Форми судового допиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми судового допиту

допит судовий перехресний

Судовий допит має низку специфічних форм, які окремо у процесуальному законі не виділено. Мистецтво допиту якось само собою відійшло на другий план, його проблемами ґрунтовно не займаються. Звичайно, є певні напрацювання у сфері кримінального процесу, втім переважно вони стосуються досудового слідства. Загальноприйнятим визначенням мети допиту є не що інше, як одержання від допитуваного інформації. І хоча закон не дає класифікації допитів, такі де-факто існують. У суді може бути проведено основний, перехресний і шаховий допити.

Основним називають допит певної особи всіма учасниками процесу та судом. Разом з тим кожний учасник судового розгляду в кримінальному процесі має право ставити свідку додаткові запитання для з'ясування відповідей, отриманих на питання інших осіб. У цьому полягає суть перехресного допиту. І. Д. Перлов писав, що "під перехресним допитом розуміють такий допит, при якому сторони, які беруть участь у справі, можуть почергово ставити питання допитуваному з однієї і тієї ж обставини з метою перевірки, уточнення та доповнення його показів"[1]. Якщо подивитись під цим кутом зору, то допит свідка в цивільному процесі містить елементи основного та перехресного допиту. В теорії права розділяють основний і перехресний допит. З цієї точки зору ЦПК України не передбачає перехресного допиту в чистому вигляді.

Ст. 180 ЦПК встановлює порядок допиту свідків. Процедура допиту має велике значення. Встановлено, що кожного свідка допитують окремо. Свідки, які ще не дали показів, не можуть перебувати в залі засідань під час розгляду справи. Перед допитом встановлюється особа, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі. Свідку роз'яснюють його права і з'ясовують, чи не відмовляється він із встановлених законом підстав від надання показів.

Відмова від давання показів приймається судом шляхом постановлення ухвали. Суд, зокрема, вказує на підстави, з яких свідок відмовився від цього.

Далі суд під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази і відмову від надання показів та приводить його до присяги: "Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи". Текст присяги підписується свідком і приєднується до справи.

Суд пропонує свідкові розповісти все, що йому особисто відомо у справі у вільному викладі. "Перехресний допит допустимий тільки після того, як допитуваний у вільній оповіді викладе все відоме йому у справі"[2]. Першою ставить свідкові питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

Закон встановлює правило, за яким суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення допиту особами, які беруть участь у справі. Це є елементами перехресного допиту. Впродовж допиту свідка сторонами суд уточнює ті чи інші його відповіді. Після закінчення допиту сторонами та їх представниками суд ще має право ставити свої запитання з будь-яких обставин. Перехресний допит виник в англійському процесі як допит, що проводиться обвинувачем і захисником. Однак в українському процесі не можна обмежувати учасників процесу в їх праві ставити питання, спрямовані на уточнення, доповнення, конкретизацію відповідей, одержаних на питання будь-якого з учасників процесу. "Використовуючи можливості перехресного допиту, суд і учасники процесу можуть повніше дослідити обставини справи, заповнити прогалини в показах, проконтролювати їх, деталізувати і конкретизувати незрозумілі моменти в показах, допомогти правильно висвітлити ті чи інші події". У ч. 11 ст. 180передбачено, що "під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі". По суті, це вже перехресний допит.

Однією з форм судового допиту є шаховий допит. А. Л. Ципкін пише: "Шаховий допит полягає в тому, що при проведенні допиту однієї особи водночас пропонуються питання іншим особам щодо тих обставин і фактів, про які йдеться в основному допиті". Так само шаховий допит визначає І. Перлов.

Нерідко у судах можна побачити, як суддя ретельно допитує свідка, не надавши сторонам та іншим особам можливості поставити йому хоч одне питання. Після детального допиту суддя ще контролює, щоб питання, які вже ним ставилися, не повторювались. Якщо таке трапляється, суддя їх знімає, стверджуючи, що цю обставину вже з'ясовано. З урахуванням положень Кодексу 2004 р. такі дії суду недопустимі.

