Обмежена осудність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Обмежена осудність

Ст. 20 КК вперше у кримінальному законодавстві нашої держави визначає поняття обмеженої осудності як особливого психічного стану особи, який повинен враховуватись судом при призначенні покарання.

Обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Цей стан стосується тільки періоду вчинення злочину і не виключає кримінальної відповідальності, але враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування до особи примусових заходів медичного впливу. Проте стан обмеженої осудності особи може бути і не прийнятий судом до уваги, це залежить від конкретних обставин учинення злочину.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Згідно зі ст. 21 КК України особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Стан простого сп'яніння визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність. До цього стану не віднесене патологічне сп'яніння, яке вважається тимчасовим розладом психічної діяльності.

Згідно з п. 13 ст. 67 КК, скоєння злочину у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаним вживанням наркотичних або інших одурманюючих речовин є обставиною, що обтяжує покарання.

У відповідності з Міжнародною класифікацією хвороб, алкоголь, наркотики і одурманюючі (токсичні) засоби належать до групи психоактивних засобів, як можуть при систематичному вживанні викликати психічну та фізичну залежність.

У ст. 21 КК мова йде про так зване просте (фізіологічне) сп'яніння (згідно з МКБ -10 - гостра інтоксикація) внаслідок вживання алкоголю, наркотичних, токсичних засобів, які можуть викликати помітні зміни у більшості сфер психіці: у сфері орієнтації та уваги, мови, контролю, не виключаючи осудності. Це пояснюється тим, що порушення псики, що виключає осудність у цьому випадку не спостерігається.

У теорії КП поряд з фізіологічним сп'янінням виділяють патологічне. Патологічне сп'яніння - це гострий короткочасний психоз, викликаний вживанням алкоголю і який супроводжується глибоким хворобливим порушенням свідомості, немотивованою поведінкою.

Медичний - коли відповідний засіб, оказує специфічну дію на центральну нервову систему (стимулююче, седативне, галюцінаторне,...),є що є причиною його вживання.

Соціальний критерій - якщо його негайне вживання приймає такі масштаби, що набуває соціальну значущість.

Юридичний - якщо виходячи з того, що цей засіб визнано наркотичним і включений у перелік наркотичних засобів.

Суб'єктивна сторона складу злочину

1.Поняття та ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

2.Поняття та види помилок у кримінальному праві, їх вплив на кримінальну відповідальність

Поняття, ознаки та значення суб'єктивної сторони складу злочину

Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку. злочин суб'єктивний емоційний відповідальність

До обов'язкових ознак суб'єктивної сторони належать: вина у формі умислу чи необережності;

до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан.

Вина - це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння, а в злочинах із матеріальним складом - і до його наслідків у формі умислу чи необережності (ст. 23 КК).

Мотив злочину - усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину; інтегральний психічний утвір, який спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.

Мета злочину - уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.

Форми вини: умисна, необережна і змішана.

Категорії вини: зміст, сутність і ступінь.

Зміст вини - це відображення у свідомості людини об'єктивних ознак злочину.

Сутність вини - негативне ставлення злочинця до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь вини характеризується тяжкістю вчиненого діяння і небезпечністю особи винного.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).

Інтелектуальний момент тут утворюють усвідомлення суспільної небезпеки своєї поведінки і передбачення її шкідливих наслідків. Особа має чітке уявлення, що саме її конкретні діяння спричинять або можуть спричинити суспільно небезпечні наслідки.

Вольовий момент прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Зазвичай особа прагне в цьому випадку досягти якоїсь мети, задовольнити цю чи іншу потребу.

Непрямим (евентуальний, побічний) є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Інтелектуальний момент непрямого умислe включає:

-- усвідомлення особою суспільно небезпечного характер своєї дії чи бездіяльності (за цією ознакою обидва різновид умислу повністю збігаються);

--- передбачення суспільно небезпечних наслідків. За непрямогb умислу винний передбачає не закономірну неминучість, а питті реальну можливість (імовірність) настання наслідків.

