Поняття та склад правопорушення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

ПОНЯТТЯ ТА СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ

План

Вступ

1. Поняття правопорушення, його ознаки та види

1.1 Поняття та ознаки правопорушення

1.2 Види правопорушення

2. Склад правопорушення та характеристика його елементів

3. Юридична відповідальність - наслідок правопорушення

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Держава і право як складні соціальні феномени мають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхні функції багатогранні, їхні структури складні.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Правопорядок -- це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві [2, c.208].

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки є правопорушення. Кожне правопорушення - конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення характеризується конкретно визначеними ознаками, має свій склад та види. В соціальному розумінні правопорушення несе шкоду суспільству і суперечить його інтересам, ускладнює і дезорганізовує суспільний розвиток [4, c. 187-188].

Актуальність даної курсової роботи полягає в тому, що правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Предметом дослідження є правопорушення, їх ознаки, види, склад та юридична відповідальність.

Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини.

Основними джерелами курсової роботи є Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс законів України про працю та інші.

Мета курсової роботи - дослідити поняття правопорушення, визначити його основні види та ознаки.

Завдання курсової роботи - розкрити поняття, ознаки, види та склад правопорушення. Визначити юридичну відповідальність за правопорушення.

Методи дослідження курсової роботи: метод наукового дослідження, узагальнення та аналіз законів, кодексів, а також інформаційних джерел з обраної теми.

1. Поняття правопорушення, його ознаки та види

1.1 Поняття та ознаки правопорушення

Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов'язана робити, і не робить того, що заборонено законом. Протиправна поведінка, як вид правової поведінки, є антиподом правомірної поведінки. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто, як конкретна обставина. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею. Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення [15, c. 56].

Правопорушення -- це суспільно небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок).

Соціальна сутність правопорушення - нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.

Сутність - це головна, внутрішньо належна правопорушенню характеристика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості і ознаки [6, c. 405-406].

Ознаки правопорушення:

Вихідними і визначальними для розуміння суттєвого в правопорушенні являються представлення про те, що воно характеризується суспільною шкідливістю і протиправністю.

1) Суспільна шкідливість, небезпечність - основна об'єктивна ознака, визначальна риса правопорушення і його основоположна об'єктивна основа, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства і окремій особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій сфері суспільного життя, не можуть і об'єктивно не повинні визнаватися правопорушеннями. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо. У зв'язку з цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.

2) Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб'єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі. З формально-юридичного аспекту протиправність - це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах. Протиправність діяння обумовлена суспільною шкідливістю (небезпечністю), породжена нею. Без зв'язку з цим діяння не може бути визнане протиправним.

В протиправності слід розрізняти два аспекти.

По-перше, протиправність є об'єктивована форма вираження суспільно шкідливого, його зовнішня сторона. Це означає, що суспільно шкідливе (небезпечне) діяння повинно бути офіційно підтверджене законом в якості протиправного.

По-друге, протиправність є об'єктивною властивістю правопорушення.

Об'єктивною в тому значенні, що всяке правопорушення посягає на суттєве в праві, тобто на ті соціальні блага, які надає право: охоронний ним загальний інтерес, той порядок в суспільних відносинах, який підтримується при допомозі правового інструментарію, прогресивну діяльність і конструктивні способи його здійснення.

3) Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини - внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини). Вина -- це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь (ст.62 Конституції України). Ця ознака відрізняє правопорушення від об'єктивно протиправних діянь. Останні здійснюються свідомо і з волі особи, але вини (умислу чи необережності) не містять. Саме тому вони не заключають в собі внутрішнього негативного відношення їх суб'єкта до інтересів суспільства, організацій чи громадян і юридичної відповідальності в суспільстві не притягують.

4) Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення - можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією права і закону.

5) Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі особи деліктоздатними не вважаються).

6) виражається в поведінці -- протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення [5, c. 146-148].

