшості випадків особи звертаються до адвокатів за консультацією, яка може передувати укладенню договору про здійснення представництва адвокатом інтересів особи та її зверненню до суду.

Тому, пропонуючи особі шляхи захисту її прав у конкретній ситуації, адвокат повинен чітко роз'яснити клієнтові всі позитивні й негативні сторони даного способу захисту і проаналізувати всі інші можливі варіанти. Крім того адвокат має роз'яснити, що особи можуть звернутися із заявою до суду особисто, або ж запропонувати їм укласти з ним або іншим адвокатом договір про представництво їх інтересів у суді.

На цьому етапі адвокату необхідно прийняти рішення про можливість взяття на себе обов'язків щодо представництва інтересів довірителя. Для цього адвокат повинен перевірити формальну сторону прийняття доручення, оскільки може прийняти доручення про надання правової допомоги лише безпосередньо від клієнта або його представника, уповноваженого на укладення договору з адвокатом, або законного представника неповнолітнього чи недієздатного клієнта, або органу (посадової особи).

При прийнятті доручення на ведення цивільної справи адвокат повинен пам'ятати, що згідно із Законом він повинен дотримуватись принципу уникнення конфлікту інтересів. Тобто Законом передбачається неможливість існування у адвоката інших інтересів у вирішенні справи на момент прийняття доручення про представництво, крім інтересів, зумовлених виконанням ним представницьких обов'язків. У ст. 40 ЦПК визначено, що одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні. Крім того у разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони (ч. 5 ст. 44 ЦПК, ч. 4 ст. 59 КАС).

У ст. 44 ЦПК зазначено, що повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, що їх може вчинити ця особа. За ч. 2 даної статті обмеження повноважень представника на вчинення процесуальної дії мають бути обумовлені у виданій йому довіреності. Буквальний зміст цієї норми означає, що адвокат, який діє на підставі ордера (п. 4 ст. 42 ЦПК), має всі ті повноваження, які має особа, якій він надає правову допомогу. Таким чином, автори Кодексу прирівняли ордер адвоката до довіреності і встановили для них однаковий правовий статус.

Відповідно до ст. 22 ГПК, маючи ті ж самі повноваження, що і сторона, представники мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Представники, як і сторони, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У ст. 59 КАС визначено, що повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов'язковими для нього. Представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має право повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягти примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення, якщо право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлено у виданій йому довіреності. Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності. Представник може відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, і суд. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються статтями 248--250 Цивільного кодексу України.

На підставі наданих повноважень адвокати допомагають особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовується такий процесуальний засіб, як позовна заява.

Складання позовної заяви є одним із найважливіших завдань адвоката. Кожен юрист, на якого покладено обов'язок надання правової допомоги фізичним чи юридичним особам, повинен професійно, юридично обґрунтовано скласти позовну заяву чи інший правовий документ, добре володіти українською мовою.

Перед складанням позовної заяви її укладач має ретельно з'ясувати суть і особливості спірних правовідносин, наявність певних юридичних фактів і засобів доказування.

Одержавши від клієнта відомості про фактичні обставини (події, факти), взаємовідносини сторін, їх процесуальну та цивільну дієздатність, а також визначившись із правовою природою спору, фахівець повинен вирішити питання про доцільність пред'явлення позову до суду.

Після складання позовної заяви слід застерегти клієнта щодо підстав та наслідків залишення позовної заяви без розгляду або закриття справи (наприклад, статті 121, 206, 207 ЦПК), а також несплати судового збору (ст. 121 ЦПК). Також слід взяти до уваги можливості врегулювання спору в попередньому судовому засіданні. Важливе значення для складання позовної заяви має встановлення кола осіб, які братимуть участь у справі на стороні як позивача, так і відповідача, необхідності (або її відсутності) залучення третіх осіб до участі у справі.

Поряд із цим, потребує обговорення з клієнтом і питання про підстави і застосування одного з видів забезпечення позову (накладення арешту на майно, гроші, заборону вчиняти певні дії тощо).

Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі відповідно до вимог процесуальних кодексів України. Суддя, до якого надійшла заява, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті заяви оформляється мотивованою ухвалою. З прийняттям позовної заяви виникають процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, який набуває права і обов'язки процесуального представника.

