Політичні права та свободи людини і громадянина України. Кабінет Міністрів України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

1.Політичні права та свободи людини і громадянина України

Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин. 

Кожній людині має бути забезпечена можливість користуватись основними правами і свободами. Держава зобов'язана гарантувати реальне здійснення цих прав і свобод усіма доступними їй засобами. 

До політичних прав і свобод громадян України, закріплених Констітуцією, відносяться:

1) право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36);

2) громадянство (Статті 4, 25,26);

3) свобода слова, думки, поглядів та переконань (Ст. 34);

4) свобода друку (розповсюдження інформації) (Ст.34);

5) свобода мітингів, зборів, походів і демонстрацій (Ст.39);

6) право обирати та бути обраним (Ст. 38);

7) право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (Ст. 38);

8)обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (Ст. 38);

9) вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (Ст. 40);

10)право на погашення збитків, спричинених незаконними діями посадових осіб (Статті 32, 62);

11) право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (Ст.55)

Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

Розвинута система громадських об'єднань -- невід'ємний елемент громадянського суспільства. З їх допомогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовільняти та захищати свої потреби й інтереси. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необгрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення й діяльності політичних партій, професійних спілок та інших громадських організацій.

Названі конституційні положення конкретизуються в Законі України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян", який регламентує зміст права об'єднання, його основні державні гарантії, порядок їх створення, діяльності, реорганізації та ліквідації.

Об'єднання громадян -- це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) визнаються політичною партією або громадською організацією. Зокрема, політичною партією є об'єднання громадян -- прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою мають участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і представництво в їх складі. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Вони здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил по охороні праці, доглядають за житлово-побутовим обслуговуванням працівників, утримують культурно-освітні заклади, будинки відпочинку, профілакторії, санаторії, туристичні та спортивні установи.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність або неналежність до політичних партій чи громадських організацій. Конституція гарантує добровільність вступу в об'єднання і перебування в ньому, виключає будь-який примус. Членство у будь-якій партії або профспілці не може бути умовою заняття посади в державній організації чи взагалі служити підставою для обмеження прав та свобод людини.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Обмеження щодо діяльності політичних партій та громадських організацій і членства в них встановлюються тільки Конституцією і законами України.

Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильництва, на розпалювання міжетнічної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах й організаціях.

Заборона діяльності об'єднання громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Держава гарантує політичним партіям і громадським організаціям рівні умови для виконання ними своїх завдань, що служить фактичною і юридичною підставою для реалізації громадянами України свого права на об'єднання.

Право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним.

Це право означає гарантовану громадянам України можливість як безпосередньо, так і через своїх представників здійснювати всю повноту влади. Дане право розвиває закріплене у ст. 5 Конституції України положення про народовладдя, яке має узагальнений, декларативний характер. А конкретно встановлюється право громадян на участь у проведенні референдумів і вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Закріплене у ст. 38 Конституції України право громадян повністю відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п. "а" ст. 25 "Міжнародного пакту про громадянські і політичні права” "положенню" про право кожного громадянина без будь-якої дискримінації та без обґрунтованих обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників".

Всеукраїнський й місцеві референдуми є конкретними інститутами прямого та безпосереднього народовладдя. За їх допомогою громадяни реалізують своє право на участь в управлінні державними справами.

Право громадян обирати й бути обраним стоїть у центрі всіх процесів формування органів держави, тобто має вяадноутворюючий характер. Загальні вибори органів державної влади та органів місцевого самоврядування надають народові унікальну можливість контролю за діяльністю цих органів, включаючи повну зміну влади. Вибори є вільними і здійснюються на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право обирати мають громадяни України, які на день проведення виборів досягли 18-ти рогів, за винятком осіб, яких визнано судом недієздатними. Право бути обраними мають особи залежно від виду виборів, зокрема, народним депутатом може бути обраний лише громадянин України, який на день виборів досяг 21-го року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Депутатом місцевої Ради може бути обраний громадянин, який має право голосу і на день виборів досяг 18-ти років.

Право доступу до державної служби означає, що громадянам України має бути забезпечена реальна можливість займати за виборами, конкурсом, або призначенням посади в державних органах та Їх апараті і здійснювати відповідні державні функції. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Закон України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу" визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті.

Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації.

Це право призначене для забезпечення політичної свободи думок, переконань та висловлювань в Україні. Ст. 39 Конституції України зобов'язує організаторів проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій завчасно сповіщати про це органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що гарантує органам влади можливість втручання, коли ті чи інші заходи спрямовані до цілей, які суперечать законові. Здійснення щойно перерахованих політичних свобод забезпечується наданням громадянам та їх організаціям громадських приміщень, вулиць, майданів, можливості широко розповсюджувати відповідну інформацію, використовувати для цього пресу, телебачення і радіо.

Обмеження щодо реалізації даного права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку -- з метою запобігання заворушенням чи злочинам, задля охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідальність за порушення передбаченого порядку організації і проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів. Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлено, що "кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціацій", а у ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права "визначається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб".

Право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Закріплене у ст. 40 Конституції України право на звернення є важливим засобом здійснення й захисту інших прав та свобод, громадян, зміцнення зв'язків населення з державним апаратом, участі громадян в управлінні державними справами. Звернення громадян у державні органи і органи місцевого самоврядування сприяє посиленню контролю народу за їх діяльністю, боротьбі з тяганиною та бюрократизмом.

Праву громадян на особисте звернення, направлення індивідуальних чи колективних звернень відповідає обов'язок органів та посадових осіб, яким вони направлені, уважно, в установленому порядку та у встановлені строки розглянути їх і прийняти щодо них законні й обґрунтовані рішення.

Положення цієї статті Конституції конкретизовані в Законі України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян". Закон виділяє три види звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Оскарженими можуть бути дії або бездіяльність в управлінській сфері, внаслідок яких: порушено права та законні інтереси чи свободи громадянина; створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнено до відповідальності. Звернення подаються до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. У зверненні має бути викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви, скарги, вимоги, прохання. Звернення обов'язково має бути підписаним. Анонімні звернення не розглядаються. Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови. Якщо звернення не входить до повноважень тих органів, куди воно направлене, воно у строк не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органові чи посадовій особі. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Забороняється переслідувати громадян і членів їх сімей за подання звернення. Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом. Звернення розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно.

Право на інформацію.

Право на вільне вираження своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб -- на свій вибір. Це право на свободу інформації гарантується ч. 2 ст. 34 Конституції України і може здійснюватися різними способами: шляхом міжособистісного спілкування, через засоби масової інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів, на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лекторії та інші засоби за своїм вибором. Усі ці засоби вважаються законними, якщо при їх використанні виконуються встановлені законодавством правила, які існують, наприклад, для засобів масової інформації, для проведення мітингів, демонстрацій, походів, пікетування тощо.

Здійснення права на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку задля запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Конкретні гарантії забезпечення права на інформацію встановлюються в Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію. Це означає створення умов для вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. політичний право інформація професійний спілка

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні та інші права, свободи й інтереси юридичних осіб. Кожному громадянинові забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Право на інформацію забезпечується: обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати громадян про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації, вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів (обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх зберігання, які визначаються законодавством); створенням механізму здійснення права на інформацію; контролем з боку держави за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

2. Конституційно-правовий статус Рахункової палати України

Згідно з Конституцією України і Законом «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 р. була створена Рахункова палата як постійно діючий вищий орган державного фінансово-економічного контролю. Вона утворюється парламентом України, йому підпорядкована і підзвітна, є юридичною особою, здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких державних органів, реалізує державний, фінансово-економічний контроль на засадах законності, плановості, об'єктивності, незалежності та гласності.

До її складу входять голова Рахункової палати та її члени: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Рахункова палата має структуру, апарат, штатний розпис якого затверджується Колегією Рахункової палати. Ця Колегія створюється для розгляду питань планування і організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків за матеріалами перевірок, ревізій, моніторингів та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень.

Завдання Рахункової палати: організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням доходної та видаткової частин Державного бюджету України, використанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України; визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля; контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик, економічної та іншої допомоги державам, міжнародним організаціям; контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках; здійснення контролю за грошовою емісією.

