Формування організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку регіонального агропромислового підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 351:338.432

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО АПК

Болдуєв Михайло Валентинович

Запоріжжя - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті, м. Запоріжжя.

Науковий консультант - доктор наук з державного управління, професор Мордвінов Олександр Григорович, Класичний приватний університет, проректор-директор Інституту державного та муніципального управління Класичного приватного університету.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Макаренко Петро Миколайович, Дніпропетровський державний аграрний університет, проректор з наукової роботи;

доктор наук з державного управління, доцент Ільяшенко Вікторія Анатоліївна, Класичний приватний університет, доцент кафедри державного управління та адміністративного менеджменту;

доктор наук з державного управління, доцент Коротич Олена Борисівна, Харківський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри державного управління та менеджменту.

Захист відбудеться 10 грудня 2009 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.03 в Класичному приватному університеті за адресою: 690002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 690002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 114.

Автореферат розісланий 09 листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Аналізуючи процес реформування економіки України, дослідники сходяться на думці, що аграрні перетворення, які були розпочаті у 1991 р., не тільки не створили бази для зростання економічної ефективності сільського господарства, але, навпаки, супроводжувалися руйнуванням виробничого потенціалу й серйозним спадом виробництва. Лібералізація економіки країни, іноді невиправдана поспішність у реформуванні основних сфер агропромислового комплексу, відсутність чіткої стратегії й адаптаційних заходів, а також різке ослаблення державної підтримки призвели до глибокої системної кризи в агропромисловому виробництві та соціальній сфері села.

У критичному стані перебуває матеріально-технічна база, знижується родючість ґрунтів, погіршується технологічна дисципліна, скорочується чисельність працівників, зайнятих в аграрному секторі, особливо фахівців, знижується їх якісний склад. У кілька разів скоротилося виробництво сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив й інших матеріально-технічних ресурсів для аграрної сфери. Фінансовий стан більшості сільськогосподарських товаровиробників не забезпечує навіть простого відтворення.

Останнім часом сформувалося розуміння того, що при сучасному рівні розвитку продуктивних сил, масштабах виробництва, складності господарських зв'язків обійтися без державного втручання в дію ринкових сил неможливо. Систему державного регулювання, що включає різноманітні механізми й інструменти, необхідно органічно включити в систему організації економіки. Держава має стати гарантом динамічного та послідовного здійснення завдань господарського регулювання, свідомо й цілеспрямовано координувати процес ринкових перетворень в аграрному секторі. Необхідно розробити українську модель аграрних відносин, адекватну національним традиціям, яка враховувала б зарубіжний та вітчизняний досвід, і забезпечити її необхідною нормативно-правовою базою.

У роки ринкових перетворень регіональний агропромисловий комплекс функціонує під впливом різноспрямованих економічних інтересів: народногосподарських, регіональних і господарюючих суб'єктів. Відмінності в географічному розташуванні, ґрунтово-кліматичних і соціальних умовах спричиняють диференціацію рівнів розвитку українських регіонів. Тому особливого значення набувають регіональні аспекти аграрної політики. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність урахування регіональної асиметрії здійснення аграрної політики, застосування спеціальних інструментів для оцінювання нерівностей розвитку і врахування того, що регіональні соціально-економічні відмінності справляють суттєвий вплив на темпи проведення реформ не тільки в аграрному секторі економіки окремого регіону, а й країни загалом.

Враховуючи світовий досвід державного втручання в економіку аграрного сектора з метою його підтримки і стійкого розвитку, а також оцінюючи сучасний стан вітчизняного механізму регулювання агропромислового розвитку України, завдання оптимізації, збалансованості й удосконалення його елементів стає вельми актуальним і необхідним.

На регіональному рівні не сформовано науково обґрунтованої системи управління агропромисловим комплексом у цілому й сільським господарством зокрема. Відсутня чітка методологічна й правова база, організаційна структура управління сільським господарством неадекватна економічній ситуації, що склалася.

Дослідженню проблем економічного регулювання й підтримки аграрного сектора економіки присвячено багато праць вітчизняних і зарубіжних учених. Стан і проблеми розвитку аграрного сектора України висвітлено в працях М. Барановського, М. Коденської, Л. Мармуль, Ю. Мельника, Л. Мельника, Н. Притули, П. Саблука, О. Шпичака й ін.

Загальні питання вдосконалення механізму державного регулювання АПК України, а також проблеми стратегії соціально-економічних перетворень розглянуто в статтях і книгах О. Бородіної, Ю. Губені, М. Корецького, М. Латиніна, М. Маліка, О. Мордвінова, К. Наконечної, А. Пешка, Д. Плеханова, М. Ревенка, В. Рябоконь, А. Фурси, Г. Черевка й ін.

Удосконаленню господарського механізму АПК, системи ціноутворення, самофінансування у сільському господарстві багато уваги приділяють В. Валентинов, Т. Володько, В. Горб, Є. Гринь, О. Гудзь, Н. Демчук, І. Кириленко, І. Комарова, П. Макаренко, Б. Супіханов, О. Ульянченко, І. Червен, О. Шпикуляк й ін.

Значну роль в умовах перехідної економіки відіграє трансформація соціально-економічної структури сільського господарства. Ця проблема і шляхи її вирішення розглядаються в працях В. Андрушка, Г. Броншпака, М. Гарасима, Н. Касьнової, Р. Кулика, В. Самойленка, В. Трегобчука, В. Фостоловича й ін.

