Об'єкт складу незаконного придбання, збуту або використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації за КК України

Размещено на http://www.allbest.ru/

об'єкт складу незаконного придбання, збуту або використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації за кк україни

Здійснено аналіз родового та безпосереднього об'єктів складу незаконного придбання, збуту або використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації за законодавством України. Досліджено погляди науковців щодо визначення змісту цього елементу складу злочину, передбаченого ст. 359 КК України, що дало змогу опрацювати окремі проблемні аспекти визначення тієї групи суспільних відносин, на які посягає особа, вчиняючи зазначене суспільно небезпечне діяння. Це, своєю чергою, дозволило запропонувати власне бачення вирішення цієї проблеми.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, склад злочину, об'єкт складу злочину, спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

Постановка проблеми

Як відомо, єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. Саме у формулюванні цієї підстави законодавець використовує таке поняття, як склад злочину, одним із елементів якого є об'єкт.

Установивши кримінальну відповідальність за незаконне поводження зі спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації, законодавець прагнув забезпечити охорону прав та свобод людини і громадянина, інтересів юридичних осіб і держави загалом. Несанкціоноване використання технічних засобів отримання та фіксації інформації може спричиняти істотну шкоду різним суспільним відносинам, що зумовлює необхідність у детальному аналізі тих суспільних відносин, яким, так би мовити, найперше спричиняється шкода, які виступають домінуючими у визначенні безпосереднього об'єкта цього складу злочину.

кримінальний відповідальність технічний інформація

Стан дослідження

Окремі питання кримінальної відповідальності за незаконне придбання, збуту або використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації стали предметом дослідження багатьох науковців. Зокрема, дослідженню кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 359 КК України, присвятили свої праці П. П. Андрушко, П. С. Берзін, В. О. Гацелюк, Б.Є. Драп'ятий, О. О. Дудоров, М. І. Мельник, М. І. Хавронюк та ін. Однак у вітчизняній науці цьому питанню приділено недостатньо уваги. Лише окремі аспекти цієї проблеми відображено у наукових публікаціях. Це, своєю чергою, доводить необхідність подальших наукових досліджень елементів складу злочину, передбаченого ст. 359 КК України.

Метою статті є визначення на основі ґрунтовного аналізу теоретичних положень родового та безпосереднього об'єктів незаконного придбання, збуту або використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.

Виклад основних положень

Традиційно аналіз будь-якого складу злочину розпочинається з визначення його об'єкта, тобто того, на що саме посягає особа під час вчинення злочину. Як зазначається у науковій літературі, проблема об'єкта злочину - одна з найважливіших у науці кримінального права. Будь-яке кримінально-правове дослідження проблеми відповідальності за конкретний злочин, насамперед як засадничу позицію, передбачає аналіз об'єкта злочину. І це обґрунтовано значенням, яке має об'єкт для визначення суспільної сутності злочину, ступеня його тяжкості, місця в системі злочинів, правильної кваліфікації та відмежування від суміжних складів. Тобто кримінально-правова заборона зумовлена заподіянням шкоди об'єкту, і саме об'єкт зумовлює межі цієї заборони [1, с. 1].

Крім того, правильне вирішення цієї проблеми має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт злочину визначає сутність діяння, характер способу злочину, його інші об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Об'єкт виконує істотну роль і для визначення поняття злочину, значною мірою впливає на зміст його об'єктивних і суб'єктивних ознак, є вихідним у кваліфікації злочинів та побудові системи Особливої частини КК [2, с. 89].

Як відомо, поняття об'єкта злочину, як і більшості елементів складу злочину, в КК України не міститься. Для з'ясування його змісту необхідно вивчити теоретичні положення.

Так, під об'єктом злочину в кримінальному праві розуміють сукупність суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом від злочинних посягань [3, с. 13-14]. Водночас у наукових роботах останніх років погляди на зміст об'єкта злочину змінюються. Зокрема, вказується, що визначення об'єкта злочину через категорію суспільних відносин надмірно «заідеологізоване», оскільки ґрунтується «на марксистському розумінні сутності людини як сукупності усіх суспільних відносин» [4, с. 305].