Рахункова палата має досить широкі повноваження. Вона має право здійснювати контрольно-ревізійні, експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України, у тому числі за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних та валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм, проводити фінансові перевірки, ревізії в Апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних парламенту України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності. Рахункова палата має проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань Державного бюджету і фінансів України, порушувати перед парламентом України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі.

Очолює Рахункову палату її голова, який призначається на посаду Верховною Радою України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін. Його призначення проводиться таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Кандидат на посаду голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування

він одержав більшість голосів від конституційного складу парламенту України. До кандидата на посаду голови Рахункової палати ставляться такі вимоги: він повинен бути громадянином України; мати вищу економічну або юридичну освіту, досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права, а також підтвердити свої професійні знання під час обговорення його кандидатури за спеціальною процедурою, встановленою відповідним комітетом Верховної Ради України. Голова Рахункової палати здійснює керівництво діяльністю Рахункової палати, організовує її роботу, подає парламенту звіт про її роботу, представляє Рахункову палату у Верховній Раді України та органах виконавчої влади і за кордоном. Він забезпечує комплектування штату Рахункової палати компетентними спеціалістами. Відповідно до своїх обов'язків він видає накази і розпорядження, має право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її комітетів, тимчасових спеціальних та інших комісій під час розгляду питань, що стосуються діяльності Рахункової палати.

Перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати призначаються на посаду парламентом за поданням голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком терміном на 7 років у порядку, встановленому для призначення голови Рахункової палати. Законом до них теж визначаються серйозні вимоги. На зазначені посади призначаються громадяни України, які мають вищу освіту та досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права. Перший заступник і заступник голови Рахункової палати, головні контролери -- керівники департаментів Рахункової палати і секретар Рахункової палати не можуть бути народними депутатами України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у позаробочий час). Ці вимоги ґрунтовні й об'єктивно необхідні для неупередженого виконання фахівцями Рахункової палати своїх функцій.

Законодавством передбачаються гарантії реалізації ними своїх завдань і функцій. Так, головні контролери як керівники департаментів мають право бути присутніми на засіданнях комітетів парламенту України, колегій центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, а також органів місцевого самоврядування. Посадові особи апарату Рахункової палати при виконанні службових обов'язків мають право знайомитися з усією документацією, що стосується фінансово-господарської діяльності суб'єкта, щодо якого здійснюється перевірка, ревізія або моніторинг, вимагати й одержувати від керівників суб'єктів, щодо яких проводиться контроль, необхідні довідки, інформацію, статистичні дані, бухгалтерсько-фінансові звіти, усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з проведенням перевірок і ревізій, опечатувати касові і службові приміщення, сховища й архіви, а у разі виявлення підробок, фальсифікацій, привласнень і зловживань -- вилучати необхідні документи. Суттєве значення має те, що вимоги керівників Рахункової палати та посадових осіб її апарату, пов'язані з виконанням ними своїх службових обов'язків, є обов'язковими для всіх державних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування.

Важливим принципом функціонування Рахункової палати є принцип законності. Так, керівництво Рахункової палати у своїй діяльності має керуватися Конституцією України, Законом «Про Рахункову палату», іншими законодавчими актами України, у межах своєї компетенції вирішувати питання, що пов'язані зі здійсненням контролю, проведенням перевірок, ревізій тощо. Керівники департаментів Рахункової палати виконують посадові обов'язки відповідно до затвердженого Колегією Рахункової палати напряму діяльності департаментів та Регламенту Рахункової палати.

Результативність функціонування Рахункової палати значною мірою зумовлюється її конструктивною взаємодією з контрольними органами інших державних інституцій. Виходячи з цього законом встановлено, що всі контрольні органи, створені відповідно до законів України у системі Міністерства фінансів, МВС, СБУ, Національного банку, Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна та інші державні контрольні органи, а також органи внутрішньовідомчого контролю та аудиту, зобов'язані сприяти діяльності Рахункової палати, надавати за її запитами інформацію про результати перевірок та ревізій, які ними проведено. Обов'язкове надання Рахунковій палаті відповідної інформації є і суттєвою гарантією реалізації нею своїх функцій.