1.2 Види правопорушення

Види правопорушень - класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності), за об'єктами посягань, за суб'єктами, за розповсюдженням, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.

Отже, правопорушення класифікуються за:

а) ступенем суспільної небезпеки - на злочини і провини;

б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші);

в) колом осіб - особові і колективні;

г) за характером правових приписів - нормативно-правові і дисциплінарні;

д) в залежності від характеру цивільно-правового порушення - договірні і позадоговірні правопорушення;

е) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля).

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки [10, c. 58-60].

Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.

Офіційне поняття злочину дається у ст. 7 КК України, згідно з якою “злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки [3. c. 58]”.

Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином вважають найбільш суспільно небезпечні правопорушення.

Кримінальним законодавством передбачено кілька видів злочинів:

1) Особливо тяжкі злочини (умисне вбивство, бандитизм, державна зрада та ін.);

2) Тяжкі злочини (умисне тяжке тілесне пошкодження, контрабанда, розголошення державної таємниці та ін.);

3) Менш тяжкі злочини (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, зловживання владою або посадовим становищем тощо);

4) Злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки (глум над державною символікою, незаконне полювання тощо) [3, c. 60].

Проступки - менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) нормами права - цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансового тощо. Тому серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, конституційні, матеріальні та ін.

Проступки-делікти (лат. delictum - проступок) - правопорушення, які завдають шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність [18, c. 118-120].

Адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення). Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави. Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства, оскільки може завдати шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також загрожує небезпекою.

Адміністративне правопорушення багато в чому нагадує злочин - так само воно може бути спрямоване проти громадського порядку, власності, прав і свобод громадян тощо. Головною ознакою, за якою адміністративні правопорушення відрізняються від кримінальних злочинів, є менший ступінь суспільної небезпеки. Із співвідношення відповідних статей кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення видно, що і злочини і адміністративні правопорушення посягають на однакові за своїм характером об'єкти, саме це складає суспільну небезпеку.

Дисциплінарні проступки - це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.

Цивільно-правові проступки - це суспільно небезпечні порушення майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою правовідновлюючі заходи (невиконання обов'язків за цивільно-правовим договором). Цивільно-правова відповідальність носить в значній мірі компенсаційний характер. Головна мета цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної і адміністративної - не покарання чи перевиховання, а відшкодування завданих збитків, оскільки цивільне порушення завдає шкоди насамперед конкретній фізичній чи юридичній особі.

Конституційні проступки - завдають шкоди державному ладу; його об'єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави, отже, об'єктом такого проступку можуть ставати форма або апарат держави; ним можуть бути також конституційні права людини.

Матеріальні проступки - суспільно небезпечні протиправні вчинки, які складаються в винному нанесенні збитків майну підприємства його робітником. Матеріальну відповідальність покладено за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов'язків.

Трудове правопорушення (порушення трудового законодавства) - це винне протиправне діяння суб'єкта трудового права, яке складається з невиконання, порушення трудових обов'язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю.

Процесуальне правопорушення зв'язане з порушенням громадянами чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах. Не являються процесуальними правопорушеннями незначні витрати процедурного характеру, які допускаються громадянами.

В залежності від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

Договірні правопорушення зв'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору

Позадоговірні правопорушення зв'язані з невиконанням чи з недотриманням умов цивільно-правових норм.

Крім приведеного вище поділу існують і інші основи класифікації правопорушень. Базуючись на наявності економічних, соціальних, політичних відносин суспільства, розрізняють три види правопорушень: а) в сфері соціально-економічних відносин (власність, праця, розподіл і ін.); б) в сфері побуту і дозвілля (сім'я, суспільний порядок); в) в суспільно-політичній сфері (діяльність державного апарату). Можлива класифікація правопорушень і за іншими критеріями (наприклад, в наукових цілях). Так, можна розрізняти правопорушення, які посягають на духовні чи матеріальні блага, суспільні чи особисті інтереси, правопорушення в сфері нормотворчої діяльності [18, c. 121-123].