До позовної заяви додають документи, що підтверджують сплату судового збору. Якщо заяву подає представник позивача, до неї додається довіреність або інший документ, що підтверджує його повноваження. У разі подання позову представником на захист інших осіб у заяві має бути зазначено підстави звернення до суду в інтересах цих осіб. До позовної заяви також додають її копії та копії всіх документів, що входять до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Недодержання адвокатом вимог до позовної заяви, а також несплата судового збору тягнуть певні правові наслідки. Суддя за цих обставин постановляє залишити заяву без руху і надає позивачу певний строк для усунення недоліків. Також передбачено випадки, коли заява повертається позивачеві без надання строку для усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суддя виносить ухвалу. Перелік випадків повернення позовної заяви є вичерпним. У разі коли умови повернення перестануть існувати, позивач вправі повторно звернутися до суду зі своїми вимогами на загальних підставах.

Залишення суддею позовної заяви без руху або повернення її позивачеві здійснюється на стадії пред'явлення позову, до відкриття провадження у справі. Якщо суддя з різних причин не виявив недоліків у заяві і відкрив провадження у справі, він надає строк для усунення недоліків, а в разі невиконання припису залишає заяву без розгляду.

Законом також передбачено підстави для відмови у відкритті провадження у справі, навіть коли позовну заяву подано й оформлено відповідно до вимог, встановлених процесуальними кодексами України.

Обов'язок доказування покладається на сторони. Тому адвокат повинен відповідально поставитись до стадії підготовки та збору засобів доказування для підтвердження вимог позивача. За відсутності окремих письмових доказів, що мають значення для вирішення спору, фахівець повинен негайно витребувати їх у встановленому законом порядку. Найбільші можливості щодо цього має адвокат, якому органи державної влади, підприємства, установи, організації мають надавати відомості.

У разі труднощів із витребуванням необхідних документів або ненадання їх на адвокатський запит питання про витребування документів має бути поставлено у кінцевій, прохальній, частині позовної заяви.

Адвокат завжди повинен діяти в інтересах свого довірителя. Цей обов'язок безпосередньо стосується і процесу збирання доказів. Якщо у адвоката та його довірителя є відомості, що доказ та його витребування у подальшому може стати утрудненим або взагалі неможливим, він повинен звернутися до суду із заявою про забезпечення доказів.

У стадії підготовки справи до судового розгляду процесуальні представники сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають право заявляти суду клопотання про призначення експертизи, проведення огляду на місці, об'єднання і роз'єднання позовів і вирішення інших питань для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи.

У процесі розгляду судом цивільних справ особи, які беруть участь у справі, -- громадяни і організації, можуть у демократичній процесуальній формі активно здійснювати доказову діяльність, спрямовану на досягнення мети процесу, на встановлення судом об'єктивної істини у справі і постановлення у ній законного й обґрунтованого рішення.

Розгляд справи провадиться шляхом послідовного вчинення судом і учасниками процесу комплексу процесуальних дій, що складають певні частини (підстадії), кожна з яких має свої завдання і відповідний зміст.

Такі частини в юридичній літературі кількісно і понятійно називають по-різному, але можна дійти висновку, що судове засідання складається з чотирьох частин: адвокат цивільний позовний

1) підготовча;

2) дослідження обставин справи і перевірка доказів (розгляд справи по суті);

3) судові дебати;

4) постановлення і проголошення рішення.

Цивільна, господарська справа або провадження в межах адміністративного судочинства являє собою спір між сторонами з приводу права. Звичайно, як і у будь-якому спорі, значну роль відіграють обрані стороною стратегія і тактика захисту своїх прав та інтересів. У цьому аспекті важко переоцінити роль адвоката, який, володіючи правовими знаннями, може і повинен радити своєму довірителю ефективні тактичні прийоми для досягнення найкращого результату у справі. Можна погодитись, що будь-які тактичні прийоми не дадуть переваг у процесі, якщо їх застосування не відповідатиме таким принципам, як раптовість, таємність та оперативність[1]. Тактичні прийоми мають бути несподіваними для протилежної сторони, тобто -- заздалегідь невідомими для процесуального противника та своєчасно застосованими. Усі тактичні прийоми обираються за їх цілеспрямованістю: тактичні прийоми роботи із судом та прийоми щодо протилежної сторони. До тактики роботи із судом можна віднести, наприклад, такі прийоми: 1) відвід судді; 2) оскарження дій та рішень судді; 3) подання клопотань; 4) заперечення проти дій судді; 5) фіксація процесу технічними засобами; 6) залучення ЗМІ. Щодо протилежної сторони у цивільному процесі можуть бути застосовані такі тактичні прийоми: 1) переконання до судового розгляду справи та укладення мирової угоди; 2) передбачення дій противника.