Досвід державного регулювання розвитку АПК у зарубіжних країнах висвітлено в працях А. Баляна, А. Діброви, З. Залоги, В. Збарського, С. Кваши, С. Кулини, С. Писаренка, В. Солдатова, Г. Спаського, В. Чеботарьова та ін.

Серед авторів, які вивчали проблеми державного регулювання сільського господарства на регіональному рівні, слід виділити: В. Бакума, А. Гриценка, В. Євдокименка, І. Запоточного, В. Ільяшенко, О. Коротич, А. Корюгіна, М. Кропивка, Л. Курносенка, Г. Мостового, О. Скидана, В. Ткаченка, В. Цибока, П. Шаповала, О. Шевченка й ін.

Проте механізм формування та реалізації аграрної політики, що враховує регіональну специфіку, у вітчизняній літературі з державного управління розроблений недостатньо. У сучасних умовах необхідні нові методи й підходи, засновані на використанні різноманітних важелів і стимулів, орієнтованих на збереження в регіоні ресурсного й біокліматичного потенціалу, стимулювання ділової та інвестиційної активності, підвищення конкурентних позицій регіону на українському й світовому продовольчих ринках. У складному процесі реформування аграрного сектора центр ваги зміщується на регіональний рівень. Складність проблеми формування регіональної аграрної політики, що поєднується з трансформаційними змінами в економіці й суспільстві, пояснюється відсутністю практичного досвіду, недостатністю наукового забезпечення, домінуванням політичних кон'юнктурних інтересів. У зв'язку із цим проблему розвитку регіонального АПК слід розглядати комплексно, включаючи розробку стратегії розвитку аграрної сфери регіону; підвищення рівня доходів населення та забезпечення продовольчої безпеки регіону; удосконалення механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів.

Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження й висвітлення в науково-практичній літературі, теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах наукової теми Класичного приватного університету “Функціонування державних систем регулювання економіки, функцій, структур управління на різних рівнях” (номер державної реєстрації 0106U000725). Роль автора полягає в розробці концепції побудови організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку АПК на регіональному рівні.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення теоретичних положень та обґрунтування цілісної концепції формування оновленої системи державного регулювання і забезпечення дієвості механізмів державного регулювання розвитку АПК регіону. Для досягнення поставленої мети було вирішено такі основні завдання:

- осмислено сутність і зміст державного регулювання економіки та запропоновано нове трактування понять “державне регулювання економіки”, “регіон”, “регіональна соціально-економічна політика”, “удосконалення системи управління агропромисловим комплексом”;

- здійснено теоретичне обґрунтування множини економічних механізмів регулювання АПК та визначені критерії їх класифікації;

- узагальнено досвід економічно розвинутих країн щодо змісту організаційно-економічних методів регулювання аграрної сфери й визначені напрями його адаптації до умов України;

- запропоновано концептуальний підхід до оновлення системи держаного регулювання агропромислового розвитку регіону, що має враховувати багатоукладність ринкової економіки і нову роль держави в ній як суб'єкта управління;

- досліджено співвідношення функцій та структури Головного управління агропромислового розвитку державної адміністрації Запорізької області та визначено напрями її удосконалення;

- розроблено пропозиції щодо напрямів удосконалення управління агропромислового розвитку регіону в сфері забезпечення його продовольчої безпеки;

- доведено доцільність залучення професійно-громадських організацій до функцій державного управління на основі створення квазідержавних органів управління;

- обґрунтовано методичні підходи щодо процесу розробки та змісту стратегії і програм розвитку АПК регіону;

- доведено необхідність розширення участі регіональних органів влади у забезпечені інтересів сільськогосподарських товаровиробників регіону в процесі їх співпраці з установами страхування;

- запропоновано механізм лізингового забезпечення сільськогосподарських товаровиробників регіону засобами виробництва;

- визначено напрями удосконалення методики цінового регулювання регіонального аграрного ринку державними органами влади;

- обґрунтовано заходи спрямовані на підвищення дієвості механізму надання субсидій сільгосптоваровиробникам та необхідність аналізу ефективності використання ними бюджетних коштів.

Об'єктом дослідження є процеси формування та закономірності дії державних механізмів регулювання розвитку АПК регіону.

Предметом дослідження є теоретичні засади і практичні аспекти формування організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку АПК регіону. економічний агропромисловий продовольчий безпека

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що регіональна аграрна політика за умови наукового обґрунтування напрямів удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку АПК регіону на засадах узгодження інтересів суб'єктів господарювання у цій сфері економіки, промислових споживачів продукції і потреб населення в продуктах харчування є запорукою стабільного соціально-економічного розвитку регіону і його продовольчої безпеки.

Методи дослідження. Теоретичною основою дисертаційної роботи є класичні положення економічної та теорії державного управління, регіональної економіки й економіки АПК, теорії менеджменту, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з проблем науково-організаційних і теоретико-методологічних засад формування організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку АПК регіону. Методологічною основою дослідження є системний підхід до формування організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку економічних процесів та діалектичний метод пізнання взаємозв'язків процесів, що забезпечують ефективний вплив суб'єктів управління на сталий розвиток сфер АПК на регіональному рівні.