Згідно із ст. 60 Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Тому суд не має брати на себе роль суб'єкта доказування. Сторона має не лише подати докази (наприклад, викликати свідка в суд), а й поставити його дослідження так, щоб суд переконався у достовірності та значенні доказу для вирішення справи440. Суть шахового допиту полягає в тому, що при допиті однієї особи попутно ставлять питання іншим особам щодо обставин, які недостатньо чітко і зрозуміло викладено в показах допитуваного. Ч. 12 ст. 180 вказує, що "суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показах". У цьому випадку слово "суд", на мою думку, належить розуміти у широкому значенні. Не тільки суддя, а й інші особи, які беруть участь у справі, з дозволу суду можуть допитати свідків для з'ясування тих чи інших обставин. Отже, ч. 12 ст. 180 ЦПК, по суті, є різновидом шахового допиту. У радянський період історії У країни питання допиту займались серйозно. І хоча визнання вини тривалий час залишалось "царицею доказів", розвиток методів допиту був одним із пріоритетних напрямів криміналістичної науки. Підставою для одночасного допиту свідків є розбіжності в їхніх показах. Суд не має заважати або випереджувати сторону в цьому дослідженні. Суд сприймає це дослідження, оцінює його значення і уточнює ті обставини і сумніви, які виникли після допиту свідка учасниками, які беруть участь у справі.

Не так важливо знання різновидностей допиту (основний, перехресний, шаховий), як уміння скористатися тими можливостями, які дає ст. 180 ЦПК щодо здійснення допиту свідків. Ч. 11 ст. 180 ЦПК передбачає, що свідок може бути допитаний повторно за власною заявою або з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. На практиці говорять про додатковий або повторний допити. По суті, додатковим допитом є постановка питань підчас дослідження інших доказів. При повторному допиті, на мою думку, приведення до присяги має бути повторено. Повторний допит полягає у з'ясуванні окремих деталей та обставин, потребі усунути суперечності, що виникли. Тут з'ясовуються тільки окремі моменти, які потребують роз'яснень та уточнень. Але при цьому іноді з'ясовуються факти, які по-новому висвітлюють обставини справи. Наприклад, свідок вказує на певну подію, яку інші свідки не підтверджують.

Оскільки докази мають бути одержані й досліджені у процесуальній формі, тобто в порядку, встановленому ЦПК, то ненадання учасникам, які беруть участь у справі, можливості провести дослідження шляхом допиту свідка та перехоплення ініціативи його допиту судом, по суті, означає, що суд відступив від процесуальної форми, тобто допустив процесуальне порушення прав сторони. За певних умов це порушення може потягти незаконність рішення. Судді мають уникати подібної досить поширеної помилки. Крім того, суддя, захопившись таким допитом, мимоволі виказує свою позицію у справі, що недопустимо.

Характерними помилками, які допускають у судах, крім вищевказаної, є:

- невиконання вимог закону про з'ясування ставлення свідка до осіб, які беруть участь у справі;

- нез'ясування джерела обізнаності свідка.

Адвокати, особи, які надають правову допомогу, мають враховувати ці помилки та вживати заходів щодо їх недопущення, наприклад, висловлювати заперечення проти дій головуючого та занесення цих заперечень до журналу судових засідань (протоколу судового засідання - ст. 160 ЦПК).

Суд має знімати питання, якщо вони за змістом ображають честь і гідність особи або не стосуються предмета розгляду чи є навідними. Проте судді й самі мають утримуватись від навідних запитань (тобто в яких міститься відповідь або частина відповіді).

Допитані свідки залишаються у залі судового засідання до закінчення розгляду справи. За згодою сторін суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання до закінчення розгляду справи.

На практиці слухання справ неодноразово відкладається через неявку свідків та інші обставини. В результаті це правило (яке діяло й у Кодексі 1964 р.) порушується. Іноді головуючий дозволяє свідкам залишити залу засідань, не питаючи згоди сторін. Такі дії є, хай і незначним, утім все-таки процесуальним порушенням. Однак адвокат має добре подумати, чи варто в конкретній ситуації заперечувати проти таких дій суду. Разом з тим адвокат, юрист, позивач або відповідач до залишення певним свідком зали засідань має право просити, щоб свідки залишались там.

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за власною заявою, з ініціативи суду або за заявою осіб, які беруть участь у справі. Питання до свідка можуть ставитись також під час дослідження інших доказів. Це новела нового Кодексу. На практиці такі питання ставились до свідків і за Кодексом 1964 р. Закріплення цієї норми - позитивний крок, який підтверджує загальне правило, що свідки мають залишатись в залі засідань до закінчення розгляду справи, оскільки їх присутність може бути корисною під час дослідження інших доказів.