Адвокат як представник сторони зобов'язаний відстоювати інтереси свого клієнта у будь-якій стадії процесу, користуючись наданими йому процесуальними правами та виконуючи передбачені законодавством процесуальні дії. Однак однією з найбільш цікавих була і залишається діяльність адвоката під час судових дебатів, оскільки саме у цій стадії процесу адвокат може проявити себе як судовий оратор і переконати аудиторію.

Судові дебати -- це третя частина судового засідання з розгляду справи, яка складається з промов сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У таких промовах висловлюються: підсумкові висновки щодо дослідження обставин справи з приводу всього фактичного матеріалу і доказів, перевірених і з'ясованих у процесі доказування; пропозиції; чи підлягає задоволенню правова вимога і на підставі яких законів.

Не слід забувати і той факт, що судові дебати виступають здебільшого як засіб спілкування, комунікації, як спосіб обміну думками і судженнями. Це форма відстоювання судовими ораторами своїх процесуальних позицій, процес взаємодії між ними. Тому при складанні судової промови окрім суто юридичних і логічних її аспектів слід враховувати також психологічні та етичні, кожен з яких впливає не тільки на зміст промови, а й на спосіб її побудови.

Виступ адвоката у судових дебатах -- один із найскладніших і найвідповідальніших моментів. Він неможливий без глибоких знань норм як процесуального, так і матеріального права та основ судової риторики.

Під час судових дебатів у своїй промові, зверненій до суду, адвокат зобов'язаний проаналізувати:

* кожну обставину, на якій ґрунтується позиція протилежної сторони, і подані нею докази, досліджені у судовому засіданні;

* доказовий матеріал, поданий в обґрунтування власної позиції, досліджений судом, і запропонувати суду його оцінку;

* обґрунтувати вимоги або заперечення вже встановленими, на його думку, фактами;

* вказати норми матеріального та процесуального права, на підставі яких слід винести рішення у справі;

* просити суд задовольнити або відмовити в задоволенні позову, а також вирішити питання про покладення судових витрат на іншу сторону.

Апеляційне і касаційне оскарження судових рішень є важливими процесуальними гарантіями захисту прав осіб, які беруть участь у справі. Складність оскарження рішень суду полягає в тому, що предмет доказування у таких справах складається з "помилок" суду, які, на думку адвоката, порушують права його довірителя. Тобто в цьому провадженні, по суті, має місце спір не між особами, а між адвокатом і судом з приводу законності дій і рішень останнього. Але увага адвоката має зосереджуватися не на особі судді, а на тих процесуальних помилках, що негативно вплинули або могли вплинути на рішення суду.

Загальний аналіз апеляційного і касаційного проваджень, а також провадження у зв'язку з переглядом судового рішення Верховним Судом України або в зв'язку з нововиявленими обставинами свідчить про їх суттєві відмінності.

Відповідно до ст. 292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст. 293 цього Кодексу. Право на апеляційний перегляд передбачено також ст. 91 ГПК і ст. 185 КАС.

Це право реалізується шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги в установлені законом строки апеляційного оскарження. Саме допомога під час підготовки та подання таких документів є однією з найважливіших форм участі адвоката в апеляційному провадженні.

Згідно зі ст. 292 ЦПК, якщо адвокат брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції" то оскаржити рішення суду в апеляційному порядку він може за наявності у нього відповідних повноважень. За загальним правилом (це випливає з положень ч. 1 ст. 292 ЦПК), право на апеляційне оскарження мають також особи, які, хоча й не були залучені судом до участі у справі, однак щодо їхніх прав і обов'язків суд першої інстанції постановив рішення. Якщо такі особи звернуться до адвоката і укладуть з ним договір про надання правової допомоги, він має право ознайомитися з матеріалами справи та підготувати в інтересах цих осіб апеляційну скаргу в разі його уповноваження брати участь і представляти їх інтереси у суді апеляційної інстанції.

Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлені процесуальними кодексами України. Адвокат в апеляційній скарзі обов'язково повинен зазначити такі відомості: посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження; у чому полягає незаконність (або) необґрунтованість рішення або ухвали суду (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення, відповідно до встановлених судом обставин, правовідносин); нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Також адвокату необхідно правильно визначитись із предметом оскарження, оскільки суд апеляційної інстанції розглядає скаргу в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Адвокат може посилатись на нові факти, нові докази, а також докази, що, на думку осіб, які беруть участь у справі, судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого законом порядку.

