Правовий статус працівників Національної поліції України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Перченко Анастасія

Студентка, КФ НУ «ОЮА»

Науковий керівник: Веселов М.Ю

Прийняття закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року та становлення нового для України органу центральної виконавчої влади - Національної поліції, було не лише важливим кроком наближення правових засад діяльності правоохоронних органів до європейських стандартів, а й нагальною потребою боротьби з криміногенною ситуацією в державі. Система кримінальної юстиції відіграє ключову роль у забезпеченні верховенства права, а поліція важливу роль в межах цієї системи.

Основними цілями поліції в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права, є: - підтримка публічного спокою, забезпечення права і порядку в суспільстві; - захист і дотримання основоположних прав і свобод особи; - запобігання та подолання злочинності; - виявлення злочинів; - надання допомоги і послуг суспільству.

Продовження реформування Національної поліції і підвищення іміджу поліцейської діяльності, надання їм більшого кола повноважень згідно європейських стандартів наразі є актуальним для українського законодавства.

Під правовим статусом державного органу, розуміють певну сукупність повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує покладених на нього завдань [8,c.12]. Згідно ст.59 ЗУ «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю з виконання покладених на поліцію повноважень.

Для дослідження статусу поліцейського в Україні важливо розглянути міжнародно-правові акти покладені в основу діяльності Національної поліції, а саме: - Кодекс поведінки службовців органів правопорядку ООН від 1979 р.;

- Основоположні принципи застосування сили та вогнепальної зброї службовцями органів правопорядку ООН від 1990 р. ;

- Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 690 (1979) «Про Декларацію про поліцію» від 1979 р.;

- Рекомендація Rec (2001) 10 Комітету Міністрів державам-учасницям Ради Європи «Про Європейський кодекс поліцейської етики» від 2001 р.

Кодекс поведінки службовців органів правопорядку (затверджений резолюцією Генеральної Асамблеєї ООН 1979 року) у статті 1 зазначає: «Службовці органів правопорядку повинні завжди виконувати обов'язки, покладені на них законом, служачи суспільству та захищаючи всіх людей від протиправних діянь, відповідно до високого рівня відповідальності, якої вимагає їх професія», а коментована стаття пояснює - «це положення покликане не лише охоплювати всі насильницькі, грабіжницькі та шкідливі дії, але й включати повний спектр заборон відповідно до карних законів. Воно поширюється також на поведінку осіб, нездатних нести кримінальну відповідальність» [2,с.8].

Основоположні принципи застосування сили та вогнепальної зброї службовцями органів правопорядку (прийняті восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності та поводження з порушниками, Гавана, Куба, 1990 року) зазначають: - робота службовців органів правопорядку є суспільною послугою, що має велике значення, і таким чином, існує необхідність підтримувати та, за необхідності, поліпшувати умови праці та статус цих службовців; - загроза життю і безпеці службовців органів правопорядку повинна розглядатися як загроза стабільності суспільства в цілому; - службовці органів правопорядку відіграють життєво важливу роль у захисті права на життя, свободу та особисту недоторканність; - службовці органів правопорядку можуть застосовувати силу тільки у разі суворої необхідності і в обсязі, необхідному для виконання їх обов'язків [3,с.12].

Також в даному міжнародному акті, говориться що, основні принципи були розроблені для допомоги Державам-учасницям в їх завданні з забезпечення та сприяння належній ролі службовців органів правопорядку, повинні враховуватися та поважатися Урядами в рамках їх національного законодавства і практики, і бути доведені до відома службовців органів право- порядку, а також інших осіб, таких як судді, обвинувачі, правники, представники виконавчої та законодавчої влади, і громадськості.

Рекомендація Rec (2001) 10 Комітету Міністрів державам-учасницям Ради Європи «Про Європейський кодекс поліцейської етики» (Ухвалена Комітетом міністрів 19 вересня 2001) зазначає: «Службовці поліції повинні мати соціальні та економічні права, як і державні службовці, в максимально можливому обсязі. Зокрема, службовці мають право організовувати або брати участь у представницьких організаціях, отримувати належну заробітну плату та соціальне забезпечення, а також бути забезпеченими спеціальними заходами з охорони здоров'я і безпеки, враховуючи особливий характер роботи поліції. Органи державної влади повинні підтримувати персонал поліції, який піддається необґрунтованим звинуваченнями щодо їх обов'язків»[5.ст,19].

Аналіз міжнародних стандартів дозволяє зробити висновок, що поліція це орган який надає послуги населенню, має спеціальний статус та особливий характер діяльності. В цивілізованих країнах, таких як Німеччина, США, Великобританія, Франція, Італія, Канада довіра до поліції висока і діє презумпція правоти поліцейського, яка означає, що при виконанні службового обов'язку поліцейський діє завідомо правомірно, у межах закону.