Ст. 182 Кодексу 1964 р. передбачала право суду призначити свідкам очну ставку для з'ясування розбіжностей в їхніх показах. Термін "очна ставка" взято з арсеналу кримінального процесу. Тому цілком логічно, що новий Кодекс відмовився від цього терміна. Передбачено, що суд одночасно може допитати свідків для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показах (шаховий допит).

Дослідження доказів - найважливіша частина судового розгляду, а покази свідків у більшості цивільних справ становлять основний доказовий матеріал. "Нема нічого важливішого й складнішого в адвокатському мистецтві, ніж допит свідків противника", - писав Р. Гарріс[3].

"Вміння вести допит свідків вимагає від адвоката неабиякого мистецтва, досвіду й витримки"[4]. Проте практика засвідчує інше.

Тривалі, багатослівні допити, у процесі яких свідкам пропонуються численні питання з обставин, які не мають істотного значення, складна форма запитань, які іноді нелегко зрозуміти не лише свідкам, а й суддям. Питання ставляться не тільки зайві, а й іноді просто шкідливі щодо інтересів довірителя - все це трапляється у практиці не тільки молодих адвокатів.

На велике значення допиту вказує і П. Сергеїч. "Жива основа процесу полягає в показах свідків і експертів; в їхніх словах загадка й розгадка справи. Тому найголовніша і майже єдина заслуга сторін полягає в умінні вести допит"[5]. Далі стверджується, що більша частина запитань зайві, також багато таких, що викликають несприятливі відповіді, й у більшості цих випадків несприятлива відповідь обумовлена невдалим запитанням.

На відміну від кримінального процесу, де свідків допитують ще на досудовому слідстві, у цивільному процесі ситуація інша. Тут немає досудового слідства, свідки, як правило, не допитуються до початку судового розгляду. Адвокат або інша особа, яка веде допит, має уважно слідкувати за показами, звертаючи увагу на манеру, в якій свідок викладає відомі йому факти, джерело обізнаності, його ставлення до предмета спору і до сторін, які мимоволі проявляє свідок, повноту викладу обставин справи, добросовісність у відтворенні відомих йому фактів.

Мета допиту свідка полягає в тому, щоб одержати покази, сприятливі для довірителя, які підкріплюють обрану стороною або її представником правову позицію.

Підготовка до допиту

Ефективність судового допиту значною мірою залежить від попередньої підготовки до нього. Тому важливо знати принаймні загальні відомості про свідка (вік, професію, освіту, стан здоров'я, посаду і місце роботи, родинні зв'язки, ставлення й особисті стосунки із сторонами). Адвокат може скласти для себе певне уявлення про свідка, одержавши інформацію від клієнта. Якщо це можливо, адвокат може переговорити із свідком, з'ясувати, що він знає про справу, розповісти, як відбувається допит в суді тощо. Така своєрідна підготовка можлива. Суть її полягає в тому, щоб допомогти свідку правдиво розповісти про те, що він знає, якщо його відомості мають значення для справи.

Адвокату належить визначитись, які саме обставини він хоче розкрити для себе за допомогою конкретного свідка, а значить - з'ясувати предмет і тему допиту щодо свідка та зміст цього допиту. Якщо зі свідком реально немає можливості зустрітись і переговорити до допиту в суді (наприклад, свідком, щодо якого заявила клопотання друга сторона), адвокат робить припущення про обсяг інформації, яка відома цьому свідку, і, ґрунтуючись на такому припущенні, наперед готує для себе питання, які потрібно поставити конкретному свідку. Як правило, наперед питання у письмовому вигляді не формулюють. Іноді тільки визначають деякі уточнювальні питання. їх формулюють залежно від конкретних обставин допиту, виходячи із зайнятої правової позиції та відомих матеріалів справи. Проте щодо деяких найважливіших і принципових для справи позицій приділяють увагу формулюванню питань і навіть наперед готують їх у письмовому вигляді, продумавши послідовність, певний логічний внутрішній взаємозв'язок. Має значення і план допиту свідків. Вважають доцільним послідовно допитувати свідків, які дають покази про одні й ті самі обставини справи, а потім переходити до тих свідків, які можуть дати покази про інші обставини. При визначенні порядку дослідження доказів адвокат може продумати це питання і заявити клопотання про певну послідовність допиту свідків, подавши відповідний їх перелік. Але на практиці, якщо одні свідки з'являються в засідання, а інші не з'являються, дотриматись такого порядку важко. Тому судді можуть не підтримати таке клопотання.