Загалом можна визначити такі, найбільш поширені, погляди на об'єкт злочину: 1) це правове благо [5, с. 147]; це певні цінності [6, с. 75]; це соціально значущі цінності, інтереси, блага, ставлячи ці поняття в один ряд [7, с. 202]; окремі люди; сфери життєдіяльності людей; правовідносини між людьми [8, с. 135] тощо.

Отже, враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що теорія кримінального права обрала, що розуміти під об'єктом складу злочину. Під цим елементом складу злочину розуміють те, на що посягає особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння і чому спричиняється істотна шкода чи створюється загроза її спричинення. Однак одностайність позицій науковців щодо того, на що саме посягає особа та чому саме спричиняється шкода, відсутня.

Оскільки проблема об'єкта складу злочину існує стільки, скільки існує саме кримінальне право, вирішити її у межах цієї статті не видається можливим. А тому під час характеристики об'єкта складу злочину, передбаченого ст. 359 КК України, використовуватиметься найбільш поширена у науці кримінального права позиція щодо змісту цього елементу складу злочину, а саме позиція, щодо якої об'єктом злочину є суспільні відносини.

У науці кримінального права об'єкт злочину за вертикаллю поділяють на загальний об'єкт, який охоплює всю сукупність суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом; родовий, в якому відображається сукупність схожих і нерозривно пов'язаних між собою суспільних відносин, і безпосередній, який характеризує ті чи інші конкретні суспільні відносини, поставлені під захист окремою кримінально-правовою нормою [9, с. 289].

Оскільки поняття загального об'єкта злочину не має вагомого практичного навантаження, детально вивчати це поняття видається недоречним.

Щодо родового об'єкта у наукових джерелах, то під цим поняттям пропонують розуміти суспільні відносини, які є тотожними або однорідними за соціально-політичною та економічною сутністю і які у зв'язку з цим охороняються єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм [10, с. 85].

Ураховуючи зазначене, спробуємо встановити, на яку групу суспільних відносин посягають злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а отже, визначимо їх родовий об'єкт.

Загальноприйнятим є положення, що родовий об'єкт тієї чи іншої групи злочинів розкривається у назві розділу Особливої частини КК України. Дотримуючись цього положення, родовим об'єктом злочину, передбаченого ст. 359 КК України, є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Однак, варто наголосити, що погляди серед теоретиків щодо визначення родового об'єкта злочинів, передбачених розділом XV Особливої частини КК України, неодностайні. Крім того, слід звернути увагу, що й поняття «авторитет» видається занадто абстрактним.

Загалом погляди науковців щодо визначення родового об'єкта цих злочинів розділилися на дві групи: 1) підтримують позицію, згідно з якою родовим об'єктом цих злочинів є все ж таки авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; 2) визначають родовим об'єктом сферу управління (порядок управління).

Науковці першої групи висловлюють такі позиції. Так, на думку Є. Л. Стрельцова, родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини з охорони авторитету державної влади, органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян [11, с. 528-529].

З урахуванням зазначеного видається за необхідне розглянути поняття та змісту авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян

Для визначення змісту поняття «авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян» необхідно з'ясувати, що слід розуміти під поняттям «авторитет».

Слід звернути увагу на те, що єдності у тлумаченні цього поняття в юридичній літературі немає. Так, у тлумачному словнику сучасної української мови вказується, що авторитет - це властивість класів та інших громадських груп, організацій здійснювати у різних сферах суспільного життя вплив на поведінку соціальної групи або іншої особистості шляхом неформального, не насильницького впливу [12, с. 86].

Під авторитетом (лат. auctoritas - влада, вплив) у широкому значенні розуміють загальновизнаний вплив особи або організації в різноманітних сферах суспільного життя, заснований на знаннях, моральних якостях, досвіді, а у вузькому - одну із форм здійснення влади [13, с. 14].

У термінологічному словнику з управління персоналом органів внутрішніх справ України під авторитетом розуміється загальновизнане значення, вплив, загальна повага [14, с. 4].