Адвокат у суді апеляційної інстанції не повинен змінювати по суті підставу або предмет позову. Якщо в цьому є необхідність, то адвокат може звернутися до суду в загальному порядку з новим позовом, про що він повинен повідомити клієнта. На стадії апеляційного провадження позивач має лише право відмовитись від позову, а сторони -- укласти мирову угоду відповідно до загальних правил, які стосуються процедури її укладення, її наслідків, незалежно від того, хто подавав таку апеляційну скаргу. Тому адвокат в апеляційній інстанції повинен надати допомогу своєму клієнтові у здійсненні цих процесуальних дій, роз'яснити додатково їх сутність і наслідки, що настануть для клієнта за відмови від позову та укладення мирової угоди.

У разі незгоди адвоката і клієнта з рішенням або ухвалою апеляційного суду вони можуть оскаржити їх до суду касаційної інстанції. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Безумовно, на цій стадії згаданим особам також може знадобитись правова допомога адвоката. Це, наприклад, допомога у складанні касаційної скарги.

Касаційна скарга повинна складатись відповідно до вимог закону, а мотивувальна частина скарги має зазначати: назву закону, з порушенням якого постановлено рішення, ухвалу; в чому полягає порушення або неправильне застосування норм, внаслідок яких постановлені рішення чи ухвала.

До безумовних (обов'язкових) підстав для скасування судових рішень у всіх випадках належать: розгляд справи неповноважним суддею або складом суду; ухвалення і підписання судового рішення не тим суддею або суддями, які розглядали справу; розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених належним чином про час і місце судового засідання; вирішення судом питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі; суд розглянув не всі вимоги, і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення. Саме цей перелік повинен враховувати адвокат при складанні касаційної скарги.

Окремої уваги заслуговують питання, пов'язані з відшкодуванням витрат на правову допомогу, надану адвокатом. В адміністративному судочинстві порядок розподілення та відшкодування витрат на правову допомогу визначений ст. 90 КАС. Так, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Відповідно до ст. 44 ГПК і ст. 79 ЦПК до судових витрат також віднесені витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, що надається адвокатом.

Особливості надання адвокатами правової допомоги юридичним особам

Значення та етичні засади надання адвокатами правової допомоги юридичним особам

Діяльність адвокатури в Україні є достатньо різноплановою. Свою правозахисну функцію адвокати виконують, не тільки захищаючи та представляючи інтереси фізичних осіб, а й надаючи кваліфіковану правову допомогу юридичним особам і фізичним особам, які займаються підприємницькою діяльністю.

Разом із кардинальними змінами в економіці України, що сталися після набуття нашою державою незалежності, виникло багато проблем, пов'язаних із недостатньою захищеністю прав громадян і підприємств, організацій, установ у площині підприємництва. Це питання захисту права власності та корпоративних прав, різноманітні майнові спори. Підприємницька діяльність врегульовується та контролюється численними державними органами, дії та рішення яких далеко не завжди відповідають нормам закону. Відносини між підприємствами, що мають договірний характер, також потребують відповідності вимогам нормативного характеру. У певних випадках підприємницька діяльність привертає увагу правоохоронних органів і зумовлює застосування до винних осіб різних форм юридичної відповідальності.

За таких умов своєчасна кваліфікована правова допомога є необхідною складовою будь-якої підприємницької діяльності. Звичайною формою такої правової допомоги є створення юридичною особою своєї власної юридичної служби (відділу, департаменту), або хоча б включення до штатного розкладу посади юрисконсульта. Звичайно, це є певним вирішенням багатьох питань, що виникають щодня у роботі будь-якого підприємства чи організації. Юристи, які постійно працюють на такому підприємстві, завжди в курсі його внутрішніх проблем, добре знають його кадровий склад, орієнтуються у специфіці фінансово-господарської діяльності саме цього підприємства.

Однак сьогодення потребує від юристів набагато більше ніж просто поверхневе орієнтування в усіх галузях законодавства. Для надання дійсно висококваліфікованої правової допомоги, для досягнення дійсно високих результатів потрібні глибокі знання у певній галузі права та неабиякий досвід практичного застосування норм цього права. Тобто підприємцеві потрібний юрист, який спеціалізується саме на тих питаннях права, яких потребує у даний момент певна правова ситуація. У деякі моменти роботи підприємство потребує глибоких знань у царині податкового чи митного права, іноді важливим стає досвід представлення інтересів у господарському суді, а подекуди -- і досвід захисту прав та інтересів у кримінальному процесі.

Така ситуація не залишає багато шансів на ефективну роботу штатних юрисконсультів, які не мають можливостей для такої глибокої спеціалізації по кожній з галузей права. Саме тоді керівництво юридичних осіб "згадує" про існування адвокатів, висококваліфікованих юристів, обізнаних саме на тих питаннях, що є актуальними для підприємства сьогодні. Звичайно, у такому разі у найвигідніших умовах опиняються ті адвокатські об'єднання, що мають у своєму складі спеціалістів у різних галузях права і працюють за командним методом, вирішуючи проблеми клієнта колективно.

