Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

депутат місцевий рада мандат

Вступ

1. Загальна характеристика конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад України

1.1 Поняття та структура конституційно-правового статусу депутата місцевих рад

1.2 Політико-правова природа мандату депутата місцевої ради в Україні

1.3 Основні принципи на яких базується діяльність депутата місцевої ради

2. Повноваження и форми діяльності депутата місцевої ради

2.1 Загальна характеристика основних повноважень депутата місцевої ради

2.2 Організаційно-правові форми здійснення повноважень депутатів місцевих рад

2.3 Обов'язки депутатів місцевої ради як складова його повноважень

3. Основні гарантіх депутатської діяльності

3.1. Поняття гарантій депутатської діяльності

3.2. Види гарантій діяльності депутатів місцевих рад та їх загальна характеристика

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Після проголошення незалежності України і прийняття в 1996 році Конституції розпочалися процеси реформування та демократизації суспільства і держави. Чинна Конституція вперше на конституційному рівні закріпила, що „в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування” (ст.7 Конституції України). Таким чином, вперше у вітчизняній конституційній правотворчості місцеве самоврядування визнається інститутом, який не входить в систему державної влади, а органи місцевого самоврядування отримують статус самостійного інституту, діючого в межах встановлених Конституцією та законами України.

Поряд з цим, наука та практика конституційного, а особливо муніципального права збагатилися такими новими категоріями та поняттями, як „місцеве самоврядування” „територіальна громада”, „депутат представницького органу місцевого самоврядування” тощо.

Із становленням системи місцевого самоврядування в Україні істотно змінилася природа рад як місцевих представницьких органів в цілому, так і стосовно кожного окремого інституту: депутатів, постійних комісій, виконавчих органів тощо.

Основним суб'єктом представницьких органів є депутат. Його статус відображає всі основні недоліки і переваги відповідних представницьких органів, його діяльність - рівень і ефективність роботи рад, а його гарантії - забезпеченість діяльності рад.

Таким чином, правове становище депутатів представницьких органів місцевого самоврядування викликає обґрунтований інтерес теоретиків конституційного і муніципального права. Це обумовлено, перш за все, новизною статусу депутата як представника самостійного виду публічної влади. Адже, після прийняття Україною Декларації про державний суверенітет та проголошення Акту незалежності, відбулися радикальні зміни в сфері організації та здійсненні влади. Відбулося роздержавлення місцевих рад, що призвело до нового підходу та розуміння місця і ролі депутатів місцевих рад в суспільстві.

Актуальність теми дослідження зумовлена, по-перше - потребою у створенні сучасної концепції конституційно-правового статусу депутата місцевої ради; по-друге - необхідністю розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо реформування конституційно-правового статусу депутата місцевої ради; по-третє - орієнтацією України на сучасному етапі на досвід країн з розвиненою демократією в сфері місцевого самоврядування задля оптимізації інститутів представницької демократії.

Основною силою інституту представницької демократії є саме депутати представницьких органів місцевого самоврядування. В сучасних умовах має підвищитися роль та значення депутатського мандату, оскільки суть його полягає у представницькому статусі депутата місцевої ради, який виражає інтереси територіальної громади.

Також, актуальність теми зумовлена комплексною природою поняття депутата місцевої ради як самостійного правового інституту, який складається із принципів і норм, що безпосередньо регламентують права та обов'язки, відповідальність, гарантії депутата місцевої ради та складають нормативну основу конституційно-правового статусу депутата місцевої ради. Саме тому, така особливість правової регламентації конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад, потребує встановлення концептуальних теоретичних засад статусу депутата та розробку оптимальної конституційної моделі мандату депутата місцевої ради.

Варто зазначити, що проблеми депутатської діяльності були предметом дослідження як українських, так і зарубіжних науковців. Проте, більшість праць видано за радянських часів. Зокрема, питання становлення та розвитку депутатського статусу в системі державної влади за часів радянської доби знайшли своє відображення у працях С.А. Авак'яна, А.О. Безуглова, О.О. Карлова, В.Ф. Кузнєцової, О.О. Кутафіна, Ю.Г. Просвирніна, М.Ф. Селівона, В.О. Сивова, а, Є.А.Тихонової та інш.

Теоретичні та практичні проблеми місцевого самоврядування і його органів досліджували М.О.Баймуратов, О.В.Батанов, І.П.Бутко, Д.М.Горшков, І.В.Дробуш, В.М.Кампо, А.М.Колодій, В.В.Кравченко, П.М.Любченко, В.Ф.Погорілко, М.В.Постовий, М.І.Ставнійчук, Ю.М.Тодика, О.Ф.Фрицький, Ю.С.Шемшученко та інші вчені. Їх розробки використовуються в даній роботі.

Теоретичну основу дослідження щодо загального теоретичного визначення поняття правового статусу, склали праці таких вчених, як В.В.Копейчикова, С.Л.Лисенкова, М.І. Матузова, О.Г.Мурашина, В.С.Нерсесянца, О.Ф.Скакун та інших.