Вольовий момент непрямого умислу полягає у свідомому прbпущеній настання шкідливих наслідків діяння. У цьому випадку особи відсутнє бажання настання суспільно небезпечного наслідку. Не відчуваючи потреби в досягненні відповідних наслідки винний виявляє байдужість до них. Такі наслідки є побічним результатом його діяння, спрямованого на іншу мету.

Скажімо, винний, залишаючи пограбовану ним особу, яка перебуває у безпорад йому стані внаслідок сп'яніння, без одягу на морозі, байдуже ставиться до наслідку у вигляді смерті потерпілого (його мета -- лише заволодіти майном): не бажаючи загибелі особи, він свідом допускає її імовірність. Смерть потерпілого у такому разі кваліф куватиметься як вбивство, вчинене з непрямим умислом.

Головною розмежувальною ознакою двох різновиді умислу є вольовий момент: при прямому умислі особа бажає настання суспільно небезпечних наслідків, при непрямому -- виявляє байдужість до таких наслідків (не бажає, але свідомо допус кає їх настання).

2). За часом виникнення і формування визначають

-умисел, заздалегідь обдуманий (характеризується наявністю певного розриву в часі між виникненням наміру вчинити злочин і його реалізацією; протягом цього часу особа обмірковує деталі злочину, складає план, підшукує співучасників, готує знаряддя вчинення злочину тощо. Цей різновид умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпечності суб'єкта й злочину в цілому.)

-умисел, що виник раптово формується перед самим початком вчинення злочину й відразу реалізується. Різновидом раптового умислу є афектований умисел, що виникає під впливом сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), зумовленого впливом на винного якихось особливих обставин, найчастіше протиправної поведінки потерпілого. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, визнається обставиною, що пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК), а в деяких випадках -- утворює привілейований склад злочину (статті 116, 123 КК).

3). За спрямованістю і конкретизацією бажаного результату умисел поділяється на визначений і невизначений.

- Визначений (конкретизований) характеризується тим, що особа чітко уявляє, яких саме наслідків вона хоче досягти; недосягнення цих наслідків з причин, що не залежали від її волі, розглядатиметься як замах на конкретний злочин.

Визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного конкретного злочинного результату) або альтернативним (якщо особа бажає досягти одного з декількох визначених нею суспільно небезпечних наслідків, наприклад, тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілого). У випадках вчинення злочину з альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків (так само вирішується й питання відповідальності за злочини, вчинені з неви- значеним умислом). Коли при вчиненні злочину з альтернативним умислом більш тяжкі наслідки не настали з причин, що не залежали від волі винного, відповідальність настає за замах на заподіяння більш тяжких наслідків.

- Невизначений (неконкретизований, альтернативним) особа передбачає суспільно небезпечні наслідки лише в загальних рисах, а не в індивідуально визначеному вигляді (наприклад, завдаючи ударів по різних частинах тіла потерпілому, особа усвідомлює, що спричиняє шкоду здоров'ю потерпілого, але не знає, які в результаті будуть тілесні ушкодження: легкі, середньої тяжкості чи тяжкі).

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Інтелектуальний елемент злочинної самовпевненості характеризується тим, що особа передбачає можливість настання шкідливих наслідків свого діяння.

Вольовий елемент злочинної самовпевненості. Він полягає у тому що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків.

Отже, головна відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає у вольовому моменті. При непрямому умислі винний свідомо допускає настання шкідливих наслідків, а коли й сподівається, що вони не настануть, то ці надії мають пасивний, невизначений характер. Натомість при злочинній самовпевненості відсутнє свідоме припущення суспільно небезпечних наслідків -- особа прагне запобігти настанню негативних наслідків, спираючись при цьому на конкретні (хоч і недостатні) обставини (а не на випадковість, як при непрямому умислі).

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. З ст. 25 КК).