Розглядаючи це поняття, І. М. Залялова робить висновок, що авторитет як тип суспільних відносин представляє такий спосіб загальносуспільного влаштування, за якого визнаються символи держави і права носіїв влади регламентувати норми поведінки інших людей та забезпечувати їх виконання. Крім того, учена, розглядаючи поняття «порядок управління» і «авторитет влади», переконує, що останнє поняття є ширшим за змістом. Авторитет влади, на її думку, складається з багатьох ознак, серед яких і порядок управління, тобто нормальна діяльність органів управління. Поняття авторитету влади охоплює визнання права цих органів як носіїв влади регламентувати, регулювати норми поведінки людей, а також забезпечувати їх виконання [15, с. 23].

Спираючись на етимологічне розуміння терміна «авторитет», В. І. Осадчий стверджує, що це таке явище, котре складається (виникає) у діяльності державних органів чи громадських організацій, і розглядає його як вторинне порівняно з порядком функціонування органів влади, підприємств, установ, організацій, громадської діяльності громадян [16, с. 47].

З огляду на зазначене, деякі науковці родовий об'єкт цієї групи злочинів визначають як суспільні відносини, що забезпечують авторитет органів державної влади, місцевого самоврядування та об'єднань громадян, тобто суспільні відносини, які регулюють такий спосіб загальносуспільного влаштування, за якого визнаються символи держави і права носіїв влади регламентувати норми поведінки інших людей та забезпечувати їх виконання [15, с. 33].

Враховуючи зазначене, виникає думка, що одностайності щодо визначення цього поняття в юридичній літературі немає.

Крім того, така його невизначеність ставить під сумнів можливість застосування цього поняття у визначенні як родового, так і безпосереднього об'єктів злочинів, передбачених розділом XV Особливї частини КК України. Виникають також сумніви щодо здатності, враховуючи об'єктивні та суб'єктивні особливості окремих злочинів, зокрема злочину, передбаченого ст. 359, спричинення шкоди авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи об'єднань громадян.

Зазначене щодо авторитету як об'єкта злочину доводить, що його зміст детально не аналізувався. Крім того, поняття «авторитет» вживалось неоднозначно: то як авторитет конкретної особи, то як авторитет органу чи організації. Авторитет визначали додатковим об'єктом або основним. А в низці випадків авторитет у злочинах одного виду не визнавався об'єктом, хоча за логікою повинен [17, с. 56].

Саме на цій підставі серед науковців переважає позиція щодо доцільності визначення родовим об'єктом цих злочинів - порядок управління. Так, до прикладу, В. І. Осадчий у докторській дисертації обґрунтовує, що родовим об'єктом злочинів розділу XV Особливої частини КК України «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян» слід визнавати не авторитет, а порядок управління [17, с. 56]. Позицію щодо доцільності визначення родовим об'єктом розділу XV Особливої частини КК України нормальну управлінську діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а не їх авторитет, підтримує також А. М. Соловйова [18, с. 34].

Отже, позиція науковців, які розглядали злочини, передбачені аналізованим розділом, практично одностайна та полягає у тому, що авторитет не може виступати елементом, на який посягає особа, вчиняючи злочин. У цьому разі теорія кримінального права схильна визначити родовим об'єктом цього розділу порядок управління. Крім того, варто наголосити, що навіть за таких умов науковцями не виключається можливість спричинення шкоди й авторитету відповідних органів, однак останній у цьому випадку може бути лише додатковим, факультативним об'єктом, або ж розглядати авторитет як складову порядку управління.

З огляду на це, необхідним видається визначення того, що слід розуміти під порядком управління.

На думку деяких учених, порядок управління - це налагоджений, впорядкований стан, за якого суб'єкт управління (орган державної влади, посадова особа, громадська організація тощо) за допомогою визначених у законі заходів, прийомів, методів здійснює керуючий вплив на людей та їх колективи, а останні свідомо підкоряються такому впливу і виконують ті приписи, які їм адресовані [19, с. 20].