Методологія дослідження базується на застосуванні: системного підходу - при вивченні змісту й значення державного регулювання соціально-економічних процесів, виявленні найбільш суттєвих зв'язків між його елементами та економічною системою в цілому; діалектичного методу - при дослідженні сутності та еволюції методичних засад державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві; методу дедукції - при виокремленні складових системи державного регулювання агропромислового розвитку регіону та їх функцій; методу індукції - при узагальненні практики та результатів застосування важелів організаційно-економічного механізму регулювання розвитку АПК регіону; методів опитування - у процесі збору матеріалу щодо стану та перспектив розвитку організаційно-економічного механізму регулювання АПК регіону та його аналітичної обробки; методу експертної оцінки - при визначенні можливості та напрямів адаптації досвіду зарубіжних країн щодо змісту економічного механізму регулювання аграрної сфери економіки; індексного методу - при дослідженні динаміки цін реалізації основних видів сільськогосподарської продукції в Запорізькій області; порівняльного аналізу та рядів динаміки - при дослідженні тенденцій розвитку агропромислового комплексу Запорізької області; монографічного методу - для визначення практичних аспектів організації та функціонування структур управління агропромислового розвитку регіону; SWOT-аналізу - для визначення пріоритетних напрямів розвитку й державного регулювання АПК Запорізької області; методу імітаційного моделювання - для обґрунтування організаційної структури системи державного регулювання агропромислового розвитку регіону; декомпозиції - для обґрунтування економічних важелів регулювання розвитку АПК регіону.

Інформаційну базу дисертаційної роботи становлять Закони України, нормативно-правові акти та матеріали законодавчих і виконавчих органів влади України, щорічні звіти, методичні та статистичні матеріали Міністерства аграрної політики України, Державного комітету статистики та інших міністерств і відомств, матеріали досліджень організацій з економічних проблем розвитку АПК, публікації науковців і практиків щодо проблем розвитку АПК та практики державного регулювання соціально-економічних процесів України, статистичні дані із зарубіжних інформаційних джерел, дані прогресивного зарубіжного досвіду.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в такому:

уперше:

запропоновано концепцію державного регулювання розвитку АПК регіону, яка ґрунтується на реформуванні організаційних засад державного управління АПК на регіональному рівні, розвитку системи індикативного планування, застосуванні дієвих фінансових механізмів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та оцінювання ефективності використання бюджетних коштів;

на основі обґрунтування наявності множини економічних механізмів, що визначають необхідний взаємозв'язок між різними економічними явищами, запропоновано їх класифікацію за такими ознаками: природою виникнення; надійністю функціонуванням елементів; критерієм адаптації до змін зовнішнього середовища; галузевою ознакою; критерієм суб'єктності;

запропоновано внесення змін в управління агропромислового розвитку регіону шляхом створення при державній адміністрації області Ради з продовольчої безпеки, яка формується з керівників галузевих комітетів обласної адміністрації, науковців, найбільш кваліфікованих фахівців і керівників підприємств та організацій агропромислового сектора області, представників інших зацікавлених структур (громадських об'єднань, фондів тощо), що дасть можливість врахувати соціально-економічні потреби регіону та забезпечити громадський контроль продовольчого забезпечення регіону;

з метою врахування потреб сільгосптоваровиробників регіону обґрунтовано необхідність нормативного закріплення обов'язковості узгодження страховими компаніями з головним управлінням агропромислового розвитку державної адміністрації області переліку страхових випадків та створення на колегіальній основі незалежної структури з оцінки ризиків і ліквідації збитків, до складу якої мають увійти представники страхових компаній, які працюють з агропромисловими підприємствами області, громадських організацій сільськогосподарських товаровиробників, Головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації;

розроблено методичні рекомендації щодо аналізу ефективності використання сільськогосподарськими товаровиробниками регіону коштів державних субсидій з урахуванням таких аналітичних даних: обсяг товарної продукції, одержаний за рахунок субсидій; економія матеріальних витрат за рахунок субсидій; фінансовий результат від використання субсидій; питома вага товарної продукції, що може бути отримана за рахунок субсидій;

удосконалено:

структуру Головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації відповідно до функціонального завантаження: визначено необхідність лінійного підпорядкування всіх державних сільськогосподарських інспекцій і служб, що функціонують на території регіону і створення відповідних відділів;

підходи до побудови інституційної системи регіональних органів регулювання розвитку АПК розробкою механізму, визначенням завдань та принципів створення і функціонування "квазідержавних" органів управління;

методичні підходи щодо обґрунтування та змісту стратегії і програм розвитку АПК регіону шляхом розробки класифікаційної моделі, необхідного інструментарію, узгодження етапів розробки та визначення основних структурних розділів, що підвищить індикативність положень цих документів;

механізм забезпечення сільськогосподарських товаровиробників засобами виробництва на основі запропонованої схеми взаємодії фінансових інститутів, лізингових компаній і адміністрації регіону, а також створення регіонального заставного фонду;

методику цінового регулювання регіонального аграрного ринку державними органами влади шляхом обґрунтування необхідних напрямів та механізму застосування гарантованих, заставних та цільових цін;

механізм надання субсидій сільгосптоваровиробникам, що на відміну від існуючого визначає заходи гарантування їх виплати державою, впровадження економічної відповідальності господарств за неефективне та нецільове використання коштів, а також обов'язковості наявності при їх отриманні програм розвитку та необхідного рівня кваліфікації фахівців;

набуло подальшого розвитку:

категоріальний апарат державного регулювання розвитку АПК регіону шляхом уточнення таких дефініцій як “державне регулювання економіки”, “регіон”, “регіональна соціально-економічна політика”, “організаційно-економічний механізм” “удосконалення системи управління агропромисловим комплексом”;

адаптація досвіду зарубіжних країн щодо змісту економічного механізму регулювання аграрної сфери економіки для українського агропромислового комплексу шляхом застосування методу експертної оцінки та визначення можливих до застосування важелів за критеріями: може бути використано, можливо часткове використання, може бути використано лише у випадку зміни аграрної політики;

методичне забезпечення планування і реалізації заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки регіону шляхом розробки форм регіональних балансів та деталізованого плану споживання для окремих категорій споживачів;

Практичне значення отриманих результатів. Розроблені в дисертації підходи, способи й отримані результати є дають можливість підвищити ефективність застосування організаційно-економічного механізму регулювання розвитку АПК на регіональному рівні в Україні.