У системі функцій Рахункової палати особливе значення має контроль за виконанням Державного бюджету України. Це її основоположна, інтегративна функція. Відповідно Рахункова палата у процесі виконання Державного бюджету контролює повноту і своєчасність грошових надходжень, фактичне витрачання бюджетних асигнувань, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів та видатків на обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України, виявляє відхилення та порушення, проводить їх аналіз, вносить пропозиції щодо їх усунення. Рахункова палата щоквартально надає парламенту України оперативний звіт про хід виконання Державного бюджету. При цьому у звіті наводяться фактичні відомості про формування доходів і проведені витрати у порівнянні з показниками, затвердженими законом про Державний бюджет України поточного року і показниками за відповідний період або квартал попереднього року. Така інформація дає можливість парламенту відстежити тенденції у бюджетно-фінансовій сфері.

Досить важливою є також діяльність Рахункової палати щодо контролю за законністю договорів, раціональним та ефективним використанням кредитів і позик, які отримує Україна від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій. Це має особливе значення, оскільки практика свідчить, що саме у цій площині трапляються серйозні порушення. Рахункова палата також перевіряє діяльність Національного банку України та його установ, уповноважених банків і кредитних установ у частині обслуговування ними Державного бюджету України.

В умовах нестабільної соціально-економічної ситуації в країні суттєво зростає роль експертної діяльності Рахункової палати. Виходячи з цього вона зобов'язана за дорученням парламенту України проводити експертизу і давати висновки щодо проекту Державного бюджету України, окремих напрямів бюджетно-фінансової, грошово-кредитної політики, проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з

питань бюджетно-фінансової та грошово-кредитної систем, проектів загальнодержавних цільових програм, які фінансуються з бюджетів, проектів програм Кабінету Міністрів, на фінансування яких використовуються кошти Державного бюджету, проектів міжнародних договорів, що стосуються витрат з цього бюджету.

Рахункова палата реагує на факти порушення законодавства. За результатами проведених контрольних заходів вона направляє органам виконавчої влади, керівникам підприємств, установ і організацій, банків і кредитних установ, які перевірялись, постанови та висновки, затверджені Колегією Рахункової палати, для відповідного реагування і вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень, відшкодування збитків, завданих державі, поновлення правового режиму загальнодержавної власності та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства України, безгосподарності та марнотратстві.

Досить гострою формою реагування Колегії до порушників бюджетно-фінансового законодавства є прийняття рішення про зупинення всіх видів фінансових, платіжних і розрахункових операцій у банках по розрахункових рахунках підприємств, установ і організацій з одночасним інформуванням про це Верховної Ради тоді, коли неодноразово не виконуються або неналежне виконуються обов'язкові приписи Рахункової палати. Ця досить ефективна форма реагування застосовується не так часто, як для цього є відповідні підстави.

Рахункова палата підзвітна і підконтрольна Верховній Раді України, яка періодично, але не менш як двічі на рік доручає відповідному комітетові парламенту здійснювати аналіз підсумків проведених контрольних заходів та виконання доручень, що були дані протягом року Рахунковій палаті. Комітети за згодою Верховної Ради заслуховують доповіді, інформації (повідомлення) Рахункової палати за підсумками проведених перевірок, ревізій та моніторингів відповідно до термінів, необхідних для виконання цих доручень і узгоджених з відповідними комітетами. Результати діяльності Рахункової палати можуть бути підставою новелізації законодавства, оскільки на підставі доповідей та інформації (повідомлень) комітети Верховної Ради можуть розробляти пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, розвитку бюджетної та фінансово-кредитної систем України. Щорічно не пізніше 1 грудня поточного року Рахункова палата подає парламенту письмовий звіт про виконання доручень Верховної Ради, проведених перевірок, ревізій та моніторингів, а також про витрати на цю діяльність. Затверджений парламентом звіт публікується у виданнях Верховної Ради.

Функціонування Рахункової палати свідчить, що вона дедалі більш вагомо впливає на фінансово-бюджетну сферу в країні, здійснення контролю за виконанням законів України в цій галузі, виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм. Вона перевіряє використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів, здійснює контроль щодо фінансування відповідних загальнодержавних програм, які затверджуються парламентом України тощо. Водночас є чимало можливостей для удосконалення діяльності Рахункової палати, її впливу на процеси у бюджетно-фінансовій системі України. Ця державна інституція в нашій країні перебуває на етапі свого становлення, поступово набирає досвіду контролю в одній з найскладніших і найважливіших сфер -- бюджетно-фінансовій.

3. Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади України

політичний право міністр розрахунковий палата

В умовах формування правової держави в Україні зростає значення регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загальнолюдські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних органів. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.

Своєрідним штабом з організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади є уряд - Кабінет Міністрів України.

Органами виконавчої влади в Україні є: а) Кабінет Міністрів України; б) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; в) місцеві органи виконавчої влади. Організація роботи названих органів виконавчої влади містить: а) утворення, набуття і припинення повноважень названих виконавчих органів; б) завдання і функції виконавчих органів; в) їхні повноваження; г) форми і методи їхньої діяльності.

Фактичне становище Кабінету Міністрів України (далі КМУ, Уряд) в механізмі здійснення державної влади ґрунтується на ключових рисах конституційно-правового статусу Уряду. Вихідне значення має конституційне визначення Кабінету Міністрів "вищим органом у системі органів виконавчої влади" (ч.1 ст.113). Тим самим визнається, що Кабінет Міністрів посідає місце вищої ланки стосовно всіх інших органів виконавчої влади, тобто він очолює систему цих органів. Таку роль Кабінет Міністрів виконує завдяки, зокрема, включенню до його компетенції положення про те, що він "спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади" (п.9 ст.116 Конституції України).

Стаття 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 21 грудня 2006 року (далі Закон України "Про Кабінет Міністрів України") визначає, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Він відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Принципами діяльності Кабінету Міністрів України є верховенство права, законність, поділ державної влади, безперервність, колегіальність, солідарна відповідальність та відкритість. Він повідомляє громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Рішення Кабінету Міністрів України мають бути обов'язково оприлюдненні, крім актів, що містять інформацію з обмеженим доступом.

У п.3 ст.113 Конституції України від 28 червня 1996 року (далі Конституція України) зазначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. У ч.1 ст.4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначається, що Уряд також керується цим Законом.

Конституція України визначає основні завдання Кабінету Міністрів:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до цих завдань Кабінет Міністрів України як орган загальної компетенції здійснює численні та різноманітні функції. Серед них можна відзначити політичну, економічну, бюджетну, гуманітарну, екологічну, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адміністративно-організаційну, забезпечення державного суверенітету і національної безпеки, соціальну, бюджетну та інші. Залежно від форми діяльності виділяють нормотворчу, правозастосовну, контрольну, координаційну та інтерпретаційну функції.

Нормотворча функція Кабінету Міністрів - це його діяльність з підготовки: а) проектів законів; б) проектів указів Президента України; в) проектів нормативних постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України. Проекти законів Уряд подає до Верховної Ради, використовуючи своє право законодавчої ініціативи. Правозастосовна функція Кабінету Міністрів України полягає у його розпорядчій діяльності щодо втілення в життя Конституції України, актів Верховної Ради та Президента України, а також у процесі реалізації внутрішньої і зовнішньої політики.

Контрольну функцію Уряд реалізує щодо міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів, що створюються Кабінетом Міністрів України (наприклад, Секретаріату), та місцевих державних адміністрацій. Координаційну функцію він здійснює стосовно міністерств та інших органів виконавчої влади, координуючи і направляючи їх роботу.

Інтерпретаційну функцію Кабінет Міністрів України реалізує в процесі роз'яснення нормативних та індивідуально-правових актів, спрямованих на виконання Конституції та законів України, інших актів Верховної Ради та Президента України.

Економічна функція Уряду полягає у забезпеченні проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; організації і забезпеченні здійснення зовнішньоекономічної діяльності і митної справи; управлінні об'єктами державної власності. З цим напрямом урядової діяльності тісно пов'язана бюджетна функція, в межах якої Кабінет Міністрів розробляє проект Закону України "Про Державний бюджет", забезпечує його виконання і подає Верховної Раді України звіт про його виконання.

Політична функція Уряду полягає у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики держави, засади якої визначені парламентом, гуманітарна у забезпеченні проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, науки, освіти, культури, а екологічна у забезпеченні охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування. Конституційне проголошення людини вищою соціальною цінністю обумовлює пріоритетність забезпечення прав і свобод людини і громадянина у діяльності Кабінету Міністрів України. В межах цієї функції уряд втілює в життя закони, що закріплюють основи правового статусу особи, здійснює заходи щодо забезпечення громадського порядку і боротьби зі злочинністю тощо.