Враховуючи зазначене, позиція науковців визначити родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом XV Особливої частини КК України, саме порядок управління, а не авторитет, видається більш обґрунтованою. Однак із цього приводу сумніви виникають щодо доцільності розташування у цьому розділі окремих злочинів, зокрема передбаченого ст. 359 КК України.

Розглядаючи безпосередній об'єкт злочину, передбаченого ст. 359 КК, варто зазначити, що думки серед науковців різняться. Так, на думку М. І. Хавронюка, безпосереднім об'єктом цього складу злочину є встановлений порядок використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, який забезпечує дотримання конституційних прав людини і громадянина, а також законних інтересів юридичних осіб [20, с. 898]. Хоча в дещо пізнішому виданні цей науковець визначає основним безпосереднім об'єктом цього злочину саме встановлений порядок використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, який забезпечує авторитет органів державної влади. Натомість додатковим факультативним об'єктом злочину, передбаченого ст. 359 КК України, на думку вченого, можуть бути виборчі, трудові та інші права і свободи людини і громадянина, власність, економічний інтерес суб'єктів господарювання тощо [21, с. 1029].

Інші дослідники здійснюють спробу визначити безпосередній об'єкт злочину, передбаченого ст. 359 КК України, через призму суспільних відносин у сфері порядку управління [17, с. 36-38].

Однак, як видається, безпосереднім об'єктом цього злочину не можуть бути ні авторитет, ні порядок управління.

Свою позицію спробуємо підтвердити так. Безпосереднім об'єктом злочину, як відомо, визначають конкретне суспільне відношення, якому спричиняється шкода чи створюється загроза її спричинення конкретним злочином. З цього приводу виникає цілком логічне запитання, якому саме суспільному відношенню незаконним поводженням зі спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації спричиняється чи створюється загроза спричинення шкоди. Якщо брати за основу позицію науковців, які визначають безпосереднім об'єктом цим злочинів авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи об'єднань громадян, то це діяння мало б спричиняти шкоду саме авторитету, на нього воно повинно бути спрямовано. Однак чи так це?

Як видається, у незаконному придбанні, збуті або використанні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації шкода авторитету може спричинятися лише у випадку, якщо такі засоби незаконно отримуються, збуваються чи використовуються представником органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи об'єднання громадян. Однак за такої позиції і умисне вбивство, і крадіжка, і порушення правил безпеки дорожнього руху, яке вчинено, до прикладу, працівником правоохоронного органу, спричиняє шкоду авторитету цього органу.

Підсумовуючи зазначене, видається щонайменш сумнівним визначення авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 359 КК України.

Дискусійною також видається позиція науковців визначити безпосереднім об'єктом цього злочину певну групу суспільних відносин у сфері порядку управління. Якщо загалом ідея перейменування розділу XV Особливої частини КК України сприймається, то очевидно, що окремі злочини, зокрема й передбачений ст. 359, знаходяться поза межами цієї сфери суспільних відносин. Особа, яка, до прикладу, здійснює незаконне поводження з СТЗНОІ з метою негласного отримання інформації щодо приватного життя певного громадянина, банківської чи комерційної таємниці і т. д., навряд спричиняє шкоду чи створює небезпеку її спричинення суспільним відносинам у сфері управління.

З огляду на це, виникає питання, чому саме безпосередньо спричиняється шкода незаконним поводженням із СТЗНОІ та які суспільні відносини у цьому випадку виступатимуть основним безпосереднім об'єктом, а які - додатковим.

Отже, з урахуванням зазначеного та специфіки окремих складів злочинів незаконне придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації може спричиняти шкоду або створювати загрозу її спричинення таким сферам суспільних відносин: 1) основам національної безпеки (за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 111, 114 КК України); 2) порядку обігу інформації про особу (під час вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 132, 145 КК України); 3) виборчим та іншим особистим правам людини і громадянина (при вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 159, 163, 168, 176, 177, 182 КК України); 4) господарській діяльності (за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 231, 232-1 КК України); 5) суспільним відносинам у сфері охорони службової інформації (під час вчинення злочину, передбаченого ст. 330 КК України); 6) суспільним відносинам у сфері використання ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку (при вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 361 та 362 КК України); 7) правосуддю (за вчинення злочину, передбаченого ст. 376-1 КК України).