Інтелектуальний елемент злочинної недбалості полягає у тому, що особа не передбачає можливості настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездії (наприклад, медсестра, не подивившись на назву ліків, уводить в організм хворого отруйну для нього речовину, що призводить до тяжких наслідків). За цим злочинну недбалість можна відмежувати від обох видів умислу й від злочинної самовпевненості. Непередбачення суспільно небезпечних наслідків при необережності засвідчує зневажливе ставлення особи до вимог закону, правил соціальної поведінки, інтересів інших осіб.

При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов'язку («повинна була») і можливості («могла») суб'єкта передбачити суспільно небезпечні наслідки.

Для вирішення цього питання теорія кримінального права й судово-слідча практика використовують два критерії -- об'єктивний і суб'єктивний.

Об'єктивний критерій полягає в тому, що винний зобов'язаний був передбачити шкідливі наслідки свого діяння; відповідний обов'язок може випливати із законів, спеціальних правил, професійних, службових чи інших функцій особи, норм людського співжиття тощо.

Суб'єктивний критерій означає можливість передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків. Така можливість пов'язується з індивідуальними властивостями конкретної особи (його психофізичними даними, рівнем розвитку, професійним і життєвим досвідом, освітою, станом здоров'я і т. п.), а також особливостями ситуації, в якій вчиняється діяння (умови освітлення, особливості рельєфу, технічний стан механізмів, дії інших осіб і т. д.). Злочинна недбалість можлива лише за сукупності об'єктивного й суб'єктивного критеріїв.

Вольовий момент полягає в тому, що винний, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не активізує власні психічні сили й здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання зазначеним наслідкам, а отже, не перетворює реальну можливість у дійсність.

Від злочинної недбалості слід відрізняти випадок (казус) -- невинувате заподіяння шкоди. За таких обставин діяння особи призвели до суспільно небезпечних наслідків, але особа не повинна була і (або) не могла їх передбачити.

Змішана (складна, подвійна) форма вини

Деякі норми Особливої частини КК викладені таким чином, що психічне ставлення суб'єкта до злочинного діяння може виражатися в одній формі вини, а до суспільно небезпечних наслідків такого діяння -- в іншій. Прикладом може слугувати умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), яке передбачає умисну вину до заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, а щодо наслідку у вигляді смерті -- вину у формі необережності. У теорії кримінального права такі злочини йменують злочинами з подвійною (складною, змішаною) формою вини.

За наявності змішаної форми вини важливо встановити, яким у цілому є вчинений злочин, -- умисним чи необережним. Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються необережними, якщо відповідно до викладеного в законі складу вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути як у формі умислу, так і у формі необережності, а щодо наслідків -- лише у формі необережності. Це стосується злочинів, пов'язаних з порушенням спеціальних правил і настанням від цього шкідливих наслідків (наприклад, порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, -- ч. 2 ст. 272 КК).

У цілому визнаються умисними злочини зі змішаною формою вини, об'єктивна сторона яких характеризується настанням двох різнорідних і неоднакових за тяжкістю наслідків (у таких злочинах психічне ставлення до діяння та першого, менш тяжкого, слідку виявляється в умислі, а щодо більш тяжкого віддаленого наслідку -- у необережності). Так, умисним у цілому визнається передбачене ч. 2 ст. 134 КК незаконне проведення аборту особою, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої (ставлення до діяння та першого наслідку -- переривання вагітності -- у цьому випадку характеризується умислом, а щодо тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті -- необережністю).

Мотив і мета злочину. Емоційний стан

Мотив, мета злочину та емоційний стан особи є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину.

Мотив та мета, хоч і не завжди впливають на кваліфікацію, але дозволяють правильно зрозуміти психічний стан винного в момент вчинення злочинного діяння, виявити причини протиправної поведінки, точно визначити форму вини, ступінь суспільної небезпечності особи і вчиненого діяння.

Мотив -- це те внутрішнє спонукання особи, яке викликало у неї намір вчинити злочин. Наприклад, підміна дитини вчиняється з корисливих або інших особистих мотивів (ст. 148 КК), доведення до банкрутства -- з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб (ст. 219 КК), хуліганство -- з мотивів явної неповаги до суспільства (ст. 296 КК).