Не можна не згадати ще один надзвичайно важливий та вагомий аргумент на користь саме адвокатів при наданні правової допомоги юридичним особам. Але гарантія адвокатської діяльності у вигляді адвокатської таємниці не скасовується із зміною статусу клієнта адвоката. Так само як адвокат повинен зберігати конфіденційність стосовно інформації, що надійшла до нього від звичайної людини, він повинен зберігати в таємниці і відомості, що були ним отримані при наданні правової допомоги особі юридичній. Згідно із Законом, Кримінальним процесуальним кодексом України адвокат не може бути допитаний стосовно інформації, що стала йому відома в зв'язку з його професійною діяльністю. Водночас, у будь-якому разі він зможе виступити захисником прав і законних інтересів посадових осіб юридичної особи, якій він надавав правову допомогу.

Звичайно, умови конфіденційності закладаються в основу роботи будь-якого штатного юриста. Однак жоден юрист не позбавлений відповідальності за відмову від дачі свідоцьких показань чи за дачу завідомо неправдивих свідчень. Лише адвокат, особа, яка отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право розраховувати на недоторканність адвокатського імунітету в аспекті нерозголошення відомостей, що входять до предмета адвокатської таємниці.

У Правилах адвокатської етики значна увага приділена етичним аспектам відносин адвоката з клієнтом -- юридичною особою. Так, у ст. 39 Правил зазначається, що у відносинах з надання правової допомоги клієнту -- юридичній особі адвокат при визначенні суб'єкта прав і обов'язків клієнта і порядку реалізації своїх обов'язків має виходити з такого:

-- для цілей передбаченої законодавством і цими Правилами взаємодії з клієнтом (узгодження змісту доручення, отримання дозволу на розголошення конфіденційної інформації, надання роз'яснень щодо правової позиції у справі, інформування про хід виконання доручення тощо) клієнта уособлює особа, яка від імені юридичної особи уклала договір про надання останній правової допомоги, маючи на те належні повноваження, або інша особа (особи), зазначена в договорі;

-- носієм прав та обов'язків, які захищає або представляє адвокат при наданні правової допомоги, є юридична особа як така.

Якщо пов'язані з предметом доручення дії особи (осіб), яка від імені юридичної особи уклала договір про надання останній правової допомоги, маючи на те належні повноваження, або інша особа (особи), зазначена в договорі, або інших осіб, що перебувають у трудових (членських або подібних) відносинах з клієнтом -- юридичною особою, є протиправними або такими, що об'єктивно шкодять інтересам клієнта і унеможливлюють ефективне виконання доручення, адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) має вжити розумно необхідних і доступних йому заходів для зменшення негативних наслідків таких дій, зокрема може оскаржити їх керівнику юридичної особи (або вищому щодо нього органу). Якщо незважаючи на вжиті адвокатом заходи керівник юридичної особи (або вищий орган) підтримують зазначені дії (бездіяльність), шкідливі для інтересів юридичної особи, адвокат може розірвати договір про надання правової допомоги клієнту -- юридичній особі в односторонньому порядку.

У ст. 40 Правил окремо визначаються особливості застосування правил щодо конфлікту інтересів у відносинах з клієнтом -- юридичною особою. Наприклад, якщо у спілкуванні з посадовими особами, службовцями та іншими працівниками клієнта -- юридичної особи, пов'язаному з наданням правової допомоги цьому клієнту, стає очевидним, що виникає ситуація конфлікту інтересів, адвокат повинен недвозначно повідомити, що він представляє клієнта -- юридичну особу і пояснити свої обов'язки, пов'язані з конфліктом інтересів. Крім того у період дії договору про надання правової допомоги клієнту -- юридичній особі адвокат не повинен укладати договори про надання правової допомоги з особами, що перебувають у трудових, цивільно-правових та інших правовідносинах з клієнтом, якщо це може суперечити інтересам клієнта -- юридичної особи. Також адвокат не повинен укладати договори про правову допомогу з названими особами, якщо він є носієм суперечливої доказової інформації, отриманої при наданні правової допомоги юридичній особі. Адвокат не може приймати доручення від клієнта, якщо суть доручення зводиться до необхідності вчинення в інтересах такого клієнта дій, спрямованих на захист його прав, які перебувають у конфлікті інтересів з юридичною особою, в якій адвокат раніше працював або надавав правову допомогу, в результаті чого володіє інформацією, яка може бути використана проти такої юридичної особи.

Размещено на Allbest.ru