Правопорушення по колу осіб: особисті і групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, скоєні об'єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.

Міжнародні правопорушення - дії чи без діяння суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права чи особистим зобов'язанням і завдають шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права чи всій міжнародній спільноті.

Розрізняють міжнародні злочини і міжнародні делікти (проступки). До злочинів відносять работоргівлю, піратство, міжнародний тероризм), а до міжнародних деліктів - порушення торгових зобов'язань)[15, c. 47].

Отже, ми визначили різні види правопорушень і можемо зробити висновок, що всі вони знаходяться в тісному зв'язку та взаємозалежності між собою.

2. Склад правопорушення та характеристика його елементів

Будь-яка поведінка, зокрема й протиправна, це результат взаємодії людської свідомості (уявлень про навколишній світ і внутрішнього ставлення до подій, які тут відбуваються) і людських діянь (учинків), що спрямовані на зовнішні об'єкти (навколишнє середовище і суспільство). Отже, поведінка -- це взаємозв'язок і взаємозалежність суб'єктивного (свідомості) і об'єктивного (вчинка, діяння). Виходячи з цього, у будь-якій поведінці, у тому числі й протиправній (правопорушенні), виділяють чотири чинники, які її утворюють: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона. У зв'язку з цим і склад правопорушення конструюють як сукупність чотирьох аналогічних елементів. За відсутності хоча б одного з них діяння міняє свою якість і може бути чим завгодно, але не правопорушенням [4, c. 156].

Склад правопорушення -- це система ознак протиправної по-ведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Необхідність складу правопорушення як підстави юридичної відповідальності в тому, що без наявності складу правопорушення юридична відповідальність згідно з законом не може настати, неможлива.

Законність складу злочину як підстави юридичної відповідальності в тому, що вона встановлена законом виключає сваволю при вирішенні питання про притягнення особи до відповідальності, дає мож-ливість доказувати обґрунтованість притягнення до відповідальності або спростувати її.

Достатність складу правопорушення, як підстави юридичної відповідальності, в тому, що інших підстав для від-повідальності законом не передбачено, а тому шукати їх та доводити не потрібно. Наявність в діях особи певного складу злочину достатньо для притягнення її до юридичної відповідальності за вчинення певного правопорушення.

Склад правопорушення:

1. Суб'єкти правопорушення - юридичні і фізичні особи.

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного -- фізичні і юридичні особи, адміністративного -- переважно фізи-чні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом пра-вопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом [5, c. 147].

Суб'єкт злочину -- це ознаки, які характеризують особу :

а) фізична особа -- тільки фізичні особи визнаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними;

б) вік особи -- досягнення встановленого Кримінальним Кодексом віку, з якого починається кримінальна відповідальність

загальна дієздатність -- з 16 років,

виключна дієздатність-- з 14 років,

особлива дієздатність -- з 18 років;

в) осудність -- здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт):

-- громадянство;

-- посадова особ;,

-- військовослужбовець;

-- фах;

-- особливо небезпечний рецидивіст;

-- особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі;

-- особа, що підлягає призову на строкову військову службу;

-- працівник транспорту;

-- член виборчої комісії;

-- родинні відносини (батьки, діти).

Ознаки, зазначені у пп. а), б) і в) є обов'язковими ознаками суб'єкта злочину.

2. Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують правопорушення з його внутрішнього боку:

а) умисел - вчинення злочину навмисно (ст. 8 КК України);

б) необережність - вчинення злочину необережно (ст.9 КК України);

в) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів);

г) мета злочину - ідеальні зміни в оточенні суб'єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину (наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання;

д) емоції - почуття та переживання суб'єкта під час вчинення правопорушення.

Вина виражається у формі умислу чи необережності:

Умисел: прямий -- усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків;

непрямий - усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдужне ставлення до настання негативних наслідків;

Необережність: протиправна самовпевненість - усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам, які в силу обєкт правопорушення.