Метою є уявлення винного про результат, якого він прагне досягти. Так, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України характеризується метою змінити межі території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України (ст. 110 КК); незаконне придбання, зберігання, транспортування незаконно виготовлених підакцизних товарів вчиняються з метою наступного збуту таких товарів (ч. 1 ст. 204 КК); втручання в діяльність судді здійснюється з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення (ст. 376 КК).

Мотив і мета як ознаки суб'єктивної сторони притаманні лише умисним злочинам; у разі включення їх до конструкції конкретного складу злочину вони набувають значення обов'язкових, а отже, їх встановлення у справі є необхідним.

Інколи мотив та мета випливають із сутності злочинів, хоча прямо і не вказані у диспозиції відповідної статті КК. Зокрема, передбачені статтями 185--191 КК посягання на власність, хоч це і не зазначено в законі, характеризуються наявністю корисливого мотиву і спеціальної мети -- безоплатно обернути чуже майно на свою або іншої особи користь.

Мотив і мета можуть надавати злочину кваліфікованого або особливо кваліфікованого виду (пункти 6, 7, 9,14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 143, ч. З ст. 144, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 383 КК і т. д.). Якщо ці ознаки не вказані у конкретній нормі КК або не випливають безпосередньо з її змісту, вони не мають значення для кваліфікації злочину, але водночас можуть впливати на призначення покарання як обставини, що його пом'якшують чи обтяжують.

Іноді поряд з мотивом і метою враховується й емоційний стан особи, котра вчинила злочин (стан її психіки, переживання в момент вчинення посягання). Зокрема, кримінально-правове значення має стан сильного душевного хвилювання, викликаний неправомірною поведінкою потерпілого (статті 116, 123 КК).

Поняття та види помилок у кримінальному праві, їх вплив на кримінальну відповідальність

Помилка у кримінальному праві - це неправильне уявлення особи про дійсний юридичний або фактичний характер учиненого нею діяння та його наслідки.

Юридична помилка - це неправильне уявлення особи про юридичну природу вчиненого діяння, його правову оцінку та наслідки.

1) Помилка особи у злочинності власного діяння та його можливих наслідків.

Так, особа вважає, що її дії злочинні і тягнуть кримінальну відповідальність, тоді як вони Кримінальним кодексом не передбачені. Наприклад, особа вважає, що порушення правил дорожнього руху, що призвело до заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, є злочином. Однак кримінально-правова заборона такого діяння відсутня, і воно визнається адміністративним правопорушенням. Діяння, передбачене кримінальним законом, не може тягнути кримінальну відповідальність внаслідок відсутності протиправності як обов'язкової ознаки злочину.

Тому при такій помилці особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

2) Помилка особи у незлочинності власного діяння та його можливих наслідків.

Така помилка наявна, коли особа думає, що вчинене нею діяння не тягне кримінальної відповідальності, але Кримінальний кодекс відносить таке діяння до злочинів. Тому при такій помилці особа притягується до кримінальної відповідальності.

Але можливі ситуації, коли особа, що порушила кримінально-правову заборону, не тільки не знала про неї, але і не могла знати за тих умов, у яких вона знаходилася в момент порушення цієї заборони (знаходилася у закордонному відрядженні чи була важко хворою та в інших випадках). Тобто, у відповідності до ст. 68 Конституції України «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності», в нашій ситуації це правило можна перефразувати «незнання положень кримінального законодавства не звільняє особу від кримінальної відповідальності». У таких випадках кримінальна відповідальність повинна виключатися унаслідок відсутності вини.

3) Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.

Так, наприклад, особа вчиняє крадіжку майна з магазину та вважає, що її дії охоплюються ч. З ст. 185 КК (вчинення крадіжки шляхом проникнення в приміщення), але слідчий кваліфікує її дії як крадіжка вчинена у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК). Така помилка особи, як правило, не впливає на кваліфікацію і тягне кримінальну відповідальність особи.