Отже, дослідження конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад не втратило актуальності в сучасний період державотворення, оскільки основна частина робіт із зазначеної проблематики відноситься ще до радянського періоду і не враховує змін, які відбулися в системі законодавства за останні роки.

Конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад в Україні викликає неабиякий інтерес серед теоретиків конституційного та особливо муніципального права, зумовлений, перш за все новизною статусу депутата як представника самостійної гілки публічної влади на місцях. В силу публічного характеру депутатської діяльності, вона становить також інтерес і для громадськості, так як є новим і багатогранним явищем щодо здійснення місцевої влади в межах відповідних територіальних громад.

Саме цим і обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність та значення.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження кваліфікаційної роботи є комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних проблем інституту депутата представницького органу місцевого самоврядування, виведення наукової концепції конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад в Україні.

Відповідно до поставленої мети зроблено спробу розв'язати такі завдання, що визначають зміст роботи:

· розкрити поняття конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад та охарактеризувати структурні елементи конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад;

· сформулювати авторські визначення понять „депутат місцевої ради”, „конституційно-правовий статус депутата місцевої ради”, „мандат депутатів місцевих рад”, „гарантії діяльності депутатів місцевих рад”;

· визначити та охарактеризувати повноваження та обов'язки депутатів місцевих рад;

· розкрити систему гарантій депутатської діяльності;

· сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад в процесі реформування системи місцевого самоврядування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які пов'язані з конституційно-правовим статусом місцевих рад в Україні.

Предмет дослідження складає конституційно-правовий статус депутата місцевої ради України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання державно-правових явищ, який дає змогу розглядати їх у розвитку, взаємозв'язку, у зв'язку з іншими соціальними явищами. Методика дослідження базується на загальнотеоретичних методах, принципах та підходах щодо визначення конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад в Україні, а саме: формально-логічний метод - при визначенні основних понять, які обумовлені темою дослідження; системно-функціональний метод, застосування якого дало змогу дослідити конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад, як своєрідну цілісну конструкцію, яка складається з певних взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів та знаходиться у взаємозв'язках з іншими державно-правовими явищами; за допомогою спеціально-юридичного методу з'ясовано зміст чинного законодавства щодо конституційно-правового статусу депутатів; порівняльно-правовий метод застосовувався при дослідженні та співставленні конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад України та відповідного статусу депутатів зарубіжних країн.

Комплексний підхід у використанні зазначених методів дослідження надав змогу всебічно дослідити конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє втілення в наступному.

А саме, пропонується внести до законодавства, що регулює конституційно-правовий статус депутата місцевої ради наступні зміни та доповнення:

- необхідність приведення всіх елементів конституційно-правового статусу депутата місцевої ради у відповідність із теоретичними засадами народного представництва та визначення доктрини депутатського мандату, в основу якого покладені наступні принципи: представницький характер, виключно виборний характер набуття мандату та імперативність мандату;

- доцільно було б передбачити законодавством здійснення повноважень на постійній основі голови постійної комісії. Постійні комісії наділені значними повноваженнями та виконують певні функції. Обсяг повноважень голови комісії досить значний і від ефективної їх реалізації буде залежати результативність діяльності постійної комісії зокрема та представницького органу в цілому;

- внести зміни до ст.9 „Право бути обраним” Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 10 липня 2010 р., які б передбачали постійне проживання кандидата у депутати місцевої ради на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці протягом останніх декількох років перед виборами;

- внести зміни до ст.5 „Дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради” Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р., а саме передбачити дострокове припинення повноважень депутата на підставі рішення політичної партії (блоку політичних партій), якщо депутат, який був обраний від політичної партії (блоку) не увійшов до депутатської фракції цієї політичної партії (блоку) або вийшов із її складу (за умови застосування пропорційної виборчої системи);

- на сьогодні поновлення імунітету депутатів місцевих рад має захистити від певного тиску при голосуванні на сесіях місцевих рад. Адже, недоторканість є однією із гарантій здійснення ефективної депутатської діяльності, в разі якщо депутат використовує цю гарантію не в особистих інтересах, а на благо територіальної громади, яку він уповноважений представляти. Імунітет депутата місцевої ради має бути обмеженим сферою кримінальної відповідальності. Але, при цьому він не повинен мати абсолютного характеру.



1. Загальна характеристика конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад України

1.1 Поняття та структура конституційно-правового статусу депутата місцевих рад

Сучасну демократичну правову державу неможливо уявити без ефективного функціонування органів державної влади та повноцінної системи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування, як здійснення влади на місцях - є невід'ємним елементом конституційного ладу України.

Становлення України як суверенної та незалежної, демократичної, правової та соціальної держави (ст.1 Конституції України від 28 червня 1996 р.) супроводжується подальшим реформуванням системи органів державної влади та місцевого самоврядування.