Підготовка до допиту інколи завершується складанням письмового плану. Звичайно, якщо цивільна справа нескладна, з'ясуванню підлягає кілька обставин, де легко їх запам'ятати, то письмово такий план не складають. Взагалі складання плану допиту характерне для кримінальних, а не цивільних справ.

1. Кожне питання повинно мати певну мету і розрахунок. Ставлячи питання, адвокат або інша особа мають чітко уявляти, яку відповідь бажають одержати від свідка. Якщо у вільній оповіді свідок забув про істотну обставину, питання адвоката може допомогти йому заповнити цю прогалину, згадати забутий факт, наголосити на характерній деталі. "Загальна мета, яку ставить перед собою адвокат під час допиту, полягає у встановленні фактів, які підкріплюють обрану правову позицію у справі"[1].

2. Не ставте непотрібних запитань.

Тільки те питання має бути поставлено, якого неможливо уникнути. Тому будь-яке запитання, яке стосується обставин, що не мають значення для справи, є зайвим. Р. Гарріс його сформулював так: "Не пропонуйте запитання, не маючи готового пояснення його доцільності"[2]Приклад. "Допитується головний лікар шпиталю. Він засвідчив, що був викликаний до помираючого, але прибув тоді, коли хворий вже помер. Адвокат питає:

- Коли ви увійшли в палату, Н. ще був живий?

- Ні, вже помер.

- Зовсім помер?

-?

Такі запитання, дещо розважають строгу офіційну атмосферу судового засідання, але аж ніяк не зміцнюють авторитет адвоката в очах суду.

3. Мета допиту - встановити факти, а не з'ясовувати думки свідків про ці факти.

Думка свідків про ті чи інші факти не входить у предмет доказування, а тому не становить інтересу для суду. П. Сергеїч при цьому наголошує, що не потрібно питати свідків про обставини, самоочевидні та безспірно встановлені, позаяк це втрата часу.

Не слід ставити запитання, щодо яких шанси на сприятливу відповідь невеликі. Варто проявляти підвищену обережність, розпитуючи про обставини невідомі чи сумнівні. "Поки є сумнів, обидві сторони можуть його тлумачити на свою користь; усунувши сумніви, можете виграти, втім і програти: in dubio abstine (у разі сумніву утримайся)".

4. Пряме запитання - не завжди кращий шлях до мети. Іноді це правило формулюють у парадоксальній формі: якщо вам треба одержати відповідь на певне запитання, не ставте цього запитання.

5. Послідовність запитань.

Запитання слід ставити у певній послідовності. Якщо запитання сумбурні, без певного плану, свідок може не зрозуміти, про що його питають, та й суду важко з'ясувати, у чому полягає мета допиту конкретного свідка. Тому запитання слід ставити у певній послідовності. Тільки після того, як в результаті допиту буде встановлено один факт, належить переходити до обставин, які стосуються наступного факту. Р. Гарріс рекомендує "завжди зберігати послідовність у часі"[3]. Відтак і суддям, і свідкам легше слідкувати за ходом пояснень.

6. Не ставте навідних запитань.

У кримінальному процесі навідні запитання прямо заборонені законом. У ЦПК 1964 р. аналогічного правила не було. У новому ЦПК передбачено право суду знімати навідні питання, тобто такі, в яких міститься відповідь або частина відповіді. Покази, надані на підставі навідних запитань, завжди викликають недовіру у суду, оскільки виходять не від свідка, а від особи (найчастіше адвоката), яка ставить це запитання. Тому навіть якщо суд не скористався своїм правом зняти навідне запитання, великої користі з відповіді на нього не буде.

7. Питання потрібно ставити, тільки знаючи наперед відповідь[4].

Якщо зробити це неможливо, то від запитань краще утриматися. Звичайно, в реальних умовах судового процесу інколи доводиться відступати від цього правила, але робити це слід вельми обережно.