Результати дослідження щодо напрямів удосконалення механізмів державного регулювання розвитку АПК України використано Міністерством аграрної політики України при розробці постанов Кабінету Міністрів України та наказів Міністерства аграрної політики України (довідка № 45-127 від 12.02.2008 р.). Положення дисертаційного дослідження використано Запорізькою обласною радою при розробці “Середньострокової програми соціально-економічного розвитку Запорізької області на 2008-2011 роки”, “Програми соціально-економічного та культурного розвитку Запорізької області на 2008 рік” (довідка № 01-35/0517 від 20.05.2009 р.). Методичні підходи щодо застосування аналітичних інструментів обґрунтування стратегії розвитку регіонального АПК та порядку розробки і змісту регіональних програм розвитку АПК були використані Головним управлінням агропромислового розвитку державної адміністрації Полтавської області в процесі розробки “Стратегії розвитку Полтавської області на період до 2015 року” та “Програми економічного і соціального розвитку Полтавської області на 2009 рік” у частині обґрунтування пріоритетів та економічних механізмів державного регулювання розвитку агропромислового комплексу Полтавської області (довідка № 01-24/9 від 30.01.2009 р.), методичні рекомендації щодо обґрунтування стратегії розвитку АПК регіону використані при розробці Стратегії економічного та соціального розвитку Херсонської області до 2015 р. (довідка № 58-523-1167/9-09/2 від 31.08.2009 р.). Запропоновані заходи щодо регулювання процесу ціноутворення на продукцію АПК та його контролю застосовується Харківською обласною державною адміністрацією при моніторингу та забезпеченні паритету цін на продукцію сільського господарства. Розроблені методичні рекомендації з узгодження пропорцій розвитку окремих галузей АПК регіону використано при обґрунтуванні програм розвитку АПК Харківської області (довідка № 01-2/2704/1 від 16.10.2008 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Класичного приватного університету під час викладання дисциплін: “Антикризове управління”, “Державне регулювання економіки”, “Державне управління”, “Зв'язки із громадськістю в органах державної влади”, “Соціальна і гуманітарна політика” (довідка № 735 від 26.05.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки та висновки дисертаційної роботи є результатом самостійно проведеного дослідження з удосконалення теоретико-методичних засад державного регулювання розвитку регіонального АПК і містяться в одноосібно опублікованих роботах.

Апробація результатів дисертації. Отримані результати наукового дослідження, висновки та пропозиції доповідалися, обговорювалися й одержали схвалення на міжнародних науково-практичних конференціях: “Економіка підприємства: проблеми теорії та практики” (м. Запоріжжя, 2003 р.), “Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку” (м. Запоріжжя, 2004 р.), “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), “Наука та інновації - 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), “Наукові проблеми розвитку суспільства з транзитивною економікою” (м. Мелітополь, 2005 р.), “Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів” (м. Запоріжжя, 2005 р.), “Актуальні проблеми управління розвитком об'єктів і процесів ринкової економіки” (м. Запоріжжя, 2006 р.), “Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), “Проблеми державного управління та місцевого самоврядування в умовах сучасного політичного вибору України” (м. Запоріжжя, 2007 р.), “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (м. Київ, 2007 р.), “Соціально-економічні проблеми регіонального розвитку” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.), “Сучасні проблеми й тенденції формування ефективної системи державного управління та місцевого самоврядування в Україні” (м. Запоріжжя, 2008 р.), “Проблеми формування нової економіки ХХІ століття” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.), “Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (м. Київ, 2008 р.), “Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів” (м. Запоріжжя, 2008 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані в 49 наукових працях. Зокрема підготовлено 1 монографію, 24 статей у фахових виданнях, 10 статей у нефахових виданнях, 14 тез до матеріалів науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій - 36,1 обл.-вид. арк.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Її повний обсяг становить 424 сторінки і включає 24 рисунки, 39 таблиць, 5 додатків, список використаних джерел з 415 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і наукову новизну, практичне значення дослідження, наведено характеристику використаних методів дослідження, дані щодо апробації отриманих результатів, структуру дисертації.

У першому розділі - “Теоретичне узагальнення змісту державного регулювання економічних процесів на рівні країни та регіону” - розглядаються теоретичні положення щодо сутності та значення державного регулювання економічних процесів на рівні країни й регіону. Визначено особливості регулювання розвитку АПК як складної багаторівневої соціально-економічної системи.

Найбільш складним з усіх видів управління є управління соціальними процесами, яке поділяється на економічне управління суспільним виробництвом, соціально-політичне управління державою й управління духовною сферою життя суспільства.

Державне управління - це діяльність держави з практичної реалізації законів суспільного розвитку, організації суспільних відносин з метою забезпечення державних інтересів у межах встановленої державної політики. Безпосереднє державне управління виражається в практичній діяльності державних органів з реалізації політики держави, забезпеченні її інтересів. Воно спрямоване на поліпшення використання природних, трудових, матеріальних ресурсів, управління галузями економіки країни й соціальною сферою, охорони права та законних інтересів громадян, громадського порядку.