Конституція України від 28 червня 1996 р. визначила сутність та особливості місцевого самоврядування в Україні. Зокрема, в розділі ХІ “Місцеве самоврядування” закріплюються основні положення щодо організації місцевого самоврядування. Ці положення отримали подальший розвиток в Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р.

Конституція України від 28 червня 1996 р. (ст. 141) визначає загальні засади формування органів місцевого самоврядування, а саме склад, порядок формування сільських, селищних, міських рад, обрання посадових осіб. А конкретизуються положення зазначеної статті в спеціальних законодавчих актах, таких як Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997р., Закон України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 10.07.2010 р., Закон України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р., Закон України „Про службу в органах місцевого самоврядування” від 7 червня 2001 р.

Отже ці всі закони доповнюють одне одного, відіграють важливу роль у визначенні поняття, структури, організаційно-правових форм та повноважень депутатів місцевих рад. А суттєве значення має Закон України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002р. і Закон України „Про органи місцевого самоврядування в Україні” від 21 травня 1997р.

Відповідно до ч.1 ст.140 Конституції України від 28 червня 1996 р. „місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою, як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавч органи.” Пріоритетне місце в системі органів місцевого самоврядування займають саме місцеві ради. Їх провідна роль забезпечується тим, що депутати місцевих рад обираються безпосередньо територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Представницькі органи місцевого самоврядування виражають волю територіальної громади, надають їй загальнообов'язковий характер та здійснюють місцеву владу від їх імені та в їх інтересах. Саме через представницькі органи місцевого самоврядування та депутатів, які входять до їх складу, громадяни здійснюють владу на місцевому рівні, реалізуючи своє право брати участь в управлінні місцевими справами через своїх представників.

Щодо визначення правового статусу депутата місцевої ради, то основою правового статусу особи є її конституційний статус, де права, свободи та обов'язки в сукупності утворюють єдиний, цілісний, внутрішньоузгоджений і цілеспрямований комплекс із системними характеристиками [11, с. 234].

О.В. Сурилов вважає, що основою правового положення особи прийнято вважати її правовий статус, під котрим розуміють систему прав та обов'язків, наданих особі за законом і гарантованих всіма досягненнями суспільства. Поряд з цим, в правовий статус особи включають громадянство, загальна правоздатність, гарантії, в тому числі юридичні, законні інтереси, юридична відповідальність, тощо [31, с. 392].

Депутат місцевої ради є повноважним представником територіальної громади у місцевому представницькому органі.

Депутат місцевої ради - це виборна особа, уповноважена представляти інтереси територіальної громади.

Інститут відкликання, як сукупність правових норм є засобом вираження волі виборців та їх ставлення до депутатів місцевих рад.

Отже можна зробити висновок, що конституційно-правовий статус депутата місцевої ради - це цілісний внутрішньо узгоджений комплекс взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, що поєднує нормативно регламентовані характеристики інституту депутата місцевої ради як представника територіальної громади, громадського діяча та члена представницького органу місцевого самоврядування, який здійснює функції та повноваження на підставі Конституції та законів України.

Варто зазначити, що правовий статус - це явище яке має складну трьохрівневу структуру. Будь-який правовий статус необхідно розглядати в нерозривній єдності загального, особливого та індивідуального [24, с. 56].

Конституційно-правовий статус депутата місцевої ради складають загальний правовий статус особи, спеціальний статус депутата та індивідуальний статус.

Зокрема, загальним правовим статусом володіє будь-яка особа, групи чи об'єднання осіб в суспільстві. Правовий статус є складовою частиною системи права та виступає в якості відносно самостійного регулятора суспільних відносин.

Загальний правовий статус особи є рівним, однаковим для всіх, в основі якого покладено принцип конституційної рівності громадян.

Спеціальні статуси, конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітною галузевою гаммою від загального статусу, визначеного конституцією [30, с. 414].

На мою думку, спеціальний статус депутата місцевої ради має комплексний міжгалузевий характер та доповнює загальний конституційно-правовий статус. Спеціальний правовий статус депутата місцевої ради характеризується „спеціальними” правами та обов'язками, що регламентовані законодавством. Тобто, загальний правовий статус та спеціальний правовий статус депутата місцевої ради співвідносяться як „загальне” та „особливе”. А саме, правовий статус буде мати статичний характер (постійний), а спеціальний статус депутата має більш динамічний та „тимчасовий” характер.

Взагалі щодо трактування правового статусу особи не має єдності серед вчених. Досить часто до структури правового статусу, крім прав, свобод та обов'язків, відносять громадянство, законні інтереси, гарантії. Зазначені категорії є або передумовами правового статусу, або його умовами, які не входять в його структуру [30, с. 410].