3. Об'єкт правопорушення - порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний по-рядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права.

Обов'язковими ознаками об'єкта правопорушення є:

1) важливість, суспільна цінність певних суспільних відносин -- найбільш вагомими з них визначаються ті, що є загальнолюдськими цінностями: життя, здоров'я, права людини, власність і т. ін.;

2) істотність шкоди, яка заподіюється певним злочином у сфері конкретних суспільних відносин -- заподіяння смерті, позбавлення волі, майна, приниження гідності, честі і т. ін.

Об'єкт злочину -- ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються законом.

Оскільки право взагалі і кримінальне зокрема не має іншого призначення крім регулювання суспільних відносин і ні для чого більше не придатне, то об'єктом злочину також є суспільні відносини, які охороняються законом.

Ознаками об'єкту злочину є:

а) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону закону;

б) тяжкість заподіяної злочином шкоди в сфері цих суспільних відносин -- пошкодженість, вразливість об'єкта;

в) предмет -- матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільно небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єкту злочину [13, c.86-89].

4. Об'єктивна сторона правопорушення -- це ознаки, які характеризують зовнішній прояв правопорушення, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Такими ознаками є:

а) дія -- тобто суспільне значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температури, фізіологічних процесів і т. ін.;

б) бездіяльність -- тобто невиконання особою своїх юридичних обов'язків;

в) злочинні наслідки -- ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються законом;

г) причинний зв'язок -- між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення правопорушення та використані для його вчинення знаряддя.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б) є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони правопорушення;

Об'єктивна сторона правопорушення -- сукупність зовнішніх ознак

(протиправне діяння, шкідливий результат, що спричинився, причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом)

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину розуміла суспільне значення вчинюваних нею дій і могла керувати ними. Вчинення неосудною особою суспільне небезпечних дій складу злочину не утворює незалежно від характеру цих дій і тяжкості їх наслідків.

Склад правопорушення -- це юридичне поняття про окреме правопорушення. Звідси його різнобічне значення для вирішення питань юридичної відповідальності, кваліфікації правопорушення, призначення покарання та умов його відбування. Крім того, склад правопорушення має важливе значення взагалі для ефективності боротьби зі злочинністю [17, c. 50-51].

3. Юридична відповідальність - наслідок правопорушення

Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки [8, c. 196].

Юридична відповідальність -- це застосування до винної особи засобів державного примусу за скоєне правопорушення. Засоби державного примусу можуть мати характер особистих обмежень (наприклад, позбавлення волі, позбавлення права займатися певним видом діяльності) або майнових стягнень (конфіскація майна, обов'язок відшкодувати вчинену шкоду) [14, c. 45].

Юридична відповідальність характеризується такими ознаками:

а) зовнішнім характером;

б)застосуванням лише за здійснені правопорушення;

в) зв'язком з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів;

г) визначеністю у нормах права.

Основною рисою юридичної відповідальності є її тісний зв'язок з правом і державним примусом. Тому її можна розглядати як правовідносини, в яких держава має право застосувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопорушення і зобов'язані зазнавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права.

Розрізняють такі види юридичної відповідальності:

1. Кримінальна -- використовується тільки за скоєння злочину. Це найсуворіший вид відповідальності, що має на увазі найжорстокіші обмеження особистого та майнового характеру.

Поняття кримінальної відповідальності відповідає родовим ознакам відповідальності юридичної і водночас характеризується своїми видовими, безначальними ознаками. Ними є такі:

- кримінальна відповідальність становить собою реальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень;

- кримінальна відповідальність - це вид державного примусу, що знаходить своє вираження насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні на винного додаткових позбавлень і обмежень;

- вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі, перш за все у санкції статті КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; азнавання таких обмежень завжди носить вимушений, а не добровільний характер. оскільки їх застосування є обов'язком спеціально уповноважених органів держави;

- кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, що виступає як підстава такої відповідальності.