Аналіз поняття «державне регулювання економіки» дає можливість констатувати наявність тісного взаємозв'язку між державою та економічною системою. Під державним регулюванням економіки запропоновано розуміти сукупність цільових установок, що реалізуються через комплексну систему заходів, які здійснюються державою з метою впорядкування ринкових відносин, досягнення економічної й соціальної стабільності, зведення до мінімуму негативних наслідків ринкового механізму. Стосовно сьогоднішнього стану вітчизняної економіки державне регулювання є способом мобілізації ресурсів для виведення економіки з кризи, формування оптимальної структури економіки, шляхом органічного поєднання прогнозування, стратегічного індикативного планування та заходів державної дії на різні сфери ринку й соціально-економічні процеси в суспільстві.

Управління всіма елементами з одного центру такого складного об'єкта, як економіка не може бути ефективним, тому воно формується за ієрархічним принципом. Основний зміст такої структури полягає у відносній самостійності рівнів управління в межах своєї компетенції й послідовному стисненні управлінської інформації.

Розглядаючи роль регіонів у забезпеченні сталого економічного зростання України, постачання населення продовольством, а також формування регіональних економічних відносин особливого значення набуває система регіонального державного управління. Адміністративно-територіальні органи повинні координувати розвиток усіх елементів суспільного господарства: матеріальне виробництво, природно-ресурсний потенціал, інфраструктура, трудові ресурси тощо, а також різноманітність зв'язків - торгових, економічних, соціальних, екологічних, виробничих.

У цілому під регіоном запропоновано розуміти територію країни, що розвивається в певних більш-менш однорідних природних умовах, що має специфічні особливості перебігу соціально-економічних процесів, із сформованою виробничою й соціальною інфраструктурою, достатньо високим рівнем внутрішньорегіональних виробничо-економічних зв'язків, має адміністративну, фінансову й виробничу-економічну самостійність. Економічна самостійність регіону виражає рівень забезпеченості його економічними необхідними ресурсами для самостійного, зацікавленого й відповідального вирішення соціально-економічних проблем.

Характерними особливостями регіонального відтворювального процесу є: відкритий характер економіки регіону й широкі міжрегіональні зв'язки як необхідний елемент ефективного територіального поділу праці; відсутність жорсткої залежності між отриманим і використаним національним доходом; міжгалузеві диспропорції як наслідок територіального поділу праці й спеціалізації регіонів на виробництві тих видів продукції, які роблять їх конкурентоспроможними.

Реалізація завдань функціонування та розвитку регіону забезпечується через розробку та реалізацію регіональної політики. Регіональна політика розглядається як дворівнева система, повноправними суб'єктами якої є як загальнодержавні, так і територіальні органи влади. Державна регіональна політика є певним просторовим зрізом єдиної макроекономічної політики, що реалізується в країні. Під регіональною соціально-економічною політикою пропонуємо розуміти відносини з приводу поділу й перерозподілу влади між державним центром і регіонами України щодо управління соціально-економічним розвитком територій. Ефективна регіональна політика базується на пошуку й використанні механізмів самодостатнього соціально-економічного розвитку регіону та забезпечується чітким поділом предметів відання між рівнями влади й цілісністю, узгодженістю політики, що ними реалізуються.

Метою регіональної політики є гармонізація просторового розвитку країни шляхом усунення територіальних диспропорцій, що склалися, і забезпечення розвитку регіонів з використанням наявних у них переваг. Під предметом регіональної політики слід розуміти просторову організацію господарства й умов життєдіяльності населення, поєднання інтеграції та самостійності регіонів у єдиному економічному просторі.

Визначено три основні напрями регіональної соціально-економічної політики: забезпечення конкурентоспроможності регіональної економіки шляхом підтримки базових галузей і комплексів, формування ринкової інфраструктури й інститутів; збільшення бюджету регіону й ефективне використання власності; підвищення рівня життя населення регіону та підтримка соціальної стабільності за рахунок пом'якшення соціальної нерівності, забезпечення гарантованого мінімуму соціальних послуг і стимулювання економічної активності населення.

Модель регіональної політики повинна мати такі основні властивості: слугувати інтересам ефективного фінансово-економічного й соціального розвитку регіону; містити в наборі важелів впливу переважно економічні методи, що взаємодіють з організаційно-адміністративними та економіко-правовими; базуватися на довгострокових нормативах-регуляторах, які враховують регіональні умови функціонування; забезпечувати міжгалузеву взаємодію у вирішенні економічних і соціальних завдань.

Під аграрною політикою запропоновано розуміти конституційно й законодавчо закріплену сукупність принципових цільових установок у забезпеченні необхідних економічних і соціальних умов життя сільського населення, що стимулюють ефективне господарювання. Метою аграрної політики в довгостроковій перспективі слід вважати формування ефективного і стійкого агропромислового виробництва, яке відповідало б світовому рівню, забезпечувало продовольчу безпеку країни, насичення ринку доступним для всіх верств населення продовольством і сировиною для потреб промисловості, вирівнювання доходів та інших соціальних параметрів у сільському господарстві з відповідними середніми показниками по країні. Агропромислове виробництво має базуватися на технологіях і техніці, що постійно оновлюються, враховувати вимоги екології.