Подальший аналіз терміну „депутат місцевої ради”, зводиться до того, що представник населення - виборна особа. Депутат обирається виборцями, тобто громадянами, які володіють активним виборчим правом, а саме дієздатність, досягнення повноліття на день виборів та проживання на території, де проводяться вибори. Не мають права брати участь у виборах громадяни, яких в судовому порядку визнано недієздатними. Тобто, законодавець встановлює певні цензи щодо активного виборчого права і відповідно до чого, не можна стверджувати, що депутат обирається всім населенням. При цьому, ст. 2 Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р. встановлює, що депутат місцевої ради - представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу. А саме, депутат не повинен надавати перевагу тим, хто за нього голосував і представляти їх інтереси в першу чергу. Більше того, принцип таємного голосування, встановлений виборчим законодавством, не дає змоги встановити, кому із кандидатів надав перевагу той чи інший виборець. Представництво інтересів повинно здійснюватися в рівній мірі для кожного громадянина, в тому числі і для тих, хто голосував проти конкретного депутата або не брав участі у виборах взагалі.

Для ефективного розкриття питання щодо конституційно-правового статусу депутата місцевої ради доцільним є виділення та аналіз структурних елементів конституційно-правового статусу, а саме: правосуб'єктність, права та обов'язки, термін виникнення та припинення дії депутатського мандату, відповідальність та гарантії діяльності депутата місцевої ради.

Головним невідємним структурним елементом конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад є закріплені законодавством права та обов'язки, що в своїй сукупності складають повноваження депутата.

Розглянемо сутність елементів, які складають основу конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад - права та обов'язки.

Права депутатів місцевих рад як юридична категорія розкриваються через сукупність певних можливостей здійснювати відповідні дії і вимагати відповідних дій від інших, зобов'язаних осіб; можливостей звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб; можливостей користуватися певними соціальними благами.

Права депутатів місцевих рад є багатоманітними, а саме, права щодо діяльності депутатів у виборчому окрузі і права депутата у раді та її органах. Їх можна визначити наступним чином: права депутата - це формально визначені можливості для реалізації ними повноважень та функцій у місцевій раді, її органах та у виборчому окрузі.

Конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад включає в себе права, які охоплюють різноманітні сторони депутатської діяльності. У відповідності зі сферами діяльності депутатів місцевих рад можна визначити обсяг прав, які складають основу конституційно-правового статусу.

Як вказує М.Н. Марченко, права особи в структурі правового статусу - це формально-визначені, юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами, офіційна міра можливої поведінки людини в державно-організованому суспільстві. Суб'єктивні права особи - це ті конкретні повноваження, котрі виникають у людини як у індивідуально визначеного суб'єкта права на основі норм об'єктивного права. Іншими словами, це ті юридичні можливості конкретної людини, котрі безпосередньо випливають із загальних, абстрактних правил поведінки, встановлених законодавством [25, с. 264].

Норми Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р. детально регламентують права депутата місцевої ради у виборчому окрузі і права депутата у раді та її органах.

Депутатська діяльність є досить багатогранною та багатоманітною. Депутат місцевої ради здійснює свої функції та повноваження як у виборчому окрузі, так і у представницькому органі місцевого самоврядування. Правова культура депутата місцевої ради буде включати в себе вміння спілкування з виборцями та територіальною громадою в цілому; вміння дипломатично поводитися у місцевій раді, що буде проявлятися в культурі дискусій при обговоренні питань місцевого значення, культура нормотворчості тощо.

Згідно статті 26 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” правила колегіальної роботи місцевої ради передбачають дотримання депутатами норм депутатської етики під час обговорення та прийняття відповідних рішень. А саме, не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад [7]. Передбачено, що регламентом ради чи статутом відповідної територіальної громади, можуть бути встановлені інші правила депутатської етики та заходи впливу щодо тих депутатів місцевих рад, які порушують ці правила.

Отже, депутат місцевої ради як представник територіальної громади та член представницького органу місцевого самоврядування, повинен мати високу правову культуру, яка тісно та органічно поєднана з політичною, а також загальною культурою, дотримуватися етичних норм та правил поведінки.

1.2 Політико-правова природа мандату депутата місцевої ради в Україні

Трансформаційні процеси, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя, зумовлюють велике теоретичне і практичне значення аналізу інститутів демократії, які використовуються в Україні, у порівняні з досвідом розвитку аналогічних інститутів використовуваних у сучасному світі. Не можна заперечувати того факту, що демократичні перетворення в системі органів державної влади України за часів її незалежності, у першу чергу її виборчого права, інших елементів конституційного ладу розглядалися в теорії і сприймалися на практиці як виявлення «нового і вищого типу демократії», що звичайно виключало їх об'єктивну оцінку. Між тим, багато з них без належного вивчення були перенесені у реформовані політичні структури, і вже перші підсумки їх діяльності у нових умовах викликають суперечки вчених та сумніви політиків. Одним із таких інститутів є інститут депутатського мандата, дослідження якого актуалізується тим, що проблема мандата народного представника має принципове значення, оскільки її правильне вирішення дозволить більш чітко визначити зміст самого мандата, також степінь залежності депутата від волі виборців і міру його відповідальності перед народом та парламен том за свою діяльність.