Під час використання СТЗНОІ у цих злочинах шкода спричиняється насамперед суспільним відносинам у сфері охорони національної безпеки, виборчим та іншим особистим права людини і громадянина, господарській діяльності тощо. Відповідно суспільна небезпека використання цих засобів полягає у спричинені шкоди чи створенні небезпеки її спричинення саме цим суспільним відносинам, а не авторитету чи порядку управління. СТЗНОІ у цих випадках можуть визначатися або знаряддями, або засобами вчинення цих суспільно небезпечних діянь.

Як видається, встановлення кримінальної відповідальності за незаконне поводження з спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації меншою мірою сприяє захисту суспільних відносин від злочинних посягань, а більшою - сприяє безпеці корупціонерів і гальмуванню технічного розвитку держави.

1. Тімошенко Н. О. Наукові підходи до визначення родового об'єкту злочинів, передбачених у розділі XV Особливої частини Кримінального кодексу України / Н. О. Тимошенко // Часопис Академії адвокатури України. - 2011. - № 12 (3). - С. 1-7.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін. / за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - 416 с.

3. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве / В. Я. Таций. - Х.: Вища шк., изд-во при Харьк. гос. ун-те, 1988. - 198 с.

4. Словарь по уголовному праву / отв. ред. А. В. Наумов. - М.: Изд-во БЕК, 1997. - 702 с.

5. Наумов А. В. Уголовное право. Часть общая: курс лекций / А. В. Наумов. - М.: Изд-во БЕК, 1996. - 560 с.

6. Фесенко Є. Цінності як об'єкт злочину / Є. Фесенко // Право України. - 1999. - № 6. - С. 75-78.

7. Курс уголовного права. Общая часть: учеб. для вузов / под ред. Н. Ф. Кузнецовой, М. И. Тяжковой. - Т. 1: Учение о преступлении. - М.: Зер- цало-М, 1999. - 577 с.

8. Уголовное право. Особенная часть: учеб. для вузов / отв. ред. И. Я. Козаченко, З. А. Незнамова. - М.: ИНФРА, М-НОРМА, 1997. - 516 с.

9. Курс советского уголовного права. Общая часть. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. - Т. 1. - 646 с.

10. Фролов Е. А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления / Е. А. Фролов // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. - Свердловск, 1969. - Вып. 10. - 568 с.

11. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: учебник / под ред. Е. Л. Стрельцова. - Х.: Одиссей, 2002. - 672 с.

12. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2О01. - 1440 с.

13. Большой энциклопедический словарь. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Большая Российская Энциклопедия; СПб.: Норинт, 1998. - 1456 с.

14. Термінологічний словник з управління персоналом органів внутрішніх справ України / укладач Н. П. Матюхіна; за заг. ред. проф. О. М. Бандурки. - Х.: Ун-т внутрішніх справ, 2000. - 120 с.

15. Залялова І. М. Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу: дис. ... канд. юрид. наук:

12.0. 08 / І. М. Залялова // Донецький юридичний ін-т Луганського державного ун-ту внутрішніх справ. - Донецьк, 2006. - 183 с.

16. Осадчий В. І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності: монографія / В. І. Осадчий. - К.: Атіка, 2004. - 336 с.

17. Осадчий В. І. Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / В. І. Осадчий // Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2004. - 469 с.

18. Соловйова А. М. Кримінально-правова характеристика примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / А. М. Соловйова // Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. - К., 2004. - 217 с.

19. Давидович І. І. Кримінально-правова охорона представників влади і громадськості, які охороняють громадський порядок: дис. . канд. юрид. наук:

12.0. 08 / І. І. Давидович // Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. - К., 2007. - 253 с.

20. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Каннон; А.С.К., 2001. - 1104 с.

21. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 9-те вид., перероб. та допов. - К.: Юридична думка, 2012. - 1316 с.

Размещено на Allbest.ru