Під продовольчою безпекою запропоновано розуміти стан економіки, зокрема агропромислового комплексу, забезпеченого відповідними ресурсами, потенціалом і гарантіями, при якому незалежно від внутрішніх і зовнішніх загроз зберігається необмежена в часі здатність держави (суспільства) забезпечувати економічну й фізичну доступність для всіх верств населення життєво важливих продуктів харчування в обсягах, якості й асортименті, що є достатнім для розширеного відтворення кожної особи в звичайних умовах, і мінімально необхідних для підтримки здоров'я і працездатності в надзвичайній продовольчій ситуації. Таке визначення продовольчої безпеки є характерним як для загальнонаціонального, так і регіонального рівня.

Дослідження особливостей регулювання агропромислового комплексу здійснювалося, виходячи з необхідності його вивчення як цілісної багаторівневої динамічної системи. Принциповим моментом при аналізі поведінки агропромислового комплексу як системи є необхідність урахування її нелінійності. У процесі державного регулювання такий підхід дасть змогу враховувати нестаціонарні властивості системи, які призводять до непропорційного її відгуку на вхідний сигнал. Вирішувати проблеми управління необхідно в єдиному комплексі з усіма взаємопов'язаними елементами і стадіями формування, функціонування та розвитку систем управління, в основу якої мають бути покладені відповідні цільові комплексні програми, які мають враховувати нелінійну поведінку суб'єктів агропромислового комплексу. Правильний концептуальний підхід дає можливість створити необхідний багатоваріантний комплекс систем (моделей) управління, обґрунтувати заходи щодо вдосконалення управління з урахуванням ринкових умов з метою підвищення ефективності сільського господарства.

У другому розділі - “Теоретико-методичні основи побудови організаційно-економічного механізму регулювання розвитку АПК регіону” - здійснено дослідження теоретичної проблеми визначення організаційно-економічного механізму регулювання розвитку АПК регіону та узагальнено досвід державного регулювання розвитку сільського господарства в економічно розвинених країнах.

В процесі вибору завдань управління провідна роль в управлінській діяльності належить функціям, конкретним управлінським діям, а також розподілу праці щодо їх здійснення. Функції визначають завдання та зміст роботи суб'єкта управління. Функції управління повинні мати чітко визначений зміст, розроблений механізм її здійснення й певну структуру, в межах якої завершується її організаційне відокремлення. Під змістом розуміються дії, які повинні здійснюватися в рамках конкретної функції.

До основних функцій державного регулювання розвитку агропромислового комплексу слід віднести такі, як: формування й відтворення ефективних суб'єктів ринкових відносин; формування та підтримка стійкого попиту на продукти харчування й сільськогосподарську сировину; підтримка стійкої пропозиції продовольчих та інших сільськогосподарських товарів; формування й підтримка системи цін, що забезпечує стимулювання стійкості пропозиції та платоспроможного попиту населення на продовольчі й інші товари; створення інфраструктури для стійкого функціонування ринків землі, матеріально-технічних ресурсів, капіталу, системи оптових і роздрібних ринків тощо; забезпечення входження суб'єктів АПК як рівноправних продавців і покупців до системи міжрегіональних і міжнародних сільськогосподарських ринків.

Органи державного управління можуть виконати ті чи інші функції регулювання й підтримки стійкого розвитку АПК, якщо формування системи такого регулювання буде засновано на обов'язковій реалізації принципів його організації. До основних таких принципів державного регулювання слід віднести: раціональний аграрний протекціонізм; поєднання економічної та соціальної мети; програмно-цільове регулювання й підтримка аграрного сектора; гарантованість державної підтримки стійкого розвитку АПК; гнучкий, диференційований підхід залежно від форм власності й ефективності господарювання суб'єктів ринку; мотиваційна спрямованість державного регулювання ,таі підтримки; максимально ефективне використання наявних ресурсів; індикативність і директивність державного регулювання.

У сучасних умовах пошуку шляхів виходу аграрного сектора економіки з кризи постає проблема формування ефективного організаційно-економічного механізму. Організаційно-економічний механізм це система важелів, інструментів і заходів інституційної системи державного управління, а також інформаційне і законодавчо-нормативне забезпечення, за допомогою яких організовуються як зовнішні, так і внутрішні виробничо-економічні відносини суб'єктів АПК. Роль організаційно-економічного механізму в економіці передбачає забезпечення необхідних пропорцій у розвитку виробництва, підвищенні його ефективності й рівня життя населення.

У науково-економічній літературі зустрічається застосування термінів різних видів економічних механізмів. Розглядаючи зміст конкретного виду механізму, слід робити наголос не на приставку - «адміністративно-командний» або «ринковий», а на те, в яких економічних і політичних умовах він сформований і функціонує, враховуючи при цьому вплив економічної системи, економічної політики, економічної доктрини. Виходячи з висновку, що існує велика кількість економічних механізмів, на нашу думку, їх доцільно класифікувати за такими ознаками: природою виникнення (сформовані спонтанно; в результаті цілеспрямованих дій уряду; сформовані під впливом тіньових структур); надійністю функціонування елементів (без збоїв; з рідкісними збоями; з частими збоями); адаптації до змін зовнішнього середовища (здатні до адаптації; частково адаптуються; не адаптуються); галузевою ознакою (економічний механізм функціонування АПК; економічний механізм функціонування військово-промислового комплексу тощо); рівня формування й функціонування, тобто за критерієм суб'єктності.