Презумпцію правоти поліцейського можна розглядати у двох площинах: - обов'язок громадян виконувати законні вимоги поліцейського та наявність відповідальності за їх невиконання; - презумпція правоти працівника поліції під час оскарження правомірності його дій у суді в порівнянні із свідченнями громадянина, до якого вони були застосовані - так званий «privileged witness» («привілейований свідок»). Тобто свідчення поліцейського мають більш вагоме значення для суду, зважаючи на його професійність, досвід роботи та високий рівень довіри з боку суспільства.

В Українському законодавстві аналогічно до європейських стандартів діє принцип обов'язковості виконання законних вимог поліцейського та порядок притягнення до відповідальності за невиконання таких вимог. Стаття 62 ЗУ Про Національну поліцію - «законні вимоги поліцейського є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами». За невиконання законного розпорядження або вимоги поліцейського передбачена адміністративна відповідальність у ст.185 КУпАП - «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського». Кримінальна відповідальність передбачена за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків (ст.342 КК України).

При виконанні своїх обов'язків, працівник поліції зобов'язаний використовувати всю необхідну рішучість для досягнення мети, яка передбачена або дозволена законодавством, але ніколи не повинен використовувати більше сили, ніж це є розумним. Ст.31 ЗУ «Про національну поліцію» дає поліцейському право обирати та застосовувати до особи необхідний на його думку превентивний захід передбачених у законі, тобто право діяти на власній розсуд з можливим ризиком. Закон дозволяє певну ступінь самостійності поліцейського, а саме можливість обрати законний, ефективний, пропорційний та необхідний поліцейський захід (ст. 29). Важливим питанням також є забезпечення ефективного зовнішнього контролю діяльності поліції [7.с,118].

Проте законодавство також повинно передбачати систему правових гарантій та захисту діяльності поліції. Адже, нагадаємо, що згідно міжнародних стандартів, загроза життю і безпеці службовців органів правопорядку повинна розглядатися як загроза стабільності суспільства в цілому. національний поліція правовий гарантія

Європейський кодекс поліцейської етики містить норму у якій йдеться про важливість активної, моральної та фізичної підтримки поліції суспільством, якому вони служать. Згідно ч.1 ст.11 ЗУ «Про Національну поліцію», - діяльність поліції здійснюється в тісній співпраці та взаємодії з населенням, територіальними громадами та громадськими об'єднаннями на засадах партнерства і спрямована на задоволення їхніх потреб. Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.

В країнах Європейського Союзу, де довіра населення до інститутів безпеки вища, пояснюється традиційно високою правосвідомістю, результативністю та продуктивністю правоохоронців, реальному зацікавленню державної влади у підвищенні правової культури та цілковитої придатності для проходження служби серед співробітників органів. Наприклад, перед складанням іспиту для отримання водійських прав у США, особа підписує документ, в якому вона погоджується з тим, що у разі зупинки транспортного засобу та наявності вагомих підстав, офіцер поліції може оглянути водія та його машину. У тестах на знання правил є кілька питань щодо дій водія у разі зупинки.

На сьогодні у США існує спеціальна література, де пояснюється як поводитись та як спілкуватись з офіцером поліції, яку також потрібно розроби у Україні. Отже, основними правилами при зупинці автомобіля є: 1.Заглушить двигун та поставте авто на ручне гальмо. Так ваші дії дадуть офіцеру зрозуміти, що ви не плануєте втікати. Не нервуйте та не намагайтесь дістати із бардачка документи на авто. 2. За будь-яких обставин залишайтесь у авто, якщо офіцер не запросить вас вийти з авто. 3.Увімкніть світло в салоні це дасть можливість офіцеру бачити ваші руки. 4. Тримайте руки на рулі. Офіцер, що зупинив вас має бачити ваші руки завжди [8.с,188].

Висновок. Національне законодавство в цілому відповідає міжнародним стандартам правого статусу органів поліції, але залишається необхідність максимальної регламентації дій поліцейського та громадянина шляхом розробки деталізованих нормативно-правових актів, настанов, рекомендацій, що передбачають усі можливі варіанти поведінки в стандартних та нестандартних ситуаціях.

Список використаних джерел

1. Закон України Про національну поліцію: від 02.07.2015 № 580-VIII.

2. Кодекс поведінки службовців органів правопорядку ООН від 1979 р.

3. Основоположні принципи застосування сили та вогнепальної зброї службовцями органів правопорядку ООН від 1990 р.

4. Рекомендація Rec (2001) 10 Комітету Міністрів державам-учасницям Ради Європи «Про Європейський кодекс поліцейської етики» від 2001 р.

5. Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з іншої сторони від 21.03.2014 р.

6. Статус поліції: міжнародні стандарти і зарубіжне законодавство / За заг. редакцією О.А. Банчука. К.: Москаленко О.М., 2013. 588 с.

7. Глуховеря В.А. Вплив світових стандартів на сучасний статус поліцейського в Україні // Право і суспільство №2/2016. С. 117.

8. Стаценко А.В. Реформа української поліції// Юридичний науковий електронний журнал №3/2016. С. 188.

Размещено на Allbest.ru