Сучасне слововживання поняття «мандат» є багатозначним: 1) повноваження бути представником волі та інтересів людини, спільноти, людей, держави, виступати від їхнього імені. У Давньому Римі мандат - це різновид імперативних конституцій (законів), сутність якого полягала в повноваженнях чи інструкціях, наданих імператором своїм намісникам у провінціях та іншим чиновникам; 2) правові відносини, що виникають та існують у зв'язку із представництвом; 3) строк дії наданих повноважень [21, с. 570]. Термін «мандат» латинського походження, означає доручення («ex mandatо - за дорученням»), наказ (mandаtus - судовий наказ, направлений від імені держави нижчому суду або юридичній чи фізичній особі з приписом виконати певний обов'язок [20, с. 177]. Крім того, під мандатом розуміється також документ, що посвідчує повноваження особи, органу, установи та ін., яким вони надані. Mandatum (доручення) із самого початку був договором, який виник на шляхах міжнародної торгівлі, в силу якого одна сторона, яка визначалась як довіритель (mandator), давала доручення іншій стороні, іменованою повіреним (mandatarius), безоплатно виконати певні дії матеріального та юридичного характеру. Безоплатність (ця умова перестала виконуватися тільки в посткласичному та юстиніанівському праві) була інтегральним елементом договору - доручення. Доручення могло бути дано як в інтересах самого довірителя (mandatum tea gratia), так і в інтересах третьої особи (aliena gratia) у різних комбінаціях і переплетіннях цих інтересів. Обов'язки повіреного полягали в тому, щоб належно виконати покладене на нього доручення і передати довірителю результати своєї діяльності. Обов'язки довірителя полягали в тому, щоб відшкодувати повіреному його витрати і можливі збитки, а також узяти на себе борги, які могли виникнути у процесі діяльності повіреного [33, с. 390]. Представництво, яке, по суті, є стрижневим елементом змісту мандата, є важливим правовим інститутом, який використовується у багатьох галузях права - конституційному, цивільному, цивільно-процесуальному та кримінально- процесуальному. У фаховій літературі логічно обґрунтовується теза про необхідність розмежування трактування поняття представництва у конституційному та цивільному праві. Як категорія цивільного права, представництво - це «правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє» [36, с. 62]. Важливою в цьому плані є норма Цивільного кодексу України, яка закріплює у ч.2 ст. 237 принципове положення про те, що «не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів» [36, с. 82].

Депутатський мандат утворюється у процесі делегування повноважень виборців по вирішенню питань місцевого значення. Тобто, слід виходити з того що правова природа депутатського мандату зумовлена природою та призначенням народного представництва в цілому та представницького органу зокрема, знаходить юридичний вираз у конституційно-правовому статусі депутата місцевої ради та характеризується рядом принципів [34, с. 40].

По-перше, принцип виборності, як основа виникнення депутатського мандату. Депутат представницького органу отримує мандат у результаті прямого виборчого права при таємному голосуванні. Цей принцип посилює демократичні засади формування і функціонування влади, її підзвітності населенню. Практичне втілення цього принципу є чинником мобілізації населення у здійсненні влади, а отже, є засобом подолання відчуження між владою і народом. Вибори є однією із форм народного волевиявлення, а також формою безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування та їх персонального складу. Поряд із цим, вибори не означають передачу влади народу виборним ними органам, шляхом виборів народ уповноважує сформовані ним органи здійснювати владу, яка належить народу, таким чином влада на виборах не передається, а передається право на її здійснення [14, с. 83].

Наявність виборних органів місцевого самоврядування є обов'язковою, оскільки це передбачено положеннями Європейської Хартії місцевого самоврядування та нормами Конституції України. Виборчий процес до представницьких органів місцевого самоврядування здійснюється на засадах рівного і рівноправного висування кандидатів, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії, неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, контролю за джерелами фінансування та витратами на виборчу кампанію, гласності і свободи агітації. Лише за таких умов можливе справжнє волевиявлення та проведення дійсно демократичних виборів як форми безпосередньої демократії.

По-друге, принцип представництва депутата місцевої ради, сутність якого зводиться до того, що населення відповідного виборчого округу обирає представників та представницьких органів місцевого самоврядування та наділяє їх повноваженнями щодо здійснення місцевох влади. Тобто, народ, залишаючись носієм суверенітету та джерелом влади, делегує права та обов'язки щодо здійснення місцевої влади своїм представникам. Реалізуючи надані повноваження, депутат вирішує питання місцевого значення, передбачені законодавством, а також здійснює повноваження, які належать безпосередньо представницькому органу місцевого самоврядування. При цьому, слід відмітити, що всі питання місцевого значення, а також здійснення своїх прав та обов'язків депутат може вирішувати тільки після наділення його населенням повноваженнями щодо реалізації влади і тільки через представницький орган місцевого самоврядування. Таким чином, після набуття спеціального конституційно-правового статусу, депутат є уповноваженим представником територіальної громади у представницькому органі та у взаємовідносинах з іншими органами і посадовими особами місцевого самоврядування та державної влади і повинен виражати його інтереси.