За даними аналізу застосування механізму державного регулювання сільського господарства в економічно розвинутих країнах слід констатувати, що методи й форми впливу держави на агропромисловий комплекс у цих країнах відрізняються різноманітністю, ті чи інші заходи використовуються залежно від реальної ситуації в агропромисловому комплексі й на ринку продовольства. Сьогодні система державного регулювання сільського господарства й суміжних з ним галузей у країнах з розвинутою ринковою економікою - це високорозвинута система, що охоплює в комплексі всі економічні й соціальні аспекти сільського господарства. Узагальнюючи структуру, функцію та важелі системи державного регулювання аграрного сектора в країнах з розвинутою ринковою економікою, визначимо такі основні її характеристики: держава надає потужну фінансово-кредитну допомогу фермерським господарствам (особливі пільгові умови кредитування, оподаткування, бюджетного фінансування); важливе значення в державному регулюванні сільськогосподарського виробництва відводиться контролю за обсягом виробництва, якістю продукції, станом природних ресурсів; функції управління й контролю в системі державного регулювання аграрного виробництва покладено на Міністерство сільського господарства; головна роль у комплексі заходів державного регулювання належить ціновому механізму.

Оцінюючи всі позитивні сторони зарубіжного досвіду, слід зазначити, що просте його перенесення на українське підґрунтя неможливе, оскільки провідні аграрні країни головною метою державного регулювання ставлять боротьбу з перевиробництвом аграрної продукції, а в Україні через наявність значного бюджетного дефіциту багато методів, які активно використовуються у інших країнах, просто неприйнятні.

У процесі дослідження було опрацьовано експертні оцінки з погляду можливості використання зарубіжного досвіду щодо підвищення ефективності функціонування аграрного сектора економіки, а саме: доцільно впровадити в повному обсязі (передача землі в оренду великим фермам, що покращує її використання й економічну ефективність (США); застосування цільових цін, що гарантують стабільний рівень доходу сільськогосподарського товаровиробника (США); зниження відсотків за позиками на модернізацію сільського господарства (Японія); створення Корпорації зі страхування фермерського кредиту (США); адаптивне планування (Японія); застосування погектарних субсидій залежно від зональності господарювання фермера (Фінляндія)); можливе часткове використання (законодавче обмеження максимуму землекористування (Японія); система заставних цін (США)); може бути використано лише за умови зміни аграрної політики України (порогові ціни для товарів, що імпортуються /ЄС/; підтримка цін у сільському господарстві вищі за світові (Швейцарія); ПДВ оподатковуються не всі, а лише деякі товарні групи й за різними ставами (ЄС); при розрахунку податку на майно використовується нижній граничний розмір його вартості, нижче від якого оподаткування не здійснюється (США)).

У третьому розділі - “Стан та формування організаційної структури управління АПК на регіональному рівні” - проведено аналіз сучасного стану аграрної економіки Запорізької області, ефективності функціонування організаційної структури регулювання розвитку аграрного сектора та визначено напрями її вдосконалення.

У 2007 р. в Запорізькій області виробництво сільськогосподарської продукції здійснювали господарства населення та 2922 підприємства, з них 2095 (71,7%) - фермерські господарства, 422 (14,5%) - товариства, 214 (7,3%) - приватні підприємства, 29 (1,0%) - підприємства, що мали статус державних, 56 (1,9%) - сільгоспкооперативи та 106 (3,6%) - підприємства інших форм господарювання.

За звітний рік валової продукції сільського господарства було отримано 3005,1 млн грн, що на 21,0% менше, ніж у 2006 р. і майже вдвічі (на 50,9%), ніж у 1990 р. За обсягом виробництва валової продукції сільського господарства область посідає 12-те місце в Україні. Останніми роками спостерігається тенденція зменшення частки виробництва валової продукції сільськогосподарськими підприємствами. Так, у 1990 р. частка валової продукції, виробленої сільськогосподарськими підприємствами, становила 78,4 % загального обсягу валової продукції, а у 2007 р. - 48,3%.

Основною галуззю сільського господарства області є рослинництво. У структурі посівних площ найбільшу частку займають зернові та технічні культуру (порівняно з 1990 р. площа посівів соняшнику зросла на 25,6%). Основні економічні показники галузі тваринництва за останні роки мають тенденцію до погіршення. На початок 2008 р. в усіх категоріях господарств області нараховувалося 132,0 тис. голів великої рогатої худоби. Порівняно з 1990 р. поголів'я великої рогатої худоби зменшилося на 88,4%, у тому числі корів - на 80,7 %, свиней - на 70,8%, овець та кіз - на 94,2%, птиці - на 56,3%. Скорочення поголів'я всіх видів худоби відбулося як у сільськогосподарських підприємствах, так і в господарствах населення. У 2007 р. тривала негативна тенденція випередження обсягів реалізації на забій худоби та птиці в живій вазі над обсягами їх вирощування.

У цілому в області складається рентабельне виробництво сільськогосподарської продукції, але воно досягається за рахунок виробництва рослинницької продукції, при цьому тваринницькі галузі, у своїй більшості, є збитковими (рис. 1). Аналіз рис. 1 засвідчує, що після спаду рентабельності сільськогосподарського виробництва в 1990-2000 рр. на сьогодні ситуація в аграрній сфері швидше характеризує процес стабілізації, ніж розвитку. Причому необхідно відзначити, що більше ніж половина сільськогосподарських підприємств Запорізької області у 2007 р. завершили діяльність зі збитками. Тому сьогодні не тільки розширене, а й просте відтворення більшість господарств за рахунок власних ресурсів є неможливим.

Від зниження рівня механізації сільськогосподарського виробництва, як зазначають фахівці, в області втрачається до 30% врожаю сільськогосподарських культур. Значні втрати зумовлені недотриманням агротехнічних термінів проведення сівби, збирання врожаю, а також порушенням технології обробітку всіх сільськогосподарських культур.