2. Адміністративна -- використовується за скоєння адміністративного проступку. В даному випадку особисті та майнові стягнення мають поблажливіший характер. правопорушення суспільний злочин

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні)[14, c. 156-158].

Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:

1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;

3) є наслідком винного антигромадського діяння;

4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

6) реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

3. Цивільно-правова -- наступає за невиконання договору, за вчинення майнової шкоди. Має виключно майновий характер.

Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою.

Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів; грошовий вираз майнової шкоди називають іще збитками. Збитки поділяються на два види: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода (неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане).

Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом [6, c. 91].

Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії. На відміну від кримінального законодавства, цивільне законодавство встановлює презумпцію вини боржника, тобто особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.

4. Дисциплінарна -- наступає за порушення трудової, службової, навчальної дисципліни і має, як правило, особистий характер (наприклад, догана). Якщо в результаті дисциплінарного проступку зашкоджено майно, то використовується також матеріальна відповідальність.

Законодавством закріплено такі види дисциплінарної відповідальності: 1) у порядку, встановленому законами України; 2) у порядку, встановленому Кодексом законів про працю України; 3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців; 4) на підставі дисциплінарних статутів та положень, чинних у різних галузях чи сферах державного управління.

незалежно від того, на підставі якого нормативно-правового акта настає дисциплінарна відповідальність, їй притаманні певні загальні ознаки:

1) її підставою є дисциплінарний проступок;

2) за такий проступок передбачено накладення дисциплінарного стягнення;

3) стягнення застосовує уповноважений на те орган (посадова особа) в порядку підлеглості;

4) межі «дисциплінарної влади» цього органу (посадової особи) чітко встановлено правовими нормами;

5) службовець, на якого накладено дисциплінарне стягнення, може його оскаржити у вищий орган (вищій посадовій особі) або в суд;

6) за один дисциплінарний проступок може бути накладено лише одне дисциплінарне стягнення.

Більшість службовців за порушення правил дисципліни несуть відповідальність згідно з приписами трудового законодавства, а дисциплінарна відповідальність службовців, що реалізують свої повноваження поза межами трудового договору чи правил внутрішнього трудового розпорядку, регулюється законами, статутами та положеннями, затвердженими повноважними органами [6, c. 93].

Порівняно новим видом юридичної відповідальності є конституційна, прикладом якої є імпічмент президента, відставка уряду.

Конституційно-правова відповідальність - передбачений нормами конституційного права специфічний обов'язок суб'єктів конституційного права переносити особисті чи матеріальні незгоди за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб'єктів через спеціальний механізм реалізації та втілення в життя; має цілу низку санкцій.

За формою реалізації конституційно-правова відповідальність поділяється на: пряму (безпосередню) - передбачену безпосередньо нормами конституційного права, та непряму (опосередковану) - передбачену нормами інших галузей права [16, c. 153].

Підставою настання конституційно-правовой відповідальності є порушення норм Конституції, які відповідно конкретизуються в конституційному законодавстві.

Конституційно-правова відповідальність має складну структуру. Вона закріплює:

¦по-перше, соціальну відповідальність, що вимагає відповідної, високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб'єктів конституційного права;

¦по-друге, загальні начала відповідальності за правопорушення, що служать "орієнтиром" для формування відповідальності в інших галузях права;

¦по-третє, - конкретні види конституційно-правової відповідальності, що застосовується за порушення окремих конституційно-правових норм та інститутів.

В системі міжнародного права існують різні види міжнародної юридичної відповідальності. Такими є, наприклад, економічні санкції (заборона на торгівлю, сумісну економічну діяльність) проти держави-порушника норм міжнародного права [9, c. 108].