По-третє - принцип вільного чи імперативного мандату [22, с. 54].

Відповідно до законодавства мандат депутата може бути двох видів: імперативного і вільного. Суть імперативного мандату полягає в тому, що депутат зобов'язаний виконувати волю виборців; вільний же мандат надає можливість депутатові діяти на власний розсуд. У сучасному трактуванні імперативного мандату виділяють три його головних елементу: накази виборців, звіти депутатів перед виборцями і право виборців на достроковий відгук депутатів, що не виправдали їх довіри.

Сучасні позиції щодо імперативного («залежного») мандата виглядають так:

депутат вважається представником тієї частини населення (територіальної громади), яка безпосередньо обрала його до ради;

депутат здійснює свої повноваження в умовах відсутності реального парламентаризму, без відриву від основного місця роботи, на громадських засадах;

депутат зобов'язаний періодично звітувати перед своїми виборцями, які можуть давати йому накази;

виборці можуть відкликати депутата.

Відповідно до законодавства України депутатський мандат має імперативний характер, тобто депутат місцевої ради може бути відкликаний у встановленому законом порядку. На підставі ст.10 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. місцева рада та вибрці можуть виразити своє ставлення до діяльності своїх представників у відповідній правовій формі. Розділ 5 «Відкликання депутата місцевої ради» Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. встановлює правовий механізм відкликання депутата місцевої ради. Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що інститут відкликання, як сукупність правових норм є засобом вираження волі виборців та їх ставлення до депутатів місцевих рад. Але при цьому слід зазначити що у науковій літературі відсутня єдність поглядів щодо розуміння сутності імперативного мандату.

Як правило, при використанні поняття «імперативний мандат», дослідники, тим самим, лише вказують на значно більший обсяг обов'язків депутата перед виборцями, на більш тісний їх взаємозв'язок, ніж це є характерним для відносин депутата з виборцями, визначеними поняттям «вільний мандат» [29, с. 26]. У свою чергу Європейська хартія місцевого самоврядування, зокрема ст.7 встановлює, що мандат місцевих обраних представників передбачає вільне здійсненя ними своїх функцій. Однак, однозначно стверджувати на підставі цього положення про вільний мандат депутата місцевої ради не можливо.

Таким чином можна підсумувати, що правова природа депутатського мандату зумовлена природою та призначенням народного представництва через представницькі органи місцевого самоврядування і полягає в представницькому статусі депутата, характеризується рядом принципів, а також характером взаємозв'язків депутата з територіальною громадою. Поряд із цим, депутати місцевих рад покликані здійснювати головну роль в утвердженні принципів народноо представництва в системі публічної влади. Представницькі органи місцевого самоврядування в умовах державно-правової дійсності повинні виступати основною ланкою демократичного процесу легітимізації публічної влади всуспільстві.

На підставі вищевикладеного слід зберегти імперативність депутата місцевої ради, адже депутат є представником територіальної громади, зобов'язаний виражати і захищати інтереси територіальної громади, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень.

Необхідно передбачити як підставу дострокового припинення повноважень депутата в порядку відкликання його політичною партією (блоком). Або, передбачити застосування на місцевих виборах пропорційної системи із системою преференцій. Таким чином, виборець буде надавати перевагу конкретному представнику від політичної партії (блоку) і в такому разі передбачити процедуру відкликання його виборцями.

Теоретичні принципи мандату, закріплені в законодавстві України щодо конституційно-правового статусу депутата утворюють конституційну модель депутатського мандату.

1.3 Основні принципи на яких базується діяльність депутата місцевої ради

Ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює основні принципи місцевого самоврядування: народовладдя; законність; гласність; колегіальність; поєднання місцевих та державних інтересів; виборність; правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність у межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державна підтримки та гарантія місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.

Основні принципів місцевого самоврядування, що базуються на Європейській Хартії про місцеве самоврядування, Конституції та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», повинні дотримуватися працівники місцевого самоврядування і їх ефективно впроваджувати в життя.

Принцип народовладдя закріплений ст. 5 Конституції України, де сказано, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Визначення народу верховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади є його природним правом, а народний суверенітет - невідчужуваний і недоторканий [27, с. 112].

Сукупність повноважень, делегованих народом або його частиною своїм виборним представникам, що об'єднані у спеціальну колегіальну установу (парламент, раду), на чітко визначений строк, а також сукупність власне представницьких органів влади становить представницьку владу.

Здійснення народом належної йому публічної влади має сприяти справжньому і реальному широкому залученню громадян до управління державними справами і створює умови для зменшення відчуженості громадян від влади, яке фактично до певної міри завжди існує за умов будь-якого суспільства, навіть найбільш демократичного.