8. Не ставте запитань, які можуть викликати несприятливу відповідь.

Іноді стверджують, що адвокат або інша особа, яка веде допит, змушені ставити запитання щодо істотних обставин справи, незважаючи на ризик несприятливої відповіді, бо це запитання все одно буде поставлено суддями, прокурором або іншою стороною. Така точка зору, на мою думку, є неправильною. Як представник сторони під час допиту адвокат має з'ясувати обставини, які підтверджують обґрунтованість вимог або заперечень свого клієнта. Виконуючи цей процесуальний обов'язок, адвокат проводить допит у напрямі, який визначається правовою позицією у справі, й у цьому напрямі він сприяє встановленню фактичних обставин справи.

Проте вимагати від адвоката або іншої особи, яка надає правову допомогу, щоб вони з'ясовували всі обставини, зокрема несприятливі для їх довірителя, було б неправильним. Така позиція, з одного боку, підриває довіру клієнта до довірителя, а з другого, - така позиція є помилковою з тактичних міркувань. Д. П. Ватман і В. А. Єлизаров наголошують, що "якщо друга сторона намагається послабити роль і значення якоїсь ланки у ланцюжку доказів, судді ставляться до такої спроби з певною пересторогою; проте якщо сам адвокат свідомо йде на послаблення своєї позиції, одержуючи явно несприятливу відповідь свідка, то таким показам судді схильні вірити охочіше. Поки є сумніви, можливий спір. Однак якщо зусиллями адвоката сумнів усувається на користь іншої сторони, слід визнати, що адвокат виконує професійні обов'язки неналежним чином". На цьому правилі наголошує Р. Гарріс і наводить приклад. Свідок дав покази, які влаштовували молодого адвоката. Друга сторона запитала:

"Ви впевнені в цьому?"

"Так", - вимовив свідок.

"Сповна?" -- запитав адвокат.

"Сповна".

"У вас немає жодних сумнівів?"

"Які можуть бути сумніви?" - відповів свідок.

"Я й у жінки питав".

Суддя запитав: "Ви спитали жінку, щоб бути сповна впевненим?"

"Саме так, мілорд".

"Значить, раніше у вас були деякі сумніви?"

"Мабуть, так. У мене був невеличкий сумнів, мілорд".

Р. Гарріс зауважує, що ця відповідь поховала всю справу.

9. Не слід повторювати запитання, на яке одержано сприятливу відповідь.

Це правило часто порушують у процесі, намагаючись "підсилити" враження від нього, "закріпити" його у свідомості суддів. Це серйозна помилка. Повторні запитання нічого не додають до встановлених фактів. І завжди є небезпека, що свідок може несвідомо або ж навмисно змінити відповідь. І навіть добросовісний свідок може змінити форму відповіді порівняно з первісним смислом. Якщо ж свідок недобросовісний, то він може зметикувати, що нашкодив стороні, яка його викликала, і намагатиметься загладити враження, яке склалося від раніше озвученої ним відповіді.

10. Не пропонувати кільком свідкам питання в одній і тій самій формі.

У процесі стосовно одного і того самого факту нерідко допитують кількох свідків. І хоча кожен з них має дати покази про один і той же факт, питати їх належить по-різному. Якщо ж свідкам питання ставитимуть в одній і тій же формі, то схожість відповідей може здатись суду завченою і викликати недовіру у суддів. Тому потрібно взяти за правило пропонувати запитання, сформульовані по-різному.

"Особливе значення має це правило тоді, коли адвокат натрапляє на завчену неправду в показах кількох свідків. Кожному з них питання слід пропонувати по-іншому, максимально деталізувати факти і запитувати про них під різним кутом зору. Що більше окремих дрібних фактів підтвердить кожен зі свідків, то швидше виявляться непримиримі суперечності в їхніх показах".

11. Не допускати поспішності.