Адміністративно-організаційна функція Уряду полягає у спрямуванні і координації роботи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій; забезпеченні виконання Конституції, законів, актів Президента і Кабінету Міністрів України; контролі за поточною діяльністю органів виконавчої влади. Функція забезпечення державного суверенітету і національної безпеки передбачає здійснення урядом низки заходів щодо відвернення внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці, підтримання обороноздатності держави, створення належних умов для розбудови суверенної держави.

Кабінет Міністрів реалізує свої функції, компетенцію та повноваження у певних формах та визначеними методами. Форми та методи діяльності Кабінету Міністрів України класифікують по-різному. Їх поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові. За сферами діяльності вони є нормотворчі, установчі, управлінські (виконавчо-розпорядчі), правореалізаційні, правозастосовні, контрольні, наглядові, координаційні та інші. Правовим називають нормотворчі, правоохоронні, правореалізаційні, правозастосовні. Серед організаційних виділяють регламентуючі, навчально-виховні, матеріально-технічні тощо. До організаційно-правових форм відносять: а) індивідуальну виконавчо-розпорядчу діяльність службових і посадових осіб (Регламент Кабінету Міністрів України); б) засідання Уряду та його постійних і тимчасових робочих органів, засідання Секретаріату Уряду та його структурних підрозділів, участь у засіданнях інших органів; в) переговори, творчі семінари і конференції та інші.

Важливе значення належить способам, засобам та прийомам, тобто методам роботи Кабінету Міністрів України. Існують різні класифікації методів. Серед методів виділяють правові, організаційні та організаційно-правові. До організаційно-правових методів відносять:

· планування і прогнозування - це визначення певних напрямків внутрішньої та зовнішньої діяльності Кабінету Міністрів України з зазначенням конкретних строків здійснення робіт шляхом складання перспективних та оперативних планів, одним з таких планів Уряду є Програма діяльності Кабінету Міністрів України, яка складається Урядом на строк його повноважень та схвалюється Верховною Радою;

· роботу з кадрами;

· контроль за виконанням рішень - це спосіб діяльності Уряду та Секретаріату та окремих його структурних підрозділів щодо виконання актів і доручень Кабінету Міністрів, його органів та посадових осіб і регулярне інформування їх про стан виконання, він може бути внутрішній та зовнішній, зокрема, існують різні способи такого контролю, а саме у вигляді звітів, заслуховувань певних питань на засіданнях Кабінету Міністрів та інше;

· координацію - це метод організації діяльності Уряду, що регулює способи взаємовідносин з підпорядкованими та не підпорядкованими Кабінетові Міністрів України органами і посадовими особами;

· інформаційне забезпечення передбачає одержання документальної та усної інформації з різних джерел (Верховної Ради, Адміністрації Президента України, судів, прокуратури, підпорядкованих органів виконавчої влади, засобів масової інформації, звернень громадян та інше) та надання необхідної інформації іншим споживачам;

· наукову організацію праці - для забезпечення ефективної реалізації своїх повноважень, координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виконання відповідних завдань, розроблення проектів актів законодавства, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, а також для вирішення оперативних питань може утворювати постійні і тимчасові робочі органи (комітети, комісії, робочі групи тощо) .

Отже, Кабінет Міністрів України є найвищим органом в системі органів виконавчої гілки влади.

Література

Конституція України : Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К. „ДОК-К” , 1996.

Закон України „ Про громадянство України ” від 8 жовтня 1991 р.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. - К., 2004.

Конституційне право України . Підручник для студ. юрид. спец. вузів. -К.: Наук. Думка, 2005.

Котюк В. О. Основи держави і права - К.: Вентурі, 2004.

Закон України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року № 315 [Текст]// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 43. - Ст. 212.

Роговенко Д. Повноваження Рахункової палати у світлі змін до Конституції України [Текст] // Юридична Україна. - 2006. - № 6. - С. 45-48.

Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. Ю.М. Тодики.

Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - С.325.

Шаповал В.М. Конституція і виконавча влада. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 44.

Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / За ред. Я.Ю. Кондрат`єва. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 238-240.

Размещено на Allbest.ru