Принцип законності в організації і діяльності органів місцевого самоврядування означає, що ця система місцевого самоврядування функціонує у точній відповідності із законодавством України.

Принцип законності стосовно системи місцевого самоврядування виявляється у двох формах. Перша пов'язана із забезпеченням вимог законності в роботі міських громад, їх представницьких та виконавчих органів. Друга пов'язана із забезпеченням законності на їхній території.

Ця діяльність регламентується Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 38), зокрема: сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури; внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийнятих у межах їхніх повноважень; звернення до суду про визнання незаконних актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Важливо зазначити діяльність органів місцевого самоврядування із забезпечення на своїй території вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.

Принцип гласності забезпечує відкритий (публічний) характер діяльності органів місцевого самоврядування і систематичну інформацію населення про цю діяльність для залучення широких народних мас до активної діяльності територіальних сільських, селищних, міських громад та їх виконавчих органів.

З моменту закріплення на конституційному рівні територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування, а також становлення і розвитку таких її форм діяльності, як місцевий референдум, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання населення має більші можливості одержати інформацію про їх діяльність у сфері місцевого самоврядування.

Крім цього, сесії сільських, селищних, міських рад, як правило, проводяться відкрито. Кожний громадянин може бути присутнім на пленарному засіданні ради чи постійної комісії. Часто на сесію ради запрошують керівників підприємств, установ, організацій, громадських організацій, які інформують згодом своїх працівників, членів громадських організацій про прийняті на ній рішення.

Органи місцевого самоврядування - це колективна відповідальність, яка вимагає ділового партнерства та співпраці між і вибраними до його керівництва особами. Зв'язок із громадськістю - це найбільш ефективний засіб досягнення такого співробітництва[27, с. 118].

Найбільш важливим аспектом зв'язків з громадськістю завжди залишається особистий контакт депутатів місцевої ради з виборцями. Якщо звернувся відвідувач зі своєю проблемою, і його погано вислухали, не заглибилися в його проблеми, він пішов і місцевої ради в пригніченому стані, то ніякі наступні зусилля вже не зможуть змінити його враження про роботу посадових осіб цієї ради. Про вирішення тієї чи іншої місцевої проблеми громадськість повинна бути проінформована. Зростає необхідність створення розгорнутого інформаційного середовища що дозволяє орієнтуватися в навколишніх проблемах і швидше знаходити їх розв'язання.

Принцип гласності повинен будити інтерес громадськості до підвищення ефективності в роботі органів місцевого самоврядування, стимулювати ініціативу, сприяти розвиткові підприємництва, соціальної сфери, політичної активності громадян.

Принцип колегіальності означає таку організацію і діяльність відповідного колективного органу, коли до його складу входить відповідне число осіб, вибраних персонально у встановленому законом порядку, а питання, що належить до компетенції колегіального органу, вирішують більшістю голосів на засадах колективного, вільного та ділового обговорення. Таке входження до складу колегії породжує виникнення відповідних при цьому рівних прав і обов'язків.

Ради, як представницькі органи територіальних громад, повинні функціонувати колегіально. Колегіальність створює найширші можливості для використання професійних знань, досвіду, організаторських здібностей усіх осіб, які входять до складу колегій, а також широких мас населення, з якими підтримується тісний зв'язок. Сесії рад, які є організаційно-правовою формою діяльності рад, дають можливість обраним депутатам на базі широкої колегіальності обговорювати і вирішувати всі важливі питання, що входять до їх компетенції.

Регулярне проведення сесій - одна із основних умов послідовного здійснення принципу колегіальності і розвитку творчої активності депутатів. Принцип колегіальності лежить в основі організації й органів ради. Колегіальними є постійні комісії ради, виконавчі комітети рад і комісії виконкомів.

Колегіальність передбачає не лише право, а й обов'язок депутатів активно брати участь у роботі ради та її органів, до яких вони вибрані. Але в силу різних причин, частіше об'єктивного характеру, деякі депутати не можуть бути присутніми на пленарних засіданнях ради або її колегіального органу, і тому Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає необхідний мінімум, або кворум, без якого діяльність колегіального органу, або його рішення визнаються недійсними. «Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради» - гласить ст. 46 п. 11 цього Закону. Встановлений законом кворум - це важлива, але не єдина правова гарантія колегіальності. Чинне законодавство наділяє депутатів - членів колегіальних органів - рядом прав, що забезпечують їм активну участь у роботі цих органів. Сюди належить право вносити питання до порядку денного, брати участь в обговоренні, давати довідки, голосувати.

Поряд з правовим забезпеченням колегіальність забезпечується низкою організаційних заходів - такими як створення ділової, творчої атмосфери, що дозволяє всебічно обговорити питання, прийняти щодо них оптимальні рішення.

Принцип поєднання місцевих і державних інтересів означає, що в Україні збігаються державні і місцеві інтереси. Український народ, який протягом століть боровся за свою державу, є єдиним джерелом влади і здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У цей період для українського народу немає важливішого завдання, ніж зміцнення своєї держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека були б найвищою соціальною цінністю.