Р. Гарріс наголошує, що звичайна помилка адвокатів початківців і юристів полягає у поспішності. Звідси правило - не поспішайте під час допиту. Деякі юристи й адвокати ведуть допит так стрімко, що встигають запропонувати два-три запитання, не дочекавшись відповіді на перше з них. Тому варто взяти за правило пропонувати тільки одне питання і, одержавши на нього відповідь, висувати наступне. Якщо запитання поставлено, не слід переривати свідка, потрібно мати терпіння вислухати його до кінця. Якщо ж адвокат, юрисконсульт намагається зупинити свідка, позаяк останній, на їхню думку, може дати несприятливу відповідь, то це явно неприйнятний прийом. Якщо є підстави для несприятливої відповіді, то краще не ставити такого запитання. Зупиняти ж свідка на очах у суддів, викликаючи недовіру до методів роботи юриста й адвоката, недопустимо. Тим паче що головуючий у судовому засіданні запропонує свідку продовжити пояснення. В результаті покази буде надано, а поведінка адвоката, юрисконсульта лише приверне особливу увагу суду до цього питання.

12. Витримка й непорушний спокій одна з найважливіших рис, потрібних адвокату в процесі.

Хоч би як дратував адвоката чи юриста свідок манерою відповідати на запитання, вони за жодних обставин не мають вступати з ним у суперечку.

Ось як відгукуються про одного з політичних діячів, пояснюючи його успіхи. "Він ні разу не повторився. Говорив влучно і прямо... Здавалось, що розмовляєш з чудово врівноваженою машиною... Його питання були зрозумілими, короткими і прямими... Його відповіді - швидкими, недвозначними, вони вимовлялись так, начебто були обдумані багато років тому. Він володів здатністю точно висловлювати думки. Його портретні характеристики, виконані різними сучасниками, збігаються: витримка, феноменальна пам'ять, здатність до аналізу й узагальнення, сила волі, яка явно не знала меж, і головне - вміння коротко, чітко, зрозуміло і для всіх ясно висловити свою думку. Статті й промови він писав сам, і в них звучала велетенська сила". Не називаю його прізвища, оскільки зловісна постать цього політика затулить ці його якості. А писали про нього так Уїнстон Черчілль та особистий представник президента США Гаррі Гопкінс. Відомий письменник і дослідник Роберт Конквест відзначав, що його сила полягала в абсолютній ясності його доказів. Він був одним із небагатьох, хто гранично ясно і чітко міг висловити свою думку. Всі ці неординарні якості потрібні й адвокату в судовому процесі. Отже, адвокат у процесі має принаймні дотримуватись такого незворушного спокою, впевненості у собі, знання справи, намагаючись гранично ясно і чітко висловлювати думки та формулювати запитання. Як правило, щоб контролювати себе, слід робити короткі паузи між фразами, чітко відокремлюючи одне слово від іншого. Вмінням так говорити відзначався, зокрема, колишній міністр закордонних справ СРСР Громико, і це надавало його промові значущості й сили.

Якщо адвокат виступає у процесі, де не здійснюється звукозапис, то уповільнений темп і чітке відокремлення одного слова від іншого полегшують роботу секретарю судового засідання, а суддя не проситиме говорити повільніше.

13. Формулюючи питання, потрібно викладати його так, щоб воно було зрозумілим і прозорим.

Ускладнена форма запитання призводить до того, що свідок починає перепитувати, звертається до головуючого. Нерідко при цьому головуючий перехоплює ініціативу і на свій розсуд формулює питання. Основне правило: запитання має бути коротким. Чим воно коротше, тим легше його зрозуміти і простіше дати відповідь.

14. Запитання мають пропонуватись у бездоганно коректній формі.

Коректна форма запитань і такт можуть обеззброїти будь-якого свідка-грубіяна. Особливу делікатність слід проявляти, коли потрібно торкатись питань особистого життя сторін.

15. Дотримуватись необхідних меж допиту.

Юрист, адвокат має не упускати під час допиту істотних обставин. Разом з тим не слід переходити межі допустимого.

Отже, мистецтво допиту - важлива і складна наука, яка недооцінюється під час підготовки юристів. Цим мистецтвом, безумовно, мас володіти і суддя. Вміння ставити точні запитання - одна з найважливіших ознак високого професіоналізму судді. І якщо кожне запитання матиме розумну мету, тоді судді з висоти його становища буде значно легше з'ясовувати ті чи інші обставини, потрібні для постановлення рішення. Суддя, який володіє цим мистецтвом, зайвий раз не перериватиме допит і не втручатиметься в нього. У судді завжди знайдеться час і можливість уточнити будь-яке питання в процесі допиту, а пізніше з'ясувати ті питання, які сторони та їхні представники не поставили. Мистецтву допитування судді, прокурори, адвокати навчаються все життя.