4) Помилка у виді чи розміру покарання.

Така помилка не впливає на відповідальність, тому що вид і розмір покарання перебувають за межами суб'єктивної сторони.

Фактична помилка - це неправильне уявлення особи про обставини, що утворюють об'єктивні ознаки конкретного складу злочину.

1. При помилці в родовому об'єкті: неправильне уявлення особи про суспільні відносини, на які посягає.

Наприклад, особа викрадає з аптеки ліки, помилково сприймаючи їх за наркотичні засоби. Таким чином, винний, вважаючи, що він заподіює шкоду здоров'ю населення й законному порядку обігу наркотичних засобів і власності (додатковий об'єкт) фактично ж заподіяв її лише власності. Зважаючи на те, що ці об'єкти є юридично нерівноцінними, вчинене має кваліфікуватися за спрямованістю умислу як замах на передбачене ст. 308 КК викрадення наркотичних засобів.

Правила кваліфікації при помилці в родовому об»єктів:

а) скоєне кваліфікується як замах на заподіяння шкоди об'єкту, стосовно якого був спрямований умисел;

б) якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову належність об'єкта посягання, то скоєне кваліфікується як закінчений злочин - посягання на той об'єкт, якому фактично заподіяна шкода;

в) якщо виникає помилка в потерпілому як різновид помилки в родовому об'єкті скоєне кваліфікується за сукупністю: як замах на заподіяння шкоди об'єкту, стосовно якого був спрямований злочин, та закінчений злочин - посягання на той об'єкт, якому фактично заподіяна шкода.

2. Помилка в предметі посягання здійснюється в межах того об'єкта, який припускався винним, однак безпосередньому впливу піддається не намічений винним, а інший предмет (наприклад, особа вважала, що в сейфі зберігаються гроші, а там виявилися дорогоцінності).

Види:

1) помилка в предметі в межах однорідного посягання.

Така помилка на кваліфікацію не впливає. Це може мати значення при викраденні предмета злочину (наприклад при крадіжці), якщо завдається більш значна шкода, але це вже помилка в наслідках злочину, яка буде розглянута далі;

2) помилка в предметі в межах різнорідного посягання. Наприклад, особа викрадає крейду, але вважає, що це наркотичнізасоби. Дії особи слід кваліфікувати як замах на викрадення наркотичних засобів (ч. 2 ст. 15, ст. 308 КК). Тобто, дії особи слід кваліфікувати як замах на злочин, який прагнула вчинити особа;

3) помилка на відсутній предмет.

Наприклад, особа проникає в магазин для викрадення грошей, але вони були здані в банк і тому особа не змогла реалізувати свій умисел. Такі дії кваліфікуються як замах на злочин, який прагнула вчинити особа.

3. Помилка в потерпілому полягає в тому, що суб'єкт, бажаючи заподіяти шкоду одній особі, у результаті помилки заподіює шкоду іншій особі. Так, винна особа з метою помститися знайомому вбиває, як він вважає, саме його. Враховуючи, що злочин відбувся вночі, злочинець помилився і вбив зовсім іншу особу, а не свого знайомого.

Такого роду помилка не впливає на кваліфікацію, тому що не стосується обставин, що були ознаками складу злочину.

Якщо виникає помилка в потерпілому як різновид помилки в родовому об'єкті дії винної особи слід кваліфікувати за спрямованості умислу як замах на злочин, який особа прагнула вчинити, і закінчений злочин, який особа насправді вчинила.

4. Помилка в характері вчиненого діяння

двох видів:

- 1) особа вважає свої дії (бездіяльність) правомірними, насправді ж вони є злочинними (скажімо, суб'єкт розплачується в магазині купюрами, не знаючи, що вони фальшиві). У першому випадку відповідальність настає за необережний злочин або взагалі не настає, якщо конкретне діяння може бути вчинене лише з умисною формою вини (як у наведеному прикладі).