Підстави для звільнення від юридичної відповідальності:

1) необхідна оборона -- захист себе та свого майна або когось іншого та його майна. Необхідна оборона використовується, якщо виконуються три умови:

* напад був явним, а не припущеним;

* оборона має місце доки не зупиниться напад;

* той, хто обороняється не повинен перевищити межі необхідної оборони. Небезпека захисту не повинна перевищувати небезпеки нападу;

2) крайня необхідність -- нанесення шкоди чиємусь здоров'ю або майну з метою запобігти ще більшої можливої шкоди. Нанесення шкоди здоров'ю однієї людини з метою запобігти можливого нанесення шкоди здоров'ю іншої людини крайньою необхідністю не вважається [14, c. 508].

Висновок

В даній курсовій роботі було розглянуто питання поняття правопорушення, розкрито основні ознаки та види правопорушень, визначено види юридичної відповідальності, як наслідку правопорушення.

Отже, правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Основними ознаками правопорушення є:

- суспільна шкідливість, небезпечність;

- протиправність;

- наявність вини;

- можливість покарання;

- свідомо-вольовий характер;

- виражається в поведінці -- протиправній дії або бездіяльності.

Правопорушення поділяються на два види: злочини і проступки.

Злочин - це суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.

Проступки - менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) нормами права - цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансового тощо.

Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

На мою думку , існування саме юридичної відповідальності забезпечує більш-менш нормальний стан суспільного життя та не допускає анархії.

Для зменшення кількості правопорушень необхідно усунути причини і умови, які породжують шкідливі і небезпечні для суспільства діяння.

Держава повинна вести боротьбу з викоріненням правопорушень, причин і умов, які їх породжують для забезпечення нормального розвитку суспільства, збереження правопорядку та захисту справедливості.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - Х.: Ранок, 2004. - 48 с.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. - К.: Парламентське видавництво, 1997. - с.8-9

3. Кримінальний кодекс України: Нормативні акти кримінально - правового значення. - К.: А.С.К., 1997. - 320 с.

4. Кодекс законів про працю України. Офіційне видання. - К.: Парламентське видавництво, 1997. - 144 с.

5. Цивільний кодекс України. Офіційне видання . - К.: Парламентське видавництво,1997. - с.77-83

6. Бармак М.В., Бармак О.Я. Основи правознавства: Посібник для абітурієнтів, учнів, вчителів. - Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. - 192 с.

7. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навч. закладів. - К.: Атіка, 1999. - с. 277-292

8. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности. - Львів, 1983. - с. 368-376

9. Дубинин Н.П. и др. Генетика, поведение, ответственность. - М.: Политиздат, 1989. - 350 с.

10. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М.Колодій, С.Л.Лисенков та інші. -К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320 с.

11. Копєйчиков В.В. Правознавство: Навчальний посібник / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та інші. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 704 с.

12. Коржанський М.Й. Популярний коментар кримінального кодексу. - К.: Наукова думка, 1997. - 695с.

8. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. - К.: Вен турі, 1996. - 208 с.

13. Котюк І.І. Основи публічного права України. - К.: Логос, 1998. - с. 106-138

14. Кудрявцев В.Н. Правонарушение: их причины и предупреждение. - М.: Московский рабочий, 1977. - 78 с.

15. Куян І. Проблеми кваліфікації екологічних правопорушень // Право України. - 1999. - №8. - с. 71-73

16. Литвак О. Злочинність: її причини та профілактика. - К.: Україна, 1997. - 167 с.

17. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. - М.: Юридическая литература, 1985. - 192 с.

18. Марченко М.Н. Общая теория государства и права: Теория права. Т. 2. - М., 1998. - 656 с.

19. Молдован В.В. Основи держави і права. - К.: Юмана,1997. - 176 с.

20. Настюк М. Правознавство: Підручник. - Львів: Світ, 1995. - 272 с.

21. Піщенко Г. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту // Право України. - 1999. - №3. - с. 50-54

22. Свиридов Б. Злочин і кара. Сучасний аспект // Віче. - 1999. - №12.-с.118-123

23. Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Х.: Консум, 2000. - 702 с.

Размещено на Allbest.ru