Процесуальний закон дозволяє свідкам використання записів, якщо покази пов'язані з обчисленнями й іншими даними, які важко тримати в пам'яті. Ці записи подаються судові й особам, які беруть участь у справі, їх може бути приєднано до справи за ухвалою суду.

Очевидно, що про потребу використання цих записів має заявити або сам свідок, або сторона, з ініціативи якої був викликаний свідок. Проте й у цьому випадку свідок має озвучити ці записи і надати пояснення щодо них. В. І. Тертишніков називає це правило винятком з принципу усності судового розглянути. Ця позиція, на мій погляд, є спірною. Право свідка використовувати записи не звільняє його від обов'язку надати усні пояснення, зокрема й ті, що є в записах.

У цивільному процесі, особливо у сімейних спорах, є потреба у допиті малолітніх або неповнолітніх. Тому коментована стаття встановлює порядок їх допиту. Ст. 12 Конвенції про права дитини встановлює, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини.

Допит малолітніх і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводять у присутності педагога або батьків та усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

Свідкам, які не досягли 16-річноговіку, роз'яснюється обов'язок дати правдиві покази, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показів і за завідомо неправдиві покази. їх не приводять до присяги.

По одній із справ, яка стосувалася конфлікту у сім'ї, була допитана 5-річна дитина, яка дала важливі для справи покази. Попри юний вік хлопець умів читати і писати, знав, крім української, російську та угорську мови. Але при допиті його попередили про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показів під розписку. 3 одного боку, це вказує на низький рівень кваліфікації окремих слідчих, а з другого, демонструє, що навіть п'ятирічна дитина може дати важливі для справи свідчення.

Педагоги, батьки або усиновлювачі, опікуни, піклувальники можуть з дозволу суду ставити неповнолітньому запитання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка та змісту його показів. Зокрема, ці особи оцінюють рівень розвинення дитини, її вміння робити самостійні судження тощо. В цих ситуаціях є доцільною і участь психолога, що, на жаль, не передбачено ЦПК. Разом з тим суд не позбавлений права запросити на час допиту спеціаліста (наприклад, психолога) і скористатися його допомогою.

Закон передбачає можливість видалення із зали засідань певної особи, яка бере участь у справі, на час допиту неповнолітнього. Після повернення цієї особи до зали засідань головуючий повідомляє про покази неповнолітнього свідка і надає можливість поставити йому питання.

Однак може бути ситуація, коли в залі засідань сидить людина, яка може негативно впливати на неповнолітнього і не є особою, яка бере участь у справі. У цьому випадку суд може допитати цього свідка у закритому судовому засіданні.

Свідок, який не досяг 16-річного віку, після закінчення допиту видаляється із зали засідань, крім випадків, коли суд визнав його присутність необхідною.

У разі відкладення справи покази свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів, оголошуються та досліджуються в судовому засіданні.

Покази свідків, які були допитані у судовому засіданні, в якому ухвалене рішення було скасовано, оголошуються і досліджуються, якщо їх участь у новому засіданні є неможливою. Особи, які беруть участь у справі, одразу після оголошення показів можуть висловити своє ставлення до них, а також дати пояснення.

Отже, в окремих справах виникає ситуація, коли свідки або свідок повторно не допитуються, вивчаються інші матеріали справи, а покази свідків оголошуються з протоколу засідання. Коментована стаття випустила з уваги, що у процесі здійснюється звукозапис (фіксування судового процесу технічними засобами). Виходячи з принципу розумності, притаманного праву, слід визнати, що у випадку проведення звукозапису покази свідка достатньо відтворити. Якщо діяти буквально, відповідно до коментованої статті, то в цьому випадку, щоб провести оголошення показів свідка, потрібно спочатку здійснити роздрукування технічного запису, а потім цей текст оголошується головуючим. Виникають питання процесуального оформлення такого роздрукування, адже справа слухається в іншому складі суддів. Автентичність роздрукованого тексту має підтвердити суддя і секретар судового засідання. Це питання Кодексом не регламентовано. Можна дійти висновку, що у випадку роздрукування технічного запису його автентичність має бути засвідчено новим складом суду, а саме суддею та секретарем судового засідання.

Размещено на Allbest.ru