Процес реалізації цього завдання проходить у поєднанні зусиль державних органів і органів місцевого самоврядування. Центральні органи держави мають цілу низку засобів впливу на структури та діяльність територіальних громад. Основними засобами, якими парламент користується для впливу на територіальні громади, є конституційне і законодавче регулювання. Саме воно визначає систему функцій, повноважень органів місцевого самоврядування. Законами регулюються фінансування органів місцевого самоврядування, а також надання їм грошових сум у вигляді трансфертів, щоб спонукати їх до діяльності, яку б вони інакше не могли здійснювати [27, с. 124].

Через делеговані повноваження від виконавчої влади депутати, як представники органів місцевого самоврядування здійснюють управління у різних сферах і галузях життєдіяльності населених пунктів та надають конкретні послуги громадянам.

Без системи органів місцевого самоврядування держава через свої центральні й регіональні органи не змогла б дійти до кожного громадянина та забезпечити його всім необхідним для активної життєдіяльності в цивілізованому суспільстві.

Тільки в поєднанні місцевих і державних інтересів, у мобілізації зусиль центральних і регіональних органів державного управління та місцевого самоврядування можемо побудувати громадянське суспільство, в якому кожен громадянин буде усвідомлювати відповідальність за свої обов'язки перед ним, і правову державу, в якій найвищою цінністю буде людина, закон і справедливість.

Принцип виборності в місцевому самоврядуванні означає, що органи місцевого самоврядування формуються шляхом виборів.

Згідно з чинною Конституцією України вибори до органів місцевого самоврядування є вільними і здійснюються на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням терміном на чотири роки. Основний Закон передбачає як чергові (через 4 роки), так і позачергові (до закінчення терміну) місцеві вибори. Верховна Рада призначає чергові і позачергові вибори до органів і посадових осіб місцевого самоврядування (п. 30 ст. 85 Конституції України). Чергові вибори депутатів місцевих рад відбуваються одночасно, а позачергові можуть проводитися окремо. Крім цього, існують повторні вибори та вибори замість вибулих депутатів місцевих рад.

Відповідно до Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» виборчий процес здійснюється на засадах: вільного і рівноправного висування кандидатів; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії; неупередженості до них з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; контролю за джерелами фінансування та витратами на виборчу компанію; гласності й відкритості виборчої компанії; свободи агітації.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, яким на день проведення виборів виповнилось 18 років і які проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах. Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни, яких визнано судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, - на час перебування в цих місцях.

Депутатом міської ради може бути обраний громадянин України, який має право голосу і на день виборів досяг 18 років.

Вибори депутатів міських рад проводяться за мажоритарною виборчою системою відповідної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища чи міста.

Принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законодавством означає

правову самостійність органів місцевого самоврядування, що регламентується Конституцією України (ст. 140), Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами, що закріплюють повноваження органів місцевого самоврядування, Статутами територіальних громад, що регулюють діяльність міських громад, враховуючи їх історичні, національно-культурні, соціально-економічні та інші особливості.

Ради, як представницькі органи місцевого самоврядування, свої повноваження здійснюють у формі пленарних засідань, у формі діяльності постійних і тимчасових комісій, у формі діяльності депутатів у виборчих округах.

Виконавчі органи місцевих рад свої повноваження здійснюють через основну форму роботи виконавчого комітету міської ради - засідання виконавчих комітетів, через діяльність їх структурних підрозділів, комісій виконавчих комітетів тощо. Матеріально-фінансову самостійність органів місцевого самоврядування, що регламентується законодавством і базується на власному рухомому і нерухомому майні, на доходах місцевих бюджетів, позабюджетних цільових (у тому числі валютних) та інших коштах. Земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад, а також об'єкти їхньої спільної влади, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, є підтвердженням їх матеріально-фінансової самостійності.

Місцеві бюджети є самостійними, вони не входять до Державного бюджету України та інших місцевих бюджетів вищого рівня (районних, обласних).

Принцип підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їхніх органів та посадових осіб означає, що органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами.

Вони повинні періодично, але не менш як два рази на рік інформувати населення про виконання програм соціально-економічного розвитку, місцевого бюджету, про інші питання місцевого значення, звітувати перед територіальними громадами про свою діяльність.

Територіальна громада в будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію України або Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

У разі порушення органами та посадовими особами місцевого самоврядування Конституції або Законів України вони будуть нести відповідальність перед державою.

Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам у результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого самоврядування, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дії чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Принцип державної підтримки та гаранти місцевого самоврядування означає, що на рівні Основного Закону в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування в нашій державі відповідно до Конституції України виявляється в наданні територіальним громадам та їхнім органам - радам владно-управлінських повноважень. Україна не тільки визнає і гарантує місцеве самоврядування на рівні свого Основного Закону (ст. 7), а й розглядає його як фундаментальну засаду устрою держави і суспільства.