При всьому різноманітті причин, що зумовлюють кризову ситуацію в аграрній сфері, однією з основних є послаблення керованості процесів, що відбуваються в галузі. Інтегрована система агропромислового комплексу, що діяла в дореформений період, втратила свою цілісність. Відбулося розузгодження інтересів між сільськогосподарськими товаровиробниками, підприємствами переробки сільськогосподарської продукції, аграрного сервісу, постачання, збуту й іншими комерційними структурами. Роль Головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації в управлінні АПК виявилася заниженою, оскільки цей орган не має достатніх управлінських важелів впливу на суб'єктів господарювання.

Серед різноманіття чинників, що визначають шляхи виходу сільськогосподарського виробництва з кризової ситуації, стабілізації й подальшого його нарощування, важливе значення має людський чинник. Дослідження виявило ряд помилок у роботі з кадрами: відсутність чітких критеріїв підбору співробітників, оцінки результатів їх діяльності та атестації, перспектив професійного зростання і просування; помилки в передачі інформації до безпосередніх виконавців; неналежний рівень навчання працівників управління.

Фінансова підтримка аграрного сектора економіки Запорізької області є недостатньою, щоб істотно впливати на збільшення обсягів і підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. У 2007 р. сільське господарство Запорізької області було профінансовано з консолідованого обласного бюджету на загальну суму 118,5 млн грн, що становило 82% від передбачених планом асигнувань. У цілому державна фінансова підтримка у вигляді дотацій, субсидій і компенсацій на 1 га сільськогосподарських угідь у Запорізькій області у 2007 р. становила лише 12% рівня 1990 р.

Сьогодні з метою реформування системи управління агропромислового розвитку регіону необхідно не лише вносити ті чи інші корективи, а розробити нову концепцію управління, яка б враховувала багатоукладність ринкової економіки й нову роль держави в ній як суб'єкта управління. Основними положеннями цієї концепції мають бути: виокремлення агропромислового комплексу в єдиний об'єкт управління; чітке визначення об'єктів державної власності; переорієнтування державних функцій від управління окремими підприємствами до координації й економічного регулювання галузевих і міжгалузевих зв'язків; централізація розрізнених за органами виконавчої влади функцій державного управління господарсько-економічних процесів у системі АПК і продовольства Запорізької області; «демократичний характер» господарського управління, що забезпечує участь у прийнятті рішень щодо розвитку АПК підприємств регіону, громадських організацій; докорінна зміна всієї системи підготовки, перепідготовки й підбору кадрів у напрямі підвищення фахових вимог (рис. 1).

Під удосконаленням системи управління агропромисловим комплексом запропоновано розуміти постійний і планомірний процес науково обґрунтованого поліпшення (підвищення якості) існуючої системи управління з усіх її взаємопов'язаних елементів з дотриманням системного, цільового, типологічного та інших методологічних підходів, виходячи з об'єктивних потреб ефективного функціонування й подальшого розвитку інфраструктури та суб'єктів господарювання.

При формуванні й удосконаленні системи управління агропромислового розвитку регіону обов'язковими є ряд основних критеріїв раціональності системи: відповідність структури і штату покладеним функціям; економічність; оптимальність; гнучкість і надійність системи; відповідальність; раціональність використання робочого часу співробітників і рівномірність навантаження структурних підрозділів органу управління; простота (доступність) правил, що регулюють взаємозв'язки як усередині цієї системи, так і з іншими організаціями.

Загальна схема й послідовність формування та розвитку систем державного управління в АПК регіону мають бути такими: визначення цілей, завдань і функцій цієї системи управління; встановлення можливої кількості зв'язків органів управління за групою однорідних функцій; складання загальної моделі й розробка структури органів управління, виходячи з розробленої моделі; розрахунок чисельності персоналу, необхідного для виконання функцій, складання штатного розкладу, положень про структурні підрозділи й посадових інструкцій.

Дослідженням встановлено розбалансованість між необхідними до виконання функціями Головного управління агропромислового розвитку Запорізької обласної державної адміністрації й існуючої структури цього апарату державного управління. Для поліпшення керованості аграрною сферою необхідно перерозподілити функції між державними й органами регіонального та місцевого управління, максимально ліквідовувати паралелізм у роботі державних органів різних рівнів, підвищити права й посилити відповідальність апарату регіональної державної влади за ухвалювані рішення. Доцільно всі державні інспекції і служби сільського господарства, що працюють на території області, ввести до складу (або у підпорядкування) Головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації. Очолювати ці служби (інспекції) мають заступники начальника Управління з відповідних галузей або головний державний інспектор АПК області.

У системі державного управління земельними ресурсами особливу увагу необхідно приділити питанням державної політики у сфері раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського призначення, збереження та відтворення родючості ґрунтів. Завданням Головного управління агропромислового розвитку Запорізької обласної державної адміністрації є створення інтегрованої (комплексної) територіальної інформаційної системи земельних ресурсів, що включає формування і взаємоузгоджене ведення відомчих кадастрів, реєстрів, регістрів, які забезпечать органи влади й управління достовірною та комплексною інформацією про об'єкти середовища життєдіяльності суспільства.

Принципові зрушення належить здійснити в реалізації функцій інформаційного забезпечення. Доцільно організувати Інформаційно-обчислювальний центр за принципом агропромислової диспетчерської служби на обласному й районному рівнях з метою автоматизації процесу збору, обробки, аналізу, зберігання та передачі оперативної виробничої, ринкової й статистичної інформації в розрізі всіх сільськогосподарських підприємств і районів області.