- 2) особа уявляє, що вчиняє злочин, тоді як в дійсності цього немає (наприклад, суб'єкт помилково збуває справжні банкноти замість підроблених).У другому випадку винний несе відповідальність за замах на злочин (у даному разі -- за замах на збут підроблених грошей -- відповідні частини статей 15 і 199 КК);

5. Помилка в розвитку причинного зв'язку означає неправильне уявлення особи про зв'язок між вчиненим нею діянням і злочинним результатом, який настав. Наприклад, особа передбачала, що смерть від здійсненого нею пострілу настане від поділення кулі у голову, а не від пошкодження серця, від чого в дійсності настала смерть потерпілого. Таке неправильне уявлення у цьому випадку не впливає на форму вини й відповідальність особи, оскільки саме внаслідок її дії (пострілу) настав той злочинний результат (смерть), який бум умислом суб'єкта.

6. Помилку в знаряддях і засобах вчинення злочину -- означає хибне уявлення про природу знарядь і засобів, які особа використовує для досягнення злочинного результату. У випадку, коли використані засоби виявилися непридатними для нанесення відповідної шкоди (наприклад, суб'єкт намагається отруїти потерпілого речовиною, яка насправді є безпечною для життя та здоров'я), вчинене кваліфікується як замах на злочин. Якщо для вчинення суспільно небезпечного діяння особа використовує завідомо непридатні засоби (як-от молитви, закляття, ворожба), відповідальність такої особи виключається.

Інколи особа не має наміру вчинити злочин, але помилково використовує такий засіб, котрий спричиняє суспільно небезпечні наслідки (наприклад, фармацевт, помиляючись, видає хворому отруйну суміш, після вживання якої той помирає). У таких випадках відповідальність настає за необережне заподіяння шкоди (у даному разі -- за вбивство з необережності, передбачене ст. 119 КК);

Можна виділити 2 підвиди помилок вчинення злочину з непридатними засобами:

1) вчинення злочину з абсолютно непридатними засобами. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину, зокрема настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, спроба отруїти людину водою, зібраною на кладовищі, яку особа помилково вважає отрутою).

При цьому особа через свою повну неосвіченість не розуміє, що ці засоби не можуть завдати шкоди іншій особі або використовує, забобонні засоби (ворожба, закляття) і тому вона не може бути притягнута до кримінальної відповідальності;

2) вчинення злочину з відносно непридатними засобами. Відносно непридатні ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї (автомата), яка виявилась несправною (зіпсованою).

Тобто, в таких ситуаціях дії особи слід кваліфікувати як замах на злочин, який вона прагнула вчинити.

7. Помилку щодо суспільно небезпечних наслідків -- може стосуватися кількісної і якісної характеристики заподіяної шкоди.

Кількісна помилка пов'язана з помилковим уявленням особи про розмір (тяжкість) заподіяної шкоди: ця шкода може бути більшою чи меншою, ніж та, на яку розраховував винний.

Якщо спричинені збитки будуть менші, ніж їх передбачав суб'єкт (наприклад, винний вважав, що у сейфі знаходиться значна сума грошей, а в дійсності виявилося, що їх там було мало), його дії мають кваліфікуватися як замах на той злочин, який охоплювався його умислом.

У випадку, коли заподіяна шкода виявилася більшою, ніж передбачав суб'єкт (як-от коли особа хотіла заподіяти тілесні ушкодження, а заподіяла смерть особі), можлива відповідальність за необережне заподіяння шкоди.

Якісна помилка (або помилка в характері шкоди) може полягати у непередбаченні наслідків, які фактично настали, або в передбаченні шкоди, яка не настала. У першому випадку особа нестиме кримінальну відповідальність лише тоді, коли вчинений нею злочин передбачає необережну форму вини. У другому випадку відповідальність настає за замах на заподіяння шкоди, яку передбачав винний.

У теорії кримінального права виокремлюють й інші різновиди фактичних помилок, утім, уявляється, що всі вони вкладаються в межі вищце розглянутих.

Размещено на Allbest.ru